Глобалізація, тотальне розмивання кордонів між культурами та цивілізаціями, втрата ними мовчазної самості та перехід до полілогу, є закономірним результатом науково-технічного поступу. Так, за Маршалом Маклюеном, головною функцією технології є комунікація, поєднання, повідомлення [7]. Якщо розуміти це в кінцевій перспективі, ціль технічного розвитку полягає в запереченні простору як такого; технічна цивілізація прагне до тотальної єдності усіх її деталей. Консервативний мислитель Г. Ф. Лавкрафт осмислював цей аспект технічного прогресу ще в першій половині ХХ століття – як у публіцистичній, так і в художній прозі. Втім, оскільки більша частина його філософських праць залишається не перекладеною українською мовою, і, таким чином, майже невідомою для української гуманітаристики, художня проза Лавкрафта традиційно розуміється через призму виключно фантастичного жанру. Яскравим прикладом застосування комплексного підходу до творчості Лавкрафта, за якого усі твори мислителя взаємодоповнюють один одного, може слугувати стаття К. Болтона [1]. Метою запропонованого дослідження є інтерпретація Лавкрафтового оповідання «Той, що в пітьмі сидить» через призму філософських ідей автора, висловлених в конкретному творі в символічній формі.


1. Відношення Захід-Схід в оповіданні органічно доповнює загальну позицію Лавкрафта стосовно відношення між США та Старим Світом. Автор дає опис лише двох місць: Федерального Пагорбу на заході, та Колезького Пагорбу на сході. Головний герой, Роберт Блейк, кожного дня споглядає захід сонця через вікно свого дому на Колезькому Пагорбі, і таким чином помічає чорну церкву на Федеральному Пагорбі. Два пагорби протиставляються один одному: перший уособлює дім, спокій повсякденного життя, тишу: «Це було затишне та привабливе місце, в оазі маленького садочку руральної давнини, де величезні доброзичливі коти приймали сонячні ванни на зручному даху сараю» [4]. Федеральний Пагорб, навпаки, є темним, таємничим та загадковим. Якщо в районі Блейка живуть загалом англомовні люди, тобто, всі тамтешні жителі належать до англосаксонської культури, то, чим більше Блейк заглиблюється в темний район Федерального Пагорбу, тим більше там італійців, що вклоняються власним святим та відвідують католицьку церкву. Згідно з проектом США, який Лавкрафт описав у статті «Американізм», в країні має забезпечуватися культурне та етнічне домінування англосаксонства [2]. Вочевидь, Федеральний Пагорб, на відміну від Колезького Пагорбу, цій моделі не відповідає. Не менш цікавим є той факт, що Нова Англія (консервативний регіон США, де, власне, і жив Лавкрафт) знаходиться на північному сході США. Аналогічно і США знаходяться на заході від Англії, до об’єднання з якою Лавкрафт часто закликав американську владу.


2. Сяючий Трапецоедрон уособлює техніку в її вищому ступені реалізації. Лавкрафт навмисно описує його як абсолютно неприродній предмет, риторично сумніваючись в його штучності лише через відсутність повної впевненості в Блейка: («Чотирьохдюймова сфера, чорнувата, з червоними прожилками, являла собою багатогранник з великою кількістю сторін: або це був якийсь дивовижний кристал, або штучний предмет, вирізаний з мінералу та ретельно відшліфований» [4]). Цей предмет є витвором позаземної цивілізації («його створили на темному Юґґоті» [4]). Протягом усієї людської історії він час від часу з’являється для того, щоб стати причиною загибелі нової цивілізації людей: в якості таких, Лавкрафт називає Лемурію, Атлантиду, Крит та Єгипет. В той самий час, Сяючий Трапецоедрон відкриває потаємні знання, і саме з цієї причини люди постійно повертаються до нього. Аналогічно, члени секти «Зоряна Мудрість» викупили в Провіденсі чорну церкву на Федеральному Пагорбі, і там почали свої контакти з «тим, що в пітьмі сидить», «аватарою Ньярлатхотепа» [4], якого вони закликали до земного світу шляхом вдивляння в глибини Сяючого Трапецоедрона.


3. Через те, що Блейк, зацікавлений Заходом, йде до чорної церкви та вдивляється в Сяючий Трапецоедрон, метафізична сутність Заходу як технічного ставлення до світу виявляється потривоженою. Ця сутність реалізується фізично в якості аватари Ньярлатхотепа, істоти, що може бути присутньою виключно в повній пітьмі. Після цього, Блейк повертається додому, на Колезький Пагорб, але, оскільки саме він пробудив «того, що в пітьмі сидить», між ними обома виникає постійний зв’язок, і простір, що розділяє Захід та Схід в оповіданні, поступово нівелюється. В однойменних поемі та сонеті, Лавкрафт описує Ньярлатхотепа як блукача, що прийшов з Єгипту та, зачарувавши натовп своїми науково-технічними досягненнями, занурив увесь світ у хаос [3]. Важливо підкреслити: в оповіданні саме церква стає вмістилищем абсолютного зла, посланця бога хаосу Азатота; сам Ньярлатхотеп у своїй темній формі перебуває у дзвіниці, на вершині церковної споруди, а трохи нижче знаходиться і кімната з Сяючим Трапецоедроном. Таким чином, техніка, новий бог, витісняє старого, природнього бога. Про це свідчить і зміна Блейкового світорозуміння після контакту з Сяючим Трапецоедроном: так, для нього «Блискавка видається темною, а пітьма світлою» [4]; далі Блейк зазначає у щоденнику: «я бачу все завдяки химерному відчуттю – це не зір, а щось інше – світло це пітьма, а пітьма це світло» [4]. Витіснення природнього світла неприроднім, відсутність живої природи навколо церкви (птахи її оминають, на подвір’ї не росте нічого, окрім будяків) ще раз підкреслюють опозицію техніки та природнього світу. Поєднання Блейка та «того, що в пітьмі сидить» в одну особу, а також той факт, що, вдивляючись у Сяючий Трапецоедрон, Блейк бачив інші світи, говорить про реалізацію комунікативної функції Сяючого Трапецоедрона. Власне, ультимативне значення пітьми для Сяючого Трапецоедрону вже говорить про боротьбу техніки з простором та будь-якими якісними відмінностями, оскільки пітьма забезпечує абсолютну тотальність усього існуючого, в той час, як світло окреслює окремі предмети та межі, що їх розділяють.


4. Завершення оповідання є відсилкою до «Народної Книги про Доктора Фауста», де Мефістофель приходить по Фауста вночі, і жорстоко вбиває його, а студенти поблизу чують це, але не можуть нічого зробити для свого наставника [5]. Так, Ньярлатхотеп прийшов по Блейка попри намагання італійців обмежити його колом світла (це прямий натяк на нездатність перемогти прогрес самим лише консервативним його обмеженням). Студенти з братств Тау Омега та Псі Дельта дізнаються про смерть Блейка: одні з них чули сморід Ньярлатхотепа, інші знайшли на наступний день тіло померлого [4]. Фауст є типовим героєм Західноєвропейської цивілізації (саме «фаустівською» її називає Освальд Шпенглер [6]). Доля Роберта Блейка є стислим варіантом долі будь-якої цивілізації, побудованої на ідеї технічного прогресу.


Оповідання Лавкрафта «Той, що в пітьмі сидить» є осмисленням метафізичних трансформацій, характерних для розвинених країн світу у першій половині ХХ ст. через призму світової історії. Технічний прогрес неможливо перемогти людськими силами (Блейк марно намагається опиратися впливові Ньярлатхотепа), оскільки його початок обов’язково передбачає руйнівний кінець: метафізична сутність, що з’являється з Сяючого Трапецоедрона, вже не відпустить свою жертву, якщо не вигнати її сонячним світлом, а іншими словами – якщо не повернути світ у стан повної визначеності та якісної розрізненості. Так, в рамках своєї песимістичної історіософії (епіграфом для оповідання слугують строки з вірша Лавкрафта «Немезіда» про занепад людства як виду [4]), мислитель залишає певний шлях для порятунку від «благ» технічного розвитку. Але цей шлях не залежить від людини: як в оповіданні Ньярлатхотепа могла вигнати лише блискавка, так і в більш широкому сенсі можна згадати відомі слова Мартіна Гайдеґґера, сказані вже у другій половині ХХ ст.: «лише Бог може нас врятувати» [8].


ЛІТЕРАТУРА


1. Болтон К. Політичні погляди Г. Ф. Лавкрафта / пер. з англ. О. О.
Артамонова [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://maysterni.com/publication.php?id=108712

2. Лавкрафт Г. Ф. Американізм / пер. з англ. О. О. Артамонова [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://maysterni.com/publication.php?id=108643

3. Лавкрафт Г. Ф. Ньярлатхотеп / пер. з англ. О. О. Артамонова [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://maysterni.com/publication.php?id=107604

4. Лавкрафт Г. Ф. Той, що в пітьмі сидить / пер. з англ. О. О. Артамонова [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://maysterni.com/publication.php?id=108375

5. Легенда о Докторе Фаусте / Под ред. В. М. Жирмунского. М., «Наука», 1978. [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.lib.ru/INOOLD/WORLD/legend_of_faust.txt

6. Шпенглер, О. Закат Европы. Очерки морфологии мировой истории. 1. Гештальт и действительность / Пер. с нем., вступ. ст. и примеч. К. А. Свасьяна. – М.: Мысль, 1998. – 663.

7. McLuhan, M. Understanding Media: The Extensions of Man. New York, McGraw Hill, 1964.

8. «Nur noch ein Gott kann uns retten». Spiegel-Gesprach mit Martin Heidegger am 23. September 1966 // Der Spiegel .

(Тези доповіді, виголошеної О. Артамоновим на студентській науковій конференції Філософського факультету ЛНУ ім. І. Франка "Дні Науки-2015").