Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.04.16
19:57
ось поет на променаді
проминає повію
мова тут не
про молодих поетів які
те саме що повії
або старих повій
котрі чим не поети
отже
проминає повію
мова тут не
про молодих поетів які
те саме що повії
або старих повій
котрі чим не поети
отже
2026.04.16
19:17
Розповім тобі казку про літній насичений вечір,
Там лілійника жовтого довго п’янить аромат.
Там стежинка вузька поміж хат у травичці зеленій
Упирається в став, де качки на воді майорять.
Розповім тобі казку про осінь з молочним туманом,
Що вкриває
Там лілійника жовтого довго п’янить аромат.
Там стежинка вузька поміж хат у травичці зеленій
Упирається в став, де качки на воді майорять.
Розповім тобі казку про осінь з молочним туманом,
Що вкриває
2026.04.16
17:52
Упереджуючий «удар» Ізяслава.
Життя мина. Уже на схилі літ,
Коли рука не здатна меч тримати,
Схотілося перо до рук узяти,
Щоб змалювати той далекий світ,
Якого вже назад не повернуть.
Схотілося події описати,
Життя мина. Уже на схилі літ,
Коли рука не здатна меч тримати,
Схотілося перо до рук узяти,
Щоб змалювати той далекий світ,
Якого вже назад не повернуть.
Схотілося події описати,
2026.04.16
17:46
Скриньку
Легковажної жінки Пандори
Зачинили золотим ключиком,
Що повісили на тонку шию
Гейші на ймення Аой Неко,*
Що заблукала серед руїн Хіросіми,
Шукаючи загублену єну
З драконом гори Нараями**.
Легковажної жінки Пандори
Зачинили золотим ключиком,
Що повісили на тонку шию
Гейші на ймення Аой Неко,*
Що заблукала серед руїн Хіросіми,
Шукаючи загублену єну
З драконом гори Нараями**.
2026.04.16
17:04
Я довго йшов
Вулицями міста граків,
Так довго, що забув назву міста –
Цього міста темних вікон
І злих поглядів сажотрусів
Міста, яке занедбало своє ім’я.
Я шукав Істину
Вулицями міста граків,
Так довго, що забув назву міста –
Цього міста темних вікон
І злих поглядів сажотрусів
Міста, яке занедбало своє ім’я.
Я шукав Істину
2026.04.16
13:18
Знати про гостинці мав би вчасно,
І про красну мову бранзолет -
То й кохання ватрище б не згасло,
Щастя поривалось би на злет.
Ну окей, життя іде - як шоу,
Ти сюди послухай і прикинь.
Повертайсь, побачимося знову,
І про красну мову бранзолет -
То й кохання ватрище б не згасло,
Щастя поривалось би на злет.
Ну окей, життя іде - як шоу,
Ти сюди послухай і прикинь.
Повертайсь, побачимося знову,
2026.04.16
13:01
Ледь чутні промені ранкові
Проб'ють могутню німоту,
Знайшовши ті слова у мові,
Які ословлять пустоту.
Тендітні промені пробудять
Від сну тяжких, лихих століть,
Штовхнувши у нудотні будні
Проб'ють могутню німоту,
Знайшовши ті слова у мові,
Які ословлять пустоту.
Тендітні промені пробудять
Від сну тяжких, лихих століть,
Штовхнувши у нудотні будні
2026.04.16
12:52
Міняються і віра, і пенати,
і ніби рідне здалеку село...
у пам’яті прив’ялене зело
і кетяги калини біля хати.
І це минає. Тяжко поміняти
зло на добро або добро на зло.
Не меншає колег, але обняти
і ніби рідне здалеку село...
у пам’яті прив’ялене зело
і кетяги калини біля хати.
І це минає. Тяжко поміняти
зло на добро або добро на зло.
Не меншає колег, але обняти
2026.04.15
19:44
І
Знову охопила ейфорія
голови одурених людей.
З огляду на світові події
мало клепок і всихає ґлей
в авторів словесної стихії
вичахлих теорій та ідей.
На землі, опаленій війною,
Знову охопила ейфорія
голови одурених людей.
З огляду на світові події
мало клепок і всихає ґлей
в авторів словесної стихії
вичахлих теорій та ідей.
На землі, опаленій війною,
2026.04.15
16:59
квіти троянди квіти лілії
гіацинти
змальовані на цераті
на столі за яким сидиш
що анічого не важить
вір мені синку
але тобі хотілося
ще сотворити вірш
гіацинти
змальовані на цераті
на столі за яким сидиш
що анічого не важить
вір мені синку
але тобі хотілося
ще сотворити вірш
2026.04.15
16:13
Сію дні крізь сито –
аж трясуться груди.
Ніде правди діти –
буде час мій, буде.
Виросте на дріжджах
вимішане тісто,
й пиріжечка діждем,
аж трясуться груди.
Ніде правди діти –
буде час мій, буде.
Виросте на дріжджах
вимішане тісто,
й пиріжечка діждем,
2026.04.15
12:46
Голос віків звучить
із шухляди столу,
із далекої кімнати,
із потаємних глибин.
Голос віків охрип.
Будь-який забутий голос
зливається з голосом віків.
Голос віків розпадеться,
із шухляди столу,
із далекої кімнати,
із потаємних глибин.
Голос віків охрип.
Будь-який забутий голос
зливається з голосом віків.
Голос віків розпадеться,
2026.04.15
10:44
Цвітуть: конвалії, бузки,
аж млосно понад кручею,
та я плету терпкі думки
із будяка колючого.
Черемха грона снігові
розвіяла по щебеню.
Холодні хмари угорі
перини стелять лебедю.
аж млосно понад кручею,
та я плету терпкі думки
із будяка колючого.
Черемха грона снігові
розвіяла по щебеню.
Холодні хмари угорі
перини стелять лебедю.
2026.04.15
06:41
Костянтин Ваншенкін (1925-2012)
Ти любиме, життя,
люди здавна ведуть про це мову.
Ти любиме, життя,
я люблю тебе знову і знову!
Що несе майбуття?
Ти любиме, життя,
люди здавна ведуть про це мову.
Ти любиме, життя,
я люблю тебе знову і знову!
Що несе майбуття?
2026.04.15
05:39
В березні та квітні
Проліски блакитні
Рясно зацвітають у лісах, -
І знедавна вітер
Духом первоцвітів
Швидко та без опору пропах.
І стоїть в повітрі,
В березні та квітні, -
Проліски блакитні
Рясно зацвітають у лісах, -
І знедавна вітер
Духом первоцвітів
Швидко та без опору пропах.
І стоїть в повітрі,
В березні та квітні, -
2026.04.14
22:09
У тому квітні молодість співала,
Цвіт абрикосовий п'янив і дихав,
Хоча оплутали доріг спіралі,
Але запало в серце цвіту диво.
Корона сонця задивлялась. Тепло
тобі і їй у пелюстковім танці.
Позаду залишились лози, терни,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Цвіт абрикосовий п'янив і дихав,
Хоча оплутали доріг спіралі,
Але запало в серце цвіту диво.
Корона сонця задивлялась. Тепло
тобі і їй у пелюстковім танці.
Позаду залишились лози, терни,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Любов СЕРДУНИЧ (1959) /
Рецензії
Світ Лесі Шмигельської, котрий
Контекст : Рецензія Любови Сердунич на збірку Лесі Шмигельської
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Світ Лесі Шмигельської, котрий
РЕЦЕНЗІЯ-ВІДГУК НА КНИГУ
СВІТ ЛЕСІ ШМИГЕЛЬСЬКОЇ, КОТРИЙ «СВІТИТЬСЯ СЛОВАМИ»
(«ВСЕОБРІЙ» (поезії) / Леся Шмигельська; за ред. Любомира Михайліва. — Івано-Франківськ: Місто НВ, 2014. — 96 с.. — с. 90 — 91).
Не кожен вірш можна вважати поезією. Знайомлячись із творчістю Лесі Шмигельської, мимохіть згадала вислів світлої пам’яти письменника Василя Остапов(ич)а: «Якщо хочеться читати вірші не раз і не двічі, то це — поезія». Роблю висновок: поетеса Леся Шмигельська — це… поетеса! Позаяк її вірші хочеться читати і перечитувати, аби продовжити раювання. На жаль, не знайома з нею особисто (лише віртуально: з веб-сайтів і соцмереж), зате знайома з її творчістю, а отже — з її душею: чутливою, ніжною, багатою…
Попри те, що поезія пані Лесі ряснить гарними метафорами, яскравими порівняннями й епітетами, водночас художні засоби її мови прості, повні чіткости і зрозумілости. Досконала грамотність, бездоганна ритміка, музика мовлення, тематика, щире одкровення — все це вабить і приємно вражає. Її «шаради смеркань», «намовлені огні», «невистиглі бажання», «небо, розшите низинкою», її світ, котрий «світиться словами», справді надихають. Як надихають і саму поетесу природа, ріднокрай, люди, життя. Це, справді ж бо, — сповідь її душі.
Добре пише авторка не лише класичну поезію, а й рубаї, т. зв. «зорову» поезію: акровірші, вірші на одну букву. Останні ориґінальні ще й тим, що кожна строфа в них — на різні букви, які загалом складають окреме слово. Особливо цікавим і вдалим є акровірш «Слово». Себто пані Леся сміливо й ориґінально експериментує, випробовує власні сили в нових жанрах, у новотворах, у неологізмах, котрих у неї також не бракує: всеобрій, повесіння…
Краса довкілля, життєві цінності, взаємини людини з Природою, духовність у широкому розумінні — головні мотиви творчости івано-франківської поетеси Лесі Шмигельської. А сама поезія — як роздум про життя і місце людини у ньому, як сповідь творчої, чутливої душі. Її поезія — необхідність, потреба. Про це — сама поетеса:
Ще допоки на аркуші мріється —
Я живу, я кохаю, я дихаю.
Поезія Лесі Шмигельської надихає і нас жити, кохати, дихати, творити. Запрошую пораювати у Слові поетеси Лесі! Її «Всеобрій» вас також захопить тонким жіночим ліризмом, новизною, гамою світлих та прекрасних почуттів і, головне, життєствердним настроєм.
(Любов СЕРДУНИЧ, липень 2014 р.).
СВІТ ЛЕСІ ШМИГЕЛЬСЬКОЇ, КОТРИЙ «СВІТИТЬСЯ СЛОВАМИ»
(«ВСЕОБРІЙ» (поезії) / Леся Шмигельська; за ред. Любомира Михайліва. — Івано-Франківськ: Місто НВ, 2014. — 96 с.. — с. 90 — 91).
Не кожен вірш можна вважати поезією. Знайомлячись із творчістю Лесі Шмигельської, мимохіть згадала вислів світлої пам’яти письменника Василя Остапов(ич)а: «Якщо хочеться читати вірші не раз і не двічі, то це — поезія». Роблю висновок: поетеса Леся Шмигельська — це… поетеса! Позаяк її вірші хочеться читати і перечитувати, аби продовжити раювання. На жаль, не знайома з нею особисто (лише віртуально: з веб-сайтів і соцмереж), зате знайома з її творчістю, а отже — з її душею: чутливою, ніжною, багатою…
Попри те, що поезія пані Лесі ряснить гарними метафорами, яскравими порівняннями й епітетами, водночас художні засоби її мови прості, повні чіткости і зрозумілости. Досконала грамотність, бездоганна ритміка, музика мовлення, тематика, щире одкровення — все це вабить і приємно вражає. Її «шаради смеркань», «намовлені огні», «невистиглі бажання», «небо, розшите низинкою», її світ, котрий «світиться словами», справді надихають. Як надихають і саму поетесу природа, ріднокрай, люди, життя. Це, справді ж бо, — сповідь її душі.
Добре пише авторка не лише класичну поезію, а й рубаї, т. зв. «зорову» поезію: акровірші, вірші на одну букву. Останні ориґінальні ще й тим, що кожна строфа в них — на різні букви, які загалом складають окреме слово. Особливо цікавим і вдалим є акровірш «Слово». Себто пані Леся сміливо й ориґінально експериментує, випробовує власні сили в нових жанрах, у новотворах, у неологізмах, котрих у неї також не бракує: всеобрій, повесіння…
Краса довкілля, життєві цінності, взаємини людини з Природою, духовність у широкому розумінні — головні мотиви творчости івано-франківської поетеси Лесі Шмигельської. А сама поезія — як роздум про життя і місце людини у ньому, як сповідь творчої, чутливої душі. Її поезія — необхідність, потреба. Про це — сама поетеса:
Ще допоки на аркуші мріється —
Я живу, я кохаю, я дихаю.
Поезія Лесі Шмигельської надихає і нас жити, кохати, дихати, творити. Запрошую пораювати у Слові поетеси Лесі! Її «Всеобрій» вас також захопить тонким жіночим ліризмом, новизною, гамою світлих та прекрасних почуттів і, головне, життєствердним настроєм.
(Любов СЕРДУНИЧ, липень 2014 р.).
Рецензія-відгук
СВІТ ЛЕСІ ШМИГЕЛЬСЬКОЇ, КОТРИЙ «СВІТИТЬСЯ СЛОВАМИ»
(«ВСЕОБРІЙ» (поезії) / Леся Шмигельська; за ред. Любомира Михайліва. — Івано-Франківськ: Місто НВ, 2014. — 96 с.. — с. 90 — 91).
Контекст : Рецензія Любови Сердунич на збірку Лесі Шмигельської
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Презентація збірника "
• Перейти на сторінку •
"ВІДЕО про ПРЕЗЕНТАЦІЮ збірника у м. Тернопіль 7 жовтня 2014 р.: "
• Перейти на сторінку •
"ВІДЕО про ПРЕЗЕНТАЦІЮ збірника у м. Тернопіль 7 жовтня 2014 р.: "
Про публікацію
