
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.07.19
02:25
Сумний полон смарагдової тиші
Читає гордовито свій вердикт.
Підходжу до судді свого все ближче,
Бо слухати про себе правду звик.
Він повністю правий. Йому видніше,
Для кого хто – безцінний рятівник.
Минуле стало чорним попелищем,
Читає гордовито свій вердикт.
Підходжу до судді свого все ближче,
Бо слухати про себе правду звик.
Він повністю правий. Йому видніше,
Для кого хто – безцінний рятівник.
Минуле стало чорним попелищем,
2025.07.18
22:16
Ця жінка погубить мене.
В подвір'я забуте й сумне
Прилине листок випадковий,
Зірвавши природи закови.
Ця жінка загрозу таїть.
У Богом призначену мить
В подвір'я забуте й сумне
Прилине листок випадковий,
Зірвавши природи закови.
Ця жінка загрозу таїть.
У Богом призначену мить
2025.07.18
21:34
Встала думка українця
натерпівся вже по вінця:
скільки питиму цю чашу –
топче ж ворог землю нашу.
Нести смерть йому не вперше,
ще при цьому світу бреше –
всіх в оману ввести хоче,
натерпівся вже по вінця:
скільки питиму цю чашу –
топче ж ворог землю нашу.
Нести смерть йому не вперше,
ще при цьому світу бреше –
всіх в оману ввести хоче,
2025.07.18
17:00
Рештки волосся випадуть геть
Старість, все оце
Далі слатимеш мені валентинки
Ще вітання і грампластинки?
Як загуляю, прийду вночі
Ти мені одчиниш?
Будеш зі мною разом і поруч у
Шістдесят чотири?
Старість, все оце
Далі слатимеш мені валентинки
Ще вітання і грампластинки?
Як загуляю, прийду вночі
Ти мені одчиниш?
Будеш зі мною разом і поруч у
Шістдесят чотири?
2025.07.18
16:08
Таїна дерев і повітря
Відома схимнику Сонце –
Відлюднику лісу Галактика,
Що вдягнув діряву свиту Ніщо,
Може він був кульгавим грішником?
А тепер світить у цій темряві,
Наче він запалив воскову свічку
Молитви першопочатку –
Відома схимнику Сонце –
Відлюднику лісу Галактика,
Що вдягнув діряву свиту Ніщо,
Може він був кульгавим грішником?
А тепер світить у цій темряві,
Наче він запалив воскову свічку
Молитви першопочатку –
2025.07.18
13:17
Київ – не Сузи. Доки Майдан зализував невиліковні рани, Гаман-Янукович шибениці уник. Зібравши награбоване, вдосвіта із Межигір’я зник.
Тепер він у гостиннім краї, куди злітаються злочинці звідусіль. Сказати б, у царстві Амалека. Міняються там претендент
2025.07.18
10:02
А наші предки мали на Русі
все, що нащадки захищають нині
в усій красі,
бо живемо усі
не на московії, а в Україні.
***
А косолапе рижого не чує.
все, що нащадки захищають нині
в усій красі,
бо живемо усі
не на московії, а в Україні.
***
А косолапе рижого не чує.
2025.07.18
05:15
Треба вірити в краще,
Бути мужнім і сильним, –
Не здаватись нізащо,
Щоби дихати вільно.
Бо не раз вже ставалось,
Що соромились вчинків,
Як шукали і жалість,
І просили підтримки.
Бути мужнім і сильним, –
Не здаватись нізащо,
Щоби дихати вільно.
Бо не раз вже ставалось,
Що соромились вчинків,
Як шукали і жалість,
І просили підтримки.
2025.07.17
22:21
Моя спокуса і мої вериги.
Холодна лава і гаряча крига.
Яскравий місяць і пожухле сонце.
У світ ворота. Із душі віконце.
З тобою просто, а без тебе складно.
Ні відстані, ні часу не підвладна,
Ти владарюєш на землі й на небі,
Холодна лава і гаряча крига.
Яскравий місяць і пожухле сонце.
У світ ворота. Із душі віконце.
З тобою просто, а без тебе складно.
Ні відстані, ні часу не підвладна,
Ти владарюєш на землі й на небі,
2025.07.17
21:35
Місто-привид, в якому втонули серця,
Місто-привид, в якому втонули надії.
Місто-привид, в якому збагнеш до кінця
Смисл нездійсненності, втраченість мрії.
Місто-привид здіймається, ніби скелет,
І гуркоче в падінні у цеглу і глину.
І даремно шу
Місто-привид, в якому втонули надії.
Місто-привид, в якому збагнеш до кінця
Смисл нездійсненності, втраченість мрії.
Місто-привид здіймається, ніби скелет,
І гуркоче в падінні у цеглу і глину.
І даремно шу
2025.07.17
20:44
Вже сонечко до заходу хилилось.
Позаду залишавсь буремний Понт.
Легенька хвиля билася у борт.
А люди із надією дивились
На Таврики високі береги,
Куди вони вже кілька тижнів прагли.
Губами, пересохлими від спраги,
Подяку шепотіли, бо ж боги
Позаду залишавсь буремний Понт.
Легенька хвиля билася у борт.
А люди із надією дивились
На Таврики високі береги,
Куди вони вже кілька тижнів прагли.
Губами, пересохлими від спраги,
Подяку шепотіли, бо ж боги
2025.07.17
18:25
Ні порічки, ні Марічки
спілі ягідки – не милі.
На плечі, на спині річки
чоловік долає милі.
Макрометри. Невеличкий,
та ні краплю не безумний.
На плечі, на спині річки
спілі ягідки – не милі.
На плечі, на спині річки
чоловік долає милі.
Макрометри. Невеличкий,
та ні краплю не безумний.
На плечі, на спині річки
2025.07.17
11:43
Серед стерні, що вицвіла в борні
Під час метафізичної атаки
В межах часу війни за білі маки
Рятують поле роси осяйні,
Де зла Солоха з лантухом в кутку,
На випадок нічної ескапади
Не мотивованого края зорепаду,
Усім готує схованку хитку,
Під час метафізичної атаки
В межах часу війни за білі маки
Рятують поле роси осяйні,
Де зла Солоха з лантухом в кутку,
На випадок нічної ескапади
Не мотивованого края зорепаду,
Усім готує схованку хитку,
2025.07.17
06:25
Перегріте сонцем літо
Пахне п’янко в’ялим цвітом
І пахтить, немов кадило,
З боку в бік гарячим пилом.
Душним робиться повітря
По обіді на безвітрі
І легені обпікає
Спекота оця безкрая.
Пахне п’янко в’ялим цвітом
І пахтить, немов кадило,
З боку в бік гарячим пилом.
Душним робиться повітря
По обіді на безвітрі
І легені обпікає
Спекота оця безкрая.
2025.07.16
23:14
Ледь прозора нитка з поділкою між -
На багатих і може...
Може і не варто за ломаний гріш
Поклонятись вельможам.
Хто усе шукає де подіти час,
Хто за крихти роботу.
Та осиротіло дивляться на нас
На багатих і може...
Може і не варто за ломаний гріш
Поклонятись вельможам.
Хто усе шукає де подіти час,
Хто за крихти роботу.
Та осиротіло дивляться на нас
2025.07.16
23:11
Згубило небо слід амеби в краплі
і дурняка мікроби лОвлять за язик.
По кінескОпі скаче Чарлі Чаплін -
в котлі готовиться трапезний черевик.
Приспів:
А там, у кума -
Стигне бараболя.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...і дурняка мікроби лОвлять за язик.
По кінескОпі скаче Чарлі Чаплін -
в котлі готовиться трапезний черевик.
Приспів:
А там, у кума -
Стигне бараболя.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.04.24
2024.08.04
2023.12.07
2023.02.18
2022.12.19
2022.11.19
2022.05.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Ярослав Чорногуз (1963) /
Поеми
Світло кохання (корона сонетів (ІІІ-й вінок)*
І (ІІІ)
І музику, де плаче глибина,
Писав би, як всесильнії Богове,
Дев`ятий вал там гребінь вигина
У океані, що коханням повен.
Неначе з мариніста полотна
Являється те видиво чудове –
Сімнадцята соната долина,
Яку безсмертний сотворив Бетховен.
Не місце вже тут пристрастям дрібним,
Та мстить красі раптовий нафти вилив,
Душевної він вияв мілини…
Любов - її мелодія – мінлива:
Це – миру флейтА, ТО – труба війни
Здіймається мов хвилями бурхливо.
ІІ (ІІІ)
Здіймається мов хвилями бурхливо
Так галопує сильний, бистрий кінь,
Стає Пегасом, надлегким поривом
Злітає у небес ясну глибінь.
А ти сидиш на хмароньці щаслива,
Шукаєш поглядом величну тінь.
Візьми собі оцей натхнення вияв,
Кохання світ ним осягни, полинь…
Привиділися наяву неначе -
Картина ця, як та голубизна
Навколо сонечка й літа юначі…
Десь музика почулась голосна –
То серце бідне за тобою плаче –
Акордами в душі моїй зрина.
ІІІ (ІІІ)
Акордами в душі моїй зрина
Ласкаве море, піною лоскоче.
То задрімала сила жизняна
А потім прокидається охоче.
Все огортає ніжністю сповна
Немовби чую раптом серед ночі –
Ритмічно так небесна вишина
Напливами ім`я твоє шепоче.
Я знову ось переступив межу
Реальності і мрію тут сонливо
- Ти мариш наяву, - собі кажу…
Як добре поміж видив мерехтливих!
Бо музика поглинула олжу -
Спадає звуками, неначе злива.
ІV (ІІІ)
Спадає звуками, неначе злива,
Любове, зринь сюди, немов гроза!
Нехай оця мелодія тужлива
Щасливим болем серденько терза.
Як тих цілунків, пестощів напливом…
Чи ти, мов та нестерпна комиза,
Ізнову відбрикнешся норовливо
Ще й піднесеш глузливо гарбуза?!
Я все одно нічого не помічу,
Хіба таке для мене первина?!
Лиш тихо задивлюся ув обличчя…
Хай душі наші музика єдна,
У час гіркий до злагоди покличе,
Так трепетом пронизує вона.
V (ІІІ)
Так трепетом пронизує вона –
Цим потаємним виявом кохання…
Мов у полях тремтить озимина,
Як ніжно сніг її укриє ранній.
Чолом тоді проходить борона,
Пресує стогоном-переживанням.
Лишається глибока борозна –
Пекучий слід від болю і страждання.
Та щастя, радістю коли війне
Із гаю, де на вітах колихливих
Співає птаство тільки про одне –
Любов, що будить сонячні припливи
Ще й розганяє марево сумне,
Щемить, тече, тривожиться сміливо.
VІ (ІІІ)
Щемить, тече, тривожиться сміливо
Неначе струни скрипок золоті,
Виводячи капричіо примхливі
У ейфорійнім самозабутті.
Вбираю тихо це музичне мливо,
Мов Образи приземлені й святі –
Твої вуста солодкі і знадливі,
Ту посмішку в небесній висоті.
Кому ці сонні марення здалися,
Якщо мій берег щастя омина?
Туманні мрії, ніби гори лисі…
Як уві сні, мелодія луна,
Надією наповнюючи висі –
Хвилююча, лірично-чарівна.
VІІ (ІІІ)
Хвилююча, лірично-чарівна,
Неначе флейти звуки на світанні …
Озветься музикою далина,
Розкриє світла нам обійми ранні.
І ближчою постане чужина,
Де трудишся до самого смеркання…
Як трепетною ніжністю луна -
Вслухаюся, немов би увостаннє.
А потім дисонансів цілий рій,
Мов скрегіт гальм почується глузливий.
Це – хором виє сотня упирів…
Але душа моя іще не сива,
У тому співі й віртуозній грі –
Закоханого серця вічне диво.
VІІІ (ІІІ)
Для роковой стрелы пора приспела,
И я ее за счастие почту,
Не сомневаясь в точности прицела…
О чем еще любовь просить и ту,
Что для меня белил не пожалела?
И как пробить мольбами глухоту?
Франческо Петрарка ХХХVІ (переклад Е. Солоновича)
Закоханого серця вічне диво –
Зростив тобі тут цілий гай пісень.
Стоїш у ньому чарівна, вродлива,
Мов літній світлий прохолодний день.
Чуть «нон легато»… Білочка рухливо
Промчить собі, гілки – анітелень.
А потім «форте» птаство гомінливе
Підніме феєрверками натхнень.
Чудові звуки. Що мені із того?
Чи варто з них вінки оці плести?
Аби пробить стіну сліпецтва твого,
І докричатися до глухоти?!
В любов, як на Голгофу, ця дорога…
Невже не бачиш, всесвіт весь – це ти?!
ІХ (ІІІ)
Невже не бачиш, всесвіт весь – це ти?!
Мені належатиме він аж доти,
Допоки буду змушений зійти
В безмовне царство вічної скорботи.
Тягнуся до твоєї висоти,
Як літаків надзвукових пілоти.
Мов сонце, шир надхмарну освіти
І темряву стосунків дай збороти.
Коли вона розвіється, скажи?
Припиняться оці взаємні кпини
Раптово десь на чарівній межі?..
Допоможи, преславна Берегине,
Бо наче потопають у олжі –
Краса небес та чорнота низинна.
Х (ІІІ)
…Та при кінці сплива в гармонію любови.
Іван Франко Дидактичний сонет
Краса небес та чорнота низинна –
Між них немов на терезах стоїш,
Чекаючи, куди мінлива доля кине –
Опустить чи сягнути дасть узвиш.
Пасує майбуття нам соколине,
Де почуттям високим ти гориш!
Воно одухотворено-нетлінно
Живе й напевне спалахне скоріш
Аніж загасне. Хоч, буває, зорі,
Далекі залишаючи світи,
Додолу тихо падають у зморі…
Де рівновага зла і доброти -
Гармонія любові заговорить –
До тебе все життя мені іти!
ХІ (ІІІ)
До тебе все життя мені іти –
Чарівності і вроди – ідеалу.
Дай сили, Боже, досягнуть мети –
Бо рухаюсь угору так помалу.
Як зло своє здолать, перемогти,
Натуру загнуздать недосконалу?
Мій берег філософський самоти,
Не кинь мене зневірі на поталу.
Коли журбі оцій настане край,
Поляжуть сумніви у домовину?
О доле, шлях пресвітлий розгортай –
Благаю ненастанно ще й уклінно.
Де мріями ячить кохання рай,
Мелодією ніжності полину.
ХІІ (ІІІ)
Мелодією ніжності полину,
Долаючи стихію руйнівну –
Цю почуттів шалену хуртовину,
Що із рожевого збудила сну.
В таку випробувань лиху годину
Всі слабкості від себе віджену
Нехай ота завія люта гине,
Почувши щастя пісню голосну.
О, замок у повітрі знов постане –
То вітер з віхоли зумів звести…
Це будівництво мрій безперестану –
Ніяк мені його не обійти
Воно з`єднає нас обох коханням,
Відновлюючи спалені мости.
ХІІІ (ІІІ)
Відновлюючи спалені мости
Лікуючи свої сердечні рани,
Примирення нам шлях би осягти,
Відкинувши навіки все погане.
Не знаючи жалю, ні гіркоти,
Відчувши щастя спокою нірвани,
Його серцями мусим берегти –
Хай світло ллється в нас безперестану.
Своєї зло чекає теж пори -
Здобуте після сварки за хвилину
Покотиться у прірву із гори…
Життя прекрасне лиш наполовину –
Від радості прямує до жури,
Тонкого болю ронячи перлини.
ХІV (ІІІ)
Тонкого болю ронячи перлини,
Збагачую поезію нову,
Тебе, кохану, золоту, єдину
До себе кличу в мріях, наяву.
Рядками цими легко, безупинно
Любові річки руслом я пливу
Там виникають чарівні картини –
Збагачують красу її живу.
Туди вливаються струмочки горя –
Од відчаю темніє рідина,
Вируючи, засмоктує й говорить:
«У мудрості є сила рятівна,
Яку дає усім житейське море
І музику, де плаче глибина.
ІІІ-Магістрал
І музику, де плаче глибина,
Здіймається мов хвилями бурхливо,
Акордами в душі моїй зрина,
Спадає звуками, неначе злива.
Так трепетом пронизує вона,
Щемить, тече, тривожиться сміливо,
Хвилююча, лірично-чарівна,
Закоханого серця вічне диво.
Невже не бачиш – всесвіт весь – це ти?!
Краса небес та чорнота низинна…
До тебе все життя мені іти.
Мелодією ніжності полину,
Відновлюючи спалені мости,
Тонкого болю ронячи перлини.
(далі буде)
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Світло кохання (корона сонетів (ІІІ-й вінок)*

І музику, де плаче глибина,
Писав би, як всесильнії Богове,
Дев`ятий вал там гребінь вигина
У океані, що коханням повен.
Неначе з мариніста полотна
Являється те видиво чудове –
Сімнадцята соната долина,
Яку безсмертний сотворив Бетховен.
Не місце вже тут пристрастям дрібним,
Та мстить красі раптовий нафти вилив,
Душевної він вияв мілини…
Любов - її мелодія – мінлива:
Це – миру флейтА, ТО – труба війни
Здіймається мов хвилями бурхливо.
ІІ (ІІІ)
Здіймається мов хвилями бурхливо
Так галопує сильний, бистрий кінь,
Стає Пегасом, надлегким поривом
Злітає у небес ясну глибінь.
А ти сидиш на хмароньці щаслива,
Шукаєш поглядом величну тінь.
Візьми собі оцей натхнення вияв,
Кохання світ ним осягни, полинь…
Привиділися наяву неначе -
Картина ця, як та голубизна
Навколо сонечка й літа юначі…
Десь музика почулась голосна –
То серце бідне за тобою плаче –
Акордами в душі моїй зрина.
ІІІ (ІІІ)
Акордами в душі моїй зрина
Ласкаве море, піною лоскоче.
То задрімала сила жизняна
А потім прокидається охоче.
Все огортає ніжністю сповна
Немовби чую раптом серед ночі –
Ритмічно так небесна вишина
Напливами ім`я твоє шепоче.
Я знову ось переступив межу
Реальності і мрію тут сонливо
- Ти мариш наяву, - собі кажу…
Як добре поміж видив мерехтливих!
Бо музика поглинула олжу -
Спадає звуками, неначе злива.
ІV (ІІІ)
Спадає звуками, неначе злива,
Любове, зринь сюди, немов гроза!
Нехай оця мелодія тужлива
Щасливим болем серденько терза.
Як тих цілунків, пестощів напливом…
Чи ти, мов та нестерпна комиза,
Ізнову відбрикнешся норовливо
Ще й піднесеш глузливо гарбуза?!
Я все одно нічого не помічу,
Хіба таке для мене первина?!
Лиш тихо задивлюся ув обличчя…
Хай душі наші музика єдна,
У час гіркий до злагоди покличе,
Так трепетом пронизує вона.
V (ІІІ)
Так трепетом пронизує вона –
Цим потаємним виявом кохання…
Мов у полях тремтить озимина,
Як ніжно сніг її укриє ранній.
Чолом тоді проходить борона,
Пресує стогоном-переживанням.
Лишається глибока борозна –
Пекучий слід від болю і страждання.
Та щастя, радістю коли війне
Із гаю, де на вітах колихливих
Співає птаство тільки про одне –
Любов, що будить сонячні припливи
Ще й розганяє марево сумне,
Щемить, тече, тривожиться сміливо.
VІ (ІІІ)
Щемить, тече, тривожиться сміливо
Неначе струни скрипок золоті,
Виводячи капричіо примхливі
У ейфорійнім самозабутті.
Вбираю тихо це музичне мливо,
Мов Образи приземлені й святі –
Твої вуста солодкі і знадливі,
Ту посмішку в небесній висоті.
Кому ці сонні марення здалися,
Якщо мій берег щастя омина?
Туманні мрії, ніби гори лисі…
Як уві сні, мелодія луна,
Надією наповнюючи висі –
Хвилююча, лірично-чарівна.
VІІ (ІІІ)
Хвилююча, лірично-чарівна,
Неначе флейти звуки на світанні …
Озветься музикою далина,
Розкриє світла нам обійми ранні.
І ближчою постане чужина,
Де трудишся до самого смеркання…
Як трепетною ніжністю луна -
Вслухаюся, немов би увостаннє.
А потім дисонансів цілий рій,
Мов скрегіт гальм почується глузливий.
Це – хором виє сотня упирів…
Але душа моя іще не сива,
У тому співі й віртуозній грі –
Закоханого серця вічне диво.
VІІІ (ІІІ)
Для роковой стрелы пора приспела,
И я ее за счастие почту,
Не сомневаясь в точности прицела…
О чем еще любовь просить и ту,
Что для меня белил не пожалела?
И как пробить мольбами глухоту?
Франческо Петрарка ХХХVІ (переклад Е. Солоновича)
Закоханого серця вічне диво –
Зростив тобі тут цілий гай пісень.
Стоїш у ньому чарівна, вродлива,
Мов літній світлий прохолодний день.
Чуть «нон легато»… Білочка рухливо
Промчить собі, гілки – анітелень.
А потім «форте» птаство гомінливе
Підніме феєрверками натхнень.
Чудові звуки. Що мені із того?
Чи варто з них вінки оці плести?
Аби пробить стіну сліпецтва твого,
І докричатися до глухоти?!
В любов, як на Голгофу, ця дорога…
Невже не бачиш, всесвіт весь – це ти?!
ІХ (ІІІ)
Невже не бачиш, всесвіт весь – це ти?!
Мені належатиме він аж доти,
Допоки буду змушений зійти
В безмовне царство вічної скорботи.
Тягнуся до твоєї висоти,
Як літаків надзвукових пілоти.
Мов сонце, шир надхмарну освіти
І темряву стосунків дай збороти.
Коли вона розвіється, скажи?
Припиняться оці взаємні кпини
Раптово десь на чарівній межі?..
Допоможи, преславна Берегине,
Бо наче потопають у олжі –
Краса небес та чорнота низинна.
Х (ІІІ)
…Та при кінці сплива в гармонію любови.
Іван Франко Дидактичний сонет
Краса небес та чорнота низинна –
Між них немов на терезах стоїш,
Чекаючи, куди мінлива доля кине –
Опустить чи сягнути дасть узвиш.
Пасує майбуття нам соколине,
Де почуттям високим ти гориш!
Воно одухотворено-нетлінно
Живе й напевне спалахне скоріш
Аніж загасне. Хоч, буває, зорі,
Далекі залишаючи світи,
Додолу тихо падають у зморі…
Де рівновага зла і доброти -
Гармонія любові заговорить –
До тебе все життя мені іти!
ХІ (ІІІ)
До тебе все життя мені іти –
Чарівності і вроди – ідеалу.
Дай сили, Боже, досягнуть мети –
Бо рухаюсь угору так помалу.
Як зло своє здолать, перемогти,
Натуру загнуздать недосконалу?
Мій берег філософський самоти,
Не кинь мене зневірі на поталу.
Коли журбі оцій настане край,
Поляжуть сумніви у домовину?
О доле, шлях пресвітлий розгортай –
Благаю ненастанно ще й уклінно.
Де мріями ячить кохання рай,
Мелодією ніжності полину.
ХІІ (ІІІ)
Мелодією ніжності полину,
Долаючи стихію руйнівну –
Цю почуттів шалену хуртовину,
Що із рожевого збудила сну.
В таку випробувань лиху годину
Всі слабкості від себе віджену
Нехай ота завія люта гине,
Почувши щастя пісню голосну.
О, замок у повітрі знов постане –
То вітер з віхоли зумів звести…
Це будівництво мрій безперестану –
Ніяк мені його не обійти
Воно з`єднає нас обох коханням,
Відновлюючи спалені мости.
ХІІІ (ІІІ)
Відновлюючи спалені мости
Лікуючи свої сердечні рани,
Примирення нам шлях би осягти,
Відкинувши навіки все погане.
Не знаючи жалю, ні гіркоти,
Відчувши щастя спокою нірвани,
Його серцями мусим берегти –
Хай світло ллється в нас безперестану.
Своєї зло чекає теж пори -
Здобуте після сварки за хвилину
Покотиться у прірву із гори…
Життя прекрасне лиш наполовину –
Від радості прямує до жури,
Тонкого болю ронячи перлини.
ХІV (ІІІ)
Тонкого болю ронячи перлини,
Збагачую поезію нову,
Тебе, кохану, золоту, єдину
До себе кличу в мріях, наяву.
Рядками цими легко, безупинно
Любові річки руслом я пливу
Там виникають чарівні картини –
Збагачують красу її живу.
Туди вливаються струмочки горя –
Од відчаю темніє рідина,
Вируючи, засмоктує й говорить:
«У мудрості є сила рятівна,
Яку дає усім житейське море
І музику, де плаче глибина.
ІІІ-Магістрал
І музику, де плаче глибина,
Здіймається мов хвилями бурхливо,
Акордами в душі моїй зрина,
Спадає звуками, неначе злива.
Так трепетом пронизує вона,
Щемить, тече, тривожиться сміливо,
Хвилююча, лірично-чарівна,
Закоханого серця вічне диво.
Невже не бачиш – всесвіт весь – це ти?!
Краса небес та чорнота низинна…
До тебе все життя мені іти.
Мелодією ніжності полину,
Відновлюючи спалені мости,
Тонкого болю ронячи перлини.
(далі буде)
І-й та другий вінки корони сонетів "світло кохання" можна прочитати ось тут:
http://maysterni.com/publication.php?id=130971
http://maysterni.com/publication.php?id=131004
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію