дивишся на цей бузок
який так рясно цвів
розумієш скільки минуло днів
хоч відмічай
олівцем на стіні
бузок он мічений сухоцвітом
а в тебе що
сивина та й годі
дивитись можеш у різні боки
і мружитись невдоволено
як немовля
чи буде це дерево багаттям
чи надто його тримає земля
чи надто його тримає небо
як на картинах сезанна
небо ясне й безхмарне
закурюєш наливаєш горілку
піти прогулятись чи краще заснути
змізернів принц
що так що так несуттєво
усе воно намарне
випиваєш і знову дивишся на бузок

ціхутко ціхутко ціхутко
сміється дитиняче-весело-весело
так ніби лоскочуть ребра і п'яти
ціхутко хлопчику мій каже
а то ти завше метушливо і хутко
ніби крадеш ніби брешеш ніби зловили і зараз знехотя битимуть
світ ловить тебе ніби кіт паперову мишу приг-скік цап-царап пизда-єзда
яйца всмятку свєча в жопе
піймавши обслинявить та й облишить
обґрунтовано осмисленно обмишить
світ великий кошак що ж він з тобою так серце велике мов кавун і таке ж
розбивається вибухом бризкає соком
світ шле тобі піздюлями привіт
щоб ти не спав якщо ти ладен заснути
не вір не бійся не проси
не проси
в них і так нічого нема

вона стоїть напроти вікна і витирає рушником між ніг
він незмигно дивиться на ніжну лінію її шиї
хрустку тонкість плечей
м'язисту білість скульптурної випуклості сідниць
що аж світяться контрастово засмаглій спині
на поясниці родимка схожа на якусь дрібну квітку
якщо тільки є чорні квітки
він хоче закурити і випити
бажано чогось міцнішого за те відкорковане асті
що забуто стоїть на столі
поряд два бокали один ледь надпитий
він думає що навряд чи ще побачить цю жінку
а за такого розкладу пити шампанське принаймні недоречно
явний несмак
а він завше уважно ставився до демонстрування гарного смаку
о матір божа думає ще вгомони мої печалі
ту бі контьюд життя не скінчилось
дні без неї тягтимуться нескінченно й безсенсово
безтя- і безтемно
як нитка розплетеного светра
хендмейд від курвячих мойр
все ще буде далі пробує вірити він

навіть найгірші поети вміють читати думки
не конче розуміють навіщо такий скіл
не зовсім добирають сенсу такій унилій грі
навіть найгірші поети
як павуки
терпляче чекають одкровень
штабелюють їх у рядки
навіть найкращі з найгірших поетів
коханки про них звикло кажуть
що ці пиздаболи аутисти чи що точніше
просто мудаки
навіть найгірші поети вміють читати думки
а я не здатен прочитати що означуєш
коли кривиш губи усмішкою
і геть не певен
чи варто то знати мені
коли, як, що, куди, навіщо

садок вишневий і блокпост
колись хати, раніше, не зараз,
і лінія розмежування
як лінія життя на твоїй долоні
зі шрамом від опіку недопалком
рівно посередині
ти ж пам'ятаєш як це боліло
колись, раніше, не зараз,
зліва хрущі справа хрущі вже інші
ти обираєш лівий берег ріки
коли дивишся в приціл з правого
ти ложив обирати
та звалу нема майбутнього нема
минулого ще не придумали
ти захищаєш всі на світі хати
і мати хоче научати
але чого можеш навчитись ти
ти і так знаєш всі мати
і розрізняєш калібр міномету на звук
хрущі над вишнями гудуть

мир безусловно тесен
еще увидимся
но
для тебя у меня нету песен
он
по повадкам
безусловный гаврош
такой же его лексикон
ему б сострить
ответить ей в тон
но не сейчас не тут не ему
молча выходит
откусывает заусеницу
на среднем пальце
правой руки
улыбается
нижняя губа треснута
кровоточит

любов живе три роки
так писав беґбеде
йому можна вірити
в нього доглянута борода
і красивий піджак
любов вмирає три роки
ах блять це так довго
беґбеде пиздабол і мудак
любов вмирає болісно
і так тягуче повільно
як старий дворовий пес
відтягуєш його в кущі
нервово озираєшся
а ось він знову шкандибає
нє-нє-нє, не здох, воскрес
та з чого ти думав
що будеш щасливий
який такий у тому сенс
світ досконалий тим що він є
усміхаєшся в дзеркало
що втратив це воістину твоє

велике втомлене серце
як старий футбольний м’яч
контролюєш його але
плач не плач
якісь сторонні впливають на кожен рух
вже мовчу про гравітацію силу удару
божий дух
а коли вже виходиш на лінію
коли вже сам на сам
з`являються янголи
розверзаються небеса
в них неприємні лиця слова гіркі
ти поза грою
і сперечатись якось не з руки

слухати Гройса
консервація трупів
музэй
цитувати Бретона
їбати гусей заборонено законом
закон забороняє стріляти в людей
стільки на світі заборонених речей
думаєш так ліниво
закидаючи їй на плечі поли халатику
усміхаєшся ніжності тіла
мистецтво десь посередині -
усіх на світі заборон -
ех-ехехех
мистецтво
як той джо з анекдоту
невловиме

ліберал безперечно гнилий
комуніст завжди недобитий
націоналіст печерний як ведмідь
отак приходиш додому
вмикаєш телевізор
дивишся рекламу жіночих прокладок
з новин перемикаєш на прогноз погоди
в птахів є гнізда
в лисиць нори
тільки чоловіку нема ідеології
де голову можна було б схилити

часто займаємось дурницями
порпаємось у мотлосі так ніби певні
що хтось – великий невідомий хтось –
зронив туди перлину необачно.
щоб не ходити далеко беремо власну голову
що схожа на покинуте горище
з неодмінною павутиною у кутках
та постійним шарудінням мишей.
от ми й переповідаємо старі байки
та й таке воно – що може бути цікавішим
аніж поговорити про себе
про свій розпач і горе і звісно що любов
про свою любов про цю набридливу любов
таке відчуття що у цьому світі є тільки любов
велика всеохопна любов і більше нічого
хоча покажи мені бодай двох людей
що можуть любити один одного
без виставлення рахунків
ще можна говорити про безліч інших речей
які не вартують слів – адже про те, про що ти
не можеш промовчати, не треба й говорити.
але це таке, все одно потім говориш про любов.
але звісно що є речі які дійсно важливі
до прикладу он мурашки розчавлені трамваєм
все таки спробуй уявити весь цей розпач
всю таку есхатологічну невідворотність
всю цю довершену приреченість мурашки на рейці
і що там буде з нею потім опісля всього цього
чи впізнає її мурашиний бог чи богиня
в них мурашок себто ніби матріархат
і чи оплакує мурашина королева своїх хлопчиків
і який власне мурашиний рай
чи це великий затишний мурашник на небі
а чи навпаки щось грандіозно підземне
і що вони роблять в цьому раю
бо знаєш важко уявити мурашку яка грає на арфі
у затінку райських кущів а якщо вона й далі працює
то що воно за рай такий некомфортний
і що таке комфорт для мурах і чи є пекло для мурах
адже вони ніби нічого не роблять поганого
і чи вартуєш ти особисто раю з усіма його привабами
чи пекла але ніби ти теж не робиш нічого поганого
безліч питань і кожне цікаве та потребує твоєї уваги
напиши колись про це. принаймні спробуй

в дні, коли гроза вбиває краплями сухість, а тишу громом,
секонд-хендом пахнуть ринки - і помідорною стиглістю,
красу рук твоїх чорничних, понуро-скромну,
взяти б і відмити дощівкою і милом господарським

і тоді в автобусі приміському, звичному як нудота
глядітимеш на свої нігті – рожеві як зайці,
подумаєш - анальний секс не так вже й боляче, та
хто схоче бачити чорничні плями на твоїй задниці

з тобою хто схоче в лісі комарів собою кормити
задирати тобі на шию з секонду светрик тонкий
мити милом тебе дитячим, і не відмити
в дні, коли літо пахне кризою і джин-тоніком


Є тексти, через які в мене просто нігтів немає - згриз від заздрощів. Ось цей власне з таких. http://publikator.org.ua/texts/show/7424/
Не люблю приміток, але щоб уникнути недоречних питань, відповідаю зразу - ну безперечно, що я знаю, що у двоскладових прикметниках наголос падає, як правило, на останній склад, але так само безперечно, що - тОнкий, ну і так само - так, друзі, я знаю різницю між кормити і годувати, так що тут власне мова про кормити, хоча, якщо ви скажете, що це тільки для рими, то - ваша правда, любі друзі, так і є, але, повторюсь, одне не заперечує інше, так що таки - кормити, і це не русизм.

Юля Шешуряк

продавщице черники лета-2009

в дни когда гроза убивает сухость - каплями, тишину - громом
рынки пахнут секонд-хендом и помидорами переспелыми
красоту твоих рук черничных угрюмо-скромную
взять и вымыть бы дождевой водой да мылом белым

и тогда в автобусе пригородном до тошноты наполненном
ты будешь смотреть на свои ногти - розовые как зайцы
и думать что анальный секс не так уж больно, но
кто захочет видеть эти черничные пятна на заднице

за тобой кто захочет пойти в лес комаров кормить
задирать до шеи свитер из секонда тоненький
мыть тебя мылом розовым, да не отмыть
в дни когда лето пахнет кризисом и джин-тоником

маленька ґретель маленький гензель
дробили черству ґалету
сестричко глянь
ми повернемось стежкою в дитинство
мої солдатики даруватимуть квіти твоїм лялькам
татко читатиме казку про музик із бремена
мама вишиватиме
дядько віллі принесе гостинця від зайчика
з вікон нарешті поздирають огидні газети
а на сніданок буде справжній хліб
із справжнісіньким маслом
залізні птАхи налетіли
чорним димом все покрили
татків завод
мамину лікарню
церкву святої анни
і крихти склювали
нікому повертатись

вночі не сплять в кого совість нечиста
і люди старі
небагато їм ще зосталось
баба зіна повторювала це повсякчас
і знала що так і є
звикло не спала з третьої ночі
казала що звичка з’явилась після того як іван
чоловік її помер а помер він зненацька у сні
ще дужий ще спроможний пити щовечора
той самогон що вигнав напередодні
так кілька років поспіль
баба зіна розповідала він дуже добрий був
тільки от як вип’є то зразу до бійки береться
от я й ходила говорить із синяками на ногах і грудях
лише в лице не бив казав щоб люди з морди моєї не сміялись
і з нього що з потворою такою живе і не задавив ще
а він сам гарний такий був і замолоду і потім того й бісився
що не дівкою взяв мене і діток бог не дав нам
отак іванко завше прокидався о третій вже майже витвережений
йшов курити на подвір’я і дверима грюкав голосно так
я все питаю куди ти а він спи дурна йду гляну пес чогось гавкає
а теперки сумно в хаті і дверима не грюкне ніхто і пес не гавкне
того й прокидаюсь і ходжу собі сама
дверима грюкаю
баба зіна дивиться в небо й шепоче
люблю тебе іване як свою кров люблю знаю ждеш мене теперка ждеш
і пробач мені іване пробач не могла я більше хотіла і не могла
хай простить нас діва марія
пречиста

були часом коли вірилось у поезію
у її доконечну потрібність універсальність і необхідність а також і свою.
а ще якісь непевні хлопці вірили у свободу підприємництва
і масово завозили сюди вживані речі під виглядом гуманітарної допомоги
так і називали гуманітарка. секонд-генд то придумали років так через десять
ще трохи пізніше назвали вінтаж.
ну от і свою поезію ми теж придбали в одному з таких магазинчиків
всю таку в блискучих ґудзиках метафор асонансів верлібрових подвійних швах
лакових лейблах імен лауреатів якихось премій.
пожадливо розбирали весь цей мотлох на вагу
приміряли на розмір про фасон якось не йшлось
взагалі це виглядало так начебто ми хапливо
ділили одяг приреченого на страту або
роздягали якогось знаного покійника перед кремацією
адже - все одно це лайно не горить
адже - у серці маєм те, що не вмирає
адже адже - що там ще в рядках безкінечних пояснень.
справжня поезія не згорає тільки кіптявить.
лампадково

Подарувала книгу –
о мій зайчик -
Весело проведемо час,
Резолютивні частини
Читати не варто,
Вони вочевидь не про нас.
Он наприклад поглянь –
Зґвалтування
Ти ж відчуваєш слів таких чар
Умисне вбивство
Побиття
Пограбування
Та навіть банальний підпал.
Ти ж розумієш, мій любий,
Все йде лиш волею Творця,
І якщо вже з тобою я разом
То разом ми до кінця.
То я й прошу тебе, милий,
Займись справою чоловіків –
Будь дітям нашим за приклад
Будь гордістю для батьків.
Цивілізація розпочалась із відкриття кримінального провадження.

шепоче на вухо коханий коханий коханий
ти просто прекрасний цілісно-досконалий
особливо коли так пожадливо їж витираючи пальці почергово
о скатертину серветку моє коліно а потім у зворотньому порядку
коли захланно п’єш і відразу п’янієш але кажеш ну ще по одній
і так доки бармен не скаже слухай ми вже закриваєм
а ти знову повторюєш ну тоді налий ще раз і до завтра друже
адже куди мені ще іти де мене ще потребують де розуміють
ти зворушливий як кошенята в кошику такий ніжний
коли плачеш що у тебе паскудні аналізи
і того ніяка сука не хоче тебе спермодонором
навіть гірше хоча куди здавалось би гірше
у тебе навіть нирку купити не хочуть
ти просто розкішний коли ляскаєш по сідниці офіціантку
а вона дурепа регоче й чекає коли ти спитаєш
слухай мала ти коли закінчуєш зміну але ти ж не питаєш
адже у тебе є я у тебе є та яка щоночі шепоче тобі
коханий коханий ти прекрасний коханий
у тебе є маленька ельза з її ніжністю щирістю
та рештою непотрібних тобі речей
яка терпляче і віддано чекає той найкращий день
коли скаже тобі тихо і без істерики
-іди геть, задрав ти вже, не люблю я тебе,
і не любила ніколи, так, жаліла просто,
адже жінки завжди жаліють своїх чоловіків

тридцять вісім віршів про час і відстань
а також про те яке в неї ніжне обличчя
виразне підборіддя м’які губи
як блищать її очі які тендітні плечі
та які гострі в неї соски
безперечно найкраще з написаного
безперечно що я їх спалив
(булгаков звикло виглядав мені мудаком)
занадто приватна це територія
не конче багну поділитись
окрім того писати про неї
це карне діяння
стаття сто двадцять дев’ята кримінального кодексу
частина перша

я відпускаю тебе лети
лети сраним метеликом із моєї руки
лети з мого серця і не сердься
просто лети бо я відпускаю
як перед великоднем відпускають гріхи
богородице діво отче наш по три
і біжи причастися і звільнись і лети
і не озирайся і не повертайся
бо крила і погляди надто ламкі
та надто тривкі та надто тремтять

еники-беники їли вареники
еники-беники раба
так і вони напружено неквапні
пані галю
ще будь ласка дві порції
так звісно що засмакували
І ще будь ласка сметанки
направду дуже смачно
квінтер фінтер жаба
розмовляти їм лячно
та й ніпрощо загалом
все й так ніби очевидно
все всім ніби зрозуміло
еники-беники їдять вареники
він з картоплею вона із сиром
ось така дітвора
семіотика для двох
до речі знаєш
що в тернополі вульву
називають вареником?
і пара переглядаються як змовники

я нічого не зрозумів
не зрозумів я нічого
нічого не зрозумів я
в цьому світі неозорому
де постійно твориться якась
думаю ти розумієш
епіґонити воргола але в слові
епіґонити дюшана але в дії
зриваєш кульбабку
сік біліє на зломі
ми з тобою цілий світ
так само позбавлені
віри любові
та й сама розумієш

у музеях як правило моторошно.
речі вирвані з контексту самотні.
написи свідчать про нерозуміння
природи конфлікту і взагалі природи.
лишень експозиційна група фонтанів
від справжнього класика
як апологія цінності мистецтва
у знеособленому світі який сам-собі музей
знімає відчуття недоречності твоєї
присутності та взагалі присутностей.
у всіх цих закладах культури
звикло згадую розважливе буркотіння
старого візіонера Лишеги
який з усіх благ що пропонують бібліотеки
пам’ятає тільки цісарсько-королівські
позеленілі від ще вочевидь австрійського моху
пісуари. він розуміє сенс життя і усміхається.

листя зов'яле в долоні стис
томик поезій на підвіконні
осінь пора надхненна

ченцем почуваюсь
їм рис і в'ялену рибу
на телятко жваве споглядаю

куплю собі ляльку резинову
їй поезії читатиму
перед і опісля неодмінно

ловив сьогодні карасі
як лі бо та інші
та уху їв з товариством

духовне життя практикую
чай з медом п’ю
на цвіт сакури солодію

троянди й револьвер
красиве та корисне
а татів меч продав

фудзіями жовтяву вершину
в розпачі споглядаю
старіють світлини

гусінь із’їв випадково
лоскотно дихати тепер
метелики в животі

гарно бути поетом
сонце сходить заходить
завше є тема для хайку

що там у мене
а що може бути у мене
хороблива балакучість алкогольна інтоксикація
повний набір порядного літератора
навряд чи це може бути предметом аналізу
а ще любов
безмежна і невзаємна до дзеркальних відображень
і до дзеркал взагалі
очевидне впадання в дитинство
стадія дзеркала
з колекції старого шахрая
але воно виглядає відповідно
якщо починаєш писати
виглядаєш здитиніло
і не тільки того що перемазуєшся власним лайном

навіть не підозрював за тобою такого
навесні дарував проліски бо так прийнято
принаймні мені так виглядає
та й красиво це йти з пролісками вулицею
дівчатка оглядаються і усміхаються заохочуюче
хороший хлопець певно думають собі
в костюмі з портфелем і квітами
купував їх у бабці з кошеням під курткою
залишаючи решту казав купіть молока киці
а то он вона яка маленька і пухнаста
бабця дякувала і теж усміхалась
і певно думала хороший хлопець який
ввічливий і квіти купує котів любить
але дістало то все бачиш зараз зима
двірники скребуть тротуари довгими лопатами
а поряд нікого нема з ким би хотілось сидіти
затулившись від усіх ґратами вечорами довгими і сумними
і подеколи жалкую що не купив у бабці того кота
і направду не думав що тобі спаде на гадку заплакати
коли сказав що не варто нам бути разом
ти знаєш що життя це
дві пригорщі марних зусиль і лови вітровіння
та всяка інша література для підлітків

а що було потім
та все як звикло було
ти ж знаєш як воно потім
як в тих французьких фільмах
нової хвилі
шаброль годар трюффо
хто там ще
бельмондо делон бардо
молоді і красиві
ані зморшок у них
ані старечих забаганок
лишень очі наповнені торжеством
ну от у нас все так само
ну в сенсі атмосфери
все таке чорно-біле
навіть коли наповнене кольором
не знаю чи ти розумієш
це відчуття минущості і втрати
ну от він прокидається
запарює каву
три ложки розмелених зерен одна цукру
завше таку пив
скільки пам’ятаю
хоча чого це я в минулому часі
вона довго чистить зуби
він таким завжди нехтує
хіба щоб перегар трошки збити
потім вона готує чай канапки з собою
ще потім вони вдягаються
замикають двері
виходять на вулицю
ну от я ж кажу
все як завжди
все як колись
все як у тих фільмах
хіба що квартири їх
тепер в різних кінцях міста

дві речі звикло бентежать мене
це моральний закон який носиш
так підозрюю десь під лівою груддю
і він калатливо не дає тобі заснути
а змушує піддаватись якійсь дурнуватій борні
за збереження старих звалищ
що вважаєш архітектурними пам’ятками
які варті того щоб зберігатись неторканими
і злишся коли я сміюсь
їх культурна цінність десь така ж як і
старих дів цнотливих і безплідних
як шовковиці зсохлої як ложа схололого
ти захоплено змагаєш
за права тварин рослин і рибин і ще бозна якої мари
і час від часу влаштовуєш істерику на вигляд стейка з кров’ю
і незрозуміло що тебе більше дратує
мій голод хапливий чи власне кров на тарілці
чи те як я хітливо й захланно облизуюсь
як дзенькаю келишком брязкаю ножем і виделкою
пожадливо випиваю і зразу ж наливаю знов
адже життя це не та розвага яку можна повторити
адже свято має бути завжди з тобою як гандон
а друга річ це небо
небо що відбивається в твоїх зіницях
за мить до того як при поцілунку заплющуєш очі

все вже сказано задовго до нас
стільки історій стільки таких мовчань
а вся це відомо і просто волає
із повчань книги давньої перечитаної не раз
про те що якщо любиш то маєш зрадити
не втекти від такого як і від себе
можна весело впевнено й сміло
можна похапцем боязко і невміло
можна як петро можна як юда
але зрадити доведеться
якщо звісно ти дійсно любиш.
ти певно що знаєш не можеш не знати
немає любові без зради бодай уявної
без того внутрішнього горіння
хотіння і наступного хихотіння
зловтішного і сповненого каяття
куди ж без нього солодкого і щемкого
так думаю саме заради такого
ми й зраджуємось навзаєм і похапцем
а потім лежимо на вологих простирадлах
прокинувшись серед ночі самотньо.

перебираючи старий одяг
все-таки майже новий костюм декілька разів вбраний був
от і коли ти зайнятий отаким ніколи не знаєш зрештою
що можеш відшукати в кишенях
що за мотлох зберігся артефактом випавши із пам’яти
і от в кишені сірого піджака знайшов серветку
із цифрами та іменем
що його намагався не згадувати ні всує ні загалом
адже є речі та звички яких варто позбуватись
терпляче та болісно
хоч би скільки радости і втіхи не приховували вони
хоч би які спокуси хоч би яка сласна розкіш хоч би що
а тут заскочений зненацька
позбавлений сили на опір та докорів сумління
долаючи тремор пальців та сухість горла
телефоную квапливо
привіт це я а ти навіть не здивована так ніби чекала
тепер ти можеш сказати що любиш найбільше
«ходити нечутно»
і можна лише курити та слухати короткі гудки

«коли я побачила його ти взагалі слухаєш мене
я зразу відчула як змокла але потім зайшла вона
ти маєш з ними познайомитись фантазійна пара
ну от коли вона зайшла я взагалі ледь не впісялась»
щирість лишень щирість і відвертість
от і все що дійсно важливе відвертість і щирість
коли двоє дорослих людей хочуть бути разом
між ними має бути лише відвертість і щирість
і ще трохи доторків та подихів
вона повторювала це як мантру
ом мані падме хум харе харе
сміялась про хлопців з якими була
розповідала про дівчат яких хотіла
це маятником дурнуватого годинника
що висить прямо над головою
ніколи більше не сідатиму на це місце цокотіло
після кожної затяжки цигаркової ковток відвертости
після кожного ковтка алкоголевого затяжка щирости
рух вліво лишень щирість рух вправо лише відвертість
цікаво, а ти взагалі бодай раз кінчила зі мною?

і тиша як пісня розлита молоком по столі
не знаю ні твого дитинства ні твоєї сім’ї
лише ім’я і декілька слів пам’ятаю
що промовила їх не мені
таке завше найкраще на пам’ять лягає
неначе зерно у прогрітий ґрунт
ти глина казала і горщика з тебе не буде
та навіть якщо й буде то не мені і не тут

осінь
каже
у розпалі
дівчинка з поглядом лисячим
та листям жовтявим у долонях
ось така осінь
час писати про водку і папіроси
час писати про дощ і про чорне пальто
купити нарешті якийсь пиздуватий шарфік
чи що там ще купують звикло на осінь
вдалий час рахувати бездомних собак
гуляти парком шарудіти так наче їжачок
носити у внутрішній кишені флягу з чимось міцним
і проводити день увідкручуванні закручуванні кришечки
осінь власне у розпалі
час варто посадити на палю
що мала б на весну прорости
вербою шурхітливою
головне впіймати той час
головне впіймати той світ
або просто писати про водку і папіроси
про спітнілу спину жінки її гарячі долоні
про те які пронизливо гострі в неї соски
про туш що потекла під дощем поламану парасолю
про інші вічні теми.
тільки хто б то читав кому воно треба

і пружне смагляве тіло обціловуєш невміло
напишеш таке й зрозуміло
все намішано хапливо
іло-іло-иво
як в похідному ранці
де дбайливо зберігають усякий шмельц
бісер
що підібрав після всяких засранців
що метали його
природно як риба ікру
тобі
спокушеному блиском
отож там
парам-парам-парам-парам
дурнувата пряжка метафори зі стразами
метафізика тендітна мов свіча або дівча
і так само боїться протягу доторку подиху
рима схожа на сухозлітку цукерки
що із’їв так давно що й присмак забув
силабо-тоніка схожа на трохи прив’ялу панну
все ще в ціні а може й ні
і
порожній ріжок від калаша як данина сучасности
невикористаний кондом як приклад невчасности
прочитана книга як зразок непотрібности
зарядне телефонічне символом необхідности
і хрести які нести
і мости якими брести
і ти
звиклим штампом позбавлена імени
любити мову
мову поставити раком
задача гідна творця
ця

отож стосунки схожі на шахи
є два є чотири це сім це п’ять
сицилійський захист починаєш тим
що запрошуєш на піцу
особливістю гамбіту є таке
що даруєш квіти
білі починають чорні в захисті
жертвують пішаків слонів час
перехоплюють ініціативу
у надії загнати королеву
яку чогось іменують ферзем
проста тактика часто дієва
як і решта простих до щему речей
тим паче якщо напряму
вони стосуються нас
думати на два ходи наперед
три кроки вперед чотири кроки
думати наперед
думати що найкраще
просто змести фігури
і вдарити дошкою по голові

старий х’юго поправляє ремінь
розправляє складки френчу
ніби ненароком торкає їм сідниці
троє юних вже офіцерів
високі стрункі осяйнолиці
все попереду служба на східному кордоні
піддатливі дівки мужність і кар’єрний ріст
все попереду все найкраще попереду
х’юго пропонує по келишку шнапсу і благословляє
кров і ґрунт потребують постійного захисту
як і приватна власність та традиційні цінності арійця
від більшовиків жидів циган та решти непотребу
випивають навстоячи і зігують
юнаки виходять голосно сміючись
сілезія це благословенна земля
кінець серпня тридцять дев’ятого спекотний
можна ще по пиву і час на вокзал
востаннє вони зустрінуться через вісімнадцять років
на віденському мості
персонажами фільму «Нічний портьє»

отак коли просто йдеш
і холод не зважає на кількість одеж
чи одіж чи одягу холоду не до тонкостей мови
тобі зрештою теж
чоловік попереду голосно кричить в телефон
коли ти заплатиш чуєш коли заплатиш
в мене грошей навіть на ліки нема
думаєш собі бач як воно
в когось навіть на ліки нема
в когось тільки на ліки і є
ну якщо вважати побутовий алкоголізм хворобою
але якщо вважати хворобою любов
тоді ти просто жебрак
і так дійшовши перехрестя дивишся у небо вечірне
чорне як піднебіння старої суки
господи ти ж не покинув мене
ти ж десь поряд мене за руку ведеш
господи дай мені хоч якийсь знак
запалюється зелене світло
поряд жіночка говорить дитині
побігли і не озирайся
позаду якийсь хлопець з портфелем в руці
голосно говорить в телефон
рухайся швидше заграв ти вже мене мудак

мою країну створили не святі
не юродиві не пророки
навіть не романтичні розбійники
не їх жахітливі пороки
її створили такі ж мудаки як ти і я
для яких найважливіше сім`я
і щоб сім'я було куди злити
благословенне їх ім’я
на банкнотах і у назвах вулиць
то як її не любити
це не питання
затям ця країна твоя
і не їбе ні грама
як інколи казала леся степанівна
яка тепер у штатах
сто двадцять баксів у день заробляє до речі
скільки це по курсу нбу
трошки менше трьох тисяч
трошки більше ніж тут заробляла за місяць
житиможна одним слово можна жити
тут має бути смайлик і хештеґ #моякраїна

красивий чоловік
в дорогому костюмі
сідає в блискучий лексус
наближаюсь пішки
в нього ситі вдоволені очі
а в мене як у золушки
в рюкзаку три горішки
два ф-1 та один ргд-5
сповнений сумнівів я і сум’ять
як господь що спогляда гонорово
на содом і гоморру
треба зрештою вирішити
таке легко тільки сказати
а от як воно краще
йобнути зразу
чи все ж випити пива
і до завтра почекати

в нього дуже красивий костюм
дорогі шкіряні туфлі
щира білозуба посмішка
в мене з цього переліку нічого
зате тт в кишені старого піджака
куля з тт пробиває бронежилет
це для загальної ерудиції
заувага на маргінесах
а так не пробував
а от що характерно бронежилету
в цього хлопця нема
хоча це корисний був би аксесуар
принаймні корисніший аніж гаманець
але він про таке ще не знає
вилазить з автівки припалює озирається
кривить губи на мій неохайний вид
ще не знає що моя неголеність
штани в якихось дивних плямах
розтоптані туфлі такі як були у шарло
і особливо старий піджак
внутрішня кишеня якого обшита шкірою
це останнє що лишиться на сітківці
лівого ока
замість правої очниці буде велика рана
в яку навіть тома невіруючий
не схоче встромити пальця

янголи пахли плісняво
несвіжими шкарпетками
що пролежали тиждень
в кутку ванної кімнати
а потім їх знов одягаєш
адже решта пахне ще гірше
янголи влітали хмарою
примарою овечою отарою
кружляли навколо світильника
шукаючи вістря голки
щоб станцювати на ньому
спеціально для тебе
щоб спробував порахувати
аж нудить від мерехтіння такого
від виблисків на стінах кімнати
закриваєш очі
якось воно дивно
ачей ти позбавлений стількох
доконечно потрібних речей
а насправді бракує лиш дівки
що звіялась ген за обрій
і навіть тебе не хоче

всі ми хотіли колись стати пілотами
підкорити небо підкорити світ
підкорити сміхотунку з сусідньої парти
всі ми стали переважно алкоголіками
і тепер при зустрічі нам ніяково дивитись
одне одному в очі незграбно обнімаємось
так само незграбно торкаємось щоками
а сміхотунка стала серйозною і сумною
вона дуже розповніла до речі
все ж троє дітей від різних чоловіків
і жоден з них не був пілотом

ось так лежиш собі
під подушкою трофейний австрійський зауер
з рукояттю полірованого горіху
підібраний з убитого офіцера
за мить до того фатального спалаху
на якому війна скінчилась
для тебе
в сусідній палаті медсестричка іра
кажуть дає потрогати себе заголюється
якщо дуже просять
плаче сердешні куди вже вам страждальці
а в твоїй медсестра марина
колишня вчителька народних шкіл
вузьколиця й короткозора
читає вголос кобзаря мружачись
так наче взяла тебе й твою хіть
на приціл
шалено болить ліва нога
хоч гарно пам’ятаєш
як самотньо вона виглядала
у відрі поміж інших ніг і рук
як кривився на твій крик хірург
як потім він закурив
розбав нам трошки чистяку машо
цей ювілейний
святкуємо
вночі сниться марина
яка гладить по обличчі
мій герой шепоче
а потім довго танцює
притискаючи твою відірвану ногу
до своїх оголених грудей

вони сидять притулившись спинами
карл дрібно труситься
гладить стару потерту книжечку
сімейна біблія
все що залишилось від сім`ї і дому
франц читає майн кампф
це братова книжка
брат залишився десь в полі під псковом
афольф найстарший
тридцять першого року народження
того йому й видали фауст-патрон
приклад якого гордовито погладжує
ще в них є гвинтівка маузера
зразка тисяча вісімсот дев’яносто шостого року
з шістьома набоями
і гострий кухонний ніж
з вулиці чути лязкіт танкових траків
сміх і крики «пабєда-ура-впєрьод-скарєй»
адольф вперше закурює
цигарки видали разом з фауст-патроном
і плиткою шоколаду яку з’їли відразу ж
карл похапцем хреститься і виглядає у вікно
він повинен дати сигнал
франц пересмикує затвор маузера
і починає плакати
орда не пройде
фюрер доручив захистити останній рубіж

з пістолетом без бойової пружини
він взяв ювелірку
і відразу запив
почувався мов князь без дружини
чоловік позбавлений жінки
пісня без слів
сидів на кухні
дивився телевізор
курив
коли група захвату блокувала будинок
він якраз допивав розведений спирт
кувалдою вибиті двері
розчахнутий криком рот
дві кулі
в плече і в горло
майор зняв балаклаву
видихнув
добігався урод

померти можна від цирозу в сорок
або коли тобі двадцять і випадаєш з вікна
чи в детепе або в старості оточеному внуками
коли в тебе деменція і плутаєш імена
дітей з іменами святих і всі однакові
білі і чисті як лікарняна стіна
кожна смерть переконлива
в кожній свій чар і доцільність
лише не ця
лише не смерть в тіні териконів
у запилючених степах
коли згадуєш призабуті молитви
втискаєшся у прогрітий ґрунт
коли не хочеш бути генералом
і ревно жалкуєш що не птах

ще в мене є півпляшки
декілька сигарет стара запальничка
якийсь дріб’язок по кишенях
таке звикло детермінує плани на вечір
як і на прийдешність зрештою
залишається хіба ще слухати джез
джез музика товстих
жити і вмерти як пес
така розважлива народна творчість
від сердець до сердець
від землі до небес
джез

найважливіше так розумію
щось таке приватне як ранковий туалет
щось за чим хочу підглянути
і соромно коли врешті наважуюсь
рецепт гаспачо з полуницею
привітати маму з дн
дзвонив отой тип я не брала слухавку
рецепт зеленого борщу
не забути оплатити за косметику
якісь незрозумілі вірші невідомих
або навпаки занадто відомих авторів
направду є речі які не варто оповідати
як завше їх і хочеться розповісти
всі ці екзистенційні ситуації
зламані нігті обдерті коліна
образи та рецепти щастя
весь щоденний мотлох
сухозлітка шелестливих слів
і ось вона заповнює сторіночки
літерами інколи малює
квіти або метеликів чи бджіл
пише перекреслює далі пише
інколи похапцем інколи старанно
але ніколи не перечитує

це була театральна епоха
все відбувалось аж так драматично
всі любили декламацію та пафос
урочисту ходу хоровий спів
хлопчики розповідали дівчаткам
про склянку води і щасливе майбутнє
дівчата вірили і вмирали від невдалих абортів
або кидались під трамвай через нерозділенні почуття
або того що так треба
згідно сюжету улюбленої книги
хлопці стріляли собі в скроню або серце
через розчарування в ній в житті у вождю
художники вчились бути кулеметниками
виходило в них кепсько зате щиро
а кулеметники писали вірші
про бої перемоги поразки зради
вірші з такими дзвінкими римами
дівчаткам подобалось а це найважливіше
в такій дурнуватій розвазі
все сплуталось світ виглядав як ніколи тісним
вірили ще декілька років ще декілька кроків
ще декілька вдохів та видихів
але це вже був епілог не пролог
і епіграф виглядав іронічно
так в цьому тексті як загалом і в епосі
нема рими до слова бог
воно було б занадто смішно

чекісти в хрустких шкірянках
рипливих чоботах широких галіфе
з наганами в глибоких кишенях
обшитих зсередини шкірою
з лискучими лисинами
гарячим серцем холодною головою
руками по лікоть в крові як то кажуть
з голосами сиплими
зірваними криком плі
опалені спиртом з кокаїном
вони розстрілювали буржуїв
інтелігентів дезертирів мародерів
робітників і селян внутрішніх ворогів
чоловіків жінок і дітей
і тремтіли коли кидали
в безіменні рови жменю землі
як і належить
вони видихали революція
навіть коли кінчали або перш за все
всі ці справжні чоловіки
коли їх заводили у такі знайомі камери
без вікон але з водостоками
мужні чоловіки що плакали лише тоді
коли розстрілювали друзів чи рідних
втомлені очікуванням і нерозумінням що сталось
з їх життям з їх країною з їх мрією з ними
вони згадували юність втрачену і призабуту
свою першу пристрасну любов
і хрипко кричали
хай живе товариш троцький
і видихали революція

отак подеколи згадую хлопчину одного
його улюблений фільм
його улюбленого актора
ніколас кейдж весь такий казуальний
пройдеш повз і уваги не звернеш
лишень очі благально шалені
от а фільм звався «покидаючи лас вегас»
особливо пам’ятною була фраза
я їду туди щоб спитись і здохнути
і ми цитували її за кожної нагоди
ось такою невибагливою немушенністю
сповнене було спілкування наше
ми просто посеред ночі
чи то ближче до ранку година третя отак
говорили про те що він хоче зійти на еверест
що це його найбільша мрія
я флегматично курив і казав що то дурня
ну от насраєш там а далі що
спускатимешся вниз та й холодно
наша фляга незвортньо порожніла
але в нас була ще ціла каністра спирту
і міський водогін наповнений благодайною водою
а потім я довго розповідав
як образила мене ця сука
як хочу її вбити
і до самого ранку ми сперечались
коли краще зґвалтувати її
до смерті чи все ж опісля

а знаєш софі марсо сорок сім років
якось і не віриться якщо чесно
он згадую цю чарівну німфетку
бум бум два шоколадний бум
хоч воно ніби з іншого
але ось так сорок сім
скільки часу змарновано мною
син он хлопчина майже дорослий
п'ятнадцять років як-не-як
дивиться гаррі потера та кубок вогню
час від часу чогось сміється
мала якась більш зосереджена
о чем ты плачеш о чем ты шепчеш
о чем ты в окна кричиш капслоком
згадалось юлі шешуряк
цікаво чи дрочив би я на герміону
якщо бачив б її двадцять років тому
відповідь загалом очевидна
в неї хвилясте волосся

для того щоб на цій вечірці зробити правильний коктейль
бери і лий у пляшку із-під пива своє розчарування
що життя не зовсім таке яким би ти хотів його бачити
чи яким бачиш на глянцевих картинках журналів
що постійно читала та сука що таки не дала тобі
а якщо й дала то так знехотя лиш би не набридав
заливай туди розпач що життя не конче свято
хоч як воно обіцялось як манливо пахло
як майоріло спідницею і блузкою строкато
потім натирай своє терпіння воно тверде
як сирокопчена ковбаса і пахне шкарпетками
що промокали тричі за день і сохли на ногах
під час недовгих перепочинків або взагалі у відділку
терпіння це дуже важливо саме воно і є серцем коктейлю
чимось таким що не дає забути смак вигляд і захват
гніт краще всього робити із мрій вони зазвичай сухі
того гарно горять потріскуючи словами про те що все буде добре
іскряться ніжністю димлять вірою та надією
а потім ти кидаєш адже це і є його справжнім призначенням
не зовсім суттєво чи ти взагалі докинеш до цілі
адже кидаючи ти трахаєш систему в горло
потім звісно що система сміхотливим дядьком в камуфляжі
відбиватиме тобі нирки питаючи чи хочеш ще чи далі мовчатимеш
чи розповідатимеш нарешті хто навчив тебе готувати коктейль молотова
хто вказав тобі цілі де ви збирались хто з тобою був хто у вас старший
скільки вам заплатили в кого ти таким дебілом вдався
та який саме стих із євангелія зробив тебе екстремістом

бувають якісь тексти чи люди що влізають у пам'ять
і тримаються там міцно як реп’яхи на собачому хвості
завше раптово багнеться зацитувати їх кому
чи показати фото чи розповісти яка у неї ніжна шкіра на поясниці
але ти ж розумієш що розплутати той вузол неможливо
видираєш лишень жмутом волосся і скавчиш
але он вони нікуди не щезли і далі сверблять
так день за днем ловиш свого хвоста
клацаєш іклами аж доки не струться і тоді беззубо смієшся
пам'ять твоя є хвостом що керує собакою
і вертишся отак дзигою а реп’яхів все більшає

було щось неприємне щось таке жалісне пронизливо-бабське
в очах його що сльозились на вітрі коли кинув сплюнувши розстріляйте
починайте з жінок і дітей нащо дивитись їм як татів їх стріляють чоловіків
і розстрільна команда витираючи соплі та сніг із облич побрела до села
де учора знайшли комісара-жида з медсестрою молодою
із переламаними руками ногами ребрами розбитими головами
у нього відрізані яйця їй поміж ніг напхано солі і забито кілок
із розпорених животів витікала повільно пшениця.
і пробач нам гріхи наші бо знали ми що робимо і знали навіщо.

виходити зі запою як афродіта з ванни
неквапно струшувати піну
старанно чистити піджак від плям
біологічного походження але це ще не кров
купити новий телефон знайти собі дівку
написати десяток віршів потім ще десяток
а ще потім викинути все це у смітник
разом із піджаком адже плями
так і не відчистились деякі плями
завше важко вивести наприклад родимі
а інколи і не конче прагнеш позбутись
так ніби звик до них як от до телефону
за яким єдиним і жалкуєш зрештою

рік дві тисячі перший від народження господнього
зимова депресія повільно переходить в осінню
не звернувши уваги на літо і решту дрібниць
мені б протверезіти нарешті і написати вірш
як добре нам мало бути разом але не вдалось
взагалі якось життям марнотрачу
наче ще декілька в запасі
міг би стати поетом
чи навіть підарасом
але якось воно не склалось
чомусь не склалось

насправді все значно простіше
значно простіше
не варто шукати складних пояснень
тим паче шукати якихось проблем
чи вирішення вічних дилем чи питань
чи зрештою котрих завдань чи виконання прохань
а вони і так ховаються як мухи
маніхеї таки помилялись
і це навіть не дивує нікого
боротьбу припинено не сьогодні навіть
тим паче не вчора чи позавчора
добро змагає що краще
і зло долає ще гірше
і зранку вставши до праці ти робиш помилку
так само звично
як чистиш зуби чи готуєш каву
що зрештою геть несуттєво
так само як не важливо
які таблетки у твоїй аптечці
наскладала рухами нервовими
якщо в тебе направду є аптечка
із пігулками синіми і червоними
як звати твого кота
якщо в тебе дійсно є кіт
які книги читаєш
якщо читання тобі направду смакує
суттєвим в такому розкладі є те що ти знаєш
достатньо всміхнутись взяти одне одного за руки
це так само просто як вийти з трамваю на своїй зупинці
ти випадаєш з матриці не бійся там десь матрас
і загалом байдуже що вони
зупинки оці
визначені наперед адже у визначеності отакій є свій шарм
як для кожного покупця є свій крам
і ти звісно вибираєш і визначеність і зупинку і крам і шарм
а також инший трамвай само собою инший трамвай
як же инакше
і матриця дістає жорсткий облом
і клацає єблом агент сміт жалібно

вона несподівано сміється і раптом каже
знаєш а любов просто є ось так є і все
і робить якийсь незграбний і недоречний жест
навіть не опишеш і не повториш особливий такий
ніби говорить даруй вже дещо смішний патос
я просто трохи випила так що мені можна
а тобі сміятись не варто хоч ти й козел
як і всі твої друзі як і всі чоловіки зрештою
ще раз усміхається знову замовляє пиво
розповідає яку гарну сукню купила нещодавно
які вдалі босоніжки до неї такі вигідні знаєш
а ще довго розповідає про білу сумочку
на якій розумієш манікюр так виразно кривавий
а ти сидиш собі й мружишся
хіба маю що проти може і є чого вже там
тим паче що ніколи не наважувався обсмикувати
цю блядську ромашку до останьої пелюстки

і зупинка і тиша рвучка та зловісна
наче зупинка серця
або трамвайна зупинка опівночі
блять кому я пишу кому воно треба
це як розмова із тою жінкою єдиною
якій чогось ще хочеться мене слухати
але що їй сказати щоб не втратити
як розповісти про скорботу ранку
про те що спочатку було слово
про спокуту днів про відчай дощу
про відчайдушність неба та
про инші очевидні речі як розповім
щоб не налякати і не розсмішити
що звісно одне й теж але ж
того все зводиться до традиційного
який я класний пацан
яка вона розкішна в ліжку
і який у неї ніжний рот

он бачиш ті шпилі Ельжбетки власне там
по всяких закапелках яких ніколи не бракувало
у культових спорудах тим паче римокатолицьких
(єзуїти розуміються на таємницях та педофілії
власне кажучи вони розуміються на всьому
ті чорні лицарі) ну от саме там вони і ховали
поміж ряс та квітів свої рушниці
револьвери гранати ну і звісно що ножі.
після уроків туди сходились школярі
вчились курити пити пиво червоне вино
і любити свою польщу так само пристрасно як
терезку із сусідського будинку чи пані малгожату
з великими білими грудьми та пишними ласкавими стегнами
(а груди і стегна терезки могли тільки уявити
і уявляли по декілька разів денно та неодмінно перед сном).
а потім вони галасливою юрбою пішли у двірець
повісили свій прапор і час від час пострілювали
по бічних вуличках та осіньому небу
адже найважливіше це спілкування
того й приділяли стільки уваги тим двом рейкам
і старим паровозам які сумно гули розуміючи
щось закінчилось щось инше не розпочалось
діалог культур час до часу кулеметно цокотів з цитаделі
пані малгожата зітхала споглядаючи тих донкіхотів
що розрізнялись лише нашивками на вилогах та рукавах
бідолашні хлопчики ніяк не затямлять що
щедрот її тіла місця на цій землі вистачить на всіх
кому воно направду є потрібним

он бач як воно буває
власне таке видно й зветься
неждано-негадано
сидиш он собі під шухевичем
ну під портретом його зрозуміло
водку лакаєш запиваєш пивом
водка без пива сам розумієш
канапочки шпондер оселедець
а народився б півстоліття тому
у схроні б сидів
у криївці під іконами
чи що там було на тих завше вогких стінах
криївок
шмайсер би трофейний чистив
або пепеес чи пепеша
або що інше трофейне
чи що там вони ще чистили хлопаки оті
картоплю абощо
і з генералом вітався б особисто
і честь б віддавав і життя за нагоди
так і розподівав би поважно
та звісно ми знались не один день
от і зараз стоїть як перед очима
в гарно припасованій формі
в шкірі портупеї рипливій
генерал
як намальований

розумієш коли мені було дванадцять
я затято хотів ножичок кишеньковий
з трьома лезами блискучими такими
тобто ніж виделка відкривалка
але коштував цезорик цілий статок
два двадцять себто одинадцять хлібин
і я міг тільки роздивлятись його на прилавку
цю прекрасну пластмасову ручку
ці чудові напіввідкриті леза
я тільки й міг що пити очима
довершену недоступність
ідеальної речі про яку можна тільки мріяти
але мріяти про неї так солодко
так щемко так пронизливо щиро мріяти.
я загубив його в якихось кущах
надвечір того ж дня коли
одержав у подарунок з нагоди таткової зарплати.
і тепер коли проминуло два десятиліття
думаю – такі досвіди найцінніші.
врешті-решт коли б не цей випадок
навіть не мав би знань що маю відчути
коли ти спроквола нескінченно повільно
нескінченно тягуче і нескінченно знічено кажеш
«краще іди ми не можемо бути разом ніколи»

розказуй розказуй лише не мовчи говори про що завгодно
про своє дитинство старшу сестру її пудру і туш
і як ти підглядала за нею заздрячи її грудям та волоссю між ногами
і тим хлопцям які телефонували їй щовечора і щовечора інші
особливо той білявчик із пречудовим румянцем який так усміхався
а ти обурювалась що сестра каже на нього поросятко моє
і серденько в тебе тьохкало і на моє і на поросятко
тут розсмійся і скажи знаєш я й відбивну свинну не їм дотепер
все якось згадую того красунчика з мрій дитячих пухнастих
а ти кажеш давай на шашлики з’їздимо лісом ніби погуляти.
але говори говори не давай мені заснути розповідай всяке ось-таке
це ж так неввічливо мені засинати зразу опісля так ніби зовсім байдужий
це ж так недобре коли снитимешся не ти

сіль і перець дівчинко сіль і перець
весь наш побут тільки сіль і перець хіба подеколи фантазії
про пошуки шляху чумацького шовкового звісно за сонцем
в европу серце моє в европу куди ж іще в европу
як наші розбишакуваті предки що гнали туди ешелонами
монотонними й нескінченними як думи про козака голоту
актуально - стратегічні товари крадену кримську сіль
награбований турецький перець а також пісні марусі чурай
як гуманітарну допомогу европі в її традиційному занепаді
але сіль і перець дівчинко це головне
сіль і перець створили цей ландшафт
позірно та за призначенням схожим до твого тіла
виплекали химерну вдачу автохтонів дали імена рікам і дорогам
тому що знизу і тому що зверху тому хто зліва і тій що справа
адже сама знаєш сонечко твоя шкіра буває солона так часто
перець так збудливо пахне в темних кімнатах
отож в нас з тобою залишається завжди
сіль і перець і чумацький шлях і шовкові простирадла
і нічна сорочка також
а ще фантазії що ми можемо бути разом як сіль і перець
як розораний курган і кам’яна баба як баба дід і курочка ряба
як чумацький і шлях і як шляк і ясний і трафив
ми можемо бути разом

вся ця дрімотна австрія
надто калорійна їжа надто повільні рухи
забагато старожитностей
надто доглянуті парки
віденська кава віденський шницель
віденський вальс
портрети моцарта на сірникових коробках
якесь підпиле дівчатко на вокзалі
пропонує зіграти на моїй чарівній флейті
за десять евро
ціни майже як вдома
потім вона сміється і каже
або можеш мене полизати
це коштує так само

любити її це як переходити річку вбрід
коли яйця холонуть
і лід в твому горлі зростає раптово
і знаєш що це мине
але страх наче страж неволить
ти не можеш піти і не йти.
щось таке в давніх греків
вони знались на справах таких
коли Лета летка мета твоя метка
і на тобі мітка обранства богів
хоч цього і не хтів у хтивості ласій
у трагедії вибір скупий
тож змирись і прийми.
щось таке промовляв старий марян
веселий рибалка
коли ми допивали другу пляшку
заїдаючи свіжопеченими карасями
що пахли мулом і базиліком.

чесний мілош поет з немілості божої
песику загублений в чагарях культури
зворохоблено співаєш ти баламутно.
навіть те що ти лавреат нобелівки
не псує репутації ти не курва
мілосний вільготний чеслав ти не курва
хоч скурвитись легше аніж вмерти
а вмирати невідворотньо природньо.
завше заздрив тобі
навіть два десятиліття тому коли
думав що то воно за дурню пишеш
все одно заздрив. заздрив твоїй відвазі
навіть дурнуватим плетеним краваткам
заздрив, а що вже казати про важливі
направду посутньо важливі речі,
до прикладу пити віскі перед теле-
візором і володіти чудовим зором
щоб побачити людину-муху
на хмародері в окленді
року одна тисяча дев’ятсот тридцятого.
сповнений я заздрости до тебе
так наче посідаєм спільну коханку
заздрю тобі ста´рий сьогодні як і колись
знаю що то недобре але то є фатальнє.

ти нічого не розумієш
не відчуваєш відповідальності
перед Мовою перед Словом що було на початку
ти нечутливий до коливань ноосфери
навіть не знаєш що це таке тобі це й нецікаво
ти бездуховний і трухлявий зсередини
як мертвий ліс розумієш мертвий не живий
іванна михайлівна розійшлась не на жарт
все-таки не варто було погоджуватись
попити з нею чаю з печивом
ну звісно що так
поет повинен дбати за відродження
і національне і духовне і взагалі
мати національну ідею
причому в серці а не деінде
вміти вимовляти священні заклинання
Нація Мова Слово Поезія Обов’язок
і так вимовляти щоб всі розуміли
що ці слова з прописної літери
і основне
справжній поет повинен писати римовані вірші
а ще не вживати лайливих слів

марія з вікна дивиться на площу залиту сонячним світлом, тільки-но прокинулась
жан-жак натирає більярдний кий крейдою, йому щось не щастить сьогодні, похмурий
барбара розкриває парасольку, асфальт змитий дощем темніє, усміхається
марк роздратовано переключає радіо, він не любить чекати, особливо на цю суку
ніколь майже стертою помадою обводить губи, дуже вже відтінок вдалий, звикла
ніна вкотре вирішує померти, набирає у ванну теплу воду, телефонує кудись, короткі гудки
бернар перечитує стендаля, гадає, що це його надихне бодай на тисячу слів , позіхає
анна наливає в миску молоко для цуценяти, той ластиться об ноги, красунчик
люсьєн замовляє шампанське, здивований, що ніхто не вражений марнотратством
тереза в білому плащі виходить з дому, прикро коли немає коханця, а тобі лише двадцять
франсуаза померла десять років тому, сонячний промінь у холодній воді. са ва? – са ва.

зрештою не так воно й важливо.
вплив погоди на само і решту почуттів
традиційно перебільшують
як і безліч інших обставин
які можна трактувати як казуальні
а можна і взагалі не трактувати
що ти й робиш успішно
вона говорить подивись яке небо
воно напружене і тривожне
навіть безтурботні ворони сховались
пташки небесні куди ж ти зібрався
олух такого ж небесного царя
потім куриш на балконі
вона запитує про що думаєш
так ніби мовчання зло
чаша генуя без комплектації
чаша генуя без комплектації
зрештою це дуже особисте
які слова у твоїй молитві
тим більше що нічого не просиш

старий вчитель біології іван петрович павлов
ніколи не мився з милом
казав собаки не люблять той запах і для шкіри корисно
розмашисто хрестився на бані церков
щоранку водив онука до школи
на уроках розповідав дітям
про еволюцію амеби черви безхребетні
риби амфібії ящірки черепахи тупик еволюції
земноводні так помалу добирався до ссавців
ну слава богу дзвоник велика перерва
павлов сидить в учительській п’є чай
каліграфічно заповнює навчальні плани
ну господи як їм розповісти про адама і єву
про шість днів безперестанних пошуків
про сокровенну радість творення
адже вони цілком очевидно походять від мавп

і невтомно жалкуєш
що лінувався в школі
не бігав стометрівок
не стрибав у довжину
не брав участей у спартакіадах
роби з нами роби як ми
чи інших проявах колективізму
пекло це інші люди
повторюєш вслід за іваном-павлом
не тим що другий і сумирний
а навіженим продавцем газет
знавцем нудоти сартром
пекло це інші люди
рай це інші люди
так і бігаєш футбольним полем
у пропотілій футболці з третім номером
від воріт до воріт
не втямивши за яку команду граєш
і про всяк випадок не торкаючи м’яча