ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Микола Соболь
2017.11.18 05:42
Осіннє диво, звідки ти прийшло? –
Розсипані червоні намистини
Посеред інею, та листя горобини,
Жаріє літа зраджене тепло.

Пустує межи гілля вітерець
Гойдає не роздмухану надію…
Дивлюся і душею молодію.

Лесь Українець
2017.11.18 03:50
Розумієш, друже, Коли стає відомо, що Україна - найкорумпованіша країна Європи З найменшою в Європі середньою зарплатою, Коли твоя мати пропрацювала 30 із гаком років у школі а тепер має пенсію 70 доларів у місяць а тарифи лише ростуть, А вона посадил

Серго Сокольник
2017.11.18 01:28
Я не хочу нікого, крім тебе...
Не хочу нікого...
Двох світів поєднання потреби
Ця ланка зв"язкова,

Що ти нею для мене дарунком
З"явилася ночі,
Тим вологим п"янким поцілунком,

Маркіяна Рай
2017.11.18 00:34
Напиши мені серед злих доріг на шляху своїм.
Як зоря зорю засоромить вщент - не дивуйся їм -
При слабім вогні у сирих домах, і під свист вітрів
Напиши мені багажем життя, густотою брів.

Проминули нам небеса ясні і рясні дощі,
Відпустились нам і нав

Маркіяна Рай
2017.11.18 00:32
Сирість така, коханий, стратитись можна.
Густо лягли тумани - правда безбожна.
Чи простягнеш ми руку в ріках молочних?
Вірно, - я дожидала днів тих святочних.

Дихати нам, коханий, видано, треба -
Кажуть, святі вділили грішникам неба.
Сирість така,

Микола Дудар
2017.11.17 21:10
Знову Ти у провесні
Милосердних ваб
Пізнаю, для повісті:
Море. Берег. Трап...
І музИки зіграні
Поміж нот - глагол
А моїм, розгніваним,
Забивають гол…

Олександр Сушко
2017.11.17 18:14
То що, миритись будем, чоловіче?
На часі розкопилити губу.
Не сердься, краще сядь до мене ближче,
Зніми сорочку файну, голубу.

Ну, ляпнула макітрою по носі,
Бо ти мене старою обізвав.
А серденько ридає навіть досі,

Домінік Арфіст
2017.11.17 18:02
всі однакові… все однаково…
я до Тебе не дотягнусь…
нахились драбиною Якова
до розпечених моїх вуст…
я боротимусь і благатиму
як у прірву: благослови!
і матерії кожним атомом:
забери мене з мурашви!

Іван Потьомкін
2017.11.17 14:40
Всевишньому і задарма злодія не треба:
Їх удосталь зібралося і на сьомім небі.
Тож послав Бог козакові щасливу нагоду,
Як уникнути кінця прадавньому роду.
Невідь відки узялася вся у шатах білих,
Наче просто зійшла з неба Пречиста Марія.
Простягує ст

Лесь Українець
2017.11.17 13:52
Ниви золотокосі,
Врожаї багаті,
Чому в полі до осені
Гниєте нежаті?

Сади плодовиті,
Де ваш вид розкішний?
Чом поникли сумовиті

Світлана Ткаченко
2017.11.17 11:24
Такая осень, что пинают мётлы,
Кого – наверх, а прочих – под уклон…
Подножный чернолесный липкий мотлох
Стирает все расцветки каблуков.

Такая серь в глазах натур мышачих,
Бегущих с палуб, кучно и востро,
И небо отравительно мышьячит,

Маркіяна Рай
2017.11.17 00:34
Ніч закрила мене під замки, як багаті, пишні хороми,
Вберегти обіцяючи від чужих обіцянок і звичаїв.
Що ж накоїли ми, малі, легковірні, та все несвідомі,
Зі своїми великими правдами!
...
Осквернити святині ніхто не хотів би навмисне,
Та, забувши й в

Ігор Шоха
2017.11.16 22:34
На цьому світі є куди іти,
аби не сумувати за тобою.
У нас ще одинакові світи
весною, літом, осінню, зимою.

Якої не чекаємо пори,
а на осонні не перегоріли
осінні веселкові кольори:

Микола Дудар
2017.11.16 21:15
Обожнюю цю бестію
Загорнену в блават
Яка в думках се вештає
І цвиркає «віват»
Мої стежини втомлені
Очікувань томи
Збираю ЇЇ промені
І спробуй зупини…

Світлана Ткаченко
2017.11.16 14:48
Щастя – це жити, хоча б недовго
В країну бажань осідлавши хвилю,
В буденній роботі та видноколах,
Пірнаючи в світське та дикий вирій.

Щастя – якщо таланило вижить,
Лишившись на теренах ріднокраїх,
Нехай би кричати, мов дикий крижень,

Микола Дудар
2017.11.16 13:39
День прожитий з горем пополам
ось ковтнути б тістечко пісочне?!..
рідше й рідше ти буваєш там
де веселка мружилася в очі
де сміялись з радощів взахлип…
волочились вештались за буслом
де старенький немічний Пилип
матюкавсь за чаркою по-руські
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Юлія Новікова Сидоренко
2017.11.11

Мрець Тривіаліст
2017.11.09

Ярослав Ярік
2017.11.04

Вадим Юний
2017.10.28

Дмитро Ігорович Бугера Скорпіо
2017.10.15

Ґейко Марґо
2017.10.05

Олена Вітер
2017.09.22






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Ірина Вовк (1973) / Проза

 "Про змія Василіска і князя, що узяв собі його ймення" (дитяче)

(бувальщина)

Чи любиш ти, моє серденько, читати казки, а особливо казки про рідне місто? Любиш, я знаю! А тому сідай зручненько – і слухай. Я розповім тобі напівказку, напівбувальщину про той Львів, якого тепер уже ніхто не пам’ятає, та й не може пам’ятати, бо Львова такого, як ти , моє серденько, бачиш своїми очима, на той час ще не було… А були лише ліси непролазні та дикі хащі, скелі та горби, покриті зеленавим мохом та чагарниками. І ось в одній з таких скель, що на південний захід від Княжого міста, яке тільки починало будуватися – була глибока печера. А поруч неї, як годиться, і ліс, тьмяний та вологий, і озерце – на галявині серед лісу. А трохи нижче, за лісом, повноводила ріка Полтва, і вода у тій ріці була чиста і прозора, як скельце, що вигравало на сонці усіма кольорами райдуги.
І неважко, моє серденько, здогадатися, що жив у тій глибокій печері Змій – як у казках мовиться, лютий-прелютий – дихав вогнем на верхів’я дерев, пригинав їх додолу, щодня годинами милувався своїм відображенням в озері та споглядав веселкові перегони хвиль на ріці Полтві. І було б його життя щасливим і безтурботним, якби одного разу не забрів у його схованку молодий князь Лев Данилович з охороною, що шукав зручну місцину – височину, аби звести на ній Високий Замок. І, може, не такий вже лютий-прелютий був той Змій, але при зустрічі з князем Левом та його воями загарчав так грізно, що з дерев позлітало листя, а вої припали ниць до землі.
- Василіск, княже! Що маємо чинити? – загукали налякані молодці. Василіском у ті часи, моє серденько, називали жахливих потвор драконячої породи. І відтепер нашого Змія прийшов час теж називати Василіском.
- Не зволікати, убити! – наказав князь Лев Данилович, виймаючи з піхов родовий княжий меч.
І загриміло враз, заблискало довкола, небо зчорніло все під важкими дощовими хмарами. Збурилася природа. Запала темрява, хоч око виколи – тільки й видно то тут, то там спалахи вогню – знати, Змій-Василіск не на життя, а на смерть з князем Левом та його людьми, змагається. І в найзапеклішій хвилі того змагання, поміж громів та блискавиць, та багряниць спопеляючих, звів князь Лев очі до неба і помолився:
- Святий Юрію, божий стражнику, змієборцю! Зроби руку мою витривалою, меч мій – зло пробиваючим, а око моє – непомильним! Нехай під тією потворою, Василіском прозваною, земля западеться.
На мить засвітилося небо, послало на землю вражаючої сили блискавку, а у світлі небесному – князь Лев Данилович на коні, з мечем оголеним, супроти Змія-Василіска, як вихор, поривається.
А коли розвиднілося, проясніло все навкруг, то Змія-Василіска не стало. А позаду його печери – лише обірвана скеля та зчорніла глибока вирва землі у драконячий зріст! Відтоді назвали те місце в народі Змієвою Ямою.
Князь Лев Данилович на спогад про переможеного Змія-Василіска наказав у його печері обладнати кузню, роздувати у нішах печери вогонь і кувати зброю для княжих ратників. А навпроти печери, на горі, збудувати церкву – оселю Божу, із предковічних буків, що росли неподалік, і назвати її на честь святого Юра, того, що Змія і ворога у часи лихоліття побиває.
І ти не повіриш, моє серденько, хто оселився у тій кузні, колишній печері Василіска – син литовського князя Тройдена, дружній князеві Леву, коли вже став старим і до бою недужим, захотів стати пустельником і постригся в ченці. Він і прийняв на себе імення страшного (так мусить бути у кожній казці!) Змія – і історія пізнала його як князя Василиска, чи то Василишка, щоб добріше звучало. А сам князь любив годинами споглядати ліс, і Драконяче озерце, і райдужні хвилі Полтви-ріки. Споглядав і промовляв, усміхаючись:

- Не кожен той Дракон, що в Драконячій шкірі!

Князь Василиск, чи то Василишко, якщо вірити стародавнім літописам, моє серденько, став першим настоятелем Святоюрського монастиря.
Минули літа, минули і тисячоліття. Немає вже Змія та його кузні-печери, бо її згодом замурували, а далі з її каменя та каменя скелі, у якій вона була, збудували підмурівок Святоюрської твердині. І лише церква святого Юра – жива пам’ятка тих далеких часів, живий свідок подій з історії Княжого Львова. А святий Юрій, Божий ключник, став навіки покровителем нашого міста.
У його руках, моє серденько, не тільки вражаючий спис супроти Дракона і всіх ворогів, що на нашу землю зазіхають, а й ключі, що рідну земельку весною відмикають:

«Святий Юрій, Божий ключник,
бери ключі золотії, веди коня вороного,
одімкни сиру землицю,
випусти живу травицю,
на теплеє літо,
на буйнеє жито»!

То ключі достатку, щедрості Божої, злагоди і миру для минулих і теперішніх мешканців міста князя Лева. І для тебе, мій маленький друже, теж!

(Зі збірки "Обрані Світлом". - Львів:Сполом,2013)





Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2017-07-13 11:28:12
Переглядів сторінки твору 145
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 5.014 / 5.5  (4.891 / 5.54)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.741 / 5.67)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.781
Потреба в критиці толерантній
Потреба в оцінюванні оцінювати
Конкурси. Теми КАЗКИ
Автор востаннє на сайті 2017.11.12 17:58
Автор у цю хвилину відсутній