ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Сергій Губерначук
2019.09.19 18:38
Рожевий капюшон насунула на сум,
гадаючи, що відвернула зливу.
Пішла, помірно стримуючи струм,
ще не закохана, вже не щаслива.

Не райський плід належав цим вустам.
Вони грішили віршами три роки.
А я позаду відбувався сам,

Ігор Деркач
2019.09.19 17:39
Я пам’ятаю юного хлопчину,
душа якого рвалась у політ.
Спіткала доля у лиху годину
і рано полетів у інший світ.

Малі герої гартували тіло.
Хотіли жити подихом одним.
А от ризикувати не уміли,

Олена Багрянцева
2019.09.19 16:30
У тебе достатньо сили. Ти тільки вір.
Зійдуться усі дороги, затихне вітер.
І стрічкою будуть бігти фінальні титри.
Розтане зима, що нагадує вічний тир.

Останні акорди заграє чужа війна.
Не будуть влучати кулі. Заляже тиша.
І вранці у школі на дошц

Тетяна Левицька
2019.09.19 14:16
Доторкнися пелюсткових вуст
і метеликом забийсь в троянді,
в трепетних руках і я озвусь
чарівною скрипкою Вівальді.
Щоб єлейний почуття мотив -
поліфоній пристрасної румби,
душу вивертав і золотив
оксамитовим цілунком  губи.

Серго Сокольник
2019.09.19 13:02
маленька поема***

Здригнувся? Я не ворона.
Я Янгол твій охоронець.
Послухай, лінивий сплюхо,
Я дещо скажу на вухо...
.......................................................
Цей день у твоїх руках...

Олександр Сушко
2019.09.19 11:43
Шеляга не вартий опус цей,
Про кохання в ньому ні словечка.
Бгає в руки сатиричний цеп
Муза. І памфлет на вухо шепче.

В зомбоящик вирячивсь дурко,
Ловить кожне слово владоможця.
Вілла в пана в стилі рококо,

Іван Потьомкін
2019.09.19 09:00
З такої хмари в Україні
Такий би дощ зненацька ринув,
Що спраглі од чекання ринви
Діжки і відра перекинули б...
...Натомість із Єрусалиму
Хмара в Єгипет чомсь полинула.
Дощу благають синагоги,
Здіймають голоси до Бога,

Микола Соболь
2019.09.19 05:55
Думки юначі сповнені надій.
В очах максималізм непереможний
І це не дивно. Певно знає кожний,
Яке життя у підлітка без мрій?

В шістнадцять світ пізнав од «А» до «Я».
І на душі то сонячно, то хмарно
І навіть сперечатись якось марно,

Віктор Кучерук
2019.09.19 00:55
Наче музики розливи
Цілий вечір за вікном, –
Дощ вирує галасливо
Й заспокійливо притьмом.
То прискориться привабно,
То утомлено зітхне, –
Та потому знов не слабне,
Присипляючи мене…

Олександр Сушко
2019.09.18 21:17
Здрастуй, осене! Втішливо бачити знов
Твій шикарний наряд. І минулий урізався в пам'ять...
Отже, знову дощить, я для мрій прочиняю вікно -
Хай сідають на плечі та зоряну пісню співають.

Ні, не марно тебе цілий рік, наче дива жадав,
Бо тебе лиш люб

Ігор Деркач
2019.09.18 20:56
То не біда, коли поезій – вал,
з якого неотеса виринає.
Біда, коли шукають кримінал,
якого і у себе вистачає.

***
І двійники являються таки,
аби чужу охаяти сторінку.

Петро Скоропис
2019.09.18 19:14
Мій Телемаку,
прі за Трою край
покладено. Хто горував – забув я.
Гадаю, греки: стільки тіл своїх
полеглих можуть кинути лиш греки.
І все-таки угадуваний шлях
додому протягнувся непомірно,
неначе Посейдон, поки ми там

Олена Багрянцева
2019.09.18 11:53
Він хотів стати сонцем для неї – і гріти вічно.
Грозові розганяти хмари, стирати смуток.
Заховати усі тривоги в рахманний жмуток.
Малювати добро на полотнах своїх неспішно.

Тільки двері вона зачиняла від нього міцно.
На ясні почуття не звертала ува

Віктор Кучерук
2019.09.18 09:05
Г. С...
Напевно, снив тобою знову,
Якщо у пам'яті зберіг
Я течію швидку розмови,
А на питань порогах - сміх.
Ним просто подих забивало
І клало подив на лице, -
Аж поки сонце не злякало

Олександр Сушко
2019.09.18 07:12
Створив адамам Бог тендітних єв,
Тож не бурчи. Люби свою і крапка.
Для жінки неважливо хто ти є -
Поет, монах чи в орденах вояка.

Буває, доля скине у кювет,
Від негараздів, наче пес побитий.
Замало грошей? Видом не атлет?

Володимир Бойко
2019.09.17 21:13
Упала зірка з небосхилу –
Чи від розпуки, чи з нудьги,
Чи лет її перепинили
Підступні друзі-вороги.

Упала зірка, та й по всьому...
Лиш вітерець прошелестів.
Вона не вернеться додому,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Рецензії):

Юля Костюк
2018.01.11

Олександр Подвишенний
2017.11.16

Ірина Вовк
2017.06.10

Лариса Пугачук
2016.03.01

Богдан Завідняк
2016.02.29

Вадим Василенко
2015.05.16

Іолана Тимочко
2015.03.20






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Любов Бенедишин (1964) / Рецензії

 Поетичні ритми серця

Передмова

Для когось поезія – неконтрольований потік підсвідомості, для когось – політ фантазії, непередбачувані ігри розуму, ще для когось – гримуча суміш логіки і натхнення… Найчастіше чуємо, що поезія – це стан душі…
Та, мабуть, не помилюсь, зазначивши, що поезія Володимира Полянчука – в цьому сенсі особлива, бо насамперед вона – його серцебиття. Вперше така думка прийшла до мене у 1999 році, після прочитання другої авторської збірки віршів «Танець каріатид» (попередня, «Саджу свій сад», побачила світ 1995 року). І дізнавшись, що термін «каріатиди» має безпосередній стосунок не лише до міфології, а й до медицини (зокрема, кардіології), лише утвердилась на думці, що теми і ритми віршів учителю з Боб’ятина, історикові за фахом, уродженцю Тартаківця, диктує палке, чутливе, схильне до перенавантажень серце… Найчастіше воно б’є в набат, заходячись від праведного гніву, бо найбільший, найневиліковніший для автора біль – це непроминущий біль за Україну:

В мене серце щемить – може, знову інфаркт?
Але більше болить Україна.
Бо грабують її і ведуть все назад,
Роблять з неї одвічну руїну.
(Вірш «Біль України»)

Тож вслухаючись у нефальшиве звучання патріотичної лірики Володимира Полянчука, мимоволі сприймаєш як належне: несподівану аритмію строф, тривалу тахікардію почуттів, відчутну аневризму образів...
І, ймовірно, для Творця (який бачить і знає все) поезія В.Полянчука – найправдивіша, найточніша кардіограма його серця. Та й для читача, за умови вдумливого занурення в тексти: помисли поета, його почування і поривання, емоції і те, що їх сколихнуло, змусивши серце то шалено калатати, то благоговійно завмирати, – у невимушеній простоті рядків і навіть у зигзагах фразеологічних зворотів, – як на долоні.
Так дізнаємось, що автор, хоч і працює багато років на вчительській ниві, недарма всім єством закорінений у прабатьківську родючу скибу:

Я, істинно одвічний селянин,
За землю цю донині ще в тривозі.
(Вірш «Мене болить»)

Переймаючись переживаннями поета, стаємо свідками і спільниками у його боротьбі з черговим нападом недуги:

Ну і з ким я боротися маю,
Де той ворог невидимий, де?
Я останні зусилля збираю,
Поки морок густий не впаде.
(Вірш «Б’юсь до останку»)

Володимир Полянчук ніколи не належав до тих, чия хата скраю. Як громадський діяч, депутат районної ради кількох скликань, один з засновників «Просвіти» на Сокальщині, завжди перебував у вирі подій, відгукувався на заклики доби і сам ініціював поступ. Його неспокійне любляче серце билось і в такт здобуття Україною довгожданої незалежності, і в унісон з першим і другим Майданами, і нині б’ється у ритмі війни: з ворогами рідної землі, зі зрадниками ідеалів людяності, зрештою, у протистоянні з брехнею, підлістю, захланністю…

А чин Майдану, я вам скажу,
Ще мало хто з нас оцінив.
Тож не танцюй під дудку вражу,
Хрестом себе ти осіни!
(Вірш «Не розчаровуйсь у Майдані»)

За бажання, можна було б закинути автору надмірну заполітизованість деяких текстів, дорікнути не завжди виправданою прямолінійністю висловів… Та хто з поетів цим не грішив? До того ж, складно не погодитись із твердженням Володимира Базилевського: «Відмежуватися від політики, на превеликий жаль, неможливо, її пальці на письменницькому горлі». Особливо в Україні.
Але варто зауважити, що яким би різким і категоричним не здавався Володимир Полянчук у віршах громадянської тематики, йому таки «мріється Україна» і вдається «наснажитись краєм рідним». Близькі і дорогі для автора сільські будні і свята, неповторні – щоденні радості й тривоги. Він плекає «калину з маминого двору», вклоняється «сільським мадоннам», вчить і вчиться берегти вірність у «лебедів Боб’ятина», живе надією і любов’ю…
А бунтівне серце не згодне з швидкоплинністю часу…

Надкусив скибку життя.
А може, так здалося?
А може, лиш подививсь у вікно?

Надкусив і радий, що
Зуби ще не набили оскоми
До рідної стежки.
(Вірш «Скибка життя»)

Тому для мене В.Полянчук, першою чергою, тонкий лірик. «Наш сокальський Сосюра!» – так колись охарактеризував творчість колеги по перу Дмитро Іськів. (Наприкінці 90-х, будучи ще новачком у «Колосі», вперше цей вислів я почула з уст незабутнього Олекси Назарука). І справді, пейзажна та інтимна лірика вдаються автору найкраще – тут поетова муза, якщо й хапається за серце, то лише для того, щоб воно, закохане й зачудоване, не випурхнуло птахом із грудей:

Коли, здається, світ увесь пригорну,
А нині в ньому просто розчинюсь,
Коли красу сполохати боюсь,
Оту принаду вічну первородну.
(Вірш «Як не любити Божий дар життя?»)

І хоча «пережито вже багато», досі «мозаїка далеких літ п’янить» і не стихає в розтривоженому серці щемливий «мотив кохання»:

Бо вже дороги розійшлись
В світи незнані.
А я ж іще не все сказав
Тобі, коханій.
(Вірш «Мотив кохання»)

Автору притаманно щиро захоплюватись не лише жіночою вродою чи красою природи, а й людськими характерами, вчинками, досягненнями: в окремому розділі зібрано присвяти рідним, друзям, цікавим особистостям і визначним датам («Страсні дні Чорновола», «Коломийки для Петра», «Коломийки для Богдана» тощо).
І все ж, лейтмотив нової, третьої за ліком, книжки поета, багаторічного голови Сокальського літературно-мистецького об’єднання «Колос», члена Української асоціації письменників Володимира Полянчука «Мріється Україна» вбачається мені ось у цих, майже гамлетівських, рядках:

Є в мене вибір: смерть – життя.
Моє серденько, вибирай бажання.
А ризику заряджений заряд
Вдаряв уже в напружене чекання…
(Вірш «Моя кардіоверсія»)

Щоб пом’якшити карколомні випади доби, втілити одвічні народні прагнення і сподівання, зберегти найцінніше – пам’ять роду, Час обирає поетів.

Україно моя, ти ж не стишуй ходи,
В наших душах брини жайвористо.
Ще трудів сокровенних дозріють плоди,
Ще своє ти одягнеш намисто.
(Вірш «Україно моя, свою волю не втрать»)

Щоб врешті-решт вимріялась щаслива, вільна, прекрасна Україна в намисті безмежної любові і Божого благословення, – Поетове серце вибирає: бути!

Любов Бенедишин,
член Національної спілки письменників України.





Рейтингування для твору не діє ?
  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2016-11-18 12:14:58
Переглядів сторінки твору 2074
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг -  ( - )
* Рейтинг "Майстерень" -  ( - )
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.768
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не оцінювати
Автор востаннє на сайті 2019.09.18 19:24
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Богдан Манюк (М.К./М.К.) [ 2016-11-18 20:42:12 ]
Вперше прочитав Вашу передмову до книги Ярослава Петришина, яку він мені подарував. Відразу склалося враження, що поринаєте у світ поета і ніби живете його життям. Сьогодні переконався, що не помилився.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Любов Бенедишин (М.К./М.К.) [ 2016-11-19 10:31:30 ]
Щиро вдячна, Богдане, що читаєте передмови, зокрема мої) Це рідкість нині, напевно. Хоча я особисто люблю читати і передмови, і рецензії... А за Ваші висновки-відчуття - особливе дякую.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Віктор Кучерук (Л.П./М.К.) [ 2016-11-19 17:47:50 ]
Судячи з передмови, висока ідейність поезії В. Полянчука перебуває в парі з тонкою художністю, а це завжди подобається читачам.
Умієш ти, Любо, зрозуміти, відчути, передати...


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Любов Бенедишин (М.К./М.К.) [ 2016-11-22 16:19:13 ]
Ой дякую-дякую, Вікторе!
Взагалі-то нечасто і з неохотою берусь за передмови. Нелегке це діло - зрозуміти, відчути, передати... Тішусь, коли хоч трохи вдається)


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ночі Вітер (Л.П./М.К.) [ 2017-02-13 11:38:35 ]
Соцреалізм? Рецензія семидесятих минулого століття?)))
А Україна - руїна це кров - любов?)))
Привіт депутатам!)))


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Любов Бенедишин (М.К./М.К.) [ 2017-02-13 16:11:53 ]
Хотіла подякувати за те, що читаєте...
Але, знаєте... я сумніваюсь, що Ви прочитали цю передмову.