Логін   Пароль
 
  Зареєструватися?  
  Забули пароль?  
Іван Низовий (1942 - 2011)
Я - Низовий!
І цим я все сказав.
Стою внизу,
В низах свого народу.
З козацького,
Із низового роду
Я викотивсь -
Кровинка і сльоза!




Рубрики

  • Читанка для школярів "Ми єсть народ" (2007)
  • "о, Оріяно..." (1997)
  • "Лелечі клекоти в тумані" (2010)
  • "Народжуються квіти" (1964)
  • "Від травня до травня" (2003)
  • "Запрягайте, хлопці, коней" (1993)
  • "Рівнодення" (1982)
  • "Провесінь" (1971)
  • "Стебло" (1977)
  • "Свіча на вітрі" (1996)
  • "За овидом сивим" (1998)
  • "В раю, скраєчку" (2001)
  • "Побудь зі мною" (1998)
  • "Сонях на осонні" (2003)
  • "Джерело у ясних ясенах" (2000)
  • "Несправжня пектораль" (2003)
  • "Родиземля" (2001)
  • "І гілка своя, і сопілка" (2001)
  • "Падолист" (1999)
  • "Вівтар" (1995)
  • "Сльоза небесна" (1997)
  • "Осяяння осінню" (1997)
  • "Збудило опівночі серце" (1998)
  • "Білопілля-Верхосулля" (1997)
  • "Я з такої глибинки" (1999)
  • "Душа перецвіта" (1999)
  • "Передсвітень" (2003)
  • "Я Сватовим засватаний" (2003)
  • "Горобина ніч" (1992)
  • "Остання електричка на Ірпінь" (2001)
  • "Хрущі над вишнями" (1999)
  • "Осанна химері" (2000)
  • "Отак і живу" (2005)
  • "Пролог до епілогу" (2004)
  • "Жура за журавлями" (2003)
  • "По-за раєм" (2001)
  • "Біополе Білопілля" (2007)
  • "Ой, Комуно моя - Ойкумено" (2009)
  • "Спіймані сюжети" (2010)
  • "Осмути сивої сувій" (2009)
  • "Білолебедія" (2008)
  • "Самопізнання" (2006)
  • "Калини жар на полотні снігів" (2007)
  • "Прозріле літо з голосом Олени" (2008)
  • "Під жайворами, під журавлями" (2010)
  • "Мажор в мінорі" (2006)
  • "Сонях сяючого сонця" (2005)
  • "Це – мій вертеп" (1996)
  • "Те, чому і назва загубилась" (2003)
  • "Тобі моє серце" (1980)
  • "Кураїна" (2004)
  • "Я цвіркун в середлітню спеку" (2010)
  • "Опозиція" (2004)
  • "Пора косовиці" (1990)
  • "Чекання ранку" (1986)
  • "Цим дорожу" (2011)
  • "Село моє, Сула моя" (2005)
  • "Веселка неповторних весен" (2003)
  • "Найвище право - жить відверто" (2010)
  • "Живу за юліанськими календами" (2010)
  • "Оскома осені" (2006)
  • "Пракорінь (1993)
  • "Тихоплесо-часоплин" (2001)
  • "Сум'яття" (2003)
  • "Дурман-трава" (2003)
  • "По промінчику доброти" (2003)
  • "Біла вежа - рідний Вавілон" (2007)
  • "Чорнороси" (1998)
  • «З низів я бачу все» (рукопис, 2006 – 2008)
  • "Покотьоло" (1994)
  • "Значить більше, ніж просто пісня" (2002)
  • "Зливодиво" (2003)
  • "І калина своя, і тополя" (1993)
  • "Воронці нев'янучі" (1998)
  • "Одна в нас Батьківщина - Україна" (2007)
  • "Нема переводу" (1993)
  • Огляди ⁄ Переглянути все відразу

  •   Остання колискова моєму дідові
    Ліг на ріллю перепочить…
  •   * * *
    Моя любове середзимна,
    На щастя ти чи на біду?
  •   * * *
    Телефонуєш – мов із того світу…
    Я вже й забув про те, що ти – була,
  •   * * *
    Тайна жінки – всім тайнам тайна,
    Не розгадана ще ніким.
  •   * * *
    Сула і Псло течуть в моїй крові –
    Юнацьких мрій зализують руїни,
  •   * * *
    Згорай дотла, моя любове,
    Невчасна – в пізньому вогні!
  •   Село моє...
    Село моє – найвища насолода
    Води в криниці в чаші комишів.
  •   * * *
    Отам я ріс, отут,
    Он за оцим парканом, –
  •   ЛЕЛЕЧЕ*
    Ораторія
  •   * * *
    Засумую в Сумах, засумую,
    Сумнівами душу перев’ю,
  •   * * *
    Письменників – нема,
    Крім одного,
  •   * * *
    Народ наш є!
    До крайнощів здрібнілий,
  •   * * *
    Живу в незалежній державі –
    Свої в мене сльози і сміх.
  •   * * *
    Підносить осінь золотий ранет:
    Круті боки – у крапельках дощевих,
  •   П’ЯТИПЕЛЮСТНИК
    Не знаю, де кінчаються дороги
    Людських шукань добра і досконалості,
  •   З душевного реєстру
    * * *
  •   * * *
    Як ніхто у цілім світі
    Вміли ми гопакувати,
  •   В сивій пам’яті
    Крізь пітьму сторіч,
    Мов сто свіч крізь ніч,
  •   Наболіле не тільки мені
    Літературні "генерали"
    (Чи на новісінький лампас,
  •   Привиди безчасся
    Ось тут,
    Серед оцих проваль –
  •   МИ...
    Ми – прадавні арії,
    Стародавні орії.
  •   * * *
    Я так втомився жити –
    Втомився жити так:
  •   Роковини Батуринської різні
    Ой, чому ж в Батурині
    Явори зажурені,
  •   * * *
    Розуміємо, що треба
    Якось жити-виживати…
  •   * * *
    Вірую –
    В українське довготерпіння,
  •   * * *
    Купно їх возили й поодинці
    До північносяйних Соловків,
  •   ДЕКАБРИСТИ (Начерки до портретів)
    1. КІНДРАТІЙ РИЛЄЄВ
  •   * * *
    Ми в дитинстві ділились
    На «своїх» і «чужих».
  •   * * *
    І в наше обезлюдніле село,
    Й до нашого печального порога
  •   * * *
    Од сивих дум сивіє голова,
    Од сивих дум я серцем молодію
  •   * * *
    В майбутнє йду з оглядкою в минуле.
    За мною йдуть натомлені роки,
  •   * * *
    То клеїться, то рветься ненароком
    мій цілий світ пооберіж Дніпра.
  •   * * *
    Найвище право: жить відверто
    Серед людей, на видноті
  •   =*****=
    Заждався осені, мов свята,
    найголовнішого в житті.
  •   --+++--
    Йду до Європи - ставлю євротин,
    щоб ним від москалів відгородитись, -
  •   * * *
    Погомоніти б з кожним кленом,
    який мене ще впізнає,
  •   +***+
    В держави не просив ніколи позики
    І на везіння з долею не грав,
  •   * * *
    Не судіть за печаль і зневіру,
    За мої невідкличні жалі, -
  •   ***
    Яка любов - кожнісінька клітина
    Пронизується болем до кісток!
  •   ***
    Наснився Львів...
    Літа мої армійські,
  •   " > ПОЇЗД "ЛЬВІВ - ЛУГАНСЬК"
    Від Сяну до Дону -
    Із дому й додому:
  •   * * *
    Поезія для мене – та ж потреба
    Щоденно фіксувати почуття
  •   * * *
    Справді – не подінуся нікуди,
    Як би того недруг не хотів, –
  •   * * *
    Осінньопізня, майже незнайома,
    А слово мовить – наче проспіва,
  •   * * *
    Юнацькі мрії - щирісний наїв -
    Звичайно ж, не збулися. І не дивно,
  •   * * *
    «Люби мене!» – колись ти заклинала
    Мене в годину любощів палких.
  •  
    Те, що вигадав я знічев'я-
    Все збулося. І ти - прийшла,
  •  
    Лети, мій лист, під вітру свист
    Супроти вітру і супроти
  •   * * *
    Любилось безоглядно, навмання,
    Не бачилось і світу за порогом...
  •   * * *
    Не відболи, любове тиха,
    Така осінньо-золота!
  •   * * *
    Я в жорстокому світі – один.
    Ані подруги в мене, ні друга.
  •   * * *
    Ми про любов
    Давно не говорили –
  •   * * *
    Пробігає вітер комишами,
    каламутить дзеркало ставка…
  •   * * *
    Круглий сирота свого народу,
    Був я з дня народження самотній.

  • Огляди

    1. Остання колискова моєму дідові
      Ліг на ріллю перепочить…

      Його несли чотири діви,
      Чотири страдниці земні,
      Несли любов свою
      Й надію
      У золотій, мов сніп, труні.
      Одна була його кохана,
      Друга нелюбою була,
      А третя – просто давня рана,
      Четверта – просто так ішла.

      Зробили хату, як зуміли,
      Поклали сонце в головах
      І затужили-заніміли,
      Не в змозі витужить слова.
      А поле буйно бур’яніло,
      Плуг іржавів у борозні…
      Приспали діда, і – за діло
      Чотири страдниці земні.

      Одна була вдова печальна,
      Друга була сама печаль,
      А третя – просто так мовчала,
      Четверта – вчилася мовчать.







      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    2. * * *
      Моя любове середзимна,
      На щастя ти чи на біду?

      Ще платонічна, не інтимна,
      Не легітимна до ладу;
      Ще нерозділена, нерівна
      Між нами:
      Я в таких літах
      Сивоморозних!
      Ти ж – царівна
      Волошкам в стигнучих житах!

      Мені так боляче з тобою,
      На самоті – ще болючіш:
      Завжди каленою стрілою
      Стримиш у серці
      І мовчиш
      Про все, що станеться,
      Що стало
      Трагічним вислідом в кінці…

      Мені лишилося так мало
      В степах топтати чебреці!

      Моя любове неповторна,
      Згорай в пекельному вогні…
      Вже чорна ніч непереборна
      Не розвидня і при вогні
      Мені, осміяному…
      Де вже
      Мені боротися –
      Либонь,
      З ошмать словесної одежі
      Вже не роздмухати вогонь
      Ліричний!

      О, моя любове –
      Моє світання вечорове…






      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": 6

    3. * * *
      Телефонуєш – мов із того світу…
      Я вже й забув про те, що ти – була,
      Що ти – цвіла в ту весну розмаїту,
      Цвіла для когось – виклично цвіла
      І безсоромно! Я ж у білій кроні
      Притулку не знаходив – був чужим;
      Лиш забілив той цвіт дочасно скроні
      І без любові літо я прожив;
      Та й осінь відпалала без любові,
      Та й душу вже вистуджує зима,
      І дні такі суцільно-вечорові,
      І просвітку ніякого нема…

      А в телефонній рурці – схлип і сльози, –
      Та й слів не треба… Крихітку жалю
      Для тебе ще знайду, хоча морози
      Давно вже вбили словоцвіт «люблю»;
      Знайду я співчуття твоїй печалі,
      Хоча моя печаль – твоя вина
      Досмертна… Проганяю все ж чимдалі
      Свою образу – зайва тут вона!
      Життя минуло: ми чужих чужіші,
      Та спогади нас в’яжуть вочевидь,
      І я пишу ці невеселі вірші,
      Мабуть же, не від нічого робить…


      2001



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 6.5 | Рейтинг "Майстерень": 6.5

    4. * * *

      Тайна жінки – всім тайнам тайна,
      Не розгадана ще ніким.
      Її чар золоте кайдання
      Носять з гордістю чоловіки.

      Вся із затишку і неспокою,
      Із узгоджень і протиріч:
      То засвітиться яснооко,
      То в очах її – темна ніч.

      Хто її отакою вигадав,
      В плоть зодяг і вдихнув життя?
      Хто й навіщо у серці вигойдав
      Незбагненно смутні чуття?

      Я дивлюсь, я тамую подих.
      Ось вуста… Ще вони мовчать.
      Тільки подив, нелюдський подив
      Закипає в її очах.

      Ось зіниці її кришталяться.
      В них – півсвіту в оздобі вій.
      Зараз станеться… Зараз станеться!..
      Я в тривозі. Я сам не свій…


      1971




      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": 6

    5. * * *
      Сула і Псло течуть в моїй крові –
      Юнацьких мрій зализують руїни,
      Аби на свіжих дернах України
      Мої Великороди й Низові
      Вростали в небо синє без журби,
      Без тягаря минулого на плечах
      І не шукали виходу у втечах
      З низин обжитих за чужі горби.

      Моє село на гілочці Сули –
      Пекуча, найродиміша кровина, –
      Моя провина в тім, що пуповина
      Обірвана… Джерела всі втекли
      В драговину журби – не загорби,
      Пропали не в чужім – своїм болоті…
      Моє село, живу в такій скорботі –
      Хоч вішайся ні тіні від верби!

      А в Сумах Псло – ще хлюпає весло,
      Ще хвиля б’ється в берега цямрину, –
      Де я навіки втратив Катерину,
      Де все, що я посіяв, не зійшло…
      В текучім сні в нев’янучій траві –
      Несуєтна пульсуюча стежина:
      Іду по ній – там Суми, Катерина,
      В очах у неї – сплески хвильові…

      2001



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    6. * * *
      Згорай дотла, моя любове,
      Невчасна – в пізньому вогні!
      Було чуття материкове,
      Напівзбагненне, загадкове,
      Вулканне –
      Вичахло в мені,
      І лиш фрагменти острівні,
      І лише скелі випадкові
      Зостались в океані днів…
      Навіщо ж ця вогненна лава,
      Що так безжально захлина,
      Оця марнота, ця неслава,
      Оця самотність сивоглава,
      Яку реальність омина,
      Оця омана і мана,
      Оця холодна ніч імлава
      Й душа, по-смертному сумна?!


      23.03.1996




      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    7. Село моє...
      * * *

      Село моє – найвища насолода
      Води в криниці в чаші комишів.
      Не поскупилась матінка-природа,
      Витворюючи диво для душі!
      Сула селом уздовж химерних вулиць
      Вужем шелескотить: наз-до-же-ни…
      Летить бджола у потаємний вулик,
      Лишаючи слідочок медвяний.
      Грушевим цвітом закутки пропахли.
      Посеред лук, без припутня, щодня
      Пасуться верби, взявши попід пахви
      По кілько полохливих вербенят.
      І – солов’ї!
      Витьохкують натхненно
      Таку погоду – кращу, ніж в раю.
      А я ж бо думав: знаю достеменно
      Усе про рідну Марківку свою…
      Багато що відкрилося уперше,
      Однак – не все.
      І добре, що не все:
      Ще ж стільки дивовидів і довершень
      Мені село гостинно піднесе!
      Подякую за воду і за вроду,
      За день погожий і за гожу мить,
      І коника в траві не потривожу,
      І цвіркунця у згадці –
      Хай цвірчить…

      1995



      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    8. * * *
      Отам я ріс, отут,
      Он за оцим парканом, –
      Тоді був тин-тинок,
      Теперки ж пан-паркан, –
      Я безталанним був,
      І звався хуліганом,
      Бо кожний сирота –
      То, звісно ж, – хуліган!ї
      А хто тепер живе
      За мудрим цим забором?
      Навряд,
      Щоб тут росла
      Весела дітвора!
      Змінилося село –
      Вже не співає хором.
      Баян веселунів
      До клубу не збира.
      на хащу схожий парк.
      Останні новосілля
      Ровесники мої
      Справляють на горбі, –
      Тож добре,
      Хоч хрести
      Біліють серед зілля,
      Не зрубані,
      Стоять
      В просвітленій
      Журбі!
      Ось тут я пас корів,
      Сусідських, безперечно, –
      Своєї не було,
      Й нічого – не було...
      Он там вітряк стояв
      Так храмово-статечно,
      Бо справжній божий храм
      Колись прокляв село.
      Не пізнають мене
      Хати оці, селянки,
      Сула не признає
      За того хлопчака,
      Що глибоко пірнав
      У дивосвіт світанків
      І від життя, дивак,
      Див неземних чекав.
      До школи не піду, –
      Хай тихо помирає,
      Закинута, стара.
      В запущенім саду, –
      Веселками шибок
      Нова
      на площі
      грає,
      В два поверхи дзвенить
      У світа на виду.
      Тут нікого, мабуть,
      Докорами карати –
      За давністю років
      Одвіялась вина...
      На дальнім пустирі –
      Всіма забута
      Мати,
      Але ж вона,
      Така,
      Забута,
      Не одна!
      Між вербами пройдусь,
      Під вербами присяду,
      Про все і не про все
      В душі перемовчу:
      Немає в ній ладу
      Й не буде, видно, ладу
      У храмі,
      Де чомусь
      Погашено свічу.

      1995




      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    9. ЛЕЛЕЧЕ*

      Ораторія


      1
      Відлітають лелеки.
      Чи далеко?
      Далеко-о-о...
      Україноньки небо
      Позаду залишимо...
      Лишенько!
      Море піняві хвилі
      Під нами простеле...
      Ой, леле!
      Над чужинськими горами
      Крила розгорнемо...
      Горе вам!
      Обпече нас безжально
      Пустеля огненна...
      Ой, нене!

      2
      Прилітають лелеки...
      Лелеки,
      Звідки ви?
      З чужедалі далекої...
      Нас безжально палила
      Пустеля жахлива
      І море не раз
      Проковтнути хотіло...
      Щасливі – летіли!
      І небо вгощало
      Уламками грому –
      Додому!
      Вітри нас трощили
      І хмари дощили...
      О Батьківщино!
      І поле, мов скатерть,
      Й солодка утома...
      Це ж дома!



      1968



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    10. * * *
      Засумую в Сумах, засумую,
      Сумнівами душу перев’ю,
      Розсідлаю долю,
      Обеззбрую,
      Обеззбрую воленьку свою.
      Вже мені по світу не гасати,
      Не гасити галасу пожеж
      І коня щодня не випасати
      Біля протилежних узбереж.
      Засумую в Сумах, на вокзалі,
      Доки ще автобуса нема,
      Доки й сльози світлої печалі
      Батьківщина витре крадькома.




      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    11. * * *
      Письменників – нема,
      Крім одного,
      Найбільшого, –
      Пророк він і месія,
      Бо книгу "Україна – не Росія"
      Встругнув...
      Хвалімо ж, людоньки, його!

      А тим,
      Хто справді книгу цю писав,
      Заціпитися слід –
      Із вуст ні пари...
      Їм виписані щедрі гонорари
      Й Пегасові насипано вівса.




      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    12. * * *

      Народ наш є!
      До крайнощів здрібнілий,
      Розсіяний по світу, –
      Все ж він є,
      Ніякий ураган осатанілий
      Дорешти не донищить, не доб’є
      Дубовий гай,
      Окрасу калинову
      Не обезкровить натиском завій,
      Майово, щедровесно
      Знов і знову
      Шумуй і розквітай, народе мій!
      Народ наш є!
      Він буде й перебуде
      Всі крайнощі,
      Всі кривди вікові
      У житі життєдайному –
      По груди,
      По хрестовини цвинтарні –
      В траві.

      1997




      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    13. * * *
      Живу в незалежній державі –
      Свої в мене сльози і сміх.
      Росії обійми тужаві
      На горлі й на ребрах моїх.
      Затруєну воду дніпрову,
      Привласнивши,
      П’ю досхочу
      І рідну прабатьківську мову
      Лелію, мов кволу свічу.
      Сусіди зі мною ласкаві –
      Не гребують хлібом моїм,
      Хоч сам я у власній державі,
      Бува, недоп’ю й недоїм.
      Надії мої нелукаві:
      Чужого не хочу,
      Аби
      Не знати в новітній державі
      Старої,
      як вічність,
      ганьби!



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: 0 | Рейтинг "Майстерень": --

    14. * * *
      Підносить осінь золотий ранет:
      Круті боки – у крапельках дощевих,
      Смаглявих зернят ластів’ячий щебет
      Довірливо так проситься в сонет.

      Дарунок щедрий доньці принесу.
      Скажу – від зайця. Дзвінко
      засміється...
      Дитинству все казковим видається –
      Не збіднюйте ж душі його красу!

      В жаркім вогні оновлюється сад,
      Пругке коріння пригорта планета,
      Закутує в пухнастий листопад.

      Розкривши томик мудрого поета,
      Читайте про троянди й виноград
      При світлі сонцевидого ранета.

      1977



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    15. П’ЯТИПЕЛЮСТНИК
      * * *
      Не знаю, де кінчаються дороги
      Людських шукань добра і досконалості,
      І сумніваюся, що є кінці в доріг...
      За сумнівами істина зоріє:
      Кінця нема і не повинно бути...


      * * *
      Нікого... Один на один
      Із своєю совістю.
      А совість на мене дивиться
      Очима моєї матері,
      Такими суворими й ніжними.


      * * *
      Помиляюсь. А потім караю
      Сам себе за негідний вчинок.
      І якщо біді не зараю,
      До людей іду,
      Щоб навчили.


      * * *
      Море, мов скатертина,
      Золотим по голубому вишита.
      А серед голубіні і золотавості –
      Білим – кораблики вишиті,
      Крила і зойки чаїні...


      * * *
      У весни-дароносиці
      Для кожного радість вготована:
      Для пралісу – пролісок,
      Полю – зело,
      Соловейко – для вишні...


      * * *
      Шукаю образу, а в ньому – змісту,
      А в змісті намагаюсь віднайти
      Таке, що подавало б серцю звістку:
      Куди іти, і як,
      І з чим іти.


      * * *
      ...Прокидаюсь. І марю веснами.
      Риюсь в пам’яті, ніби в мотлосі.
      І махаю руками,
      Мов веслами,
      В океані своєї самотності.


      * * *
      Робочий піт, він весь на видноті,
      Він котиться по світлому обличчю,
      Брудний, а дивно,
      Так обличчю личить,
      Немов сльоза – троянді почуттів.


      * * *
      За келихом вина згадав про тебе
      І про свою вину перед тобою,
      Підніс до вуст –
      А в келиху сріблиться
      Твоя солодка і гірка сльоза.


      * * *
      Криниця смутку –
      Чарівна безодня,
      І я над нею,
      Журавель самотній,
      Впустив у воду золоте відерце.


      * * *
      І свято минуло,
      І радість у серці вляглася,
      А квіти безсмертника й досі цвітуть,
      І ніколи їм
      Від безсмертя свого відпочити.


      * * *
      Смарагдова хвиля
      Хлюпає в серце, в зіниці.
      На парашуті із сонячних променів
      Перший листок опускається тихо
      на землю –
      Рожева сльоза вересневого смутку.


      * * *
      Не тільки й світу, що в вікні,
      Це так, але ж вікно –
      Не просто дірка у стіні:
      Вікно у світ
      Воно.


      * * *
      Очима Шевченка –
      Гніваєшся,
      Очима Олеся – сумуєш,
      Очима Вишні – смієшся,
      О мій кароокий народе!...


      1971



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    16. З душевного реєстру
      Цикл

      * * *

      Я ні на кого зла в душі не маю,
      І кривди всі,
      Промовчавши,
      Стерплю,
      А тих,
      Кого у списку цім згадаю,
      Беззастережно й щиро так люблю!


      1. Мати. Замість реквієму

      Змалечку наміряв змалювати
      Молоду й осміхнену,
      Таку
      Гарну,
      Мов ікона,
      Що в кутку
      Нашої зажуреної хати.

      Так хотів її намалювати,
      Щоб світилась в кожному мазку
      Доброта матусина,
      Яку
      В сироти нікому не відняти!

      Де ж мені було, малому, знати
      Правду справедливу та гірку:
      Те, чого не бачив на віку,
      Не дано ніколи змалювати?!


      2. Батько. Запізнілі жалі

      Павутинням снується спомин
      Крізь жахіття дитячих мар:
      Задихається димом комин,
      Підбухикуючи в димар;
      А бабуся все підкидає
      В зголоднілу грубку дрова,
      Всіх лихих і нечистих лає,
      Комуністами обзива, –
      І хвостаті вони й рогаті,
      І сякі вони й розтакі,
      Розплодилися в нашій хаті,
      Витісняючи прусаків…
      – Забери їх, нечиста сило,
      За долини й горби – туди,
      Де пропав мій зятьок Данило, –
      Й замети на снігу сліди!
      Не перечить ніхто бабусі –
      Всі бояться її проклять, –
      В хаті тихо, немов у вусі,
      І святі на іконах сплять;
      В чавунці дозріває солод
      Підморожених буряків, –
      Пахне так,
      Що худющий голод
      Визирає з усіх кутків…
      – І за віщо його любила
      Моя донечка золота?! –
      Натякаючи на Данила,
      Знов бабуся в журби пита.
      – Таж від нього самі нещастя, –
      І не батько, й не чоловік, –
      Й на такого стратила Настя
      Свій короткий, як подих, вік!..
      Пив горілку. Грішив і блудом.
      Розкуркулив усіх підряд…
      Тричі проклятий чесним людом,
      Втік на схід, показавши зад, –
      Лає батька мого бабуся…

      Я ж у запічку, крадькома,
      На пожовклий портрет дивлюся:
      Ні, чортячого в нім – нема.
      Та якщо вже бабуся каже,
      Значить, батько не без вини,
      Значить, сила ворожа в’яже
      Мого тата до Сатани…

      … То була не трагічна втрата
      Найдорожчого – на війні:
      Я порвав фотокартку тата
      І спалив її на вогні.
      Навіть попелу після всього
      Не зосталося – тільки дим,
      Тільки сивий димок від того,
      Хто пропащо був молодим…

      А сьогодні за фото тата
      Я віддав би без вороття
      Все, чим доля була багата,
      Все, чим грілось моє життя!


      3. Бабуся. Замість вінка на могилу

      Приміряв я вашу домовину
      На самого себе – ой тісна!
      Відняла любов мою єдину
      Глибина неміряна земна.
      Під хрестом сосновим поховав я
      Берегиню роду. Як могла,
      В час лихий сирітського безправ’я
      Берегла мене – і зберегла!
      Ви для мене більше, ніж Мадонна, –
      Святістю затьмарили її, –
      І без вас душа моя бездомна
      Й безпритульні помисли мої.


      4. Дід. Погублення роду

      Все віддав лайдацтву гуртовому, –
      Думав, що позбудеться біди, –
      Від гризот заслаб,
      А діти з дому
      Розбрелись, голодні, хто куди…
      Дід полежав трохи та й від’їхав
      За вітряк, де цвинтар бур’янів,
      Де його чекала божа втіха –
      П’ятеро малих іще синів…
      Лад колгоспний –вгору все та вгору:
      Жити стало краще, веселіш,
      Смакував після голодомору
      Й водянистий табірний куліш…
      … Сім десятиліть горілку цмулить
      Гуртова голота,
      І, клянусь,
      Вже ніхто її не розкуркулить!
      Жаль, про це не взнає вже дідусь.


      5. Дядько Іван. Замість обеліска

      "Вилитий дядько!" –
      в селі говорили про мене.
      Був я портретом живим
      свого дядька Івана:
      Риси обличчя, характер –
      усе достеменне,
      Й швидше від цього
      бабусина
      гоїлась рана…
      Часто бабуся мене називала "синочком",
      Ревно жаліла свою "сироту безталанну",
      Перешивала на мене шовкову сорочку,
      Ту, що купила колись на весілля Івану.
      Дядько загинув – мені не було іще року –
      Десь біля Штепівки. Навіть могилки
      немає…
      Переорали давно ту воєнну толоку:
      Добрий врожай
      на солдатській крові
      визріває!


      6. Сестра. Замість листа

      Всупереч відомому прислів’ю,
      Від своєї яблуні, гай-гай,
      Покотились ми по безголів’ю
      В чужокрай – шукати хлібний рай.
      Я на тому березі розлуки,
      Ти на цьому березі ріки:
      В дні розпуки щиро прагнем злуки,
      А воно ж виходить навпаки…
      Всохла наша яблуня, сестрице,
      А з чужої завше нам обом
      Падають зимниці та кислиці
      Для пекучих споминів – оском…
      Так хотілось долі догодити,
      Хоч вона й примхливою була:
      Пагінець живучий посадити
      В щедру землю рідного села!
      Не виходить, сестро… Ти – на тому,
      Я – на цьому березі біди:
      Покотила доля нас від дому
      Та й без повороту, назавжди…


      7. Син. Досмертна провина

      Син за батька не відповідає –
      Син для батька може буть суддею,
      Він свої права синівські знає
      На вердикт останній! І ніде я
      Не подінусь: вічні аліменти
      Не врятують, і свою провину,
      І свої сопливі сентименти
      Заберу з собою в домовину.
      Знаю, що не винен,
      Та з виною
      Все життя ношусь,
      Мов із сумою, –
      Хочу,
      Щоб мій син не чувся винним
      Так посмертно
      перед власним
      сином!


      8. Онук. Помножений біль

      Бог дав онука.
      Але він – у Львові.
      А я не маю грошей на квиток
      І загубив здоров’я…
      А в синкові
      В моєму
      Не знайшов його синок
      Належної батьківської любові.
      Отож Богданчик – напівсирота.
      До нього батько лиш у дні святкові,
      Буває, на хвилинку завіта,
      І – без гостинця…
      Хочеться онука
      Обняти, – ми ж не бачилися ще;
      Із сином лиш гнітить мене розлука,
      А згадки про онука лютий щем
      З роками множать.
      Синову провину,
      Немов свою, на себе я беру,
      І цей тягар мені горбатить спину
      І з ним, обридлим, певне, і помру…


      9. Дочка. Пошук порозуміння

      Ми справді ще не вмієм дорожити
      Малим достатком,
      Тому й не завжди
      Окрайцем вдовольняємося
      Житнім,
      Позбувшись тимчасової нужди.
      Ти часто сперечаєшся зі мною
      І тимчасових пристрастей вино
      Любов’ю називаєш неземною…
      А я ж бо прохмелився вже давно!
      Тобі смішне моє довготерпіння
      Й не зрозумілі виплески душі
      І те, що я визбирую каміння,
      Розкидане не мною,
      В спориші.
      Я непрактичний, знаю,
      І невмілий,
      І в цьому світі, може, пропаду –
      Дивак, ідеаліст зарозумілий
      В несправжнім, ідилічному саду…
      Та вже себе змінити я не можу
      І ти про це, будь ласка, не проси, –
      В усі часи шукав я правду божу
      І ласку божу мав у всі часи.
      Ти виросла на грані тьми і світла,
      Твоя душа двоїлася,
      Та вже
      Прокинулась вона,
      Своїм заквітла,
      Відторгуючи темне все,
      Чуже.
      Тремтить рука твоя в моїх долонях:
      Кров до крові озвалася на мить…
      Ти чуєш, доню – сонячний мій сонях,
      Як все твоє щемке й мені щемить?


      10. Племінниця. Уявний діалог

      У Харкові, на гамірнім вокзалі
      Вона мене зустріла й провела, –
      Стояли сльози ув очах Наталі,
      Але крізь сльози посмішка цвіла:
      "Ви, дядечку, мов та мала дитина,
      Беззахисно-відкриті, і за вас
      Болить душі моєї половина,
      А друга обмирає повсякчас…"
      "Наталю, ти за мною не журися, –
      У тебе ж власні клопоти, сім’я:
      Відкритість – це моя не краща риса,
      Але ж без неї я – уже не я…"
      Ми так нечасто бачимось відтоді
      Як вимела нас доля із села,
      Мов зернятка, й посіяла в народі,
      А захисту в негоди не дала!
      Моя любов позначена печаллю.
      В очах Наталі – сонячна журба.
      "Не плачте, дядю…"
      "Не журись, Наталю…
      Та що ж ми – не зустрінемось хіба?!"


      11. Дружина. Роздум на самоті

      Війна тридцятилітня все триває
      Між нами, надриваючи серця:
      Нема в ній переможців,
      І немає
      Поразкам нашим краю і кінця…
      Давно вже й діти виросли в окопі,
      Онуки завелися в бліндажі,
      Успішно йде замирення в Європі,
      А ми весь час воюєм, як чужі.
      За що воюєм – я уже й не знаю.
      І ти – забула. І ніхто не зна,
      Хто виграє в цій грі,
      А хто програє
      В оцім безумстві…
      Точиться війна.


      12. Адольф Романенко. Адреси зустрічей

      Адреса перша: місто Балаклія.
      Літстудія – давноминулий рік.
      Вродливий середлітній чоловік
      Свого тепла для інших не жаліє.
      Поет і літстудійний керівник
      І мій наставник,
      Мабуть, щонайперший
      І найщиріший,
      Бо не перевершив
      Його відтоді жоден чарівник.
      Він став моїм прихильником палким, –
      Листи писав, провідував у Львові,
      Де я служив,
      І то були чудові,
      Святкові дні,
      Прожиті поряд з ним!
      Адреса друга: місто на Лугані.
      Кінець вісімдесятих –
      Громом вість:
      "Чекай, приїду…"
      Найдорожчий гість!
      Обійми небувало полум’яні…
      Кремезний, мов билинний богатир,
      Морозами полярними калений, –
      Неначеб закружляв мене шалений,
      Суворий, без екзотики, Таймир…
      Чверть віку ми не бачились, –
      Доба
      Вершинного розгулу кадебізму:
      Адольф проходив "школу комунізму"
      Там, де й Макар не був, –
      Ото судьба…
      "За що ж так незлюбило КаДеБе
      Тебе, співця краси, ідеаліста?"
      "За те, що я доводив комуністам:
      Життя не чорно-біле, а – рябе…"
      Звичайно, жартували ми.
      Тоді
      Не можна було вижити без жарту,
      Він – переміг,
      Поставивши на карту
      Свої найкращі роки молоді!
      Адреса третя: рай на Осколі
      В околицях Ізюма, –
      Рідна хата
      Адольфа
      Посвітлішала від свята
      І не було світлішої в селі!
      Сюди я приїздив іще не раз…
      Адольф мене стрічав неначе брата.
      Від нього я осилений стократно
      Щоразу повертався у Донбас…
      …Тепер Адольф, на жаль, уже в землі, –
      Вона йому замінить небошати, –
      На жаль, не доведеться нам лежати
      Пліч-о-пліч у селі на Осколі!


      13. Петро Скунць. Замість освідчення

      З вершин карпатських,
      Начебто з небес,
      На грішну землю ти спустився,
      Петре,
      І просвітив мене, –
      І я допетрав:
      Ісус Христос воістину воскрес!
      З-під твого чудотворного пера
      Народжується Слово сокровенне,
      І, світ цей очищаючи від скверни,
      Утверджує прапервісність добра.
      Ми нерозлучно з’єднані Дніпром,
      Хоч річка Уж далеко від Лугані, –
      Ти на горі стоїш, я на кургані…

      Ось так і розмовляємо з Петром.


      14. Микита Чернявський. Світлої пам’яті

      Мені без вас незатишно, Микито
      Антоновичу, в цім вертепі зла,
      Де все ущент поламано й розбито
      І безоглядно спалено дотла.
      Для мене ви завжди були стіною:
      Надійно убезпечені тили
      Сприяли перемогам,
      І зі мною
      На всіх тріумфах поряд ви були…
      А нині я
      В такій життєвій скруті,
      Один, мов перст,
      І пізно відступать…
      Ви ж хоч посмертно, вибачте, забуті, –
      Мене, живого, стали забувать!
      Ті, що недавно ще колінкували
      Перед обкомом, нині в гараздах, –
      Хоч совість пропили,
      Зате ж постали
      Панами –
      З урядовцями в ладах…

      Вже скоро я до вас приїду в гості…


      15. Катерина. Блакить очей

      Вони блакиттю хлюпали з-під брів,
      Легким туманцем ніжності повиті…
      Я сто річок блакитних перебрів,
      Та не зустрів подібної блакиті.
      Я в кожній жінці вгадував тебе,
      Блакитнооку – й завше помилявся:
      Було всіляке – синє й голубе, –
      Блакиттю жоден погляд не пойнявся.
      Тебе я першу в очі цілував,
      Спиваючи з блакиті прохолоду,
      Й від того враз теплішали слова,
      Голублячи в очах взаємну згоду.
      На жаль, ми не навчилися любить
      Досмертно, – під зопрілим падолистом
      Минуле спить, і вся його блакить
      Давно туманом змазана імлистим.


      * * *

      За рамками душевного реєстру
      Лишилось так багато,
      І мені
      Не встигнути –
      Тож хай новітній Нестор
      Колись напише повісті сумні
      Минулих літ.

      Січень 2000 року




      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": 6

    17. * * *
      Як ніхто у цілім світі
      Вміли ми гопакувати,
      Оковитою зігріті, –
      І пишалась наша мати –
      Україна козаками,
      Гопакуючими в полі
      Під Олешшям й на Подолі.
      Довго ми гопакували
      За Богдана й за Івана, –
      Все, як є, попропивали
      До останнього жупана.
      Не помітили з похмілля,
      Що за кляту оковиту
      Ляхам віддано Поділля,
      Запоріжжя – московіту.
      Гопакуємо і нині,
      Одягнувши шаровари,
      А повсюдно в Україні
      Бенкетують яничари.

      1997





      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    18. В сивій пам’яті
      Крізь пітьму сторіч,
      Мов сто свіч крізь ніч,
      До моїх до віч
      Продирається Січ,
      Закипаючи у моїх очах,
      Мов козацька кров на чужих мечах.
      Калинова кров, мов полин, гірка,
      Полинова кров, що вино, терпка.
      Знову Січ січуть – сто струмків тече.
      Не мене січуть, а мені ж пече.
      Січ кричить з очей, із моїх очей –
      Так кричать з печер кремаційних печей.
      Лише дзвін мовчить – вирвано язик –
      Там, де Хортиця, там, де Чортомлик.
      Сікачі неправд, ятагани кривд –
      Та й прямісінько в передсмертний крик,
      Та в самісінький корінь-корінець,
      Щоб однісінький (та вірнісінький!)
      Був усім кінець.
      Щоб, посічені, полягли усі –
      Ні Вкраїни щоб, ні тобі Русі.
      Тихая вода дужі греблі рве...
      В сивій пам’яті Січ жила й живе.
      Кошовий вогонь досі не прочах,
      Не поблідла кров на чужих мечах,
      Бо козацька кров зовсім не така,
      Як у рекрута, як у мамлюка.
      Ой, не в тому річ, що спалили Січ,
      Ой, не в тім біда, що знесла вода...
      Та й не в тім добро, що хмільний Петро
      По Неві розлив безневинну кров...
      І не в тім прогрес, що Дніпро вмира...
      Тільки це уже не вина Петра.


      1968 – 1989



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    19. Наболіле не тільки мені
      Літературні "генерали"
      (Чи на новісінький лампас,
      Чи про запас) всі гонорари
      Повідбирали ласо в нас.
      І, відповідно ж, видаються
      За наш рахунок – чин є чин, –
      Їх доньки заміж видаються
      За відповідніших мужчин;
      Синочки в бізнесі, в посольстві –
      З ненашим гонором таким...
      ... В душі ліричній плаче Сольвейг
      І не блокується ні з ким.
      Недавно я, услід за Блоком,
      Продав за мідні копійки
      Бібліотеку – ненароком,
      Невільний звершив гріх тяжкий,
      Бо голодуха – не житуха...
      Дарма, що влада повсякчас
      Нам віша локшину на вуха,
      Мовляв, піклується про нас.
      Писання наші не потрібні –
      Неприбуткові ж бо вони,
      А ми до тих панів подібні,
      В яких на трьох одні штани.
      З поетів кпинять товстосуми
      Й тузи пузаті неспроста –
      Безсмертні "Думи мої, думи..."
      Ніхто із них не прочитав.
      Їм не до шмиги слово Стуса
      Відчути; їм не дорости
      До Калинця... Одна спокуса
      В "еліти", Господи прости,
      Гребти під себе, заковтнути
      Все, що пооберіж Дніпра,
      А всі священні атрибути
      Для них лиш брязкальця, їй-пра.
      Від Гончарового "Собору"
      На них не впала навіть тінь,
      А щоб піднятися на Гору
      Чернечу – в них нема хотінь.
      А до Франка чи Українки
      Для них і стежка заросла;
      Дістатись їм з хоромів ліньки
      Й до рідного колись села...
      ... Пишу ці вірші не в шухляду –
      Надії крихітка ще є
      Достукатись, збудити владу,
      Донести слово їй своє.
      Сусіди й родичі сміються:
      "Чого ж наївний ти такий?
      Горшки в провінції лиш б’ються
      Й кому потрібні черепки?!".

      2005



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    20. Привиди безчасся
      Ось тут,
      Серед оцих проваль –
      Початок і кінець:
      Сільська історія-печаль
      Звелася нанівець.

      Труди-потуги поколінь,
      Вершини всіх старань
      І сподівань –
      Пішли у тлінь,
      Шубовснули у твань.

      Лишилась назва,
      Та і та
      Зотліє, мов зола, –
      Ніхто дороги не пита
      До бувшого села.

      В усі кінці біжить-тече
      Розбурхана рілля...
      О, як мені все те пече
      З минулого,
      Здаля!

      2007



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    21. МИ...
      Ми – прадавні арії,
      Стародавні орії.
      Обхитрили Дарія,
      Згідно праісторії...
      А сьогодні – парії
      України хворої...
      Хто ж нам світ захмарює?!
      Що ж наш рід виморює?!

      2003



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    22. * * *
      Я так втомився жити –
      Втомився жити так:
      Кругом одні бандити,
      А я – малий дітвак.

      Чи встигну дочитати
      Я казку цю страшну?
      Пора вже й починати
      З бандитами війну.

      2003



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: 0 | Рейтинг "Майстерень": --

    23. Роковини Батуринської різні
      Ой, чому ж в Батурині
      Явори зажурені,
      Вікна всі зашторені,
      Коні геть зашорені,
      Ноги їм попутані,
      Козирі поплутані,
      Скопом перемішані,
      А гравці – повішені?!

      А тому в Батурині
      Явори зажурені,
      Що московські ратники
      Й Кочубеї-зрадники
      Не на побойовищі
      Потопили в кровищі
      Гетьманські пристойності
      І козацькі вольності.

      А тому зашторені
      І тому зашорені,
      Щоб вовік не бачили,
      Що тут насобачили
      Москалі зажерливі
      Й Меншикови-жевжики
      Волею Петровою
      Психонездоровою.

      А тому попутані
      Й козирі поплутані,
      Щоб майбутні Пушкіни
      Пошкребли за вушками,
      Заскрипівши перами,
      Правду всю похерили
      Й возвели до звершення
      "Мідяного вершника".

      А тому все змішано
      Й скопом перевішано,
      Щоб проклясти гетьмана,
      Прогорлавши: "Геть, мано!"
      В старожитнім Глухові,
      Щоб глухими й струхлими
      Ми вовік хохлячили
      Й істини не бачили.

      Й лиш тепер в Батурині,
      Де курінь при корені,
      Розправляє крилонька
      Правда-українонька,
      І Мазепи-воїна
      Слава удостоєна
      Величі... Козаччина
      Знову розкріпачена!

      2008



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    24. * * *
      Розуміємо, що треба
      Якось жити-виживати…
      Але ж, Господи,
      Ганеба
      Козакам – козачкувати,
      Рачкувати на догоду
      Новоспеченій "еліті",
      Честь козацького народу
      Плямувати в білім світі!
      Від ординської навали
      Ми нічого не навчились , –
      В москаля козачкували
      І до ляха приловчились;
      В комуняки плазували
      У підніжках по багнюці,
      Власне тіло шматували
      Задля диких революцій!
      Бігли ми наперегінці
      На верхи якісь міфічні…
      О, які ми, українці,
      Безпорадні й безпомічні!
      Ми без пряника не можем,
      Канчука нам треба дуже…
      Силам чорним, зловорожим
      Не одне століття служим.
      Доля нам дарує волю
      І свободу довгождану –
      Ми ж роз’ятрюєм до болю
      Окаянну давню рану,
      Колінкуєм перед катом:
      "Ми не хочемо задарма…
      Будь і далі старшим братом –
      поверни нам рідні ярма!
      Ні Мазепи, ні Петлюри,
      Ні Бандери не жадаєм , –
      Поверни тюремні мури,
      Бо для нас вони є раєм!"
      В нашій думці-поведінці
      Є щось дико-хворобливе…
      Може, ми – не українці?
      Може, й правда,
      Що хохли ми?
      А хохлюзі – по заслузі?
      Яничарові – по чарці?
      Що ж тоді – калина в лузі
      І до чого – грона ярі?!
      А навіщо – козаченьки,
      Ті,
      Що коників сідлали?
      Не було у нас Шевченків?
      Симоненки геть пропали?

      Піднімаюсь над собою,
      Над своїм життям
      Бурлацьким,
      З вікового перегною
      Шаблю вирию козацьку;
      Кров’ю змию ржу погану
      Із ославлених клейнодів –
      Українцем знову стану
      В гроні націй і народів!
      Не піду козачкувати
      До пихатого вражини,
      Щоб моя стражденна мати
      Знов соромилась дитини.
      Не піду я воювати
      Ні чеченців, ні татарів,
      Щоб себе прогодувати
      Із кривавих гонорарів;
      Не лизатиму сідницю
      Щохвилини, день по дневі,
      Ні своєму – українцю,
      Ні чужинцю – москалеві!
      Краще в голоді та в згоді
      Виживати на руїні
      В неподоланім народі,
      В незалежній Україні!

      1997



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    25. * * *


      Вірую –
      В українське довготерпіння,
      Що таки ж перетре каміння
      Й по краплині вицідить воду,
      Що розбавила кров народу!

      Вірую! –
      Буде кров і густа, й гаряча,
      Закипить в ній козацька вдача,
      Й під зіркими ізнов зірками
      Вродить Гонтами і Сірками!

      Вірую! –
      Від Андрія від Первозванного
      Для народу небезталанного
      Все відпущено вищою мірою…

      Вірую!


      2001




      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    26. * * *

      Купно їх возили й поодинці
      До північносяйних Соловків,
      Курінних моїх, праукраїнців,
      Курінних моїх пракозаків.
      Попереду – батько Калнишевський,
      А за ним – цілісінькі коші,
      Від часів татарського нашестя
      Так ніхто Вкраїну не душив.
      Гай, мій гаю, степе і лимане!
      Все було, та тільки не спливло:
      Не чужі, а власні басурмани
      Повели Вкраїну за село,
      За вітряк, що долю перемеле
      На голодну муку;
      За курган,
      Із якого коршуном – ой леле! –
      Зорить вниз незнаний ще тиран.
      ...Попереду – Плужник солов’їний,
      А за ним – цілісінькі ж полки!
      Боже мій! Велика Україна
      В острівні вмістилась Соловки...
      Хто ж ми є, вчорашні українці,
      Низові забуті козаки?!


      1990



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    27. ДЕКАБРИСТИ (Начерки до портретів)
      1. КІНДРАТІЙ РИЛЄЄВ

      Кіндратію належне воздали
      По царській необмеженій щедроті:
      На шибеницю двічі підняли
      І прикопали в невському болоті.
      Та він, життя позбавлений,
      Чинів,
      Не влежав у труні:
      Зібравши сили,
      Тюремне віко в безвік одчинив
      І вийшов із нікчемної могили.
      А вішатель в короні (аз воздам!)
      Сидів, безчесний, на мулькому троні, –
      Кривавою перлиною в короні
      Темнів могильний острів Голодай.


      2. ПЕТРО КАХОВСЬКИЙ

      Гримлять в’язничні засуви –
      Пора
      До мудрого Всевишнього зі звітом:
      Ачей, простить він грішника Петра,
      Ошуканого вишуканим світом?!
      "А не простить – з гріхами відійду
      Туди, де ні покари, ні огуди,
      Де без покори, в райському саду,
      Без нелюдів раюють чесні люди..."
      А за Невою товпився народ –
      Юрми такої не бувало зроду.
      Все вище піднімався ешафот,
      Все ближче був Каховський до народу...


      3. ОЛЕКСАНДР БЕСТУЖЕВ (Марлінський)

      "Вставай, Сашуньо! Сонечко встає..."
      Прокинеться душа на голос мами.
      ... І знову на вузькі віконні рами
      Павук залізні сіті наснує.
      "Вставай, коханий" – Олин голосок
      Вихоплює зі сну... Все той же морок.
      І вже йому, опальному, під сорок,
      А все минуле – що вода в пісок.
      "Бестужев! Де ти?!" – луняться слова...
      ... На мисі Адлер плакали солдати,
      Що не змогли достойно поховати
      І хрест святий поставить в головах.


      4. ВІЛЬГЕЛЬМ КЮХЕЛЬБЕКЕР

      З великим німцем він розкошував
      У бесіді довірливій. І Гете,
      Можливо, говорив йому:
      "Поете,
      Ти не про те донині віршував"
      З ним Пушкін був без хитрощів прямим
      (Не часто так ведеться у поетів):
      Прискіпувався в’їдливо до рим,
      До громіздких елегій і сонетів.

      Він, сліпнучи, в Сибіру доживав
      Останні дні свого життя-заслання
      І Пушкінову смерть не визнавав
      Писав, писав, писав йому послання...


      5. ІВАН СУХИНОВ

      Не пощастило чи не захотів
      У волохи, за Прут...
      Арештували.
      Нашвидкуруч, невміло закували
      Й помчали на розправу до катів.
      Та не судилось легко відійти
      У потойбіччя – каторга дісталась.
      Неміряна Росія одверсталась
      Йому
      До зерентуйської версти.
      І на останній видимій версті
      Йому пророче випало видіння:
      Голгофа... Чорний хрест серед каміння...
      І сам він – розіп’ятий на хресті...


      6. ІВАН ПУЩИН

      Таких Іванів на святій Русі
      І вдень з вогнем нелегко відшукати.
      Поети всіх народів і часів
      Могли б його повірником обрати.
      І дружбою ділитися із ним
      І тіснявою братської могили...

      У глибині сибірських руд і зим
      Його ніякі сили не скосили
      І в Пушкіна його не відняли.
      І він лишався з Пушкіним до скону,
      І перед смертю, ніби на ікону,
      На Пушкіна молився...
      Що молив?


      7. СЕРГІЙ ТРУБЕЦЬКОЙ

      Князівська кров гаряча, голуба
      Загусла на грудневому морозі,
      І роз’ятрить її була не в змозі
      Нетерпелива бойова труба.

      Диктатор не відбувся. Спасував.
      Уперше полотніючи зі страху,
      Поніс повинну голову на плаху –
      В житті себе самого скасував.

      Та хто сьогодні дорікне йому
      В пасивності?
      Закутий у кайдани,
      Він подолав і каторгу, й тюрму
      І не зганьбив свої воєнні рани.


      8. МИХАЙЛО БЕСТУЖЕВ-РЮМІН

      Було в орла два пружнявих крила,
      Та з "мертвої петлі" – не врятуватись...
      Мотузка обірвалася гнила,
      А новій довго, довго ще сукатись.
      Від зашморгу до зашморгу –
      Лиш мить,
      Але – в польоті,
      Без гидкого плазу!
      Нехай в Росії прийнято душить
      Повільно, з перекуром, не одразу,
      Але, допоки вихмелиться кат
      І смиконе поспішно ноги жертви,
      Бестужеву – один лиш раз померти,
      А мить польоту – пережить стократ!


      9. СЕРГІЙ МУРАВЙОВ-АПОСТОЛ

      В степу біля Василькова,
      В степу,
      Засніженому, тихому, глухому,
      На бездоріжжя доленьку сліпу
      Він виведе на смертоньку...
      Нікому
      Не скаже, що не визріла пора
      Повстання, що приречене повстання, –
      Нехай тривога полкова остання
      Свою зорю провісницьку загра!
      ... Вночі біля Василькова,
      Вночі,
      Навстріч усім завіям-смертовіям,
      За молодим апостолом Сергієм
      Йшли не сліпці – свободи сурмачі.


      10. ФЕДІР ГЛИНКА

      Кому – тюрма і каторга...
      Йому
      "Почесне" заслання в карельські хащі.
      О, ті краї загублено-пропащі
      Були нічим не кращі за тюрму!
      Він там прозрів, звільнився від полуд –
      Герой Бородіна, поет від Бога:
      Ріднішим став йому
      Російський люд,
      Дорожчою
      Расєюшка убога.
      Він довго жив!
      Немов осінній лист
      На гілочці ламкій свого століття –
      Герой Бородіна, поет і декабрист,
      Один з того, грудневого, суцвіття.


      11. ПАВЛО ПЕСТЕЛЬ

      До нього як до рівного й рідні
      Заходили солдати й генерали –
      Шукали в нього захисту одні,
      А другі просто прихистку шукали.
      І захист був, і прихисток завжди,
      Була довіра повною, без міри,
      І чорний птах трагічної біди
      Гніздився у теплі його довіри.
      Був суд і присуд. Вогнище й зола...
      І "Руська правда"...
      І брехня російська...
      Й ридання обезглавленого війська
      В ту смертну мить
      Полковника Павла...



      1990



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    28. * * *

      Ми в дитинстві ділились
      На «своїх» і «чужих».
      Ми «чужих» не жаліли –
      Йшли «війною» на них.
      Часом кров проливалась –
      Мир тоді наставав,
      І безногий Володька
      Рани всім бинтував;
      Наші сльози і соплі
      Витирав кулаком,
      З однієї баклаги
      Напував молоком...
      Ми дорослими стали:
      Ні «чужих», ні «своїх» –
      Однорідне суспільство
      Одномірне для всіх;
      Однозначні поняття
      Про своє і чуже
      Конституція наша
      Стереже й береже.
      Лиш безногий Володька –
      Сивий сторож нічний –
      Цілим світом забутий,
      Всенародно нічий.


      1990



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    1. * * *
      І в наше обезлюдніле село,
      Й до нашого печального порога
      Воно прийшло і радість принесло –
      Веснотравневе слово – перемога.
      Як зазвучав нечувано майдан
      Жіночими тонкими голосами!
      – А де ж Петро?
      – Микола де?
      – Іван?
      – Ок-са-на?

      Цвіли сади,
      Буяв зелений вир,
      Гриміли над столицею салюти.
      Сміявсь і плакав молоденький мир –
      Себе самого ще не міг збагнути.

      1977




      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    2. * * *


      Од сивих дум сивіє голова,
      Од сивих дум я серцем молодію
      І виколисую в душі надію
      На ще ніким не сказані слова.

      О, віро в золоте своє перо,
      Яка ти по-дитячому наївна,
      Яка глибока й чиста, мов Дніпро,
      Яка пречиста, ніби Україна!

      Свої, ніким не сказані слова,
      Єдині, головні, найголовніші
      Шукаю я. Сивіє голова.
      Цвітуть сади. Стодзвониться Дніпро…

      Я вкотре рву свої невдалі вірші
      І вірю в золоте своє перо.


      1971



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    3. * * *
      В майбутнє йду з оглядкою в минуле.
      За мною йдуть натомлені роки,
      тривожать серце, зболене і чуле
      до зла й добра. Відверті ці рядки
      добром і злом наповнені до краю,
      одначе зло йде осадом на дно,
      а те добро, що мав колись і маю
      в цю мить, сплива до світла все одно.
      Добровода змиває всі злобруди:
      сумління чисте, совість – мов роса
      пречиста. Тож прошу вас, добрі люди,
      творіть добро і вірте в чудеса!

      2010



      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    4. * * *
      То клеїться, то рветься ненароком
      мій цілий світ пооберіж Дніпра.
      А врешті все мені виходить боком,
      до горла гострим болем припира.

      Болять мені обидві боковини,
      просякли вогневицею бинти…
      Немає ж у провини половини,
      й не варто жить заради півмети!





      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    5. * * *

      Найвище право: жить відверто
      Серед людей, на видноті
      Й з високим іменем померти
      На безіменній висоті.
      Померти й знову відродитись
      В піснях, у споминах, в синах…
      Вітчизні вічно колоситись
      На чесних наших іменах!


      1980



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    6. =*****=
      Заждався осені, мов свята,
      найголовнішого в житті.
      Душа, на враження багата,
      не метушиться в суєті
      поспішних пошуків нового,
      ще непізнанного... Вона
      готова стати перед Богом
      врочисто-чиста й осяйна -
      для сповіді. Мої здобутки
      вміщаються в одній сумі,
      посутньо-чесні, без накрутки,
      щонаймозольніші самі.
      Мої порізні перемоги
      не варті, знаю, ні гроша,
      однак облудної дороги
      шукати я не поспішав
      до марнослав’я. Дерся вгору
      і стрімко скочувався вниз,
      в низах шукаючи опору
      для нових спроб здобути приз.
      Прожив, надіюся, немарно
      своє життя. Лежу внизу,
      й мені під хмарами так гарно,
      і все, що треба, - поблизу...



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    7. --+++--
      Йду до Європи - ставлю євротин,
      щоб ним від москалів відгородитись, -
      потойбіч Азія,
      а тутки я - один,
      самостійкий поет-громадянин,
      яким посмів колись я народитись.

      І дзуськи Азії проникнути в мій двір
      ізпідтишка, - чутлива єврозона
      враз розпізна і Путіна, й Гапона,
      відреагує так, що аки звір,
      скона під тином будь-яка "персона"!




      26.05.2010 р



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    8. * * *
      Погомоніти б з кожним кленом,
      який мене ще впізнає,
      про коріннєво-сокровенне,
      що нам наснаги додає.

      Ось цьому дереву - сто років,
      а цьому й більшенько, видать,
      ще скільки корисних уроків
      вони могли мені би дать!

      Найперше - вірності святої
      своєму краю і землі,
      де наш формується світогляд,
      великі принципи й малі.

      По-друге - світлої любові
      до родоводу ще з прапра-
      віків, замішаних на крові
      й воді козацького Дніпра.

      Ще не помру, бо маю справу,
      бо прагнуть ще не перестав
      до того гаю, того ставу,
      де я лицем до сонця став...


      із книги "Цим дорожу", 2011 р



      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": 6

    9. +***+
      В держави не просив ніколи позики
      І на везіння з долею не грав,
      Писав, щоправда, вірші-"паровозики"
      І в цьому, може, дещо й перебрав.

      Та схаменувся вчасно, -
      Ще не виникла
      В мені жадоба віршів-молитов,
      В яких я, без замовчувань і вимислів,
      Пекучу правду висловить готов.
      Свобода слова і свобода совісті
      Злились для мене в цілісне, одне,
      І вже ніякі різні "випадковості"
      З цієї стежки не зведуть мене.

      Нікому не звітую на оцінку я,
      Не заздрю тим, хто має гонорар...
      Пишу собі. А під балконом цінькає
      Мала синичка, - має божий дар!
      Ось їй і заздрю...



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: 0 | Рейтинг "Майстерень": --

    10. * * *
      Не судіть за печаль і зневіру,
      За мої невідкличні жалі, -
      Видно, Бог мені визначив міру
      Непосильних страждань на землі.

      Що ж, я маю гріхи і провини
      І не встигну вже їх відмолить...
      Животрепетне серце людини
      За живих і за мертвих болить!



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    11. ***
      Яка любов - кожнісінька клітина
      Пронизується болем до кісток!

      А там,
      де був калиновий місток,
      Тремтить лишень тоненька павутина...



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    12. ***
      Наснився Львів...
      Літа мої армійські,
      Роки мої студентські...
      Як давно
      Не чувся чужаком у цьому місті,
      Я пив жаждиво юності вино
      В кав’ярнях,
      Де з часів середньовіччя
      Не вивітрився тихий супокій,
      Блаженний дух
      І галицьке наріччя,
      Єдине в неповторності своїй.

      О як давно не був я в цьому місті,
      Що стало уособленням розлук:
      Від сина - ні жоднісінької вісті,
      Листів не шле єдиний мій онук.
      Про давніх друзів не веду вже й мови -
      То в юності дружилось...
      А тепер
      Немає з ким -
      Той виїхав зі Львова,
      А той спадлючивсь геть,
      А той - помер...
      Мені ж Луганськ немов приріс до шкіри:
      Попробуй відірвати - бризне кров...
      Чи це - любов,
      Яка не знає міри,
      Чи це - хронічна вже -
      Антилюбов?..

      Онук Богдан - ві сні- говорить:
      "Діду,
      Раз ти не їдеш,
      То який ти дід..."
      А я - мовчу:
      Приїду - не приїду -
      Злидар і доконечний інвалід.
      Чи доживу до теплих днів - не знаю.
      Вже й сліз нема, і не знаходжу слів...

      За Львовом я нуджусь і потерпаю,
      А Львову - що?..
      Живе без мене Львів.



      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": --

    13. " > ПОЇЗД "ЛЬВІВ - ЛУГАНСЬК"



      Від Сяну до Дону -
      Із дому й додому:
      У Львові мій син,
      А в Луганську дочка...
      Вистукує поїзд:
      - Нікому,
      Ні-ко-му
      Мостів не зірвати
      На наших річках!

      Луганські степи
      Й галичанські підгір’я -
      Між ними пульсує
      Аорта Дніпра...
      - Нікому,
      Ні-ко-ли
      Не вбити довір’я
      між нами,
      синами
      Дніпра і Добра!

      Із дому - додому...
      До болю знайому
      І рідну до щему
      В промінні дощу
      Люблю свою землю.
      Й ні-ко-му
      Чужому
      На неї, святу
      Зазіхань не прощу!

      Від Сяну до Дону
      Немає кордону,
      Нема перепони
      Думкам і пісням,
      Живем по своєму
      Людському закону
      Й ніхто не накине
      Ненашого
      Нам!
      1999р



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    14. * * *
      Поезія для мене – та ж потреба
      Щоденно фіксувати почуття
      І настрої:
      Зірок з високонеба
      Я не зриваю. Знаю допуття,
      Що я не геній.
      Просто я віршую,
      Щоб дихати й не чутися рабом
      Буденщини.
      Найперше я віншую
      Лиш те,
      Що власним виносив горбом, –
      Життєвий досвід!
      Дехто посміхнеться,
      Читаючи наївні ці рядки...
      Мені не все задумане вдається –
      І це я звірив досвідом гірким.
      Не заздрю ані-ні лауреатам –
      На власній гілці тихо цвірінчу,
      І самота лірична, мовчкувата,
      Мене, мов брата, гладить по плечу.


      1999



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    15. * * *
      Справді – не подінуся нікуди,
      Як би того недруг не хотів, –
      Нелюди ж не всі!
      Є добрі люди,
      Маю ще ж і друзів,
      І братів.
      З ними, серед них я чорну силу
      Подолаю в рідній стороні –
      Хай мій недруг моститься
      в могилу
      Ту, що вирив старанно мені;
      Хай полежить в ній і поміркує,
      Заримує «виплід» міркувань –
      Він поет майстерний,
      Тільки всує
      Відучився, був, од римувань.
      Справді ж бо, діватися не буду
      Я нікуди – лишуся отут:
      Непідсудний, навіть після суду,
      І живий,
      Хоч випив сто отрут.


      1998



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    16. * * *

      Осінньопізня, майже незнайома,
      А слово мовить – наче проспіва,
      І затишно стає, й вагома втома
      Десь пропада – мов дощ її змива
      Травневоочищальний. Що боліло,
      Те перестало. Клопоти нудні
      Забулися. І небо проясніло.
      І мимохіть запраглося мені
      Обняти жінку – розгадать загадку
      Її принади й зваби. Та боюсь
      Порушити усталеність порядку,
      Ославитись на посміхи комусь.

      Ведем коротку, незначну розмову,
      Банальним оскверняємо уста.
      Й розходимось.
      І звідусюди знову
      Зимова насуває самота.


      2003



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    17. * * *

      Юнацькі мрії - щирісний наїв -
      Звичайно ж, не збулися. І не дивно,
      Що солов’ї сміються переливно
      З мого наїву нині. Солов’їв
      Не винувачу. Марківських гаїв
      Не обминаю, як, бува, приїду
      В село. В гаях свого шукаю сліду
      Й наслухую вже інших солов’їв.
      Ось тут я вперше Катю цілував,
      Невміло дотикаючись губами
      Куточка вуст. А за тими горбами
      Нам ранок роззозулисто кував
      І жайвором виспівував. Якби
      Все повернути й знову повторити,
      О як би я зумів тоді любити,
      Не ведечи рокам своїм лічби!
      Юнацькі мрії в сивій голові
      Призводять до найтоншого інтиму:
      Заплющившись, ітиму я й ітиму -
      Куди? - по нетолоченій траві...



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    18. * * *
      «Люби мене!» – колись ти заклинала
      Мене в годину любощів палких.
      Від слів твоїх душа моя палала
      І серце розбивалось на скалки.
      Любив тебе, не люблячи самого
      Себе – за добровільний свій полон
      У пестощах твоїх. Не знав нічого
      Я про реальний світ. Суцільний сон
      Мене позбавив мужності і сили
      Боротися за себе... Та хіба
      В усі часи – до мене – так любили,
      З покірністю й безвольністю раба?!
      «Люби мене!» – сама ж ти не любила,
      Вірніш, себе любила – не мене, –
      Пригублювала лиш... Відьмача сила
      Мене палила жадібним вогнем.
      Я дивом розкріпачився. Я дивом
      Прозрів. Господня сила привела
      До дійсності... А ти лишень блудливо
      Убік циганський погляд відвела,
      І хвостиком – сюди-туди – майнула:
      З десяток уляглось тобі до ніг...
      Невже забула? Ти про все забула?
      А я забути досі ще не зміг...


      2001



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": 6


    19. Те, що вигадав я знічев'я-
      Все збулося. І ти - прийшла,
      Зруйнувавши мене дощенту,
      Розрівняла і возвела
      На руйновищі новохату,
      Новодушу і новобіль,
      За витрату немоїх несплату
      Геть прогнавши мене звідтіль
      І звідціль. Звідусіль прогнала...
      Тож мене взагалі нема?!
      "Як - немає?" - аж заволала
      На півсвіту душа німа.
      "Як нема?" - стрепенулося тіло,
      Що затерпло від холодів...
      Одновимірно, чорно-біло
      По життю я промиготів



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 5.75 | Рейтинг "Майстерень": 5.5


    20. Лети, мій лист, під вітру свист
      Супроти вітру і супроти
      Всілякої супермерзоти,
      Лети до милої, мій лист!
      Не листопад - один листок,
      Не колотнеча слів - три слова:
      Надіє, Віро і Любове! -
      Через кленовий, калиновий,
      Новий-новісінький місток...
      Лети, мій лист (Музичить Ліст;
      Слова римує хтось небесний)...
      Ти сповідальний, чистий, чесний,
      Мій лист - душі моєї вміст!



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    21. * * *
      Любилось безоглядно, навмання,
      Не бачилось і світу за порогом...
      Я по стерні жену свого коня -
      Примореного огира старого.
      Розгублено підкови у житах.
      Жита позаростали полинами...
      І ти - немолода.
      І я - в літах.
      І ціла вічність пролягла між нами



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    22. * * *
      Не відболи, любове тиха,
      Така осінньо-золота!
      З-посеред лих
      Одного лиха
      Душа жадає в ці літа
      Немолоді:
      Щиролюбові,
      Всерозуміння в суєті,
      Цноти у вчинкові і слові,
      Двоєдності насамоті.
      Не відболи ж солодким болем,
      Побудь хоч тінню при мені,
      Допоки я пустельним полем
      Кочуся перекотиполем
      По неколючій вже стерні.


      03.09.1997



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    23. * * *

      Я в жорстокому світі – один.
      Ані подруги в мене, ні друга.
      За вікном – глибочезна яруга,
      А в ярузі – гіркучий полин.
      Я нікого не кличу давно
      На розмову за чаркою, в гості –
      З білим світом стосунки непрості
      Крізь ранкове сльотаве вікно!
      Я запечену в серці сльозу
      Заколисую, наче дитину,
      І чекаю в свою самотину
      Лиш єдину розраду – грозу.
      Жду і жду – не приходить вона,
      Ходить поряд, проходячи мимо,
      Лише пальчиком-зблиском погрима
      Звіддаля – до мойого вікна.


      04.07.1995



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    24. * * *

      Ми про любов
      Давно не говорили –
      Соромились інтимності,
      Либонь...
      І раптом несподівано відкрили:
      Запізно говорити про любов.

      Нерадісне прозріння, що й казати,
      Гарячих не вернути вороних...
      Їх іншим і сідлати, і гнуздати,
      І відчайдушно мчатися на них.

      ...Моя рука
      Твою ніжніш тримає,
      І слово,
      Ніби яблуко в садах,
      Повите осінню, поволі доспіває
      І тихо завмирає на вустах...


      1976



      Коментарі (7)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    25. * * *

      Пробігає вітер комишами,
      каламутить дзеркало ставка…
      Ти вже спиш,
      а я з товаришами
      довго ще сиджу на колодках.
      І ніхто не знає ще,
      для кого
      пахнуть матіоли під вікном.

      Повз твій двір усі мої дороги
      в вечори,
      напоєні вином.


      1964





      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    26. * * *

      Круглий сирота свого народу,
      Був я з дня народження самотній.
      Корінь роду не в цілющу воду
      Вглибився – засох в траві болотній.

      Вимерли до пня Великороди,
      Низові геть вилягли покосом,
      Тож мене, безродного, без згоди
      Досі обзивають малоросом.

      Недруги всечасно однакові –
      Виродки ж усі, гермафродити
      Прагнуть козаку-одинакові
      Українську пам’ять вкоротити.

      Зась, кажу вам, правнуки погані
      Прадідів всеславних і великих –
      На всеукраїнському Майдані
      Вас я не помітив, хохлопиких!

      Там були правдиві українці,
      Завше монолітні в обороні,
      Тож не міг я всидіти в криївці
      В посиніло-білім регіоні.

      Світ увесь пізнав нас: хто ми й що ми
      І чиї ми діти. І тоді ж я
      Притьмом зруйнував своє барліжжя
      Й вийшов на всі обшири-огроми!


      2008



      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: 5.75 | Рейтинг "Майстерень": 5.5


    Сторінки: 1   2