 | |
| Молоде вино | |
| Homo scribendi peritus | |
| Класики | |
| Вічноживі | |
| |
ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯАвторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.04.13
05:24
Знову настрій у мене чудовий,
Знову щастям зогрітий сповна, –
Від твоєї палкої любові,
В серці квітне жадана весна.
Знов душа, мов настроєна арфа,
Ожила та чарівно бринить, –
Я дивлюся упевнено в завтра
І тобою милуюсь щомить…
Знову щастям зогрітий сповна, –
Від твоєї палкої любові,
В серці квітне жадана весна.
Знов душа, мов настроєна арфа,
Ожила та чарівно бринить, –
Я дивлюся упевнено в завтра
І тобою милуюсь щомить…
2025.04.12
21:40
У двадцять я тішився Словом Святим,
Почитував бунінські твори між тим.
Мена й полонила панянка киргизька,
Сержанта тоді ще славетного війська –
Цікавили ж більше любов та інтим.
Життя освятилося смислом новим,
Коли пощастило побачити зблизька,
Почитував бунінські твори між тим.
Мена й полонила панянка киргизька,
Сержанта тоді ще славетного війська –
Цікавили ж більше любов та інтим.
Життя освятилося смислом новим,
Коли пощастило побачити зблизька,
2025.04.12
21:33
Настільки все перевернулося!
Я не можу впізнати
навколишню реальність.
Чорне стало білим,
а біле - чорним.
Матерія вислизає
із-під ніг. Я не можу
вхопити за хвіст
Я не можу впізнати
навколишню реальність.
Чорне стало білим,
а біле - чорним.
Матерія вислизає
із-під ніг. Я не можу
вхопити за хвіст
2025.04.12
21:28
Море висохло...
Тепер у ньому не потоне
корабель, який стоїть
на дні з камінням
і кістяками риб.
Море, яке штовхало
у божевілля штормів,
лякало шаленістю хвиль,
Тепер у ньому не потоне
корабель, який стоїть
на дні з камінням
і кістяками риб.
Море, яке штовхало
у божевілля штормів,
лякало шаленістю хвиль,
2025.04.12
14:12
Заховали від світу сумнівні стосунки.
Гра на нервах не може будити в мені
поетичних мелодій чудні візерунки.
Суперечки закоханих — зливи грибні.
Четвертуєш мовчанням, караєш за вірність?
Гільйотина і то краще... раз, і нема!
Чи хіба гонорова, надмір
Гра на нервах не може будити в мені
поетичних мелодій чудні візерунки.
Суперечки закоханих — зливи грибні.
Четвертуєш мовчанням, караєш за вірність?
Гільйотина і то краще... раз, і нема!
Чи хіба гонорова, надмір
2025.04.12
13:11
Я прийшов до брами,
А там самотній гідальго –
На Дон Кіхота зовсім не схожий,
Ані трошечки, ані на цяпочку,
Без коня й кіраси, але бородатий
І сивий як лунь навесні,
І старий як світ варварів,
Ключі мідні причепив до поясу:
А там самотній гідальго –
На Дон Кіхота зовсім не схожий,
Ані трошечки, ані на цяпочку,
Без коня й кіраси, але бородатий
І сивий як лунь навесні,
І старий як світ варварів,
Ключі мідні причепив до поясу:
2025.04.12
12:23
“Верта милий при місяці .
Всенький день малює –
Тому мальви, тому ружі,
Коні та корови,
Тільки чомусь не малює
Мої чорні брови”.
“Писав тебе, моя люба,
Аж чотири ночі,
Всенький день малює –
Тому мальви, тому ружі,
Коні та корови,
Тільки чомусь не малює
Мої чорні брови”.
“Писав тебе, моя люба,
Аж чотири ночі,
2025.04.12
11:00
Перса давно загубили звабу,
Тіло набуло вторинної цноти.
Ти у душі ще далеко не баба,
але ж лопата, город, субота...
Тіло набуло вторинної цноти.
Ти у душі ще далеко не баба,
але ж лопата, город, субота...
2025.04.12
10:17
Світоч – додолу, треба додому,
мати до хати гукає.
Серця судоми, вечір навколо
маревом долу стікає.
Піниться море, бризки угору,
хвилі до берега линуть.
Звірі – у нори, спати упору,
мати до хати гукає.
Серця судоми, вечір навколо
маревом долу стікає.
Піниться море, бризки угору,
хвилі до берега линуть.
Звірі – у нори, спати упору,
2025.04.12
05:55
То дороги кінцівками місиш,
То дивана сідницями треш, –
Ятаганом увігнутий місяць
Серед неба спиняється теж.
Височить, як маяк, нерухомо,
Світло сіючи лиш навскоси, –
То у тілі немає утоми,
То не можеш набутися сил.
То дивана сідницями треш, –
Ятаганом увігнутий місяць
Серед неба спиняється теж.
Височить, як маяк, нерухомо,
Світло сіючи лиш навскоси, –
То у тілі немає утоми,
То не можеш набутися сил.
2025.04.11
23:07
Депресій смуга і образ
Чомусь урвалася раптово.
Ти помудрішала ураз,
Веселим, ніжним стало слово.
Немов збагнула, що життя --
Всього лиш мить короткочасна...
Кохаймося до забуття,
Чомусь урвалася раптово.
Ти помудрішала ураз,
Веселим, ніжним стало слово.
Немов збагнула, що життя --
Всього лиш мить короткочасна...
Кохаймося до забуття,
2025.04.11
21:45
Я повертаюся з ночі,
укритий пожухлим листям
і водоростями.
Повернення з ночі,
ніби з важкого космічного
похмілля, після
летаргійного сну.
Повернення з ночі,
укритий пожухлим листям
і водоростями.
Повернення з ночі,
ніби з важкого космічного
похмілля, після
летаргійного сну.
Повернення з ночі,
2025.04.11
21:43
Зайти в тишу,
зайти в інший вимір,
по той бік
і вже не повернутися.
Це зовсім інша
магма буття,
інше пульсування.
Та діють протилежні
зайти в інший вимір,
по той бік
і вже не повернутися.
Це зовсім інша
магма буття,
інше пульсування.
Та діють протилежні
2025.04.11
17:19
Силкуються вернутись холоди,
Морозами лякають наостанок,
Та ми ж набідувались до біди.
Опісля ночі – все одно світанок.
Заколотилось – друзі, вороги,
Безпринципні, безликі і колишні.
Але весніє і на ладан дише
Морозами лякають наостанок,
Та ми ж набідувались до біди.
Опісля ночі – все одно світанок.
Заколотилось – друзі, вороги,
Безпринципні, безликі і колишні.
Але весніє і на ладан дише
2025.04.11
15:03
Я по коліна у воді.
Моя душа давно померла.
На шиї - амулет із шерлу,
Єдиний чорний. Білі перли
Радіють, поки молоді.
Я по коліна у воді.
Чіплявся за бездушну тінь
Моя душа давно померла.
На шиї - амулет із шерлу,
Єдиний чорний. Білі перли
Радіють, поки молоді.
Я по коліна у воді.
Чіплявся за бездушну тінь
2025.04.11
15:01
Весно, весно моя безсиренна, якими шляхами ти
Пробираєшся вперто глибокими вирвами-ранами?
Чорний крук не дає тобі крила лелечі розпрямити.
Та щодня виглядаю тебе я годинами ранніми.
І як сонце увись підіймає свій обвід золОчений,
Виглядаю тебе, ве
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Пробираєшся вперто глибокими вирвами-ранами?
Чорний крук не дає тобі крила лелечі розпрямити.
Та щодня виглядаю тебе я годинами ранніми.
І як сонце увись підіймає свій обвід золОчений,
Виглядаю тебе, ве
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2025.04.12
2025.04.08
2025.04.03
2025.03.20
2025.03.18
2025.03.03
2025.02.28
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Світлана Козаченко (1967) /
Вірші
Лот за мільйон
ДоРТвЂВатРцвсоціальну Р В Р’В Р РЋР’Вережу
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Лот за мільйон
Криваво йшли. Ламаючи кістки.
І рвали плоть... Мечем, ножем, зубами.
Злипались вії. Лився гул низький –
У вуха, в ніздрі – згустками-ковтками.
Глитали ми. Життя чуже і тлін.
Вбирали-всмоктували до краплини.
Живились падлом.
Спали на землі.
Не йшли дощі – лизали мокру глину.
Її викопували з глибини…
Туди скидали засмерділі трупи –
вже їсти не годилися вони…
Із тіла не зчищали шкаралупи –
старого поту, крові, гною, сліз…
Старого болю, розпачу і люті…
Хто йти не міг – той між камінням ліз.
Ми йшли вперед. По істини забуті.
Нас вів Ніхто. І стали ми ніким,
в пісках пливучих втративши подобу –
людську чи Божу?..
Щастям золотим
котило Сонце дня зім’яту пробу.
Струміли води рвійної ріки.
Дзуміли медом-травами левади.
Тремтіли візерунчасті зірки
у кроні лісу. Тіняві аркади
здіймалися уступами гори,
де на вершині озеро іскриться…
Бруд.
Лють.
Пустеля.
Кров.
Повзи… Гори!
«Сліпі в раю». Художник С.Провидця.
2013
І рвали плоть... Мечем, ножем, зубами.
Злипались вії. Лився гул низький –
У вуха, в ніздрі – згустками-ковтками.
Глитали ми. Життя чуже і тлін.
Вбирали-всмоктували до краплини.
Живились падлом.
Спали на землі.
Не йшли дощі – лизали мокру глину.
Її викопували з глибини…
Туди скидали засмерділі трупи –
вже їсти не годилися вони…
Із тіла не зчищали шкаралупи –
старого поту, крові, гною, сліз…
Старого болю, розпачу і люті…
Хто йти не міг – той між камінням ліз.
Ми йшли вперед. По істини забуті.
Нас вів Ніхто. І стали ми ніким,
в пісках пливучих втративши подобу –
людську чи Божу?..
Щастям золотим
котило Сонце дня зім’яту пробу.
Струміли води рвійної ріки.
Дзуміли медом-травами левади.
Тремтіли візерунчасті зірки
у кроні лісу. Тіняві аркади
здіймалися уступами гори,
де на вершині озеро іскриться…
Бруд.
Лють.
Пустеля.
Кров.
Повзи… Гори!
«Сліпі в раю». Художник С.Провидця.
2013
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
ДоРТвЂВатРцвсоціальну Р В Р’В Р РЋР’Вережу- LiveJournal
- ВКонтакте
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
КАРТА САЙТУ | Щодо "Майстерень" | Щодо Поезії | Поетичні дійства. Відзначення, конкурси | Щодо СЦЕНИ" | КОНТАКТИ
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.1222 seconds
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.1222 seconds