ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Критика | Аналітика):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.25
09:40
Дощ, як в Макондо, йде та йде.
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
2024.04.25
09:16
Просто вітер, якоїсь осені зупинив мене,
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
2024.04.25
08:41
А за вікном вже вечоріє,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
2024.04.25
07:45
В смолистих бурунах лежить рілля.
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
2024.04.25
06:23
Серце сумно защеміло
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск,
Як ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск,
Як ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
2024.04.25
00:03
Вельмишановна леді… краще пані…
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
2024.04.24
21:33
Неначе той омріяний журавлик,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
2024.04.24
20:00
Шість хвилин, як я прокинувсь.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
2024.04.24
12:21
Кажуть, він жив непомітно десь в закутку.
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
2024.04.24
05:21
Стали іншими забави,
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.
2024.04.23
23:40
Фарбує квітень зеленню паркани
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
2024.04.23
22:56
Не вирубать і не спалить моє коріння.
Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу
Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу
2024.04.23
20:00
Із І.В.Царьова (1955-2013)
Самі зміркуйте, в якім дерзанні
з’явилась назва у річки – Вобля!..
А ще – добряча й земля в Рязані:
ввіткнеш голоблю – цвіте голобля.
А потрясіння беріз пісенних!
Самі зміркуйте, в якім дерзанні
з’явилась назва у річки – Вобля!..
А ще – добряча й земля в Рязані:
ввіткнеш голоблю – цвіте голобля.
А потрясіння беріз пісенних!
2024.04.23
09:40
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує поміж нас,
Хоч зазирають в душі ще зловісні дії,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Єднання сила здійснюює все ж мрію.
І попри труднощі в воєнний час,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує б
Весна квітує поміж нас,
Хоч зазирають в душі ще зловісні дії,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Єднання сила здійснюює все ж мрію.
І попри труднощі в воєнний час,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує б
2024.04.23
09:17
І слова, наче, хвилі, хвилі,
Гойдаються, хвилі, мов коми,
І скільки, любові, за ними,
І скільки, іще, невідомих.
І скільки, безмовних, схлипів,
У цьому, голодному, морі,
І лякає, не те, що квилить,
А те, що не може, промовити.
Гойдаються, хвилі, мов коми,
І скільки, любові, за ними,
І скільки, іще, невідомих.
І скільки, безмовних, схлипів,
У цьому, голодному, морі,
І лякає, не те, що квилить,
А те, що не може, промовити.
2024.04.23
07:19
Хтось скаже, що банально вию вовком.
Для мене це є блюзом самоти.
На перехресті не простоїш довго.
А на узбіччя тяжко відійти.
Я підкотив би Принцем, наче в казці.
Та побут твій спаплюжити боюсь.
Хтось скаже – меланхолія якась це.
А як на мене, рад
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Для мене це є блюзом самоти.
На перехресті не простоїш довго.
А на узбіччя тяжко відійти.
Я підкотив би Принцем, наче в казці.
Та побут твій спаплюжити боюсь.
Хтось скаже – меланхолія якась це.
А як на мене, рад
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Критика | Аналітика):
2024.04.15
2024.03.02
2023.02.18
2021.07.17
2021.01.08
2020.12.05
2020.03.12
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Віктор Ох (1959) /
Критика | Аналітика
Поезія захована в природі
Розкішна поліграфія на крейдованому папері. На кожному розвороті зліва кольорове фото, справа вірш – всього 70 віршів і 70 світлин. Книга «Велесів гай» – це своєрідний альбом з пейзажною лірикою і фотопейзажами одного автора-універсала. Ярослав Чорногуз постає перед читачем не лише як поет, а ще й як фотохудожник. Текст і світлина доповнюють і підсилюють враження, візуалізують мистецький матеріал, бо активізують різні сенсорні канали, що забезпечує одночасне сприйняття інформації декількома органами чуття.
На авторських світлинах – Конча Озерна (частина Кончі Заспи) – заповідні місця, які подобаються автору, куточки в яких він відпочиває тілом і душею, природа, яка надихає його. Саме тут йому найкраще пишеться.
Знов за тиждень од міста я хворий,
І набравшись бацил і біди,
Чимскоріш чимчикую сюди,
У природній оцей санаторій.
«Санаторій людства» (с.25)*
Але і на заповідні території поступово насувається людська жадібність – земля під Києвом коштує дорого, тому є бажаючі на ній урвати куш. Поет проти того, щоб природу нівечили всілякі нувориші. Йому болить те, що ця первозданна розкіш може зникнути, а натомість з’явиться лялькова квазі-краса ландшафтних дизайнерів елітних дач.
Наче вкопані, стали дуби,
Загойдались на вітрові крони,
Мов готуючись до боротьби
За останній рубіж оборони.
Підмиває коріння вода
І гілля похилилося низько.
Та вода – то іще не біда –
Бензопили ревуть уже близько.
«Перед стратою» (с.45)
Альбом складається з чотирьох розділів присвяченим порам року: «Весна, «Літо», «Осінь» «Зима». В них представлено найрізноманітніші емоції, відчуття і почуття, викликані природою. Зустрінемо і запахи, і роздуми, і пейзажі.
Запах літа в квартирі міській -
Грає вітер щемливі гами,
Залетів пух тополі легкий -
Потягнуло в кватирку лугами.
О до них би полинуть якби!
Вже малює уява картини -
Розвіваються коси верби,
Думка птахом до озера лине...
«Запах літа» (с.33)
-------------------------
Щось міняється тихо в житті –
Про минуле, прийдешнє подумай…
Павутинка невидима суму
У гіллі затремтіла густім.
«Осінні роздуми» (с.55)
-----------------
Думок мережку солодко-гірких
Плете зима з-під білої вуалі,
І падає нечутно цукор-сніг,
Бадьорий сніг із присмаком печалі.
«Зимовий пейзаж» (с.127)
Поезія – це насамперед емоція, втілена в досконалій структурі. Якнайточніше передати словом свою емоцію читачеві (вважай, викликати в нього таку саму емоцію) – це головне завдання, яке має усвідомлювати кожен справжній поет. І Ярослав з цим завданням справляється.
Краю мій обітований,
Ви - пресвітлії гаї,
Я до вас прийшов, кохані,
Рани гоїти свої.
Тихо голову схилити
Другу-дубу на плече,
Хай мені тієї ж миті
Сила в серце потече.
«Лікарня природи»(с.35)
Можливо, справді – поезія це мемуаристика душі, слайди емоцій. Буде емоція, буде свій особливий погляд на, здавалось би, буденні речі – буде й поезія. При відсутності емоції чи вміння втілити її словами – поезії не буде. Це наче тіло без душі. А тіло без душі – мертве. Тому й лягають легко на музику просякнуті душевністю вірші, як, наприклад, такий:
Сяє золотом лагідний вечір,
Десь витає зажура легка,
Ляже вітру пестлива рука
На берізки оголені плечі.
«Танго берези» (с.89)
(Дивись
https://www.youtube.com/watch?v=yJRmo28Kr4g
)
Не дарма кажуть, що особливий заповідник природи розмістився у поезії. Природа як “словник почуттів” найбільш інтенсивно і винахідливо використовується саме у поетичному слові, яке порівняно з прозою завжди виявляє підвищену схильність до образної думки, іншомовності. Властива емоційно напруга поезії у поєднанні з лаконізмом, вимагає заміни розгорнутих описів тропами**.
Де стихає докучливий галас,
Де усипаний золотом хмиз,
Там поезія десь заховалась
Між оголених ніжних беріз.
(с.99)
Поезія для Ярослава не просто забавка чи розвага. Вона знаряддя для пізнання світу, спосіб душевного самовиявлення. Поетове бажання усамітнитися на природі, трансформується в поезію, а потім вихлюпується на сторінки поетичних збірок, однією з яких і є «Велесів гай».
-------------------------
10.06.2016
На фото розворот сторінок книги 138-139.
*– В дужках номер сторінки з книги «Велесів гай»
** – Троп (грец. τρόπος — «зворот») — слово, вживане в переносному значенні для характеристики будь-якого явища за допомогою вторинних смислових значень, актуалізації його «внутрішньої форми»
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Поезія захована в природі
Ярослав Чорногуз "Велесів гай"
Київ -7521 (2013)
Все активніше в наш час в навчальному процесі, в мистецькій діяльності, в індустрії розваг, в техніці, в наукових дослідженнях використовується мультимедійний підхід – тобто комбінування різних форм представлення інформації. Подумав про це коли вперше з великим задоволенням переглядав книгу «Велесів гай», люб’язно презентовану мені автором – Ярославом Чорногузом.Розкішна поліграфія на крейдованому папері. На кожному розвороті зліва кольорове фото, справа вірш – всього 70 віршів і 70 світлин. Книга «Велесів гай» – це своєрідний альбом з пейзажною лірикою і фотопейзажами одного автора-універсала. Ярослав Чорногуз постає перед читачем не лише як поет, а ще й як фотохудожник. Текст і світлина доповнюють і підсилюють враження, візуалізують мистецький матеріал, бо активізують різні сенсорні канали, що забезпечує одночасне сприйняття інформації декількома органами чуття.
На авторських світлинах – Конча Озерна (частина Кончі Заспи) – заповідні місця, які подобаються автору, куточки в яких він відпочиває тілом і душею, природа, яка надихає його. Саме тут йому найкраще пишеться.
Знов за тиждень од міста я хворий,
І набравшись бацил і біди,
Чимскоріш чимчикую сюди,
У природній оцей санаторій.
«Санаторій людства» (с.25)*
Але і на заповідні території поступово насувається людська жадібність – земля під Києвом коштує дорого, тому є бажаючі на ній урвати куш. Поет проти того, щоб природу нівечили всілякі нувориші. Йому болить те, що ця первозданна розкіш може зникнути, а натомість з’явиться лялькова квазі-краса ландшафтних дизайнерів елітних дач.
Наче вкопані, стали дуби,
Загойдались на вітрові крони,
Мов готуючись до боротьби
За останній рубіж оборони.
Підмиває коріння вода
І гілля похилилося низько.
Та вода – то іще не біда –
Бензопили ревуть уже близько.
«Перед стратою» (с.45)
Альбом складається з чотирьох розділів присвяченим порам року: «Весна, «Літо», «Осінь» «Зима». В них представлено найрізноманітніші емоції, відчуття і почуття, викликані природою. Зустрінемо і запахи, і роздуми, і пейзажі.
Запах літа в квартирі міській -
Грає вітер щемливі гами,
Залетів пух тополі легкий -
Потягнуло в кватирку лугами.
О до них би полинуть якби!
Вже малює уява картини -
Розвіваються коси верби,
Думка птахом до озера лине...
«Запах літа» (с.33)
-------------------------
Щось міняється тихо в житті –
Про минуле, прийдешнє подумай…
Павутинка невидима суму
У гіллі затремтіла густім.
«Осінні роздуми» (с.55)
-----------------
Думок мережку солодко-гірких
Плете зима з-під білої вуалі,
І падає нечутно цукор-сніг,
Бадьорий сніг із присмаком печалі.
«Зимовий пейзаж» (с.127)
Поезія – це насамперед емоція, втілена в досконалій структурі. Якнайточніше передати словом свою емоцію читачеві (вважай, викликати в нього таку саму емоцію) – це головне завдання, яке має усвідомлювати кожен справжній поет. І Ярослав з цим завданням справляється.
Краю мій обітований,
Ви - пресвітлії гаї,
Я до вас прийшов, кохані,
Рани гоїти свої.
Тихо голову схилити
Другу-дубу на плече,
Хай мені тієї ж миті
Сила в серце потече.
«Лікарня природи»(с.35)
Можливо, справді – поезія це мемуаристика душі, слайди емоцій. Буде емоція, буде свій особливий погляд на, здавалось би, буденні речі – буде й поезія. При відсутності емоції чи вміння втілити її словами – поезії не буде. Це наче тіло без душі. А тіло без душі – мертве. Тому й лягають легко на музику просякнуті душевністю вірші, як, наприклад, такий:
Сяє золотом лагідний вечір,
Десь витає зажура легка,
Ляже вітру пестлива рука
На берізки оголені плечі.
«Танго берези» (с.89)
(Дивись
https://www.youtube.com/watch?v=yJRmo28Kr4g
)
Не дарма кажуть, що особливий заповідник природи розмістився у поезії. Природа як “словник почуттів” найбільш інтенсивно і винахідливо використовується саме у поетичному слові, яке порівняно з прозою завжди виявляє підвищену схильність до образної думки, іншомовності. Властива емоційно напруга поезії у поєднанні з лаконізмом, вимагає заміни розгорнутих описів тропами**.
Де стихає докучливий галас,
Де усипаний золотом хмиз,
Там поезія десь заховалась
Між оголених ніжних беріз.
(с.99)
Поезія для Ярослава не просто забавка чи розвага. Вона знаряддя для пізнання світу, спосіб душевного самовиявлення. Поетове бажання усамітнитися на природі, трансформується в поезію, а потім вихлюпується на сторінки поетичних збірок, однією з яких і є «Велесів гай».
-------------------------
10.06.2016
На фото розворот сторінок книги 138-139.
*– В дужках номер сторінки з книги «Велесів гай»
** – Троп (грец. τρόπος — «зворот») — слово, вживане в переносному значенні для характеристики будь-якого явища за допомогою вторинних смислових значень, актуалізації його «внутрішньої форми»
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію