«Богородице Пріснодіво, людей Покрове, Ти ризу й пояс пречистого Твого тіла як загороду могутню городу Твоєму дарувала безсімейним різдвом Твоїм, нетлінною перебуваючи. В Тобі бо природа обновляється і час. Тому молимо Тебе, мир городу Твоєму дарувати і душам нашим велику милість».

(Тропар свята Покрови)

Покрова Пресвятої Богородиці – один з великих церковних празників, який відзначають 14 жовтня (або 1 жовтня ст. ст.). Культ пошанування Божої Матері в українському народі має свою історію. Богородиця – ласкава покровителька нашого народу, зокрема матерів, незаміжніх дівчат, дівчат-відданиць; у давнину – покровителька руського воїнства, у часі – українського козацтва, а згодом – Української Повстанської Армії.
Свято Покрови Пресвятої Богородиці має свою передісторію. Воно було встановлено у Візантії на честь визволення Константинополя від нападників-сарацинів. За легендою, свято Покрови пов’язане з двома особами – Святим Андрієм Юродивим і його учнем Епіфанієм та Влахернським храмом у Константинополі. Згідно із переказами, після Служби Божої року божого 910 вони побачили видіння, як від «царських воріт» Влахернського храму в оточенні пророків і ангелів, йде світлом осяяна Пресвята Богородиця у супроводі святого Йоана Хрестителя і святого Йоана Богослова та при співі великого хору святих. Божа Мати підходить до престолу, клякає, довго молиться і заливається сльозами. Відтак встає, здіймає зі своєї голови «омофор», по-грецьки «мафоріон», і широко простирає її над народом у церкві. Через деякий час Святий Андрій та Епіфаній зрозуміли, що Пресвята Богородиця з’явилася їм у видінні для того, аби захистити Константинополь та віруючий люд від ворогів.
Візантійці повірили дивному видінню Святого Андрія Юродивого, якого ще у ранньохристиянських джерелах називають «Юродивим Христа ради». Недаремно у текстах давньої української літератури часто знаходимо ще один синонім до «юродивого» - «блаженний».
„Покрова Пресвятої Богородиці” сюжет дуже популярний в іконописі, зокрема, українському. Свято Покрови належить до культів, поширених ще у Київській Русі як свідчення її прагнень до самостійності і відокремленості від візантійського впливу. Іконографія Покрови формувалася на київському ґрунті, де вже в XII ст. споруджувалися перші Покровські церкви і, вірогідно, створювалися перші ікони, які до нашого часу не збереглися. Своє класичне завершення іконографія сюжету отримала в так званому „володимиро-суздальському” й „новгородському” варіантах, які покладено в основу багатьох подальших зображень Богородиці-Покрови. І в українських іконах 18 століття, присвячених цьому сюжету зображалася невелика постать Богородиці, яка найчастіше стояла на легкій хмарці, обабіч неї розміщуються групи праведників. Легка постать немов злетіла і зупинилась над іконостасом, царською брамою. В руках у Богородиці – «омофор» (довга широка тканина з хрестом, яку носять єпископи під час богослужіння, він знаменує собою благодать Божу і турботу про будь-яку людину, що заблукала чи відступила від церкви), який вона простерла над людьми, котрі стоять у храмі.

ПОКЛАДЕННЯ ЧЕСНОЇ РИЗИ ПРЕСВЯТОЇ БОГОРОДИЦІ (2 ЛИПНЯ)
Почнімо з передісторії Покрови, нею слугує подія покладення чесної ризи Пресвятої Богородиці, головного покрову та частини пояса у Влахерні у V столітті нашої ери.
У роки правління візантійського імператора Лева Великого, Македонянина (457-474), брати Гальба і Кандид, сенатори, наближені до царя, вирушили в Палестину на поклоніння святим місцям. У невеликому селищі поблизу Назарету вони зупинилися на ночівлю в однієї старої іудейки. Їх увагу привернули запалені свічки і підкурений фіміам. На питання, що за святиня знаходиться в будинку, благочестива жінка довго не хотіла відповідати, але після багатьох прохань повідала, що зберігає дорогу святиню — Ризу Богородиці, від якої відбувається багато чудес та зцілень. Пресвята Діва перед Успінням подарувала одну зі Своїх одеж благочестивій дівчині-єврейці з цього роду, заповівши їй передавати цю одіж перед смертю також дівчині. Так, від покоління до покоління, Риза Богоматері зберігалася в цій родині.
Дорогоцінний ковчег, що містив священну Ризу, був перевезений до Константинополя.
Патріарх Царгородський Геннадій та імператор Лев, дізнавшись про священну знахідку, переконалися у нетлінності святої Ризи Богородиці і з трепетом приклалися до неї. У Влахерні, поблизу берега моря, був споруджений новий храм на честь Богоматері. 2 липня 458 року патріарх Геннадій урочисто переніс священну Ризу у Влахернський храм, вклавши її в новий ковчег. Згодом у ковчег з Ризою Богородиці покладені були її святий омофор і частина пояса. Ця обставина і відображена в православній іконографії свята, що об'єднує дві події: «положення Ризи і положення поясу Богоматері у Влахерні».
Не раз при навалі ворогів Пресвята Богородиця рятувала місто, якому дарувала Свою священну Ризу. Так було під час облоги Константинополя аварами в 626, персами — в 677, арабами — у 717 роках. Особливо знаменні для нас події 860 року, тісно пов'язані з історією Православної Церкви.
18 червня 860 року флот князя Аскольда, у складі понад 200 кораблів, спустошивши береги Чорномор'я і Босфору, увійшов у бухту Золотий Ріг і погрожував Константинополю. Імператор Михаїл III (842-867), зупинивши розпочатий похід на арабів, повернувся до столиці; всю ніч він молився, лежачи на кам'яних плитах Влахернського храму Божої Матері. Святий Патріарх Фотій звернувся до пастви з проповіддю, закликаючи сльозами покаяння омити гріхи і в старанній молитві вдатися до заступництва Пресвятої Богородиці.
Небезпека зростала з кожною годиною. «Місто ледь не було піднято на спис»,— говорить в іншій своїй проповіді Патріарх Фотій. В цих умовах було прийнято рішення рятувати церковні святині, і насамперед — святу Ризу Богородиці, яка зберігалася у Влахернському храмі, недалеко від берега затоки. Після всенародного молебня, святу Ризу Богоматері, взяту з Влахернського храму, хресним ходом обнесли навколо міських стін, занурили з молитвою край її у води Босфору, а потім перенесли в центр Царгорода — храм Святої Софії. Божа Матір Своєю благодаттю покрила і втихомирила войовничих воїнів Аскольда. Уклавши почесне перемир'я, Аскольд зняв облогу Константинополя. 25 червня війська почали відходити, несучи з собою великий викуп. Через тиждень, 2 липня, чудотворну Ризу Богоматері урочисто повернули на її місце, до Влахернського храму. На пам'ять про ці події було встановлено святим Патріархом Фотієм щорічне святкування Положення Ризи Богоматері 2 липня.
Незабаром, у жовтні – листопаді 860 року, руське посольство прибуло до Константинополя для укладання договору «любові і миру». В умови мирного договору входили положення про Хрещення Київської Русі, про виплату Візантією щорічної данини, надання права вести торгівлю на території імперії (перш за все, в Константинополі), посилати до Візантії дипломатичні місії.
Найважливішим був пункт про Хрещення Русі. Літописець візантійської «Хроніки Феофана» говорить, що «посольство їх прибуло до Царгороду з проханням зробити їх учасниками у святому Хрещенні, що й було виконано». На виконання обопільного бажання руських і греків до Києва направлена була православна місія. Незадовго до того (в 855р.) святим рівноапостольним Кирилом була створена слов'янська абетка і перекладено Євангеліє. Природно було направити з місією до Києва саме святого Кирила і його брата, святого рівноапостольного Мефодія, з перекладеними слов'янськими книгами. Так і вчинив святитель Фотій, учнем якого був святий Кирило. Зиму 860-861 року брати провели в Херсоні, навесні 861 вони були на Дніпрі, у князя Аскольда.
Перед Аскольдом, як згодом і перед святим князем Володимиром, стояв нелегкий вибір, його приваблювали то іудейською, то магометанською вірою. Але під благодатним впливом святого рівноапостольного Кирила князь зробив вибір на користь Православ'я. Наприкінці 861 року Кирило і Мефодій повернулися до Константинополя і привезли з собою послання князя Аскольда імператору Михаїлу III. Аскольд дякував імператору за присилання «такого чоловіка, який показав словом і прикладом, що християнська віра — свята». «Переконавшись, – писав далі Аскольд, – що це – справжня віра, повеліли ми усім хреститися по своїй волі в надії й нам досягти святості. Ми ж всі – друзі твоєму царству і готові на службу твою, коли вимагатимеш».
Аскольд прийняв святе Хрещення з ім'ям Миколай, хрестилися і багато хто з його дружини. Безпосередньо з Царгорода, столиці Православ'я, працями святих апостолів слов'янства Кирила та Мефодія, прийшли на Русь слов'янське Богослужіння і слов'янська писемність. До Києва був призначений святителем Фотієм митрополит Михаїл, і руська митрополія була внесена в списки єпархій Константинопольського Патріархату..
Свято Положення Ризи Пресвятої Богородиці у Влахерні є, таким чином, одночасно святом канонічного заснування Православної митрополії в Києві. Благословенням Божої Матері і дивом Її святої Ризи відбувся не тільки порятунок Царгорода від самої грізної облоги за всю його історію, а й порятунок русичів з темряви язичницького марновірства до вічного життя. Разом з тим, 860 рік приніс визнання Київської Русі Візантією, ознаменував вихід молодої держави на арену історії.
Вдячну пам'ять про першого київського князя-християнина зберігали найдавніші храми православного Києва: церква пророка Божого Іллі, побудована Аскольдом і пізніше згадана в Договорі Ігоря з греками (944р.), на місці якої і зараз стоїть храм того ж імені, і церква святителя Миколая Чудотворця, споруджена в 50-х роках X століття над могилою Аскольда святою рівноапостольною Ольгою. Найважливіше завоювання Аскольда, назавжди увійшло в церковну спадщину не тільки Русі, а й усього православного слов'янства, – слов'янське Євангеліє і слов'янське Богослужіння, створені працями святих рівно-апостольних Кирила і Мефодія. У Києві при дворі Аскольда покладено було в 861 році початок їх апостольської діяльності серед слов'ян, продовжилася пізніше в Болгарії та Моравії.
З дивом від Ризи Пресвятої Богородиці у Влахерні пов'язано написання відомим константинопольським церковним письменником Георгієм, за дорученням Патріарха Фотія, «Слово на положення Ризи Богородиці у Влахернах». З походом Аскольда на Царгород пов'язано також створення знаменитого «Акафіста Пресвятої Богородиці», автором якого деякі церковні історики називають того ж святого Патріарха Фотія. Цей Акафіст становить основну частину Богослужіння в день Похвали Пресвятій Богородиці. Про події 860 року оповідають не тільки візантійські, але і руські літописні джерела. Преподобний Нестор Літописець, підкреслюючи значення руського походу на Царгород, відзначає, що з цього часу «почала прозиватися Руська Земля». Деякі літописи, серед них Іоакімівський і Никонівський, зберегли звістки про Хрещення князя Аскольда та Київської Русі після походу на Царгород. При цьому народна пам'ять міцно пов'язала імена київських князів Аскольда і Діра, хоча, на думку істориків, Дір княжив у Києві дещо раніше Аскольда..
І ми сьогодні, віддаючи шану Пресвятій Благословенній Діві Марії, чеснійшій від Херувимів і славнійшій від Серафимів, благатимемо:

«Як одежу нетління всім вірним, богоблагодатна чиста, дарувала Ти священну ризу Твою, якою священне тіло Твоє покривала Ти, Покрове всіх людей. ЇЇ положення празнуємо в любові і кличемо зо страхом до Тебе: Радуйся, Діво, християнськая похвало» (Кондак свята).

ІКОНА «КОЗАЦЬКА ПОКРОВА»
Запорозькі козаки вважали Святу Богородицю Покрову своєю покровителькою. Свято на її пошанування мало подвійне значення: під покровом Богородиці запорожці не боялися ні ворожого вогню, ні грізної стихії, ні морської бурі. Під покровом Пріснодіви козаки свято виконували головний девіз свого життя – захист православної віри. Після Переяславської ради 1654 р. з’явилося багато ікон типу „Козацька Покрова», вони стали носієм захисної теми в українському іконописі.
На Запоріжжі була збудована руками козаків Святопокровська церква. Існує переказ, що після зруйнування Запорозької Січі у 1775 році козаки, які пішли за Дунай, взяли з собою і чудодійний образ Матері Божої Пресвятої Покрови. Образи гетьманів, полковників та інших представників старшини на численних іконах „Козацької Покрови” були поширені в українському іконописі з кін. ХVІІ – ХVІІІ століття.
Площина всієї ікони Покрови заповнювалася портретними образами козацької старшини та духовенства, наближаючи їх до образу Богородиці. Українські іконописці барокової пори, шукаючи нових виразних форм, вочевидь, взяли за своєрідний взірець староєвропейський, зокрема італійський середньовічний композиційний тип зображення „Мадонни делла Мізерікордія” (1308-1310, Національна Пінакотека, Сієна) іконописця, портретиста та живописця Сімоне Мартіні, її різні варіанти використовувались в різних композиційних схемах.
Велична Богородиця, яка вже стоїть не на хмарці, а серед людей, благословляє і вкриває людей – багатих і бідних, здорових і немічних – своїм розкішним гаптованим плащем-«омофором». Ікони „Козацька Покрова” були своєрідною енциклопедією сучасного життя – етнічні типажі обличь, костюми станів, уподобання… Це була можливість наблизитись до небесного, сакрального пласту української духовної культури ще в реальному часі зображуваного.
Україні-Русі протягом тисячоліть доводилося боротися за свою незалежність від зовнішніх ворогів, тому український народ завжди звертався до Господа Бога по допомогу, а найчастіше до образу його Пречистої Матері, Богородиці-Заступниці. Хоч ікона Покрова відома в багатьох країнах православної віри, проте тільки в Україні вона стала національною іконою, увібравши в себе дух українського народу, його уподобання і сподівання, набувши дуже специфічних композиційних іконографічних варіантів.
У поступі історії Українська Повстанська Армія (УПА) обрала собі свято Покрови за день Зброї. Таким чином, Покрова мала б святкуватися в Україні не тільки як релігійне, а й як національне свято.
За народним календарем свято Покрови Богородиці пов’язане з наближенням зими і закінченням різних господарських робіт.
За українським звичаєм опісля Покрови в Україні починали гуляти весілля:

«Покровонько,Покровонько,
Покрий мені головоньку,
Щоб я була жіночкою,
Щоб жилось мені з лихвою –
З чоловіком молоденьким
І з дитяточком маленьким» -

молитовно промовляли українські дівчата-відданиці до ікони «Богородиці-Покрови».

МОЛИТВА ПРО ЗАМІЖЖЯ НА ПОКРОВ:

«О, Пресвята Діва Марія, прийми молитву цю від мене і вознеси її до Престолу Бога Сина Свого, щоб милостивий він був до прохань нашим. Вдаюся до Тебе як до Заступниці нашої: почуй нас, що моляться Тобі, покрий нас покровом Твоїм, і виблагай у Бога Сина Твого нам всіх благ: подружжю любові та згоди, дітям - слухняності, скривдженим - терпіння, скорботним - благодушності, всім же нам - духу розуму і благочестя, духу милосердя і лагідності, духу чистоти і правди.
Збережи мене від гордості і самолюбства, дай охоту до працьовитості і благослови труди мої. Як Закон Господа Бога нашого велить людям в чесному подружжі жити, то приведи мене, Матір Божа, до нього, не задля догоди бажанню моєму, а для виконання призначення Отця нашого Святого, бо Він Сам проказав: недобре чоловікові бути одному і, створивши йому жінку в помічницю, благословив їх рости, плодитися і населяти землю.
Пресвята Богородиця, почуй смиренну молитву з глибини серця дівочого мого, дай мені друга чесного і благочестивого, щоб ми в любові з ним і в злагоді прославляли Тебе і милосердного Бога: Отця, і Сина, і Святого Духа, нині і повсякчас і на віки віків. Амінь».

За прикметами, погода в день Покрови оповіщає про майбутню зиму: якщо листя на деревах ще не опало – зима буде суворою…

ПРИКМЕТИ НА ПОКРОВУ:
• Яка погода на Покрову, такою й зима буде.
• Якщо на Покрову побачили відлітаючих журавлів, то зима настане рано і буде холодною.
• Якщо дуб і береза до Покрови втратять все листя, то рік буде легкий, а якщо не всі, то бути суворій зимі.
• Звідки на Покрову вітер дме, з того боку і прийдуть перші морози.
• Якщо на Покрову падає сніг, то на Дмитра (8 листопада) буде сніжно, коли ж не паде, то і в день святої Катерини (7 грудня) сніг не випаде.
• Якщо перший сніг до Покрови випаде, то зима не скоро настане.
• Якщо Покрову щасливо проведеш, то й чоловіка хорошого знайдеш.
• Чим більше снігу на Покрову, тим більше весіль буде зіграно в наступному році.
• Якщо хлопець на Покрову за дівчиною доглядає, то бути йому її нареченим.
• На Покров сильний вітер дме - багато буде наречених.
• Та дівчина, яка сьогодні раніше всіх поставить свічку перед іконою Пресвятої Богородиці Покрови, та і першою заміж вийде.
• Казали: «Не утеплиш будинок до Покрови - всю зиму будеш мерзнути».
• Щоб діти не хворіли, їх виводили на поріг будинку і обливали водою крізь решето або сито.
• Здавна на свято господині пекли млинці, бо вірили, що якщо на Покров спекти багато млинців, то в хаті всю зиму буде тепло.

Тема «Покрови» була б неповною без рідної Львівської тематики, отож на завершення згадаємо про церкви Богородиці Покрови, що їх у Львові є дві, а також про те, що Покрова є незмінною позачасовою Заступницею, як і святий Юрій, рідного міста:

В каштанах тоне місто вечорове –
мій древній Львове, колисковий Львове…
Застигли тіні у проміннім рвінні –
і шпилі веж,і вулиці камінні…
Це дихання епохи важкогруде –
Крилатий Лев… криниці… зорі… люди…
Старих будівель привідкриті очі –
урочі дати, видива пророчі…
Батальних днів стозвука веремія…
Часи святого Юра та Андрія…
Преображенне, спасівське, дзвонове –
правічне місто,світанковий Львове!
Пташиний злет… Розкрилені дерева…
Гніздо Данила і колиско Лева –
коронна твердь у бурштиновій зливі –
ідуть на смерть сини левиногриві…
О відчуття безсмертя просторове –
мій княже, Львове, мій вельможе, Львове –
звізда звитяг понад трьома горбами,
Пречистий стяг над левами-гербами…
А на щитах – паліє кров сталева…
А в небі – Покрова в подобі Лева!

… І ти стоїш в обіймах у Покрови –
Мій златорунний, вічно юний Львове…
У княжій величі, у кетягах калини –
Левиний Дух і серце України!


(про Покро́воньку писала,
всіх благ в Покро́воньки благала:
край підняти із руїни
щастя-долі для Вкраїни-

Ірина Вовк)

Із авторського циклу "За нашим звичаєм Бога величаєм".
"ПОКРОВА:Культ пошанування МАТЕРІ БОЖОЇ, БОГОРОДИЦІ УКРАЇНИ" (2015, "Вісник Львівського музею історії релігії").