ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Ігор Шоха
2017.07.23 21:41
Я не пишу, а виливаю,
неначе крицю сталевар.
А недописане клепаю
і закипає самовар.

Іду косарити на луки,
перелопачую город -
усе одно ази та буки

Микола Соболь
2017.07.23 21:26
Найкраще, це любові почуття,
Коли летиш замріяний у вічне,
Я розумію: тільки ти, і я…
І поміж нас іще оце – магічне…
А ти уже не можеш не радіти,
Іще одна душа спішить з пітьми!
Коли любов – народжуються діти,
Вульгарний секс – не пахне він дітьми!

Ігор Шоха
2017.07.23 17:33
Як любо, що немає смерті,
коли із вирію летять
високі думи не затерті
як вечорами зорепад.

А ще миліше йти до неї
дощем у недосяжну даль
і аж до осені цієї

Лариса Пугачук
2017.07.23 17:14
Повз уважність очей, що пiдблимують хижо і сiро,
не зважаючи на цвiркотiння пустих балачок,
йдеш вперед.
Не слідкуєш за вартісним виглядом шкiри.
Часто публiку томно-манiрну ввергаєш у шок.

Свiт якраз для таких.
Свiт для тебе сотворений, друже.

Олександр Сушко
2017.07.23 16:49
У кожного народа свій Христос,
Пілат байдужий, зрАдливий Іуда.
Навергали своїх гріхів обоз,
Але чужим богам несем до суду.

Своє лайно - сусіду за паркан ,
Неначе із балкона папіросу.
І усихає з люті Іордан,

Анонім Я Саландяк
2017.07.23 14:06
спроба простої логічної схеми) З Канта. Спроможність розуміти... ... Віть Вітькову екзотичну історію “Кажана”*: “Ми впіймали кажана. Кажаниха каже: на!.. Нате по пів гривні, аби Папі в Римі не боліла голова ще й за мого янгола. Будьте-но привітні!

Ірина Вовк
2017.07.23 09:19
Панорамний вид лівого берега Нілу - усипальниці єгипетських фараонів. Над Єгиптом прослалася Небесна Зоряна Корова - Нут і огорнула "Та - Кемет" м'якими, теплими сувоями Ночі. Спочиває "Та-Кемет", розкривши своє плодоносне,

Ірина Вовк
2017.07.23 09:08
Над "Оселею бога Птаха" зависло понуре дощове Сонце.
Ра-Атум у зажурі. Важкі непрозорі склепіння його небесних володінь, здається, усім тягарем лягли на плечі виснаженої хамсином землі "Та-Кемет". Крилатий Сонячний Диск покрили темні плями. Єгипет

Микола Дудар
2017.07.23 00:44
Терпимо, но
вот мамы только и отца…
в потусторонней жизни где-то бродят
на улицах прозрачных - радость без лица
не женятся и замуж не выходят
ты там бывал однажды (было… ) повезло
какой-то сбой
болезнью зацепило

Ігор Шоха
2017.07.22 22:28
Живемо у час перемін.
Така уже карта упала.
Не ми обирали, а він
у гавані долі причали.

У часу немає керма.
У люду опущені крила.
А на перепутті нема

Світлана Майя Залізняк
2017.07.22 19:06
Кажуть Кості: не треба віршів.
Краще шубку дружині, саж...
Від Шевченка писав ти гірше,
Ось під грушу клади вантаж,
Докопай до світанку яму,
Заплануй хмарочос, біде,
Ну, навіщо ті епіграми,
Не повісиш реклам ніде,

Ігор Шоха
2017.07.22 15:35
Історію писали не герої
забутої уже старовини.
Ми - орачі і ратаї весни.
Але на сході оживає воїн
у кожному учаснику війни.

Ми обереги бойового духу
усупереч Європі і орді.

Іван Потьомкін
2017.07.22 12:42
Аврагаму,
лікарю й піаністу

Руки музика поклав на рояль.
Очі заплющив, і тої ж миті
Долоні немов одійшли од зап’ясть
На дивну розмову з чорним і білим.
Ліва басила голосом Баха,

Мирослава Шевченко
2017.07.22 12:16
Чому ізнов душа моя шукає забуття?
Чом не знайшов любові я у вирові життя?
Чому тепер знесилено блукаю у пітьмі?
Де дивний сон примарився щасливому мені?

В очах твоїх, в очах твоїх я бачив небеса,
І не питай, чом знову по щоках моїх сльоза.
Ти не

Мирослава Шевченко
2017.07.22 11:56
Бездонная лазурь морских глубин
Блестит в лучах рассвета, словно нимб.
И к небу ясному взлетает птица,
И пламенем костра волна искрится.

Хрустальный замок дремлет вдалеке,
Русалки спят на золотом песке,
Над ними звезды, как огни, мерцают,

Ірина Вовк
2017.07.22 10:35
Злетівши у Небо, Ра-Атум* 82 продовжував т в о р и т и світ, бо сотворене було ще не все. Він промовив таємне:

-- Упокоється Поле Велике!

І вийшли Поля Упокою -- Загробнеє Царство.

-- І будуть для мене рости очерети між трав соковитих! -- і
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Рецензії):

Лариса Пугачук
2016.03.01

Богдан Завідняк
2016.02.29

Іолана Тимочко
2015.03.20

Ольга Значкова
2014.09.19

Олександра Камінчанська
2014.05.03

Василь Закарпатець
2014.04.27

Анатолій Власюк
2014.03.18






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Любов Бенедишин (1964) / Рецензії

 Поетичні ритми серця

Передмова

Для когось поезія – неконтрольований потік підсвідомості, для когось – політ фантазії, непередбачувані ігри розуму, ще для когось – гримуча суміш логіки і натхнення… Найчастіше чуємо, що поезія – це стан душі…
Та, мабуть, не помилюсь, зазначивши, що поезія Володимира Полянчука – в цьому сенсі особлива, бо насамперед вона – його серцебиття. Вперше така думка прийшла до мене у 1999 році, після прочитання другої авторської збірки віршів «Танець каріатид» (попередня, «Саджу свій сад», побачила світ 1995 року). І дізнавшись, що термін «каріатиди» має безпосередній стосунок не лише до міфології, а й до медицини (зокрема, кардіології), лише утвердилась на думці, що теми і ритми віршів учителю з Боб’ятина, історикові за фахом, уродженцю Тартаківця, диктує палке, чутливе, схильне до перенавантажень серце… Найчастіше воно б’є в набат, заходячись від праведного гніву, бо найбільший, найневиліковніший для автора біль – це непроминущий біль за Україну:

В мене серце щемить – може, знову інфаркт?
Але більше болить Україна.
Бо грабують її і ведуть все назад,
Роблять з неї одвічну руїну.
(Вірш «Біль України»)

Тож вслухаючись у нефальшиве звучання патріотичної лірики Володимира Полянчука, мимоволі сприймаєш як належне: несподівану аритмію строф, тривалу тахікардію почуттів, відчутну аневризму образів...
І, ймовірно, для Творця (який бачить і знає все) поезія В.Полянчука – найправдивіша, найточніша кардіограма його серця. Та й для читача, за умови вдумливого занурення в тексти: помисли поета, його почування і поривання, емоції і те, що їх сколихнуло, змусивши серце то шалено калатати, то благоговійно завмирати, – у невимушеній простоті рядків і навіть у зигзагах фразеологічних зворотів, – як на долоні.
Так дізнаємось, що автор, хоч і працює багато років на вчительській ниві, недарма всім єством закорінений у прабатьківську родючу скибу:

Я, істинно одвічний селянин,
За землю цю донині ще в тривозі.
(Вірш «Мене болить»)

Переймаючись переживаннями поета, стаємо свідками і спільниками у його боротьбі з черговим нападом недуги:

Ну і з ким я боротися маю,
Де той ворог невидимий, де?
Я останні зусилля збираю,
Поки морок густий не впаде.
(Вірш «Б’юсь до останку»)

Володимир Полянчук ніколи не належав до тих, чия хата скраю. Як громадський діяч, депутат районної ради кількох скликань, один з засновників «Просвіти» на Сокальщині, завжди перебував у вирі подій, відгукувався на заклики доби і сам ініціював поступ. Його неспокійне любляче серце билось і в такт здобуття Україною довгожданої незалежності, і в унісон з першим і другим Майданами, і нині б’ється у ритмі війни: з ворогами рідної землі, зі зрадниками ідеалів людяності, зрештою, у протистоянні з брехнею, підлістю, захланністю…

А чин Майдану, я вам скажу,
Ще мало хто з нас оцінив.
Тож не танцюй під дудку вражу,
Хрестом себе ти осіни!
(Вірш «Не розчаровуйсь у Майдані»)

За бажання, можна було б закинути автору надмірну заполітизованість деяких текстів, дорікнути не завжди виправданою прямолінійністю висловів… Та хто з поетів цим не грішив? До того ж, складно не погодитись із твердженням Володимира Базилевського: «Відмежуватися від політики, на превеликий жаль, неможливо, її пальці на письменницькому горлі». Особливо в Україні.
Але варто зауважити, що яким би різким і категоричним не здавався Володимир Полянчук у віршах громадянської тематики, йому таки «мріється Україна» і вдається «наснажитись краєм рідним». Близькі і дорогі для автора сільські будні і свята, неповторні – щоденні радості й тривоги. Він плекає «калину з маминого двору», вклоняється «сільським мадоннам», вчить і вчиться берегти вірність у «лебедів Боб’ятина», живе надією і любов’ю…
А бунтівне серце не згодне з швидкоплинністю часу…

Надкусив скибку життя.
А може, так здалося?
А може, лиш подививсь у вікно?

Надкусив і радий, що
Зуби ще не набили оскоми
До рідної стежки.
(Вірш «Скибка життя»)

Тому для мене В.Полянчук, першою чергою, тонкий лірик. «Наш сокальський Сосюра!» – так колись охарактеризував творчість колеги по перу Дмитро Іськів. (Наприкінці 90-х, будучи ще новачком у «Колосі», вперше цей вислів я почула з уст незабутнього Олекси Назарука). І справді, пейзажна та інтимна лірика вдаються автору найкраще – тут поетова муза, якщо й хапається за серце, то лише для того, щоб воно, закохане й зачудоване, не випурхнуло птахом із грудей:

Коли, здається, світ увесь пригорну,
А нині в ньому просто розчинюсь,
Коли красу сполохати боюсь,
Оту принаду вічну первородну.
(Вірш «Як не любити Божий дар життя?»)

І хоча «пережито вже багато», досі «мозаїка далеких літ п’янить» і не стихає в розтривоженому серці щемливий «мотив кохання»:

Бо вже дороги розійшлись
В світи незнані.
А я ж іще не все сказав
Тобі, коханій.
(Вірш «Мотив кохання»)

Автору притаманно щиро захоплюватись не лише жіночою вродою чи красою природи, а й людськими характерами, вчинками, досягненнями: в окремому розділі зібрано присвяти рідним, друзям, цікавим особистостям і визначним датам («Страсні дні Чорновола», «Коломийки для Петра», «Коломийки для Богдана» тощо).
І все ж, лейтмотив нової, третьої за ліком, книжки поета, багаторічного голови Сокальського літературно-мистецького об’єднання «Колос», члена Української асоціації письменників Володимира Полянчука «Мріється Україна» вбачається мені ось у цих, майже гамлетівських, рядках:

Є в мене вибір: смерть – життя.
Моє серденько, вибирай бажання.
А ризику заряджений заряд
Вдаряв уже в напружене чекання…
(Вірш «Моя кардіоверсія»)

Щоб пом’якшити карколомні випади доби, втілити одвічні народні прагнення і сподівання, зберегти найцінніше – пам’ять роду, Час обирає поетів.

Україно моя, ти ж не стишуй ходи,
В наших душах брини жайвористо.
Ще трудів сокровенних дозріють плоди,
Ще своє ти одягнеш намисто.
(Вірш «Україно моя, свою волю не втрать»)

Щоб врешті-решт вимріялась щаслива, вільна, прекрасна Україна в намисті безмежної любові і Божого благословення, – Поетове серце вибирає: бути!

Любов Бенедишин,
член Національної спілки письменників України.






  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2016-11-18 12:14:58
Переглядів сторінки твору 1096
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (5.146 / 5.67)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (5.191 / 5.76)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.768
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не оцінювати
Автор востаннє на сайті 2017.07.23 15:52
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Богдан Манюк (М.К./М.К.) [ 2016-11-18 20:42:12 ]
Вперше прочитав Вашу передмову до книги Ярослава Петришина, яку він мені подарував. Відразу склалося враження, що поринаєте у світ поета і ніби живете його життям. Сьогодні переконався, що не помилився.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Любов Бенедишин (М.К./М.К.) [ 2016-11-19 10:31:30 ]
Щиро вдячна, Богдане, що читаєте передмови, зокрема мої) Це рідкість нині, напевно. Хоча я особисто люблю читати і передмови, і рецензії... А за Ваші висновки-відчуття - особливе дякую.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Віктор Кучерук (Л.П./М.К.) [ 2016-11-19 17:47:50 ]
Судячи з передмови, висока ідейність поезії В. Полянчука перебуває в парі з тонкою художністю, а це завжди подобається читачам.
Умієш ти, Любо, зрозуміти, відчути, передати...


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Любов Бенедишин (М.К./М.К.) [ 2016-11-22 16:19:13 ]
Ой дякую-дякую, Вікторе!
Взагалі-то нечасто і з неохотою берусь за передмови. Нелегке це діло - зрозуміти, відчути, передати... Тішусь, коли хоч трохи вдається)


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Вітер Ночі (Л.П./М.К.) [ 2017-02-13 11:38:35 ]
Соцреалізм? Рецензія семидесятих минулого століття?)))
А Україна - руїна це кров - любов?)))
Привіт депутатам!)))


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Любов Бенедишин (М.К./М.К.) [ 2017-02-13 16:11:53 ]
Хотіла подякувати за те, що читаєте...
Але, знаєте... я сумніваюсь, що Ви прочитали цю передмову.