часто займаємось дурницями
порпаємось у мотлосі так ніби певні
що хтось – великий невідомий хтось –
зронив туди перлину необачно.
щоб не ходити далеко беремо власну голову
що схожа на покинуте горище
з неодмінною павутиною у кутках
та постійним шарудінням мишей.
от ми й переповідаємо старі байки
та й таке воно – що може бути цікавішим
аніж поговорити про себе
про свій розпач і горе і звісно що любов
про свою любов про цю набридливу любов
таке відчуття що у цьому світі є тільки любов
велика всеохопна любов і більше нічого
хоча покажи мені бодай двох людей
що можуть любити один одного
без виставлення рахунків
ще можна говорити про безліч інших речей
які не вартують слів – адже про те, про що ти
не можеш промовчати, не треба й говорити.
але це таке, все одно потім говориш про любов.
але звісно що є речі які дійсно важливі
до прикладу он мурашки розчавлені трамваєм
все таки спробуй уявити весь цей розпач
всю таку есхатологічну невідворотність
всю цю довершену приреченість мурашки на рейці
і що там буде з нею потім опісля всього цього
чи впізнає її мурашиний бог чи богиня
в них мурашок себто ніби матріархат
і чи оплакує мурашина королева своїх хлопчиків
і який власне мурашиний рай
чи це великий затишний мурашник на небі
а чи навпаки щось грандіозно підземне
і що вони роблять в цьому раю
бо знаєш важко уявити мурашку яка грає на арфі
у затінку райських кущів а якщо вона й далі працює
то що воно за рай такий некомфортний
і що таке комфорт для мурах і чи є пекло для мурах
адже вони ніби нічого не роблять поганого
і чи вартуєш ти особисто раю з усіма його привабами
чи пекла але ніби ти теж не робиш нічого поганого
безліч питань і кожне цікаве та потребує твоєї уваги
напиши колись про це. принаймні спробуй