ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Серго Сокольник
2017.09.20 19:01
Ця ніч віршування відточує стиль.
Неначе чорнило розлите на стіл,
Вона тобі в душу втіка, ніби жах,
Що вірш не напишеться... Пишеться... Ах...
.....................................

Складаються зорі. Підходить пора...
Ще тоне у мороці твій Катр-Бра

Мирослав Артимович
2017.09.20 17:53
Немало див дарує нам природа –
митець неперевершено-умілий:
вона і зачаровує, і годить,
лікує душу, освіжає тіло.

А кожен витвір – формою і суттю
такий нерукотворно-бездоганний:
у ньому Вишній замисел присутній,

Любов Бенедишин
2017.09.20 12:11
Вергай діла, слова верзи –
Усі «вагомі».
Зламали бевзні терези.
Феміда – в комі.

Їй повернутись до снаги
З пітьми, де в’язко...
Та час вже кинув на торги

Олександр Сушко
2017.09.20 10:18
Я - беспробудний оптиміст,
Люблю хороші вісті.
Зубів нема. Але є міст,
Коронки золотисті.

Недбало вибрита щока
Але шикарні вуса.
Жона вечеряти гука -

Любов Матузок
2017.09.20 09:52
Цинготні зливи. Дев’ять довгих діб
не вистачає вітаміну сонця.
На яснах ґрунту – кров’янистий слід
листків. І вже заслаблим оборонцем

втікає день, дрібніє – не шукай,
мелькне, мов кінь, годин округлим клубом.
І вечора підсохлий коровай

Ірина Вовк
2017.09.20 08:57
Ти перейшов цей квітник, де впала твоя хустинка,
Цей біложасминний крик - архангела чиста сльозинка...
Застиг аромат ялівцю на листі, падучому з гілки...
Як спалах очей твоїх, зрки - живі діаманти - лицю...

Ти перейшла цей квітник, як переходять із

Микола Соболь
2017.09.20 05:53
Самотнє дерево печалі
Колише спогади земні,
Які пливуть за сині далі –
Лелеками у вишині.
Накрите чорною вуаллю
На плечі опускає жур.
Що далі буде? За печаллю
Невидимий вже виріс мур.

Світлана Майя Залізняк
2017.09.20 00:53
Запрошую читачів-слухачів.

Василь Кузан
2017.09.19 23:00
Коли ідеш із темряви у темінь,
Міняючи упевненість на страх,
Виловлюючи перелітні теми,
Облизуючи спрагу на вустах…

Коли вростаєш у підґрунтя сенсу,
Сейсмічність ночі всотуючи в сон,
Не дихаєш, а ковзаєш по плесу

Сонце Місяць
2017.09.19 18:23
любити із тобою всі часи
та під луну ясних чи ні сезонів
збувати сни купляти свій classic
& трохи вслухатись ~
рамштайн шаманить зонне

увесь капець заскоченості всі
чума війна тюремні макарони

Олександр Сушко
2017.09.19 17:31
Я - пророк. Не маю дому.
Вже старенький, сивоглав.
Плечі долу гне утома,
Хочу впасти поміж трав.

Не бажав такої долі,
Це, скажу вам, не медок.
П'яти репані, в мозолях.

Тетяна Флора Мілєвська
2017.09.19 17:22
Із чого складається осінь на схилі свого життя?
Так лагідно вітер просить, так дихає небуттям,
На каві малюнок лиха, на склі проростає пил.
У осені діловитість зникає раптово! Сил
У неї на все немає. Криве задзеркалля стін
Небесного ґартування - зупи

Олена Багрянцева
2017.09.19 11:21
Дріб’язкові слова. І годинник занедбаний в хаті.
Знову сердиться ніч на м’які мокачінові зорі.
Ти шукаєш мене у тунелі свого коридору.
Ти бажаєш мене
Відчайдушно,
Уперто,
Затято.

Вітер Ночі
2017.09.19 11:05
Моє життя, що павутиння біле,-
Десь промайнуло поміж віт і літ,
Зійшло в провалля необачне, пінне
І там знайшло запліснявілий слід.

Моє життя,- ні схрону, ні узбіччя.
Котило по шляху за кроком крок.
Можливо Ти вгамуєш, знімеш відчай

Вадим Василенко
2017.09.19 10:34
Пісок огортає тебе шерхким покривалом, і ти прагнеш пірнути, розчинитися, щезнути в ньому, вимкнувши телефон і МР3плеєр, розсипатися і пливти між водою і часом, які чи не єдині зосталися тим, чим були завжди. Пісок огортає тебе шорстким саваном, і поволі

Ірина Вовк
2017.09.19 09:06
Відтак, мій друже, мовлено “пращай”…
Чутливо так сльоза ряхтить на віях.
Рожеві сни в дрімучих сніговіях…

… Мій вогнику, а ти собі палай!

Ще тепло нам в жаринках темних руж,
ще наших губ блакитні едельвейси
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поеми):

Ірина Вовк
2017.06.10

Гористеп Іван Кирчей
2017.04.20

Микола Соболь
2017.01.25

Яна Правобережная
2016.05.02

Арбер Йамолсен
2016.03.19

Іванна Литвинець І
2016.03.11

Віталій Пригорницький
2016.03.05






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Володимир Ляшкевич (1963) / Поеми / Із роману «Ісус»

 Кесарія Маритима     із роману «Йе-шýа»
1
Прекрасний час для проповіді. В місті
гнітюча тиша. Вулична сторожа
із ранку п’є вино, кидає кості.
Намісника немає, все спокійно,
якого дідька нидіти надворі?

Прекрасний час для проповіді. Небо
забите хмарами, вирує море,
на вулицях похмурі громадяни,
яким набридло нудьгувати вдома.
Стікаються до головного храму,
що увінчав єдиний пагорб в місті.

Найкращий вигляд на округу звідси,
і мури захищають від вітрів,
і гавань унизу, як на долоні,
а, головне, чутки спочатку тут
з’являються, а потім вже деінде.

І як інакше, раз і храм, і місто
посвячені одному й тому ж богу,
що змінює подекуди ім’я,
але ніколи вінценосний титул.

2
На площі перед храмом постать в хутрі.
Стоїть недвижно, час від часу стрімко
здіймає вгору руку з криком: “Досить!”

Юрба густішає. Настирні зайди
шепочуть в кожне вухо: “Се пророк!”
“Невдовзі!.. Станеться!.. Моліться!..”
-“Досить!”

У городян, які останнім часом
частенько бачать вельми схожі дійства,
на хмурих лицях злі усмішки.
-“Досить!”
Невже на світі може бути гірше!
Куди вже далі, гірше не буває!
Зима сувора видалась, весна
немислимо запізнюється.
-“Досить!”
Штормить. Штормить. Штормить. Нічого більше.
Ні кораблів нових, ні караванів,
ні заробітку - тільки хтиві зайди!
А Цезарю плати належне.
-“Досить!”
Єдина втіха бачити, що іншим
подекуди буває гірше. З храму
виходить жрець, грозить пророку.
-“Досить!”
Із себе витиснувши всіх бродяг,
юрба, мов по команді, відступає.

Прислужники, що вибігають з храму,
лупцюють палицями волоцюг,
збивають з ніг нестямного пророка.

Юрба регоче і свистить услід
побитим зайдам, що дрібочуть схилом,
накульгуючи, стогнучи, здійнявши
кумедно-урочисто на руках
свого пророка тіло. Esse dignum
spectaculum, ad guot respiciat
intentus operi (sic) suo deus.*

Вирують хмари. Гуркотить прибій.
Прекрасний час для проповіді
бурі.

(* лат. - Ось достойне видовище,
аби на нього оглянувся бог, споглядаючи своє творіння)


3
Кімната для приїжджих. Вид на місто,
що Ірод збудував на стражі моря.

Біля вікна важкий дубовий стіл,
просяклий хмелем, дві широкі лави.

Одягнутий у кольорові шати
чорнобородий велет-фінікієць
кладе на стіл, паруючі духмяно,
великі чаші: - Сам перецідив,
розбавив доброю водою в міру.
З корицею і медом, не вино -
нектар божественний, умножить сили…

Мандрівники – статечний афінянин,
геть сивий, та на вигляд ще міцний,
і гарно складений, середніх літ,
в недорогій накидці арамеєць, -
кивають вдячно. Арамеєць мовить
над чашею слова подяки небу.

Поважний афінянин благодушні
кидає погляди з-під сивих брів.
Господар ж усміхається - в задумі,
яку ціну узяти за ночівлю.

Багатий може дати і денарій,
а з бідного - хіба візьмеш сестерцій?
Та ще й оповідає афінянин,
що арамейця вже пограбували,
що голого зустрів його в пустелі,
мовляв, тому на нім така хламида.
Грек в доброті своїй пропонував
найкращий плащ, але дивак був проти –
узяв накидку від слуги!.. Напевне
за дивака заплатить афінянин.

Єдине, варто вести перемови
з ним наодинці, щоб не чув дивак,
тоді вторгую не один денарій.

Але який! Оце ввійшов б і голим
у Кесарію. Голим! Бо повинен!
Недавно, схоже, виповнилось літ
аби віщати людям “вищу волю”.
А розпочати вирішив із-звідси,
де дві безодні охопили сушу!
З одного боку вічна спрага Риму,
а з іншого - намісників жадання.
Йе-шуа зве себе. Воно і справді -
таке вчиняти необхідна поміч,
але усіх богів, одного мало!
Та як би не було – вони прийшли
аби отримав хтось монети срібні!

Господар задоволений собою.
Не кожен вміє точно рахувати.

4
Хвала Юпітеру, відкрилось небо!
Вітри притихли, втамувались хвилі.

На обрії помічені вітрила!
До порту мчать ватаги хлопчаків,
летить провулками відлуння руху.

Служителі, що продають за храмом
богами не спожиті кусні м’яса,
тривожать люд розмовами про ціни
і про важку хворобу у жерця,
що палицею лупцював пророка.

Люд гомонить, що зайди все ще в місті
і що усе це дивний збіг обставин –
присутність схимника, факт побиття,
хвороба, наслана жерцю, погода,
що врешті прояснилась, - диво, диво.

Утім, розмови швидко ущухають -
над містом лине переможна мідь,
у порт заходить корабель торговий.

Хвала Юпітеру, відкрилось море!

5
Невпинний галас чайок. Плюскіт хвиль.

Слідів не залишаючи на гальці,
ступає тінь. Спиняється поблизу
захопленого морем арамейця.

Той зачаровано глядить у далеч,
наповнену ефіром осяйним.
Пориви вітру тануть у хвилястім
волоссі арамейця.
-“Йе-шу-á...”

Волання чайок, шепотіння хвиль.
І сонце - тепле, ще ласкаве, сонце.

Тінь, набуваючи тілесність, м'яко
обходить арамейця: “Йе-шу-á"

І налітає вереск дітлахів.
Біжать навипередки по дорозі -
уздовж розкішних віл, повз акведуки,
збігають вниз, до лінії прибою.
Торкаються води - хто обережно,
а хто і надто сміло. Гомонять.
- “Ще не зігрілася!”, - “Кажу, за місяць
пірнати будемо…”, - “О! глянь, поглянь -
ожúло море, тут і там вітрила!”

- “А чули? в Маритимі чудодій
зцілив сліпого!”, - “Вигадки! ти бачив
сліпого того?!”, - “Кажуть, звична справа,
але не кожному є по кишені…”
- “Давай спитаємо у чоловіка!”
- “Зважай! Бо дасть тобі по голові!..”

Ватага обступає арамейця.
Тінь відступає за каміння.
-“Йе-шу-á..."

Кружляння чайок, плюскотіння хвиль.
Яскраве сонце - тепле, ще не жарке.

6
Чудесний день!

Проміння білить стіни
будівель кам’яних, блистить на бронзі
скульптур, привезених сюди з Еллади,
кохається зі свіжістю садів,
цвіте веселкою понад фонтаном
на площі головній, і сліпить очі,
до моря звернуті.

Прекрасний день!
Величні колонади. Небо. Спокій
весняної пори, коли усе
іще попереду – усе найкраще.

Біля палацу Ірода, де нині
намісника притулок, велелюдно.
В палац прибули слуги і готують
палати для господаря нового.

Сирійського легата глашатай
вигукує нові укази Риму,
зачитує порядок привітання
правителя під час проїзду містом.

Народ хвилюється – новий намісник
очікується вже за кілька днів.
Подейкують, що грек, та родом з Понту.
О, зрозуміло, в будь-якому разі
якісь відмінності повинні бути
між греками, що збудували місто
і греком, присланим збирати гроші,
але суттєвими - ніяк, ніяк! -
бо грек усюди, як відомо, грек.

Прекрасний день!
Новини теж прекрасні!

7
В юрбі глузують над жартівником,
який доводить, що не стало греків -
той підіймає руку й додає,
що фінікійців теж немає, словом,
є тільки ті, що носять тогу, й інші.

Довкола гам, здебільшого на грецькій,
поважні громадяни гомонять
поміж собою про діла насущні,
про подорожі, про торгові справи,
дають обітниці, зійшовшись в цінах,
і тягнуться поволі, хто куди.

Та мало хто відразу йде додому.

Бідніші сунуть на центральну площу
послухати ораторів і далі
у пошуках розваг за мури міста:
до іподрому, чи амфітеатру,
ті, що багатші, завертають в лазні, -
мудруючи, утім, про те саме:
що новому наміснику до серця –
гучні імпрези, чи зростання статку.
Чийого саме статку - не говорять.

Але ні там, ні тут не забувають
казати слово щирої хвали
Тиберію - за мудрість царювання.
Казання вельми схожі на змагання,
нехай без переможців, тільки участь,
та навіть кислий вираз на обличчі
хороша тема для палких доносів.

Пташиний щебет, ніжно-плинне світло,
і запахи, хвилюючі, весняні.
Спасибі Цезарю тобі за день!
Чудовий день! –
очікувань
прекрасних.

8
Закон цей повернув із небуття
не так давно сам імператор Август:
здавен до суду притягали тих,
хто зраджував своєму війську, чи
загрожував соборності, громаді,
чи ж бо дурним державним управлінням
вчиняв образу величі народній.

Цілком прийнятні правила, допоки
до суду звали тільки за діяння.
За сказане ж ніколи не карали.

Але часи минали і слова
навчилися не тільки промовляти,
але записувати і читати
усі кому не лінь. На самоті ж,
без форуму, уважного до мови,
тепер уже було не розібрати
де правда, де обман і хитрий наклеп,
що потребують строгого закону!
Не кожен словом вірний, як Вергілій,
хоч букви зовні ніби ті ж самі.

Але й не кожен Цезар – мудрий Август,
який у добре зрозумілих цілях
повернення до строгої моралі
використанням батьківських законів
образу величі не підмінив
бажанням розібратися зі знаттю.

Доноси заохочував, читав їх,
але не більше, доставало знати,
що дій лихих довкілля не планує.

Втім, Август, залишаючи по собі
Тиберія, вважав, тепер народ
нагоду матиме за ним і сумувати.

Напевно правильно вважав - Тиберій
ненавидіти зміг не тільки знать.
І змусив чи не всіх про всіх писати.

Суди ж судили строго і закони
виконувалися. Хоча по суті
Образа величі вже визначалась іншим.

9
Публічне побиття пішло на користь.

Пророк, одягнутий у гарні шати,
посеред учнів, вимитих і тихих,
стрічає всіх бажаючих. Учора
тут був різноманітний люд з околиць,
а нині вже поважні городяни.

Цілком достатньо вигуку: “я бачу!”,
а потім ще: “я ходжу!”, “я зцілився!”,
аби привабити бідніший люд.
І декількох порад стосовно грошей,
аби прийшли на другий день багаті.

Що більший статок ваших прохачів,
то легше з ними дати собі раду.
Бо так чомусь складається повсюди,
як більшає майна, натомість менше
таланту, мудрості стає. А вихід -
ховати статки від самого себе
здається хибним, зовсім неприйнятним.
І кожен крок поглиблює безвихідь,
яку сприймаєш за нестачу статків.
Здається, гроші уладнають все,
та основне ховається в здається.

Пророк окрилено бубнить слова
незрозумілі, видимо, купцеві,
бо він розгублений, глядить тривожно,
і слуги теж розгублені його.

Коли пророк змовкає, то найближчий
від нього справа сивочолий учень
встає і гарним голосом віщає,
що все збувається найкращим чином -
казна борги купцеві поверне,
звертатися до суду не потрібно.
А потім з натяком ще додає:
- Учитель каже, що не справедливість
утілюється в благо, а доцільність.

Слова про суд втішають прохача,
він хоче одного, аби чимшвидше,
питає: - Скільки?
Учень, підійшовши
до нього, каже: - Попередньо тридцять,
і тридцять по поверненні вам боргу.

Купцю не до вподоби розмір плати,
одначе знак дає помічнику,
і той витягує монети срібні
із вибитим зображенням тріумфу
Тіберія над ворогами Риму.

Там, де запряжені сьогодні коні,
За Августа були слони. Квадрига,
пришвидшилася у своєму леті,
але полегшала. Що краще? хтозна.
Та поки ціни не ростуть – все добре.

Купця проводять через задні двері,
бо при парадних вже черговий гість.

Красуня прагне вірної поради.
Натомість має щедрий подарунок.

10
Оратор прагнув довести, що жінка,
у будь-якому випадку є лихом.

Та як на зло неподалік на площі
з’явились міми й розпочали грати
комедію на схожу тему, й люд,
відразу скупчившись довкола них,
раз по раз оплесками, диким сміхом
збивав оратора: - Вони гадають,
що народившись жінкою, по праву
вже володіють (оплески) отим,
чим платимо ми їм за насолоду,
коротку насолоду їхнім тілом!

Якби платили (крики, сміх) ми після,
тверезо, так би мовити, коли
бажання не потьмарює нам глузду,
тоді би (дикий сміх) ці неподобства
не відбувалися!.. – оратор змовк,
помітивши потилиці і спини
колишніх слухачів та опонентів.

Промова не завершена, терзає
нутро промовцю, він глядить суворо
з підвищення свого на площу, велич
якої вкрита цим мізерним людом.

Промову не завершено, не тішить
промовця й те, що в римських володіннях
немає мімів кращих за оцих.

11
Центральна площа з гомінким фонтаном
була фонтаном і сама – з постійним
бучним людським пінявим переливом
униз, до гавані і кораблів,
і вгору, до центральних вулиць міста,
що тут перетинались.
Будівничий,
свідомо опустивши площу нижче
від вулиць на десяток сходин, зміг
надати форми їй амфітеатру,
і відокремити від суєти
(одної на угоду дещо іншій).
Тому будь-хто послухати міг виступ
чи просто посидіти, відпочити,
поглянути на гавань, на палац
намісника, на пагорб храму, та
пройтись по мозаїчних плитах між
величними скульптурами, відчувши
усю свою мізерність перед Римом.

Хоча була це тільки Кесарія -
колишня твердь Стратонової Вежі,-
на Августом дарованій землі
заснована тому літ п’ятдесят,
але царем найбільшим Іудеї.

12
- Боги сьогодні не потрібні люду.

Жадання більшості такі прості -
щасливо жити, тихо відійти,
померти в старості, свічею м’яко
дотанути жовтавим воском тіла.

Боги ж бо завжди вимагають - більше
служіння, відданості, боротьби,
і жодного порушення кордонів
дозволеного – сивий афінянин
направив пальця на веселий натовп
довкола мімів, - істину пізнати,
втім, неможливо у юрбі, в розвагах.
Так, полишаючи богів, вони
ідуть в нікуди. У священні храми
натомість входять пустка і руїна.
І я вже бачу ті часи, коли
на запитання – хто у вас найкращий? -
вони всерйоз казатимуть про себе.
І все довкола знищиться стократ,
і сто разів поновлюватись буде,
та кожним разом гірше, доки сліду
не лишиться від нашої природи.
Натомість прийде інша суть речей,
від натовпу оцих. Доки не пізно,
Йе-шуа, ми повинні щось робити?

- Хіба на все не вища від земної
існує воля? - погляд арамейця
на мить спинився на обличчі грека, -
кажу тобі, і твоїм свідкам, що
її потрібно виконати вам,
мені, усім, хто здатен відчувати.
Це головне – відчути і здійснити.

Доки слабкий і відчувати можеш,
надія залишається в тобі,
і віра в Інше, Вище над собою.

Внизу на площі зойкнула юрба,
мім, що стрибав, невдало впав, але
затим підвівся. Встав і арамеєць,
із усмішкою легко доторкнувся
міцного афінянина плеча:
– Та прощай. Старій собі щасливо.

У афінянина в очах блиснуло,
та він розвів руками лиш і мовчки
дивився вслід, аж доки дивна діва
в оточенні прекрасних юних слуг
не підійшла: - Йдемо старий, старіти.
Побачився? почув? Тож геть печалі!
І голосно, розкішно засміялась.

І наче розгорнулось безліч крил,
над площею майнув духмяний вітер.

Пропали міми. Дотепер забутий,
ожив промовець. Вже здійнявши руку,
аби надалі честити жінок,
у мить лиху для себе зором стрівся
із однією з тих, що промайнула
немов видіння чарівне повз нього,
і з тим застиг.
Під свист і насміхання
в оратора з очей лилися сльози,
та жодних слів із занімілих вуст.

Хоча, тут зрозуміло і без слів -
воістину, жінки і лихо поруч.

13
“Хвала богам, все йде як і належить!
З’явилася торгівля, є пожертви.
Провісник і пророк наш має успіх,
підтримуємо, звісно, скільки сил.

Як далі підуть справи - буде видно, -
корабель з прокуратором новим
ввійшов у гавань вчора, по обіді.

Штандарти, позолочені щити,
квадрига імператорська, скульптура
Тиберія на ній, намісник з військом,
врочисте вручення ключів від міста,
святкова церемонія у храмі,
затим на площі головній, розкішна
вечірня трапеза, відтак гуляння
нічні, забави, оргії, вистава
місцевого театру в лазнях, міми,
актриси, і короткий сон солдата.

Сьогодні - зустріч з митарями і
відвідання місцевої скарбниці,
нарада із військовими, обід,
прийом вельмож, отримання дарунків...

Дарунки після огляду знесли,
як Цезарю належні і державі,
на судно, що до Рима завтра плине.

З оказією шлю ним і свої
дари в скарбницю головного храму,
а також супровідного листа.

Здоров’я Богорівному! І сили
Юпітеру у звершеннях його!”

Жрець-настоятель закінчuв писання,
полегшено зітхнув і кинув оком
на гарний перстень з диво діамантом,
дарунок від провісника. Підвівся.
Поглянув у вікно, і мовив тихо:
- О краєвид богів, свята природа.
І суєта суєт життя людського.
Та хай вже краще виникне спокуса,
ніж відійду від істин.
Urbs venalis!*

2005-2007


Urbs venalis* - продажне місто.



© Copyright: Володимир Ляшкевич, 2007


Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.



Найвища оцінка Жорж Дикий 5.5 Любитель поезії / Любитель поезії
Найнижча оцінка Дмитро Топольський 5.25 Любитель поезії / Любитель поезії


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2007-06-05 16:59:22
Переглядів сторінки твору 3719
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 4.798 / 5.38  (5.127 / 5.53)
* Рейтинг "Майстерень" 4.904 / 5.5  (5.121 / 5.53)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.746
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми РОМАН У ВІРШАХ
Автор востаннє на сайті 2017.09.17 23:37
Автор у цю хвилину відсутній