ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Галина Михайлик
2018.02.18 23:49
Я дякую Тобі за цю сльозу,
за мій політ, іще такий недавній,
п'янких думок немовлену красу
в морозяній казковості різдвяній,
барвистих вогників космічну пектораль,
вібрації єдвабних обертонів…

Портал цей зачиняється, на жаль.

Вікторія Лимарівна
2018.02.18 23:23
Душа здригнулася – завмерла:
Крижини дотик, спалах – струм
Пробіг по тілу, наче жерлом
Дістав глибин сердечних струн.
Майдан січневий - ДВАДЦЯТЬ ДРУГЕ
Число трагічне - ВІН упав!
Смертельний постріл перший, другий…
Не випадкові – кожен знав.

Іван Потьомкін
2018.02.18 20:54
В одном из турагенств, расположенном в самом центре Иерусалима, текла обычная будничная работа. Случалось, что к одному и тому же агенту приходило одновременно несколько посетителей. Тогда чаще всего мужчины уступали место женщинам, а сами выходили на ули

Василь Дениско
2018.02.18 20:29
Вісімдесяті роки минулого століття. Зима. Дорогою з вокзалу Саранська (столиці Мордови) до тролейбусної зупинки я, привітавшись, запитав першого зустрічного чоловіка – як мені проїхати до найближчого готелю. Запитав, звісно, українською, бо повсякчас нама

Домінік Арфіст
2018.02.18 20:28
я їм твій хліб, о доле моя дивна…
плачу піснями… плачу у ночах
у кляшторі зачинений монах…
сміюсь у небо – сонячна дитина…
Еллада… доля… далина ельфійська…
розчинена у морі кров дорійська…
із темного колодязного дна
мені небесна сяє глибина…

Гренуіль де Маре
2018.02.18 20:07
Одчепися, моя печале –
Що ж ти назирці йдеш за мною,
З ринви скапуєш снігом талим,
Повниш хату порожню луною?

Глянь: синіють сніги під вечір,
Шерхне крига в слідах слюдою…
Забуваю невдалі втечі

Галина Гулієва
2018.02.18 16:22
Вибирати для нього квіти. Неодмінно троянди чорні, бо
він глибокий і темний - не випливеш, не зурочиш.
Зі стрічками атласних пальців заплітати троянди в бороду,
загортати у білість розірваної сорочки.

А у серці мілкому, нач

Ярослав Чорногуз
2018.02.18 14:31
І (ІХ)

Це наслання з диявольських куліс,
Метелик мов, од сяєва осліпши,
Я полетів на чари світлих рис
Лиця твого, для мене - щонайліпших.

Вгорі лунало слово: «Стережись!» -

Ірина Вовк
2018.02.18 14:27
…Не гасне, не вмира – витає Дух Свободи,
На Світло наверта, де верші голубі…
Вкраїнці – не раби!.. Ми – правнуки народу,
що волю здобував в кривавій молотьбі.

Ярій, душе моя – бо буде бій кривавий,
Утишся, не щеми, вселенськая журо!
Підуть з житт

Василь Світлий
2018.02.18 14:19
Терпке вино!
Заходьте, почастую!
Ні, це не жарт.
Все чесно, без підстав.
Вино – відмінне.
Якість – гарантую.
Усе добірне,
сам виготовляв.

Сергій Гупало
2018.02.18 13:53
Який ненадійний кохання політ!
Літають – жаринки і попіл.
Нам інше казали. Що горе – це СНІД,
Щоб ми записали на лобі…

Кохання – як рана, це – не дивина,
А серце пробите стрілою.
А любка віддалена. Що там вона!

Андрій Грановський
2018.02.18 13:23
Брунатне обличчя
Та темне волосся
Постійно мигочуть
Понад очами
Булгаков писав,
Шо не треба ж людині
Багато для щастя
Особливо вночі,

Олександр Сушко
2018.02.18 12:47
В цю країну більше не ходи -
Черваки в саду на кожній гілці.
У криниці пусто, ніц води -
Випили неситі українці.

Роботящі тільки на словах,
А насправді - жебраки-невдахи.
У сусідів пан - Христос, Аллах,

Петро Скоропис
2018.02.18 11:12
Сирець повіддя крає п’ясть.
Кінь до погроз глухий, як тать.
А перший лід калюж тріщить,
що полум’я багать.

Не чує кінь тривог моїх.
Річ в тім, що виказати їх
коневі чоботом під дих,

Ірина Вовк
2018.02.18 10:48
У нас в очах доби трагічні очі -
одвічний страх... пустелі... потолочі...
і слабість тіла... трем... глуха бентежність...
і до землі зболіла приналежність.

Олександр Сушко
2018.02.18 08:54
Буває, що потрібно чоловіку
Води пустити цівку в неба синь.
Ридається ізмалку аж до гику -
Душа моя чутлива до сльози.

Од захвату, розчулення чи ляку
Бубнявіють несамохіть в очу.
Всьому виною - бісова собака,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Рецензії):

Юля Костюк
2018.01.11

Олександр Подвишенний
2017.11.16

Ірина Вовк
2017.06.10

Лариса Пугачук
2016.03.01

Богдан Завідняк
2016.02.29

Іолана Тимочко
2015.03.20

Ольга Значкова
2014.09.19






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Світлана Майя Залізняк / Рецензії

 Заслабнути на «Птахокардію»
Симптом перший

Коли натрапляєш на Поезію Світлани-Майї Залізняк, розумієш, що в твоєму світі вона (її Поезія) оселяється на постійно. Бо так тобі хочеться. Бо там є чим живитися з кожного пірнання в неї.
І як оминути банальне «у кожного свої смаки»? Бо смаки смаками, а проте якщо ви хочете знатися на Поезії як явищі, хочете відчувати (із середини) процес творення світів і всесвітів, хочете по-бачити українську літературу, то вам таки не оминути Залізняк, котра ловить «росу в шовкові ятері». («Самодостатність», ст.152).
Так тішуся, що її вірші ще ніде не втиснули в шкільні програми й хрестоматії, так тішуся, що її ще не взяли «в оборот» і не стандартизували. Так тривожуся – візьмуть?..
Попри початок у вірша «Самотужки»))) – «З’явився в маї невтомимий імпресаріо…», (ст.498) – їй не зичу сповнити це власного авторства яснобачення (хоча йдеться про травень) і лягати примітивно потлумаченою в стосах макулатури. (То шкідливо для Поезії, ми ж бо переконалися в шкідливості на відомих іменах, так?).
«…Минаймо тих ласкавців, що завзято свищуть.
В горішнє сяйво йти нелегко – самотужки.
Зате не покусають ні песці, ні заздрі служки». (Там, ст.498).
Та, гадаю, і не вдасться: «Не полечу! Я – пташка бунтівлива. Від голоду хай згине потороча…». («Про критикана», ст.459). Бо Світлана-Майя випадає з рамців.
Якщо ви маєте у себе книжку поета Залізняк, то маєте приємний клопіт у будь-яку мить відкривати її як скриньку з секретами і ключами, що відмикають двері… Двері до всього-всього, з чим кожен жив-живе-житиме, але бачив до того лише в шпаринку. Після Залізняк кожен має вільний доступ. До себе – насамперед.
Перебільшую? Ні. Тим паче, що це мої відчуття і враження – такий наслідок читання її поезій…)))
Намагаюся систематично знайомитися з авторами в сучасній українській поезії. А їх є – о! – таки є. І попри песимізм деяких знаменитих смію заперечити: у нас є і література, у нас є і поезія!
Однак у поезії є ще й Поезія. А в Поезії є Залізняк.
В моїх наступних публікаціях про авторку ви не знайдете жодних аналогій із іншими авторами-поетами. Вмію і люблю насолоджуватися читанням, словом одного автора й не потребую порівнянь його з кимось, аби виокремити досягнення чи… недосягнення кожного. Це нікому не робить честі. Тим паче, що мої есе – данина богу вражень, а не богу літературної критики…
А Світлана-Майя зі своїми багатошаровими, багатосторінковими обріями, повірте, здатна фокусувати увагу саме на своєму слові: «Не смикаю з чужих поцвілих скирт. Свій лан буяє…». («Жнивую», ст.265). Вона настільки самодостатня, що в читанні її Поезії знаходиш все, що здатна дати Поезія як акт творення, естетичної насолоди, смислових мандрівок, емоційних гойдалок…
І схоже, впізнаю її кредо:
«Діждися кетягів! Не варто зеленцем
Розлогий відчай в тиші смакувати…» («Повернення», ст.389).
Вона зріла й самодостатня була вже відпочатку. Це ознака винятковості і геніальності.
Але що перше привабило мене в Залізняк? Натрапивши на її вірші в «Поетичних майстернях», а потім і в інших джерелах, була приголомшена двома речами – вона пише постійно і вона пише однаково якісно. Хоча визначення «якісно» стосовно Поезії звучить дещо образливо, штучно й примітивно, однак «гатунок» її поетичних дітей – винятковий. Відтак, виявивши в українському світі авторку, яка стільки пише і не «халтурить», не впадає в само-тиражування, не перетворюється на ремісника, я знайшла підказку щодо неї: «…нудьга в полон майстерниць не бере». («Крізь дим», ст.202).
Маю право на багато схвальних сторінок про Поезію Світлани-Майї, бо прочитала її дітища на сайті «Поетичні майстерні» і в щойно виданій книзі «Птахокардія», яка по-пташиному втрапили до моїх рук. Вони, її вірші, йдуть до рук – справді як птахи. Тобто – до налаштованих рук. І як діти – з невеличким уточнення – як діти-індиго. Отож – не до всіх рук.
Маю право на повноту озвучення вражень, бо вірші авторки – величезний простір чесності, сумління («…крізь два цідилка словеса ціджу…», («Трієра», ст.432); безмежний світ естетичної, емоційної і філософської насолоди. Там знаходиш і постійно відтворюєш себе, хоча ти просто читач і просто добровільний блукалець у її текстах. Але ці вірші – втілення-перевтілення, переодягання-ролі, примірювання на себе, вдивляння у дзеркало праведності:
«Стовпи. Трамплін.
Де ж вільнокрило стати?
«Ти зірочка моя…» - шептала мати.
Безпутні віри не йняли, блудили,
Пливли під скелями – Харибди, Сцилли…». («Жорства», ст.463).
Праведності. …Не скажу – істини, бо то пафосно й претензійно. А скажу саме праведності – бо в її рядках немає штучних прикрас, однак є неймовірно багата колекція деталей і нюансів; немає пафосу, котрий так відштовхує, однак є увесь спектр інтонацій та емоцій, які, проте, тріпочуть довкруж міцної щогли її човна на високій хвилі, на її не по-жіночому залізному залізняківському хребті…
Не знаю і не дізнаюся, як відчуває написання-творення сама авторка. Як читач – відчуваю результат, плід, вершення. І якщо авторка віддала у світ – людям – свої творіння, то я маю право говорити, що відчуваю, всиновлюючи її вірші як читач.
А моє всиновлення виявляє себе в тому, що я закохана в залізняківські складені менший-в-більший, як матрьошки, контексти текстів. Опиняючись читаним знову, її вірш так само наново тче контекст, творить контекст для себе і читача туди затягує. Тобто не вірш опиняється у контексті читацького сприйняття, не вірш опиняється у зовнішніх впливах, а він сам моделює контекст і створює зовнішнє тло. В хорошому сенсі, Залізняк населяє собою навколопоетичний і поетичний простір. Ще один парадокс? Але тут є розгадка теж. За цією ознакою впізнається справжній творець, від творінь якого йде відлік, резонанс, ріст.
Мене хвилює неймовірна розкомплексованість, розкутість текстів Майї-Світлани, де слова, фрази і рядки, притягнувши одну асоціацію, ведуть цілу компанію нових. І тоді вже по-читацькому стаєш співавтором, стоячи по цей бік овиду-вірша і захоплено й здивовано споглядаючи смислові й кодові космоси на тому краю-горизонті його. (Тому цілком можливе написання нового словника за авторськими поетичними тлумаченнями Залізняк).
Дивина ще й в тому, що це асоціативне багатство родиться з абсолютної конкретики! Слова, вжиті нею в конкретному тексті, мають віртуозно уточнений сенс. Слово у її вірші – точне, має свою ноту, барву впізнавання його, вихоплену із багатющої веселкової купелі значень. Знову парадокс. Але від нього (поетичного слова) вже в першу ж мить читання прагнуть навсібіч пагони й пухнуть бруньки розвитку нових значень.
А знаєте чому? Залізняк настільки свобідна, смілива, розкута, що навколо кожної лексеми гуляє справжній (степовий! гірський! морський! космічний!) простір. Хоча на дотик лексема до лексеми притулена у тексті щільно, як хрестик до хрестика у вишиванці, хоча горизонталь рядків міцно – основа! – вповита-пророщена вертикаллю утоку, який довершує цілісність-органічність-пластичність-потік-нескінчимість усього полотна тексту і підтексту… Ані вузлика, ані латки, ані уривчастості! Проте у цьому полотні дихає вітер творчості, який і надуває в нього все нові барви, пахощі…
«…А я малюю абриси пером тонким» («Аркуш у сльозу», ст.94) – тонкі інструменти і душа Майї Світлани, і винятковий власний стиль, і натренований камертон…
Це моє есе – поки що вступ, абрис моїх дослідів тексту Залізняк. Поки що перший тон-аромат у віялі виняткових пахощів Поезії. Хто хоче в мандрівку – рушаймо. Але спочатку маєте «підхопити» «Птахокардію» (пташине пір’ячко тут в есе подекуди розсипане), щоб «слабнути» разом зі мною.
Наступні есе матимуть ракурсне спрямування, тематичні рамки – умовні рамки, звичайно. Але в них я почуватимуся вже не гостею, а мешканкою. До зустрічі у новій розмові про Поезію Світлани-Майї!

Ірина Кримська
https://www.facebook.com/krymskaaluzancuk?fref=photo




  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2015-11-19 17:02:47
Переглядів сторінки твору 1051
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (5.070 / 5.7)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (5.157 / 5.85)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.768
Потреба в критиці толерантній
Потреба в оцінюванні не оцінювати
Автор востаннє на сайті 2018.02.15 16:39
Автор у цю хвилину відсутній