За тиждень після коляди, напередодні Старого Нового року (з 13 на 14 січня за новим стилем) – Щедрий вечір.
За стародавнім дохристиянським повір’ям на свято Щедрого Вечора народжується Місяць-Молодик. З нагоди цього народження Сварог-Зодіак подарував людям золотого Плуга, аби вони могли ним орати землю і зерно сіяти. Тому давні слов’яни ходили в цей щедрий на божі ласки вечір посівати, а ще імітували рухами оранку, заворожуючи таким чином майбутній врожай.
За слов’янським місяце-сонячним календарем на Щедрий Вечір новонароджене Сонце проходило центральні зорі сузір’я Перуна-Стрільця, себто було в апогеї своєї сили, отож цей день був справді щасливим і найсприятливішим для започаткування всіляких справ, для нових мрій і задумів.
За християнським календарем – це день преподобної Меланії. В народній традиції обидва свята об’єднались, і тепер маємо Щедрий Вечір або Меланки.
На Щедрий Вечір випікає Господиня-Україна три обрядові короваї – на честь новонародженого Сонця, «бо прийдуть до тебе три празники в гості». Муку через три сита просіває, обкурює над лемешем плуга. А воду зі студні приносить їй дівка-незайманка, що несе відра ні слова не мовлячи, щоби вода була чиста і непорочна як діва. І мають ті короваї вид круглий, як сонце, ще й «конячою підковою» огороджені, або бувають схожі до обори з худобою, бо ось де випинаються вгору «роги бика-тура».
Під короваї кладуться коноплі та мідна монета, а оперізуються святі хліби вінком із часника. Часник – то народний оберіг від хвороби та злої сили. Його носили як амулет на шиї. На Щедрий Вечір часником приправляли горох з бараболею. І приправу цю називали «ряженням» і казали, що таку їжу боїться темна сила, а чиста сила, навпаки, любить.
На честь Місяця-Молодика пекла Господиня-Україна на Щедрий Вечір пироги з гречкою та м’ясом і ліпила вареники. А Господар ховався за тими обрядовими стравами і ворожив на достаток, промовляючи до дружини:
- Чи бачиш ти мене?
- Не бачу!
- Щоб же ти не бачила за садами, городами, ярмарками світу!
Господиня вторила чоловікові:
- Чи бачиш мене?
- Не бачу?
- Щоб і ти не бачив за возами, снопами, копами світу!
Господарі ворожили дітям:
- Чи бачите нас?
- Не бачимо.
- Дай же, Боже, щоб і завше не бачили!
Тільки посідали за стіл, а за вікном уже щедрують та водять ряджену "МЕЛАНКУ":
- Щедрий вечір! Добрий вечір!
Добрим людям на здоров'я!

Ой учора ізвечора
Пасла Маланка два качора.

Ой пасла-пасла, – загубила,
Пішла шукати – заблудила.

Ой приблудила в чисте поле,
Там Василечко плужком оре.

Ой ори-ори, Василечку,
Виведи мене на стежечку.

Виведи мене на стежечку,
Посію тебе в горідечку.

Та й буду тебе поливати,
В русую косу заплетати.

В русую косу заплетати
Та й до церковки проводжати.

Наша Маланка ложки мила
Та й у тарілці утопила.

Ложки в тарілку утопила,
Біленький фартух замочила.

Наша Маланка не робоча,
В неї сорочка парубоча".

Серед українського народу існує поетичне повір’я, що новорічна ніч для віруючих розкриває небо і вони можуть просити у святих все. Що їм заманеться: перетворити воду – на вино, камінь – на хліб, глину – на мід.
Так, Господиня (Ґаздиня у гуцулів) бере опівночі на голову чоловічу шапку і з хлібом та коновкою виходить до води. Там вона тричі занурює хліб у воду і примовляє:
- Не хліб ся купає у воді, але я – у здоров’ї та силі!
Набираючи воду в коновку, вона примовляє:
- Не воду беру, але мід і вино!..
Господиня вертає до хати, всі сплять – ніхто нічого не чує. Вона навшпиньках. Без найменшого шелесту, підходить до своїх дітей і торкає їх голів змоченим хлібом:
- Абисьте були такі величні, як святий Василь!
У коновку Господиня кидає кілька срібних монет. Ранком на Новий рік вся родина вмивається тою водою: «на щастя, на статок через увесь рік»!
У спокої та щасті приходить на землю Старий Новий Рік, за християнським календарем Святого Василя.
«… Ще тільки починає було розвиднятися, а тато вже будять мене:
- Вставай, сину, годі спати – пора посівати!
Я схоплююся з ліжка, швиденько одягаюся, умиваюся – та за рукавицю дідову, а в ній сій-зерна повно: пшениці, жита, ячменю, вівса, гороху – всього по пригорщі і змішане разом.
- Спочатку вдома посівай, - каже батько, - а потім і до людей підеш!
Я став перед образами, набрав жменю зерна в рукавиці, посіяв і приказав:

«На щастя, на здоров’я та на той Новий рік,
Щоб родило краще, як торік.
Зароди, Боже, жито-пшеницю та всяку пашницю:
Корінь-коренистий, колос-колосистий,
З колоска – жменьку,
Зі снопа – мірку,
З копички – візок,
А з візка – стіжок.
Дай, Боже!»

- Спасибі тобі, сину, що нас обсипав щастям. На ось тобі грош та будь завжди хорош!
А тепер можна і до людей щастям посівати».*
В цю ніч двері у хатах не замикаються – люди посівальників ждуть. Перший посівальник на Новий Рік звичайно буває і першим «полазником» - приносить до хати щастя. За народними віруваннями дівчата щастя не приносять, тільки хлопці, а тому й посівати дівчатам не годиться.
Інколи Господиня просить першого посівальника сісти на порозі, «щоб кури сідали та курчат висиджували», та «щоб добро у хаті велося».
Як була Господиня справна, то сміття з хати не виносила від Святого Вечора аж до Нового Року, «щоб не винести з ним і своєї долі». Ранком на Новий Рік вона те сміття все ж таки виносила та висипала на одну купу в саду. Там його палили, воно горіло, а вогонь мав силу неабияку – ним обкурювали садові дерева «щоб ліпше родили».
А Господарі славні (Ґазди у гуцулів) стрибають через такий вогонь, примовляючи на врожай.
У перший день Нового Року до всього приглядаються, бо все має віще значення: якщо ніч проти Нового року тиха і ясна, буде щасливий рік не тільки для людей, а й для худібки.
Якщо сонце весело зійде і жити буде весело, та добре вродить садовина. А коли іней покриє дерева, чекай врожаю на збіжжя.
Якщо частина неба вкрита на Новий Рік хмарами, то з тої сторони сподівайся щастя. Сніг випаде на свято – теж добра прикмета.
Перший день Нового року – свято Василя. В цей день Василі скликають своїх родичів на обід.
« Перед тим, як сісти обідати, батько Василь дає синові святочний пиріг і каже:
- Їж, сину, та пам’ятай: як трапиться тобі зимою збитися з дороги, то згадай, з чим на Новий Рік пиріг їв – нараз відшукаєш!
На столі таке стоїть, що не гріх і спожити: шинка, ковбаси та всякі припаси. Є до чого чарку випити та «дай, Боже!» сказати.
На Новий Рік не годиться пити по одній чарці, а все по дві, «щоб старі в парі жили, а молоді собі пару знайшли», - так примовляють, коли Василі гостей приймають».*
Дай Боже у цей день у церкві побувати, щоби через увесь рік до храму Божого стежечку топтати.
А по обіді запрягали найкращі коні… Летять коні-змії, під собою ніг не чують, тільки сніг вихором на всі боки розлітається.

«Ходить Ілля на Василя,
Носить пугу житяную.
Де цар ходить – жито родить,
Де цариця – там пшениця».
*

«Орел поле ізорав
Та пшениці насіяв,
Крилечками зволочив,
Дрібен дощик підмочив.
Роди, Боже, пшеницю
І всяку пашницю.

Орел поле ізорав
Та ячменю насіяв,
Крилечками зволочив,
Дрібен дощик підмочив.
Роди, Боже, сей ячмінь,
Старим бабам на кисіль,
Парубкам на пиво,
А дівкам на диво».



Тут * позначені цитати з «Різдвяних святок» етнографа Матвія Номиса.