ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Рецензії):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.03.28
11:28
Все залежить - де і з ким…
Хто і що запропонує…
- А чому вас поміж тим
Хто небудь не замалює?
Все залежить від числа
І від вашої вимови…
- А чому якась строфа
Хто і що запропонує…
- А чому вас поміж тим
Хто небудь не замалює?
Все залежить від числа
І від вашої вимови…
- А чому якась строфа
2024.03.28
10:38
Герой цього вірша - сучасний французький драматург, письменник і філософ Ерік-Емманюель Шмітт.
До речі, у його п‘єсі «Загадкові варіації», що з незмінним успіхом іде на сцені київського Молодого театру, одну з головних ролей першим зіграв у свій час Ален
До речі, у його п‘єсі «Загадкові варіації», що з незмінним успіхом іде на сцені київського Молодого театру, одну з головних ролей першим зіграв у свій час Ален
2024.03.28
08:14
Горіхи розпустили чорні крила
( Воронячі!) на вЕльон аличі,
У сні стоять, весна не розбудила,
І треться в гіллі голому Ярило,
Брунькам тугим тепло віддаючи.
Цілує кожну пристрасно, бо хоче
Зацілувати так, щоб і чалма
( Воронячі!) на вЕльон аличі,
У сні стоять, весна не розбудила,
І треться в гіллі голому Ярило,
Брунькам тугим тепло віддаючи.
Цілує кожну пристрасно, бо хоче
Зацілувати так, щоб і чалма
2024.03.28
05:54
Небо досміялося до сліз.
Тиша верховодила до грому, –
Жінці відмовляю навідріз
Навіть носа висунути з дому.
Блискає у хмарах і гримить
Гучно та невисоко, – надворі
Сірості скорилася блакить
І сьогодні не отак, як вчора.
Тиша верховодила до грому, –
Жінці відмовляю навідріз
Навіть носа висунути з дому.
Блискає у хмарах і гримить
Гучно та невисоко, – надворі
Сірості скорилася блакить
І сьогодні не отак, як вчора.
2024.03.27
22:08
Не може бути чоловік поганим, якщо із птаством розмовляє спозарана.
Достоту не відомо ще, по кому потомні вивчатимуть нашу епоху:
по президентах чи по тобі самому?
Ні, не регочучи на кутні, а з болем в серці можна й гудить,
бажаючи добра в майбутнім.
2024.03.27
22:03
Так пахло небом, небом пахло так,
Коли разом ми випурхнули в поле…
Уперше цілувалися, відтак
Тут буде, вибачай, не до престолу…
Такими ідучи у білий світ
Блукати внім не довго, запевняю:
Весна і є той самий свіжий хіт,
Яким ідуть удвох до свого ра
Коли разом ми випурхнули в поле…
Уперше цілувалися, відтак
Тут буде, вибачай, не до престолу…
Такими ідучи у білий світ
Блукати внім не довго, запевняю:
Весна і є той самий свіжий хіт,
Яким ідуть удвох до свого ра
2024.03.27
22:00
На згарищах відлуння тих страхіть…
Ще й запевнятимуть в любові повоєнній
Дай Боже нашим правнукам узріть
Що це той самий приспів від Гієни…
І діда заспівали і мене
Свої й чужі, ну словом - потруїли…
А ми ще ті… і нам не "каби де…"
У нас свої для
Ще й запевнятимуть в любові повоєнній
Дай Боже нашим правнукам узріть
Що це той самий приспів від Гієни…
І діда заспівали і мене
Свої й чужі, ну словом - потруїли…
А ми ще ті… і нам не "каби де…"
У нас свої для
2024.03.27
10:27
У білому вінку всміхалась юна вишня,
Птахи кружляли з піснею весни.
І сонце життєдайне піднімалось вище,
Пливли на небі хмар легкі човни.
А він дивився у дівочі сині очі,
В яких бриніла райдужна краса.
І білий світ здавався чистим і урочим.
Птахи кружляли з піснею весни.
І сонце життєдайне піднімалось вище,
Пливли на небі хмар легкі човни.
А він дивився у дівочі сині очі,
В яких бриніла райдужна краса.
І білий світ здавався чистим і урочим.
2024.03.27
08:44
Краплин дрібних у ранку сірім дотик,
І слід вологий на долоньках трав.
Та світить кущ, що видається жовтим,
Загубленим з учора клаптем шовку,
Який від сонця вітер відірвав.
Застлало небо, й дОнизу провисло
Суцільне підволожене сукно,
І слід вологий на долоньках трав.
Та світить кущ, що видається жовтим,
Загубленим з учора клаптем шовку,
Який від сонця вітер відірвав.
Застлало небо, й дОнизу провисло
Суцільне підволожене сукно,
2024.03.27
07:22
Ядро душі жагуче –
пашить металів сплав.
Почав клектати гучно
вулкан, що довго спав.
Був вкритий шаром криги,
але прорвав той шар,
зірвав з душі вериги
у поблиску Стожар.
пашить металів сплав.
Почав клектати гучно
вулкан, що довго спав.
Був вкритий шаром криги,
але прорвав той шар,
зірвав з душі вериги
у поблиску Стожар.
2024.03.27
06:04
Наповнений по горло незабутнім,
Своїм думкам не змінюю маршрут, –
Пригадую струмочки каламутні
І чисті ріки в згадках постають.
Не обчухрала пам’ять пережите,
Запона літ не скрила дороге, –
То міг собі щось якісне купити,
То коштів не бувало на
Своїм думкам не змінюю маршрут, –
Пригадую струмочки каламутні
І чисті ріки в згадках постають.
Не обчухрала пам’ять пережите,
Запона літ не скрила дороге, –
То міг собі щось якісне купити,
То коштів не бувало на
2024.03.27
00:08
Прийшло розуміння. А що було треба,
Щоб випити з чаші прозріння сповна?
Комусь - лише слово. Комусь - тихе небо.
Комусь - ця підступна та підла війна.
Завісили небо безрадісні хмари...
Усе пригадалось, як тільки дійшло,
Як з реготом тикали ми в ша
Щоб випити з чаші прозріння сповна?
Комусь - лише слово. Комусь - тихе небо.
Комусь - ця підступна та підла війна.
Завісили небо безрадісні хмари...
Усе пригадалось, як тільки дійшло,
Як з реготом тикали ми в ша
2024.03.26
22:36
Маріє! Кохана Маріє,
у тебе між пальців полин!
Гірчать полином твої мрії,
що зіткані з часу перлин…
На скронях хрущі загрубілі,
ромашки спадають з ланіт,
та локони сиві, ні – білі,
у тебе між пальців полин!
Гірчать полином твої мрії,
що зіткані з часу перлин…
На скронях хрущі загрубілі,
ромашки спадають з ланіт,
та локони сиві, ні – білі,
2024.03.26
22:29
сон зимовий
моїх ніжних суконь
сон із перлин
зап’ясть моїх
так закохане в себе
сонце
виходить щоднини
а врода навіщо
моїх ніжних суконь
сон із перлин
зап’ясть моїх
так закохане в себе
сонце
виходить щоднини
а врода навіщо
2024.03.26
21:08
Акторе,..
полум’я по ролі, в рампах ніч!
Тривога у тобі ще змалку мліє…
В оглядинах тупих і божевільних вч
твій Гамлет помилятися не вміє.
У нього вибір ще лишається один,
а ти альтернатив не маєш жодних.
Актор, який дожився до сивин, –
полум’я по ролі, в рампах ніч!
Тривога у тобі ще змалку мліє…
В оглядинах тупих і божевільних вч
твій Гамлет помилятися не вміє.
У нього вибір ще лишається один,
а ти альтернатив не маєш жодних.
Актор, який дожився до сивин, –
2024.03.26
19:26
Неужели это всё? Неужели вот именно сейчас, в первые дни лета, когда барышни на улице пронзают твоё сердце острыми, высвобожденными от кольчуги бюстгальтеров сосками, когда в голове бурлит громадьё планов на отпуск, когда ты, чёрт возьми, уже почти всего
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Рецензії):
2021.12.12
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
2017.03.14
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Володя Криловець (2006) /
Рецензії
Валерій Полковський. Дитячо-доросла поезія Володимира Криловця
У анотації підкреслюється, що ”дитяча безпосередність у поєднанні з неусвідомленою технікою звучить природно й органічно. Жодної силуваності, ніякої натягнутості”.
Збірка відкривається передмовою ”Пізнати світ за допомогою ліри” доктора філологічних наук, професора Житомирського державного університету імені Івана Франка, поета, прозаїка Петра Білоуса.
А далі ми попадаємо в казковий дивосвіт поезії Володі Криловця:
У світ прийшов я восени,
Коли співали ясени
І танцювали в падолисті
Стрункі берізки жовтолисті (с. 4)
Поезії ритмомелодики, тактильних відчуттів, дитячого світосприйняття.
Дитина помічає філософську тяглість і одночасно змінність традиційних пір року:
Поспішає поїзд в осінь,
За собою він не просить.
Гуркотить в далеку даль,
Тільки ж літа йому жаль
І ще тих, котрі не просять
Проводжать їх з літа в осінь (с. 8)
Доречною тут є неусвідомлена епідигматика (”далека даль”), що не дозволяє поету впасти в темряву тавтології або штампів.
Володимир Криловець – поет образу, поет порівняння, поет яскравого зорового (в чомусь навіть кінематографічного) ряду:
Я на листя в саду,
Ніби птах упаду (с. 9)
Неусвідомлена епідигматика (як я підкреслював раніше) зміцнює його поетичні рядки, надає їм легкості, польоту думки та фантазії:
Під вікном цвіркун цвіркоче,
В темну нічку спать не хоче (с. 11)
Але відки береться легка еротичність його поезії?
(Так кружляв її в таночку,
Що зірвав її сорочку ... - с. 14, це про вітер та берізку-наречену)
Простий начебто епідигматичний ряд (осінній, осінь – с. 16-17) створює неповторний образ, підкреслює унікальну обдарованість юного поетичного таланту. Поезія не має бути галасливою та багатослівною, поезія – це лаконізм, стислість, гармонія. Просто дорослі часто впадають в словоблуддя, нарочитий пафос та псевдопочуття.
Рядки, присвячені братикові, наповнені то любов’ю:
Очі в нього сині-сині,
Як волошки у долині ... (с. 18),
то легкою іронією (чи то пак дитячим сарказмом):
Лесик, сповнений образ,
Ходить, наче дикобраз ... (с. 19).
Дитина (часто на відміну від дорослих) вдячна:
Мій найкращий в світі тато
Вчив мене колись літати ... (с. 22)
І прикметник, звісно, тут в суперлятиві. Юний поет навіть задумується над нелегкою місією сучасної поезії:
Лиш поети-диваки
До польотів мастаки (с. 23)
Володя відчуває природу серцем. Він проникає в таємничий світ метеличка, соловейка, сонця, променя, ластівоньки (своїх друзів, що не дозволяють йому бути самотнім - с. 24-25).
Поет невимушено жонглює поетичними рядками, образами, словами:
мишоловка – мишка ... ловка (с. 27)
Та не завжди юному таланту весело і безтурботно:
Сніг – не гарячий –
Холодний, мов лід.
Смуток незрячий –
Друг юних літ (с. 31)
Його поезія може також кепкувати, по-сучасному – ”стьобатися”:
Хихотіла наша киця:
“Ви лиш, дітки, подивіться:
Хоче цуцик молока,
А стриба біля бика! (с. 43)
Двома останніми рядками навіть можна охарактеризувати деяких сучасних політиків першого ешелону України, які в спішному порядку перефарбовуються, перелицьовуються, ”бикують по-новому”.
У Володимира чітка фонетична довершеність, фонотакт і фоноритм:
Голосно гигоче ґава:
Гусям – горе, їй – забава (с. 49)
Знову ж зверніть увагу на мінімалізм, відсутність словесної надлишковості.
Дитяча душа завжди співчутлива (навіть до братів наших менших):
Повернулись шпаки
Із далеких доріг,
А підступна зима
Сипле сніг їм до ніг.
Та такий вже холодний
І палючий, лапатий,
А у них, бідолашних,
Нема ж теплої хати (с. 53)
Фонетичний звукоряд у Володимира не є випадковістю, оказіоналізмом:
Чемна чалапала чапля болотом ...
До черепахи на чай поспішала ... (с. 55)
У жовтому полі журився Журавлик (с. 56)
Жук до жаби поспішав ... (с. 57)
Дитина (через образи звірят) інтуїтивно тягнеться до певного комфорту, зручності, захисту:
Немає для білочки більшої втіхи,
Як в пору холодную їсти горіхи,
Під спів хуртовини дрімати в теплі
І мріять про літо в затишнім дуплі (с. 60)
Ласкава димінутивність в поезії Володимира доречна та оправдана (зайчик, зайчатко, вушка, татко – с. 62-63).
Їй (поезії) також властива кольорова насиченість та своєрідна кольорова гама світовиду:
А дерева-наречені
Всі кругом такі зелені.
Синій льон і жовте жито ...
Це прийшло кохане літо (с. 67)
Щемке і трепетне прощання з літом передане якнайпереконливіше, якось навіть по-дорослому тужливо і, мабуть, надривно:
Останній подих літа,
І листячком покрита
Іде красуня-осінь,
Квітчає травам коси ... (с. 75)
Фірмове Володине звуковідчуття зачаровує, заворожує, звучить зично та здорово:
Завтра синій-синій
Злине з неба іній,
Вкутає землицю ніжний морозець.
Завихріє вітер,
Загойдає віти,
Поведе красуню Осінь під вінець (с. 76)
А прихід зими Володя вітає по-особливому щиро, відкрито, з дитячим запалом та ентузіазмом. Читайте ці рядки. Завдання рецензента – зацікавити, долучити, а не тільки препарувати поетичні рядки під мікроскопом, роблячи своєрідну вівісекцію. Поезія ж – не жаба.
А на зміну зимі знову колись прийде літо:
Зітхає літо у зимову пору:
Тепла нема, а тільки снігу гори.
По засніжених доріжках
Не промчиш у босоніжках (с. 96)
А хтось зі старших писав про ”коханого клена” (с. 103)?
Завершують збірку аналітичні роздуми Ігоря Павлюка та Валентини Криловець про поетичний феномен Володимира Криловця.
Книжечка Володі принесла мені рідкісну естетичну насолоду, зачудування потугою та міццю Українського Слова. Надіюся, що і ви, шановні потенційні читачі, не лишитеся байдужими.
Валерій ПОЛКОВСЬКИЙ
м. Сейнт-Альберт
Канада
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Валерій Полковський. Дитячо-доросла поезія Володимира Криловця
Криловець Володимир. Волошкове небо: Поезії. – Луцьк: ПВД ”Твердиня”, 2013. – 124 с.
Якось так склалося, що рецензував я в рівненській ”Погорині” збірки Володиних тата (поезії) і мами (яскраві короткі новели). Та ніколи раніше я не рецензував книги шестирічного хлопчини.
У анотації підкреслюється, що ”дитяча безпосередність у поєднанні з неусвідомленою технікою звучить природно й органічно. Жодної силуваності, ніякої натягнутості”.
Збірка відкривається передмовою ”Пізнати світ за допомогою ліри” доктора філологічних наук, професора Житомирського державного університету імені Івана Франка, поета, прозаїка Петра Білоуса.
А далі ми попадаємо в казковий дивосвіт поезії Володі Криловця:
У світ прийшов я восени,
Коли співали ясени
І танцювали в падолисті
Стрункі берізки жовтолисті (с. 4)
Поезії ритмомелодики, тактильних відчуттів, дитячого світосприйняття.
Дитина помічає філософську тяглість і одночасно змінність традиційних пір року:
Поспішає поїзд в осінь,
За собою він не просить.
Гуркотить в далеку даль,
Тільки ж літа йому жаль
І ще тих, котрі не просять
Проводжать їх з літа в осінь (с. 8)
Доречною тут є неусвідомлена епідигматика (”далека даль”), що не дозволяє поету впасти в темряву тавтології або штампів.
Володимир Криловець – поет образу, поет порівняння, поет яскравого зорового (в чомусь навіть кінематографічного) ряду:
Я на листя в саду,
Ніби птах упаду (с. 9)
Неусвідомлена епідигматика (як я підкреслював раніше) зміцнює його поетичні рядки, надає їм легкості, польоту думки та фантазії:
Під вікном цвіркун цвіркоче,
В темну нічку спать не хоче (с. 11)
Але відки береться легка еротичність його поезії?
(Так кружляв її в таночку,
Що зірвав її сорочку ... - с. 14, це про вітер та берізку-наречену)
Простий начебто епідигматичний ряд (осінній, осінь – с. 16-17) створює неповторний образ, підкреслює унікальну обдарованість юного поетичного таланту. Поезія не має бути галасливою та багатослівною, поезія – це лаконізм, стислість, гармонія. Просто дорослі часто впадають в словоблуддя, нарочитий пафос та псевдопочуття.
Рядки, присвячені братикові, наповнені то любов’ю:
Очі в нього сині-сині,
Як волошки у долині ... (с. 18),
то легкою іронією (чи то пак дитячим сарказмом):
Лесик, сповнений образ,
Ходить, наче дикобраз ... (с. 19).
Дитина (часто на відміну від дорослих) вдячна:
Мій найкращий в світі тато
Вчив мене колись літати ... (с. 22)
І прикметник, звісно, тут в суперлятиві. Юний поет навіть задумується над нелегкою місією сучасної поезії:
Лиш поети-диваки
До польотів мастаки (с. 23)
Володя відчуває природу серцем. Він проникає в таємничий світ метеличка, соловейка, сонця, променя, ластівоньки (своїх друзів, що не дозволяють йому бути самотнім - с. 24-25).
Поет невимушено жонглює поетичними рядками, образами, словами:
мишоловка – мишка ... ловка (с. 27)
Та не завжди юному таланту весело і безтурботно:
Сніг – не гарячий –
Холодний, мов лід.
Смуток незрячий –
Друг юних літ (с. 31)
Його поезія може також кепкувати, по-сучасному – ”стьобатися”:
Хихотіла наша киця:
“Ви лиш, дітки, подивіться:
Хоче цуцик молока,
А стриба біля бика! (с. 43)
Двома останніми рядками навіть можна охарактеризувати деяких сучасних політиків першого ешелону України, які в спішному порядку перефарбовуються, перелицьовуються, ”бикують по-новому”.
У Володимира чітка фонетична довершеність, фонотакт і фоноритм:
Голосно гигоче ґава:
Гусям – горе, їй – забава (с. 49)
Знову ж зверніть увагу на мінімалізм, відсутність словесної надлишковості.
Дитяча душа завжди співчутлива (навіть до братів наших менших):
Повернулись шпаки
Із далеких доріг,
А підступна зима
Сипле сніг їм до ніг.
Та такий вже холодний
І палючий, лапатий,
А у них, бідолашних,
Нема ж теплої хати (с. 53)
Фонетичний звукоряд у Володимира не є випадковістю, оказіоналізмом:
Чемна чалапала чапля болотом ...
До черепахи на чай поспішала ... (с. 55)
У жовтому полі журився Журавлик (с. 56)
Жук до жаби поспішав ... (с. 57)
Дитина (через образи звірят) інтуїтивно тягнеться до певного комфорту, зручності, захисту:
Немає для білочки більшої втіхи,
Як в пору холодную їсти горіхи,
Під спів хуртовини дрімати в теплі
І мріять про літо в затишнім дуплі (с. 60)
Ласкава димінутивність в поезії Володимира доречна та оправдана (зайчик, зайчатко, вушка, татко – с. 62-63).
Їй (поезії) також властива кольорова насиченість та своєрідна кольорова гама світовиду:
А дерева-наречені
Всі кругом такі зелені.
Синій льон і жовте жито ...
Це прийшло кохане літо (с. 67)
Щемке і трепетне прощання з літом передане якнайпереконливіше, якось навіть по-дорослому тужливо і, мабуть, надривно:
Останній подих літа,
І листячком покрита
Іде красуня-осінь,
Квітчає травам коси ... (с. 75)
Фірмове Володине звуковідчуття зачаровує, заворожує, звучить зично та здорово:
Завтра синій-синій
Злине з неба іній,
Вкутає землицю ніжний морозець.
Завихріє вітер,
Загойдає віти,
Поведе красуню Осінь під вінець (с. 76)
А прихід зими Володя вітає по-особливому щиро, відкрито, з дитячим запалом та ентузіазмом. Читайте ці рядки. Завдання рецензента – зацікавити, долучити, а не тільки препарувати поетичні рядки під мікроскопом, роблячи своєрідну вівісекцію. Поезія ж – не жаба.
А на зміну зимі знову колись прийде літо:
Зітхає літо у зимову пору:
Тепла нема, а тільки снігу гори.
По засніжених доріжках
Не промчиш у босоніжках (с. 96)
А хтось зі старших писав про ”коханого клена” (с. 103)?
Завершують збірку аналітичні роздуми Ігоря Павлюка та Валентини Криловець про поетичний феномен Володимира Криловця.
Книжечка Володі принесла мені рідкісну естетичну насолоду, зачудування потугою та міццю Українського Слова. Надіюся, що і ви, шановні потенційні читачі, не лишитеся байдужими.
Валерій ПОЛКОВСЬКИЙ
м. Сейнт-Альберт
Канада
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію