ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Юлія Щербатюк
2025.11.08 16:18
Сіріє небо, гублячи блакить.
Іржа вражає вже пожовкле листя.
Що стрімко долу падає, летить.
А з ним і літніх днів пора барвиста.
Стікає в небуття. І тане час,
Що кожному відведений у долі.
Невже пісень веселих
світоч згас,

В Горова Леся
2025.11.08 15:39
Там, де сонце торкає землі, помічаю дива:
Розливає лафіт незнайомий мені сомельє.
"Добрий вечір"- вітає. Киваю і я - "Навзаєм"
Завмирає і дивиться, ніби мене впізнає.
Ніби я - той бувалець, якого давно чатував.

Так і хочу йому простягнути у рук

Микола Дудар
2025.11.08 11:46
Дозимове дієслово цвітом стелить…
А маршрутки, як дикунки, топчуть листя…
Ну а джмелик, (від Анжели) подивився
І подумав, що дострелить… Помилився.
24.10.2025.

Борис Костиря
2025.11.07 21:47
Поодинокі дерева
із перемішаним жовтим
і зеленим листям,
ніби перемішаними
смугами долі.
Вони стоять
і чогось чекають.
Можливо, пришестя Месії.

С М
2025.11.07 16:48
я – дрібна блошива мавпа
а друзі мої – нарики
(усе це жартома)
або я – схолола піца
ще б сюди лимон згодився
а як сама?
і мною поторбасували
усі щурихи в цім кварталі

Ярослав Чорногуз
2025.11.07 16:29
Хмільний Хмільник на рідному Поділлі --
Благословенний, чарівливий край.
Де пестили мене волосся хвилі,
І мріяння збувалися про рай.

І бабине цвіло розкішне літо...
Я поринав у промені принад
Щоб душу розхвильовану зігріти --

Микола Дудар
2025.11.07 13:41
Звертаюсь вкотре до автівки:
Звези мене куди небудь…
А краще все ж до Шепетівки
І зупинитись не забудь
У тім селі, що зріс і виріс
Де цвинтар… школа… сінокос
Малечі зліт… дорослих вирій
І гомін бджілок, вредних ос…

Іван Потьомкін
2025.11.06 21:53
Не певен, що якби Мойсей
явивсь на Святу землю,
в сьогоднішній Ізраїль,
навряд чи визнав би він за своїх
нащадків тих, що при ньому
в Єгипті місили з січкою глину,
приймали Тору і на плечах несли Мішкан –
присутність Всевишнього серед них…

Борис Костиря
2025.11.06 21:39
Я простягаю до тебе руки
крізь велике озеро,
схоже на серце космосу.
Над озером стоїть туман,
наче химерні думки.
Вечірній холод протвережує
після філософського сп'яніння.
Я стою над великим озером,

Євген Федчук
2025.11.06 21:22
Як перейшов я у четвертий клас
І стали ми історію вивчати,
То довелось ім’я його стрічати.
Він представлявся, як «герой» для нас.
Бо вміло з ворогами воював,
В Червоній Армії був знаним командиром.
Ми вірили тим побрехенькам щиро,
Бо хто ж тоді про

В Горова Леся
2025.11.06 17:57
Вереміями, вереміями
Плач із радістю межував.
Все перебрано, перевіяно,
Перелущено по жнивах.

Чи пробачило спрагу літові
Те, що вижило у зимі?
Від морозу і спеки - мітини,

Артур Курдіновський
2025.11.06 17:15
Вкривають землю втомлену тумани,
Народжуючи зболені рядки.
Чи варто будувати точні плани,
Коли у долі власні є думки?

Можливо, осінь рубіконом стане,
Напише світлі, райдужні казки.
З пейзажу прибираю все погане,

Артур Сіренко
2025.11.06 15:34
Скажи осіннім квітам*:
Вітрила осені давно роздерті**,
Сірі хмари стали вином
У келиху старчика Фідія***
(Він будував Колізей –
Думав, що то окраса,
Думав, що то капелюх,
Що загубив дивак Аполлон,

Іван Потьомкін
2025.11.06 13:26
“Як не хочеш усю правду, повідай дещицю:
Чи сватів до тебе слати, чи піти топиться?
Чом ти голову схилила, вії опустила?
Може, кращого від мене, бува, полюбила?..
...Не розказуй, голубонько. В словах нема нужди,
Бо ж на личеньку твоєму заквітають руж

Микола Дудар
2025.11.06 09:46
Хороший привід: досі в справі
Як режисер над усіма…
І не важливо на підставі
Чи усерйоз, чи жартома
Цікаво буде споглядати —
До прозвиськ всучать: театрал!?
Не по одинці, з ніжним матом…
Ну, що поробиш… ритуал.

Віктор Насипаний
2025.11.06 01:04
З молитви тихо виростає небо,
І сонця голос будить вороння.
А на душі ще світло, та жовтнево.
Між берегами листя човен дня.

Вже розплітає сонце дні й дороги,
Вітри на шаблях ділять листя мідь.
Але думки, мов блазні – скоморохи,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Ірина Єфремова
2025.09.04

Одександр Яшан
2025.08.19

Ольга Незламна
2025.04.30

Пекун Олексій
2025.04.24

Софія Пасічник
2025.03.18

Эвилвен Писатель
2025.03.09

Вікторія Гавриленко
2025.02.12






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Микола Зеров / Проза

 «А може, і ще вище!» Із Іцхока-Лейбуша Переца
Хасидське оповідання

З ідиш переклали Микола Зеров та Олександр Гер (В.Н.Вайсблат)

І ребе з Немирова під час «Слихос»* кожного ранку щезав, пропадав.

Його не видно було ні в синагозі, ні в обох молитовних домах, ні в приватних молитовнях; а дома то вже напевно не було його. Дім стояв одчинений; хто захотів, заходив і виходив. Красти в ребе не крали, хоча в домі живої душі не зоставалось.

Де ж міг бути ребе?

А де ж йому бути? Напевно, на небі? — Мало хіба клопот у ребе перед страшними днями?! Євреям — нівроку їм — треба й заробітку, й спокою, й здоровля, й догідного шлюбу для дітей; хотять вони бути добрими й побожними. А гріхи великі, і диявол тисячею своїх очей дивиться від одного краю світу й до иншого; він бачить, і докладає, і виказує... І — хто ж допоможе, як не ребе?

Так думав люд.

Але раз прибув до Немирова литвак. Так-от, він сміється! Та ж ви знаєте литваків: душеспасення книжок вони не поважають, зате набивають собі голову Талмудом і коментаторами. Так литвак достоменно доводить з Талмуду — очі вам коле! — що навіть Мойсей-пророк,— доводить він,— не міг за життя піднятися на небо, а тримався на десять ступенів попід небом! Ану, посперечайся з литваком!

— Куди ж дівається ребе?

— Хіба то моє діло? — одповідає він, але тут же (на що тільки не здібний литвак) він постановляє дізнатися правди.

І того ж таки вечора, одразу ж по вечірній молитві, прокрадається литвак в кімнату до ребе, укладається в ребе під ліжком і лежить. Він повинен переждати всю ніч і бачити «куди» щезає ребе і що він робить під час «Слихос».

Другий, може, здрімнувся і проспав би, але литвак дасть собі раду: читає він собі з пам'яти цілий Тракт із Талмуда! Не пам'ятаю вже який саме.

Вдосвіта чує він, як стукають до «Слихос».

Ребе вже давно не спить.

Литвак вже з годину чує, як він зітхає.

Хто чув, як зітхає ребе з Немирова, той знає, скільки туги за весь люд ізраельський, скільки горя було в кожнім зітханню. Душа розривалася, чуючи ці зітхання! Але ж у литвака серце залізне. Прислухається він і лежить собі, як лежав! Ребе лежить так само: ребе — хай подасть йому Господь віку! — на ліжку, литвак під ліжком.

І от чує литвак, як ліжка у всьому домі починають рипіти... як зіскають з ліжок, як наскоро шепочуть молитви, обполіскують руки, як рипаються двері. Потім всі виходять з дому, знов стає тихо й темно. Тільки через віконниці продирається трохи місяшного світла.

Пізніше литвак признавався, що коли він зостався на самоті з ребе, страх охопив його: холодний піт виступив на чолі, корінці його пейсів, немов голки, кололи йому скроні.

Та й те сказати! — на самоті з ребе, під час «Слихос», вдосвіта, один в домі!..

Але литвак упертий: тремтить він, як риба в воді, а проте лежить.

Нарешті ребе — хай подасть йому Господь віку! — встає. Умиває руки, читає молитву — все, як належить кожному євреєві... Потім іде до одежної шафи і витягає тлумачок... З'являється селянська одежа: полотняні штани, великі чоботи, свита, велика бараняча шапка, пояс, набитий мідяними цвяшками.

Ребе все це одягає на себе, із кишені викладає конець мотузки, мужицької мотузки.

Ребе виходить, литвак за ним!

По дорозі ребе заходить до кухні, витягає з-під лави сокиру, стромляє її за пояс і виходить з дому.

Литвак тремтить, але не одстає від нього.

Тихий побожний страх витає над темними вулицями: часом прорвуться вигуки «Слихос» з якоїсь приватної молитовні або болюче зітхання з якогось вікна. Ребе тримається попідтинню, в тіні од домів. Між домом і домом він випливає,— а литвак за ним.

І чує литвак, як биття його серця зливається з тяжкими кроками ребе, але йде далі і разом з ребе виходить з міста.

За городом стоїть лісок.

Ребе — хай подасть йому Господь віку — іде до лісу. Робить кроків тридцять-сорок і спиняється перед деревцем. І литвак стоїть, здивований, приголомшений. Йому видно, як ребе виймає з-за пояса сокиру і врубає її в дерево.

Видко йому, як ребе рубає і рубає. Чутно йому, як дерево стогне й зітхає. І от деревце падає. І ребе розрубує його пополам, розколює на тонкі поліна, складає дрова, обв'язує їх мотузкою з кишені і навалює собі на спину. Встромляє знову сокиру за пояс, виходить з лісу і прямує до міста.

В однім завулочку він спиняється коло однієї напіврозваленої хатини і стукає в вікно.

— Хто там? — питає переляканий голос з середини.

Литвак пізнає голос єврейки, хворої єврейки...

— Я,— одповідає ребе по-мужицьки.

— Хто я? — знову питається голос з хати. І ребе знову одповідає по-українськи:

— Василь.

— Що за Василь? І чого ти хочеш, Василю?

— Дрова,— каже удаваний Василь,— маю для продажі. Дуже дешево!.. За півціни дрова.

І не чекаючи відповіді, він заходить до хати.

Литвак теж забирається до хати, і в сірому світлі досвітньої години бачить він убогу хатину, старе побите начиння... На ліжку лежить хвора жінка, замотана в ганчір'я.

І говорить вона гірко:

— Купить? А за що купить? Звідки в мене, бідної вдови, гроші?

— Я дам тобі на борг,— одповідає удаваний Василь.— Всього шість грошів.

— А де я візьму оддати? — стогне нещасна жінка.

— Дурна ти жінка,— докоряє їй ребе.— Глянь, ти от хвора, бідна жінка, і я тобі довіряю. Я певен, що ти віддаси. А ти,— в тебе такий могутній, великий Бог, і ти не довіряєш йому. І навіть надії на якісь нужденні шість грошів за оберемок дров не покладаєш ти на нього.

— А хто затопить мені? — стогне удова.— Хіба в мене є сили підвестись? А син мій зостався на роботі.

— Я тобі й затоплю,— говорить ребе.

І вкладаючи дрова до груби, ребе, зітхаючи, читав перший уривок «Слихос».

І коли підпалив він, і дрова весело розгорілись, він читав вже трохи веселіше другий уривок «Слихос».

Третій уривок читав він, коли в грубі вигоріло, і він причинив дверцята.

Литвак, що все те бачив, став відтоді немирівським хасидом.

І пізніш, коли хтось з хасидів оповідав, що під час «Слихос» ребе з Немирова зноситься кожного ранку на небо, литвак вже більш не сміявся, а тільки додавав потихеньку:

— А може, і ще вище!




* За кілька день до осінніх свят: Новий рік, Судний день («Страшні дні») — євреї ходять щодня удосвіта чигати в синагозі молитви «Слихос» (Прощення. — прим. перекл.).

Про письменника І.-Л. Переца:
http://www.eleven.co.il/article/13189




      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2007-03-24 13:10:25
Переглядів сторінки твору 1845
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R1
* Народний рейтинг 0 / --  (4.660 / 5.54)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.570 / 5.43)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.779
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні
Автор востаннє на сайті 1999.11.30 00:00
Автор у цю хвилину відсутній