Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.04.30
14:26
Сидять діди попід тином сиві та сивіші,
Розмовами про минуле зранку себе тішать.
Хоч укотре уже чули, слухають уважно,
Не якісь там пустобрехи, а люди ж поважні.
Розповідь ведуть неспішно – куди поспішати,
Все одно лиш до обіду вернуться до хати.
Си
Розмовами про минуле зранку себе тішать.
Хоч укотре уже чули, слухають уважно,
Не якісь там пустобрехи, а люди ж поважні.
Розповідь ведуть неспішно – куди поспішати,
Все одно лиш до обіду вернуться до хати.
Си
2026.04.30
14:06
Витоки свідомості – такі джерела,
які не напувають, а біжать
моїх думок пісенним а капела,
вриваючись у тиху благодать
западин лагідного смиренства.
Мряка безсонячних просторів ущелин,
сходи минулих лавин і водоспадів,
які не напувають, а біжать
моїх думок пісенним а капела,
вриваючись у тиху благодать
западин лагідного смиренства.
Мряка безсонячних просторів ущелин,
сходи минулих лавин і водоспадів,
2026.04.30
11:17
березня 1968 року героїчно загинув мій друг, космонавт Юрій Гагарін. Але перед тим, як загинути, він мені сказав: "Жоро, будь у літературі першим! Як я - у космосі!" З того моменту я зрозумів, що в моїй поезії і прозі ідіотизм має бути суто космічного м
2026.04.30
11:15
Нескінченні дощі заливають свідомість.
І ковчег для рятунку уже потонув.
Хто ж допише печальну і змучену повість,
У якій за лаштунками Бог підморгнув?
Хто допише дощі на картині стозвучній
Там, де пензель упав у провалля віків?
Хто допише туман, б
І ковчег для рятунку уже потонув.
Хто ж допише печальну і змучену повість,
У якій за лаштунками Бог підморгнув?
Хто допише дощі на картині стозвучній
Там, де пензель упав у провалля віків?
Хто допише туман, б
2026.04.30
09:39
Вітер увірвавсь на ганок,
ходором вся хата.
Не буди мене так рано,
я ще хочу спати.
Додивитись сни рожеві,
дочекатись зливи
і плекати світ у мреві
срібної оливи.
ходором вся хата.
Не буди мене так рано,
я ще хочу спати.
Додивитись сни рожеві,
дочекатись зливи
і плекати світ у мреві
срібної оливи.
2026.04.30
05:47
Зоряниці марніють тоді,
Коли жаром займається обрій,
А розбуджений звуками дім
Переповнюють світло і добрість.
Погасають, як іскри, рої
Зоряниць на блідім небосхилі,
Коли родяться вірші мої
І показують крила та силу.
Коли жаром займається обрій,
А розбуджений звуками дім
Переповнюють світло і добрість.
Погасають, як іскри, рої
Зоряниць на блідім небосхилі,
Коли родяться вірші мої
І показують крила та силу.
2026.04.29
23:51
Небесна синь така безмежна.
Не можу погляд зупинить.
Бо неповторна зникне мить.
А ми від Всесвіту залежні.
Думки бувають протилежні
тому, що коїться навколо.
Навколо скільки горя, зла.
Ось так і я в собі несла,
Не можу погляд зупинить.
Бо неповторна зникне мить.
А ми від Всесвіту залежні.
Думки бувають протилежні
тому, що коїться навколо.
Навколо скільки горя, зла.
Ось так і я в собі несла,
2026.04.29
22:02
ми переважно сумні
віриш у це чи ні
нас переважно не пре
ні депардьйо ні маре
і гороскопи не суть
хай вони інших несуть
рифами сірих діб
де заробляють на хліб
віриш у це чи ні
нас переважно не пре
ні депардьйо ні маре
і гороскопи не суть
хай вони інших несуть
рифами сірих діб
де заробляють на хліб
2026.04.29
21:39
О, шматяр колує справно
По вулиці вниз і вгору
Я спитав би, у чому справа
Але знаю, він не говорить
І пані до мене лагідні
І пов’яжуть бантики
Але глибоко у серці
Я знаю, не втекти
По вулиці вниз і вгору
Я спитав би, у чому справа
Але знаю, він не говорить
І пані до мене лагідні
І пов’яжуть бантики
Але глибоко у серці
Я знаю, не втекти
2026.04.29
20:34
Земля здригалась доокіл,
палало місто у кварталах.
В повітрі – дим з вогнем навпіл,
і люд нажаханий в підвалах.
За залпом залп в імлу цупку
гатили «Гради» неупинно,
а біля церкви нашвидку
палало місто у кварталах.
В повітрі – дим з вогнем навпіл,
і люд нажаханий в підвалах.
За залпом залп в імлу цупку
гатили «Гради» неупинно,
а біля церкви нашвидку
2026.04.29
20:28
«Ти плачеш, Йоно? І за чим?
За цим кущем, який ти не садив?»
«Ні, не за цим, мій Боже».
«А за чим же?»
«Плачу, а варто б скорше вмерти, аніж далі жити...
Іще тоді, коли в китовім череві
Три дні й три безсонні ночі
Я пристрасно моливсь, щоб Ти мене
За цим кущем, який ти не садив?»
«Ні, не за цим, мій Боже».
«А за чим же?»
«Плачу, а варто б скорше вмерти, аніж далі жити...
Іще тоді, коли в китовім череві
Три дні й три безсонні ночі
Я пристрасно моливсь, щоб Ти мене
2026.04.29
19:31
Випльовує новатор гасло
сонети ж до яких не звик
на нього діють мов на чорта
часник
***
Дивлюсь у вибране, зітхаю...
сонети ж до яких не звик
на нього діють мов на чорта
часник
***
Дивлюсь у вибране, зітхаю...
2026.04.29
12:33
Знову снилися мертві. Снилося, що я мушу бути на якійсь конференції по кубофутуризму. Заходжу в якийсь бароковий будинок: анфілади, мармурові сходи, скульптури Геракла в левовій шкурі, Гекати, Діани Вічноцнотливої, двері, що більш нагадують врата, потім з
2026.04.29
11:27
Не хочу в дзеркало дивитись,
Бо я себе не впізнаю.
Лиш хмара зяє, ніби витязь,
Мов усміх янгола в раю.
Я пізнаю свої глибини
У морі в штормах громових,
Коли торкається людини
Бо я себе не впізнаю.
Лиш хмара зяє, ніби витязь,
Мов усміх янгола в раю.
Я пізнаю свої глибини
У морі в штормах громових,
Коли торкається людини
2026.04.29
10:34
Апельсинний Кратін*
Долучи до життя богомаза -
Фосфоричний коктейль,
Ніби збитий тертям цвіркунів,
В мармурових шпаринах
Достатньо мистецького сказу,
Апельсинний Кратін -
Драматург, що часу заяснів.
Долучи до життя богомаза -
Фосфоричний коктейль,
Ніби збитий тертям цвіркунів,
В мармурових шпаринах
Достатньо мистецького сказу,
Апельсинний Кратін -
Драматург, що часу заяснів.
2026.04.29
10:08
Не дозволяй мені себе винити,
Я більше за життя його люблю!
Як небеса — отави соковиті,
І чуйну пісню з присмаком жалю.
Я так його кохаю, Боже! Нащо
Ти дав мені жагу земного щастя,
Аби міняла волю на кайдани?
Його любити я не перестану.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Я більше за життя його люблю!
Як небеса — отави соковиті,
І чуйну пісню з присмаком жалю.
Я так його кохаю, Боже! Нащо
Ти дав мені жагу земного щастя,
Аби міняла волю на кайдани?
Його любити я не перестану.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Микола Дудар (1950) /
Рецензії
Кілька приємних слів від Валерії Богуславської до майбутньої поетичної збірки.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Кілька приємних слів від Валерії Богуславської до майбутньої поетичної збірки.
НЕСПОДІВАНИЙ СПУРТ
Я з тим біьшою зацікавленістю прочитала рукопис поетичної збірки Миколи Дударя, що знаю його віршування давно. Мушу чесно зізнатися, що такого велетенського кроку вперед я аж ніяк не чекала, тому надзвичайно приємно вражена. Бо це ж не жовтороте пташеня, що тільки робить перші невпевнені спроби стати на крило, а людина досвідчена, зріла, має неабиякий життєвий досвід, як мовиться, біографію. А такій людині переламати себе, відкрити в собі якісь нові духовні джерела надзвичайно важко, майже неможливо. Треба робити надлюдське зусилля, і тут опертям можуть слугувати лише неабияка сила волі і цілеспрямованість. А слід зважити й на те, що всі життєві обставини проти: треба облаштовувати власне гніздо, годувати сім’ю, та ще й маючи таку щедру, суто добродійну душу, якою наділили пана Миколу Бог і доля. Тож із чим порівняти такий творчий поступ?
Це нагадую мені середньої руки стаєра, якого заявили на змагання «для галочки», він майже всю дистанцію плентався десь у хвості основної групи, а наприкінці зробив несподіваний ривок, спурт обійшов усіх, і виявилося, що не ніякий не середнячок - сірячок, а майже Володимир Куц.
Що найбільше імпонує мені у віршах пана Дударя? По-перше: слід віддати йому належне, він майже звільнився від нездоланного бажання римувати будь-що з будь-чим. Якщо ця давня вада раптом (дуже рідко) і вигулькне, то впіймати і прибрати - справа суто редакторська. Вірші його пружні, майже позбавлені «поетичного» сміття і зайвих прикрас. Справжні чоловічі, мужні вірші. По-друге: він володіє вмінням, притаманним далеко не кожному, навіть визнаному поету: він вміє закінчувати вірш саме там і так, як треба, тобто крапка, чи знак оклику - на належному місті: вміє розставляти акценти, його найбільш влучний удар припаде на кінець бою (вірша).
І насамкінець, аби не бути голослівною, наведу вірш, який викликав у мене справжнє захоплення:
Чи від вітру цей струм у грудях?
Чи від сонця, що ледве світить?
Знов обскубаний, хмарний грудень
У неволі неволить скніти…
Рівноправна ти в суперечках.
Клаптик суші, чомусь безлюдний…
Відбуваються дивні речі:
Після грудня - одразу лютий…
Ми тут - перші, тому що стрічні.
Наша пристань - одне подвір’я.
Приховай мене там, де вічність.
Де моє і твоє сузір’є…
Зичу автору нових злетів, нових поетичних збірок. І в наш непоетичний час (хоча Ліна Костенко й зауважила, що не буває епох для поетів) - визнання хай не всенародного, але людей, що знаються на поезії і цікавляться нею - неодмінно.
Валерія Богуславська. поетеса. перекладачка. член НСПУ.
лауреат премії ім. Миколи Ушакова.
Я з тим біьшою зацікавленістю прочитала рукопис поетичної збірки Миколи Дударя, що знаю його віршування давно. Мушу чесно зізнатися, що такого велетенського кроку вперед я аж ніяк не чекала, тому надзвичайно приємно вражена. Бо це ж не жовтороте пташеня, що тільки робить перші невпевнені спроби стати на крило, а людина досвідчена, зріла, має неабиякий життєвий досвід, як мовиться, біографію. А такій людині переламати себе, відкрити в собі якісь нові духовні джерела надзвичайно важко, майже неможливо. Треба робити надлюдське зусилля, і тут опертям можуть слугувати лише неабияка сила волі і цілеспрямованість. А слід зважити й на те, що всі життєві обставини проти: треба облаштовувати власне гніздо, годувати сім’ю, та ще й маючи таку щедру, суто добродійну душу, якою наділили пана Миколу Бог і доля. Тож із чим порівняти такий творчий поступ?
Це нагадую мені середньої руки стаєра, якого заявили на змагання «для галочки», він майже всю дистанцію плентався десь у хвості основної групи, а наприкінці зробив несподіваний ривок, спурт обійшов усіх, і виявилося, що не ніякий не середнячок - сірячок, а майже Володимир Куц.
Що найбільше імпонує мені у віршах пана Дударя? По-перше: слід віддати йому належне, він майже звільнився від нездоланного бажання римувати будь-що з будь-чим. Якщо ця давня вада раптом (дуже рідко) і вигулькне, то впіймати і прибрати - справа суто редакторська. Вірші його пружні, майже позбавлені «поетичного» сміття і зайвих прикрас. Справжні чоловічі, мужні вірші. По-друге: він володіє вмінням, притаманним далеко не кожному, навіть визнаному поету: він вміє закінчувати вірш саме там і так, як треба, тобто крапка, чи знак оклику - на належному місті: вміє розставляти акценти, його найбільш влучний удар припаде на кінець бою (вірша).
І насамкінець, аби не бути голослівною, наведу вірш, який викликав у мене справжнє захоплення:
Чи від вітру цей струм у грудях?
Чи від сонця, що ледве світить?
Знов обскубаний, хмарний грудень
У неволі неволить скніти…
Рівноправна ти в суперечках.
Клаптик суші, чомусь безлюдний…
Відбуваються дивні речі:
Після грудня - одразу лютий…
Ми тут - перші, тому що стрічні.
Наша пристань - одне подвір’я.
Приховай мене там, де вічність.
Де моє і твоє сузір’є…
Зичу автору нових злетів, нових поетичних збірок. І в наш непоетичний час (хоча Ліна Костенко й зауважила, що не буває епох для поетів) - визнання хай не всенародного, але людей, що знаються на поезії і цікавляться нею - неодмінно.
Валерія Богуславська. поетеса. перекладачка. член НСПУ.
лауреат премії ім. Миколи Ушакова.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
