ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯАвторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2020.07.03
19:30
Стоять у Призов’ї три могили.
Найменша називається Корсак
Найвища з них Бельмак, чи то Горіла,
Та ще середня Синя, чи Токмак.
Я вам легенду хочу розповісти
Про три високі степові гори.
Було то у часи прадавні, звісно,
Якої
Найменша називається Корсак
Найвища з них Бельмак, чи то Горіла,
Та ще середня Синя, чи Токмак.
Я вам легенду хочу розповісти
Про три високі степові гори.
Було то у часи прадавні, звісно,
Якої
2020.07.03
10:15
Багатий і давно уже не раб,
Уславлений мудрістю повсюди,
Езоп де тільки вже не побував.
От тільки в Дельфах не довелося бути.
І ось він там. І як повсюди байкою частує.
Та якось тут не так, як всюди.
Слухати слухають дельфійці, а платити – ні.
Гада
Уславлений мудрістю повсюди,
Езоп де тільки вже не побував.
От тільки в Дельфах не довелося бути.
І ось він там. І як повсюди байкою частує.
Та якось тут не так, як всюди.
Слухати слухають дельфійці, а платити – ні.
Гада
2020.07.03
10:04
Велика криса* не їла рису,
а виключно целофан.
Жила на світі в одній кобіті,
що влізла у сарафан.
Попереду довгі роки вигнання
на каторгу у Сибір,
плювати, у ній жевріє останнє:
а виключно целофан.
Жила на світі в одній кобіті,
що влізла у сарафан.
Попереду довгі роки вигнання
на каторгу у Сибір,
плювати, у ній жевріє останнє:
2020.07.03
08:59
Дай руку, сонце, і іди за мною,
не обертайся на презирство й сміх.
Хто судить всіх не відчуває болю,
і не вмирає кожен день за гріх.
Хай кине камінь той в крилату спину,
хто не злукавив навіть у думках.
Я відколола сонця половину,
не обертайся на презирство й сміх.
Хто судить всіх не відчуває болю,
і не вмирає кожен день за гріх.
Хай кине камінь той в крилату спину,
хто не злукавив навіть у думках.
Я відколола сонця половину,
2020.07.03
07:35
Що у світі діється...
Зайві ще надіються,
що оклигають живими
із болячками своїми,
поки десь подінуться.
***
Знаємо, що коїться:
Зайві ще надіються,
що оклигають живими
із болячками своїми,
поки десь подінуться.
***
Знаємо, що коїться:
2020.07.03
06:55
Радій сьогоденню.
Довкола безмежна блакить
і думка про вічне летить,
здається буденно…
А ми? Не відчули.
Як всесвіт торкається нас
його необтяжливий глас –
трембіта гуцула,
Довкола безмежна блакить
і думка про вічне летить,
здається буденно…
А ми? Не відчули.
Як всесвіт торкається нас
його необтяжливий глас –
трембіта гуцула,
2020.07.02
22:43
Два яблука дитя тримало,
на вигляд гарних і смачних.
Гостинець де воно дістало,
не відав я, та то не гріх.
Звернувся щиро до малого, –
Одне дай яблучко мені.
Поглянув той з-під лоба строго,
примружив очі враз ясні
на вигляд гарних і смачних.
Гостинець де воно дістало,
не відав я, та то не гріх.
Звернувся щиро до малого, –
Одне дай яблучко мені.
Поглянув той з-під лоба строго,
примружив очі враз ясні
2020.07.02
19:00
Каховське море, хвиля в берег б’є,
Пінявий слід лишає за собою.
Кигичуть чайки десь над головою,
А вранці сонце із води встає,
І враження, немов то, справді, море,
Таке ж безмежне, як і всі моря.
Та відчуттям не варто довірять:
Оманливі чарівні ці
Пінявий слід лишає за собою.
Кигичуть чайки десь над головою,
А вранці сонце із води встає,
І враження, немов то, справді, море,
Таке ж безмежне, як і всі моря.
Та відчуттям не варто довірять:
Оманливі чарівні ці
2020.07.02
16:55
От і душа,здається, відцвіла.
Прив*ялив вітер запашні покоси.
І щось у ній по-іншому голосить.
І не рятують ні дощі,ні роси.
Але ж була? А чи ж була?
Стомилася,напевно, і на мить
Затихла. Дивиться , і слухає-чекає,
Прив*ялив вітер запашні покоси.
І щось у ній по-іншому голосить.
І не рятують ні дощі,ні роси.
Але ж була? А чи ж була?
Стомилася,напевно, і на мить
Затихла. Дивиться , і слухає-чекає,
2020.07.02
14:44
Глибоко у душі"… На скільки це глибоко?
А за красивими словами – пустота…
І не болить душа, коли не бачить око,
Або тяжіння не пускає в небеса.
Колекція гріха затягує в болото,
І доля має пульсувати у імлі,
Міняє дії щирі на омани злото,
А за красивими словами – пустота…
І не болить душа, коли не бачить око,
Або тяжіння не пускає в небеса.
Колекція гріха затягує в болото,
І доля має пульсувати у імлі,
Міняє дії щирі на омани злото,
2020.07.02
13:35
Хто слова породив,
І що це за диво:
Чому слово "матуся"
Сяє грайливо?
Доброусмішка світла
На обличчі від "тато",
І серденько сміється
І що це за диво:
Чому слово "матуся"
Сяє грайливо?
Доброусмішка світла
На обличчі від "тато",
І серденько сміється
2020.07.02
11:06
Ця жіночка на більше заслуговує.
усмішка сонячна і очі чудотворні.
По віденські з вершками чорну каву п'є
і ходить у пуантах на краю безодні.
Пряде із кужеля лавандорунні сни,
і дістає з криниці сивини тумани.
Летить голубкою у вогнище війни,
усмішка сонячна і очі чудотворні.
По віденські з вершками чорну каву п'є
і ходить у пуантах на краю безодні.
Пряде із кужеля лавандорунні сни,
і дістає з криниці сивини тумани.
Летить голубкою у вогнище війни,
2020.07.02
09:01
Хай кожен день, мов скромна ікебана,
мов невигадливий орнамент на підлозі,
хай ні на мить мене в твій дім не звано,
коли б не йшов ти – я стою на розі.
Можливо, я свій сором загубила,
коли найперше ці зустріла очі.
Нехай щодня так скромно я любила
мов невигадливий орнамент на підлозі,
хай ні на мить мене в твій дім не звано,
коли б не йшов ти – я стою на розі.
Можливо, я свій сором загубила,
коли найперше ці зустріла очі.
Нехай щодня так скромно я любила
2020.07.02
08:33
Молитвами тихими,
коси аж до пліч,
йшла шляхами млистими
пречудова ніч.
Всюди пахло росами,
травами у млі,
запахами млосними
матінки землі…
коси аж до пліч,
йшла шляхами млистими
пречудова ніч.
Всюди пахло росами,
травами у млі,
запахами млосними
матінки землі…
2020.07.01
22:15
Поначалу он заинтересовал меня рассказом о своем приятеле Йоне. Всю жизнь тот прожил под именем Леня.
История житейская, когда в угоду славянскому уху Сруль, Мошке, Пинхас, Натан... вынуждены были становиться Александром, Михаилом, Анатолием...
Но в отл
2020.07.01
22:06
Течуть роки, немов Дніпро-ріка,
За осінню - зима, весна, питання...
Це літо, наче мавка молода -
Таке ж гаряче і,, мабуть, останнє.
Вдихнув і задихнувся від краси,
Забув про сон, душевний спокій, вірші.
Лечу крізь легіт в піднебесну синь
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...За осінню - зима, весна, питання...
Це літо, наче мавка молода -
Таке ж гаряче і,, мабуть, останнє.
Вдихнув і задихнувся від краси,
Забув про сон, душевний спокій, вірші.
Лечу крізь легіт в піднебесну синь
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Рецензії):
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
2017.03.14
2016.03.01
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ігор Калинець (1939) /
Рецензії
Довершений світ Ігоря Калинця. Автор Василь Терещук
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Довершений світ Ігоря Калинця. Автор Василь Терещук
Що не кажіть, але знайти сьогодні у Львові справжнього поета - проблема із нелегких. І хоча у столиці Галичини є десятки людей, які пишуть вірші, Поетами, з великої літери, абсолютну більшість із них назвати важко. Літераторами – старшими чи молодшими – так! Але не поетами. Доробок старших відгонить продуктами напіврозпаду радянської доби. Молодші втішаються власним егоцентризмом, і намагаються переконати ровесників, що, буцім, справжня література починається тільки із них. Знесилившись у боротьбі за читача, вони сьогодні об’єдналися у гурти і вряди-годи влаштовують у Львові, перефразовуючи Михаля Семенка, поезовистави. Їх приходять послухати, але читають і надалі катастрофічно мало.
Відтак не перебільшу, коли скажу, що справжній поет у Львові є тільки один. Його ім’я – Ігор Калинець.
Я часто зустрічаю цього чоловіка на вулицях Львова. Калинець – людина надзвичайно діяльна. Він намагається не пропустити жодної культурної події. Його боляче ранять акти політичного, мистецького невігластва чи навіть вандалізму. І він відразу дає їм гостру оцінку, чим вельми дратує тих, хто спричинився до їх появи.
Довший час я не міг зрозуміти, чому Ігореві Калинцеві та його дружині Ірині у львівській пресі донедавна так часто влаштовували відверту обструкцію. Усе стало на свої місця після того, як з’явилося видання про судовий процес над подружжям Калинців, організований КДБ на початку 70-років минулого століття. Річ у тім, що проти Калинців тоді давали свідчення й чимало нині відомих львів’ян. Відтак трагічне минуле продовжує жбурляти у поета вже не брили - камінці. Але не скажеш, що від того йому менш боляче.
Радянський режим запроторив Ігоря Калинця на довгі роки за грати. Але поет не став деревцем, яке засохло, бо його вирвали із рідного саду. В ув’язненні, на засланні, він продовжував активно писати. Під його пером народжувалися поезії духовно вільної людини, яка ні на йоту не втратила зв’язку з рідною мовою, культурою, землею. Він ніби усвідомлював, що справжніми невільниками був не він з дружиною, іншими українськими політв’язнями, а ті, хто допомагав КДБ заштовхати їх за грати. Він зберіг свою свободу, свою поетичну неповторність, щоб згодом поділитися ними з нами.
Не секрет, що повернення із заслання Ігоря Калинця до Львова спричинило не лише пекельний головний біль тодішній компартійній владі, але й збурило літературне середовище. Досі твори поета можна було читати лише у самвидаві або ж у виданнях, що побачили світ за межами СРСР. Невдовзі з’явилися його перші книги в Україні. Але до його поезій і далі намагалися причепити лейби незрозумілих, або ж навіяних, скажімо, темами та стилями польської поезії. Найбільш лояльні критики Калинця називали його продовжувачем поетичних традицій Богдана-Ігоря Антонича.
А тим часом літературне повернення Калинця на батьківщину слід оцінювати значно радикальніше. Він привніс в українське літературне середовище давно втрачені еталони поетичної естетики, краси і досконалості слова. Бо Калинець таки досконалий у кожному своєму рядку. У нього не має випадкових віршів і тем. Так могла писати лише людина, яка щодня дивилася в очі Зла і навіть Смерті. І як на мене, саме ці особливості його творчості і заважали жити тодішнім радянським а тепер заважають нинішнім, значно молодшим за віком від Калинця літераторам.
Твори Ігоря Калинця вже оцінені на державному рівні – йому присудили премію імені Тараса Шевченка. Та на цьому роль держави у житті поета, здається, і вичерпалася. Принаймні двотомник своїх поезій, що побачив світ у видавництві „Факт”, Ігор Калинець зміг видати лише за кошт доброчинців.
До того ж, Калинець упродовж багатьох років займається літературним перекладом, пише книги для дітей, але до поезії не береться. Каже, що у ній він сказав усе, що міг раніше. І це, мабуть, правда. Прочитавши 14 збірок поета, можна переконатися, що Калинець створив власний світ, описавши його до найменших дрібниць. У ньому є довершеність. Той світ тепер здатен самостійно обертатися на орбіті української культури.
Текст звучав на радіо „Свобода”
Відтак не перебільшу, коли скажу, що справжній поет у Львові є тільки один. Його ім’я – Ігор Калинець.
Я часто зустрічаю цього чоловіка на вулицях Львова. Калинець – людина надзвичайно діяльна. Він намагається не пропустити жодної культурної події. Його боляче ранять акти політичного, мистецького невігластва чи навіть вандалізму. І він відразу дає їм гостру оцінку, чим вельми дратує тих, хто спричинився до їх появи.
Довший час я не міг зрозуміти, чому Ігореві Калинцеві та його дружині Ірині у львівській пресі донедавна так часто влаштовували відверту обструкцію. Усе стало на свої місця після того, як з’явилося видання про судовий процес над подружжям Калинців, організований КДБ на початку 70-років минулого століття. Річ у тім, що проти Калинців тоді давали свідчення й чимало нині відомих львів’ян. Відтак трагічне минуле продовжує жбурляти у поета вже не брили - камінці. Але не скажеш, що від того йому менш боляче.
Радянський режим запроторив Ігоря Калинця на довгі роки за грати. Але поет не став деревцем, яке засохло, бо його вирвали із рідного саду. В ув’язненні, на засланні, він продовжував активно писати. Під його пером народжувалися поезії духовно вільної людини, яка ні на йоту не втратила зв’язку з рідною мовою, культурою, землею. Він ніби усвідомлював, що справжніми невільниками був не він з дружиною, іншими українськими політв’язнями, а ті, хто допомагав КДБ заштовхати їх за грати. Він зберіг свою свободу, свою поетичну неповторність, щоб згодом поділитися ними з нами.
Не секрет, що повернення із заслання Ігоря Калинця до Львова спричинило не лише пекельний головний біль тодішній компартійній владі, але й збурило літературне середовище. Досі твори поета можна було читати лише у самвидаві або ж у виданнях, що побачили світ за межами СРСР. Невдовзі з’явилися його перші книги в Україні. Але до його поезій і далі намагалися причепити лейби незрозумілих, або ж навіяних, скажімо, темами та стилями польської поезії. Найбільш лояльні критики Калинця називали його продовжувачем поетичних традицій Богдана-Ігоря Антонича.
А тим часом літературне повернення Калинця на батьківщину слід оцінювати значно радикальніше. Він привніс в українське літературне середовище давно втрачені еталони поетичної естетики, краси і досконалості слова. Бо Калинець таки досконалий у кожному своєму рядку. У нього не має випадкових віршів і тем. Так могла писати лише людина, яка щодня дивилася в очі Зла і навіть Смерті. І як на мене, саме ці особливості його творчості і заважали жити тодішнім радянським а тепер заважають нинішнім, значно молодшим за віком від Калинця літераторам.
Твори Ігоря Калинця вже оцінені на державному рівні – йому присудили премію імені Тараса Шевченка. Та на цьому роль держави у житті поета, здається, і вичерпалася. Принаймні двотомник своїх поезій, що побачив світ у видавництві „Факт”, Ігор Калинець зміг видати лише за кошт доброчинців.
До того ж, Калинець упродовж багатьох років займається літературним перекладом, пише книги для дітей, але до поезії не береться. Каже, що у ній він сказав усе, що міг раніше. І це, мабуть, правда. Прочитавши 14 збірок поета, можна переконатися, що Калинець створив власний світ, описавши його до найменших дрібниць. У ньому є довершеність. Той світ тепер здатен самостійно обертатися на орбіті української культури.
Текст звучав на радіо „Свобода”
| Найвища оцінка | Жорж Дикий | 6 | Любитель поезії / Любитель поезії |
| Найнижча оцінка | Майстер Рим | 5 | Любитель поезії / Любитель поезії |
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
КАРТА САЙТУ | Щодо "Майстерень" | Щодо Поезії | Поетичні дійства. Відзначення, конкурси | Щодо СЦЕНИ" | КОНТАКТИ
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.1537 seconds
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.1537 seconds