ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Іван Потьомкін
2018.11.13 17:43
Селюк не знав, що сталося в далеку давнину.
Музики два змагались. І ось у того,
Кому вже провіщали перемогу,
На арфі раптом луснула струна...
Закам’яніли слухачі. Та після паузи
Знов порвана струна заговорила...
І тільки потерпілець знав, що стало

Віктор Кучерук
2018.11.13 08:36
Т. І...
Межи рядків і слів, і літер,
І розмаїття плинних тем, –
Мені ти пахнеш пізньоцвітом
І нетривким осіннім днем.
А в час жаского падолисту,
За охололим враз вікном, –
Здаєшся папороті листям

Олександр Сушко
2018.11.13 06:03
Із мене досить ґвалту, революцій,
Кажу "Привіт!" - відповідають "Гав!".
А поруч осінь. Кущик глоду куций
Безлисті віти з розпачу підняв.

У гетьмана скінчилась п'ятирічка,
А хоче править ще стонадцять літ.
Вчепилася у ягідку синичка,

Сонце Місяць
2018.11.13 01:18
знадвору скиглить негода
вогні стираючи кир’є
елейсон а втім не шкода

неакцентована доля
колоратурну кволість
демонізує у мріях

Петро Скоропис
2018.11.12 17:55
Якщо я не охолов,
річ у твоїй долоні
на глупої ночі лоні,
коли до чола чоло.

В тому, що долілиць
виділось тобі ясним:
в абрисі невиразнім,

Ірина Вовк
2018.11.12 15:11
Звучить орган в соборі Магдалени.
Бах... Фуга і токата ре мінор.
Я слухаю. Сьогодні є для мене
Лиш музика і цей старий собор.

І ще… І ще…гігантський відгук нерва,
І буря мислі, і гроза страждань,
І повінь жалю, повінь безперервна…

Ярослав Чорногуз
2018.11.12 14:18
Ще календарна осінь на порі,
А вже зима Батиєм наступає.
У вітряній її холодній грі
Ні пестощів, ні м`якості немає.

Вона така безжальна, мовби ніж,
Що увіходить у розм`якле тіло.
І з кожним днем стає дедалі зліш,

Галина Михайлик
2018.11.12 10:50
Дебет і кредит. Виводжу сальдо.
Чого ще хочеш? Смертельне сальто?
Ішла по линві, спала на цвяхах,
за волосину від прірви й краху
кришила серце тобі на манну,
й не сподіваючись на осанну.
Не шкодувала ні сліз, ні крові,
не рахувала страхів, паролів…

Олександр Сушко
2018.11.12 09:31
Сьогодні млявий. День рахую ґав.
Не вистачає, мо', тестостерона...
Не вдовольняє муз моя снага,
Можливо, їм жорстке потрібне порно?

На ліжко Мельпомену погукав,
Поцілував їй родимку на пупі.
Включив TV. А тамко голяка

Віктор Кучерук
2018.11.12 04:28
Т. І...
Поза увагою зоряне небо,
Звично одягнуте в сизу пітьму, –
Наче в надію, вдивляюся в тебе
І намагаюсь збагнути – чому?..
Вітер повільно гойдає на травах
Ниті сріблясті тонких павутин, –
Чом ти постійно не тільки в уяві,

Сонце Місяць
2018.11.11 23:56
стривай ~ нагрянуть без реклами
злі клоуни із хижаками
та стане поціновувачам лож
непереливки ще й за власний кошт

спішать покинути ці стіни
у штовханині & екстрімі
не дочекавши акробатів міць

Любов Бенедишин
2018.11.11 15:58
Днів слизька тягуча гуща
...Доля нить рядків снує...
Що мені життя минуще?
Не моє, раз не твоє.

Не хвилює: спала?.. їла?..
І біда - нема чи є...
Що мені до тліні тіла?

Іван Потьомкін
2018.11.11 14:10
«На початку XX ст. над Гніздною стояв двоповерховий будинок пана Оскерка,
навколо будинку чеськими садівниками було створено парк,
горіховий сад, каштанові та липові алеї »,- сказано у Вікіпедії.
А я пригадую ще й «SALVE»,
себто «Здрастуй» на фрон

Віктор Кучерук
2018.11.11 12:37
https://www.facebook.com/100002932615183/videos/2062543123853421/
Т. І...

Покажи мені дорогу
Без печалі і біди, –
Без одвічної тривоги
І відрадну для ходи.
Покажи, якщо ходила

Олександр Сушко
2018.11.11 12:17
Ранок. Спить утомлена столиця,
Сигаретний вруниться димок.
В ліжку осінь. Гарна молодиця,
З нею третій місяць живемо.

Хорошулі-молодиці "Аве!",
Стягую із литки чобітка.
А зима підморгує лукаво,

Олексій Кацай
2018.11.11 11:33
Хтось десь мене засуджує до страти…

Димляться
біля спалених мостів
взірці барокові,
готичні грати
і строга красота
астропортів.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Рецензії):

Юля Костюк
2018.01.11

Олександр Подвишенний
2017.11.16

Ірина Вовк
2017.06.10

Лариса Пугачук
2016.03.01

Богдан Завідняк
2016.02.29

Вадим Василенко
2015.05.16

Іолана Тимочко
2015.03.20






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Любов Бенедишин (1964) / Рецензії

 Поетичні ритми серця

Передмова

Для когось поезія – неконтрольований потік підсвідомості, для когось – політ фантазії, непередбачувані ігри розуму, ще для когось – гримуча суміш логіки і натхнення… Найчастіше чуємо, що поезія – це стан душі…
Та, мабуть, не помилюсь, зазначивши, що поезія Володимира Полянчука – в цьому сенсі особлива, бо насамперед вона – його серцебиття. Вперше така думка прийшла до мене у 1999 році, після прочитання другої авторської збірки віршів «Танець каріатид» (попередня, «Саджу свій сад», побачила світ 1995 року). І дізнавшись, що термін «каріатиди» має безпосередній стосунок не лише до міфології, а й до медицини (зокрема, кардіології), лише утвердилась на думці, що теми і ритми віршів учителю з Боб’ятина, історикові за фахом, уродженцю Тартаківця, диктує палке, чутливе, схильне до перенавантажень серце… Найчастіше воно б’є в набат, заходячись від праведного гніву, бо найбільший, найневиліковніший для автора біль – це непроминущий біль за Україну:

В мене серце щемить – може, знову інфаркт?
Але більше болить Україна.
Бо грабують її і ведуть все назад,
Роблять з неї одвічну руїну.
(Вірш «Біль України»)

Тож вслухаючись у нефальшиве звучання патріотичної лірики Володимира Полянчука, мимоволі сприймаєш як належне: несподівану аритмію строф, тривалу тахікардію почуттів, відчутну аневризму образів...
І, ймовірно, для Творця (який бачить і знає все) поезія В.Полянчука – найправдивіша, найточніша кардіограма його серця. Та й для читача, за умови вдумливого занурення в тексти: помисли поета, його почування і поривання, емоції і те, що їх сколихнуло, змусивши серце то шалено калатати, то благоговійно завмирати, – у невимушеній простоті рядків і навіть у зигзагах фразеологічних зворотів, – як на долоні.
Так дізнаємось, що автор, хоч і працює багато років на вчительській ниві, недарма всім єством закорінений у прабатьківську родючу скибу:

Я, істинно одвічний селянин,
За землю цю донині ще в тривозі.
(Вірш «Мене болить»)

Переймаючись переживаннями поета, стаємо свідками і спільниками у його боротьбі з черговим нападом недуги:

Ну і з ким я боротися маю,
Де той ворог невидимий, де?
Я останні зусилля збираю,
Поки морок густий не впаде.
(Вірш «Б’юсь до останку»)

Володимир Полянчук ніколи не належав до тих, чия хата скраю. Як громадський діяч, депутат районної ради кількох скликань, один з засновників «Просвіти» на Сокальщині, завжди перебував у вирі подій, відгукувався на заклики доби і сам ініціював поступ. Його неспокійне любляче серце билось і в такт здобуття Україною довгожданої незалежності, і в унісон з першим і другим Майданами, і нині б’ється у ритмі війни: з ворогами рідної землі, зі зрадниками ідеалів людяності, зрештою, у протистоянні з брехнею, підлістю, захланністю…

А чин Майдану, я вам скажу,
Ще мало хто з нас оцінив.
Тож не танцюй під дудку вражу,
Хрестом себе ти осіни!
(Вірш «Не розчаровуйсь у Майдані»)

За бажання, можна було б закинути автору надмірну заполітизованість деяких текстів, дорікнути не завжди виправданою прямолінійністю висловів… Та хто з поетів цим не грішив? До того ж, складно не погодитись із твердженням Володимира Базилевського: «Відмежуватися від політики, на превеликий жаль, неможливо, її пальці на письменницькому горлі». Особливо в Україні.
Але варто зауважити, що яким би різким і категоричним не здавався Володимир Полянчук у віршах громадянської тематики, йому таки «мріється Україна» і вдається «наснажитись краєм рідним». Близькі і дорогі для автора сільські будні і свята, неповторні – щоденні радості й тривоги. Він плекає «калину з маминого двору», вклоняється «сільським мадоннам», вчить і вчиться берегти вірність у «лебедів Боб’ятина», живе надією і любов’ю…
А бунтівне серце не згодне з швидкоплинністю часу…

Надкусив скибку життя.
А може, так здалося?
А може, лиш подививсь у вікно?

Надкусив і радий, що
Зуби ще не набили оскоми
До рідної стежки.
(Вірш «Скибка життя»)

Тому для мене В.Полянчук, першою чергою, тонкий лірик. «Наш сокальський Сосюра!» – так колись охарактеризував творчість колеги по перу Дмитро Іськів. (Наприкінці 90-х, будучи ще новачком у «Колосі», вперше цей вислів я почула з уст незабутнього Олекси Назарука). І справді, пейзажна та інтимна лірика вдаються автору найкраще – тут поетова муза, якщо й хапається за серце, то лише для того, щоб воно, закохане й зачудоване, не випурхнуло птахом із грудей:

Коли, здається, світ увесь пригорну,
А нині в ньому просто розчинюсь,
Коли красу сполохати боюсь,
Оту принаду вічну первородну.
(Вірш «Як не любити Божий дар життя?»)

І хоча «пережито вже багато», досі «мозаїка далеких літ п’янить» і не стихає в розтривоженому серці щемливий «мотив кохання»:

Бо вже дороги розійшлись
В світи незнані.
А я ж іще не все сказав
Тобі, коханій.
(Вірш «Мотив кохання»)

Автору притаманно щиро захоплюватись не лише жіночою вродою чи красою природи, а й людськими характерами, вчинками, досягненнями: в окремому розділі зібрано присвяти рідним, друзям, цікавим особистостям і визначним датам («Страсні дні Чорновола», «Коломийки для Петра», «Коломийки для Богдана» тощо).
І все ж, лейтмотив нової, третьої за ліком, книжки поета, багаторічного голови Сокальського літературно-мистецького об’єднання «Колос», члена Української асоціації письменників Володимира Полянчука «Мріється Україна» вбачається мені ось у цих, майже гамлетівських, рядках:

Є в мене вибір: смерть – життя.
Моє серденько, вибирай бажання.
А ризику заряджений заряд
Вдаряв уже в напружене чекання…
(Вірш «Моя кардіоверсія»)

Щоб пом’якшити карколомні випади доби, втілити одвічні народні прагнення і сподівання, зберегти найцінніше – пам’ять роду, Час обирає поетів.

Україно моя, ти ж не стишуй ходи,
В наших душах брини жайвористо.
Ще трудів сокровенних дозріють плоди,
Ще своє ти одягнеш намисто.
(Вірш «Україно моя, свою волю не втрать»)

Щоб врешті-решт вимріялась щаслива, вільна, прекрасна Україна в намисті безмежної любові і Божого благословення, – Поетове серце вибирає: бути!

Любов Бенедишин,
член Національної спілки письменників України.





Рейтингування для твору не діє ?
  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2016-11-18 12:14:58
Переглядів сторінки твору 1711
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг -  ( - )
* Рейтинг "Майстерень" -  ( - )
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.768
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не оцінювати
Автор востаннє на сайті 2018.11.13 14:24
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Богдан Манюк (М.К./М.К.) [ 2016-11-18 20:42:12 ]
Вперше прочитав Вашу передмову до книги Ярослава Петришина, яку він мені подарував. Відразу склалося враження, що поринаєте у світ поета і ніби живете його життям. Сьогодні переконався, що не помилився.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Любов Бенедишин (М.К./М.К.) [ 2016-11-19 10:31:30 ]
Щиро вдячна, Богдане, що читаєте передмови, зокрема мої) Це рідкість нині, напевно. Хоча я особисто люблю читати і передмови, і рецензії... А за Ваші висновки-відчуття - особливе дякую.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Віктор Кучерук (Л.П./М.К.) [ 2016-11-19 17:47:50 ]
Судячи з передмови, висока ідейність поезії В. Полянчука перебуває в парі з тонкою художністю, а це завжди подобається читачам.
Умієш ти, Любо, зрозуміти, відчути, передати...


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Любов Бенедишин (М.К./М.К.) [ 2016-11-22 16:19:13 ]
Ой дякую-дякую, Вікторе!
Взагалі-то нечасто і з неохотою берусь за передмови. Нелегке це діло - зрозуміти, відчути, передати... Тішусь, коли хоч трохи вдається)


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ночі Вітер (Л.П./М.К.) [ 2017-02-13 11:38:35 ]
Соцреалізм? Рецензія семидесятих минулого століття?)))
А Україна - руїна це кров - любов?)))
Привіт депутатам!)))


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Любов Бенедишин (М.К./М.К.) [ 2017-02-13 16:11:53 ]
Хотіла подякувати за те, що читаєте...
Але, знаєте... я сумніваюсь, що Ви прочитали цю передмову.