Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.04.29
11:27
Не хочу в дзеркало дивитись,
Бо я себе не впізнаю.
Лиш хмара зяє, ніби витязь,
Мов усміх янгола в раю.
Я пізнаю свої глибини
У морі в штормах громових,
Коли торкається людини
Бо я себе не впізнаю.
Лиш хмара зяє, ніби витязь,
Мов усміх янгола в раю.
Я пізнаю свої глибини
У морі в штормах громових,
Коли торкається людини
2026.04.29
10:34
Апельсинний Кратін*
Долучи до життя богомаза -
Фосфоричний коктейль,
Ніби збитий тертям цвіркунів,
В мармурових шпаринах
Достатньо мистецького сказу,
Апельсинний Кратін -
Драматург, що часу заяснів.
Долучи до життя богомаза -
Фосфоричний коктейль,
Ніби збитий тертям цвіркунів,
В мармурових шпаринах
Достатньо мистецького сказу,
Апельсинний Кратін -
Драматург, що часу заяснів.
2026.04.29
10:08
Не дозволяй мені себе винити,
Я більше за життя його люблю!
Як небеса — отави соковиті,
І чуйну пісню з присмаком жалю.
Я так його кохаю, Боже! Нащо
Ти дав мені жагу земного щастя,
Аби міняла волю на кайдани?
Його любити я не перестану.
Я більше за життя його люблю!
Як небеса — отави соковиті,
І чуйну пісню з присмаком жалю.
Я так його кохаю, Боже! Нащо
Ти дав мені жагу земного щастя,
Аби міняла волю на кайдани?
Його любити я не перестану.
2026.04.29
07:10
Мов сонця промінь із туману,
З'явився спогад про кохану,
Яку з глибокої могили
Я повертати вже знесилів,
Адже, немов жіноча рима,
В моїх думках щомить незримо
Тремтить, колишеться, тріпоче
Вона й забутися не хоче...
З'явився спогад про кохану,
Яку з глибокої могили
Я повертати вже знесилів,
Адже, немов жіноча рима,
В моїх думках щомить незримо
Тремтить, колишеться, тріпоче
Вона й забутися не хоче...
2026.04.28
21:06
о так до ітаки
у напрямку линуть
одіссеї чи амфори
руни і тіні
безпілотні літаючі
пилососи усякі
бо там є ставки
є синки телемахи
у напрямку линуть
одіссеї чи амфори
руни і тіні
безпілотні літаючі
пилососи усякі
бо там є ставки
є синки телемахи
2026.04.28
19:57
Дорогий Артуре, сердечно тебе вітаю зі вступом в Національну спілку письменників України! Дуже пишаюся тобою і тим, що Ярослав Чорногуз і я дали тобі рекомендації, бо ти вартий того, щоб бути членом спільчанської родини. Твоя поезія викликає трепет в душі
2026.04.28
19:00
Далеко-далеко, де всюди вирують густі аромати сандалу,
Де сонце липким амарилісом ніжно цвіте у блакитній безодні,
Рожеві фламінго неспішно здіймаються прямо у зграю загальну,
Над горами рваними довго кружляють в повітрі легкі й невгамовні.
Далеко-
Де сонце липким амарилісом ніжно цвіте у блакитній безодні,
Рожеві фламінго неспішно здіймаються прямо у зграю загальну,
Над горами рваними довго кружляють в повітрі легкі й невгамовні.
Далеко-
2026.04.28
16:09
Незатійливо сонце пливе
Зорянистого неба дугою,
І розкішшя своє світлове
Зігріваючи перед собою.
У зеніті щоденних висот,
У сліпучому образі диска
Це життя зоресвітній оплот
Зорянистого неба дугою,
І розкішшя своє світлове
Зігріваючи перед собою.
У зеніті щоденних висот,
У сліпучому образі диска
Це життя зоресвітній оплот
2026.04.28
15:25
Вічний сум на образах.
Гріб дитячий на ослоні.
Мати стомлена в сльозах
над застиглим тілом доні:
«Вибач, пташечко, мені,
не зростила тебе мати...
Дні скінчилися земні,
Гріб дитячий на ослоні.
Мати стомлена в сльозах
над застиглим тілом доні:
«Вибач, пташечко, мені,
не зростила тебе мати...
Дні скінчилися земні,
2026.04.28
11:33
Човни з очерету! Волхви на човнах! -
Рятуйте світи від наруги -
В сльоті палітурні ворони летять
І дві паперові папуги!
Волхви безупинно вітають сльоту,
Хто ж їм заборонить вітаться*,
В крисанях із хутра в добу золоту,
Рятуйте світи від наруги -
В сльоті палітурні ворони летять
І дві паперові папуги!
Волхви безупинно вітають сльоту,
Хто ж їм заборонить вітаться*,
В крисанях із хутра в добу золоту,
2026.04.28
10:59
Небесна твердінь безмежна,
а хмари, мов гріб, важкі.
Цей всесвіт мені належить,
як хмарочоси міські.
Будинок пече зіниці,
фундамент — ножем в землі,
у пам'яті на правиці
а хмари, мов гріб, важкі.
Цей всесвіт мені належить,
як хмарочоси міські.
Будинок пече зіниці,
фундамент — ножем в землі,
у пам'яті на правиці
2026.04.28
10:56
Я люблю важливий час затишшя
Перед вибухом в полях сумних,
Як заходить сонце на узвишшя
В променях яскраво-золотих.
Так натхнення у часи утоми
Причаїлось птахом у лісах.
У тенетах суму і ризоми
Перед вибухом в полях сумних,
Як заходить сонце на узвишшя
В променях яскраво-золотих.
Так натхнення у часи утоми
Причаїлось птахом у лісах.
У тенетах суму і ризоми
2026.04.28
08:42
Весна. На вістрях пер пташини
понад серцями плавко лине,
не віддаляючись від них.
Гойдають крила піднебесся,
пильнуючи у гніздах дещо
дорогоцінне і крихке.
понад серцями плавко лине,
не віддаляючись від них.
Гойдають крила піднебесся,
пильнуючи у гніздах дещо
дорогоцінне і крихке.
2026.04.28
06:36
Мигочуть дні, мелькають тижні,
Потік років змілів до дна, -
Нечасто нині бачу ближніх,
Забув знайомих імена.
Все більш зітхань і менше сміху,
Хоч хліб чужий іще не їм, -
Живу неначе на потіху
Всіляким недругам своїм.
Потік років змілів до дна, -
Нечасто нині бачу ближніх,
Забув знайомих імена.
Все більш зітхань і менше сміху,
Хоч хліб чужий іще не їм, -
Живу неначе на потіху
Всіляким недругам своїм.
2026.04.28
00:31
Візьми мене, мов поїзд, на ходу,
Аби хотілось так, щоб не здавалось.
Нехай в чужі обійми упаду,
Аби-но лиш паскудним не дісталось.
Минуть усі, і я колись мину –
Історія нікого не жаліла.
Лишень шкода змарновану весну
Аби хотілось так, щоб не здавалось.
Нехай в чужі обійми упаду,
Аби-но лиш паскудним не дісталось.
Минуть усі, і я колись мину –
Історія нікого не жаліла.
Лишень шкода змарновану весну
2026.04.27
22:02
Чом такі трагічні лики,
Чом мудреці такі сумні,
Такі печальні всі святі?
В очах страждань живі в них бліки,
Їх сумніви такі прості,
Живі вони і без покриву,
Істини дивляться такі сумні.
На печальній оцій тризні
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Чом мудреці такі сумні,
Такі печальні всі святі?
В очах страждань живі в них бліки,
Їх сумніви такі прості,
Живі вони і без покриву,
Істини дивляться такі сумні.
На печальній оцій тризні
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.23
2026.03.31
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Марґо Ґейко /
Проза
ЖІНКА - ЦЕ ПОЛОВИНА ВСЬОГО ІІ
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
ЖІНКА - ЦЕ ПОЛОВИНА ВСЬОГО ІІ
Жінка – це половина всього… це модифікація чистого вуглецю, що більше, аніж пів млн. років тому утворився на інфернальній глибіні надр Землі-Матері. Жінка, ні, умовно поки половина, перебуваючи в іншій Жінці, разом з нею в момент її власного народження з’являється у Всесвіт.
Під впливом надзвичайно високого тиску і температури, лавою вивергається із кратеру брудним, коштовним, безформним жомком.
Вона камінь. Наразі - Алмаз. Міцний, коштовний мінерал. Від початку - це ще не зовсім навіть Жінка.
Її єство - сировина, заготовка, її інтелект – Tabula rasa, її особистість - мрія, задум … Чийсь задум. Чиясь мрія.
Жінка – це половина. Знавцями розшукана й оцінена, проте ще некрасива й неокреслена Вона.
Далі «о, Фортуна!»
Лиш після безжального творчого дотику цей таємничий, огорнутий містикою і пристрастями камінь притягуватиме і заворожуватиме, вражатиме і викликатиме заздрість, слугуватиме підтвердженням статусу і приводом для вбивства, даруватиме і відбиратиме …
Свою надзвичайну твердість він одвіку має зсередини, свою незбагнену красу він у часі отримує ззовні.
Алмаз-витвір вигадується, потім нещадно шліфується, підчас роками і десятиріччями огранюється і переогранюється інструментами долі – обставинами і людьми. Аж допоки не вийде з половини ціле.
Жінка стає цілим всього. Для її сутності – це насильство, для її душі – страждання, для її особистості – становлення. Вона пручається, намагаючись тримати оборону, проте доля творить…
Доля творить, а зважує й оцінює, присвоює й засвоює Він.
Діамант означає «блискучий». Це не камінь, а лише оформлення, що передбачає не менше 18 граней. Тому процес від і до є кропіткий й довготривалий, залежний як від мінералу, так і від майстрів. Він занадто складний. Тому вишукане діамантове ограновування застосовують для обробки лише цінних алмазів. Гра має вартувати свічок.
Найцінніші, ті що за вагою мають більше 25 карат, є рідкісними, тому історія присвоює їм власні «імена». Імена переживають своїх володарок і стають прецедентним. Ними «вінчають» і дорікають, вихваляють і засуджують. Імена говорять.
Задля візуальної ілюзії, задля створення дублікатів унікальних діамантів, звичайне скло або гірський кришталь часто теж піддають огранюванню "діамант". Саме щоб потім замість оригіналів виставляти перед очима ласої до пустопорожнього блиску публіки. Але життя саме поставить пробу. І наша мова про справжнє. Про Діамант-Алмаз. Про Жінку.
Будучи найтвердішим із мінералів він-Вона є майже неуразливою для подряпин. Ушкодити її може хіба що інший, еквівалентний за щільністю і цілісністю, подібний Алмаз. Але попри це, доклавши зусиль і маючи відповідний намір, його-ЇЇ можна розбити, бо як не парадоксально, він-Вона при всій своїй твердості є досить крихкою … Не треба розбивати.
Нехай Жінка буде ціла.
Нехай Жінка буде ціле всього.
Під впливом надзвичайно високого тиску і температури, лавою вивергається із кратеру брудним, коштовним, безформним жомком.
Вона камінь. Наразі - Алмаз. Міцний, коштовний мінерал. Від початку - це ще не зовсім навіть Жінка.
Її єство - сировина, заготовка, її інтелект – Tabula rasa, її особистість - мрія, задум … Чийсь задум. Чиясь мрія.
Жінка – це половина. Знавцями розшукана й оцінена, проте ще некрасива й неокреслена Вона.
Далі «о, Фортуна!»
Лиш після безжального творчого дотику цей таємничий, огорнутий містикою і пристрастями камінь притягуватиме і заворожуватиме, вражатиме і викликатиме заздрість, слугуватиме підтвердженням статусу і приводом для вбивства, даруватиме і відбиратиме …
Свою надзвичайну твердість він одвіку має зсередини, свою незбагнену красу він у часі отримує ззовні.
Алмаз-витвір вигадується, потім нещадно шліфується, підчас роками і десятиріччями огранюється і переогранюється інструментами долі – обставинами і людьми. Аж допоки не вийде з половини ціле.
Жінка стає цілим всього. Для її сутності – це насильство, для її душі – страждання, для її особистості – становлення. Вона пручається, намагаючись тримати оборону, проте доля творить…
Доля творить, а зважує й оцінює, присвоює й засвоює Він.
Діамант означає «блискучий». Це не камінь, а лише оформлення, що передбачає не менше 18 граней. Тому процес від і до є кропіткий й довготривалий, залежний як від мінералу, так і від майстрів. Він занадто складний. Тому вишукане діамантове ограновування застосовують для обробки лише цінних алмазів. Гра має вартувати свічок.
Найцінніші, ті що за вагою мають більше 25 карат, є рідкісними, тому історія присвоює їм власні «імена». Імена переживають своїх володарок і стають прецедентним. Ними «вінчають» і дорікають, вихваляють і засуджують. Імена говорять.
Задля візуальної ілюзії, задля створення дублікатів унікальних діамантів, звичайне скло або гірський кришталь часто теж піддають огранюванню "діамант". Саме щоб потім замість оригіналів виставляти перед очима ласої до пустопорожнього блиску публіки. Але життя саме поставить пробу. І наша мова про справжнє. Про Діамант-Алмаз. Про Жінку.
Будучи найтвердішим із мінералів він-Вона є майже неуразливою для подряпин. Ушкодити її може хіба що інший, еквівалентний за щільністю і цілісністю, подібний Алмаз. Але попри це, доклавши зусиль і маючи відповідний намір, його-ЇЇ можна розбити, бо як не парадоксально, він-Вона при всій своїй твердості є досить крихкою … Не треба розбивати.
Нехай Жінка буде ціла.
Нехай Жінка буде ціле всього.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
