ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Критика | Аналітика):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.27
10:19
Для чого ти дивишся на сонце у якому не має тепла,
Небо затягнулося хмарами і тисне посеред квітня.
А сонце на ньому безлике, розмите і невиразне,
І тепер воно заражає тебе своїм безкровним промінням.
За ним приходять дощі. І місяць пізнім вечором обг
Небо затягнулося хмарами і тисне посеред квітня.
А сонце на ньому безлике, розмите і невиразне,
І тепер воно заражає тебе своїм безкровним промінням.
За ним приходять дощі. І місяць пізнім вечором обг
2024.04.27
09:25
Понівечена хата край села,
Одарки уже п’ятий рік нема,
поза городом ніжиться Сула
і кицька доживає вік сама.
Але ж було, іще не каркне крук,
зоря не освітила небосхил,
а кітка ніжно тулиться до рук
і до ґаздині муркотить щосил.
Одарки уже п’ятий рік нема,
поза городом ніжиться Сула
і кицька доживає вік сама.
Але ж було, іще не каркне крук,
зоря не освітила небосхил,
а кітка ніжно тулиться до рук
і до ґаздині муркотить щосил.
2024.04.27
08:53
Ти гарніша за Венеру.
Я далеко не Юпітер.
Мій маршрут до твого серця не збагне і ЦРУ.
Ти шляхетна є в манерах.
Ти небесна є в орбітах.
Та любов – знаменник спільний. Побажаєш – я помру.
Ти коктейль: напалм з тротилом.
Я смакую по ковточку.
Я далеко не Юпітер.
Мій маршрут до твого серця не збагне і ЦРУ.
Ти шляхетна є в манерах.
Ти небесна є в орбітах.
Та любов – знаменник спільний. Побажаєш – я помру.
Ти коктейль: напалм з тротилом.
Я смакую по ковточку.
2024.04.27
08:49
Над містом вітер дзвін церковний носить,
Горять в руках свічки, тремтять зірки.
Холодний ранок опускає роси,
Як сльози,
В чисті трави під паски.
Христос Воскрес! І день новИй видніє.
Цілуєм Твій Животворящий Хрест,
Горять в руках свічки, тремтять зірки.
Холодний ранок опускає роси,
Як сльози,
В чисті трави під паски.
Христос Воскрес! І день новИй видніє.
Цілуєм Твій Животворящий Хрест,
2024.04.27
05:54
Щоб не показувати дірку
На мапі правнукам колись, –
Пора кацапам під копірку
По межах нинішніх пройтись.
Бо, крім московії, невдовзі
Нащадки ханської орди
Уже ніде узріть не зможуть
Нещадних пращурів сліди.
На мапі правнукам колись, –
Пора кацапам під копірку
По межах нинішніх пройтись.
Бо, крім московії, невдовзі
Нащадки ханської орди
Уже ніде узріть не зможуть
Нещадних пращурів сліди.
2024.04.27
05:19
Шлях спасіння тільки через церкву.
Ти не православний? Все, капут!
Принеси у Божий храм вареньку
і тобі на небі скажуть: «Good».
Влазить у «Porsche» владика храму,
поруч бабця черствий хлібчик ссе.
Люди добрі, це хіба не драма?
Ті жирують, ці живут
Ти не православний? Все, капут!
Принеси у Божий храм вареньку
і тобі на небі скажуть: «Good».
Влазить у «Porsche» владика храму,
поруч бабця черствий хлібчик ссе.
Люди добрі, це хіба не драма?
Ті жирують, ці живут
2024.04.26
23:36
Ірод Антипа (подумки):
«Так ось який він.
(уголос): Бачу, не дуже гостинно прийняв тебе Пілат.
Не повірив, що ти цар юдейський?
Мав рацію: навіть я поки що не цар .
Чекаю на благословення Риму.
А ти вдостоївсь титулу цього від кого?
Від народу? Але
«Так ось який він.
(уголос): Бачу, не дуже гостинно прийняв тебе Пілат.
Не повірив, що ти цар юдейський?
Мав рацію: навіть я поки що не цар .
Чекаю на благословення Риму.
А ти вдостоївсь титулу цього від кого?
Від народу? Але
2024.04.26
14:24
То що - почнім уму екзамен?
Примостим мужа до жони?
Без грошей не збудуєш храма,
Немає віри без війни.
Гризе католик православних,
Юдея душить бусурман.
А я пророк. Мабуть, останній,
Примостим мужа до жони?
Без грошей не збудуєш храма,
Немає віри без війни.
Гризе католик православних,
Юдея душить бусурман.
А я пророк. Мабуть, останній,
2024.04.26
08:55
Їй снились , мабуть, чудодійні теплі сни,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
2024.04.26
08:39
Доктор Фрейд переважно приймає таких без полісу.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
2024.04.26
07:39
Розхлюпалось тепло бузкових чар,
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
2024.04.26
05:23
Радіючи гожій годині
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
2024.04.25
19:15
У одному із верховинських сіл мешкав заможний ґазда. Він мав доволі велике господарство, свій магазин. Із тварин тримав переважно корів, із молока яких виготовляв різноманітні сири та інші молокопродукти. Немалу долю прибутку приносила відгодівля поголів’
2024.04.25
17:01
Якось у селі дівчата й парубки гуляли,
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
2024.04.25
11:38
На карті світу він такий малий.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
2024.04.25
09:40
Дощ, як в Макондо, йде та йде.
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Критика | Аналітика):
2024.04.15
2024.03.02
2023.02.18
2021.07.17
2021.01.08
2020.12.05
2020.03.12
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Галина Михайлик /
Критика | Аналітика
"Найближчі до Бога" - посеред нас…
І розповідь… Така що бере за душу. Бере і не відпускає… Молодість, студентські роки, сім'я, Майдан, АТО, Донецький аеропорт, орден, стіна вшанування в центрі міста з портретами новітніх українських героїв-захисників, а серед них – фото сина і батька в одній особі – сина сивого чоловіка і батька маленької дівчинки… А далі – кадри з помешкання, де на домашньому «іконостасі» два портрети – сина-героя і матері-ангела…
Скільки подібних історій дізнаємося впродовж останніх чотирьох років. І кожна трагічна по-своєму.
Але ця історія, відзнята українським режисером В'ячеславом Бігуном, вражає манерою подачі та поетичними метафорами, накладанням смислових кодів та символічних маркерів.
Символічно, що події фільму розгортаються на берегах правічної української ріки - Дніпра-Славути-Борисфена, правічного як міфічна Лета, але реального, того, що поєднує лівий і правий береги, Східну і Західну частини України. Могутній Дніпро, його комишеві плавні, які здається пам'ятають ще славні часи козацької держави – Запорізької Січі, виступає у фільмі не просто тлом для розвитку подій, а й сам стає наче рівноправною дійовою особою.
Загалом, головних дійових осіб у фільмі двоє – дідусь і внучка. Середня ланка «син-батько» втрачена через війну. І тільки епізодично у фільмі присутня мати дівчинки. Молода вдова… Але навіть ця штрих-пунктирна присутність емоційно розряджає глядача, оскільки від початку фільму до її появи у кадрі зростає напруга – невже дідусь єдина рідна людина для дитини?
Одкровенням для мене стали кадри, де дівчинка з мамою переглядають відео, яке переслав їм татко з війни. Олексій Тищик, простий хлопець зі зрусифікованого міста Дніпра спілкується зі своїми рідними у побуті українською мовою! Як і його батько – успішний юрист, який не посмів не пустити сина на війну.
Розповідь про війну. За кадром. А в кадрі – груші, достиглі, перестиглі і гнилі. І оси. Оси їдять груші. Повзають ліниво і їдять, їдять, їдять. Їх щораз більше і більше. Ненаситний живий клубок… Дуже емоційний підтекст! Асоціації з суспільною дійсністю виникають дуже прозорі…
…Дівчинка бавиться з дідусем, сідає до столика. Малює. Вона одягнута тільки в плавочки. Літо, в квартирі спека…. Але майже оголена дитина в кадрі – це так зворушливо-беззахисно! Так і хочеться прикрити ті маленькі плеченята, захистити, приголубити…
А кадри з вогнем, а надламані віковічні дерева, образи саду, плодів, стихій – усе це влучні візуальні метафори, вдалі асоціативні режисерські знахідки. Жоден кадр, жодна дія не є у цій картині випадковими. Так зокрема, сценка зі збиранням яблук у саду, згадана на початку моєї розповіді, теж несе дидактичний і виховний сенс: дідусь навчає онучку сортувати яблука – відкидати в бік зіпсуті, в окремі відра складати неушкоджені і ушкоджені… Символічна наука з символічними плодами пізнання добра і зла…
Завершивши перегляд, я роздумувала: кого ж саме мав на увазі режисер, обираючи таку назву фільму. І прийшла до висновку, що таки цілу родину – і тих, що у кадрі, і тих, що вже тільки на світлинах: сивий батько-дідусь, маленька дівчинка-напівсирота, заплакана молода мати-вдова, син-батько-захисник-полеглий герой, мати-чайка, що полетіла у засвіти за сином… Адже недаремно підназва стрічки - «Сімейне жертвопринесення нової європейської війни»… Зорієнтованість назви фільму до найвищого Судді зі згадкою про символічно-реальну жертву зумовлює асоціативні паралелі з біблійними образами і сюжетами: жертвопринесенням Авраама (у нашому випадку – реальне, в ім'я Вітчизни-України), Святим сімейством (дитина, мати, літній опікун)…
Стрічка не повчає, не дає готових відповідей. Вона образно і емоційно насичена, але без надриву, навіть з огляду на трагічні події у цій сім'ї. Після перегляду залишається відчуття світлого суму, якоїсь невимовної шляхетності, надії і, водночас, вдячності до цих людей, що дозволили доторкнутися до їхнього найсокровеннішого…
І як же дивно буває у житті – приватне життя однієї з мільйонів родин є невіддільно пов'язане зі, здавалось би, далекими епохальними історичними подіями в країні: Майданом, війною на Сході України…
Вражаючі кадри з Майдану, коли люди лягають під колеса автобусів з беркутівцями, щоб не допустити силового розгону, відзняті власноруч автором фільму В'ячеславом Бігуном, самі по собі є цінним документальним матеріалом. А доречно вставлені у сюжет – є прекрасною ілюстрацією до слів оповідача.
Батько розповідає, що бажаючи уберегти сина від небезпеки, не пустив його на Майдан, і тим самим спричинився до відчуження між ними. А коли син вирішив піти на фронт, відчув, що взагалі втратить з ним порозуміння, якщо перешкоджатиме у цьому. І тут замислюєшся – яка втрата була б значнішою, і яке рішення прийняв би ти, глядачу, у подібній ситуації?
Безцінними є епізоди з Донецького аеропорту, відзняті побратимом Олексія, коли троє їх намагаються встановити на даху будівлі український прапор, а він падає і падає… Розумієш, що будь якої миті снайперська куля може обірвати життя цим хлопцям прямо під час зйомки... Але вони таки домагаються свого – прапор встановлено! Всі благополучно повертаються в укриття… І все це дійство у фільмі розгортається під зворушливе звучання пісні «Мить» Святослава Вакарчука… Надзвичайно щемна емоційна кульмінація!
І загалом, музичне оформлення стрічки дуже вдало підібране: це і пронизливі звуки духового інструменту у кадрах з Дніпровими плавнями, і лемківська пісня «Під облачком» (у виконанні Аліни Івах), що впродовж фільму підсилює емоційний фон сприйняття візуальних образів, і згадана вже вище «Мить» .
І ще багато є смислових зрізів, сюжетних фрагментів, які відкриваєш для себе поступово. Або які навіть важко коментувати (зокрема трагічний відхід у вічність матері Олексія, який теж проілюстровано символічними візуальними метафорами)…
Головне – фільм не залишає байдужим, зворушує, спонукає замислитись над багатьма аспектами буття. Особистого та всезагального.
Підсумовуючи скажу, що незважаючи на документальний жанр, стрічка «Найближчі до Бога» В'ячеслава Бігуна, з огляду на образно-символічну та поетично-метафоричну подачу і емоційний післяпереглядний ефект, є, на мою глядацьку думку, гідним продовженням такого феноменального явища у світовому кінематографі як українське поетичне кіно.
Галина Виноградська
2018
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Найближчі до Бога" - посеред нас…
Відгук на фільм В"ячеслава Бігуна "Найближчі до Бога:сімейне жертвопринесення нової європейської війни"
http://www.imdb.com/title/tt4991666/
…Вода. Пісок. Вітер гойдає очерети. Немов нашіптує відгомони колишньої козацької вольниці над безкрайніми дніпровськими плавнями. Біля води двоє – сивий чоловік і маленька дівчинка років чотирьох-п'яти, ведеться неспішна розмова… Далі – вони ж збирають яблука у чистенько викошеному садку, пообіч акуратно підв'язані кущі троянд, чисто побілені традиційні українські сільські будівлі… Чоловік з дівчинкою несуть повні відра яблук до оселі. Ідилія!...
І розповідь… Така що бере за душу. Бере і не відпускає… Молодість, студентські роки, сім'я, Майдан, АТО, Донецький аеропорт, орден, стіна вшанування в центрі міста з портретами новітніх українських героїв-захисників, а серед них – фото сина і батька в одній особі – сина сивого чоловіка і батька маленької дівчинки… А далі – кадри з помешкання, де на домашньому «іконостасі» два портрети – сина-героя і матері-ангела…
Скільки подібних історій дізнаємося впродовж останніх чотирьох років. І кожна трагічна по-своєму.
Але ця історія, відзнята українським режисером В'ячеславом Бігуном, вражає манерою подачі та поетичними метафорами, накладанням смислових кодів та символічних маркерів.
Символічно, що події фільму розгортаються на берегах правічної української ріки - Дніпра-Славути-Борисфена, правічного як міфічна Лета, але реального, того, що поєднує лівий і правий береги, Східну і Західну частини України. Могутній Дніпро, його комишеві плавні, які здається пам'ятають ще славні часи козацької держави – Запорізької Січі, виступає у фільмі не просто тлом для розвитку подій, а й сам стає наче рівноправною дійовою особою.
Загалом, головних дійових осіб у фільмі двоє – дідусь і внучка. Середня ланка «син-батько» втрачена через війну. І тільки епізодично у фільмі присутня мати дівчинки. Молода вдова… Але навіть ця штрих-пунктирна присутність емоційно розряджає глядача, оскільки від початку фільму до її появи у кадрі зростає напруга – невже дідусь єдина рідна людина для дитини?
Одкровенням для мене стали кадри, де дівчинка з мамою переглядають відео, яке переслав їм татко з війни. Олексій Тищик, простий хлопець зі зрусифікованого міста Дніпра спілкується зі своїми рідними у побуті українською мовою! Як і його батько – успішний юрист, який не посмів не пустити сина на війну.
Розповідь про війну. За кадром. А в кадрі – груші, достиглі, перестиглі і гнилі. І оси. Оси їдять груші. Повзають ліниво і їдять, їдять, їдять. Їх щораз більше і більше. Ненаситний живий клубок… Дуже емоційний підтекст! Асоціації з суспільною дійсністю виникають дуже прозорі…
…Дівчинка бавиться з дідусем, сідає до столика. Малює. Вона одягнута тільки в плавочки. Літо, в квартирі спека…. Але майже оголена дитина в кадрі – це так зворушливо-беззахисно! Так і хочеться прикрити ті маленькі плеченята, захистити, приголубити…
А кадри з вогнем, а надламані віковічні дерева, образи саду, плодів, стихій – усе це влучні візуальні метафори, вдалі асоціативні режисерські знахідки. Жоден кадр, жодна дія не є у цій картині випадковими. Так зокрема, сценка зі збиранням яблук у саду, згадана на початку моєї розповіді, теж несе дидактичний і виховний сенс: дідусь навчає онучку сортувати яблука – відкидати в бік зіпсуті, в окремі відра складати неушкоджені і ушкоджені… Символічна наука з символічними плодами пізнання добра і зла…
Завершивши перегляд, я роздумувала: кого ж саме мав на увазі режисер, обираючи таку назву фільму. І прийшла до висновку, що таки цілу родину – і тих, що у кадрі, і тих, що вже тільки на світлинах: сивий батько-дідусь, маленька дівчинка-напівсирота, заплакана молода мати-вдова, син-батько-захисник-полеглий герой, мати-чайка, що полетіла у засвіти за сином… Адже недаремно підназва стрічки - «Сімейне жертвопринесення нової європейської війни»… Зорієнтованість назви фільму до найвищого Судді зі згадкою про символічно-реальну жертву зумовлює асоціативні паралелі з біблійними образами і сюжетами: жертвопринесенням Авраама (у нашому випадку – реальне, в ім'я Вітчизни-України), Святим сімейством (дитина, мати, літній опікун)…
Стрічка не повчає, не дає готових відповідей. Вона образно і емоційно насичена, але без надриву, навіть з огляду на трагічні події у цій сім'ї. Після перегляду залишається відчуття світлого суму, якоїсь невимовної шляхетності, надії і, водночас, вдячності до цих людей, що дозволили доторкнутися до їхнього найсокровеннішого…
І як же дивно буває у житті – приватне життя однієї з мільйонів родин є невіддільно пов'язане зі, здавалось би, далекими епохальними історичними подіями в країні: Майданом, війною на Сході України…
Вражаючі кадри з Майдану, коли люди лягають під колеса автобусів з беркутівцями, щоб не допустити силового розгону, відзняті власноруч автором фільму В'ячеславом Бігуном, самі по собі є цінним документальним матеріалом. А доречно вставлені у сюжет – є прекрасною ілюстрацією до слів оповідача.
Батько розповідає, що бажаючи уберегти сина від небезпеки, не пустив його на Майдан, і тим самим спричинився до відчуження між ними. А коли син вирішив піти на фронт, відчув, що взагалі втратить з ним порозуміння, якщо перешкоджатиме у цьому. І тут замислюєшся – яка втрата була б значнішою, і яке рішення прийняв би ти, глядачу, у подібній ситуації?
Безцінними є епізоди з Донецького аеропорту, відзняті побратимом Олексія, коли троє їх намагаються встановити на даху будівлі український прапор, а він падає і падає… Розумієш, що будь якої миті снайперська куля може обірвати життя цим хлопцям прямо під час зйомки... Але вони таки домагаються свого – прапор встановлено! Всі благополучно повертаються в укриття… І все це дійство у фільмі розгортається під зворушливе звучання пісні «Мить» Святослава Вакарчука… Надзвичайно щемна емоційна кульмінація!
І загалом, музичне оформлення стрічки дуже вдало підібране: це і пронизливі звуки духового інструменту у кадрах з Дніпровими плавнями, і лемківська пісня «Під облачком» (у виконанні Аліни Івах), що впродовж фільму підсилює емоційний фон сприйняття візуальних образів, і згадана вже вище «Мить» .
І ще багато є смислових зрізів, сюжетних фрагментів, які відкриваєш для себе поступово. Або які навіть важко коментувати (зокрема трагічний відхід у вічність матері Олексія, який теж проілюстровано символічними візуальними метафорами)…
Головне – фільм не залишає байдужим, зворушує, спонукає замислитись над багатьма аспектами буття. Особистого та всезагального.
Підсумовуючи скажу, що незважаючи на документальний жанр, стрічка «Найближчі до Бога» В'ячеслава Бігуна, з огляду на образно-символічну та поетично-метафоричну подачу і емоційний післяпереглядний ефект, є, на мою глядацьку думку, гідним продовженням такого феноменального явища у світовому кінематографі як українське поетичне кіно.
Галина Виноградська
2018
http://uzhgorod.net.ua/news/120617
https://www.imdb.com/title/tt4991666/reviews?ref_=tt_urv - цей відгук англійською мовою в міжнародній кінобазі.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Контекст : http://uzhgorod.net.ua/news/120617 https://www.imdb.com/title/tt4991666/reviews?ref_=tt_urv Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію