7 січня у Львівській Національній спілці письменників України Різдво подвійне - свою ювілейну дату в житті і творчості зустріла поетеса Марія Йосипівна Людкевич. Цей матеріал готувався їй у подарунок для книги:"МАРІЯ ЛЮДКЕВИЧ.ЖИТТЯ І ТВОРЧІСТЬ", що вийшла до ювілейних Різдвяних свят у видавництві "Сполом".Отож...

Марію Йосипівну Людкевич пам’ятаю з кінця 80-их років минулого століття. Нас, творчих підлітків, об’єднала з нею створена у ті часи при газеті «Молода Галичина» обласна літературна студія «Гроно». До неї ввійшло понад 200 обдарованих молодих людей Львівщини, серед них опинилися поруч мене, восьмикласниці, і вже трохи старші студенти львівських вузів - Марія Шунь, Володимир Олейко, Віктор Неборак, Василь Терещук, Олекса Вільчинський, Олесь Дяк, Надія Мориквас,Василь Куйбіда, і покійний уже нині прозаїк Василь Левицький, та багато інших творчих особистостей мого покоління. Марія Людкевич перейняла естафету керівництва літстудією «Гроно» після Василя Іванишина та Романа Качурівського (обидвох уже немає поміж нас!). Засідання «Грона» відбувалися кожен останній четвер місяця на 11 поверсі Будинку Преси у Львові. Обговорювали прилюдно творчі дописи за місяць, читали нове і тут же слухали враження про написане. Це був дуже потужній стимул до самовдосконалення, коли хтось поруч звучав сильніше за тебе! До того ж були перші публікації в газеті «Молода Галичина» і звіти Марії Йосипівни про роботу «Грона» під відповідно ілюстрованою рубрикою, де були прописані наші імена, згодом були презентації і наших перших збірок… Хіба забудеш тодішні щорічні Львівські «Поетичні Весни», творчі подорожі районами Львівської області, а також творчу мандрівку на Схід України від поетичної секції Клубу Творчої Молоді у період його найвищого розквіту, а також поїздку в Польщу 1989 року, що зібрала в одне мистецьке ціле і львівську юну поезію, і молодіжну естраду… Пригадую, як ми виступали великою українською делегацією в місті Кракові:на відкритті Художньої Галереї у Центральній міській бібліотеці, де зібрався польський бомонд, серед них відомі на той час артисти, письменники, співаки. Потім було урочисте прийняття, мені поталанило сидіти навпроти молодого ще тоді і знаменитого після «Потопу» та «Прокаженої» кіноактора Лєшека Телєшинского. Це був підйом наших творчих потужностей – зараз згадується про це неодмінно з теплим щемом ностальгії. Марія Йосипівна була хорошим керівником – не диктатором, а порадником. Вона була зацікавлена у нашому зростанні. Проте до статусу членів Національної спілки письменників України доросло з учасників «Грона», мабуть, трохи більше десятка (природній відбір!). Завдяки практиці літстудії «Грона» ми пройшли творчий вишкіл у відповідний, дуже зручний для початківців період фахового навчання, до того ж, як правило, середовище гронівців було сформоване з молоді гуманітарного спрямування, хоча час-від-часу траплялися серед нас-«ліриків» і «фізики» теж. Відрадно одне: з когорти літстудії «Грона» ніхто не став графоманом.
Щодо Марії Йосипівни, то набуті нею в час керівництва «Гроном» педагогічні та організаційні навики знадобилися їй згодом, а саме упродовж великого і плідного творчого періоду керування літстудією «Джерельце» при газеті «Галицьке юнацтво». Не одне покоління літературно обдарованої молоді завдяки Марії Людкевич прийшло у новітню українську літературу – і всі вони мають свій особливий голос, своє індивідуальне творче обличчя.
Пам’ятаю свої враження відпрочитаної першої поетичної збірки Марії Людкевич «Червнева повінь». Один з віршів «Ніжність» мені тоді поклався на музику – співаю його і досі, коли приходить хвиля спогадів:
«…Як тремкі дерева осінні
Ми тримались на злих вітрах.
Тільки ніжністю, мов корінням –
Той листок, відлетілий птах.
Гнізда, наче, самотні душі,
Тихо вищали над усім.
Ми любити безмірно мусили,
Щоби вірилось краще їм»…

Моє творче покоління пам’ятає Марію Людкевич молодою, енергійною творчою ентузіасткою. Вона навчила нас вірити, що наша праця комусь потрібна, що бути ПОЕТОМ – це Доля щасливих!
Я відчуваю вдячність за творчий неспокій, бо належу до тої когорти учениць, які пов’язані з Марією Людкевич спілчанськими клопотами пожиттєво. Отож,
«топчем, топчем ряст-ряст,
Бог здоров’я дасть-дасть,
Дай Біг діждати
і на той рік топтати»…

…І на той рік, і на другий… і на ще багато років вперед!..

МАРІЇ ЙОСИПІВНІ ЛЮДКЕВИЧ
"Ми стояли на нитці променя
Під шаленим крилом грози,
Де сховатися не було мені
Від печалі і від сльози.
Не боялися тиші сніжності,
Що вихлюпувала з очей.
Це не повінь, а пізня ніжність,
Що до нас і між нас тече".
М. Людкевич.Зі збірки «Червнева повінь»

Ми стояли на нитці променя під шаленим крилом грози,
Літ п’ятнадцять тоді було мені – золоті молоді часи…
Вам, Маріє, в різдвяну чашу сипле Божа Родина вік –
На просвітлену творчість Вашу рідне слово Пан-Біг прирік.
На довіру життя побільшало – ми чужі, а рідніш нема!
Запечалені очі віршами – наші душі єдна зима…
В Грона зібрані лиця і постаті, проміж нами ріка тече –
Теплі гнізда чекають в розквіті, слово глодом терпким пече…
Повінь тиха червнева повниться, сніжна ніжність хлюпоче в нас –
Лист осінній багряно рониться, рік-за-роком спливає Час…
Як тремкі дерева осінні стоїмо на семи вітрах -
Божевільні й любов’ю зцілені, з словом зболеним на устах…
Стежко дивна, навіки обрана – Божа страта і Божий дар,
Не спішімо сідати в човен, ще під нами Жива Вода!
Поки весни лелечо сіються, риба-щука збиває лід,
Хай і повниться й світло мріється й білоусо зростає Рід…
Легко так і просторо, і вільно – ці слова як відлуння душ…
Творчу стежку топтати спільно – з Божим проводом – кроком руш!


Увійшло до книжки "Марія Людкевич.Життя і творчість".-Львів:"Сполом",2018.