Пані Світлано (то мо нічо шо то я так а ви ба аж ніяк, бо наче вік у мене і у вас і страх навзнак проти але я наче маніак і як (і як!) страж до вас) про дзеркала - ну... в ідеалі бачив би композицію:
дзеркало, одне, його наративну історію про бачене, такий собі огляд жорсткого диску;
або метафізична сутність дзеркала як такого;
або дзеркало, яке відображує в той чи інший час якісь дії, тобто як інструмент;
або - у вас - розбите дзеркало тримає в собі все, відтак у Вас воно як та сторона Місяця, яку видно трохи навпіл;
і - є мисля - те, що складається з частин, має підпорядкуватись не тільки фізичним властивостям - дз відображення - а смисловому сюжетові, тіпа академічного завязка-суть-розвязка (скажімо, дзеркало як Ваше поетичне око в одному домі, чи суспільстві,в одній історії)(вибачте за навязування зайвих вузлів)(ну це знов попри Ваше фак оф критикам, хоча в Ваші поезії щодалі закохуюсь - маю таку можливість);
і - ще раз - смислова поезія - стирнястий шлях, і це у Вашій крові, що є рідкісна гупа серед існуючих.

і ще - колись натрапив на такі слова популярного гомика-романіста Жана Жене, що є сум за тоталітаризмом, війною etc., за тим, проти чого можна бунтувати. Його би, пані Світлано, у міжряддя скла і фарби колимського реалізму!