ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Світлана Майя Залізняк
2017.11.21 10:59
Вірша без драйву не створиш.
Миру немає ніде.
Трішечки спокою - в норах.
Горн щуролова гуде...

2

На Інститутській сумливо.

Світлана Майя Залізняк
2017.11.21 10:57
Усе в тобі: зло, радощі, печаль,
Полиці, ланцюги, чарунки, стріли...
Уяві скажеш "поверни", "відчаль".
Стоїш, а зливи травня відшуміли.

Тасуєш мапи, книги... Серед хвиль
Роздивишся тритончиків банькатих.
Які були шторми! Охвітний штиль,

Ніна Виноградська
2017.11.21 09:08
Принишкло все в осінню днину,
Трава пожухла, голий ліс.
Лиш де-не-де немов краплини
Не скинув листу верболіз.

Немов змія, вузька стежина,
Веде у хащі, в густину,
Малий опеньок на хвилину

Олександр Сушко
2017.11.20 22:59
У темряву стрибати лячно,
Бо недалеко до біди.
Та в шлюб уляпавсь необачно,
Гормон штовхнув у спину: - Йди!

Тоді насправді дав я маху.
Вдягнув подружні ланцюги.
Своє життя поклав на плаху,

Ігор Шоха
2017.11.20 21:25
Голубка літає, а голуб воркує,
чекає на неї один.
І літо минає, і осінню всує
чекати уже роковин.
Моя голубко сизокрила,
із піднебесся повернись.
Якщо учора ще любила,
то не розлюбиш і колись.

Іван Потьомкін
2017.11.20 19:29
Я й замолоду не відзначавсь красою.
Тож і на старості не скаржусь на літа:
Не так вони погарцювали на моїм обличчі.
А от як бачу тих, з ким і стоять колись не личило,
Туга такою млостю серце огорта,
Немовби хтось знічев’я замахнувсь косою.
Крі

Олександр Сушко
2017.11.20 17:20
В церкві - айстра і гнила колода,
Жовторота суне до вінця.
Чистий розрахунок, а чи мода?
Пахне грішми фабула оця.

Масажує дід обвислі щоки,
Крем тональний квецяє губу.
У люстерці - майже ясний сокіл,

Олександр Сушко
2017.11.20 16:47
Життя нестерпне заслужили.
І винні в цьому тільки ми.
Тепер кайлуй, напружуй жили,
Муруй кацапові доми.

Щодня цвяшок несли з роботи,
Хто більше вкраде - той герой.
Халявним ласує голота,

Любов Бенедишин
2017.11.20 16:32
Оздобить слава перлами корито,
Натре до блиску саморобний німб.
Усі спішать кудись несамовито,
Підкорюють зачовганий Олімп.

…А ти сиди в не-затишку своєму,
В тіні мовчання – вже сама як тінь –
І душу тормоси: до сліз, до щему,

Анонім Я Саландяк
2017.11.20 14:19
спроба простої логічної схеми) Кант підтасований – купи слона...     ... а опісля - усе можна підтасувати – викласти так, як мені (тобі) треба... при чому тут Кант? – взагалі... просто опинився неподалік. От вам, Кант: “... це було голосне виражен

Віта Парфенович
2017.11.20 12:32
Все, що промовиш вголос –
Справді не стане тліном,
Линутиме у космос,
Мов молитви на колінах –

Інколи те, що вголос,
Краще було б не чути,
Та ні один логос

Вітер Ночі
2017.11.20 10:59
Між полум’ям свічок – таке пекельне диво, –
В єдиний згусток мрій збиваються думки.
В нестерпній маячні безглуздо і примхливо
Складаються вірші і пишуться рядки.

І цей пекельний біль летить в твої долоні, –
Ти біле полотно здираєш від грудей,
І ст

Вікторія Торон
2017.11.20 05:20
Що це було -- тяжкий урок
чи попередження суворе?
В якому світі живемо
тепер – старому чи новому?
Вдяглись травою забуття
метеоритні свіжі рани,
і вовче космосу виття
лякливих духом не дістане.

Вікторія Лимарівна
2017.11.19 23:55
Як не як – а Новий рік!
Зустрічайте,щоб не втік!
Від далекого кордону
Із засніженого трону
Королева снігова,
Як копієчка нова
Ось з’явилася, нарешті!
Зачекались її честі!

Вікторія Лимарівна
2017.11.19 23:49
Ось царство Снігової Королеви,
Де вічна мерзлота із нею в змові.
То сильна та могутня влада зла,
Що нищить все навколо аж дотла.

Там тиша – бо завмерли на півслові
Всі, хто потрапив до її полону.
Давно забули Батьківщину й мов

Сергій Гупало
2017.11.19 18:57
Як вогнище – шириться людське величчя.
Остигли на спалищі попіл і гнів.
І зовсім нічого нема на обличчях
Отих перехняблених долями днів.

Хитка доброта, що таки популярна.
Її не згубити – це справа свята,
Де не зарегоче обслинена лярва,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Рецензії):

Олександр Подвишенний
2017.11.16

Лариса Пугачук
2016.03.01

Богдан Завідняк
2016.02.29

Іолана Тимочко
2015.03.20

Ольга Значкова
2014.09.19

Олександра Камінчанська
2014.05.03

Василь Закарпатець
2014.04.27






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Любов Бенедишин (1964) / Рецензії

 Поетичні ритми серця

Передмова

Для когось поезія – неконтрольований потік підсвідомості, для когось – політ фантазії, непередбачувані ігри розуму, ще для когось – гримуча суміш логіки і натхнення… Найчастіше чуємо, що поезія – це стан душі…
Та, мабуть, не помилюсь, зазначивши, що поезія Володимира Полянчука – в цьому сенсі особлива, бо насамперед вона – його серцебиття. Вперше така думка прийшла до мене у 1999 році, після прочитання другої авторської збірки віршів «Танець каріатид» (попередня, «Саджу свій сад», побачила світ 1995 року). І дізнавшись, що термін «каріатиди» має безпосередній стосунок не лише до міфології, а й до медицини (зокрема, кардіології), лише утвердилась на думці, що теми і ритми віршів учителю з Боб’ятина, історикові за фахом, уродженцю Тартаківця, диктує палке, чутливе, схильне до перенавантажень серце… Найчастіше воно б’є в набат, заходячись від праведного гніву, бо найбільший, найневиліковніший для автора біль – це непроминущий біль за Україну:

В мене серце щемить – може, знову інфаркт?
Але більше болить Україна.
Бо грабують її і ведуть все назад,
Роблять з неї одвічну руїну.
(Вірш «Біль України»)

Тож вслухаючись у нефальшиве звучання патріотичної лірики Володимира Полянчука, мимоволі сприймаєш як належне: несподівану аритмію строф, тривалу тахікардію почуттів, відчутну аневризму образів...
І, ймовірно, для Творця (який бачить і знає все) поезія В.Полянчука – найправдивіша, найточніша кардіограма його серця. Та й для читача, за умови вдумливого занурення в тексти: помисли поета, його почування і поривання, емоції і те, що їх сколихнуло, змусивши серце то шалено калатати, то благоговійно завмирати, – у невимушеній простоті рядків і навіть у зигзагах фразеологічних зворотів, – як на долоні.
Так дізнаємось, що автор, хоч і працює багато років на вчительській ниві, недарма всім єством закорінений у прабатьківську родючу скибу:

Я, істинно одвічний селянин,
За землю цю донині ще в тривозі.
(Вірш «Мене болить»)

Переймаючись переживаннями поета, стаємо свідками і спільниками у його боротьбі з черговим нападом недуги:

Ну і з ким я боротися маю,
Де той ворог невидимий, де?
Я останні зусилля збираю,
Поки морок густий не впаде.
(Вірш «Б’юсь до останку»)

Володимир Полянчук ніколи не належав до тих, чия хата скраю. Як громадський діяч, депутат районної ради кількох скликань, один з засновників «Просвіти» на Сокальщині, завжди перебував у вирі подій, відгукувався на заклики доби і сам ініціював поступ. Його неспокійне любляче серце билось і в такт здобуття Україною довгожданої незалежності, і в унісон з першим і другим Майданами, і нині б’ється у ритмі війни: з ворогами рідної землі, зі зрадниками ідеалів людяності, зрештою, у протистоянні з брехнею, підлістю, захланністю…

А чин Майдану, я вам скажу,
Ще мало хто з нас оцінив.
Тож не танцюй під дудку вражу,
Хрестом себе ти осіни!
(Вірш «Не розчаровуйсь у Майдані»)

За бажання, можна було б закинути автору надмірну заполітизованість деяких текстів, дорікнути не завжди виправданою прямолінійністю висловів… Та хто з поетів цим не грішив? До того ж, складно не погодитись із твердженням Володимира Базилевського: «Відмежуватися від політики, на превеликий жаль, неможливо, її пальці на письменницькому горлі». Особливо в Україні.
Але варто зауважити, що яким би різким і категоричним не здавався Володимир Полянчук у віршах громадянської тематики, йому таки «мріється Україна» і вдається «наснажитись краєм рідним». Близькі і дорогі для автора сільські будні і свята, неповторні – щоденні радості й тривоги. Він плекає «калину з маминого двору», вклоняється «сільським мадоннам», вчить і вчиться берегти вірність у «лебедів Боб’ятина», живе надією і любов’ю…
А бунтівне серце не згодне з швидкоплинністю часу…

Надкусив скибку життя.
А може, так здалося?
А може, лиш подививсь у вікно?

Надкусив і радий, що
Зуби ще не набили оскоми
До рідної стежки.
(Вірш «Скибка життя»)

Тому для мене В.Полянчук, першою чергою, тонкий лірик. «Наш сокальський Сосюра!» – так колись охарактеризував творчість колеги по перу Дмитро Іськів. (Наприкінці 90-х, будучи ще новачком у «Колосі», вперше цей вислів я почула з уст незабутнього Олекси Назарука). І справді, пейзажна та інтимна лірика вдаються автору найкраще – тут поетова муза, якщо й хапається за серце, то лише для того, щоб воно, закохане й зачудоване, не випурхнуло птахом із грудей:

Коли, здається, світ увесь пригорну,
А нині в ньому просто розчинюсь,
Коли красу сполохати боюсь,
Оту принаду вічну первородну.
(Вірш «Як не любити Божий дар життя?»)

І хоча «пережито вже багато», досі «мозаїка далеких літ п’янить» і не стихає в розтривоженому серці щемливий «мотив кохання»:

Бо вже дороги розійшлись
В світи незнані.
А я ж іще не все сказав
Тобі, коханій.
(Вірш «Мотив кохання»)

Автору притаманно щиро захоплюватись не лише жіночою вродою чи красою природи, а й людськими характерами, вчинками, досягненнями: в окремому розділі зібрано присвяти рідним, друзям, цікавим особистостям і визначним датам («Страсні дні Чорновола», «Коломийки для Петра», «Коломийки для Богдана» тощо).
І все ж, лейтмотив нової, третьої за ліком, книжки поета, багаторічного голови Сокальського літературно-мистецького об’єднання «Колос», члена Української асоціації письменників Володимира Полянчука «Мріється Україна» вбачається мені ось у цих, майже гамлетівських, рядках:

Є в мене вибір: смерть – життя.
Моє серденько, вибирай бажання.
А ризику заряджений заряд
Вдаряв уже в напружене чекання…
(Вірш «Моя кардіоверсія»)

Щоб пом’якшити карколомні випади доби, втілити одвічні народні прагнення і сподівання, зберегти найцінніше – пам’ять роду, Час обирає поетів.

Україно моя, ти ж не стишуй ходи,
В наших душах брини жайвористо.
Ще трудів сокровенних дозріють плоди,
Ще своє ти одягнеш намисто.
(Вірш «Україно моя, свою волю не втрать»)

Щоб врешті-решт вимріялась щаслива, вільна, прекрасна Україна в намисті безмежної любові і Божого благословення, – Поетове серце вибирає: бути!

Любов Бенедишин,
член Національної спілки письменників України.






  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2016-11-18 12:14:58
Переглядів сторінки твору 1287
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (5.144 / 5.68)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (5.219 / 5.79)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.768
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не оцінювати
Автор востаннє на сайті 2017.11.21 09:31
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Богдан Манюк (М.К./М.К.) [ 2016-11-18 20:42:12 ]
Вперше прочитав Вашу передмову до книги Ярослава Петришина, яку він мені подарував. Відразу склалося враження, що поринаєте у світ поета і ніби живете його життям. Сьогодні переконався, що не помилився.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Любов Бенедишин (М.К./М.К.) [ 2016-11-19 10:31:30 ]
Щиро вдячна, Богдане, що читаєте передмови, зокрема мої) Це рідкість нині, напевно. Хоча я особисто люблю читати і передмови, і рецензії... А за Ваші висновки-відчуття - особливе дякую.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Віктор Кучерук (Л.П./М.К.) [ 2016-11-19 17:47:50 ]
Судячи з передмови, висока ідейність поезії В. Полянчука перебуває в парі з тонкою художністю, а це завжди подобається читачам.
Умієш ти, Любо, зрозуміти, відчути, передати...


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Любов Бенедишин (М.К./М.К.) [ 2016-11-22 16:19:13 ]
Ой дякую-дякую, Вікторе!
Взагалі-то нечасто і з неохотою берусь за передмови. Нелегке це діло - зрозуміти, відчути, передати... Тішусь, коли хоч трохи вдається)


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Вітер Ночі (Л.П./М.К.) [ 2017-02-13 11:38:35 ]
Соцреалізм? Рецензія семидесятих минулого століття?)))
А Україна - руїна це кров - любов?)))
Привіт депутатам!)))


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Любов Бенедишин (М.К./М.К.) [ 2017-02-13 16:11:53 ]
Хотіла подякувати за те, що читаєте...
Але, знаєте... я сумніваюсь, що Ви прочитали цю передмову.