ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Ігор Шоха
2017.05.26 17:49
Її лірична героїня –
ікона із далеких літ,
де ще існує і єдиний,
і не один, а цілий світ.

Вона залюблена у себе
і вірна лиш самій собі,
але живе на тому небі,

Ігор Шоха
2017.05.26 15:10
Стоїть, у щось замислена, бабуся.
Її рука зависла біля уст.
Чужа усім. Признатися боюся,
що я не намотав собі на вуса,
які були літа моїх бабусь.

І цю уже ніхто не запитає,
кудою понесуть її літа

Петро Скоропис
2017.05.26 14:31
Допоки ти співала – осеніло.
Лучина пічку затопила.
Доки літала й цокотіла,
похолоділо.

Тепер ти ледь подолуєш емалі
і кіптяву плити, чим далі
година твого виплоду квітнева.

Микола Соболь
2017.05.26 14:15
Вагітна жінко! – ти вінець творіння,
Кого обійме таїнством Господь.
Бо саме у тобі є те коріння –
З якого проростає мій народ.

Вагітна жінко! – йти тобі на муки,
Заради того, щоби ця земля
Завжди жила, коли на свої руки

Юрко Бужанин
2017.05.26 14:09
У болітці серед лісу
Якось Жабці стало тісно:
Всі набридли їй подружки,
Несмачними стали мушки.

Остогидло вже пірнати,
На льоту комах хапати...
Захотілось їй цим літом

Любов Бенедишин
2017.05.26 12:12
Сад потемнів, розкошланий незграба:
Набрався ляку, цвіту не вберіг…
Наскочила гроза, сварлива баба,
З відра линула, гримнула на всіх.

Сипнула градом, вітру навперейми,
І блискавку метнула в далину…
Світліє сад і… лічить зав’язь, гейби

Юрій Ерметов
2017.05.26 08:38
А іноді люди,
деякі
або просто якісь,
викликають
на самому дні
заплутані, змучені
або, навпаки,
вибухаючі

Олександр Сушко
2017.05.26 07:23
Брехня відкрила очі. Ожила.
Нуртує у думках, неначе піна,
Аби утілитися у слова,
Отрутою сочитись по краплині.

На перший погляд зовсім не гидка,
Ефектна, наче дівчина вродлива.
За нею правда тулиться гірка,

Ярослав Чорногуз
2017.05.25 23:35
Нещодавно зима, нам здавалось вона
Кружеляла пухнасті сніжини.
А уже, наче мить, пролетіла весна,
Пролетіла, як пух тополиний.

Одцвітають каштани, бузок одцвіта,
Час черемсі печально зітхнути.
І кульбаба на луках - ну зовсім не та –

Ігор Шоха
2017.05.25 22:46
Не такі синоптики уперті
як ясна погода у імлі
і її неписані секрети.
Та не марно метео-поети
провіщають літо на землі.

***
Метеорологія – наука

Наталя Мазур
2017.05.25 22:28
Вже скільки ґуль набили на чолі,
Та кожен раз все чухаєм чуприну,
Бо ставши знову на старі граблі,
Однаково вишукуєм причину
У комусь іншому.
І знову шахраїв
Саджаємо на трон, а не за ґрати.
Колосів ліпимо до стертих мозолів,

Наталя Мазур
2017.05.25 22:22
Це місто знайоме здалося сьогодні чужим.
Був ранок похмурий і небо сіріло дощами,
І я почувалася, мов переможений джин,
Що замкнений в пляшці і світла не бачить роками.

Так тісно мені серед каменів древніх споруд,
Бо мури високі і сонця у вікнах не

Наталя Мазур
2017.05.25 22:21
І знов одвічна порожнеча й пустка,
У закутках душі гуляє протяг.
Ліси думок ламаються на друзки,
Летить життя вперед, неначе потяг.

А пасажири у звичайних справах:
То розмовляють, то смакують шинку.
Немилосердний час колосів чавить,

Олександра Камінчанська
2017.05.25 21:42
Листи без адреси зворотної, сиві путі,
Карти таро розшифровано, тільки зчитуй.
Тремтячими пальцями книги листаєш святі,
Шукаєш душі в оправдання скупу молитву…

І вчора, і завтра, і навіть колись – по нас,
Вершитимуть вежі – грішні, святим на втіху.

Іван Потьомкін
2017.05.25 19:39
Як гарно, коли дорослі діти
Не вдовольняються скайпом,
А йдуть без примусу до нас, батьків,
І лічать дні, коли в родиннім ґроні
За чаєм з коржиками та варенням
Почнеться бесіда про музику й книжки,
А далі –шахові баталії з онуком,
Де, крім самих

Володимир Маслов
2017.05.25 16:29
Скажи, навіщо цей парад,
коли триває маскарад,
в якому Іловайськ беруть в «котел»,
коли оскалена орда
все те, за що стояв Майдан,
на чорну землю спалену кладе?

З останніх сил реве мотор,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Критика | Аналітика):

Єва Вінтер
2016.07.15

Наталя Сидорова
2016.03.20

Меркулов Максим
2016.03.02

Лариса Пугачук
2016.03.01

Ірина Ваврик
2016.02.28

Василь Дерій
2016.01.31

Христина Букатчук
2016.01.13






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Світлана Майя Залізняк / Критика | Аналітика

 Малювання світлом

Передмова до книги "Люмінографія"

Нова поетична книга Світлани-Майї Залізняк «Люмінографія» – продовження творчого зростання авторки… Хотілося так написати, але ж: «Вона зріла й самодостатня була вже від початку. Це ознака винятковості й геніальності» (Ірина Кримська-Лузанчук). І це правда, бо якщо й була у творчій біографії Залізняк стадія «учнівства», то більшість читачів її просто не помітила. Світлана-Майя прийшла в поезію справді зрілим автором, із перших рядків продемонструвавши віртуозне володіння словом і смислами, закладеними в те слово. Тож, якщо й говорити про зростання, слід шукати його, можливо, у поступовому формуванні образної системи, у виробленні власного почерку-бачення навколишнього – дуже мінливого! – світу та його відображення в поезії, у змінах найтонших нюансів відчуття слова й себе у слові…
Вихід минулого року у львівському «Сполом» великої книги вибраного став вершинним і знаковим у творчості авторки. «Птахокардія» – яскрава подія в сучасній українській поезії, про що писали, пишуть і, безумовно, ще багато писатимуть як читачі, так і літературні критики.
Вірші С.-М.Залізняк – «не для всіх»: «Не важко передбачити, що коло не тільки читаючих, а й розуміючих глибоко асоціативні поезії Світлани-Майї… буде вирізнятися глибокими пізнаннями в прадавній історії, культурі, мистецтві, філософії, міфології, психології» (Віктор Вдовченко).
Подибуючи поезії різних авторів у соціальних мережах, на літературних порталах, завжди звертаю увагу на відгуки-коментарі читачів і колег-митців. Про твори Залізняк майже ніколи не пишуть просто «який чудовий вірш». Поезія такого рівня сама вишукує рівного собі читача, змушуючи його мислити, рости, розвиватися духовно й естетично. І якщо вже коментувати – то намагаючись глибше проаналізувати прочитане, вдумавшись у власні відчуття від спілкування зі світом вільного й багатошаровосмилового залізняківського слова. Може, тому відгуків на твори Світлани-Майї не так багато, зате вони глибокі, змістовні й частенько переростають у справжні літературно-критичні розвідки чи есе, як, скажімо, називає свої дописи чудовий дослідник із Малина (Житомирщина) Ірина Кримська-Лузанчук. Протягом не такого й великого періоду від виходу «Птахокардії» Ірина написала вже шість фрагментів-досліджень поетичного стилю С.-М.Залізняк: 1) Заслабнути на «Птахокардію». Симптом перший; 2) Сувої підкрилля. Симптом другий (продовження для хворих на «Птахокардію» Світлани-Майї Залізняк); 3) «Птахокардія» – невиліковна. Продовжую читати поезію Світлани-Майї Залізняк. Прикладка як новоутворення сенсів; 4) Реальність завжди антична, або «Птахокардія» сповідує й богів Олімпу; 5) Сповідь Поета в капличці «Птахокардії», або Читаючи Світлану-Майю Залізняк; 6) Опукла фразеологія «Птахокардії», або Нове життя класичних афоризмів від Світлани-Майї Залізняк.
Досить вагомим дослідженням книги вибраного Залізняк є також «МЕТАФОРИКА «ПТАХОКАРДІЇ» або «ORDO AMORIS» СВІТЛАНИ МАЙЇ-ЗАЛІЗНЯК» доктора філософії, доцента кафедри філософії Українського католицького університету, члена НСПУ (Львів) Богдана Завідняка, який зокрема пише: «У таку поезію закохуєшся з першого погляду, знаючи, що вона не зрадить твого смаку, не опромінить зухвалим поглядом неофіта, а за звичаєм ранніх церковних отців, подарує духовну іскрину й полегшу від тягот земного існування. Така вона, Майя…». Панові Богдану належать і такі слова: «По силі звучання і архітектоніки, Світлано-Майє, Вам немає рівних в українській поезії… Після Ваших віршів чітко знаєш, що таке поезія… Другого такого вершинно довершеного автора не буде. Ви подарували світові новий космос».
Віктор Вдовченко, філолог, доктор філософії в галузі дизайну, старший науковий співробітник Інституту педагогіки Національної академії педагогічних наук України, професор реклами, член Спілки дизайнерів України (Київ) захоплюється присутньою у віршах С.-М.Залізняк «глибинною сутністю образів-архетипів української прадавньої культури, які близькі групі країн із індоєвропейськими мовами». Він вважає Залізняк одним із перших творців нового стилю поезії: «Вважаю, що автор «Птахокардії» не просто може, а достойно ПРЕЗЕНТУЄ ВИСОКИЙ РІВЕНЬ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ У СВІТІ… так, як пише Світлана-Майя, – більше ніхто не пише. Так будуть писати значно згодом. Вона – один із перших творців нового стилю».
Власне, відгуки-рецензії на «Птахокрадію» і взагалі на творчість С.-М.Залізняк можна почитати тут, у «Люмінографії». А тепер до неї самої, до нової книги.
Люмінографія – «спосіб виготовлення копій малюнків або тексту із застосуванням світних речовин, нанесених на картон, на який укладають відтворюваний оригінал і фотоматеріал» (зі словника). Простіше кажучи, малювання світлом.

Сліпих обходжу... слухаю зозулю.
О скільки чорноротих проминуло...
У паволоці мар іду між пір’я,
Світи малюю світлом на узгір’ї.

Хтось ручкається з бісом – я не хочу.
Мої стежки окремішні, сорочі («Люмінографія»).

Творче кредо, мистецький принцип, сенс поезії… чи яким там іще штампом можна обізвати це явище-поняття. У Залізняк воно звучить просто: ідучи «окремішніми, сорочими», тобто своїми власними й нічиїми іншими стежками (торуючи самобутній шлях у поезії), «світи малювати світлом на узгір’ї» (творити світлу красу, цілі світи краси й доброти). Звучить просто, але чи просто втілювати в життя таку мистецьку позицію?
За словами І.Кримської-Лузанчук, Світлана-Майя «…ліпить форму, образи досконало – наче від початку має те, що потім тут, наприклад, показує. От ніби не пише – а дістала й поклала нам на очі». Отже, писати вірші – Залізняк легко? Можливо. Сама поетка зізнається, що найчастіше не має ніякої потреби вигадувати тему чи сюжет вірша – приходять самі. Як і образи та слова – надиктовуються тією вищою силою, яка тримає в руці серце Поета.
Але як бути з окремішністю стежки? Чи легко це – не приєднуватися до зграї? Завжди й в усьому мати свій погляд, свою думку, яка дуже часто не збігається з думкою загалу? Бути в час війни – пацифістом, серед «рускоязичних» – українкою; на тлі масових божевіль залишатися поміркованою та розсудливою, намагаючись уникнути зазомбованості натовпу?
Скажу відразу: не всі життєві принципи й погляди Світлани-Майї я поділяю. Мабуть, це можна назвати свідченням неупередженості мене як критика, але не в тому річ. Поділяючи-не поділяючи, не можу не поважати стійкості життєвої та мистецької позиції поетки. Бути «не як усі» в час інформаційно-пропагандистського тоталітаризму таки не просто. І таки варте поваги.

Книга «Люмінографія» складається з п’яти тематичних розділів: «Золотаві реп`яхи» (здебільшого про слово, мистецтво), «Макоцвітне» (інтимна лірика), «Кола по хвилях» (універсальна лірика, філософська, про фальшиві і справжні цінності), «Добранічне» (як каже авторка, «само за себе каже»; добрі, затишні вірші про найліпші у світі речі) та «Щедрість» (гумор, іронія).
Тематичні обрії, як завжди в Залізняк, – безмежні.
Художні особливості, стиль? Як на мене, саме ця книга засвідчує остаточний перехід авторки на якісно інший рівень поезії. Саме в «Люмінографії» вбачаю яскраві й виразні риси постмодернізму із вкрапленнями імпресіонізму та сюрреалізму (власне, засоби двох останніх, нмд, можна вважати неодмінними елементами постмодерну). Якщо раніше (у попередніх семи книгах, та й у «Птахокардії») традиційний модерний вірш іще переважав у Залізняк, то нині це переважання – в минулому. «Люмінографія» сяє барвами гри, міфу-казки-чарів, поєднує непоєднуване, переплітає стилі й жанри, алюзіонує (якщо дозволено буде вжити такий вигаданий термін), іронізує «на повну». Лірична героїня – вільна, незалежна особистість, яка усвідомлює абсурдність навколишнього буття й веде з читачем безпосередню інтимну розмову про життя в цьому світі, який частіше ворожий людині, але водночас такий чарівний і прекрасний, ніби у свій останній день!
Залишаючись вірною давно виробленому неперевершеному вмінню оповідати життєві історії, малювати-вирізьблювати (світлом!) дивовижної чіткості образки, Залізняк усе частіше, усе впевненіше (якщо може йтися про впевненість стосовно засобів постмодерну ) широкими мазками й цятками-імпресіями зображує несправжність і неправильність того світу, у якому нині існує людина. Але хоч постмодерн і передбачає безідейність та втрату «Я», Світлана-Майя Залізняк себе не втрачає. Мабуть, у цьому й полягає особливість її авторського стилю: застосовуючи найновіші засоби образотворення, природно плинучи в руслі новітніх мистецьких течій – таки залишатися собою, продовжувати сповідувати тверді принципи, невідступно слідувати власному моральному Абсолютові – стороні Світла, Краси й Доброти.

І на завершення – кілька промінчиків зі світляних малюнків «на узгір’ях».

Самотність істинного митця серед океану сірості:
На маяки охвітні ще пливу.
То мушлю підніму... то булаву.
Штормило... та світлішає етер.
Десята паралель. Куди тепер?
Це широта північного пасата.
Ні посестри, ні вірного собрата.
Кавоваріння, вірші, хлюпіт хвилі...
І де-не-де – оті, що в ярій силі («Широта»).

Порода моя вулканічна.

Навіщо в болоті – чиста? («Пора намиста»)

Про несправжню поезію:

Я недовірші розумію слабо.
Витворюйте пульсуюче ядро.
Пегасся кволе, в’ялені копита.
Заламування рук, вечірній сплін.
Я недовіршами з водою сита!
Безкрилля піднімається з колін,
Поповнює когорти сіроманців («Тенденція»).

Цілюща сила мистецтва:

І лиш поезія лікує мозок («Пастель»).

Свобода творчості – неодмінна умова виникнення справжнього мистецтва:

Цапу припона... а вольному воля.
Вірші пишу на незадану тему («Рух»).

Цінності – справжні, які втрачає нинішній світ:
Ось помандрую в Яготин.
Торфиська.
Дачі…
Амоніти.
Зітнула сотню павутин.
Добридень, вулице хороша!
Ніхто не стрів.
Усі чужі («Крізь серпанок…»);

– і фальшиві, які видаються за справжні:

З часів Луцилія, Горація
У ґелґоті втопає раціо.
Красноголосі йдуть із тіні.
Скрегоче меч… дюралюміній…
А люду хочеться видовищ.
Беруть медалі тихі вдови.
Віншують-поять їх щосвята
Оті, що каються завзято («Часоворот»);

Віхами бавляться злобні предтечі,
Муштри... Арес лементить без угаву.
Осиротіло багацько малечі.
Смерть відсікає-оплакує жваво.
Шлють воякам рукавиці, світлини
Добрі жінки, молитовні бабусі.
Йде благовонно свята Магдалина.
Зношені клапани, клани у русі.

2
Стрічі. Петиції. Програші. Бійка.
Хочуть поваги до збочень лесбійки.
Мостять панята копички зелені.
Гей-наркоман копирсається в вені («Стрічайте морози»).

Образ війни – найпотворнішого творіння людини:

Йде прокажена і шепче «я з вами».
Пульс аж під сто, калатають дзвінки...
Лику не видно. Спинити не можна.
В дощ не потрібен прояві дашок.
Вміє вночі обійти огорожу,
Кидає дань у діру-речмішок.

Бабця виносить останнє із хати.
Пенсійку дідо віддав без жалю...
Та руйнівниця – весела, кудлата –
Дякує довго, харкоче «люблю»…

Виразки чорні, кровисті губища,
Цілі непевні, дорога курна...
Тицяє тлустий облесливець тищу,
Я не сказала ні разу «ось… на...».

Що ж ви услід їй регочете «ловка»?
Надто марудне плетіння сіток...
Надто бридка... не знаходиться вовка,
Щоб заковтнув, як драглистий жовток.

Ради війни учиняється тісто,
Ради війни умертвляють любов,
Ради війни люд збирає пластмасу,
Ради війни компонують слова.
Де ж той месія, що спинить заразу?
Де генерація – мудра, нова?

Стиха джерґоче війна: «Патріоти…
З клунь повитягую крила, казки…
Ви самознищитись, певно, не проти…
Ось вам тузи подали мотузки» («Час аберацій»).

Війна підгодовує бонз пихатих.
Війна – сука, затяжне божевілля.
Злоба підступає до крайньої хати –
І сипле на рани порохом, сіллю («Із крайньої хати»).

Плазує змій на пік Гар-Маґедону...
О, з чим я стану тут на оборону?
Мої щити безслав’я – у Славуті...
Мої сини розкремсані на руті...
Онуків гріла – подалися в готи...
...хто гонобитиме по битвах ці висоти? («Серця хороші»)

Постмодерний образ світу – театру абсурду:

дзен

терпіння вчуся цілорічно
терплю цейтнот катастрофічний
терплю всі вибрики погоди
терплю місця винагороди
терплю Юрася нетерплячку
на книзі п’єс – котову сплячку
усім близька своя сорочка...
даю доріженьку «синочкам»...
мовчу коли обважить свинка
коли засмічена зупинка
терплю...
терпіння – панацея!
шерепа терпить корифея
завіси терплять рух дверей
шерепу терпить корифей
терпіти ліпше ніж кричати
терплю в реаліях у чаті...
терпіла бевзня і єхиду
терпіла мудрість мат огиду
терпіла визиски і бучі
терпіла біг овечки з кручі
терпіла ікла у долоні
терпіла біль у зубі в лоні
терпіла кризу словотечу
терплю нікому не перечу
терпіла міць напругу старту
дошкульність вітру солод гарту
терпіла насміхи та кпини
терпіла сходження лавини
терпіла славу і наскоки
нарешті – пагоди високі

Дивовижна паралельна реальність чарів – сюр+імпресія:

Акварелі

1
Біла відьма й чернь озерна
Пригощали душу терном,
Сум кришили,
Лляли сонце,
Підпалили волоконце.
Зайнялася давня скриня,
В ній таїння темно-синє.

Десь узявся пастушок,
Ухопив луску шишок,
Лиска – дзбани із Опішні,
Маслючки позаторішні...
Пес шукав...
Летіла ґава:
«Є для мене цвях іржавий...».

Залишилася між приском,
Дріб-зернина з дивним блиском.

2
Насінина проростала.
Відьма каже: «Листя мало».
Муза шепче із орелі:
«Подарую акварелі,
Буде мальва гонориста,
Наплете павук намиста».

Три синиці носять глинку,
Ґава кроїть одежинку.

3
Квітка виросла за планку,
Оминула упійманку.
Бачать мальву сиві сови,
Кіт, підковані корови...

У барвінку втретє шок,
Ріс поземно – під смішок...

«…їй нема альтернативи, –
Шерхотіє бабця-слива. –
Хай росте за парапет...
Вишня краде фіолет!».

Ну, як? Гріють промінчики? То прочитайте книгу – там ціле Сонце Поезії – велике, багатоманітне, кольорове, тепле й добре. І буде вам світле щастя від Світлани-Майї Залізняк.

Світлана Козаченко - письменник, літературознавець
місто Зіньків Полтавської області




  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2017-04-02 13:24:48
Переглядів сторінки твору 282
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (5.023 / 5.67)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (5.078 / 5.81)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.770
Потреба в критиці толерантній
Потреба в оцінюванні не оцінювати
Автор востаннє на сайті 2017.05.25 21:07
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олександр Олехо (Л.П./М.К.) [ 2017-04-02 15:04:54 ]
"На гора" - нова книга... Вітаю! Із фільму "Біла гвардія" - Как это у вас так ловко получается? - Достигается регулярным упражнением... Так і тут - талант і щоденна праця і, як наслідок, збагачення української поезії Вашим Словом.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Світлана Майя Залізняк (М.К./М.К.) [ 2017-04-02 15:07:07 ]
Дякую за візитацію).