Заждався осені, мов свята,
найголовнішого в житті.
Душа, на враження багата,
не метушиться в суєті
поспішних пошуків нового,
ще непізнанного... Вона
готова стати перед Богом
врочисто-чиста й осяйна -
для сповіді. Мої здобутки
вміщаються в одній сумі,
посутньо-чесні, без накрутки,
щонаймозольніші самі.
Мої порізні перемоги
не варті, знаю, ні гроша,
однак облудної дороги
шукати я не поспішав
до марнослав’я. Дерся вгору
і стрімко скочувався вниз,
в низах шукаючи опору
для нових спроб здобути приз.
Прожив, надіюся, немарно
своє життя. Лежу внизу,
й мені під хмарами так гарно,
і все, що треба, - поблизу...