ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Вячеслав Семенко
2017.01.21 02:50
Він ішов неквапною ходою,
і наплічник, наче автомат
втомлено підтримував рукою,
демобілізований солдат...

Він ішов, чужий для цього світу -
без смертей, без воєн і звитяг.
Переживши на війні два літа,

Марія Дем'янюк
2017.01.20 23:43
А веселий сніговик
Дбати про берізку звик:
Одягає рукавички
Й заплітає їй в косички
Білі бантики й перлинки -
Все, що падає з хмаринки.
З пуху білого хустина
У сріблястих намистинах.

Ірина Бондар Лівобережна
2017.01.20 23:38
Орфей був парубок моторний
(з «культурних» був, неабияк)
На душах грав, як на валторні,
Талановитий був хлопак.

Мав ліс і поле за домівку,
Всіх мавок співом чарував.
Та якось в полі здибав дівку,

Ірина Бондар Лівобережна
2017.01.20 23:33
Живу… Живу, чи животію
Як Місяця неповний серп.
Співати весело – не смію,
Від гіркоти язик отерп,

Від кави чорної гіркої,
Що обпікає, як окріп.
Мовчу – від підлості людської,

Юра Ерметов
2017.01.20 21:10
Коли хтось намагається щось порадити, то мені так і хочеться спитати: "А ти сама оце пробувала?" Коли хтось когось обмовляє, то мені так і кортить утнути їм, вимовивши: "Ти ж і гадки не маєш, про що (чи кого) говориш!" Коли хтось вигадує казки

Олена Малєєва
2017.01.20 19:45
Повертається все на круга свої.
І як захочеш, повертаються кращі люди.
Повертається навіть час який згаяв ти -
Стукає болем у груди.

Тож відчиняй, як стука, і йди на ви,
Перемагати в боях за самого себе,
А як у війні не здобудеш ти булави

Олена Малєєва
2017.01.20 19:43
Якщо чорна душа, як море
І ночами не можеш спати
Захлинаючись власним горем,
Не бажаючи другу щоку підставляти.

То не звалюй хрести на плечі
Щоб нести на страшну голгофу,
А тихо плануй втечу

Микола Дудар
2017.01.20 17:11
Рік 1979. Селище поблизу Комсомольска- на - Амурі… Люта зима. Мені незабаром тридцять. Гормони грають на повну. Працюю у самому престижному ресторані «Бригантина» на березі Амура музикантом. Граю на барабанах, співаю… ми популярні, вільних місць завжди бр

Лесь Українець
2017.01.20 15:43
Рим не став би йти до нас,
Візантія хитрувала.
Зовсім інші племена
По-латинськи узнавали.

Поки ми корів пасли
І кнурам хвости крутили,
Люди розумом росли,

Володимир Бойко
2017.01.20 15:25
Комусь щастить, обравши вірний шлях,
В дорозі ні на крок не оступитись,
А іншим – сотворивши ідеал,
Йому довіку віддано молитись.

Мигтять калейдоскопом у житті
Мільярди неймовірних комбінацій,
І, як не стережись, не обійти

Олександр Олехо
2017.01.20 14:54
Путі Господні вище… далі…
Прозорий замок угорі.
Напій безсмертя із Грааля
і посвіт срібної зорі.

Уздовж надії перегони.
Шукають щастя копачі.
Талан поділено на зони.

Ігор Шоха
2017.01.20 14:10
На що це існування тихе, сите,
якщо воно буває не таке,
яке я сам волію пережити, –
явитися ясним дереворитом
і метеором вийти у піке?

***
Новобудови біля рову

Сергій Гупало
2017.01.20 14:06
Ой, осінь… І думки пливуть, як тихі риби.
Співай, оспівуй, не блазнюй -- пиши творіння.
З тобою ми, поете, поріднились ніби:
Сентиментальні -- близимо журбу осінню.

І звичний листопд нічого не підкаже,
А тільки відчуття нам оголити може.
У

Світлана Мельничук
2017.01.20 13:44
Сум в долоні падає, як сніг.
З вуст холодні звуки - недієві.
Є на вибір: пряник і батіг.
От якби ж то я не на дієті!

От якби ж то роки молоді
Й ми обоє не такі уперті.
Вилами писали по воді

Світлана Мельничук
2017.01.20 13:35
Іноді мені так солодко.
Іноді за себе соромно.
Щастя ти моє "гоморрове".
І содомське теж ти - горенько.

Спогади - рої докучливі,
Як мені від вас утомливо.
Ви зі мною досі - зручно вам.

Віта Парфенович
2017.01.20 12:13
Шторм в мені –
аж на дні –
піщинки догори –
всю бери!
І вогні
злітних смуг
запали!
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Рецензії):

Лариса Пугачук
2016.03.01

Богдан Завідняк
2016.02.29

Іолана Тимочко
2015.03.20

Олександра Камінчанська
2014.05.03

Василь Закарпатець
2014.04.27

Анатолій Власюк
2014.03.18

Любов СЕРДУНИЧ
2014.03.11






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Любов Бенедишин (1964) / Рецензії

 Поетичні ритми серця

Передмова

Для когось поезія – неконтрольований потік підсвідомості, для когось – політ фантазії, непередбачувані ігри розуму, ще для когось – гримуча суміш логіки і натхнення… Найчастіше чуємо, що поезія – це стан душі…
Та, мабуть, не помилюсь, зазначивши, що поезія Володимира Полянчука – в цьому сенсі особлива, бо насамперед вона – його серцебиття. Вперше така думка прийшла до мене у 1999 році, після прочитання другої авторської збірки віршів «Танець каріатид» (попередня, «Саджу свій сад», побачила світ 1995 року). І дізнавшись, що термін «каріатиди» має безпосередній стосунок не лише до міфології, а й до медицини (зокрема, кардіології), лише утвердилась на думці, що теми і ритми віршів учителю з Боб’ятина, історикові за фахом, уродженцю Тартаківця, диктує палке, чутливе, схильне до перенавантажень серце… Найчастіше воно б’є в набат, заходячись від праведного гніву, бо найбільший, найневиліковніший для автора біль – це непроминущий біль за Україну:

В мене серце щемить – може, знову інфаркт?
Але більше болить Україна.
Бо грабують її і ведуть все назад,
Роблять з неї одвічну руїну.
(Вірш «Біль України»)

Тож вслухаючись у нефальшиве звучання патріотичної лірики Володимира Полянчука, мимоволі сприймаєш як належне: несподівану аритмію строф, тривалу тахікардію почуттів, відчутну аневризму образів...
І, ймовірно, для Творця (який бачить і знає все) поезія В.Полянчука – найправдивіша, найточніша кардіограма його серця. Та й для читача, за умови вдумливого занурення в тексти: помисли поета, його почування і поривання, емоції і те, що їх сколихнуло, змусивши серце то шалено калатати, то благоговійно завмирати, – у невимушеній простоті рядків і навіть у зигзагах фразеологічних зворотів, – як на долоні.
Так дізнаємось, що автор, хоч і працює багато років на вчительській ниві, недарма всім єством закорінений у прабатьківську родючу скибу:

Я, істинно одвічний селянин,
За землю цю донині ще в тривозі.
(Вірш «Мене болить»)

Переймаючись переживаннями поета, стаємо свідками і спільниками у його боротьбі з черговим нападом недуги:

Ну і з ким я боротися маю,
Де той ворог невидимий, де?
Я останні зусилля збираю,
Поки морок густий не впаде.
(Вірш «Б’юсь до останку»)

Володимир Полянчук ніколи не належав до тих, чия хата скраю. Як громадський діяч, депутат районної ради кількох скликань, один з засновників «Просвіти» на Сокальщині, завжди перебував у вирі подій, відгукувався на заклики доби і сам ініціював поступ. Його неспокійне любляче серце билось і в такт здобуття Україною довгожданої незалежності, і в унісон з першим і другим Майданами, і нині б’ється у ритмі війни: з ворогами рідної землі, зі зрадниками ідеалів людяності, зрештою, у протистоянні з брехнею, підлістю, захланністю…

А чин Майдану, я вам скажу,
Ще мало хто з нас оцінив.
Тож не танцюй під дудку вражу,
Хрестом себе ти осіни!
(Вірш «Не розчаровуйсь у Майдані»)

За бажання, можна було б закинути автору надмірну заполітизованість деяких текстів, дорікнути не завжди виправданою прямолінійністю висловів… Та хто з поетів цим не грішив? До того ж, складно не погодитись із твердженням Володимира Базилевського: «Відмежуватися від політики, на превеликий жаль, неможливо, її пальці на письменницькому горлі». Особливо в Україні.
Але варто зауважити, що яким би різким і категоричним не здавався Володимир Полянчук у віршах громадянської тематики, йому таки «мріється Україна» і вдається «наснажитись краєм рідним». Близькі і дорогі для автора сільські будні і свята, неповторні – щоденні радості й тривоги. Він плекає «калину з маминого двору», вклоняється «сільським мадоннам», вчить і вчиться берегти вірність у «лебедів Боб’ятина», живе надією і любов’ю…
А бунтівне серце не згодне з швидкоплинністю часу…

Надкусив скибку життя.
А може, так здалося?
А може, лиш подививсь у вікно?

Надкусив і радий, що
Зуби ще не набили оскоми
До рідної стежки.
(Вірш «Скибка життя»)

Тому для мене В.Полянчук, першою чергою, тонкий лірик. «Наш сокальський Сосюра!» – так колись охарактеризував творчість колеги по перу Дмитро Іськів. (Наприкінці 90-х, будучи ще новачком у «Колосі», вперше цей вислів я почула з уст незабутнього Олекси Назарука). І справді, пейзажна та інтимна лірика вдаються автору найкраще – тут поетова муза, якщо й хапається за серце, то лише для того, щоб воно, закохане й зачудоване, не випурхнуло птахом із грудей:

Коли, здається, світ увесь пригорну,
А нині в ньому просто розчинюсь,
Коли красу сполохати боюсь,
Оту принаду вічну первородну.
(Вірш «Як не любити Божий дар життя?»)

І хоча «пережито вже багато», досі «мозаїка далеких літ п’янить» і не стихає в розтривоженому серці щемливий «мотив кохання»:

Бо вже дороги розійшлись
В світи незнані.
А я ж іще не все сказав
Тобі, коханій.
(Вірш «Мотив кохання»)

Автору притаманно щиро захоплюватись не лише жіночою вродою чи красою природи, а й людськими характерами, вчинками, досягненнями: в окремому розділі зібрано присвяти рідним, друзям, цікавим особистостям і визначним датам («Страсні дні Чорновола», «Коломийки для Петра», «Коломийки для Богдана» тощо).
І все ж, лейтмотив нової, третьої за ліком, книжки поета, багаторічного голови Сокальського літературно-мистецького об’єднання «Колос», члена Української асоціації письменників Володимира Полянчука «Мріється Україна» вбачається мені ось у цих, майже гамлетівських, рядках:

Є в мене вибір: смерть – життя.
Моє серденько, вибирай бажання.
А ризику заряджений заряд
Вдаряв уже в напружене чекання…
(Вірш «Моя кардіоверсія»)

Щоб пом’якшити карколомні випади доби, втілити одвічні народні прагнення і сподівання, зберегти найцінніше – пам’ять роду, Час обирає поетів.

Україно моя, ти ж не стишуй ходи,
В наших душах брини жайвористо.
Ще трудів сокровенних дозріють плоди,
Ще своє ти одягнеш намисто.
(Вірш «Україно моя, свою волю не втрать»)

Щоб врешті-решт вимріялась щаслива, вільна, прекрасна Україна в намисті безмежної любові і Божого благословення, – Поетове серце вибирає: бути!

Любов Бенедишин,
член Національної спілки письменників України.






  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2016-11-18 12:14:58
Переглядів сторінки твору 391
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (5.116 / 5.65)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (5.107 / 5.69)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.768
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не оцінювати
Автор востаннє на сайті 2017.01.20 16:13
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Богдан Манюк (М.К./М.К.) [ 2016-11-18 20:42:12 ]
Вперше прочитав Вашу передмову до книги Ярослава Петришина, яку він мені подарував. Відразу склалося враження, що поринаєте у світ поета і ніби живете його життям. Сьогодні переконався, що не помилився.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Любов Бенедишин (М.К./М.К.) [ 2016-11-19 10:31:30 ]
Щиро вдячна, Богдане, що читаєте передмови, зокрема мої) Це рідкість нині, напевно. Хоча я особисто люблю читати і передмови, і рецензії... А за Ваші висновки-відчуття - особливе дякую.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Віктор Кучерук (Л.П./М.К.) [ 2016-11-19 17:47:50 ]
Судячи з передмови, висока ідейність поезії В. Полянчука перебуває в парі з тонкою художністю, а це завжди подобається читачам.
Умієш ти, Любо, зрозуміти, відчути, передати...


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Любов Бенедишин (М.К./М.К.) [ 2016-11-22 16:19:13 ]
Ой дякую-дякую, Вікторе!
Взагалі-то нечасто і з неохотою берусь за передмови. Нелегке це діло - зрозуміти, відчути, передати... Тішусь, коли хоч трохи вдається)