ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Сергій Губерначук
2020.08.11 10:07
Хай кожен твій сон
обрамляється сірим папірусом ранку.
Мов чудний агат
поглинаєш у себе й загублюєш чисто.
Ти, ніби дитина,
чиї безсистемні питання, мов допит,
збивають мене з пантелику
й розхитують пам’ять і дійсність.

Микола Соболь
2020.08.11 08:21
Піском крізь пальці, водою у ситі…
Як дні вигорають швидко у серпні.
І літо шепоче: «Досить, ми квиті,
Ваші тіла мені більше нестерпні.
Все остогидло, не хочу ілюзій,
плачуть у небі нічнім Персеїди,
тумани готують наступ у лузі,
сонце допалить трав

Віктор Кучерук
2020.08.11 07:35
Пустоту безкраю
Зором обійму
І собі співаю,
Як нема кому.
Щось робити мушу,
Поки не закляк, –
Звеселяю душу,
Часом, і отак.

Пиріжкарня Асорті
2020.08.11 06:51
благар благав блажив блажав
усі ми із такого ж тіста
то оптиміст чи песиміст
& грязь на всіх одна й та сама




Олександр Сушко
2020.08.11 06:19
Втрапити до раю - справжнє щастя,
Та забудь про ці солодкі сни.
Бо за боягузтво аз воздасться,
Сірка вже булькоче в казані.

Тамко знають що ти за людина :
Сильний духом чи слизька черва.
Йде війна, а ти купив будинок,

Дума Козак
2020.08.11 04:33
Чумацький шлях – дорога соляна
усім Великим степом, аж до Криму.
Воли – тягло не тільки на ланах,
вони – брати солоним пілігримам!

На захід сонце і обоз ожив,
жара спадає, знову у дорогу…
Риплять колеса повної мажі,

Дума Козак
2020.08.10 20:25
Упали яблука червоні
на теплу землю у саду.
Не встигли підхопить долоні
красу ту стигло-молоду.
Налиті сонцем і любов‘ю
ясніють мило у траві,
а поряд, весь залитий кров‘ю,
юнак лежить… Не буревій

Олексій Кацай
2020.08.10 19:33
в заіржавлених пісках
найсухішої з планет
бродить крижана луна
вкритих памороззю міст
зниклих разом з нею під
зіткненнями місяців
під падіннями зірок
і космічних кораблів

Євген Федчук
2020.08.10 19:28
Було в часи це давні, знані мало,
Як боги вже на небесах жили,
Хоч іноді й спускатися могли,
Як люд звичайний по землі ступали.
Жив рід древлянський в ті часи не тут,
А в болотах Мазовії далеких.
Хоча жилося в ті часи нелегко,
Та ж рідні землі вмер

Тата Рівна
2020.08.10 17:04
Коли помирають нації — народжуються Тантали
Земля відригає їх, викидаючи з чрева

Вона могла би стати Бабою, поліською королевою
Але — народила анчутку
Стала матір’ю не тому сину
І жоною не тому пану

Олександр Сушко
2020.08.10 15:31
Люби мене - прехтивого козла,
Даруй цілунки та палкі обійми.
З тобою - ніч ( ох як мене трясла!),
Не треба й дилетантських порнофільмів.

А завтра - інша. Бабця хоч куди,
А післязавтра - юна незнайомка.
Оце життя! Амурний парадиз!

Олександр Панін
2020.08.10 14:50
За мотивами - М. Гоголь "Вій".

Десь далеко в хмарах грім гуркоче,
Сріблом віддзеркалює ріка,
Проти Віри і Людини злочин:
Захопила Відьма Бурсака...

Вечір, ще далеко до світання,

Тетяна Левицька
2020.08.10 13:01
Пленительных очей холодный изумруд -
былой загадки деревянная матрешка.
Не возвращайтесь вы туда, где вас не ждут,
где двери на замке, не светится окошко.

Собака цепи рвет завидя чужака,
и лица неприветливы, черствы, суровы.
Вас не узнают сразу,

Сергій Губерначук
2020.08.10 10:31
Художники з маленького села,
ви оприлюднили любов до світу.
Картинна галерея розцвіла
у місті, де проводжу кожне літо.

Художники з маленького села,
ви світ ліпили з глини й малювали.
Картинна галерея ожила

Сонце Місяць
2020.08.10 01:26
врапт елегійний навіть
текст а-ля мріяти мрії
хто профітує надто
суспільство звісне хворіє




Ярослав Чорногуз
2020.08.09 20:21
А може добре, що я вже не твій? –
Хотіла крапку ставить ще раніше
Всевладна Доля, глянувши з-під вій.
Та зачекала. Щоб дозріли вишні.

«Ти вільний знов!» - це голос ковили –
Від ревнощів дурних ідіотизму,
І підозрінь, кохання кабали,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Тарас Баш
2020.07.28

Сергій Кузін
2020.07.02

Олег Прусак
2020.06.11

Богдан Бойко
2020.03.22

Анна Дудник
2020.03.15

Оранжевый Олег Олег
2020.03.12

Тамдедобре Тамдедобре
2020.01.31






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Ірина Вовк (1973) / Проза

 "Про змія Василіска і князя, що узяв собі його ймення" (дитяче)

(бувальщина)

Чи любиш ти, моє серденько, читати казки, а особливо казки про рідне місто? Любиш, я знаю! А тому сідай зручненько – і слухай. Я розповім тобі напівказку, напівбувальщину про той Львів, якого тепер уже ніхто не пам’ятає, та й не може пам’ятати, бо Львова такого, як ти , моє серденько, бачиш своїми очима, на той час ще не було… А були лише ліси непролазні та дикі хащі, скелі та горби, покриті зеленавим мохом та чагарниками. І ось в одній з таких скель, що на південний захід від Княжого міста, яке тільки починало будуватися – була глибока печера. А поруч неї, як годиться, і ліс, тьмяний та вологий, і озерце – на галявині серед лісу. А трохи нижче, за лісом, повноводила ріка Полтва, і вода у тій ріці була чиста і прозора, як скельце, що вигравало на сонці усіма кольорами райдуги.
І неважко, моє серденько, здогадатися, що жив у тій глибокій печері Змій – як у казках мовиться, лютий-прелютий – дихав вогнем на верхів’я дерев, пригинав їх додолу, щодня годинами милувався своїм відображенням в озері та споглядав веселкові перегони хвиль на ріці Полтві. І було б його життя щасливим і безтурботним, якби одного разу не забрів у його схованку молодий князь Лев Данилович з охороною, що шукав зручну місцину – височину, аби звести на ній Високий Замок. І, може, не такий вже лютий-прелютий був той Змій, але при зустрічі з князем Левом та його воями загарчав так грізно, що з дерев позлітало листя, а вої припали ниць до землі.
- Василіск, княже! Що маємо чинити? – загукали налякані молодці. Василіском у ті часи, моє серденько, називали жахливих потвор драконячої породи. І відтепер нашого Змія прийшов час теж називати Василіском.
- Не зволікати, убити! – наказав князь Лев Данилович, виймаючи з піхов родовий княжий меч.
І загриміло враз, заблискало довкола, небо зчорніло все під важкими дощовими хмарами. Збурилася природа. Запала темрява, хоч око виколи – тільки й видно то тут, то там спалахи вогню – знати, Змій-Василіск не на життя, а на смерть з князем Левом та його людьми, змагається. І в найзапеклішій хвилі того змагання, поміж громів та блискавиць, та багряниць спопеляючих, звів князь Лев очі до неба і помолився:
- Святий Юрію, божий стражнику, змієборцю! Зроби руку мою витривалою, меч мій – зло пробиваючим, а око моє – непомильним! Нехай під тією потворою, Василіском прозваною, земля западеться.
На мить засвітилося небо, послало на землю вражаючої сили блискавку, а у світлі небесному – князь Лев Данилович на коні, з мечем оголеним, супроти Змія-Василіска, як вихор, поривається.
А коли розвиднілося, проясніло все навкруг, то Змія-Василіска не стало. А позаду його печери – лише обірвана скеля та зчорніла глибока вирва землі у драконячий зріст! Відтоді назвали те місце в народі Змієвою Ямою.
Князь Лев Данилович на спогад про переможеного Змія-Василіска наказав у його печері обладнати кузню, роздувати у нішах печери вогонь і кувати зброю для княжих ратників. А навпроти печери, на горі, збудувати церкву – оселю Божу, із предковічних буків, що росли неподалік, і назвати її на честь святого Юра, того, що Змія і ворога у часи лихоліття побиває.
І ти не повіриш, моє серденько, хто оселився у тій кузні, колишній печері Василіска – син литовського князя Тройдена, дружній князеві Леву, коли вже став старим і до бою недужим, захотів стати пустельником і постригся в ченці. Він і прийняв на себе імення страшного (так мусить бути у кожній казці!) Змія – і історія пізнала його як князя Василиска, чи то Василишка, щоб добріше звучало. А сам князь любив годинами споглядати ліс, і Драконяче озерце, і райдужні хвилі Полтви-ріки. Споглядав і промовляв, усміхаючись:

- Не кожен той Дракон, що в Драконячій шкірі!

Князь Василиск, чи то Василишко, якщо вірити стародавнім літописам, моє серденько, став першим настоятелем Святоюрського монастиря.
Минули літа, минули і тисячоліття. Немає вже Змія та його кузні-печери, бо її згодом замурували, а далі з її каменя та каменя скелі, у якій вона була, збудували підмурівок Святоюрської твердині. І лише церква святого Юра – жива пам’ятка тих далеких часів, живий свідок подій з історії Княжого Львова. А святий Юрій, Божий ключник, став навіки покровителем нашого міста.
У його руках, моє серденько, не тільки вражаючий спис супроти Дракона і всіх ворогів, що на нашу землю зазіхають, а й ключі, що рідну земельку весною відмикають:

«Святий Юрій, Божий ключник,
бери ключі золотії, веди коня вороного,
одімкни сиру землицю,
випусти живу травицю,
на теплеє літо,
на буйнеє жито»!

То ключі достатку, щедрості Божої, злагоди і миру для минулих і теперішніх мешканців міста князя Лева. І для тебе, мій маленький друже, теж!

(Зі збірки "Обрані Світлом". - Львів:Сполом,2013)





Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2017-07-13 11:28:12
Переглядів сторінки твору 575
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / 0  (4.932 / 5.65)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.945 / 5.78)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.781
Потреба в критиці толерантній
Потреба в оцінюванні оцінювати
Конкурси. Теми КАЗКИ
Автор востаннє на сайті 2020.03.07 18:04
Автор у цю хвилину відсутній