Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.04.29
20:34
Земля здригалась доокіл,
палало місто у кварталах.
В повітрі – дим з вогнем навпіл,
і люд нажаханий в підвалах.
За залпом залп в імлу цупку
гатили «Гради» неупинно,
а біля церкви нашвидку
палало місто у кварталах.
В повітрі – дим з вогнем навпіл,
і люд нажаханий в підвалах.
За залпом залп в імлу цупку
гатили «Гради» неупинно,
а біля церкви нашвидку
2026.04.29
20:28
«Ти плачеш, Йоно? І за чим?
За цим кущем, який ти не садив?»
«Ні, не за цим, мій Боже».
«А за чим же?»
«Плачу, а варто б скорше вмерти, аніж далі жити...
Іще тоді, коли в китовім череві
Три дні й три безсонні ночі
Я пристрасно моливсь, щоб Ти мене
За цим кущем, який ти не садив?»
«Ні, не за цим, мій Боже».
«А за чим же?»
«Плачу, а варто б скорше вмерти, аніж далі жити...
Іще тоді, коли в китовім череві
Три дні й три безсонні ночі
Я пристрасно моливсь, щоб Ти мене
2026.04.29
19:31
Випльовує новатор гасло
сонети ж до яких не звик
на нього діють мов на чорта
часник
***
Дивлюсь у вибране, зітхаю...
сонети ж до яких не звик
на нього діють мов на чорта
часник
***
Дивлюсь у вибране, зітхаю...
2026.04.29
12:33
Знову снилися мертві. Снилося, що я мушу бути на якійсь конференції по кубофутуризму. Заходжу в якийсь бароковий будинок: анфілади, мармурові сходи, скульптури Геракла в левовій шкурі, Гекати, Діани Вічноцнотливої, двері, що більш нагадують врата, по тім
2026.04.29
11:27
Не хочу в дзеркало дивитись,
Бо я себе не впізнаю.
Лиш хмара зяє, ніби витязь,
Мов усміх янгола в раю.
Я пізнаю свої глибини
У морі в штормах громових,
Коли торкається людини
Бо я себе не впізнаю.
Лиш хмара зяє, ніби витязь,
Мов усміх янгола в раю.
Я пізнаю свої глибини
У морі в штормах громових,
Коли торкається людини
2026.04.29
10:34
Апельсинний Кратін*
Долучи до життя богомаза -
Фосфоричний коктейль,
Ніби збитий тертям цвіркунів,
В мармурових шпаринах
Достатньо мистецького сказу,
Апельсинний Кратін -
Драматург, що часу заяснів.
Долучи до життя богомаза -
Фосфоричний коктейль,
Ніби збитий тертям цвіркунів,
В мармурових шпаринах
Достатньо мистецького сказу,
Апельсинний Кратін -
Драматург, що часу заяснів.
2026.04.29
10:08
Не дозволяй мені себе винити,
Я більше за життя його люблю!
Як небеса — отави соковиті,
І чуйну пісню з присмаком жалю.
Я так його кохаю, Боже! Нащо
Ти дав мені жагу земного щастя,
Аби міняла волю на кайдани?
Його любити я не перестану.
Я більше за життя його люблю!
Як небеса — отави соковиті,
І чуйну пісню з присмаком жалю.
Я так його кохаю, Боже! Нащо
Ти дав мені жагу земного щастя,
Аби міняла волю на кайдани?
Його любити я не перестану.
2026.04.29
07:10
Мов сонця промінь із туману,
З'явився спогад про кохану,
Яку з глибокої могили
Я повертати вже знесилів,
Адже, немов жіноча рима,
В моїх думках щомить незримо
Тремтить, колишеться, тріпоче
Вона й забутися не хоче...
З'явився спогад про кохану,
Яку з глибокої могили
Я повертати вже знесилів,
Адже, немов жіноча рима,
В моїх думках щомить незримо
Тремтить, колишеться, тріпоче
Вона й забутися не хоче...
2026.04.28
21:06
о так до ітаки
у напрямку линуть
одіссеї чи амфори
руни і тіні
безпілотні літаючі
пилососи усякі
бо там є ставки
є синки телемахи
у напрямку линуть
одіссеї чи амфори
руни і тіні
безпілотні літаючі
пилососи усякі
бо там є ставки
є синки телемахи
2026.04.28
19:57
Дорогий Артуре, сердечно тебе вітаю зі вступом в Національну спілку письменників України! Дуже пишаюся тобою і тим, що Ярослав Чорногуз і я дали тобі рекомендації, бо ти вартий того, щоб бути членом спільчанської родини. Твоя поезія викликає трепет в душі
2026.04.28
19:00
Далеко-далеко, де всюди вирують густі аромати сандалу,
Де сонце липким амарилісом ніжно цвіте у блакитній безодні,
Рожеві фламінго неспішно здіймаються прямо у зграю загальну,
Над горами рваними довго кружляють в повітрі легкі й невгамовні.
Далеко-
Де сонце липким амарилісом ніжно цвіте у блакитній безодні,
Рожеві фламінго неспішно здіймаються прямо у зграю загальну,
Над горами рваними довго кружляють в повітрі легкі й невгамовні.
Далеко-
2026.04.28
16:09
Незатійливо сонце пливе
Зорянистого неба дугою,
І розкішшя своє світлове
Зігріваючи перед собою.
У зеніті щоденних висот,
У сліпучому образі диска
Це життя зоресвітній оплот
Зорянистого неба дугою,
І розкішшя своє світлове
Зігріваючи перед собою.
У зеніті щоденних висот,
У сліпучому образі диска
Це життя зоресвітній оплот
2026.04.28
15:25
Вічний сум на образах.
Гріб дитячий на ослоні.
Мати стомлена в сльозах
над застиглим тілом доні:
«Вибач, пташечко, мені,
не зростила тебе мати...
Дні скінчилися земні,
Гріб дитячий на ослоні.
Мати стомлена в сльозах
над застиглим тілом доні:
«Вибач, пташечко, мені,
не зростила тебе мати...
Дні скінчилися земні,
2026.04.28
11:33
Човни з очерету! Волхви на човнах! -
Рятуйте світи від наруги -
В сльоті палітурні ворони летять
І дві паперові папуги!
Волхви безупинно вітають сльоту,
Хто ж їм заборонить вітаться*,
В крисанях із хутра в добу золоту,
Рятуйте світи від наруги -
В сльоті палітурні ворони летять
І дві паперові папуги!
Волхви безупинно вітають сльоту,
Хто ж їм заборонить вітаться*,
В крисанях із хутра в добу золоту,
2026.04.28
10:59
Небесна твердінь безмежна,
а хмари, мов гріб, важкі.
Цей всесвіт мені належить,
як хмарочоси міські.
Будинок пече зіниці,
фундамент — ножем в землі,
у пам'яті на правиці
а хмари, мов гріб, важкі.
Цей всесвіт мені належить,
як хмарочоси міські.
Будинок пече зіниці,
фундамент — ножем в землі,
у пам'яті на правиці
2026.04.28
10:56
Я люблю важливий час затишшя
Перед вибухом в полях сумних,
Як заходить сонце на узвишшя
В променях яскраво-золотих.
Так натхнення у часи утоми
Причаїлось птахом у лісах.
У тенетах суму і ризоми
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Перед вибухом в полях сумних,
Як заходить сонце на узвишшя
В променях яскраво-золотих.
Так натхнення у часи утоми
Причаїлось птахом у лісах.
У тенетах суму і ризоми
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.29
2024.11.26
2024.05.17
2023.04.01
2022.03.19
2022.01.12
2021.12.22
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іван Потьомкін (1937) /
Іншомовна поезія
Андрій Вознесенський "Параболічна балада"
Ракетою доля летить по параболі
Зазвичай – у мороці, рідше – у райдузі.
Рудий, мов вогонь, був художник Гоген,
Богема, а в минулім – торговий агент.
Щоб в Лувр королівський потрапить з Монмартра,
Він мав кружелять через Яву з Суматрою.
Понісся, шаленство грошей позабувши ,
Дружин кудкудання, академій задушшя.
Тяжіння земне подолав він щасливо,
Жреці реготали за кухлями пива:
«Пряма - коротша, парабола -крутіша,
Скопіювати райські кущі хіба ж не ліпше?»
А він нісся , мов ракета ревуча,
Крізь вітер , що зриває фалди і вуха.
І в Лувр потрапив не через поріг зазвичне –
Параболою гнівно стелю пробивши!
Хоробро по-різному йдуть до своєї правди -
Черв’як – через шпарку, чоловік – по параболі.
Жила-була дівчинка поруч в кварталі.
Ми з нею вчились, залік складали.
Куди ж я поїхав! І біс мене ніс
Поміж громіздких тбіліських двозначних зір!
Прости мені безглузду оцю параболу.
Схололії плечики в чорнім параднім...
О, як у мороці Всесвіту гула ти дзвінко,
Пружно і прямо – як антени лозинка!
А я все лечу, приземляюсь по них –
Земних і схололих твоїх позивних.
Як важко дається оця нам парабола!..
Канони змітаючи,прогнози, параграфи,
Несуться мистецтво, любов та історія –
Параболічною траєкторією!
В сибірській весні загрузають калоші.
А,може, пряма – таки й справді коротша?
1959
Андрей Вознесенский «Параболическая баллада»
Судьба, как ракета, летит по параболе
Обычно—во мраке и реже—по радуге.
Жил огненно-рыжий художник Гоген,
Богема, а в прошлом—торговый агент.
Чтоб в Лувр королевский попасть из Монмартра,
Он дал кругаля через Яву с Суматрой!
Унесся, забыв сумасшествие денег,
Кудахтанье жен, духоту академий.
Он преодолел тяготенье земное.
Жрецы гоготали за кружкой пивною:
«Прямая — короче, парабола—круче,
Не лучше ль скопировать райские кущи?»
А он уносился ракетой ревущей
Сквозь ветер, срывающий фалды и уши.
И в Лувр он попал не сквозь главный порог—
Параболой гневно пробив потолок!
Идут к своим правдам, по-разному храбро,
Червяк—через щель, человек—по параболе.
Жила-была девочка рядом в квартале.
Мы с нею учились, зачеты сдавали.
Куда ж я уехал! И черт меня нес
Меж грузных тбилисских двусмысленных звезд!
Прости мне дурацкую эту параболу.
Простывшие плечики в черном парадном...
О, как ты звенела во мраке Вселенной
Упруго и прямо — как прутик антенны!
А я все лечу, приземляясь по ним—
Земным и озябшим твоим позывным.
Как трудно дается нам эта парабола!..
Сметая каноны, прогнозы, параграфы,
Несутся искусство, любовь и история—
По параболической траектории!
В сибирской весне утопают калоши
А может быть, все же прямая — короче?
1959
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Андрій Вознесенський "Параболічна балада"
Ракетою доля летить по параболі
Зазвичай – у мороці, рідше – у райдузі.
Рудий, мов вогонь, був художник Гоген,
Богема, а в минулім – торговий агент.
Щоб в Лувр королівський потрапить з Монмартра,
Він мав кружелять через Яву з Суматрою.
Понісся, шаленство грошей позабувши ,
Дружин кудкудання, академій задушшя.
Тяжіння земне подолав він щасливо,
Жреці реготали за кухлями пива:
«Пряма - коротша, парабола -крутіша,
Скопіювати райські кущі хіба ж не ліпше?»
А він нісся , мов ракета ревуча,
Крізь вітер , що зриває фалди і вуха.
І в Лувр потрапив не через поріг зазвичне –
Параболою гнівно стелю пробивши!
Хоробро по-різному йдуть до своєї правди -
Черв’як – через шпарку, чоловік – по параболі.
Жила-була дівчинка поруч в кварталі.
Ми з нею вчились, залік складали.
Куди ж я поїхав! І біс мене ніс
Поміж громіздких тбіліських двозначних зір!
Прости мені безглузду оцю параболу.
Схололії плечики в чорнім параднім...
О, як у мороці Всесвіту гула ти дзвінко,
Пружно і прямо – як антени лозинка!
А я все лечу, приземляюсь по них –
Земних і схололих твоїх позивних.
Як важко дається оця нам парабола!..
Канони змітаючи,прогнози, параграфи,
Несуться мистецтво, любов та історія –
Параболічною траєкторією!
В сибірській весні загрузають калоші.
А,може, пряма – таки й справді коротша?
1959
Андрей Вознесенский «Параболическая баллада»
Судьба, как ракета, летит по параболе
Обычно—во мраке и реже—по радуге.
Жил огненно-рыжий художник Гоген,
Богема, а в прошлом—торговый агент.
Чтоб в Лувр королевский попасть из Монмартра,
Он дал кругаля через Яву с Суматрой!
Унесся, забыв сумасшествие денег,
Кудахтанье жен, духоту академий.
Он преодолел тяготенье земное.
Жрецы гоготали за кружкой пивною:
«Прямая — короче, парабола—круче,
Не лучше ль скопировать райские кущи?»
А он уносился ракетой ревущей
Сквозь ветер, срывающий фалды и уши.
И в Лувр он попал не сквозь главный порог—
Параболой гневно пробив потолок!
Идут к своим правдам, по-разному храбро,
Червяк—через щель, человек—по параболе.
Жила-была девочка рядом в квартале.
Мы с нею учились, зачеты сдавали.
Куда ж я уехал! И черт меня нес
Меж грузных тбилисских двусмысленных звезд!
Прости мне дурацкую эту параболу.
Простывшие плечики в черном парадном...
О, как ты звенела во мраке Вселенной
Упруго и прямо — как прутик антенны!
А я все лечу, приземляясь по ним—
Земным и озябшим твоим позывным.
Как трудно дается нам эта парабола!..
Сметая каноны, прогнозы, параграфы,
Несутся искусство, любовь и история—
По параболической траектории!
В сибирской весне утопают калоши
А может быть, все же прямая — короче?
1959
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
