ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Ніна Виноградська
2019.09.22 11:38
Про нас напишуть, як усе мине -
Сніги розтануть і осінні зливи
Заплачуть листопадом. А мене
Згадають люди, що була щаслива.

Злітала до небес, хоча негод
Вітрами нанесло, також тобою.
Та я з усіх небажаних пригод

Олександр Сушко
2019.09.22 11:02
Є роботящі телепні й пани,
Партійні бонзи й бевзі безідейні.
Не віриш владі? Отже, ти дурний.
А я люблю. Підлещуюсь до неї.

Скупив земельку в лохів Беня Кац,
Сусіди на війні умились кров'ю...
Яку б дурницю не утнув паяц -

Тетяна Левицька
2019.09.22 10:46
Межених* рік затихають оливкові води,
вітер зганяє у череду чорні  отари.
Із листопадом кружляють нудні хороводи
мавки, літавиці, феї, нечесані мари.
Сирість, асфальтова нічка, хоч виколи око,
ні ліхтаря, ані зірки допоки не видно.
Вигулькне привид

Володимир Бойко
2019.09.22 09:49
«І знову осінь» – скільки описали,
А осені по осені летять,
Як серії одного серіалу,
Що звично називається – життя.

Ігор Деркач
2019.09.22 07:18
Не турбую я її ночами
як зорею бачу у вікні,
а прошу у неї вечорами,
щоб уже не снилася мені.

Бо немає спокою у серці,
поки скута тугою душа.
І зневіра ріже без ножа,

Ігор Федів
2019.09.21 17:31
Гілля вітер хитає, хитає…
Хмара у небі лине, пливе…
Дощ дорогою ритм набиває,
І жура огортає мене.
Листя ховає траву у саду,
Узори багряної смальти,
Цією мозаїкою іду,
Кидаю до ніг діаманти.

Микола Соболь
2019.09.21 15:41
Червоний хрест на лінії вогню –
Чиясь остання на життя надія.
Та це війна. Пропалить ПТУР* броню…
Де русаки конвенція* не діє!

Машина дуже швидко догорить.
Метал не має почуття і болю.
Що вбивця відчуває у ту мить,

Ніна Виноградська
2019.09.21 15:32
Розсипається дощ, мов крізь сито, над лісом, полями,
Де узліссями синьо у світ поглядають терни.
Де смарагдове жито ще гріється в осені-мами,
Щоби стати зерном і колоссям вже після весни.

Потихеньку остудять дощі літо геть розпашіле,
Вже картопля в

Матвій Смірнов
2019.09.21 15:28
Я занадто щасливий, щоби справді бути поетом,
Мої рани й рубці загоїлися нівроку,
Роздрукуй мої вірші й відправ у районну газету -
Ту, що вже не виходить з дев’яносто третього року.

Моя кров ламінарна, а нерви на диво міцні,
Моя шкіра товста, мов

Сергій Губерначук
2019.09.21 14:23
Розчавлено лежала долі тінь
тебе святого…
і по ній ходили,
як по землі…
І лиш твоє: "Амінь!"
про існування Бога говорило…

24 березня 1989 р., Київ

Ігор Деркач
2019.09.21 11:56
Як природа блукає по колу,
так і ми – по траві і росі
то обоє у наше ніколи,
то на плаї у лузі, у полі,
у ліси по опалій красі.

Вишиває веселкою небо
на пейзажі свої міражі.

Любов Бенедишин
2019.09.21 11:07
Пробач мені, Боже!
Ця чаша – остання.
І не допоможе
мрій «кровопускання».

Хильнула зневіри,
мов дозу отрути.
Страждання – під шкіру –

Ніна Виноградська
2019.09.21 11:00
Старий Єлєць у день осінній
Убрався в молоді сніги.
І я чекаю на спасіння –
Дитяти крику. О, Боги!

У снах моїх, у породіллі,
Чия свідомість гнана в біль,
Де я неначе у похміллі

Олександр Сушко
2019.09.21 07:34
Я не суддя і не коп,
Вирок - поблажливий докір.
Жлоб - він і в Африці жлоб,
Знайде причину відмовки.

Перша - катма грошенят,
Пенсія теж малувата.
Ти ж бо, поете,- талант!

Віктор Кучерук
2019.09.21 06:25
Пітьму жовтаву і німотну тишу,
І супокій удаваний зірниць
Лиш той талановитіше опише,
Хто світ прекрасний бачить до дрібниць.
Він може буть жадливим самоуком,
Нечутним і невидним поблизу,
Та знати міру кольорам і звукам,
І відчувати запахам межу.

Ніна Виноградська
2019.09.20 18:41
Поглянь, уже ранкові роси,
Сльозою впали на лице.
Стерня колюча, де покоси
Колись були хлібами. Це

Не повернути. Спілий вітер
Поніс твій голос вдалину,
Де яблуня вагітні віти
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Рецензії):

Юля Костюк
2018.01.11

Олександр Подвишенний
2017.11.16

Ірина Вовк
2017.06.10

Лариса Пугачук
2016.03.01

Богдан Завідняк
2016.02.29

Вадим Василенко
2015.05.16

Іолана Тимочко
2015.03.20






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Тетяна Добко (1959) / Рецензії

 Поезія Маргарити

Коли я йду Андріївським узвозом,
Мені хочеться купити жовті квіти.
У кожній жінці живе Маргарита.
Тетяна Добко


[Рецензія Марини Гримич на кн.:] Добко Т. Просто жити: лірика. – К.: Темпора, 2006; Добко Т. З Тобою і без Тебе: лірика. – К.:Темпора, 2011.

Жінки бувають трьох категорій. До першої належать ті, у яких живе булгаківська Маргарита. До другої – ті, у яких уже або ще не живе Маргарита. І третя – це ті, у яких Маргарита не жила і не житиме ніколи.
Важко писати жінці другої категорії, та ще й прозаїку, про жінку першої категорії, та ще й поетесу. Тішить єдине: жінці третьої категорії зробити це було б набагато важче.
Незважаючи на це, є величезне бажання розповісти про Тетяну Добко.
З нею ми зустрілися саме в той період життя, коли серце стискається від ностальгії. Наші з Тетяною ностальгії подібні. Це не ностальгія за батьківщиною, яку ми покинули. Це не ностальгія за дитинством і молодістю. Це ностальгія за єдиним маленьким клаптиком землі, якого вже немає, а точніше, який похований під водами Київського водосховища.
Моя мама і Танині батьки народилися в селі Тарасовичі, знесеному й затопленому під час будівництва Київської ГЕС. Розташоване воно було в окремішній етнографічній зоні, абсолютно не описаній етнологічною наукою. Це дві вузькі смуги вздовж Дніпра, його правий і лівий береги, причому життя на правому – високому – колись було інакшим, аніж на лівому – низькому. Тепер цієї смуги майже немає, оскільки на Дніпрі стоїть каскад гідроелектростанцій, які, напевне, свого часу добре послужили країні, однак віджили вік і перебувають на заслуженій пенсії.
Лівий берег Дніпра щовесни заливала повінь. А коли вода сходила, на тому місці зеленіли розкішні луги із соковитою травою. Влітку вони перетворювалися на пахучі сінокоси. Земля біля Дніпра, природно, була поганенькою: що з неї візьмеш – пісок та й годі. Лише картопля й жито там родили. З фруктових дерев – невибаглива шовковиця. Та ще обов'язково дика грушка, або просто «дичка». Саме на такій груші повісився сусід моєї мами після того, як повантажив свої речі на машину, готову перевезти його в інше село...
Людей годувала ріка і ліс, тому й раціон харчування містив багато риби, ягід, грибів. Такого делікатесу, як сушена риба, котру робила моя прабаба Варка в печі, ні з чим не можна порівняти. Головне, щоб на присушеній шкуринці лишилися соломинки, на яких сушилася риба.
Нам з Тетяною судилося опинилися поруч на березі Дніпра, недалеко від того місця, де колись були Тарасовичі. Я дивилася на поверхню води й намагалася уявити, що під водою село продовжує жити, як на тому світі. Власне, це відчуття я колись описала в романі «Мак червоний в росі». І в час моїх роздумів Тетяна розповіла, що на Каховському водосховищі (яке також затопило багато сіл) існує звичай: люди сідають на човни й випливають на те місце, де був їхній двір і стояла хата. Зупиняють човен і розкладають «поляну» – горілку, хліб, ковбасу, яйця... Як у поминальний день на Гробки. У мене від цієї розповіді по спині пробігли мурашки...
...Коли я розкрила збірочку лірики Тетяни Добко «Просто жити» – побачила старі фотографії Тарасовичів, її мешканців, дніпровські пейзажі. І зрозуміла, що у нас з нею одна ностальгія на двох.

Постав, будь ласка, чай,
Я хочу напитися кави,
Забути давнє «прощай»
І ніч запросить для забави.

Я хочу надіти пальто,
В якому сховалося літо,
Дивитись старе кіно
І ностальгічно радіти.

Ви помітили: вона пише не «вдягнути старе пальто», а «надіти»? І я так кажу, бо так казала моя прабаба Варка, бо так казали в Тарасовичах. І мене втомився критикувати мій чоловік – лінгвістичний пурист, бо нарешті зрозумів, що Я КАЖУ ТАК НАВМИСНЕ.
Тетяна Добко пише поезію легку, як кленовий листок, що кружляє в осінньому повітрі. Саме так треба писати про любов, щоб це зачепило навіть жінку, в якій уже давно не живе булгаківська Маргарита.

На гілці кохання
Сидять голуби.
Хитається гілка.

Правда, схоже на штрих пензля на японській акварелі? Цікаво, чи хтось повірить, що наведені нижче рядки написала людина, яка очолює один з найголовніших відділів у Національній бібліотеці імені В. Вернадського, кандидат історичних наук?

Я Вас шалено покохала.
Шаленість шаленіла навкруги,
Шуміли гай, річки,
Цвіли дерева...
У їх шаленстві
Ви мене знайшли.

Не «ми зустрілися», не «я Вас знайшла», а саме «Ви мене знайшли»... Як важливо знайти правильну граматичну форму, щоб поезія заграла...
А наступні рядки неначе про мене:

У самоті
Шукаю натхнення
На самоті...

Напевне, жінкам другої категорії треба заборонити писати про жінок першої категорії. Але як не написати?


Марина Гримич
2011

Джерело публікації: Гримич М. Поезія Маргарити / Марина Гримич // Літературна Україна. – 2011. – 1 груд. - С.4.

Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.



  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2015-12-24 17:54:34
Переглядів сторінки твору 1289
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (4.121 / 5.38)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.121 / 5.38)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.814
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не оцінювати
Конкурси. Теми ЛІТПРОЦЕСИ
Дамський клуб, рецензії
Автор востаннє на сайті 2017.03.13 21:55
Автор у цю хвилину відсутній