Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.12.24
15:51
Безсніжна зима. Беззмістовний мороз.
Безрадісний вечір, безмовний світанок.
В повітрі - відлуння сумних лакримоз,
Сліди від порожніх палких обіцянок.
Беззахисне місто. Безсовісний світ.
Безбарвні думки та безплідна планета.
Свиней не відтягнеш від
Безрадісний вечір, безмовний світанок.
В повітрі - відлуння сумних лакримоз,
Сліди від порожніх палких обіцянок.
Беззахисне місто. Безсовісний світ.
Безбарвні думки та безплідна планета.
Свиней не відтягнеш від
2025.12.24
14:40
Ти бачив те, небачене ніким…
Забутий ним і згублений між ними.
Вдавав себе завбачливо глухим
Своїми (Господи, сприйми…) гучними.
В тобі ховалось сховане від сліз
З усіх доріг назбиране роками…
І ти як той у долі доле-віз,
Забутий ним і згублений між ними.
Вдавав себе завбачливо глухим
Своїми (Господи, сприйми…) гучними.
В тобі ховалось сховане від сліз
З усіх доріг назбиране роками…
І ти як той у долі доле-віз,
2025.12.24
12:14
Ці паростки весни проб'ються безумовно
Крізь кригу і сніги, крізь сумніви і страх.
Вони здолають підступи і мову,
Якою говорив зими старий монах.
Вони здолають забуття і змову
Ненависті і зла, потворної тюрми
І так здобудуть певну перемогу
Крізь кригу і сніги, крізь сумніви і страх.
Вони здолають підступи і мову,
Якою говорив зими старий монах.
Вони здолають забуття і змову
Ненависті і зла, потворної тюрми
І так здобудуть певну перемогу
2025.12.24
09:23
– Який пан товстий та негарний.
– О-о-о, у пана в животі – риба.
У риби всередині – ікра.
А ікра та – очі.
А очі то – світ.
Світ – то пан.
23–24 серпня 1996 р., Київ
– О-о-о, у пана в животі – риба.
У риби всередині – ікра.
А ікра та – очі.
А очі то – світ.
Світ – то пан.
23–24 серпня 1996 р., Київ
2025.12.24
06:54
Мов тополиний пух прилинув
На мерзлу землю за вікном, -
Рої сніжинок безупинно
Літали й вихрились кругом.
Кружляли, никли, шурхотіли
Навколо хати аж надмір
І світ ставав ще більше білим,
І білість вабила на двір.
На мерзлу землю за вікном, -
Рої сніжинок безупинно
Літали й вихрились кругом.
Кружляли, никли, шурхотіли
Навколо хати аж надмір
І світ ставав ще більше білим,
І білість вабила на двір.
2025.12.23
23:51
Ми ховались від холодного дощу чужих слів під чорною парасолькою віри. Барабанні постукування по натягнутому пружному шовку китайщини здавались нам то посмішкою Будди, то словами забутого пророка-халдея, то уривками сури Корану. Ми ховались від дощу чужих
2025.12.23
22:04
О докторе добрий – на поміч!
Там де серце було в мене – біль
Він тихий він б’ється
Можте вирвати і
У банці отій зберегти?
О мамо мені все недобре
І сьогодні не день а стрибок
Там де серце було в мене – біль
Він тихий він б’ється
Можте вирвати і
У банці отій зберегти?
О мамо мені все недобре
І сьогодні не день а стрибок
2025.12.23
21:12
Я прочитати дам вогню твої листи,
А фото покладу чим глибше до шухляди, –
І потім сам-на-сам для пані Самоти
Співати заведу мінорні серенади...
Хай полум’я горить, ковтаючи слова,
Що зранили навік понівечену душу, –
І запалає вмить від болю голова
А фото покладу чим глибше до шухляди, –
І потім сам-на-сам для пані Самоти
Співати заведу мінорні серенади...
Хай полум’я горить, ковтаючи слова,
Що зранили навік понівечену душу, –
І запалає вмить від болю голова
2025.12.23
19:57
Я іду забутими стежками
У глухих, неходжених місцях.
Заблукав поміж двома віками,
Хоч порив небесний не зачах.
Заблукав у лісі чи у полі,
У далеких хащах наземних.
Я шукаю волі у неволі,
У глухих, неходжених місцях.
Заблукав поміж двома віками,
Хоч порив небесний не зачах.
Заблукав у лісі чи у полі,
У далеких хащах наземних.
Я шукаю волі у неволі,
2025.12.23
17:30
Перше моє прозвисько (в дитинстві) -- Євик, Свинопас, і пішло -- Сем, Кальок, Борода, Будулай, Татарин, Боніфацій, Лабух...
ПРИСВЯТА. ДЕЯКИМ:
Оптимістично налаштований, не згас…
Все те, що було придбане, з тобою.
Одне із прозвиськ, схожість, «свиноп
ПРИСВЯТА. ДЕЯКИМ:
Оптимістично налаштований, не згас…
Все те, що було придбане, з тобою.
Одне із прозвиськ, схожість, «свиноп
2025.12.23
17:18
Я босоніж пройду
по тонкому льоду —
не потону в сутужну хвилину.
А та біль, що в мені
пропаде навесні
у рожевім суцвітті люпину.
І не страшно іти,
по тонкому льоду —
не потону в сутужну хвилину.
А та біль, що в мені
пропаде навесні
у рожевім суцвітті люпину.
І не страшно іти,
2025.12.23
15:31
Ой, нема чого читати,
усе нецікаве,
кожен пише про те саме
іншими словами
Усі стали патріоти,
проклинають рашку,
бо без рашки гарно жити,
усе нецікаве,
кожен пише про те саме
іншими словами
Усі стали патріоти,
проклинають рашку,
бо без рашки гарно жити,
2025.12.23
11:38
Повертатися годі
з-під чужого крила.
На далекому сході
ти за себе була.
Там династії бились,
там точились бої,
там на тебе дивились
через очі твої.
з-під чужого крила.
На далекому сході
ти за себе була.
Там династії бились,
там точились бої,
там на тебе дивились
через очі твої.
2025.12.23
08:01
Шумить стривожено Дніпро,
Коли борвій здіймає хвилі, -
Коли лякається добро
У вир стрибнути з мокрих схилів.
Пропахле пилом і багном,
Воно боїться обмивати
Себе при світлі чи смерком,
Щоб оминало річку свято.
Коли борвій здіймає хвилі, -
Коли лякається добро
У вир стрибнути з мокрих схилів.
Пропахле пилом і багном,
Воно боїться обмивати
Себе при світлі чи смерком,
Щоб оминало річку свято.
2025.12.22
19:59
Видно не того любила,
розірвала, попалила
помаранчові вітрила.
Деревом вросла в землицю —
погляд гострий, серце — криця,
а душа, немов криниця:
милосердна, хлібосільна,
щира, горда, своєрідна,
розірвала, попалила
помаранчові вітрила.
Деревом вросла в землицю —
погляд гострий, серце — криця,
а душа, немов криниця:
милосердна, хлібосільна,
щира, горда, своєрідна,
2025.12.22
17:40
Він надійшов не з того Миколаєва, на який зазіхав кремлівський загарбник-мрійник, а з невеличкого містечка на Львівщині. У відповідь на свої дві книжки («Запорожець за Йорданом» та «Заплутавшись у гомоні століть») я отримав три («Розчарована осінь», «Тере
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Любов СЕРДУНИЧ (1959) /
Рецензії
Світ Лесі Шмигельської, котрий
Контекст : Рецензія Любови Сердунич на збірку Лесі Шмигельської
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Світ Лесі Шмигельської, котрий
РЕЦЕНЗІЯ-ВІДГУК НА КНИГУ
СВІТ ЛЕСІ ШМИГЕЛЬСЬКОЇ, КОТРИЙ «СВІТИТЬСЯ СЛОВАМИ»
(«ВСЕОБРІЙ» (поезії) / Леся Шмигельська; за ред. Любомира Михайліва. — Івано-Франківськ: Місто НВ, 2014. — 96 с.. — с. 90 — 91).
Не кожен вірш можна вважати поезією. Знайомлячись із творчістю Лесі Шмигельської, мимохіть згадала вислів світлої пам’яти письменника Василя Остапов(ич)а: «Якщо хочеться читати вірші не раз і не двічі, то це — поезія». Роблю висновок: поетеса Леся Шмигельська — це… поетеса! Позаяк її вірші хочеться читати і перечитувати, аби продовжити раювання. На жаль, не знайома з нею особисто (лише віртуально: з веб-сайтів і соцмереж), зате знайома з її творчістю, а отже — з її душею: чутливою, ніжною, багатою…
Попри те, що поезія пані Лесі ряснить гарними метафорами, яскравими порівняннями й епітетами, водночас художні засоби її мови прості, повні чіткости і зрозумілости. Досконала грамотність, бездоганна ритміка, музика мовлення, тематика, щире одкровення — все це вабить і приємно вражає. Її «шаради смеркань», «намовлені огні», «невистиглі бажання», «небо, розшите низинкою», її світ, котрий «світиться словами», справді надихають. Як надихають і саму поетесу природа, ріднокрай, люди, життя. Це, справді ж бо, — сповідь її душі.
Добре пише авторка не лише класичну поезію, а й рубаї, т. зв. «зорову» поезію: акровірші, вірші на одну букву. Останні ориґінальні ще й тим, що кожна строфа в них — на різні букви, які загалом складають окреме слово. Особливо цікавим і вдалим є акровірш «Слово». Себто пані Леся сміливо й ориґінально експериментує, випробовує власні сили в нових жанрах, у новотворах, у неологізмах, котрих у неї також не бракує: всеобрій, повесіння…
Краса довкілля, життєві цінності, взаємини людини з Природою, духовність у широкому розумінні — головні мотиви творчости івано-франківської поетеси Лесі Шмигельської. А сама поезія — як роздум про життя і місце людини у ньому, як сповідь творчої, чутливої душі. Її поезія — необхідність, потреба. Про це — сама поетеса:
Ще допоки на аркуші мріється —
Я живу, я кохаю, я дихаю.
Поезія Лесі Шмигельської надихає і нас жити, кохати, дихати, творити. Запрошую пораювати у Слові поетеси Лесі! Її «Всеобрій» вас також захопить тонким жіночим ліризмом, новизною, гамою світлих та прекрасних почуттів і, головне, життєствердним настроєм.
(Любов СЕРДУНИЧ, липень 2014 р.).
СВІТ ЛЕСІ ШМИГЕЛЬСЬКОЇ, КОТРИЙ «СВІТИТЬСЯ СЛОВАМИ»
(«ВСЕОБРІЙ» (поезії) / Леся Шмигельська; за ред. Любомира Михайліва. — Івано-Франківськ: Місто НВ, 2014. — 96 с.. — с. 90 — 91).
Не кожен вірш можна вважати поезією. Знайомлячись із творчістю Лесі Шмигельської, мимохіть згадала вислів світлої пам’яти письменника Василя Остапов(ич)а: «Якщо хочеться читати вірші не раз і не двічі, то це — поезія». Роблю висновок: поетеса Леся Шмигельська — це… поетеса! Позаяк її вірші хочеться читати і перечитувати, аби продовжити раювання. На жаль, не знайома з нею особисто (лише віртуально: з веб-сайтів і соцмереж), зате знайома з її творчістю, а отже — з її душею: чутливою, ніжною, багатою…
Попри те, що поезія пані Лесі ряснить гарними метафорами, яскравими порівняннями й епітетами, водночас художні засоби її мови прості, повні чіткости і зрозумілости. Досконала грамотність, бездоганна ритміка, музика мовлення, тематика, щире одкровення — все це вабить і приємно вражає. Її «шаради смеркань», «намовлені огні», «невистиглі бажання», «небо, розшите низинкою», її світ, котрий «світиться словами», справді надихають. Як надихають і саму поетесу природа, ріднокрай, люди, життя. Це, справді ж бо, — сповідь її душі.
Добре пише авторка не лише класичну поезію, а й рубаї, т. зв. «зорову» поезію: акровірші, вірші на одну букву. Останні ориґінальні ще й тим, що кожна строфа в них — на різні букви, які загалом складають окреме слово. Особливо цікавим і вдалим є акровірш «Слово». Себто пані Леся сміливо й ориґінально експериментує, випробовує власні сили в нових жанрах, у новотворах, у неологізмах, котрих у неї також не бракує: всеобрій, повесіння…
Краса довкілля, життєві цінності, взаємини людини з Природою, духовність у широкому розумінні — головні мотиви творчости івано-франківської поетеси Лесі Шмигельської. А сама поезія — як роздум про життя і місце людини у ньому, як сповідь творчої, чутливої душі. Її поезія — необхідність, потреба. Про це — сама поетеса:
Ще допоки на аркуші мріється —
Я живу, я кохаю, я дихаю.
Поезія Лесі Шмигельської надихає і нас жити, кохати, дихати, творити. Запрошую пораювати у Слові поетеси Лесі! Її «Всеобрій» вас також захопить тонким жіночим ліризмом, новизною, гамою світлих та прекрасних почуттів і, головне, життєствердним настроєм.
(Любов СЕРДУНИЧ, липень 2014 р.).
Рецензія-відгук
СВІТ ЛЕСІ ШМИГЕЛЬСЬКОЇ, КОТРИЙ «СВІТИТЬСЯ СЛОВАМИ»
(«ВСЕОБРІЙ» (поезії) / Леся Шмигельська; за ред. Любомира Михайліва. — Івано-Франківськ: Місто НВ, 2014. — 96 с.. — с. 90 — 91).
Контекст : Рецензія Любови Сердунич на збірку Лесі Шмигельської
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Презентація збірника "
• Перейти на сторінку •
"ВІДЕО про ПРЕЗЕНТАЦІЮ збірника у м. Тернопіль 7 жовтня 2014 р.: "
• Перейти на сторінку •
"ВІДЕО про ПРЕЗЕНТАЦІЮ збірника у м. Тернопіль 7 жовтня 2014 р.: "
Про публікацію
