1. КІНДРАТІЙ РИЛЄЄВ

Кіндратію належне воздали
По царській необмеженій щедроті:
На шибеницю двічі підняли
І прикопали в невському болоті.
Та він, життя позбавлений,
Чинів,
Не влежав у труні:
Зібравши сили,
Тюремне віко в безвік одчинив
І вийшов із нікчемної могили.
А вішатель в короні (аз воздам!)
Сидів, безчесний, на мулькому троні, –
Кривавою перлиною в короні
Темнів могильний острів Голодай.


2. ПЕТРО КАХОВСЬКИЙ

Гримлять в’язничні засуви –
Пора
До мудрого Всевишнього зі звітом:
Ачей, простить він грішника Петра,
Ошуканого вишуканим світом?!
"А не простить – з гріхами відійду
Туди, де ні покари, ні огуди,
Де без покори, в райському саду,
Без нелюдів раюють чесні люди..."
А за Невою товпився народ –
Юрми такої не бувало зроду.
Все вище піднімався ешафот,
Все ближче був Каховський до народу...


3. ОЛЕКСАНДР БЕСТУЖЕВ (Марлінський)

"Вставай, Сашуньо! Сонечко встає..."
Прокинеться душа на голос мами.
... І знову на вузькі віконні рами
Павук залізні сіті наснує.
"Вставай, коханий" – Олин голосок
Вихоплює зі сну... Все той же морок.
І вже йому, опальному, під сорок,
А все минуле – що вода в пісок.
"Бестужев! Де ти?!" – луняться слова...
... На мисі Адлер плакали солдати,
Що не змогли достойно поховати
І хрест святий поставить в головах.


4. ВІЛЬГЕЛЬМ КЮХЕЛЬБЕКЕР

З великим німцем він розкошував
У бесіді довірливій. І Гете,
Можливо, говорив йому:
"Поете,
Ти не про те донині віршував"
З ним Пушкін був без хитрощів прямим
(Не часто так ведеться у поетів):
Прискіпувався в’їдливо до рим,
До громіздких елегій і сонетів.

Він, сліпнучи, в Сибіру доживав
Останні дні свого життя-заслання
І Пушкінову смерть не визнавав
Писав, писав, писав йому послання...


5. ІВАН СУХИНОВ

Не пощастило чи не захотів
У волохи, за Прут...
Арештували.
Нашвидкуруч, невміло закували
Й помчали на розправу до катів.
Та не судилось легко відійти
У потойбіччя – каторга дісталась.
Неміряна Росія одверсталась
Йому
До зерентуйської версти.
І на останній видимій версті
Йому пророче випало видіння:
Голгофа... Чорний хрест серед каміння...
І сам він – розіп’ятий на хресті...


6. ІВАН ПУЩИН

Таких Іванів на святій Русі
І вдень з вогнем нелегко відшукати.
Поети всіх народів і часів
Могли б його повірником обрати.
І дружбою ділитися із ним
І тіснявою братської могили...

У глибині сибірських руд і зим
Його ніякі сили не скосили
І в Пушкіна його не відняли.
І він лишався з Пушкіним до скону,
І перед смертю, ніби на ікону,
На Пушкіна молився...
Що молив?


7. СЕРГІЙ ТРУБЕЦЬКОЙ

Князівська кров гаряча, голуба
Загусла на грудневому морозі,
І роз’ятрить її була не в змозі
Нетерпелива бойова труба.

Диктатор не відбувся. Спасував.
Уперше полотніючи зі страху,
Поніс повинну голову на плаху –
В житті себе самого скасував.

Та хто сьогодні дорікне йому
В пасивності?
Закутий у кайдани,
Він подолав і каторгу, й тюрму
І не зганьбив свої воєнні рани.


8. МИХАЙЛО БЕСТУЖЕВ-РЮМІН

Було в орла два пружнявих крила,
Та з "мертвої петлі" – не врятуватись...
Мотузка обірвалася гнила,
А новій довго, довго ще сукатись.
Від зашморгу до зашморгу –
Лиш мить,
Але – в польоті,
Без гидкого плазу!
Нехай в Росії прийнято душить
Повільно, з перекуром, не одразу,
Але, допоки вихмелиться кат
І смиконе поспішно ноги жертви,
Бестужеву – один лиш раз померти,
А мить польоту – пережить стократ!


9. СЕРГІЙ МУРАВЙОВ-АПОСТОЛ

В степу біля Василькова,
В степу,
Засніженому, тихому, глухому,
На бездоріжжя доленьку сліпу
Він виведе на смертоньку...
Нікому
Не скаже, що не визріла пора
Повстання, що приречене повстання, –
Нехай тривога полкова остання
Свою зорю провісницьку загра!
... Вночі біля Василькова,
Вночі,
Навстріч усім завіям-смертовіям,
За молодим апостолом Сергієм
Йшли не сліпці – свободи сурмачі.


10. ФЕДІР ГЛИНКА

Кому – тюрма і каторга...
Йому
"Почесне" заслання в карельські хащі.
О, ті краї загублено-пропащі
Були нічим не кращі за тюрму!
Він там прозрів, звільнився від полуд –
Герой Бородіна, поет від Бога:
Ріднішим став йому
Російський люд,
Дорожчою
Расєюшка убога.
Він довго жив!
Немов осінній лист
На гілочці ламкій свого століття –
Герой Бородіна, поет і декабрист,
Один з того, грудневого, суцвіття.


11. ПАВЛО ПЕСТЕЛЬ

До нього як до рівного й рідні
Заходили солдати й генерали –
Шукали в нього захисту одні,
А другі просто прихистку шукали.
І захист був, і прихисток завжди,
Була довіра повною, без міри,
І чорний птах трагічної біди
Гніздився у теплі його довіри.
Був суд і присуд. Вогнище й зола...
І "Руська правда"...
І брехня російська...
Й ридання обезглавленого війська
В ту смертну мить
Полковника Павла...



1990