ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Олександр Сушко
2018.09.21 05:08
Без "мусі-пусі" - не життя. а сон,
Ерзац снаги, сироватка чуттєва.
А я блукалець ерогенних зон,
Цю роль заповідала баба Єва.

Її наказ виконую щодня,
Цілунками освячуючи перса.
Сьогодні мавку лагідну б обняв,

Ярослав Чорногуз
2018.09.21 01:52
Очам не вірю: Київ у диму,
Спалахують будівлі і дерева…
І грізний гул по місту усьому,
І літака над садом – тінь сталева.

Чи скине бомби у наступну мить?
Апокаліпсису настала ера?
І чуть: асфальт розтерзаний двигтить –

Ігор Шоха
2018.09.20 21:34
На орду не йди юрбою,
бо орда проклята
всіх потягне за собою
і покаже п’яти.

Краще вийди наодинці
і з усього маху
порахуйся із ординцем

Віта Парфенович
2018.09.20 20:11
Все не стається просто так,
а під надійним неба покривом,
дається успіх, дозвіл, знак,
удачею чи згоди поглядом.
І я гравець у грі буття,
якому двері відчиняються.
Якби ж знаття, яке знаття,
Пригоди де розпочинаються.

Олена Багрянцева
2018.09.20 15:16
І так би сидіти в осінньому вирі удвох за чаєм.
Вдихати повітря, що тягнеться, мов іриска.
Прощатися з літом, підводити жовту риску.
І знати, що вересень все зазвичай прощає…

Отак відчувати вершкові твої долоні.
Збирати у скриню розсипані дні безпе

Анна Віталія Палій
2018.09.20 13:16
Якось батьки зі сином – дванадцятирічним хлопчиком, поверталися з недільної церковної служби. І син, пам’ятаючи проповідь, запитав: – Священик говорив, що вже дуже скоро люди всі разом підуть у Рай, а коли це буде? Тато відповів, що тер

Анна Віталія Палій
2018.09.20 13:13
Троє однокласників – найбільших друзів зі школи, і в дорослому житті зустрічалися та з радістю проводили разом час. Щоправда, один із них, чорнявий, завжди норовив ухилитися, коли йшлося про те, аби вкласти до спільного цілого якісь кошти чи сво

Світлана Майя Залізняк
2018.09.20 11:46
Любити цей світ навчуся.
Забуду лавровий Крим.
Зросійщення, "мусі-пусі"...
Жертовні мангали... дим...

Вагання, мінорний подив.
Стою-роззираюсь... ніч.
Пливуть осяйні колоди

Лариса Пугачук
2018.09.20 10:37
— Галюню, ходи сюди, розкажи-но нам віршика! На одполірованій часом величезній колоді сиділи тітка Валька і баба Дуся. Вечірнє сонце пробивалося крізь листя горіха, що ріс попід плотом, проміння падало на веснянки малої Галі, вона мружилася і підставляла

Ігор Деркач
2018.09.20 09:52
І знову чути веремію степу,
і при дорозі битій – чаєнят,
у Дикім полі – гетьмана Мазепу,
а у Полтаві – дикий каганат.

Петрові завойовує осанну
та сама дика чота Палія.
Не повезло у смерті отаману,

Ірина Вовк
2018.09.20 09:46
То буде мить ранкового прозріння,
як вереснева пастораль осіння –
твоя зоря холодна та висока,
а ти стоїш безмежно одинока,
княгине споночілого палацу,
твою корону віддано паяцу,
а на нозі твоїй стара панчоха,
(княгиня у личині скомороха).

Олександр Сушко
2018.09.20 09:00
Любить киця голівки від мойви
(треба якось погризти й собі).
Коли жінка жадає любові -
Не відказуй - хапай і люби.

Я учився тактовності в школі,
Виріс чемний тишко-парубій.
Джентльмен не відмовить ніколи,

Ігор Шоха
2018.09.19 21:10
Ранками враження завше нові.
Глянь у причільне віконце.
Що є світліше роси у траві,
поки ще мружиться сонце?

Поки спиває цілющий нектар
і обціловує квіти,
доки його негасимий пожар

Тетяна Левицька
2018.09.19 15:46
Таємного Дністра величні Товтри
Ховають у габі щаблі епох.
Поділля золоте чарує вкотре,
Цнотливі береги пильнує Бог.
Роздмухує повітря ватру літа
Ранковій прохолоді всупереч.
Спадає з гір смарагдова палітра
Терновою хустиною зі плеч.

Олександр Бобошко Заколотний
2018.09.19 13:09
А холод, будьмо щирими, набрид.
Хоч вересень ось тільки розпочався.
Кажу собі: «Не злись і не печалься!»,
йдучи під дощ, тривалий і дрібний.

Дві гривні… Не намоклі я б підняв,
а ці нехай чекають: може, візьме їх
обставинами зганьблений бідняк,

Ластівка Польова
2018.09.19 10:51
— Ниви чорні насильно зорані
І чумацькою сіллю всіяні.
І ніщо не нове під зорями, –
Навіть блиск під твоїми віями.
Навіть сміх твій, над полем – дзвонами,
Від якого втрачаю голову.
Образ твій серед трав – іконою,
Ти – чаклунка з ногами голими.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поеми):

Костянтин Головко
2018.09.05

Томаш Кучерук
2018.06.04

Юлія Новікова Сидоренко
2017.11.11

Сергій Булат
2017.09.17

Роман Сливка
2017.06.14

Ірина Вовк
2017.06.10

Гористеп Іван Кирчей
2017.04.20






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Ярослав Чорногуз (1963) / Поеми

 Світло кохання (корона сонетів (ІІІ-й вінок)*
Образ твору І (ІІІ)

І музику, де плаче глибина,
Писав би, як всесильнії Богове,
Дев`ятий вал там гребінь вигина
У океані, що коханням повен.

Неначе з мариніста полотна
Являється те видиво чудове –
Сімнадцята соната долина,
Яку безсмертний сотворив Бетховен.

Не місце вже тут пристрастям дрібним,
Та мстить красі раптовий нафти вилив,
Душевної він вияв мілини…

Любов - її мелодія – мінлива:
Це – миру флейтА, ТО – труба війни
Здіймається мов хвилями бурхливо.

ІІ (ІІІ)

Здіймається мов хвилями бурхливо
Так галопує сильний, бистрий кінь,
Стає Пегасом, надлегким поривом
Злітає у небес ясну глибінь.

А ти сидиш на хмароньці щаслива,
Шукаєш поглядом величну тінь.
Візьми собі оцей натхнення вияв,
Кохання світ ним осягни, полинь…

Привиділися наяву неначе -
Картина ця, як та голубизна
Навколо сонечка й літа юначі…

Десь музика почулась голосна –
То серце бідне за тобою плаче –
Акордами в душі моїй зрина.

ІІІ (ІІІ)

Акордами в душі моїй зрина
Ласкаве море, піною лоскоче.
То задрімала сила жизняна
А потім прокидається охоче.

Все огортає ніжністю сповна
Немовби чую раптом серед ночі –
Ритмічно так небесна вишина
Напливами ім`я твоє шепоче.

Я знову ось переступив межу
Реальності і мрію тут сонливо
- Ти мариш наяву, - собі кажу…

Як добре поміж видив мерехтливих!
Бо музика поглинула олжу -
Спадає звуками, неначе злива.

ІV (ІІІ)

Спадає звуками, неначе злива,
Любове, зринь сюди, немов гроза!
Нехай оця мелодія тужлива
Щасливим болем серденько терза.

Як тих цілунків, пестощів напливом…
Чи ти, мов та нестерпна комиза,
Ізнову відбрикнешся норовливо
Ще й піднесеш глузливо гарбуза?!

Я все одно нічого не помічу,
Хіба таке для мене первина?!
Лиш тихо задивлюся ув обличчя…

Хай душі наші музика єдна,
У час гіркий до злагоди покличе,
Так трепетом пронизує вона.

V (ІІІ)

Так трепетом пронизує вона –
Цим потаємним виявом кохання…
Мов у полях тремтить озимина,
Як ніжно сніг її укриє ранній.

Чолом тоді проходить борона,
Пресує стогоном-переживанням.
Лишається глибока борозна –
Пекучий слід від болю і страждання.

Та щастя, радістю коли війне
Із гаю, де на вітах колихливих
Співає птаство тільки про одне –

Любов, що будить сонячні припливи
Ще й розганяє марево сумне,
Щемить, тече, тривожиться сміливо.

VІ (ІІІ)

Щемить, тече, тривожиться сміливо
Неначе струни скрипок золоті,
Виводячи капричіо примхливі
У ейфорійнім самозабутті.

Вбираю тихо це музичне мливо,
Мов Образи приземлені й святі –
Твої вуста солодкі і знадливі,
Ту посмішку в небесній висоті.

Кому ці сонні марення здалися,
Якщо мій берег щастя омина?
Туманні мрії, ніби гори лисі…

Як уві сні, мелодія луна,
Надією наповнюючи висі –
Хвилююча, лірично-чарівна.

VІІ (ІІІ)

Хвилююча, лірично-чарівна,
Неначе флейти звуки на світанні …
Озветься музикою далина,
Розкриє світла нам обійми ранні.

І ближчою постане чужина,
Де трудишся до самого смеркання…
Як трепетною ніжністю луна -
Вслухаюся, немов би увостаннє.

А потім дисонансів цілий рій,
Мов скрегіт гальм почується глузливий.
Це – хором виє сотня упирів…

Але душа моя іще не сива,
У тому співі й віртуозній грі –
Закоханого серця вічне диво.

VІІІ (ІІІ)
Для роковой стрелы пора приспела,
И я ее за счастие почту,
Не сомневаясь в точности прицела…

О чем еще любовь просить и ту,
Что для меня белил не пожалела?
И как пробить мольбами глухоту?
Франческо Петрарка ХХХVІ (переклад Е. Солоновича)

Закоханого серця вічне диво –
Зростив тобі тут цілий гай пісень.
Стоїш у ньому чарівна, вродлива,
Мов літній світлий прохолодний день.

Чуть «нон легато»… Білочка рухливо
Промчить собі, гілки – анітелень.
А потім «форте» птаство гомінливе
Підніме феєрверками натхнень.

Чудові звуки. Що мені із того?
Чи варто з них вінки оці плести?
Аби пробить стіну сліпецтва твого,

І докричатися до глухоти?!
В любов, як на Голгофу, ця дорога…
Невже не бачиш, всесвіт весь – це ти?!

ІХ (ІІІ)

Невже не бачиш, всесвіт весь – це ти?!
Мені належатиме він аж доти,
Допоки буду змушений зійти
В безмовне царство вічної скорботи.

Тягнуся до твоєї висоти,
Як літаків надзвукових пілоти.
Мов сонце, шир надхмарну освіти
І темряву стосунків дай збороти.

Коли вона розвіється, скажи?
Припиняться оці взаємні кпини
Раптово десь на чарівній межі?..

Допоможи, преславна Берегине,
Бо наче потопають у олжі –
Краса небес та чорнота низинна.

Х (ІІІ)
…Та при кінці сплива в гармонію любови.
Іван Франко Дидактичний сонет

Краса небес та чорнота низинна –
Між них немов на терезах стоїш,
Чекаючи, куди мінлива доля кине –
Опустить чи сягнути дасть узвиш.

Пасує майбуття нам соколине,
Де почуттям високим ти гориш!
Воно одухотворено-нетлінно
Живе й напевне спалахне скоріш

Аніж загасне. Хоч, буває, зорі,
Далекі залишаючи світи,
Додолу тихо падають у зморі…

Де рівновага зла і доброти -
Гармонія любові заговорить –
До тебе все життя мені іти!

ХІ (ІІІ)

До тебе все життя мені іти –
Чарівності і вроди – ідеалу.
Дай сили, Боже, досягнуть мети –
Бо рухаюсь угору так помалу.

Як зло своє здолать, перемогти,
Натуру загнуздать недосконалу?
Мій берег філософський самоти,
Не кинь мене зневірі на поталу.

Коли журбі оцій настане край,
Поляжуть сумніви у домовину?
О доле, шлях пресвітлий розгортай –

Благаю ненастанно ще й уклінно.
Де мріями ячить кохання рай,
Мелодією ніжності полину.

ХІІ (ІІІ)

Мелодією ніжності полину,
Долаючи стихію руйнівну –
Цю почуттів шалену хуртовину,
Що із рожевого збудила сну.

В таку випробувань лиху годину
Всі слабкості від себе віджену
Нехай ота завія люта гине,
Почувши щастя пісню голосну.

О, замок у повітрі знов постане –
То вітер з віхоли зумів звести…
Це будівництво мрій безперестану –

Ніяк мені його не обійти
Воно з`єднає нас обох коханням,
Відновлюючи спалені мости.

ХІІІ (ІІІ)

Відновлюючи спалені мости
Лікуючи свої сердечні рани,
Примирення нам шлях би осягти,
Відкинувши навіки все погане.

Не знаючи жалю, ні гіркоти,
Відчувши щастя спокою нірвани,
Його серцями мусим берегти –
Хай світло ллється в нас безперестану.

Своєї зло чекає теж пори -
Здобуте після сварки за хвилину
Покотиться у прірву із гори…

Життя прекрасне лиш наполовину –
Від радості прямує до жури,
Тонкого болю ронячи перлини.

ХІV (ІІІ)

Тонкого болю ронячи перлини,
Збагачую поезію нову,
Тебе, кохану, золоту, єдину
До себе кличу в мріях, наяву.

Рядками цими легко, безупинно
Любові річки руслом я пливу
Там виникають чарівні картини –
Збагачують красу її живу.

Туди вливаються струмочки горя –
Од відчаю темніє рідина,
Вируючи, засмоктує й говорить:

«У мудрості є сила рятівна,
Яку дає усім житейське море
І музику, де плаче глибина.

ІІІ-Магістрал

І музику, де плаче глибина,
Здіймається мов хвилями бурхливо,
Акордами в душі моїй зрина,
Спадає звуками, неначе злива.

Так трепетом пронизує вона,
Щемить, тече, тривожиться сміливо,
Хвилююча, лірично-чарівна,
Закоханого серця вічне диво.

Невже не бачиш – всесвіт весь – це ти?!
Краса небес та чорнота низинна…
До тебе все життя мені іти.

Мелодією ніжності полину,
Відновлюючи спалені мости,
Тонкого болю ронячи перлини.

(далі буде)

І-й та другий вінки корони сонетів "світло кохання" можна прочитати ось тут:

http://maysterni.com/publication.php?id=130971

http://maysterni.com/publication.php?id=131004






Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2018-02-10 00:48:14
Переглядів сторінки твору 317
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (5.085 / 5.63)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (5.196 / 5.82)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.798
Потреба в критиці толерантній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми РОМАН У ВІРШАХ
Автор востаннє на сайті 2018.09.21 04:31
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ірина Вовк (М.К./М.К.) [ 2018-02-10 09:22:40 ]
)))...Коли роман у віршах написаний сонетами - це вже прояв найвищої поетичної майстерності.
Пане Ярославе, ваші вінки сонетів наповнені живописним і музичним даром нашої української мови, у них стільки переливів емоцій, а все вінчає велика Любов до Жінки (і до Її величності Поезії).


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ярослав Чорногуз (М.К./М.К.) [ 2018-02-10 15:59:31 ]
Щиро дякую Вам, дорога посестро Ірино, за Ваше споріднене серце, глибину розуміння і визнання!)))