
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2021.03.03
12:54
Поміж зажур - шатро вербове…
Поміж думок - проміння вербне…
Як добре, що живий ще ровер —
Бо я навідаюсь, як смеркне…
І все згадаю по-хвилинно.
Перецілую наші кроки…
І те, загублено безвинно,
Що у собі несу допоки…
Поміж думок - проміння вербне…
Як добре, що живий ще ровер —
Бо я навідаюсь, як смеркне…
І все згадаю по-хвилинно.
Перецілую наші кроки…
І те, загублено безвинно,
Що у собі несу допоки…
2021.03.03
08:01
Ні, я ненавиджу.
Безтямні очі опустились в яму…
Метелики весною більш не народяться
серед хмільного хламу,
бо вже ненавиджу –
така весна.
Тетерею глухим блукаю я,
коли люблю.
Безтямні очі опустились в яму…
Метелики весною більш не народяться
серед хмільного хламу,
бо вже ненавиджу –
така весна.
Тетерею глухим блукаю я,
коли люблю.
2021.03.03
06:17
Зацвітала китайка* щороку
на городі раніше за всіх
і врожаю давала нівроку,
й біля неї гучний лунав сміх.
Убереться до літа плодами
кожна гілочка, як оксамит
і чекає, коли прийде мама
урожаю збір благословить.
на городі раніше за всіх
і врожаю давала нівроку,
й біля неї гучний лунав сміх.
Убереться до літа плодами
кожна гілочка, як оксамит
і чекає, коли прийде мама
урожаю збір благословить.
2021.03.02
14:25
В байдужих водах Рік, узятий течією,
Лишився я один без вірних моряків:
Індійці здобиччю зробили їх своєю,
Припнувши голими до писаних стовпів.
І не жалкую я про втрачену поклажу
Фламандського зерна, англійського ткання.
Одразу як мого не стало
Лишився я один без вірних моряків:
Індійці здобиччю зробили їх своєю,
Припнувши голими до писаних стовпів.
І не жалкую я про втрачену поклажу
Фламандського зерна, англійського ткання.
Одразу як мого не стало
2021.03.02
13:46
притча. оригінальний сюжет***
Понад мороком ночі
Янгол зла пролітав.
Царству темряви в очі
Заглядав... Наглядав...
Він, по заході сонця,
Що червоне, мов кров,
Понад мороком ночі
Янгол зла пролітав.
Царству темряви в очі
Заглядав... Наглядав...
Він, по заході сонця,
Що червоне, мов кров,
2021.03.02
11:24
– Тобі «у сумі самоти»
до мене ще іти й іти
одному... пішки... як до неба.
А що іще поетам треба?
Тобі – дорога суєти
не так до мене як до себе,
мені до іншої мети,
до мене ще іти й іти
одному... пішки... як до неба.
А що іще поетам треба?
Тобі – дорога суєти
не так до мене як до себе,
мені до іншої мети,
2021.03.02
11:18
– Пообіцяй мені ці дні,
коли уже і лютий плаче,
і я чекаю на удачу
і на дарунки весняні.
Як не поділимо остачу,
усе тобі, а не мені –
і наші кольорові дні,
коли уже і лютий плаче,
і я чекаю на удачу
і на дарунки весняні.
Як не поділимо остачу,
усе тобі, а не мені –
і наші кольорові дні,
2021.03.02
11:13
Масна земля уже готова до візиту весни.
Масній землі уже кортить, щоб в неї – плуг чи лопата…
В передостанню люту ніч мені мій батько наснивсь:
такий незвично молодий, і все казав, що не палить.
Та ні, не кликав у якусь там неземну паралель.
Пита
Масній землі уже кортить, щоб в неї – плуг чи лопата…
В передостанню люту ніч мені мій батько наснивсь:
такий незвично молодий, і все казав, що не палить.
Та ні, не кликав у якусь там неземну паралель.
Пита
2021.03.02
10:24
Колись у ліс забрів один медвідь.
Сподобалась йому зелена хаща
і залишився в тому лісі жить
топтун Мишко, з дитинства роботящий.
Його громада радо прийняла
в розкішні лісові свої пенати,
та заячу посаду лиш змогла
Сподобалась йому зелена хаща
і залишився в тому лісі жить
топтун Мишко, з дитинства роботящий.
Його громада радо прийняла
в розкішні лісові свої пенати,
та заячу посаду лиш змогла
2021.03.02
08:11
Друге березня. Сон.
Ви, мій любий герою,
на кордоні поезій чужих і моїх.
Зсуньмо зримий заслон
з тих думок, що горою
тиснуть в очі до Вас з перечитаних книг.
Хід минулих подій
Ви, мій любий герою,
на кордоні поезій чужих і моїх.
Зсуньмо зримий заслон
з тих думок, що горою
тиснуть в очі до Вас з перечитаних книг.
Хід минулих подій
2021.03.01
21:56
Переродіть, переіначте
Своє, згублене між лих..
Дворище з виглядом… тим паче,
За новиною страх притих.
Перестеліть, переконайте
Частину збуджених причин
І краєвид сюди додайте
Своє, згублене між лих..
Дворище з виглядом… тим паче,
За новиною страх притих.
Перестеліть, переконайте
Частину збуджених причин
І краєвид сюди додайте
2021.03.01
09:45
Хоч на картах таро ворожи,
Дама пікова - горда, свавільна.
Нащо я тобі, правду скажи? -
Не розбещена, тиха, наївна.
У очах глибини таїна,
і минулого глею сум'яття.
Неможливо дістатися дна
Дама пікова - горда, свавільна.
Нащо я тобі, правду скажи? -
Не розбещена, тиха, наївна.
У очах глибини таїна,
і минулого глею сум'яття.
Неможливо дістатися дна
2021.03.01
07:44
Гарних, весняних днів,
ярого сонця у вікна.
Чуєш, лунає спів?
У світі весна розквітла.
Тихо дзюрчать струмки,
так сходить зима злиденна.
І понесло думки
помежи березок і кленів.
ярого сонця у вікна.
Чуєш, лунає спів?
У світі весна розквітла.
Тихо дзюрчать струмки,
так сходить зима злиденна.
І понесло думки
помежи березок і кленів.
2021.03.01
05:57
Переливайся з себе – в мене,
цю кров поезії помнож,
дерева зодягни в зелене,
гаї фантазій розтривож.
Відвідай місто після зливи,
де скніє три мільйони я,
весновельможна диво-діво,
цю кров поезії помнож,
дерева зодягни в зелене,
гаї фантазій розтривож.
Відвідай місто після зливи,
де скніє три мільйони я,
весновельможна диво-діво,
2021.02.28
20:11
Ти сам собі спільноти вольних дум…
Оброслої в обставинах облуди
Як каже наш товариш - рідний кум:
- Перетомивсь, виходь частіше в люди…
Забудь про справедливість, і про гнів…
Чи розірви, чи сплюнь у слід «абись-ку»
Землі потрібен дощ і перегній -
Оброслої в обставинах облуди
Як каже наш товариш - рідний кум:
- Перетомивсь, виходь частіше в люди…
Забудь про справедливість, і про гнів…
Чи розірви, чи сплюнь у слід «абись-ку»
Землі потрібен дощ і перегній -
2021.02.28
19:50
Сидить Василько у хаті
Та у вікно визирає.
Хотів піти погуляти,
Але мороз не пускає.
Куса за пальці і щоки,
Під кожушок теплий лізе.
Та й сніг зовсім неглибокий
Ганяє вітер понизу.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Та у вікно визирає.
Хотів піти погуляти,
Але мороз не пускає.
Куса за пальці і щоки,
Під кожушок теплий лізе.
Та й сніг зовсім неглибокий
Ганяє вітер понизу.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
2017.03.14
2016.03.01
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Ігор Калинець (1939) /
Рецензії
Довершений світ Ігоря Калинця. Автор Василь Терещук
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Довершений світ Ігоря Калинця. Автор Василь Терещук
Що не кажіть, але знайти сьогодні у Львові справжнього поета - проблема із нелегких. І хоча у столиці Галичини є десятки людей, які пишуть вірші, Поетами, з великої літери, абсолютну більшість із них назвати важко. Літераторами – старшими чи молодшими – так! Але не поетами. Доробок старших відгонить продуктами напіврозпаду радянської доби. Молодші втішаються власним егоцентризмом, і намагаються переконати ровесників, що, буцім, справжня література починається тільки із них. Знесилившись у боротьбі за читача, вони сьогодні об’єдналися у гурти і вряди-годи влаштовують у Львові, перефразовуючи Михаля Семенка, поезовистави. Їх приходять послухати, але читають і надалі катастрофічно мало.
Відтак не перебільшу, коли скажу, що справжній поет у Львові є тільки один. Його ім’я – Ігор Калинець.
Я часто зустрічаю цього чоловіка на вулицях Львова. Калинець – людина надзвичайно діяльна. Він намагається не пропустити жодної культурної події. Його боляче ранять акти політичного, мистецького невігластва чи навіть вандалізму. І він відразу дає їм гостру оцінку, чим вельми дратує тих, хто спричинився до їх появи.
Довший час я не міг зрозуміти, чому Ігореві Калинцеві та його дружині Ірині у львівській пресі донедавна так часто влаштовували відверту обструкцію. Усе стало на свої місця після того, як з’явилося видання про судовий процес над подружжям Калинців, організований КДБ на початку 70-років минулого століття. Річ у тім, що проти Калинців тоді давали свідчення й чимало нині відомих львів’ян. Відтак трагічне минуле продовжує жбурляти у поета вже не брили - камінці. Але не скажеш, що від того йому менш боляче.
Радянський режим запроторив Ігоря Калинця на довгі роки за грати. Але поет не став деревцем, яке засохло, бо його вирвали із рідного саду. В ув’язненні, на засланні, він продовжував активно писати. Під його пером народжувалися поезії духовно вільної людини, яка ні на йоту не втратила зв’язку з рідною мовою, культурою, землею. Він ніби усвідомлював, що справжніми невільниками був не він з дружиною, іншими українськими політв’язнями, а ті, хто допомагав КДБ заштовхати їх за грати. Він зберіг свою свободу, свою поетичну неповторність, щоб згодом поділитися ними з нами.
Не секрет, що повернення із заслання Ігоря Калинця до Львова спричинило не лише пекельний головний біль тодішній компартійній владі, але й збурило літературне середовище. Досі твори поета можна було читати лише у самвидаві або ж у виданнях, що побачили світ за межами СРСР. Невдовзі з’явилися його перші книги в Україні. Але до його поезій і далі намагалися причепити лейби незрозумілих, або ж навіяних, скажімо, темами та стилями польської поезії. Найбільш лояльні критики Калинця називали його продовжувачем поетичних традицій Богдана-Ігоря Антонича.
А тим часом літературне повернення Калинця на батьківщину слід оцінювати значно радикальніше. Він привніс в українське літературне середовище давно втрачені еталони поетичної естетики, краси і досконалості слова. Бо Калинець таки досконалий у кожному своєму рядку. У нього не має випадкових віршів і тем. Так могла писати лише людина, яка щодня дивилася в очі Зла і навіть Смерті. І як на мене, саме ці особливості його творчості і заважали жити тодішнім радянським а тепер заважають нинішнім, значно молодшим за віком від Калинця літераторам.
Твори Ігоря Калинця вже оцінені на державному рівні – йому присудили премію імені Тараса Шевченка. Та на цьому роль держави у житті поета, здається, і вичерпалася. Принаймні двотомник своїх поезій, що побачив світ у видавництві „Факт”, Ігор Калинець зміг видати лише за кошт доброчинців.
До того ж, Калинець упродовж багатьох років займається літературним перекладом, пише книги для дітей, але до поезії не береться. Каже, що у ній він сказав усе, що міг раніше. І це, мабуть, правда. Прочитавши 14 збірок поета, можна переконатися, що Калинець створив власний світ, описавши його до найменших дрібниць. У ньому є довершеність. Той світ тепер здатен самостійно обертатися на орбіті української культури.
Текст звучав на радіо „Свобода”
Відтак не перебільшу, коли скажу, що справжній поет у Львові є тільки один. Його ім’я – Ігор Калинець.
Я часто зустрічаю цього чоловіка на вулицях Львова. Калинець – людина надзвичайно діяльна. Він намагається не пропустити жодної культурної події. Його боляче ранять акти політичного, мистецького невігластва чи навіть вандалізму. І він відразу дає їм гостру оцінку, чим вельми дратує тих, хто спричинився до їх появи.
Довший час я не міг зрозуміти, чому Ігореві Калинцеві та його дружині Ірині у львівській пресі донедавна так часто влаштовували відверту обструкцію. Усе стало на свої місця після того, як з’явилося видання про судовий процес над подружжям Калинців, організований КДБ на початку 70-років минулого століття. Річ у тім, що проти Калинців тоді давали свідчення й чимало нині відомих львів’ян. Відтак трагічне минуле продовжує жбурляти у поета вже не брили - камінці. Але не скажеш, що від того йому менш боляче.
Радянський режим запроторив Ігоря Калинця на довгі роки за грати. Але поет не став деревцем, яке засохло, бо його вирвали із рідного саду. В ув’язненні, на засланні, він продовжував активно писати. Під його пером народжувалися поезії духовно вільної людини, яка ні на йоту не втратила зв’язку з рідною мовою, культурою, землею. Він ніби усвідомлював, що справжніми невільниками був не він з дружиною, іншими українськими політв’язнями, а ті, хто допомагав КДБ заштовхати їх за грати. Він зберіг свою свободу, свою поетичну неповторність, щоб згодом поділитися ними з нами.
Не секрет, що повернення із заслання Ігоря Калинця до Львова спричинило не лише пекельний головний біль тодішній компартійній владі, але й збурило літературне середовище. Досі твори поета можна було читати лише у самвидаві або ж у виданнях, що побачили світ за межами СРСР. Невдовзі з’явилися його перші книги в Україні. Але до його поезій і далі намагалися причепити лейби незрозумілих, або ж навіяних, скажімо, темами та стилями польської поезії. Найбільш лояльні критики Калинця називали його продовжувачем поетичних традицій Богдана-Ігоря Антонича.
А тим часом літературне повернення Калинця на батьківщину слід оцінювати значно радикальніше. Він привніс в українське літературне середовище давно втрачені еталони поетичної естетики, краси і досконалості слова. Бо Калинець таки досконалий у кожному своєму рядку. У нього не має випадкових віршів і тем. Так могла писати лише людина, яка щодня дивилася в очі Зла і навіть Смерті. І як на мене, саме ці особливості його творчості і заважали жити тодішнім радянським а тепер заважають нинішнім, значно молодшим за віком від Калинця літераторам.
Твори Ігоря Калинця вже оцінені на державному рівні – йому присудили премію імені Тараса Шевченка. Та на цьому роль держави у житті поета, здається, і вичерпалася. Принаймні двотомник своїх поезій, що побачив світ у видавництві „Факт”, Ігор Калинець зміг видати лише за кошт доброчинців.
До того ж, Калинець упродовж багатьох років займається літературним перекладом, пише книги для дітей, але до поезії не береться. Каже, що у ній він сказав усе, що міг раніше. І це, мабуть, правда. Прочитавши 14 збірок поета, можна переконатися, що Калинець створив власний світ, описавши його до найменших дрібниць. У ньому є довершеність. Той світ тепер здатен самостійно обертатися на орбіті української культури.
Текст звучав на радіо „Свобода”
Найвища оцінка | Жорж Дикий | 6 | Любитель поезії / Любитель поезії |
Найнижча оцінка | Майстер Рим | 5 | Любитель поезії / Любитель поезії |
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію