були часом коли вірилось у поезію
у її доконечну потрібність універсальність і необхідність а також і свою.
а ще якісь непевні хлопці вірили у свободу підприємництва
і масово завозили сюди вживані речі під виглядом гуманітарної допомоги
так і називали гуманітарка. секонд-генд то придумали років так через десять
ще трохи пізніше назвали вінтаж.
ну от і свою поезію ми теж придбали в одному з таких магазинчиків
всю таку в блискучих ґудзиках метафор асонансів верлібрових подвійних швах
лакових лейблах імен лауреатів якихось премій.
пожадливо розбирали весь цей мотлох на вагу
приміряли на розмір про фасон якось не йшлось
взагалі це виглядало так начебто ми хапливо
ділили одяг приреченого на страту або
роздягали якогось знаного покійника перед кремацією
адже - все одно це лайно не горить
адже - у серці маєм те, що не вмирає
адже адже - що там ще в рядках безкінечних пояснень.
справжня поезія не згорає тільки кіптявить.
лампадково