ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.05.07
18:44
«Чи ти знаєш, чому я без остраху бавлюся з тобою?»- спитав якось хлопчик змійку.
«Ані разу не спадало на думку».
«А тому, що, як запевнив тато, із зубів твоїх висотали яд. Це, мабуть, після того, як чоловік із милосердя підібрав і поклав за пазуху напі
2024.05.07
12:18
Микола Біленький. 53 роки. Львів‘янин. Професійний клоун.
У перші дні війни повернувся з Англії, де працював за контрактом, щоб добровольцем піти на фронт.
Після контузії залишається зі своїми побратимами, адже їм конче потрібне його сонячне мистецтво.
У перші дні війни повернувся з Англії, де працював за контрактом, щоб добровольцем піти на фронт.
Після контузії залишається зі своїми побратимами, адже їм конче потрібне його сонячне мистецтво.
2024.05.07
09:38
Зорані очі
Оригінал тексту автора
Зоряні очі
Справ щоденних й не так, щоб дуже,
Оригінал тексту автора
Зоряні очі
Справ щоденних й не так, щоб дуже,
2024.05.07
07:20
Впаде до ніг листок останній,
знесилений, мов листопад,
його нездійснене бажання –
не повернеш весни назад,
пожухлими створились луки,
густіші сутінки гаїв
і одинокий кавкіт крука,
де стихла пісня солов’їв.
знесилений, мов листопад,
його нездійснене бажання –
не повернеш весни назад,
пожухлими створились луки,
густіші сутінки гаїв
і одинокий кавкіт крука,
де стихла пісня солов’їв.
2024.05.07
06:51
Розмежований війною,
Гомонить безладно світ, –
Постачати ще нам зброю,
Чи давати вже не слід?
Світ дарма гадає знову,
Зволікаючи, на жаль, –
Чи обмежиться лиш Львовом,
Чи до Праги пре москаль?
Гомонить безладно світ, –
Постачати ще нам зброю,
Чи давати вже не слід?
Світ дарма гадає знову,
Зволікаючи, на жаль, –
Чи обмежиться лиш Львовом,
Чи до Праги пре москаль?
2024.05.07
01:36
Неначе все - так само, як раніше...
Але чомусь хапається рука
За порожнечу. Березнева тиша -
Багатообіцяюча така.
Здавалося б: чого мені чекати?
Викреслюючи урочисті дати
Пожовклого свого календаря,
Але чомусь хапається рука
За порожнечу. Березнева тиша -
Багатообіцяюча така.
Здавалося б: чого мені чекати?
Викреслюючи урочисті дати
Пожовклого свого календаря,
2024.05.06
14:26
Мовчить триклятий сюзерен,
що полчища стоять на сході
та запевняє: «Не сьогодні
прийде до нас війни кузен».
Незвідані шляхи Господні.
Пора усім на шашлики.
Арей, напевно, щось та знає,
що полчища стоять на сході
та запевняє: «Не сьогодні
прийде до нас війни кузен».
Незвідані шляхи Господні.
Пора усім на шашлики.
Арей, напевно, щось та знає,
2024.05.06
09:56
Справ щоденних й не так, щоб дуже,
йду на балкон за повітря ковтком -
раптом зірка срібною смужкою
з неба збігає, мов крихітний гном.
Чітко бажання встигаю замовити,
гномику пункти всі перелічую:
щоб повернулися воїни зморені
йду на балкон за повітря ковтком -
раптом зірка срібною смужкою
з неба збігає, мов крихітний гном.
Чітко бажання встигаю замовити,
гномику пункти всі перелічую:
щоб повернулися воїни зморені
2024.05.06
09:25
Слова для пісні від імені чоловіка)
Несу в руках троянди білі
Тобі, красуне, в знак любові.
А ти мене чекаєш мила,
Нам сонце усміхнулось знову.
В очах твоїх я бачу щастя,
Несу в руках троянди білі
Тобі, красуне, в знак любові.
А ти мене чекаєш мила,
Нам сонце усміхнулось знову.
В очах твоїх я бачу щастя,
2024.05.06
06:23
Уже від ранку й дотемна
Я бачу й чую щосекунди,
Як вкрай уквітчана весна
Співає весело і лунко.
Уся земля, мов пишний сад,
Буяє зеленню і цвітом,
Хоч дим і гуркіт канонад
Іще засмучують півсвіту…
Я бачу й чую щосекунди,
Як вкрай уквітчана весна
Співає весело і лунко.
Уся земля, мов пишний сад,
Буяє зеленню і цвітом,
Хоч дим і гуркіт канонад
Іще засмучують півсвіту…
2024.05.06
02:08
Сказав їм Воїн: "Слава Україні!"
І не тремтіли голос та рука.
Свинособаку, підлу ту тварину,
Так налякало слово козака!
Це не пейзаж, де сонечко та хмарка -
Світанки темні в страченій імлі.
Упала недопалена цигарка
І не тремтіли голос та рука.
Свинособаку, підлу ту тварину,
Так налякало слово козака!
Це не пейзаж, де сонечко та хмарка -
Світанки темні в страченій імлі.
Упала недопалена цигарка
2024.05.06
00:12
Не зважай. Так нерідко трапляється у житті. Силоміць не закохують. Ще не зумів ніхто це заперечити… Щастя – то казка на DVD. Там вино почуттів – тут у мене суцільний оцет. Не зважай. Хай лисиця-кохання мене гризе, як спартанця, чий образ пригадую все ч
2024.05.05
20:48
Кому – весна, кому – війна,
кому – свята, кому – робота
не до крові, але до поту...
у мене – ода голосна,
а на душі найвища нота.
Не каюся... у самоті
я не сумую і не буду
у цьому повторяти Будду.
кому – свята, кому – робота
не до крові, але до поту...
у мене – ода голосна,
а на душі найвища нота.
Не каюся... у самоті
я не сумую і не буду
у цьому повторяти Будду.
2024.05.05
20:09
П'ять речень
Як утворилася наша ватага і на чому трималася? - одним реченням сформулювати непросто. Скажу так: і звичайнісінький працівник рибного господарства, і пихатий податківець з братами, і я - досвідчений пройдисвіт - усі ми гарно проводили ч
2024.05.05
18:39
Пасха
Якщо хрестять немовля - це злочин. Хрещення вважається нелегітимним, оскільки людина не може сказати навіть слова проти.
Якщо хрестять неповнолітню дитину - це злочин, оскільки дитина не розуміє куди її ведуть. І навіщо. Просто традиція така
2024.05.05
13:01
Коли хтось дива подивитись захотів.
Чи то природне воно, чи то рукотворне,
За тим не треба зовсім пхатися за море,
Долати сотні кілометрів по путі.
Скажімо, хоч би й знаменитий Стоунхендж –
Всього лиш камені, розставлені по колу.
Та в нас у Олевсько
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Чи то природне воно, чи то рукотворне,
За тим не треба зовсім пхатися за море,
Долати сотні кілометрів по путі.
Скажімо, хоч би й знаменитий Стоунхендж –
Всього лиш камені, розставлені по колу.
Та в нас у Олевсько
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іванна Чорна (1999) /
Проза
Загублені
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Загублені
Життя часто порівнюють з дорогою: в кожного вона своя, кожен має її пройти. Що ж, вітаю, ми благополучно заблукали. Ви ще пам’ятаєте, за чим ми відправлялися? Не за хлібом ж! Ні, то мало бути щось особливе, щось, чого не знайдеш в магазині. Що такого особливого можна взагалі надибати в кінці нашого шляху? Але то не важливо аж до тієї пори, поки ми не зрушимо з місця, а ми, як бачите, все ще стоїмо. Як же нам продовжувати шлях, якщо ми втратили мету? Як орієнтуватися в карті, яка написана чужими символами? Ох, та в нас зовсім кепсько йдуть справи… Може зупинитися? Спинитися і застигнути мов камінь, чекаючи, коли заблимає та лампочка, що освітить нам шлях. І стояти так допоки не закам’яніємо взаправду. Е ні, так не піде, віддамо цю роль монументам в музеях. Їм така справа пасує більше. Може, все ж рванемо вперед? Хіба кінцевий результат буде залежати від того, наскільки осмислено ми прямували? Звичайно ні, тож давайте, ми просто підемо вперед. Туди, не знаю куди, за тим, не знаю чим…
Ми рухаємося вже доволі довго. Може велике око, десь там у глибині всесвіту навіть не помітить, що ми зрушили з місця, можливо для нього наші роздуми, наш рух і вся наша дорога в цілому, не значать більше, ніж подих вітру ранньою весною. Та й добре, кому воно взагалі потрібне те кляте око? Хай собі пливе в своїй вічності, нам важливіша дорога. Ми ж бо йдемо вже століття, вперед до того незбагненного світла попереду. Наша дорога не така пряма, як ми собі думали: вона розгалужується і переплітається і знову розгалужується. І вже не так віриш в те, що варто рухатись вперед, оскільки вже зовсім не віриш, що обираєш саме правильну дорогу. Перед нами вічний вибір, ми обираємо одне з двох, а вже за кілька кроків нам знов треба обирати. Якою ж бажаною є дорога в один кінець, одним маршрутом. Ніякого вибору, лише прямий шлях. Блаженство свободи в несвободі.
Ми рухаємося далі, а вибір стає все тяжчим. Звідки ж нам знати, який вестиме нас до кінцевої зупинки? Ох, звідки нам знати? Ми навіть не знаємо, за чим вирушили, а ви вже хочете, щоб ми знали, як туди йти? Неподобство! Але ось світло – яскраве, миле серцю світло! Як довго ми до тебе йшли, о великий наш покровитель! Як страждали заради тебе! Ти покажеш нам мету нашої мандрівки і цю мету ти втілиш в життя! О велике! О могутнє! Ми летимо до тебе, бо ти наше все. Відкрий нам суть. Покажи нам істинну!
І ось: ось той момент, заради якого був весь шлях. Ось заради чого ми обирали, заради чого йшли. Ми вже за крок, ми майже на місці. О велике світло, покажи нам свою мудрість!
Порожньо. Тут порожньо… ТУТ ПОРОЖНЬО! Наш шлях! Наші жертви! Чому ж тут порожньо? Невже ми пройшли нашу дорогу марно? Невже ми шукали цілі, якої не було? Та ні, вона ж була! Ми ж бачили її на самому початку! Ми лише… забули її… Може, ми просто не ту дорогу обрали? Невже все дійсно залежало від того, наскільки осмисленою була наша мандрівка? Яка нісенітниця… Це ж ми пройшли такий шлях без цілі… Що робитимемо тепер? Раніше ми йшли вперед. Але тут немає «вперед». І «назад» тут також немає. Куди ж нам йти? Ми заблукали… Знову.
2014
Ми рухаємося вже доволі довго. Може велике око, десь там у глибині всесвіту навіть не помітить, що ми зрушили з місця, можливо для нього наші роздуми, наш рух і вся наша дорога в цілому, не значать більше, ніж подих вітру ранньою весною. Та й добре, кому воно взагалі потрібне те кляте око? Хай собі пливе в своїй вічності, нам важливіша дорога. Ми ж бо йдемо вже століття, вперед до того незбагненного світла попереду. Наша дорога не така пряма, як ми собі думали: вона розгалужується і переплітається і знову розгалужується. І вже не так віриш в те, що варто рухатись вперед, оскільки вже зовсім не віриш, що обираєш саме правильну дорогу. Перед нами вічний вибір, ми обираємо одне з двох, а вже за кілька кроків нам знов треба обирати. Якою ж бажаною є дорога в один кінець, одним маршрутом. Ніякого вибору, лише прямий шлях. Блаженство свободи в несвободі.
Ми рухаємося далі, а вибір стає все тяжчим. Звідки ж нам знати, який вестиме нас до кінцевої зупинки? Ох, звідки нам знати? Ми навіть не знаємо, за чим вирушили, а ви вже хочете, щоб ми знали, як туди йти? Неподобство! Але ось світло – яскраве, миле серцю світло! Як довго ми до тебе йшли, о великий наш покровитель! Як страждали заради тебе! Ти покажеш нам мету нашої мандрівки і цю мету ти втілиш в життя! О велике! О могутнє! Ми летимо до тебе, бо ти наше все. Відкрий нам суть. Покажи нам істинну!
І ось: ось той момент, заради якого був весь шлях. Ось заради чого ми обирали, заради чого йшли. Ми вже за крок, ми майже на місці. О велике світло, покажи нам свою мудрість!
Порожньо. Тут порожньо… ТУТ ПОРОЖНЬО! Наш шлях! Наші жертви! Чому ж тут порожньо? Невже ми пройшли нашу дорогу марно? Невже ми шукали цілі, якої не було? Та ні, вона ж була! Ми ж бачили її на самому початку! Ми лише… забули її… Може, ми просто не ту дорогу обрали? Невже все дійсно залежало від того, наскільки осмисленою була наша мандрівка? Яка нісенітниця… Це ж ми пройшли такий шлях без цілі… Що робитимемо тепер? Раніше ми йшли вперед. Але тут немає «вперед». І «назад» тут також немає. Куди ж нам йти? Ми заблукали… Знову.
2014
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію