ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.05.01
05:52
Небо грайливими хмарами
місто велике розбудить.
Ніч сон утримує чарами.
Гей! Прокидайтеся, люди!
Мружиться киця на сонечку,
божа корівка п’є роси,
щастя тобі нехай, донечко,
ранок травневий приносить.
місто велике розбудить.
Ніч сон утримує чарами.
Гей! Прокидайтеся, люди!
Мружиться киця на сонечку,
божа корівка п’є роси,
щастя тобі нехай, донечко,
ранок травневий приносить.
2024.05.01
05:27
Усе чіткіше кожен крок
Її вбачаю всюди знову, –
Горять тюльпани, а бузок
Яріє світлом світанковим.
Стає гучніше спів птахів
І сонце дужче припікає, –
Мов несподівано забрів
Услід за юною до раю.
Її вбачаю всюди знову, –
Горять тюльпани, а бузок
Яріє світлом світанковим.
Стає гучніше спів птахів
І сонце дужче припікає, –
Мов несподівано забрів
Услід за юною до раю.
2024.05.01
05:24
На білий сніг стікає з ліхтарів
Вечірній промінь тьмяно-бурштиновий.
Скрізь тихо. Ані звука, ані слова...
Я десь далеко чую дивний спів.
Одне життя, а в ньому - сто життів...
Незрозуміла, потойбічна мова...
Мене так зустрічає ніч зимова...
Вечірній промінь тьмяно-бурштиновий.
Скрізь тихо. Ані звука, ані слова...
Я десь далеко чую дивний спів.
Одне життя, а в ньому - сто життів...
Незрозуміла, потойбічна мова...
Мене так зустрічає ніч зимова...
2024.04.30
22:48
Ти була красива, наче юна Геба*,
Як у поцілунку ніжному злились.
Заясніле, чисте нам відкрилось небо
Підняло на крилах у блакитну вись.
Далечінь вечірня пломеніла в тиші,
Як рожеві щічки, сяяли вогні.
В світлому багатті ми — найщасливіші --
Як у поцілунку ніжному злились.
Заясніле, чисте нам відкрилось небо
Підняло на крилах у блакитну вись.
Далечінь вечірня пломеніла в тиші,
Як рожеві щічки, сяяли вогні.
В світлому багатті ми — найщасливіші --
2024.04.30
14:02
Перенеслись у перше травня!!!
Ніяких більше зобов’язень...
Мотив й мелодія їх давня
Поміж всіляких зауважень.
Перенеслись… ну що ж, доцільно
Було б усе перечеркнути,
А те, що зветься "не стабільно" —
Згорнути з часом, щоб не чути…
Ніяких більше зобов’язень...
Мотив й мелодія їх давня
Поміж всіляких зауважень.
Перенеслись… ну що ж, доцільно
Було б усе перечеркнути,
А те, що зветься "не стабільно" —
Згорнути з часом, щоб не чути…
2024.04.30
13:53
М-оя душа проникливо сприймає
О-цей прекрасний Божий світ.
Є в нім ті закутки, немов із раю.
Н-атхнення - із емоцій квіт.
А глибина думок у ритмі моря
Т-анок плете зі слів та фраз.
Х-аризма Всесвіту, вечірні зорі...
О-цей прекрасний Божий світ.
Є в нім ті закутки, немов із раю.
Н-атхнення - із емоцій квіт.
А глибина думок у ритмі моря
Т-анок плете зі слів та фраз.
Х-аризма Всесвіту, вечірні зорі...
2024.04.30
11:05
Ходить бісова невіра
І шукає собі віру.
Як давали колись їсти,
Він пошився в атеїсти,
А тепер така дорога,
Що без віри жить незмога.
Навіть ленінці в законі
Припадають до ікони.
І шукає собі віру.
Як давали колись їсти,
Він пошився в атеїсти,
А тепер така дорога,
Що без віри жить незмога.
Навіть ленінці в законі
Припадають до ікони.
2024.04.30
09:40
У розтині часу нам істини вже не знайти,
плачуть старезні дерева шрапнеллю побиті,
у герці смертельнім схрестили мечі два світи –
діти козачі й нащадки орди – московити.
Глянь, кров’ю омиті до краю безкраї степи,
небо жаріє, як бабина піч оксамитом…
плачуть старезні дерева шрапнеллю побиті,
у герці смертельнім схрестили мечі два світи –
діти козачі й нащадки орди – московити.
Глянь, кров’ю омиті до краю безкраї степи,
небо жаріє, як бабина піч оксамитом…
2024.04.30
09:33
Ти з дитинства не любиш усі ті кайдани правил.
Ти відтоді ненавидиш плентатись у хвості.
Де усі повертають ліворуч, тобі – управо.
Незбагненні та недослідими твої путі.
Ти не любиш також у житті натискать на гальма,
Бо давно зрозуміла: найшвидше на
Ти відтоді ненавидиш плентатись у хвості.
Де усі повертають ліворуч, тобі – управо.
Незбагненні та недослідими твої путі.
Ти не любиш також у житті натискать на гальма,
Бо давно зрозуміла: найшвидше на
2024.04.30
09:00
Росою осідає на волосся
Невтішний ранок, мул ріка несе.
Вся повість помістилася в есе,
У сотню слів. В минуле переносить
Вода куширу порване плісе,
В заплаву хвилі каламутні гонить.
І коливається на глибині
Стокротка, що проснулася на дні -
Невтішний ранок, мул ріка несе.
Вся повість помістилася в есе,
У сотню слів. В минуле переносить
Вода куширу порване плісе,
В заплаву хвилі каламутні гонить.
І коливається на глибині
Стокротка, що проснулася на дні -
2024.04.30
06:01
Так вперіщило зненацька,
Що від зливи навіть хвацька
Заховатися не встигла дітвора, –
В хмаровинні чорно-білім
Блискотіло і гриміло,
І лилося звідтіля, мов із відра.
Потекли брудні струмочки,
Від подвір’я до садочка,
Що від зливи навіть хвацька
Заховатися не встигла дітвора, –
В хмаровинні чорно-білім
Блискотіло і гриміло,
І лилося звідтіля, мов із відра.
Потекли брудні струмочки,
Від подвір’я до садочка,
2024.04.29
23:07
Шепіт весни над містом
В шелесті яворів…
Люляй, Маля, -
Мати-Земля
Квітом укрила Львів.
Люляй-люлій, Леве, радій,
Сонце встає огненне.
В шелесті яворів…
Люляй, Маля, -
Мати-Земля
Квітом укрила Львів.
Люляй-люлій, Леве, радій,
Сонце встає огненне.
2024.04.29
13:58
Найважливіший перший крок…
І якби там вже не шкварчало,
Ти зголосись, полюбиш рок
І зрозумієш, що замало…
А вже тоді оглянь мотив
І всі навколишні акорди,
І налагодиться порив
Твоєї древньої породи…
І якби там вже не шкварчало,
Ти зголосись, полюбиш рок
І зрозумієш, що замало…
А вже тоді оглянь мотив
І всі навколишні акорди,
І налагодиться порив
Твоєї древньої породи…
2024.04.29
12:22
Хочеш вірити в бога - вір.
Хочеш їсти - сідай та їж.
За війною ховається мир,
За халявою гострий ніж.
За безпам'яттю - кров, біда,
А за зрадою темні дні.
Пахне болем свята вода,
Хочеш їсти - сідай та їж.
За війною ховається мир,
За халявою гострий ніж.
За безпам'яттю - кров, біда,
А за зрадою темні дні.
Пахне болем свята вода,
2024.04.29
11:37
ІІ
У кожного митця своя тусовка
в його непримиримій боротьбі,
якою виміряє по собі,
коли і де від нього більше толку.
А буде воля вишніх із небес,
то і німих почуємо, напевне,
у ніч ясну чи у годину темну,
У кожного митця своя тусовка
в його непримиримій боротьбі,
якою виміряє по собі,
коли і де від нього більше толку.
А буде воля вишніх із небес,
то і німих почуємо, напевне,
у ніч ясну чи у годину темну,
2024.04.29
07:54
Черевички мені дарував кришталеві. Як мрію.
Не бажала у тім, що тісні, і собі зізнаватись.
А розбились - зібрала осколки із них, і зоріє
Мені згадка під місяцем, що, як і ти, хвалькуватий.
Жменя іскорок блимають звечора. Терпко-холодні
Кришталеві
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Не бажала у тім, що тісні, і собі зізнаватись.
А розбились - зібрала осколки із них, і зоріє
Мені згадка під місяцем, що, як і ти, хвалькуватий.
Жменя іскорок блимають звечора. Терпко-холодні
Кришталеві
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Лариса Чаєчка (1970) /
Проза
Украдений скарб
Зося швидко дріботіла униз вуличкою. Поспішала, бо вдома ще було багато роботи, а вона й так забарилася — стріла Касю, а та до балачки — “не дай їсти, дай поговорити”.
- Зосю, чули й 'мо, що в нас розрили давні пивниці, ті що на Ринковій площі.
- На якій площі? Де в нас є Ринкова площа?
- Як де?! Та в центрі, де парк, школа.
- А-а, там... Ну, я виділа'м, що рили якісь хлопаки лопатами, але їх ніхто не знає — хто вони, звідки.
- Кажуть, що то “чорні археологи”.
- Які?
- Чорні... Ну, ті, що риють незаконно, шукають скарби.
- А які в нас скарби в Маґєрі в старих пивницях?
- А во, дивися! Та ж там стояли колись жидівські будинки, отак навколо площі.
- Касю, та ще'м би балакала з тобов, але мушу бігти додому — маю ще повно роботи.
Кася лиш зітхнула та й стала пильнувати іншого перехожого. А Зося тим часом розмірковувала над почутим. Прийшовши додому, одразу зазирнула в літню кухню до старої тети.
- Слухайте, цьоцю, стріла'м щойно Каську Петрусьову... А вона ж як стане балакати. Та й каже, що шукають скарб у нашому парку, де були старі жидівські будинки.
Стара тета Оксана, сидячи на ліжку, що стояло попід стіною біля п'єца, задумано підвела очі та й стала розглядати племінницю Зосю, наче щойно побачила. Насправді, в її голові зринули спогади, як на старій ретрофотографії — вона малою, гарновбрана — у сукенці й капелюшку, йде із старшою сестрою Ганею до церкви. Спочатку проходять повз батькові поля, що займають площу від села Кам'яна Гора й до Маґерова, потім хрест, що стоїть при дорозі, далі ряд будинків, великий кам'яний млин і ось вони вже в центрі міста. Навколо височіють великі дво- та триповерхові кам'яниці, повно люду, усі спацерують файно вбрані — одні до костелу, другі до церкви, а ще інші — до синагоги.
Раптом погляд тьмяніє, спогади малюють зовсім іншу картину — гуркіт танків, вибухи бомб десь зовсім близько за селом. Пригадує, як увечері сусідка її мамі вповідала, що німці всіх жидів зганяють до купи в ґетто, що такий крик і плач стоїть в Маґерові, що чути мало не на Передмістю...
Коли з Ганею пішли знову до міста, Оксана мало не зомліла від побаченого — вже не було кам'яниць, одні руїни. Здивувалась, коли побачила, що костел, церква і школа стоять неушкоджені. Синагогу розбомбили вщент, як і жидівські будинки. На вулиці не вловила запаху солодощів з цукерні, бо його не було — їдкий дим згарищ, чорний сніг наче витирали світлі картини її мирних споминів.
- Цьоцю, що з Вами?! — Зося щосили стріпала стару за плечі. Вона насправді злякалася, що з тіткою щось негаразд.
- Нічого-нічого, Зосю... То я так, задумалася... Ти питалася про Ринкову площу? Так, була така колись. Там такі торговиці були! Все продавали, а найбільш славилися маґерани хлібом та шапками-маґерками.
- А будинки були, навколо площі? Бо тота балакуча Каська мені всі вуха протуркотіла про жидівські пивниці.
- Та певно, що були! Стояли будинки рівними рядами, такі красиві, навколо площі. Мали два або три поверхи. Гарно було! Та все та клята війна зруйнувала! Жили люди всякі в Маґерові, та найбільше було жидів. Бомбили центр міста нещадно...
- А як сталося, що церкву, костел і школу не зачіпило бомбами?
- Так німець стріляв дуже прицільно! Було їх тут, а було... І москалів потім. Бачиш, Зосю, х'тіли вони ту Маґєру вже зовсім донищити, але видно Матір Божа змилостивилася.
- Зосю, а що ти все випитуєш в мене та й випитуєш?
- Видите, цьоцю, ота балакуча Каська нині вповіла мені, що в центрі, де стояли ті будинки, якісь хлопи з лопатами щось копали . Я не хотіла Касі казати, що вже Марійка мені переповідала, що там вночі і трактор був. Кажуть люди, що таки повитягали якісь скрині, але що там було, толком ніхто не бачив. А ще казали, що хтось сходи в костелі, що ведуть на хори, повивертав.
- Свят, свят, свят! — озвалася тета Оксана, — най Бог боронить! Чуже взяти, то великий гріх! Казали старі люди, що жиди ховали своє золото у пивницях — і закопували, і замуровували. Ой, лишенько... Не буде добра тому, хто взяв.
Стара жінка задумано теребила крайчик своєї запаски і хитаючи головою тихо приповідала оте: “свят, свят, свят”.
Зося тихенько вийшла з кухні на подвір'я. Стала перед хатою, вдихаючи на повні груди вечорове повітря. За кільканадцять хат від неї виднілись куполи церкви. “Добре, що вціліла”, — подумала Зося. Аж тепер пригадала, що картина коло бічного входу має сліди від куль — ніколи раніше над цим не задумувалась...
- Мамо, йдете вже чи ні, Іванко плаче! — гукнула Зосина донька.
- Лишенько, що ж оце я дурницями займаюся, коли дитина в хаті плаче! — чимдуж побігла до хати.
Сутінки огортали все довкола м'якими обіймами. Туман над річкою здіймався сивими пасмами, а старий костел велично височів на пагорбі, наче промовляючи — мої стіни міцні, я стою тут на сторожі вже більш як чотири століття. А й справді, костел нагадував крислатий дуб — символ сили й довголіття. І хай так буде!
12 грудня 2014
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Украдений скарб
Зося швидко дріботіла униз вуличкою. Поспішала, бо вдома ще було багато роботи, а вона й так забарилася — стріла Касю, а та до балачки — “не дай їсти, дай поговорити”.
- Зосю, чули й 'мо, що в нас розрили давні пивниці, ті що на Ринковій площі.
- На якій площі? Де в нас є Ринкова площа?
- Як де?! Та в центрі, де парк, школа.
- А-а, там... Ну, я виділа'м, що рили якісь хлопаки лопатами, але їх ніхто не знає — хто вони, звідки.
- Кажуть, що то “чорні археологи”.
- Які?
- Чорні... Ну, ті, що риють незаконно, шукають скарби.
- А які в нас скарби в Маґєрі в старих пивницях?
- А во, дивися! Та ж там стояли колись жидівські будинки, отак навколо площі.
- Касю, та ще'м би балакала з тобов, але мушу бігти додому — маю ще повно роботи.
Кася лиш зітхнула та й стала пильнувати іншого перехожого. А Зося тим часом розмірковувала над почутим. Прийшовши додому, одразу зазирнула в літню кухню до старої тети.
- Слухайте, цьоцю, стріла'м щойно Каську Петрусьову... А вона ж як стане балакати. Та й каже, що шукають скарб у нашому парку, де були старі жидівські будинки.
Стара тета Оксана, сидячи на ліжку, що стояло попід стіною біля п'єца, задумано підвела очі та й стала розглядати племінницю Зосю, наче щойно побачила. Насправді, в її голові зринули спогади, як на старій ретрофотографії — вона малою, гарновбрана — у сукенці й капелюшку, йде із старшою сестрою Ганею до церкви. Спочатку проходять повз батькові поля, що займають площу від села Кам'яна Гора й до Маґерова, потім хрест, що стоїть при дорозі, далі ряд будинків, великий кам'яний млин і ось вони вже в центрі міста. Навколо височіють великі дво- та триповерхові кам'яниці, повно люду, усі спацерують файно вбрані — одні до костелу, другі до церкви, а ще інші — до синагоги.
Раптом погляд тьмяніє, спогади малюють зовсім іншу картину — гуркіт танків, вибухи бомб десь зовсім близько за селом. Пригадує, як увечері сусідка її мамі вповідала, що німці всіх жидів зганяють до купи в ґетто, що такий крик і плач стоїть в Маґерові, що чути мало не на Передмістю...
Коли з Ганею пішли знову до міста, Оксана мало не зомліла від побаченого — вже не було кам'яниць, одні руїни. Здивувалась, коли побачила, що костел, церква і школа стоять неушкоджені. Синагогу розбомбили вщент, як і жидівські будинки. На вулиці не вловила запаху солодощів з цукерні, бо його не було — їдкий дим згарищ, чорний сніг наче витирали світлі картини її мирних споминів.
- Цьоцю, що з Вами?! — Зося щосили стріпала стару за плечі. Вона насправді злякалася, що з тіткою щось негаразд.
- Нічого-нічого, Зосю... То я так, задумалася... Ти питалася про Ринкову площу? Так, була така колись. Там такі торговиці були! Все продавали, а найбільш славилися маґерани хлібом та шапками-маґерками.
- А будинки були, навколо площі? Бо тота балакуча Каська мені всі вуха протуркотіла про жидівські пивниці.
- Та певно, що були! Стояли будинки рівними рядами, такі красиві, навколо площі. Мали два або три поверхи. Гарно було! Та все та клята війна зруйнувала! Жили люди всякі в Маґерові, та найбільше було жидів. Бомбили центр міста нещадно...
- А як сталося, що церкву, костел і школу не зачіпило бомбами?
- Так німець стріляв дуже прицільно! Було їх тут, а було... І москалів потім. Бачиш, Зосю, х'тіли вони ту Маґєру вже зовсім донищити, але видно Матір Божа змилостивилася.
- Зосю, а що ти все випитуєш в мене та й випитуєш?
- Видите, цьоцю, ота балакуча Каська нині вповіла мені, що в центрі, де стояли ті будинки, якісь хлопи з лопатами щось копали . Я не хотіла Касі казати, що вже Марійка мені переповідала, що там вночі і трактор був. Кажуть люди, що таки повитягали якісь скрині, але що там було, толком ніхто не бачив. А ще казали, що хтось сходи в костелі, що ведуть на хори, повивертав.
- Свят, свят, свят! — озвалася тета Оксана, — най Бог боронить! Чуже взяти, то великий гріх! Казали старі люди, що жиди ховали своє золото у пивницях — і закопували, і замуровували. Ой, лишенько... Не буде добра тому, хто взяв.
Стара жінка задумано теребила крайчик своєї запаски і хитаючи головою тихо приповідала оте: “свят, свят, свят”.
Зося тихенько вийшла з кухні на подвір'я. Стала перед хатою, вдихаючи на повні груди вечорове повітря. За кільканадцять хат від неї виднілись куполи церкви. “Добре, що вціліла”, — подумала Зося. Аж тепер пригадала, що картина коло бічного входу має сліди від куль — ніколи раніше над цим не задумувалась...
- Мамо, йдете вже чи ні, Іванко плаче! — гукнула Зосина донька.
- Лишенько, що ж оце я дурницями займаюся, коли дитина в хаті плаче! — чимдуж побігла до хати.
Сутінки огортали все довкола м'якими обіймами. Туман над річкою здіймався сивими пасмами, а старий костел велично височів на пагорбі, наче промовляючи — мої стіни міцні, я стою тут на сторожі вже більш як чотири століття. А й справді, костел нагадував крислатий дуб — символ сили й довголіття. І хай так буде!
12 грудня 2014
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію