
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.07.30
22:15
Ця книжка окроплена кров'ю
Моєю із вічних начал.
Настане кінець славослов'ю.
І прийде в надійний причал
Те слово вогненне, омите
Потоками, що принесуть
Прозріння, немовби столику
Моєю із вічних начал.
Настане кінець славослов'ю.
І прийде в надійний причал
Те слово вогненне, омите
Потоками, що принесуть
Прозріння, немовби столику
2025.07.30
20:43
Я у цім не зізнаюсь на сповіді –
Хай зі мною помре назавжди:
У кохання бувають різновиди,
А для мене кохання – це ти.
Панотець не почує розкаяння –
Я тебе не вважаю за гріх:
Хай Господь покарання ухвалює,
Хай зі мною помре назавжди:
У кохання бувають різновиди,
А для мене кохання – це ти.
Панотець не почує розкаяння –
Я тебе не вважаю за гріх:
Хай Господь покарання ухвалює,
2025.07.30
18:53
На перехресті моря й сосон
Є диво-вимір інший, ось він –
Гір велетенських світ магічний.
Світ, що закохує навічно!
Тут мешкають красиві люди,
Що варті кадрів Голівуду.
На зріст як гуллівери Свіфта,
Є диво-вимір інший, ось він –
Гір велетенських світ магічний.
Світ, що закохує навічно!
Тут мешкають красиві люди,
Що варті кадрів Голівуду.
На зріст як гуллівери Свіфта,
2025.07.30
17:43
Я стрів Зеленського в степу
(ми йшли тоді в Європу).
– А ти куди?
– Біжу в ОПУ *!
...А може, краще – в ОПУ?
(ми йшли тоді в Європу).
– А ти куди?
– Біжу в ОПУ *!
...А може, краще – в ОПУ?
2025.07.30
14:50
Піду гуляти під дощем.
Як хочеш, підемо з тобою.
У бризках хмарного прибою,
торкаючись небес плечем,
гулятимемо під дощем
з любов’ю.
Стікатиме по на нас вода
Як хочеш, підемо з тобою.
У бризках хмарного прибою,
торкаючись небес плечем,
гулятимемо під дощем
з любов’ю.
Стікатиме по на нас вода
2025.07.30
14:43
На курорт у далеку Анталію
Подалася дебела Наталія
І весь пляж офігів –
Вийшло із берегів
Море Чорне в турецькій Анталії.
Королі й королеви у Франції
До підданців тримають дистанцію.
Подалася дебела Наталія
І весь пляж офігів –
Вийшло із берегів
Море Чорне в турецькій Анталії.
Королі й королеви у Франції
До підданців тримають дистанцію.
2025.07.30
12:24
Стежка до ільмової левади
Вологої, наче першопочаток подиху,
Поросла зачарованими лунаріями
Не тільки у снах їжаків
Колючих, як наша буденність*
(Торкнись).
Мовчання гостя окрайчика «завтра»
Зазирає зіницями білими
Вологої, наче першопочаток подиху,
Поросла зачарованими лунаріями
Не тільки у снах їжаків
Колючих, як наша буденність*
(Торкнись).
Мовчання гостя окрайчика «завтра»
Зазирає зіницями білими
2025.07.30
06:11
Через жадібність сусідки,
Україні важко в світі
Стати схожою на квітку
І красі своїй радіти.
Бо не кориться вказівкам,
І не клониться покірно, –
Україна за готівку,
Чи можливість йти в комірне.
Україні важко в світі
Стати схожою на квітку
І красі своїй радіти.
Бо не кориться вказівкам,
І не клониться покірно, –
Україна за готівку,
Чи можливість йти в комірне.
2025.07.30
01:20
Замовкне без причини дивний сміх,
Як добіжить кінця стара платівка.
Майбутнє злобно вдарило під дих.
Виводжу до минулого листівку,
Туди, де залишки прозорих криг
Міняли від зими свої домівки.
Я радо, посеред калюж брудних
Як добіжить кінця стара платівка.
Майбутнє злобно вдарило під дих.
Виводжу до минулого листівку,
Туди, де залишки прозорих криг
Міняли від зими свої домівки.
Я радо, посеред калюж брудних
2025.07.30
01:17
Яка печаль пресвітла, Боже мій!
Мов музика зійшла із небо-сині,
Де Моцарту натхнення йшов розвій,
Він душу виливав на клавесині.
Грайливий завше, нині був сумний...
І темпи уповільнював до largo.
І тугу розливали скрізь вони,
Мов музика зійшла із небо-сині,
Де Моцарту натхнення йшов розвій,
Він душу виливав на клавесині.
Грайливий завше, нині був сумний...
І темпи уповільнював до largo.
І тугу розливали скрізь вони,
2025.07.29
22:10
Окуляри стали жити
окремим життям від мене,
вони вступають до мафії,
плетуть інтриги,
зраджують і знаджують,
укладають угоди,
вступають до профспілок.
Окуляри взяли моду
окремим життям від мене,
вони вступають до мафії,
плетуть інтриги,
зраджують і знаджують,
укладають угоди,
вступають до профспілок.
Окуляри взяли моду
2025.07.29
21:10
Чому із звідусюд далеких
Ми добиваємось в забуті Богом села
І припадаємо грудьми до споришу,
До груші тулимось щокою?
Невже, коли літам ощадливий наводиш лік,
Так болісно бракує частки,
Що зветься отроцтвом?
Невже і справді життєве коло
Ми добиваємось в забуті Богом села
І припадаємо грудьми до споришу,
До груші тулимось щокою?
Невже, коли літам ощадливий наводиш лік,
Так болісно бракує частки,
Що зветься отроцтвом?
Невже і справді життєве коло
2025.07.29
18:33
бажав ділитись генним кодом
данило майстер з усіма
та де набрати стільки люду
нема
II.
нема й здоровя щоб ділитись
а малахітниця стара
данило майстер з усіма
та де набрати стільки люду
нема
II.
нема й здоровя щоб ділитись
а малахітниця стара
2025.07.29
12:23
Любов – надзвичайно дивовижне почуття. Найперше, це найвища християнська чеснота. Як пише Сергій Ґуберначук, «любов – почуття Христове». Для Сергія найгармонійнішими та реальними були і залишаються (принаймні у віршах) «тихий Рай Людей і Любовей Великих»
2025.07.29
09:33
Майбутній автор легендарного роману «На Західному фронті без змін» уже у 18 років пізнав, що таке війна,
отримавши численні поранення…
На західному фронті без змін:
людство не вчить уроків…
Знову земля у шрамах мін -
не зробиш зайвого кроку.
отримавши численні поранення…
На західному фронті без змін:
людство не вчить уроків…
Знову земля у шрамах мін -
не зробиш зайвого кроку.
2025.07.29
05:40
Яка мені справа
До вашої слави,
Або привілеїв, чи всіх нагород,
Якщо без упину
Донині гне спину
За борг неоплатний народ.
Не хоче багатий
Підвищить оплату,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...До вашої слави,
Або привілеїв, чи всіх нагород,
Якщо без упину
Донині гне спину
За борг неоплатний народ.
Не хоче багатий
Підвищить оплату,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2024.04.15
2024.04.01
2024.03.02
2023.02.18
2023.02.18
2022.12.08
2021.07.17
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Василь Дерій (1959) /
Критика | Аналітика
Спогади про Копичинський технікум (З відстані сорока років)
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Спогади про Копичинський технікум (З відстані сорока років)
Про Копичинський сільськогосподарський технікум бухгалтерського обліку почув у 1972 році від односельця Петра Шевчука, котрий там навчався. На його ж запрошення я вперше побував у навчальному закладі. І після закінчення Нагірянської восьмирічної школи одразу поїхав туди здавати документи.
Мене зарахували у групу бухгалтерів, де серед більш як тридцяти студентів було всього троє хлопців. Навчання було цікавим, вчителі були людьми мудрими, досвідченими. Запам’яталася наша перша кураторка, викладачка етики і естетики Галина Бучинська, згодом її замінила Ольга Гладка, старша сестра мого однокурсника Богдана Федорчука, нині знаного державного діяча та підприємця. Я досі згадую своїх викладачів Олексія Бражника, Івана Ганджу, Миколу Зеленова, Жанну Ігнатенко, Мирославу Кафтан, Олександра Колесника, Богдана та Олександру Підвисоцьких, Стефанію Підперигору, Костянтина Радковського, Бориса і Людмилу Сизоненків, Ярослава Федоровича, Богдану Чайку та інших.
Саме вони навчили мене акуратності, самостійності, відповідальності, передбачливості та професіоналізму, навчили працювати в команді і довіряти своїм друзям, а також розвинули вміння логічно й аналітично мислити, адекватно реагувати на складні господарські ситуації і не ухвалювати управлінських рішень у випадку високих ризиків та надмірних емоцій. На усе життя я виніс для себе принцип: уникати облесних людей і пліткарів. А ще запам’ятав корисне для бухгалтерів правило: сім разів обдумай, а один – підпиши, перед тим вдумливо і уважно все прочитавши.
Не можу не згадати і директора технікуму — Володимира Антошенко. Правда, під кінець мого навчання у технікумі сталися прикрі події, пов’язані з тим, що директор технікуму посварився через двох свояків-абітурієнтів (як мені розповіли пізніше) з керівником Гусятинського районного відділу КДБ. Через рік цей відділ назбирав проти учнів технікуму компромат і звинуватив у антирадянщині. Тоді Копичинський сільськогосподарський технікум бухгалтерського обліку негативно «прославився» на всю Україну, а директора через певний час зняли з посади. Це стало ще однією, але не першою серйозною причиною для ліквідації навчального закладу як неблагонадійного (у 1966 році окремих викладачів технікуму звинуватили у буржуазному націоналізмі). Минуло трохи більше десяти років і Копичинський технікум, на жаль, об’єднали із Заліщицьким радгоспом-технікумом.
Нині, через сорок років, я щиро дякую всім, хто мене вчив і з ким я вчився бухгалтерського мистецтва у незабутньому Копичинському сільськогосподарському технікумі бухгалтерського обліку!
Згадаймо Копичинці з юності
Згадаймо Копичинці з юності,
Коли не було нам й сімнадцяти літ.
Пелюстками першої мужності
Нам травень притрушував слід.
Згадаймо, якими були ми тоді,
Як вчились натхненно днями, ночами.
У книгах, конспектах і в чистій воді
Ми черпали мудрість без тями.
Згадаймо у полі «важкі» буряки,
Дощами розмиті вузенькі дороги
Та русло мілкої сільської ріки,
Де мились, ґрунтом, забруднені ноги.
Згадаймо про сонцем наповнені дні
І перші у нашім житті поцілунки…
Колись це було, наче в гарному сні,
Та зникло усе за театру лаштунки.
Згадаймо Копичинці з юності…
Василь ДЕРІЙ,
випускник Копичинського
сільськогосподарського технікуму
бухгалтерського обліку 1977 року,
21-й випуск бухгалтерів,
доктор економічних наук, професор.
м. Тернопіль.
«Вільне життя». – 23.06.2017 р.
– № 49 (15889). – С. 8.
Всеукраїнська незалежна
громадсько-політична газета.
Мене зарахували у групу бухгалтерів, де серед більш як тридцяти студентів було всього троє хлопців. Навчання було цікавим, вчителі були людьми мудрими, досвідченими. Запам’яталася наша перша кураторка, викладачка етики і естетики Галина Бучинська, згодом її замінила Ольга Гладка, старша сестра мого однокурсника Богдана Федорчука, нині знаного державного діяча та підприємця. Я досі згадую своїх викладачів Олексія Бражника, Івана Ганджу, Миколу Зеленова, Жанну Ігнатенко, Мирославу Кафтан, Олександра Колесника, Богдана та Олександру Підвисоцьких, Стефанію Підперигору, Костянтина Радковського, Бориса і Людмилу Сизоненків, Ярослава Федоровича, Богдану Чайку та інших.
Саме вони навчили мене акуратності, самостійності, відповідальності, передбачливості та професіоналізму, навчили працювати в команді і довіряти своїм друзям, а також розвинули вміння логічно й аналітично мислити, адекватно реагувати на складні господарські ситуації і не ухвалювати управлінських рішень у випадку високих ризиків та надмірних емоцій. На усе життя я виніс для себе принцип: уникати облесних людей і пліткарів. А ще запам’ятав корисне для бухгалтерів правило: сім разів обдумай, а один – підпиши, перед тим вдумливо і уважно все прочитавши.
Не можу не згадати і директора технікуму — Володимира Антошенко. Правда, під кінець мого навчання у технікумі сталися прикрі події, пов’язані з тим, що директор технікуму посварився через двох свояків-абітурієнтів (як мені розповіли пізніше) з керівником Гусятинського районного відділу КДБ. Через рік цей відділ назбирав проти учнів технікуму компромат і звинуватив у антирадянщині. Тоді Копичинський сільськогосподарський технікум бухгалтерського обліку негативно «прославився» на всю Україну, а директора через певний час зняли з посади. Це стало ще однією, але не першою серйозною причиною для ліквідації навчального закладу як неблагонадійного (у 1966 році окремих викладачів технікуму звинуватили у буржуазному націоналізмі). Минуло трохи більше десяти років і Копичинський технікум, на жаль, об’єднали із Заліщицьким радгоспом-технікумом.
Нині, через сорок років, я щиро дякую всім, хто мене вчив і з ким я вчився бухгалтерського мистецтва у незабутньому Копичинському сільськогосподарському технікумі бухгалтерського обліку!
Згадаймо Копичинці з юності
Згадаймо Копичинці з юності,
Коли не було нам й сімнадцяти літ.
Пелюстками першої мужності
Нам травень притрушував слід.
Згадаймо, якими були ми тоді,
Як вчились натхненно днями, ночами.
У книгах, конспектах і в чистій воді
Ми черпали мудрість без тями.
Згадаймо у полі «важкі» буряки,
Дощами розмиті вузенькі дороги
Та русло мілкої сільської ріки,
Де мились, ґрунтом, забруднені ноги.
Згадаймо про сонцем наповнені дні
І перші у нашім житті поцілунки…
Колись це було, наче в гарному сні,
Та зникло усе за театру лаштунки.
Згадаймо Копичинці з юності…
Василь ДЕРІЙ,
випускник Копичинського
сільськогосподарського технікуму
бухгалтерського обліку 1977 року,
21-й випуск бухгалтерів,
доктор економічних наук, професор.
м. Тернопіль.
«Вільне життя». – 23.06.2017 р.
– № 49 (15889). – С. 8.
Всеукраїнська незалежна
громадсько-політична газета.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію