ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Нінель Новікова
2019.01.18 17:10
Не дай Вам Бог життя своє покласти
На ниву творчу в прагматичний час!
Життя Петренка*, як за приклад взяте,
То – засторога, не дороговказ.

Ніхто тобі ніде не допоможе
І доброзичливо не прийме твір –
За все платити треба гроші, гроші,

Олександр Бобошко Заколотний
2019.01.18 13:30
Може, хтось запопадливий
здогадається й постелить соломи.
Втім, якщо вже оступиться –
червонітиме перед ровесницями.
Навіть Бог заколисаний

Іван Потьомкін
2019.01.18 11:48
Якщо хочеш мене затримать (поглянь відходжу) подай мені руку
іще може мене затримать тепло твоєї долоні
усміх теж має магнетичні властивості, слово
якшо хочеш мене затримать, вимов моє ім’я

слух має гостро окреслені межі
і плече набагато коротше н

Олександр Сушко
2019.01.18 09:25
У дитинство вже не повернути,
Дідуган зробився з хлопчака.
Бо в душі не червень - місяць лютий,

І горить кровиця на руках.
Все було - дружина і робота,
А тепер забризкав рай кармін.

Віктор Кучерук
2019.01.18 09:12
Морозним вітром дихає зима,
Рясні сніжинки сіються на стежку, –
Звисає із ялинки бахрома,
А сосонку оздоблює мережка.
Мов білий килим виткало життя, –
Без пагорбів, улоговин і ліній, –
На ньому чітко бачу відбиття
Кружляння маячливих світлотіней

Катерина Теліга
2019.01.17 21:16
паломництво
дорога до серця твого
пахне полинами і
обвітреною стернею
скошених трав

куди не поглянь пшениці й ковила
чіпляється лініями долі

Ігор Деркач
2019.01.17 12:00
Коли одного пам'ятаєш,
тоді усе – ніщо навкруг.
Іде у небуття товариш.
Лишається у серці друг.

Йому не снились лаври слави,
але займав свої щаблі,
любив поезію і барви

Нінель Новікова
2019.01.17 10:22
И куда не иду, что ни делаю,
То виденье забыть не могу:
Словно вышивка – белым по белому,
Две берёзки на белом снегу…

2017

Віктор Кучерук
2019.01.17 09:27
Проти ночі обмінялись
Номерами телефонів, –
І тепер щоніч зухвалість
Нищить скромності кордони.
Услухаюся терпляче
В монологи безупинні –
То у розпачі ти плачеш,
То смієшся безпричинно.

Олександр Сушко
2019.01.17 05:42
Дзвінок по смартфону відволік мою увагу від написання чергового опусу про кохання. Шукав риму до слова «циці». А це потребує особливої концентрації уваги. Уява мусить виразно виопуклити ті бездоганні витвори мистецтва, якими обдарувала жінок щедра природа

Віктор Кучерук
2019.01.16 22:52
Не так, як думаю, роблю,
Не так, як хочеться, буває,
Коли, подібно ручаю,
Ніде калюж не оминаю.
Та не спроможна жодна з них
Мій неугавний біг спинити
Ані далекістю доріг,
Ані ціною вічних витрат.

Іван Потьомкін
2019.01.16 18:22
Москві, а за нею й Києву привиділось,
Що в горах, неподалік таджицької столиці,
Не знаючи, що їй робить, ходить «сніжна людина».
Які там «єті », думалось, як опинився там,
Де скорш ведмедя стрінеш біля аличі,
Ніж звичайнісіньку людину?
Зрештою,

Марія Дем'янюк
2019.01.16 14:07
А Він переступив спокуси земних втіх,
І Боже Слово ніс безмірності доріг.

А Він ступав тихенько на поріг
І стукав кожному: у ношу збирав гріх.

Не всі оселі двері відчиняли,
Не всі миряни радо зустрічали...

Ігор Деркач
2019.01.16 12:14
Вичунюю. Перед очима – бісики,
якась церата лізе на батут...
Не вистачає хроніки і містики,
а фея, відчуваю, тут-як-тут.

Вирулюю оазами та плесами,
провалююся думкою у час...
Як силосують люди непричесане!

Олександр Сушко
2019.01.16 09:24
Ось сиджу і думаю - чи все склалося б інакше, якби після армії не втелющився вчитися у швейне СПТУ №42 імені Лілі Карастаянової. Нині там такий собі ” Dream House Hostel» для бідних мільйонерів та крамниця з продажу граніту для пам’ятників собачкам та кот

Вячеслав Семенко
2019.01.16 00:44
З Томаса Венцлова

Патетика, здавалось, нам не знадобиться,
та цей сюжет цікавить знов і знов -
яку художник приховав тут таємницю,
що як багаття палить полотно!

Над барикадою з туману квітне заклик,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Рецензії):

Юля Костюк
2018.01.11

Олександр Подвишенний
2017.11.16

Ірина Вовк
2017.06.10

Лариса Пугачук
2016.03.01

Богдан Завідняк
2016.02.29

Вадим Василенко
2015.05.16

Іолана Тимочко
2015.03.20






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Світлана Майя Залізняк / Рецензії

 Коли серце - мов зранений птах...

передмова до зібрання творів

Добірне слово – як добре зерно, воно западає в душу, вістує, що дотикаєшся до справжнього мистецтва, – таке перше враження від книги, яку зараз тримаємо в руках. Птахокардія – це трепіт окриленої Музою душі, голос серця-«потяти», образ якого не раз подибуємо на сторінках збірки. Пригадується сковородинівське: «Уже сады расцвЂли и соловьев навели…// Душа моя процвЂла и радостей навела» (пісня 10 збірки «Сад божественних пісень»). Піднесена душа поетки Світлани Залізняк, звісно, не тільки соловейком щебече, але висока й чиста нота – для неї найголовніша, бо це означає наближення до істини Буття, до законів Вічності. Тому й птахокардія – прозора алюзія з «тахікардією» (прискореним серцебиттям), що серце-пташа (читай – талант письменника) постійно перебуває «на вістрі» (цю тезу увиразнює епіграф із С. Афлатуні): у руйнівному вирі проблем сучасності, зоні випробувань двозначностями суспільної моралі, історії тощо, і водночас уперто прагне зберегти скарб небуденного, дух нетлінного, ідеального, гармонійного, довершеного – проникливість і любов, натхнення, обдарування, слово. У цілому «Птахокардія» як книга – це виразно модерністичний текст, створений, за означенням Ф. Ніцше, «кров’ю серця» («Так казав Заратустра», глава «Про читання і писання»); він розгортає та обстоює ідею, інтелектуально глибокий, формально витончений, майстерний, відкритий і до традиції, і до новаторства.
Композиційно збірка складається з восьми розділів: «Алгоритм дощу», «Молочай», «Голос», «Затока безсоння», «Кропив`яний мішок», «Колискова синові», «Сонце в небі. Сонце у зеніті», «Червоні метелики», кожен із яких презентує свій окремий мотив.
Про дощ написані цілі книги. Здається, як ще можна проінтерпретувати цей ліричний образ, а у Світлани Залізняк він набуває своєї свіжості, вдягнувшись у шати інтелектуальної та естетичної авторефлексії – пошуку власного шляху в житті та творчості:

…До алгоритмів «крап...крап...крап», «чів-чів»
Поет хоча б один додати зможе.

Лірична героїня письменниці структурує свою формулу прекрасного, і основний її компонент – етичний: «Не музі послуговую – Любові». У складному, об’ємному, багатопроблемному коловороті думок та уявлень, яким, власне, і є перший розділ книги, усе ж домінують родинне тепло та затишок, в обійми яких потрапляє читач. Серцем охоплює мисткиня пейзажі батьківщини, міста і села рідного краю, стежки й дороги, якими вело колись і зве за собою нині життя. Із великим душевним щемом говорить про родину з її не надто райдужною біографією, котра щільно зрослася з гіркою історією народу: посічена війнами і нестатками, освячена втратами й безконечною працею… Описує найближчих друзів, мовить про шанованих земляків, які залишили свій незабутній слід на її долі.
Людина – це головне у текстах Світлани Залізняк: поетка потребує людського виру, вміє бачити й дослухатися ближнього, наділена відчуттям екзистенції, – передає чужий біль і свій власний у слово, пише про суєтність, про спустошення, виродження душі. Її вірші – багатопланові й різнотемні, насичені життям: читаєш – і долучаєшся до соціуму, заангажовуєшся дійсністю з її проблемами, і завдяки таланту авторки – це не буденно, сумно чи обтяжливо, не сіро-мінорно: в образних реаліях завжди присутнє світло, яке перемагає, і любов, яка жадає злиття з усім різноманітним єством макрокосму, тому – переживаєш катарсис, підносишся, навертаєшся до своєї високої суті. Таким чином, «алгоритм дощу» проявляється і як пошук «оригінального ритму» (читай – голосу, стилю), і як очищення словом.
Другий розділ книги – про світ душі жінки: тут пристрасті доповнюються премудростями, кохання – розставанням, фігурують радості і тривоги, мовиться про подружнє життя, чоловіка, сина – й про «колишнього милого», «чужого ласкавця», обігрується життя-заласся з багатьма його принадами, солодкими компромісами й …неминучими втратами. «Молочай» – злісний бур`ян і декоративне диво, трунок і бальзам, яскрава поваба для метелика, але смертельна загроза для гусениці. «Лишаю молочай на мрій стерні...», – це про любов, яка може бути й святою, й гріховною, і водночас про остережливе серце, з яким лірична героїня навчилася звіряти своє життя на шляху до злагоди з собою:

Задурно не даються тихі бухти.
Гризоти вплетені в щоденності канат,
Щоб так, наївна, розривала пута –
Як паростки тополь розкришують асфальт,
Щоб не чорнилом вірш писала – кров`ю,
Пройшовши дві заслони з дерези,
Щоб у Місхору гамі-велемов`ї
Не забувала присмаку вини й сльози…
(«Здогад»)

У цьому розділі, як і в попередньому, поетка вдається до алегорії, послуговується міфологічною та фольклорною образністю, малює яскраві й розлогі чуттєві картини. Своїм тонким еротизмом у відтворенні цілісного світу природи й людини Світлана Залізняк наближається до класиків жанру, як-от Олександр Олесь, Микола Вінграновський… Інтимний мотив у її творчості – один із найулюбленіших та найбагатших, саме його мисткиня вважає основним джерелом поезії:

Знов наречу Ілюзію - Любов.
Геть застороги! Лет – на чорні брови,
На вигин вуст... Улесливі розмови,
Шафранний погляд... Руки.
Ніч.
Альков.
Шепчу собі. Буденність – річ тривкіша.
("Ради вірша")

Про віршування як чи не єдино можливий спосіб існування вичитуємо з наступного розділу-циклу «Птахокардії» – «Голос»:

Шукала гойні вірші між картин...
У дощ вогненна брама прочинилась…
Забаглося шугнути із хмарин
В колючий терен, де чаївся стилос,
Щоб запалало всіх словес тавро,
Щоб загасити болем вогневицю...
Розпавшись на веселчасті арго,
Впокоююсь до ранку. Я – жар-птиця.
(«Талан»)

Одначе тепер лірична героїня повсякчас відчуває вагітність словом, з її серця скапує кров: «це ж – пологи!», з долонь – «струмують рими в джерело камени», а в ночі безсонні – «пульсує думка між буттям і смертю»… Біль, але й жереб – бути митцем, народжувати поезію.
Світлана Залізняк у кращих традиціях класиків розмислює про природу й типологію вірша, загадки таланту, свободу й залежність майстра пера, про його піднесеність і самоту, зв’язок зі своїм часом. «Саморозп’яття», «самоспалення» – так нарікає вона момент творчості, маючи на увазі й те, що цей голос («посил») людини до людей – вистражданий, а тому очищувальний, благосний. Звідси – висока відповідальність перед мовою, любов, плекання, праця, пієтет – усе те, чому багатьом радимо повчитися в літераторки. Розцінюючи талант віршника як дар Божий, мисткиня офірує своє життя Духові, силкується бачити сутність речей, прагне довершеності у великому та малому, влагоджує, гармонізує світ через слово-перл. Вона вигранює «маківку» власного стилю («Не хочу шал гасити прілим просом»), прямує несходимим шляхом до вершин майстерності («До неї вік ітимеш манівцями…»), «гоноблячи» в душі справжність, тримаючись за реалії життя (хоч і «мрійлива»!), не слави собі шукаючи, а виповнення «чаші мови», поклоніння її величі, диву, ясі. Адже той, кому явлено «глас вогненний», мимоволі стає його рупором, резонатором.
Наступний розділ книги – «Затока Безсоння». Вірші-просвітлення з виразним філософським підтекстом сусідять тут із глибоким психологічним самовгляданням, тонке переживання гостроти думки, вибухового прозріння, власне, процесу доторку до Вічного доповнюється аналізом «мнемонічного» – першопричин-імпульсів, навіяних споминами, явлених снами – візіями оживленого минулого.

Кантабіле

Молюском пірнаю у тишу – індигову, плинну...
Там жорна зірок мушлю тіла на порох зітруть...
Зісподу єства білосніжна чутлива перлина
У просторінь злине, розкришиться. Вперто, мов ртуть,
Збереться в пульсуючу серед монад цятку-душу.
Її обхоплю міріадом клітин…
Стихне рух.
Розверзнуться жерла... Тонути у сяєві мушу –
І спрагло надіятись: лет до зірок повторю, –

це осяйне заглиблення в симфонізм усесвіту, закони гармонії цілого. А поряд – «подразники» внутрішнього бачення, «каталізатори» зору: опівнічні лети в прірву, падіння, чорні й червоні потяги, брами, двері, змії, відьми, «гості» з потойбіччя, страхітливі русалчині снива… «Це сни – на дощ, на зливу», – мовить свідомість, але десь у глибині душі героїні-поетки коріниться страх: не зрадити слово, не допустити «стигми на губах», не зганьбити свого Дару сервілізмом, продажністю. І це також «муки творчості» (поряд із пошуком власного голосу), майстерно закцентовані авторкою; перевірка митця на справжність, на спроможність отримати перепустку в край «Вічного Літа», на гору Поетів (Олімп? а чи Голгофу? – мимоволі зринає смутне питання).
Наступні невеликі розділи збірки – «Кропив’яний мішок» і «Колискова синові» – цікаво розглянути паралельно і взаємно зіставити. Обидва вони передбачають конкретного адресата: колег-митців і дитину, а отже, містять зважене й цілеспрямоване висловлювання літераторки; засновані на алегорії й рослинно-тваринній образності, орнаментальні, подібні ритмічно, виразно пафосні. Однак саме вістря пафосу й акцентує відмінності: «наївний писака» живе у світі ілюзій, див рукотворних, принад зримих, і це його межа; маля ж лише «стартує» з казки, вчиться одухотворювати видиме і через пізнання його піднесеної суті йти до вічного та нетлінного, докопуватися суті речей, шукати істину. Таким чином, сатира «Кропив`яного мішка» жалить дорослих і недолугих, а ніжні міфопоетизми колисанок, і присипляючи, додають мудрості малюкові.
Світлана Залізняк – «княгиня» (за висловом Д. Шупти) не тільки в оригінальній творчості, але й у перекладацтві, що засвідчує сьомий розділ «Птахокардії» – «Сонце в небі. Сонце у зеніті». Шляхетне ставлення до автентичного тексту, максимальна точність у відтворенні ритмоладу, сюжету, настрою, підтекстів і водночас – колорит українського мовосвіту, фрагменти власного духовного досвіду – ось координати її професіоналізму. «Перекладач гідний автора» (В. Кузан), – так абсолютно справедливо оцінено здобутки полтавської мисткині на цім нелегкім поприщі. Анна Ахматова не тільки прекрасна в її україномовній версії, а й органічна, жива, цілком сучасна. Сухбат Афлатуні, Ольга Берггольц, Євгенія Більченко, Вадим Друзь, Марина Матвєєва, Аліна Остафійчук, Тетяна Селіванчик, Ірина Субботіна, Олег Чабан, Іван Бунін – усі представлені в збірці автори – через переклади і переспіви набувають ще одного культурологічного виміру, зовсім не втрачаючи, як нам бачиться, своєї самтотожності.
Нарешті «Проза» Світлани Залізняк – це той терен, який нам, читачам, ще належить відкрити. Запропоновані в книзі тексти «Травнева інтерлюдія», «Бабуся», «Поховані амбіції, або береженого й Бог береже» та «Червоні метелики» – виразно ліричні й розгортають більше виднокола душі героїв, аніж пригоди й перипетії. Відчутний за ними перст поета: у жанровому вимірі – замальовка чи образок, композиція – триптих або фрагмент, улюблені образні «тріади» письменниці – «три пелюстки», «три пір`їни», «три грона», «три орлиці» і т. ін. – доповнені тут «трикутником» любові, крім того, метафоричність, навіть ритмічність тощо. А проте – такий у наші дні окрас епічного, коли джерелом історії стає душа людини, а не зовнішній рух подій.
Книга «Птахокардія» – цілісне й ваговите художнє явище. Це свого роду підсумковий зріз чи, може, навіть звіт авторки перед тими, хто з року в рік пильно стежить за її творчістю, бачить зміни й зростання від збірки до збірки, увиразнення мотивів, образності, віршової й мовленнєвої техніки. Так само це і яскрава репрезентація таланту, мистецького набутку, самої непересічної постаті літераторки з Полтави – для тих, хто шанує високу поезію і обов`язково надалі ще залюбиться в слово Світлани-Майї.
…Література відкрита для багатьох, але потрапляють у її обійми й назавжди вписуються в історію все ж таки ті, хто почувається тут як у храмі: не герострати слова, не апологети писаризму, не модні сьогодні «асенізатори», а працівники-культуртрегери, садівники, мрійники. Вони у своїй піднесеній святості стоять на сторожі гуманності, тримають цей світ у цілісності, скеровують покоління до соціальної й особистісної притомності, привчають до елементарного й непорушного – краси, яка у всьому довкола: в природі, людині, мові.
Світлану Залізняк бачимо поміж обраних: конкретно-чуттєва палітра, естетичність, інтенціональність її творів відповідають високим законам художності, ідеї та меті мистецтва. І «птахокардія» тут – утішний діагноз, із яким можна і треба жити, творити, вимагати від себе ще більшого – хоч «за грудиною сорок» і «градус» нестримно росте. Поет – не має віку, не має тіла, подеколи навіть забуваєш, що він звичайна людина, чоловік або жінка: бо він – текст, сплетіння та глибина смислів, слово, початок, безмежжя, вічність…


Галина Білик, старший викладач кафедри української літератури ПНПУ імені В.Г.Короленка,
відповідальний редактор альманаху «Рідний край»




  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2015-08-18 18:51:57
Переглядів сторінки твору 2614
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (5.137 / 5.75)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (5.222 / 5.88)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.754
Потреба в критиці толерантній
Потреба в оцінюванні не оцінювати
Автор востаннє на сайті 2019.01.14 22:11
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олександр Олехо (Л.П./М.К.) [ 2015-08-18 19:14:44 ]
Я відчуваю, як ви задираєте носа. Я би задер з такою передмовою, але підстав нема.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Світлана Майя Залізняк (М.К./М.К.) [ 2015-08-18 20:28:03 ]
...трохи дивно: перейматися моїм прямим носом, що не має тенденції до кирпатості).
Тут йшлося про поезію, серце.



Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ірина Кримська (Л.П./Л.П.) [ 2015-08-19 16:04:21 ]
Передмова варта високої оцінки з багатьох причин. Ваша творчість вимагає професійного й неповерхового підходу, аналізу. Автор передмови - людина поезії.
Я все думала, з чим у мене асоціюється відчуття, яке переживаю під час читання Ваших поезій? Дійсно, тахикардія!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Світлана Майя Залізняк (М.К./М.К.) [ 2015-08-20 12:10:21 ]
Зібрання творів має вийти друком за кілька днів.
Я - в очікуванні).
Анонсую.
Бажаючим придбати книгу (600 сторінок, тверда повнокольорова палітурка з репродукціями картин відомих художників, папір 80 мг) звертатися листовно:
zaliznyak-63@ukr.net