ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Ігор Шоха
2018.09.19 21:10
Ранками враження завше нові.
Глянь у причільне віконце.
Що є світліше роси у траві,
поки ще мружиться сонце?

Поки спиває цілющий нектар
і обціловує квіти,
доки його негасимий пожар

Тетяна Левицька
2018.09.19 15:46
Таємного Дністра величні Товтри
Ховають у габі ступні епох.
Поділля золоте чарує вкотре,
Цнотливі береги пильнує Бог.
Роздмухує повітря ватру літа
Ранковій прохолоді всупереч.
Спадає з гір смарагдова палітра
Терновою хустиною зі плеч.

Олександр Бобошко Заколотний
2018.09.19 13:09
А холод, будьмо щирими, набрид.
Хоч вересень ось тільки розпочався.
Кажу собі: «Не злись і не печалься!»,
йдучи під дощ, тривалий і дрібний.

Дві гривні… Не намоклі я б підняв,
а ці нехай чекають: може, візьме їх
обставинами зганьблений бідняк,

Ластівка Польова
2018.09.19 10:51
— Ниви чорні насильно зорані
І чумацькою сіллю всіяні.
І ніщо не нове під зорями, –
Навіть блиск під твоїми віями.
Навіть сміх твій, над полем – дзвонами,
Від якого втрачаю голову.
Образ твій серед трав – іконою,
Ти – чаклунка з ногами голими.

Олександр Сушко
2018.09.19 05:04
Дівочі мрії кубляться в лобах,
Дізнатись про одну хоча би хочу.
Схилилася красуня, мов верба,
Губами щось задумливо шепоче.

Чи є там я? У брюках чи без них?
А, може, хоче впасти ув обійми?
Та сталось диво! Бог мені поміг:

Серго Сокольник
2018.09.18 22:44
Відлітати не важко...
...Безтурботно співай,
Перелітная пташко,
Про заморські дива!..
Як душа молодіє
В передбаченні див!..
Перельоту подія
Закріпачує спів,

Ігор Деркач
2018.09.18 21:25
Сниться хата – недосяжна Мекка
у моєму вирії-селі
і знайомий змалечку лелека,
що приносить щастя на крилі.

Там йому не докучає спека,
як зимою десь у Сомалі.
Але як добитися нелегко

Іван Потьомкін
2018.09.18 19:59
Не покладайсь, Ізраїль, на Месію та й годі
(Як знать, чи прийде він чи ні?),
А прикипи до приписів Господніх.
Вони спроможні врятувати од безодні,
Куди безоглядно простує світ.
Господь скрижалі зумисне в руки тобі дав,
Щоб ними морок в душах освітит

Анонім Я Саландяк
2018.09.18 14:33
Вичитка, або ж ремейк, створений на основі Кантової “Критики чистого розуму” (вибрані тексти не Поетичних Майстерень). II ТРАНСЦЕНДЕНТАЛЬНА МЕТОДОЛОГІЯ ПЕРШОГО РОЗДІЛУ СЕКЦІЯ ЧЕТВЕРТА Дисципліна чистого розуму стосовно його доказів     Д

Ластівка Польова
2018.09.18 12:42
Як татари, ідуть непрошені, ні утіхи від них, ні користі, -
Сни з реальністю переплутались, розлетілися у вікно.
Я сум’яттями запорошена без твого рятівного голосу,
Туго палець бинтом закутую – уколола веретеном.

Тишком-нишком приходять сутінки,

Віта Парфенович
2018.09.18 11:48
Каріна була пестункою долі. Про таких кажуть, народилася у неділю. Вона купалася у любові рідних, змалечку носила звання "розкошухи", і була впевнена, як трохи підросте, то обов'язково знайдеться їй пристойна пара. І от, коли Каріна успішно закінчила ш

Ігор Шоха
2018.09.18 08:57
Ще гавкають колаборанти
на синьо-жовте... Хіроманти
малюють лінії на сказ,
лякаючи себе і нас,
що поки б’ють іще куранти, –
« всьо будє rusia & dambas».
           Уміє моська убивати,
           та і її уже – на раз,

Олександр Сушко
2018.09.18 06:44
Нудьгуючи втелющився у шлюб,
Купив жоні фату в рожевих рюшах.
Коли мовчить, то я її люблю,
А забуркоче (каюся!) - не дуже.

Просвердлює писклявий голосок
І вічне "Дай!" (а пенсія маленька).
Ходити вже не можу без кальсон,

Серго Сокольник
2018.09.18 00:09
сюр***

Цей рейкосонний шлях у ніч... Най-
швидкішим потягом... Без снів...
Та віддзеркалено-містичний
Орнамент у нічнім вікні
Напише літерами суму
(біном?..)- to be or not to be...

Нінель Новікова
2018.09.17 18:34
Не зігріють м’які оксамити –
Почуття догоріли до тла.
Прощавай, тепле бабине літо!
Пізня осінь до мене прийшла…

2018

Нінель Новікова
2018.09.17 18:20
Треба вірити: диво буває!
Не лякайтеся чорної днини –
Навіть доля лиха відступає
Перед силою духу людини!

2018
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Публіцистика):

Сергій Булат
2017.09.17

Ірина Вовк
2017.06.10

Чергавий Андрій Романович Курц
2016.10.01

Василь Дерій
2016.01.31

Володимир Зоря
2015.11.09

Вікторія Торон
2015.11.09

Вадим Василенко
2015.05.16






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Василь Буколик / Публіцистика

 Володимир Стасов. Радість незмірна

(Про Федора Шаляпіна)

Як Сабінін в опері Глинки, я вигукую: «Радість незмірна!» Велике щастя на нас з неба впало. Новий великий талант народився.
Хто був у залі консерваторії вчора, 23 лютого, напевне ніколи, усе своє життя, не забуде цього вечора. Таке було приголомшливе враження.
Давали вперше, після довгого антракту вигнання і добровільного незнання, одну з найліпших і найталановитіших російських опер: «Псковитянку» Римського-Корсакова. Ця опера так сильно обдарована, така характерна і своєрідна, що, само собою зрозуміло, її давно вже немає на нашій сцені, і ми мусимо її глибоко ігнорувати, аби, замість неї, слухати всілякі дурниці, нерідко просто ганебні.
Тільки московська приватна опера, яка днями приїхала до нас із Москви в гості, дивиться на талановиті російські творіння інакше і дає нам поглянути на багато дивовижних речей, що їх від нас ретельно приховують. Але, внаслідок нав’язаних нам звичок, ми часто нерішуче дивимося на російські chefs d’oeuvre’и, і тому зала консерваторії була вчора наполовину порожня.
Та вчорашнього вечора мовби грім вдарив і всіх присутніх ошелешив. І несподівані гарноти опери, і несподіваний талант одного з виконавців вразили й піднесли всіх присутніх.
27 років тому, 1871-го, мені випало надрукувати в «С.-Петербурзьких відомостях» теж у лютому, як тепер (а саме 13 лютого): «Цієї хвилини – на один капітальний художній твір маємо більше. Це – статуя „Іван Грозний”, яку виліпив молодий скульптор Антокольський».
Минула чверть сторіччя, і от нині з такою ж довірою до того, що перед собою бачу, я знову кажу: «Цієї хвилини на одного великого митця маємо більше. Це – оперний співак Шаляпін, який створив щось незвичайне і разюче на російській сцені. Так само, як Антокольський, цей юнак, навіть на кілька років молодший за того, створив такого „Івана Грозного”, якого ми ще ніколи не бачили ані на драматичній, ані на оперній сцені…»
Усі 27 років, що минули від 1871-го, лише потвердили й зміцнили, серед усієї подальшої російської публіки, первинне враження, яке охопило тоді російських глядачів. Так само, мені здається, напевне буде і нині. У глибині й великості нового творця і нового митця – сумніватися не можна. Враження надто потрясне, надто рівне і воно неминуче на всіх діє.
Я бачив вчора цього нового митця Шаляпіна не вперше. Років чотири тому він виступив, ще зовсім юнаком, у ролі князя Володимира Галицького в опері Бородіна «Князь Ігор». Ніхто його доти не знав, але всі були нескінченно здивовані й захоплені талановитістю не баченого ще ніколи раніше юнака. Усе, чого вимагав автор виразити в цій ролі – свавілля, самодурство, силу, непохитність, розгульну натуру дикого середньовічного руського князя, – усе це Шаляпін виразив у таких рисах, з такою майстерністю і силою, які трапляються нескінченно рідко на оперній сцені. Зате і незвичайність своєрідного співака й оригінального актора всі усвідомили. Він одразу зробився тією людиною на сцені, яку всі враз полюбили й стали поважати.
Але невдовзі Шаляпін виявився непотрібним для Маріїнської сцени (видно, ми не знаємо, куди подітися від багатства величезних талантів!). Він мусив покинути Петербург і перебратися до Москви, на приватний театр. Його ніхто не затримував у Петербурзі. Для чого він! Навіщо!
Отож-бо дрібниці!
Але через нетривалий час стали долітати з Москви чутки, що Шаляпін дивовижно вдосконалюється, усе йдучи широкими кроками дедалі вперед. Вказували на багато його цілковито різноманітних ролей, одна на другу несхожих і завжди надзвичайно талановито і своєрідно виконаних. Московська публіка, очевидно, починала його любити й визнавати.
Та зі мною сталося цього року ось що. У січні я був присутній на одній з перших вистав опери Римського-Корсакова «Садко». Ця опера така високоталановита, така незвичайна, така своєрідна, вона має таке глибоке значення в історії російської музики (як на мене, вона в тому ж ряду творів Римського-Корсакова, що «Нібелунґи» в ряду творів Ріхарда Ваґнера), таке в ній все високе і глибоке, що її, звичайно, не прийняли в нас у Петербурзі на Маріїнську сцену. Там є для виконання десятки речей, значно важливіші й потрібніші. Адже це звичайна доля російських найважливіших опер. Згадайте лишень їхнє вічне злощастя. Навіщо нам російські опери, навіщо нам російська талановитість? Глинка, Даргомижський, Мусоргський, Кюї, Бородін, Римський-Корсаков, – хто з них не набідувався? Хіба вони щось інше чули, окрім: «Не треба! Не треба! І без вас тут маємо все, що слід!»
Отже, сидів я в Мамонтовський опері й роздумував про сумне становище російської оперної, та і взагалі музичної справи в нас, як раптом у третій картині «Садка» з’явився переді мною давній скандинавський богатир, що співає свою «варязьку пісню» новгородському людові, на березі Ільмень-озера. Ця «варязька пісня» – один із найбільших chefs d’oeuvre’ів Римського-Корсакова. У її могутніх суворих звуках постають перед нами грізні скандинавські гранітні скелі, об які з ревінням розбиваються хвилі, і серед цього давнього краєвиду раптом з’являється перед нами сам варяг, чиї кістки мовби викуті зі скель. Він стояв велетенський, спираючись на свою величезну сокиру, з крицевою шапочкою на голові, з оголеними по плече руками, могутнім обличчям із навислими вусами, усі груди в булаті, ноги перев’язані ременями. Гігантський голос, гігантський вираз його співу, велетенські рухи тіла і рук, мовби статуя ожила і рухається, визираючи з-під густих насуплених брів, – усе це було таке нове, таке сильне і глибоко правдиве в картині, що я мимоволі запитував себе, цілковито приголомшений: «Та хто ж це, хто це? Який актор? Де вони таких вишукують у Москві? Отже ж люди!» І раптом в антракті, у відповідь на мої жадібні розпитування, довідуюся, що це – не хто інший, як сам Шаляпін. На афіші стояло ім’я якогось зовсім незнаного актора, але його випадково, несподівано, через недуг, заступив Шаляпін. І я був надзвичай вражений і захоплений. Яке розмаїття таланту! Яка незвичайність у створенні діаметрально протилежних людських постатей!
Але обидві ролі, обидва художні втілення – і князь Галицький, і давній Норман – згасли в мені перед учорашнім враженням від Івана Грозного.
За останній час Шаляпін ще виріс незмірно. Він створює вже не окремі сцени, не окремі постаті й образи, а цілі ролі, цілу людину, – в усьому розмаїтті її різних моментів і становищ. Переді мною з’явився вчора Іван Грозний у цілому ряді різнобічних хвилин свого життя. Тут було яскраво змальовано то його лютість – головну рису, то глибоке, мертве безсилля і безпорадність тіла і духу (цей злий стариган навіть же ж і ходить, насилу хитаючись на слабких ногах, навіть свого меча витягає по-старечому, у хвилину смертельної небезпеки), то звірячі спалахи, то пригнічені падіння. Він дивився навколо себе злобним боягузом, який підозрює кожну людину, і потім відразу раптом запалювалася злість, хитрість, лукавство, ще мить, і раптом любов і співчуття сяяли, наче миттєва, яскрава, але відразу ж зникаюча зірочка; і потім знову каяття, виснажене зігнуте тіло, згаслий погляд, руки, що простягаються в безпорадному відчаї, хапаючи повітря; тіло розпластувалося в страху і жаху на столі. І після всіх хвилювань і мук, цар Іван підводився, повний святенництва, прикидання і вдаваної покори. Який це був безконечний ряд дивовижних картин! Як голос його вигинався, слухняно і талановито, для вираження дедалі нескінченно нових душевних мотивів! Яка достеменно скульптурна пластика з’являлася в усіх його рухах, можна би, здається, ліпити його щосекунди, і виходитимуть щораз нові незвичайні статуї! І як усе це з’являлося в ньому природно, просто і приголомшливо! Нічого надуманого, нічого театрального, нічого, що повторює сценічну рутину.
Боже, який великий талант!
І така-то людина має – всього 25 років!
Сам собі не віриш.
Я був вражений, як рідко траплялося за все життя.
Але ж чого треба ще чекати від Шаляпіна попереду?
Захват, ентузіазм, трепет, радість миттєво переможеної публіки – були величезні. Ще б пак!




Переклав Василь Буколик

Статтю вперше опубліковано 1898 року в щоденнику «Новости и биржевая газета» (25 лютого, № 55).




Рейтингування для твору не діє ?
  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2017-12-07 19:21:29
Переглядів сторінки твору 173
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг -  ( - )
* Рейтинг "Майстерень" -  ( - )
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.772
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми Загальномистецька тематика
Довкола відомих персон
Автор востаннє на сайті 2018.08.28 02:00
Автор у цю хвилину відсутній