ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Вікторія Лимарівна
2018.01.18 23:43
Жартує охоче, сміється Зима!
Дала трішки снігу – а більше нема!
Бо рік особливий – Собака при владі,
І треба від неї чекати поради.
Не любить, не хоче Собака морозу –
І робить йому перешкоди в дорозі.

Сьогодні так тепло, ну зовсім – Весна!

Домінік Арфіст
2018.01.18 20:42
болить… болить Ліліт… несправджена… несправжня…
втікачка… чорна ніч… і чорна кров бажань…
кружляє уві сні нещадний дух… кажан…
спалахує вогнем і гасне змога давня…
так смага сушить рот і спалює гординя…
так зрада стереже за рогом на усіх…
так спопел

Володимир Бойко
2018.01.18 16:21
Я лиш тільки тепер починаю тебе розуміти,
Усвідомивши врешті, що втратив тебе назавжди.
Почуття, ледь розвившись, одразу зів’яли, мов квіти,
Мов полишені квіти у вазі без краплі води.

А тобі це лиш гра, і, можливо, дещиця любові,
Інтригуючий штрих

Вікторія Торон
2018.01.18 16:18
Кількасот нічних годин. Розбігається й тремтить
ворухка куляста ртуть розколочених думок.
Озирнися, постривай. Одне одному ми – хто?
Сон, укладений у сон? З пензля зронена блакить?

Голос твій іще живе, меркне в пам’яті моїй,
обертаються в ніщо гол

Ірина Вовк
2018.01.18 14:23
Напередодні Водохрестя святкує Господиня-Україна «Голодну Кутю», так як і на Святвечір удень українська спільнота нічого не їсть – постить. Сяде за «другу Свят- Вечерю» лише тоді, коли засяє вечірня зоря. Подасть на стіл пісні страви – смажену рибу, вар

Олександр Сушко
2018.01.18 12:15
Прийшла орда з хрестами в отчий дім,
Сказала: "У Дніпро божків поганих!".
Горів Сварог. Летів у небо дим,
Волати "Пощади!" Єгові марно.

Для роду жінка старшою була,
Згорів олтар. Розбивсь жертовний камінь.
Тепер несе тавро спокуси й зла,

Олександр Жилко
2018.01.18 12:02
Вогонь пророста крізь фаєрку,
зачепившись за іскру.
Най тобі руки не мерзнуть,
додам чайнику свисту.
Най тобі легше з дороги,
щось піднесу, нагодую.
Ти розкажи щось цікаве!
Тобі чаю чи кави?

Мирослав Артимович
2018.01.18 11:51
Зима, як жінка, міняє позу,
і витворяє такі дива…
Ширяла думка – всю нічку зможу,
Але спромігся на раз чи два.

Чекаю снігу – даремна справа:
Знать, переоблік на небесах…
Вмостився зліва, ні – хоче справа,

Серго Сокольник
2018.01.17 23:53
Леся Миронюк- Ви , напевно, за сандалями скучили... (з коменту під викладеним мною на Фейсбуці "літнім" фото)))

Поетам чоботи не до лиця.
Ми генерали іншого взірця.
Завжди розуті... Долею сприйняв,
Як босі душі ріже навмання
Брехні спокуса... Це

Василь Кузан
2018.01.17 23:29
Зима, як жінка, міняє позу,
Морочить душу, туманить розум.
То хоче глибше у сніг зарити
Вчорашніх вражень дереворити,
То хоче ззаду поцілувати,
Обводить пензлем важливі дати,
А то, як дівка у сні дволикім –
Її лякає раптова близькість.

Сергій Гупало
2018.01.17 20:39
Пора. Обіцянки забудь зачерствілі.
Тумани позаду, окутали горе.
Надія на чисті, стрімкі заметілі,
Що вибілять душу і ніченьку чорну.

Якось паралельно йде правдошукання,
І так популярні оті, що невинні…
І пнуться незграбно одні запитання –

Сонце Місяць
2018.01.17 20:36
П’єретти & коломбіни, офелії, саломеї
старанні, зухвалі пози
аргументи, резони, догми

За кавою або кейфом
на сепії чи пастелі
вітаючи сум & втому
фотелі й пустелі готельні

Вікторія Лимарівна
2018.01.17 20:30
Життя смугасте і мінливе.
Нема зупину, вороття.
Щасливе, іноді жахливе.
Грайливе, начебто дитя.

На зебру схоже – її смуги,
Чергуючись, ідуть до нас.
На що чекати: радість , тугу?

Іван Потьомкін
2018.01.17 17:40
Постаріла кішка. Хазяїв нема.
А голод триклятий вже кишки вийма.
Десь там у коморі жиріє мишва,
А вона на призьбі лежить ледь жива.
«Куди щезла молодість, а з нею і спритність?
А що залишилось – так це тільки хитрість.
Хай сміються миші. Я таке підс

Лілея Дністрова
2018.01.17 16:31
Лунарний блік нависнув повновидо,
Даруючи осяяність землі.
Розцвічення нічного колориту,
Соната світла у німій пітьмі.

Гігантський блік, припливи і відпливи...
У лабіринтах снів чи наяву,
Падінь і злетів диво-переливи,

Олександр Сушко
2018.01.17 15:53
Поламалась ліра,
Не цвітуть сади.
Наплодилось сіре -
Ти сюди не йди.

Золоті перлини
Вчавлено у бруд.
Урожай загинув,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Рецензії):

Юля Костюк
2018.01.11

Олександр Подвишенний
2017.11.16

Ірина Вовк
2017.06.10

Лариса Пугачук
2016.03.01

Богдан Завідняк
2016.02.29

Іолана Тимочко
2015.03.20

Ольга Значкова
2014.09.19






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Тетяна Добко (1959) / Рецензії

 Поезія Маргарити

Коли я йду Андріївським узвозом,
Мені хочеться купити жовті квіти.
У кожній жінці живе Маргарита.
Тетяна Добко


[Рецензія Марини Гримич на кн.:] Добко Т. Просто жити: лірика. – К.: Темпора, 2006; Добко Т. З Тобою і без Тебе: лірика. – К.:Темпора, 2011.

Жінки бувають трьох категорій. До першої належать ті, у яких живе булгаківська Маргарита. До другої – ті, у яких уже або ще не живе Маргарита. І третя – це ті, у яких Маргарита не жила і не житиме ніколи.
Важко писати жінці другої категорії, та ще й прозаїку, про жінку першої категорії, та ще й поетесу. Тішить єдине: жінці третьої категорії зробити це було б набагато важче.
Незважаючи на це, є величезне бажання розповісти про Тетяну Добко.
З нею ми зустрілися саме в той період життя, коли серце стискається від ностальгії. Наші з Тетяною ностальгії подібні. Це не ностальгія за батьківщиною, яку ми покинули. Це не ностальгія за дитинством і молодістю. Це ностальгія за єдиним маленьким клаптиком землі, якого вже немає, а точніше, який похований під водами Київського водосховища.
Моя мама і Танині батьки народилися в селі Тарасовичі, знесеному й затопленому під час будівництва Київської ГЕС. Розташоване воно було в окремішній етнографічній зоні, абсолютно не описаній етнологічною наукою. Це дві вузькі смуги вздовж Дніпра, його правий і лівий береги, причому життя на правому – високому – колись було інакшим, аніж на лівому – низькому. Тепер цієї смуги майже немає, оскільки на Дніпрі стоїть каскад гідроелектростанцій, які, напевне, свого часу добре послужили країні, однак віджили вік і перебувають на заслуженій пенсії.
Лівий берег Дніпра щовесни заливала повінь. А коли вода сходила, на тому місці зеленіли розкішні луги із соковитою травою. Влітку вони перетворювалися на пахучі сінокоси. Земля біля Дніпра, природно, була поганенькою: що з неї візьмеш – пісок та й годі. Лише картопля й жито там родили. З фруктових дерев – невибаглива шовковиця. Та ще обов'язково дика грушка, або просто «дичка». Саме на такій груші повісився сусід моєї мами після того, як повантажив свої речі на машину, готову перевезти його в інше село...
Людей годувала ріка і ліс, тому й раціон харчування містив багато риби, ягід, грибів. Такого делікатесу, як сушена риба, котру робила моя прабаба Варка в печі, ні з чим не можна порівняти. Головне, щоб на присушеній шкуринці лишилися соломинки, на яких сушилася риба.
Нам з Тетяною судилося опинилися поруч на березі Дніпра, недалеко від того місця, де колись були Тарасовичі. Я дивилася на поверхню води й намагалася уявити, що під водою село продовжує жити, як на тому світі. Власне, це відчуття я колись описала в романі «Мак червоний в росі». І в час моїх роздумів Тетяна розповіла, що на Каховському водосховищі (яке також затопило багато сіл) існує звичай: люди сідають на човни й випливають на те місце, де був їхній двір і стояла хата. Зупиняють човен і розкладають «поляну» – горілку, хліб, ковбасу, яйця... Як у поминальний день на Гробки. У мене від цієї розповіді по спині пробігли мурашки...
...Коли я розкрила збірочку лірики Тетяни Добко «Просто жити» – побачила старі фотографії Тарасовичів, її мешканців, дніпровські пейзажі. І зрозуміла, що у нас з нею одна ностальгія на двох.

Постав, будь ласка, чай,
Я хочу напитися кави,
Забути давнє «прощай»
І ніч запросить для забави.

Я хочу надіти пальто,
В якому сховалося літо,
Дивитись старе кіно
І ностальгічно радіти.

Ви помітили: вона пише не «вдягнути старе пальто», а «надіти»? І я так кажу, бо так казала моя прабаба Варка, бо так казали в Тарасовичах. І мене втомився критикувати мій чоловік – лінгвістичний пурист, бо нарешті зрозумів, що Я КАЖУ ТАК НАВМИСНЕ.
Тетяна Добко пише поезію легку, як кленовий листок, що кружляє в осінньому повітрі. Саме так треба писати про любов, щоб це зачепило навіть жінку, в якій уже давно не живе булгаківська Маргарита.

На гілці кохання
Сидять голуби.
Хитається гілка.

Правда, схоже на штрих пензля на японській акварелі? Цікаво, чи хтось повірить, що наведені нижче рядки написала людина, яка очолює один з найголовніших відділів у Національній бібліотеці імені В. Вернадського, кандидат історичних наук?

Я Вас шалено покохала.
Шаленість шаленіла навкруги,
Шуміли гай, річки,
Цвіли дерева...
У їх шаленстві
Ви мене знайшли.

Не «ми зустрілися», не «я Вас знайшла», а саме «Ви мене знайшли»... Як важливо знайти правильну граматичну форму, щоб поезія заграла...
А наступні рядки неначе про мене:

У самоті
Шукаю натхнення
На самоті...

Напевне, жінкам другої категорії треба заборонити писати про жінок першої категорії. Але як не написати?


Марина Гримич
2011

Джерело публікації: Гримич М. Поезія Маргарити / Марина Гримич // Літературна Україна. – 2011. – 1 груд. - С.4.

Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.



  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2015-12-24 17:54:34
Переглядів сторінки твору 860
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (4.121 / 5.38)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.121 / 5.38)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.814
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не оцінювати
Конкурси. Теми ЛІТПРОЦЕСИ
Дамський клуб, рецензії
Автор востаннє на сайті 2017.03.13 21:55
Автор у цю хвилину відсутній