Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.04.05
19:35
Найперше зійшлась грищенецька рідня,
Навіть ті, кого, на жаль, досі не знав.
А ось із саду лутовок, що на горі,
Став несміло Езоп на поріг.
Неспішно Овідій з Причорномор’я прийшов,
Струшує куряву з подертих уже підошов.
З мольбертом і скрипкою (не ч
Навіть ті, кого, на жаль, досі не знав.
А ось із саду лутовок, що на горі,
Став несміло Езоп на поріг.
Неспішно Овідій з Причорномор’я прийшов,
Струшує куряву з подертих уже підошов.
З мольбертом і скрипкою (не ч
2026.04.05
17:54
Мовчазна жура у домі
позбирала ртуть.
Бідолашний, ще не в комі,
я, ще поряд, тут.
Не знаходжу собі місця
для негожих рук.
Це за буревійним містом
позбирала ртуть.
Бідолашний, ще не в комі,
я, ще поряд, тут.
Не знаходжу собі місця
для негожих рук.
Це за буревійним містом
2026.04.05
17:51
Скажу чесно, без дешевої доброти і цехової фамільярності: модернізм, як Ви зазначили у таблиці, у цього вірша є, але "легкий", така собі модерністська стилізація експериментальної поезії без ознак високого модерну.
Втім, є модерністські риси, які у в
2026.04.05
17:31
Шановні друзі - однодумці! Вибачайте, це мій останій допис в Поетичні Майстерні. Маю вам зізнатись, що був інколи нестримний до ваших зауважень щодо моєї писанини… Огризався на гризотню де-яких… Але я горжусь тим, що прожив свій час, Богом даним, у пошука
2026.04.05
17:01
ніч постає
безрадно
непідзвітно
мов змок чи замк
ненависть продається
що ходовий артикул
будь спок будь спок
жеровисько як є
безрадно
непідзвітно
мов змок чи замк
ненависть продається
що ходовий артикул
будь спок будь спок
жеровисько як є
2026.04.05
14:32
Шум вітрів долинає з вікна
В заметілі епох і формацій.
Прозвучить незглибима вина,
Над якою не владний Горацій.
Шум часів у шаленості снів,
В какофонії дикій, нестерпній,
В мерехтінні безжалісних днів,
В заметілі епох і формацій.
Прозвучить незглибима вина,
Над якою не владний Горацій.
Шум часів у шаленості снів,
В какофонії дикій, нестерпній,
В мерехтінні безжалісних днів,
2026.04.05
14:22
Часи лихі і непевні для краю настали,
Коли ляхи погромили козаків повсталих.
Павлюка і Остряниці полки подолали.
«Золоте десятиліття» для ляхів настало.
Навіть, Січ козацьку ляська залога зайняла,
Козаків по всіх усюдах звідти розігнала.
Хто у плавн
Коли ляхи погромили козаків повсталих.
Павлюка і Остряниці полки подолали.
«Золоте десятиліття» для ляхів настало.
Навіть, Січ козацьку ляська залога зайняла,
Козаків по всіх усюдах звідти розігнала.
Хто у плавн
2026.04.05
11:12
Знову заплачуть верби,
Тужних пісень еліта.
І розпочнеться дербі
Явищ погодних і літа.
Квестія життєдайна -
Хто добіжить останнім.
Інфа - це вже не тайна,
Тужних пісень еліта.
І розпочнеться дербі
Явищ погодних і літа.
Квестія життєдайна -
Хто добіжить останнім.
Інфа - це вже не тайна,
2026.04.05
10:14
Ще сплять ліси в туманному серпанку,
Та вільха вже вільніша без снігів.
Сьогодні сонце випило до ранку
Холодну синь заснулих берегів.
"Не я б’ю — верба б’є!" — лунає нині,
Від хати і до хати летить спів.
Пухнасті котики в дитячій жмені —
Та вільха вже вільніша без снігів.
Сьогодні сонце випило до ранку
Холодну синь заснулих берегів.
"Не я б’ю — верба б’є!" — лунає нині,
Від хати і до хати летить спів.
Пухнасті котики в дитячій жмені —
2026.04.05
10:02
Ледь чутно відкрився кімнатний хідник. Одинадцята тридцять.
«Не можу влягтися. Посидимо біля віконця удвох?
Бо ходжу собі по квартирі нервово та зовсім не спиться,
Збираю світила, що падають з неба, складаю в куток.
Вони несподівано різні: спочатку
«Не можу влягтися. Посидимо біля віконця удвох?
Бо ходжу собі по квартирі нервово та зовсім не спиться,
Збираю світила, що падають з неба, складаю в куток.
Вони несподівано різні: спочатку
2026.04.05
07:30
І знову квітень... Зеленіє,
Теплу радіючи, трава, -
Від сну звільнилася замрія
І щастя звабно виграва.
Його будь-де щоденно ловить
Мій зір з появою весни
І водить радісно розмови
З ним про закінчення війни.
Теплу радіючи, трава, -
Від сну звільнилася замрія
І щастя звабно виграва.
Його будь-де щоденно ловить
Мій зір з появою весни
І водить радісно розмови
З ним про закінчення війни.
2026.04.05
02:33
Історією стали хуртовини,
Виставу грає березень-актор.
Згадай, моє стареньке піаніно,
Адажіо дитинства ля мінор!
У нотній збірці, після сонатини,
Для мене одного співає хор
Ту давню пісню, наче лебедину...
Виставу грає березень-актор.
Згадай, моє стареньке піаніно,
Адажіо дитинства ля мінор!
У нотній збірці, після сонатини,
Для мене одного співає хор
Ту давню пісню, наче лебедину...
2026.04.04
14:33
Н.Лабковський (1908-1989), Б.Ласкін (1914-1983)
Через гори, ріки та долини,
крізь пожежі, крізь югу та сніг
ми вели машини
й обминали міни
на шляхах-дорогах фронтових.
Через гори, ріки та долини,
крізь пожежі, крізь югу та сніг
ми вели машини
й обминали міни
на шляхах-дорогах фронтових.
2026.04.04
13:27
Так люди відпускать не хочуть
Це літо, що лишає нас.
Вони вовтузяться, мов оси,
Шукаючи убитий час.
У метушні і марнославстві
Шукаєм залишки тих днів,
Які минули так безславно,
Це літо, що лишає нас.
Вони вовтузяться, мов оси,
Шукаючи убитий час.
У метушні і марнославстві
Шукаєм залишки тих днів,
Які минули так безславно,
2026.04.04
11:35
Нами правлять владолюби
та корупціонери.
Пошесть ця країну губить,
виснажує нерви.
Цим вона Майдан приспала,
ще й приспала правду,
що колись-то владу знала
за козацьку Раду.
та корупціонери.
Пошесть ця країну губить,
виснажує нерви.
Цим вона Майдан приспала,
ще й приспала правду,
що колись-то владу знала
за козацьку Раду.
2026.04.04
09:58
За вікном інсценівки похмурі,
Де серпневе убрання пройшло.
У степу золотисті козулі
Шурхотять пересохлим листком.
Налетіли небесні фіранки.
Ось виднівся і щойно пропав
Ілюстрацій відбиток квітчастий
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Де серпневе убрання пройшло.
У степу золотисті козулі
Шурхотять пересохлим листком.
Налетіли небесні фіранки.
Ось виднівся і щойно пропав
Ілюстрацій відбиток квітчастий
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.04.24
2024.04.15
2024.04.01
2024.03.02
2023.02.18
2023.02.18
2022.12.08
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Галина Михайлик /
Критика | Аналітика
"Найближчі до Бога" - посеред нас…
…Вода. Пісок. Вітер гойдає очерети. Немов нашіптує відгомони колишньої козацької вольниці над безкрайніми дніпровськими плавнями. Біля води двоє – сивий чоловік і маленька дівчинка років чотирьох-п'яти, ведеться неспішна розмова… Далі – вони ж збирають яблука у чистенько викошеному садку, пообіч акуратно підв'язані кущі троянд, чисто побілені традиційні українські сільські будівлі… Чоловік з дівчинкою несуть повні відра яблук до оселі. Ідилія!...
І розповідь… Така що бере за душу. Бере і не відпускає… Молодість, студентські роки, сім'я, Майдан, АТО, Донецький аеропорт, орден, стіна вшанування в центрі міста з портретами новітніх українських героїв-захисників, а серед них – фото сина і батька в одній особі – сина сивого чоловіка і батька маленької дівчинки… А далі – кадри з помешкання, де на домашньому «іконостасі» два портрети – сина-героя і матері-ангела…
Скільки подібних історій дізнаємося впродовж останніх чотирьох років. І кожна трагічна по-своєму.
Але ця історія, відзнята українським режисером В'ячеславом Бігуном, вражає манерою подачі та поетичними метафорами, накладанням смислових кодів та символічних маркерів.
Символічно, що події фільму розгортаються на берегах правічної української ріки - Дніпра-Славути-Борисфена, правічного як міфічна Лета, але реального, того, що поєднує лівий і правий береги, Східну і Західну частини України. Могутній Дніпро, його комишеві плавні, які здається пам'ятають ще славні часи козацької держави – Запорізької Січі, виступає у фільмі не просто тлом для розвитку подій, а й сам стає наче рівноправною дійовою особою.
Загалом, головних дійових осіб у фільмі двоє – дідусь і внучка. Середня ланка «син-батько» втрачена через війну. І тільки епізодично у фільмі присутня мати дівчинки. Молода вдова… Але навіть ця штрих-пунктирна присутність емоційно розряджає глядача, оскільки від початку фільму до її появи у кадрі зростає напруга – невже дідусь єдина рідна людина для дитини?
Одкровенням для мене стали кадри, де дівчинка з мамою переглядають відео, яке переслав їм татко з війни. Олексій Тищик, простий хлопець зі зрусифікованого міста Дніпра спілкується зі своїми рідними у побуті українською мовою! Як і його батько – успішний юрист, який не посмів не пустити сина на війну.
Розповідь про війну. За кадром. А в кадрі – груші, достиглі, перестиглі і гнилі. І оси. Оси їдять груші. Повзають ліниво і їдять, їдять, їдять. Їх щораз більше і більше. Ненаситний живий клубок… Дуже емоційний підтекст! Асоціації з суспільною дійсністю виникають дуже прозорі…
…Дівчинка бавиться з дідусем, сідає до столика. Малює. Вона одягнута тільки в плавочки. Літо, в квартирі спека…. Але майже оголена дитина в кадрі – це так зворушливо-беззахисно! Так і хочеться прикрити ті маленькі плеченята, захистити, приголубити…
А кадри з вогнем, а надламані віковічні дерева, образи саду, плодів, стихій – усе це влучні візуальні метафори, вдалі асоціативні режисерські знахідки. Жоден кадр, жодна дія не є у цій картині випадковими. Так зокрема, сценка зі збиранням яблук у саду, згадана на початку моєї розповіді, теж несе дидактичний і виховний сенс: дідусь навчає онучку сортувати яблука – відкидати в бік зіпсуті, в окремі відра складати неушкоджені і ушкоджені… Символічна наука з символічними плодами пізнання добра і зла…
Завершивши перегляд, я роздумувала: кого ж саме мав на увазі режисер, обираючи таку назву фільму. І прийшла до висновку, що таки цілу родину – і тих, що у кадрі, і тих, що вже тільки на світлинах: сивий батько-дідусь, маленька дівчинка-напівсирота, заплакана молода мати-вдова, син-батько-захисник-полеглий герой, мати-чайка, що полетіла у засвіти за сином… Адже недаремно підназва стрічки - «Сімейне жертвопринесення нової європейської війни»… Зорієнтованість назви фільму до найвищого Судді зі згадкою про символічно-реальну жертву зумовлює асоціативні паралелі з біблійними образами і сюжетами: жертвопринесенням Авраама (у нашому випадку – реальне, в ім'я Вітчизни-України), Святим сімейством (дитина, мати, літній опікун)…
Стрічка не повчає, не дає готових відповідей. Вона образно і емоційно насичена, але без надриву, навіть з огляду на трагічні події у цій сім'ї. Після перегляду залишається відчуття світлого суму, якоїсь невимовної шляхетності, надії і, водночас, вдячності до цих людей, що дозволили доторкнутися до їхнього найсокровеннішого…
І як же дивно буває у житті – приватне життя однієї з мільйонів родин є невіддільно пов'язане зі, здавалось би, далекими епохальними історичними подіями в країні: Майданом, війною на Сході України…
Вражаючі кадри з Майдану, коли люди лягають під колеса автобусів з беркутівцями, щоб не допустити силового розгону, відзняті власноруч автором фільму В'ячеславом Бігуном, самі по собі є цінним документальним матеріалом. А доречно вставлені у сюжет – є прекрасною ілюстрацією до слів оповідача.
Батько розповідає, що бажаючи уберегти сина від небезпеки, не пустив його на Майдан, і тим самим спричинився до відчуження між ними. А коли син вирішив піти на фронт, відчув, що взагалі втратить з ним порозуміння, якщо перешкоджатиме у цьому. І тут замислюєшся – яка втрата була б значнішою, і яке рішення прийняв би ти, глядачу, у подібній ситуації?
Безцінними є епізоди з Донецького аеропорту, відзняті побратимом Олексія, коли троє їх намагаються встановити на даху будівлі український прапор, а він падає і падає… Розумієш, що будь якої миті снайперська куля може обірвати життя цим хлопцям прямо під час зйомки... Але вони таки домагаються свого – прапор встановлено! Всі благополучно повертаються в укриття… І все це дійство у фільмі розгортається під зворушливе звучання пісні «Мить» Святослава Вакарчука… Надзвичайно щемна емоційна кульмінація!
І загалом, музичне оформлення стрічки дуже вдало підібране: це і пронизливі звуки духового інструменту у кадрах з Дніпровими плавнями, і лемківська пісня «Під облачком» (у виконанні Аліни Івах), що впродовж фільму підсилює емоційний фон сприйняття візуальних образів, і згадана вже вище «Мить» .
І ще багато є смислових зрізів, сюжетних фрагментів, які відкриваєш для себе поступово. Або які навіть важко коментувати (зокрема трагічний відхід у вічність матері Олексія, який теж проілюстровано символічними візуальними метафорами)…
Головне – фільм не залишає байдужим, зворушує, спонукає замислитись над багатьма аспектами буття. Особистого та всезагального.
Підсумовуючи скажу, що незважаючи на документальний жанр, стрічка «Найближчі до Бога» В'ячеслава Бігуна, з огляду на образно-символічну та поетично-метафоричну подачу і емоційний післяпереглядний ефект, є, на мою глядацьку думку, гідним продовженням такого феноменального явища у світовому кінематографі як українське поетичне кіно.
Галина Виноградська
2018
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Найближчі до Бога" - посеред нас…
Відгук на фільм В"ячеслава Бігуна "Найближчі до Бога:сімейне жертвопринесення нової європейської війни"
http://www.imdb.com/title/tt4991666/
…Вода. Пісок. Вітер гойдає очерети. Немов нашіптує відгомони колишньої козацької вольниці над безкрайніми дніпровськими плавнями. Біля води двоє – сивий чоловік і маленька дівчинка років чотирьох-п'яти, ведеться неспішна розмова… Далі – вони ж збирають яблука у чистенько викошеному садку, пообіч акуратно підв'язані кущі троянд, чисто побілені традиційні українські сільські будівлі… Чоловік з дівчинкою несуть повні відра яблук до оселі. Ідилія!... І розповідь… Така що бере за душу. Бере і не відпускає… Молодість, студентські роки, сім'я, Майдан, АТО, Донецький аеропорт, орден, стіна вшанування в центрі міста з портретами новітніх українських героїв-захисників, а серед них – фото сина і батька в одній особі – сина сивого чоловіка і батька маленької дівчинки… А далі – кадри з помешкання, де на домашньому «іконостасі» два портрети – сина-героя і матері-ангела…
Скільки подібних історій дізнаємося впродовж останніх чотирьох років. І кожна трагічна по-своєму.
Але ця історія, відзнята українським режисером В'ячеславом Бігуном, вражає манерою подачі та поетичними метафорами, накладанням смислових кодів та символічних маркерів.
Символічно, що події фільму розгортаються на берегах правічної української ріки - Дніпра-Славути-Борисфена, правічного як міфічна Лета, але реального, того, що поєднує лівий і правий береги, Східну і Західну частини України. Могутній Дніпро, його комишеві плавні, які здається пам'ятають ще славні часи козацької держави – Запорізької Січі, виступає у фільмі не просто тлом для розвитку подій, а й сам стає наче рівноправною дійовою особою.
Загалом, головних дійових осіб у фільмі двоє – дідусь і внучка. Середня ланка «син-батько» втрачена через війну. І тільки епізодично у фільмі присутня мати дівчинки. Молода вдова… Але навіть ця штрих-пунктирна присутність емоційно розряджає глядача, оскільки від початку фільму до її появи у кадрі зростає напруга – невже дідусь єдина рідна людина для дитини?
Одкровенням для мене стали кадри, де дівчинка з мамою переглядають відео, яке переслав їм татко з війни. Олексій Тищик, простий хлопець зі зрусифікованого міста Дніпра спілкується зі своїми рідними у побуті українською мовою! Як і його батько – успішний юрист, який не посмів не пустити сина на війну.
Розповідь про війну. За кадром. А в кадрі – груші, достиглі, перестиглі і гнилі. І оси. Оси їдять груші. Повзають ліниво і їдять, їдять, їдять. Їх щораз більше і більше. Ненаситний живий клубок… Дуже емоційний підтекст! Асоціації з суспільною дійсністю виникають дуже прозорі…
…Дівчинка бавиться з дідусем, сідає до столика. Малює. Вона одягнута тільки в плавочки. Літо, в квартирі спека…. Але майже оголена дитина в кадрі – це так зворушливо-беззахисно! Так і хочеться прикрити ті маленькі плеченята, захистити, приголубити…
А кадри з вогнем, а надламані віковічні дерева, образи саду, плодів, стихій – усе це влучні візуальні метафори, вдалі асоціативні режисерські знахідки. Жоден кадр, жодна дія не є у цій картині випадковими. Так зокрема, сценка зі збиранням яблук у саду, згадана на початку моєї розповіді, теж несе дидактичний і виховний сенс: дідусь навчає онучку сортувати яблука – відкидати в бік зіпсуті, в окремі відра складати неушкоджені і ушкоджені… Символічна наука з символічними плодами пізнання добра і зла…
Завершивши перегляд, я роздумувала: кого ж саме мав на увазі режисер, обираючи таку назву фільму. І прийшла до висновку, що таки цілу родину – і тих, що у кадрі, і тих, що вже тільки на світлинах: сивий батько-дідусь, маленька дівчинка-напівсирота, заплакана молода мати-вдова, син-батько-захисник-полеглий герой, мати-чайка, що полетіла у засвіти за сином… Адже недаремно підназва стрічки - «Сімейне жертвопринесення нової європейської війни»… Зорієнтованість назви фільму до найвищого Судді зі згадкою про символічно-реальну жертву зумовлює асоціативні паралелі з біблійними образами і сюжетами: жертвопринесенням Авраама (у нашому випадку – реальне, в ім'я Вітчизни-України), Святим сімейством (дитина, мати, літній опікун)…
Стрічка не повчає, не дає готових відповідей. Вона образно і емоційно насичена, але без надриву, навіть з огляду на трагічні події у цій сім'ї. Після перегляду залишається відчуття світлого суму, якоїсь невимовної шляхетності, надії і, водночас, вдячності до цих людей, що дозволили доторкнутися до їхнього найсокровеннішого…
І як же дивно буває у житті – приватне життя однієї з мільйонів родин є невіддільно пов'язане зі, здавалось би, далекими епохальними історичними подіями в країні: Майданом, війною на Сході України…
Вражаючі кадри з Майдану, коли люди лягають під колеса автобусів з беркутівцями, щоб не допустити силового розгону, відзняті власноруч автором фільму В'ячеславом Бігуном, самі по собі є цінним документальним матеріалом. А доречно вставлені у сюжет – є прекрасною ілюстрацією до слів оповідача.
Батько розповідає, що бажаючи уберегти сина від небезпеки, не пустив його на Майдан, і тим самим спричинився до відчуження між ними. А коли син вирішив піти на фронт, відчув, що взагалі втратить з ним порозуміння, якщо перешкоджатиме у цьому. І тут замислюєшся – яка втрата була б значнішою, і яке рішення прийняв би ти, глядачу, у подібній ситуації?
Безцінними є епізоди з Донецького аеропорту, відзняті побратимом Олексія, коли троє їх намагаються встановити на даху будівлі український прапор, а він падає і падає… Розумієш, що будь якої миті снайперська куля може обірвати життя цим хлопцям прямо під час зйомки... Але вони таки домагаються свого – прапор встановлено! Всі благополучно повертаються в укриття… І все це дійство у фільмі розгортається під зворушливе звучання пісні «Мить» Святослава Вакарчука… Надзвичайно щемна емоційна кульмінація!
І загалом, музичне оформлення стрічки дуже вдало підібране: це і пронизливі звуки духового інструменту у кадрах з Дніпровими плавнями, і лемківська пісня «Під облачком» (у виконанні Аліни Івах), що впродовж фільму підсилює емоційний фон сприйняття візуальних образів, і згадана вже вище «Мить» .
І ще багато є смислових зрізів, сюжетних фрагментів, які відкриваєш для себе поступово. Або які навіть важко коментувати (зокрема трагічний відхід у вічність матері Олексія, який теж проілюстровано символічними візуальними метафорами)…
Головне – фільм не залишає байдужим, зворушує, спонукає замислитись над багатьма аспектами буття. Особистого та всезагального.
Підсумовуючи скажу, що незважаючи на документальний жанр, стрічка «Найближчі до Бога» В'ячеслава Бігуна, з огляду на образно-символічну та поетично-метафоричну подачу і емоційний післяпереглядний ефект, є, на мою глядацьку думку, гідним продовженням такого феноменального явища у світовому кінематографі як українське поетичне кіно.
Галина Виноградська
2018
http://uzhgorod.net.ua/news/120617
https://www.imdb.com/title/tt4991666/reviews?ref_=tt_urv - цей відгук англійською мовою в міжнародній кінобазі.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Контекст : http://uzhgorod.net.ua/news/120617 https://www.imdb.com/title/tt4991666/reviews?ref_=tt_urv Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
