Він оббігав вже кілька магазинів. Можна було випити томатного соку, але йому жагуче, до нестями хотілося пива. Нарешті, у вітрині газетного кіоску побачив заповітну пляшку «Жигулівського». І коли пишногруда продавщиця оголосила, що пиво продається з причіпком, коробкою платівок «Гімн Радянського Союзу», і коштує десять карбованців, він квапливо, майже не жалкуючи, простягнув їй зім'яту десятку. Махом відкоркував пляшку об алюмінієвий кутник прилавка і, в передчутті першого, найсмачнішого ковтка, підніс її тремтячими руками до запалених губ.

Тої миті товстуха механічним рухом опустила важілець програвача, і грянув гімн! Загнаним звіром він зиркнув на безлюдну вулицю, на застиглу в стійці «струнко» продавщицю і раптом, ніби у приступі боязні відкритого простору, кинувся в смердючу, тісну шпарку за ларьком. На бігу, як немовля мамині груди, він ловив і, розпліскуючи, ніяк не міг зловити жадібним ротом дорогоцінну вологу.

Мабуть, аби людина не збожеволіла від неземного блаженства, природа пробуджує її за мить до нього. З заплющеними очима він повернувся на бік, пошкріб давно неголену щоку і спокволу став сповзати зі свого ложа. Але ноги не зустріли перешкоди. Підлоги не було. З ляку він звалився на якусь каструлю, намацав у пітьмі відро з водою і, стоячи навкарачки, довго, по-собачому, хлебтав. Потім, силкуючись віддихатись, підняв голову, гучно, всім нутром зригнув повітря і знову припав до теплої води, яка майже не втамовувала спрагу. Він відчував лише страшну безнадію і наростаючу тривогу. За вікном, завішеним шматком брезенту, почувся шепіт.

Намагаючись ступати тихо, нетвердими кроками він підкрався до смужки світла над входом, виглянув у вузьку щілину і заціпнув. Прямо на нього круглим чорним оком дивилося дуло рушниці.
Оглушливо гримнув постріл, і він упав як підкошений.

- Виходь, звірюга! - сповнений ненависті та відчайдушної рішучості голос обдав крижаною хвилею.
Миттєво (невже перед смертю?) у свідомості промайнули всі події вчорашнього дня: безкрайня тайга за ілюмінатором вертольота, три пляшки спирту в рюкзаку, куплені на решту відрядних для знайомства з новим колективом, крутий віраж над двома ледь помітними з висоти наметами, бородаті обличчя, вечерю .... Але що? .. Що він у нетямі накоїв??? Невже ... найстрашніше?! І чому прокинувся на обідньому столі?

У сусідньому наметі метушня.
- Хто стріляв? ..
- Швидше, йо-мойо, Трофімич! То Секс. Каже: ведмідь на кухні ричить. Я знав, що прийде іще. Йо-мойо, одна куля залишилася. Дай хоч картечі .
- Не треба було Першого травня по пляшках стріляти .
- Де ж Пушок, йо-мойо?
- Утік зі страху напевно.
- Щось і мені погано .

- Намет, намет закрийте, а то до нас забіжить, - кричали беззбройні.
Несподівано, ніби з того світу, долинуло жалібне:
- Не стріляйте, це я - практикант .
З-під кухонного намету виглянула скуйовджена голова з розпухлим від комариних укусів обличчям.

- Трофімич, Студю на кухні сп'яну забули. Йо-мойо, ведмідь покусав .
- Студент??? Живий? А ти що, у в'язницю захотів зі своєю п*ятизарядкою? - Трохимович обернувся до піжонистого, з тонкими вусиками на голеному обличчі, Секса.
- Я ж у повітря ... Перерахував - усі п'ять чоловік лежать ...
- А то забув, що сам запропонував спочатку повечеряти, а потім місце йому готувати? - Начальник вказав на практиканта, який переминався з ноги на ногу, ловлячи момент, щоб непомітно змахнути зрадницькі сльози.

Брязкаючи затвором, Секс розрядив «автомат», зміряв Студента нищівним поглядом і, сплюнувши, зник у наметі.
- Ну а що далі, далі, Алік, що було? - відновилась перервана розмова.
- Що-що ... Вранці похмелилися її «Сірєнью». Я кажу: Алік Секс. Вона кокетливо: «мене Клава-детектив звати ...» А сама худа як баба Яга, лежить. Вся аж синя від наколок ...


Не знаючи, куди себе подіти, Студент пірнув під низку рибин, які в’ялились біля намету, і обійшов навкруг нього. Заглянув у порожній умивальник, прибитий до сосни. Для чогось тицьнув пальцем в янтарну смолу, яка виступила на свіжій зарубці, і потім довго відтирав її об шершавий, як рашпіль, стовбур. Було соромно і прикро. І треба ж було йому так напитись!.. Намагався не відстати від начальника і навіть спирт теж відмовився розводити. Але Трохимовича забрали, а от його забули.Що вони знаходять доброго в тій п’янці?

- Студя, у тебе похмелитися не лишилось? - Ніби читаючи його думки, з намету виглянув схожий на лісовика чолов'яга, наймення Кольша.
З виразом превеликого жалю на обличчі Студент розвів руками.
- Що ж ти, йо-мойо, все відразу виставив?! Одеколон є? .. А зубна паста?
- «Поморін» ...
- Давай хоч «Поморін».

Коли голова «бича» зникла за марлевою запоною, практикант знову поліз у рюкзак і дістав нові брезентові рукавиці та сатиновий, з синіми квітами крислатий накомарник. Надівши те, сів на теодолітний ящик і став схожий на старого пасічника біля куреня. Доповнюючи картину, біля ніг його довірливо влігся кудлатий пес.

Про нього знову забули, але тепер він був навіть радий цьому. Світ звузився до діаметра накомарника, однак це був його, тільки йому підвладний світ. Він знав, що варто лише захотіти, і уява розширить його до масштабів Всесвіту, але зараз Студенту не хотілося впускати на свою територію навіть комарів. Подібно гоголівським вовкулакам, котрі прагнуть подолати магічне коло, вони тяглися до нього крізь сітку своїми лапами та хоботками-щупальцями.

Несподівано в цей ілюзорний, гірко-солодкий світ самітності, зруйнувавши усі бар'єри, ввірвався лебединий крик. Студент спочатку навіть не зрозумів, кому належать ці хвилюючі гортанні звуки. Зметнувши захисну сітку з капелюхом як павутину, він квапливо вибіг з-під дерев.

Неприродно повільно махаючи крилами, над верхівками сосен велично пропливала пара величезних білих птахів. Своїм квилінням вони ніби сповіщали про початок нового дня. Все навколо одразу почало змінюватись і наповнюватись звуками. У розквітлому небі замекав бекас і слідом за ним на болоті хором затуркотіли тетереви. Десь вдалині закрякала качка і пролунав виплеск пудової щуки. Нарешті з ялинника викотилося сонце, і туман, що курився над протокою, ніби неон в гігантській лампі, раптово спалахнув чарівним помаранчевим світлом.

З нагоди похмілля сніданок не готували. Трохимович оголосив вихідний і звелів міцніше заварити чай у великому мідному чайнику.
Студенту кортіло дослідити околиці і, за тим як вони з Кольшею вирубали і поклали під розкладачку колоди, він попросився в тайгу. Отримавши інструктаж, по-кіношному, донизу дулом, начепив на плече Кольшину одностволку і, заприсягшись не потикатися в болото, покрокував стежкою вздовж гриви.

Попереду мовчки гасав за кедрівками Пушок. Іноді, нагостривши вуха, він завмирав, потім, відштовхнувшись від землі одночасно всіма лапами, стрибав під дерево і, розкидаючи ягель та пісок, щось там добував. Сонце припікало все дужче, та незабаром в заплаві річки їх накрили тінню величезні, оброслі лишайником ялини. Знаходячи напівзотлілий лосиний ріг або стару хантийську зарубку на дереві, Студент уявляв себе то Слідопитом, то Дерсу Узала. Нарешті здійснювалася його мрія про роботу в експедиції та пригоди в тайговій глушині.

Однак старого русла все ще не було. Більше того, ялинник ставав все більш похмурим та непролазним. Кудись зникли птахи, а разом з ними і пес. Серед моху Студент помітив прим'ятини, як від ведмежої лапи, витоптав все навколо, але крім клубка схожого на жмут шерсті на корі вивертня, нічого не виявив. Нанюхався її до запаморочення і далі просувався вже з рушницею напереваги. В кінці болота він завмер і довго вдивлявся в чорний ведмежий силует. Переконавшись, що то лише обгорілий корч, різко повернув ліворуч і, піднявшись на порослий багульником пагорб, побачив старе русло.

По темному його дзеркалу ковзали два білосніжних лебедя. Щоб краще їх розгледіти, він поповз по мокрому моху до берега, серце своїм стуком видавало мисливський азарт, який зненацька охопив його. Коли птахи злетіли і з тривожними криками робили над ним коло, несподівано звів курок і, засліплений сонцем, майже не цілячись, вистрілив. Лебідь, що летів другим здригнувся і став знижуватися. Тріумфуючи, боячись повірити в удачу, Студент кинувся, було, за підранком, але пара пролетіла вже річку і за мить зникла за гостряками ялин на тому березі.

Його збудження передалося і собаці, котра прибігла на звук пострілу і тепер гарячково металась у пошуках дичини. Розчарований, він повернув в бік табору, але тої миті неподалік почувся лункий гавкіт. Тільки зайшовши під самісіньку сосну, на яку кидався пес, Студент зміг розгледіти серед густих гілок синясто-чорного, завбільшки з гусака, птаха. Цього разу він цілився так довго, що Пушок, не припиняючи гавкати, з подивом озирнувся на нього. Нарешті вистрілив і ледве встиг ухилитися від трофею, який гепнувся поряд об землю. Метушливо, тремтячи від хвилювання, відібрав птицю у собаки і тепер тримав її за лапи, не знаючи, що з нею робити далі. Глухар не хотів помирати. Вигнувши шию, він витягував догори свою голову з криваво-червоними бровами. Розгублено, прагнучи припинити муки, Студент почав завдавати по ній стволом рушниці невпевнені удари. Але глухар продовжував дивитися тим же здивованим поглядом, і тоді він з силою став бити його головою об дерево. Потім пальцем закрив страшне пташине око і закинув здобич на плече.

Незабаром, сповнений гордості, він вже не стримував тріумфу, співав у такт крокам:
- А мне б таежные запахи,
А не комнаты затхлые…


Кольша, який зустрів його у наметі, оцінюючим жестом підняв трофей.
- Кілограма чотири буде. Йо-мойо, дивись, кулею влучив. Ти що, снайпер? Ну, тепер ми будемо з м'ясом ... - бородань сів і простягнув йому спритно вибиту щигликом з пачки «біломорину». - Ну, давай, Ігорьок, розповідай.
Студент, не поспішаючи, як бувалий тайговик розім'яв папіроску, і намагаючись не затягатися, підкурив.
Цікаво, чули вони перший постріл чи ні?

***

Пізній вечір. На рації між розкладачками начальника і Студента горить, потріскуючи, саморобна свічка. Трохимович, притулившись вухом до транзистора, слухає, судячи з виразу обличчя, «Голос Америки». У протилежному кутку намету грають у покер. Пахне ялиновою хвоєю.

В руках у Студента листок зошита з коротким текстом: «Здрастуй дорога матусю!» Враження переповнюють і заважають зосередитися. Ось він підводиться на спальному мішку і швидко, боячись згубити думку, пише:
«Прийняли мене в загоні добре. Шанобливо. Про комарів не хвилюйся. Вони є, але проти них у нас спеціальна рідина. Ведмеді? Кажуть, що зрідка зустрічаються, але не нападають, ти не хвилюйся. Та й зброєю ми забезпечені. До речі, сьогодні я приніс з полювання величезного глухаря. Геодезистів у нас вистачає, так що крім практики я буду ще й м'ясо заготовляти. Борода моя відроста ... »
Олівець вивалюється з його руки, очі закриваються, і він бачить намет, що стрімко віддаляється, вже звідкись зверху.

У цю ніч Студенту привидівся химерний сон. Із власного його двійника, що стояв навпроти, зі страшним ревищем видиралося і тяглося до нього мерзенне чудовисько. Готові миттєво розірвати на шмаття лапи з татуюванням «Клава + секс» під рудою щетиною, хтиві блискучі незмигні очі, тигрячий вишкір, – все це скувало волю і викликало панічний жах.
Залишалась надія на рушницю, але натиснути зведений курок було так само болюче-неможливо, як вистрілити в себе. І ось блискавичний звіриний стрибок! Смердючий запах з рожевої пащі і...

Мабуть, щоб людина не збожеволіла від нестерпного страждання, природа будить її за мить до нього.
Студенту здалося, що його врятував, змусивши прокинутися, власний крик. Він помилився. Кричав лебідь.

2001г.