ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Ярослав Чорногуз
2022.12.09 18:56
Афродіта впала з висоти,
І її розбіглися харити.
Пригортаєш іншого вже ти,
О Боги, скажіть, як далі жити?!

Темні хмари збіглися сумні,
І жовтіють під очима кола.
Палко присягалася мені,

Сергій Губерначук
2022.12.09 18:51
Горлає невідоме дитинча
з акцентом невідомого фольклору,
бо ще ніхто ніколи не вивчав,
що – сльози немовлят у ранню пору?

Ридає сон з сусіднього вікна,
крізь яв на інший лад і бік скривившись;
чого воно? – без розуму, без дна,

Олександр Сушко
2022.12.09 18:30
Що буде, якщо релігійних фанатиків допустти до влади? Як уявлю товпи христолюбців з палаючими від праведного гніву очима, які вриваються до Верховної Ради та Офісу президента - втрачаю дар мови. Бо таких затятих у своїх переконаннях людей ще пошукати. Заг

Ігор Шоха
2022.12.09 17:16
ІІще біжу... то миля, то верста
і що не рік, то даленіє щастя,
але... якщо не упаду до ста,
піймаю даму жирової масті.

Вирулюю на фінішну пряму,
та не танцюю... як, буває, фраєр
і знаю, що по чому... і чому

Тетяна Левицька
2022.12.09 10:36
— Ховай від всіх свою любов,
як у подушку сльози,
мов таїну тих молитов,
що довіряєш Бозі,
бо щастя любить мовчазну
і безгомінну тишу —
рибиною на глибину
занурюйся все глибше.

Ніна Виноградська
2022.12.09 08:27
Приморожений ранок. Листопадова кава.
Пульт до рук і чекаєш із фронту новини.
Все сприймається гостро, тривожно й цікаво,
Що стосується змін у війні України.

Як там хлопці звільняють містечка і села,
Заважають сніги і невчасні морози?
Хоч країна

Ніна Виноградська
2022.12.09 08:24
Закінчує свій шлях цей листопад,
Іде у вічність день малий, осінній.
Весну чекає мій заснулий сад,
В якій віднайде знов своє спасіння.

І ти прийшла у той останній день
Із першим снігом і найпершим криком.
Звучала радість хором всіх пісень

Ніна Виноградська
2022.12.09 08:10
Коханий мій, цей синій небокрай
Сховав далеко всі мої тривоги.
А серце б’ється, молить: - Не віддай
Його війні! Чекають всі пороги

Тебе живого, рідного. Щемить
І плаче з болю синій цей світанок.
Колючий вітер он приніс умить

Віктор Кучерук
2022.12.09 06:08
В хаті холодно і темно,
Й тихо вже багато діб, –
Мов тяжке і неприємне
Хтось ураз докупи згріб.
Мов життя призупинилось
На безлюдді двох доріг,
І шукає Божа милість
Мій затоптаний поріг.

Микола Соболь
2022.12.09 05:59
Пора цікава – післязим’є,
ще не весна та вже струмок
схмеліла птаха зранку вип’є,
із печі ж тягнеться димок,
але тепер не в сизе небо,
а більше якось до землі
і радісно злітає щебет
у круговерті веремій.

Володимир Бойко
2022.12.09 01:39
Якби думки народжувалися у шлунку, живіт був би вище голови. Якби то кількість зробленого залежала від кількості з’їденого. Найкращі ті гриби, які не стали останніми. Найміцніший сон не у праведників, а у пияків. Найкраще плаває те, що не тоне

Козак Дума
2022.12.08 20:00
Темніє… Зорі в високості.
Темніє – сон іде у гості.
Темніє… Люди – у оселі.
Темніє – ніч ховає землю.

Євген Федчук
2022.12.08 16:24
Скажи, Якиме, ти ж козакував? –
Старі діди усілись на осонні
Під хатою. Здавалось, напівсонні.
Розімлілий дехто й очі закривав.
Щоб не заснути часом, то вели
Розмови про діла давно минулі,
Коли вони ще молодими були
Й багато чого різного могли.

Олександр Сушко
2022.12.08 15:55
Кошлате мудромисліє нині стало основою людського розумування про природу, кохання, бога, війни та миру. Тобто усе, що не має практичного застосування у повсякденному житті покрите товстим шаром таємничості і такої заплутаної, що годі знайти здоровий ґл

Ольга Олеандра
2022.12.08 15:24
Ця зима вже ніколи не скінчиться
може бути і так
А, можливо, це все нісенітниця
чи знак
Замуроване сонце все ж вижило
хто зна
Назбираємо дров, буде паливо
смішна

Юрій Гундарєв
2022.12.08 11:53
Есть пять имён в женской поэзии:
Лина, Белла, Марина, Леся и
одно особо, осанно -
Анна.

Автор: Юрий Гундарев
2022 год
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поеми):

Емі Троян
2022.05.10

Анастасія Коноваленко
2022.04.25

Ліс Броварський Ліс Броварський
2022.03.20

Євген Федчук
2020.02.03

Олександр Панін
2020.01.12

Писака Писав
2019.11.07

Ігор Якименко
2019.07.12






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Ярослав Чорногуз (1963) / Поеми

 Світло кохання (корона сонетів (ІІІ-й вінок)*
Образ твору І (ІІІ)

І музику, де плаче глибина,
Писав би, як всесильнії Богове,
Дев`ятий вал там гребінь вигина
У океані, що коханням повен.

Неначе з мариніста полотна
Являється те видиво чудове –
Сімнадцята соната долина,
Яку безсмертний сотворив Бетховен.

Не місце вже тут пристрастям дрібним,
Та мстить красі раптовий нафти вилив,
Душевної він вияв мілини…

Любов - її мелодія – мінлива:
Це – миру флейтА, ТО – труба війни
Здіймається мов хвилями бурхливо.

ІІ (ІІІ)

Здіймається мов хвилями бурхливо
Так галопує сильний, бистрий кінь,
Стає Пегасом, надлегким поривом
Злітає у небес ясну глибінь.

А ти сидиш на хмароньці щаслива,
Шукаєш поглядом величну тінь.
Візьми собі оцей натхнення вияв,
Кохання світ ним осягни, полинь…

Привиділися наяву неначе -
Картина ця, як та голубизна
Навколо сонечка й літа юначі…

Десь музика почулась голосна –
То серце бідне за тобою плаче –
Акордами в душі моїй зрина.

ІІІ (ІІІ)

Акордами в душі моїй зрина
Ласкаве море, піною лоскоче.
То задрімала сила жизняна
А потім прокидається охоче.

Все огортає ніжністю сповна
Немовби чую раптом серед ночі –
Ритмічно так небесна вишина
Напливами ім`я твоє шепоче.

Я знову ось переступив межу
Реальності і мрію тут сонливо
- Ти мариш наяву, - собі кажу…

Як добре поміж видив мерехтливих!
Бо музика поглинула олжу -
Спадає звуками, неначе злива.

ІV (ІІІ)

Спадає звуками, неначе злива,
Любове, зринь сюди, немов гроза!
Нехай оця мелодія тужлива
Щасливим болем серденько терза.

Як тих цілунків, пестощів напливом…
Чи ти, мов та нестерпна комиза,
Ізнову відбрикнешся норовливо
Ще й піднесеш глузливо гарбуза?!

Я все одно нічого не помічу,
Хіба таке для мене первина?!
Лиш тихо задивлюся ув обличчя…

Хай душі наші музика єдна,
У час гіркий до злагоди покличе,
Так трепетом пронизує вона.

V (ІІІ)

Так трепетом пронизує вона –
Цим потаємним виявом кохання…
Мов у полях тремтить озимина,
Як ніжно сніг її укриє ранній.

Чолом тоді проходить борона,
Пресує стогоном-переживанням.
Лишається глибока борозна –
Пекучий слід від болю і страждання.

Та щастя, радістю коли війне
Із гаю, де на вітах колихливих
Співає птаство тільки про одне –

Любов, що будить сонячні припливи
Ще й розганяє марево сумне,
Щемить, тече, тривожиться сміливо.

VІ (ІІІ)

Щемить, тече, тривожиться сміливо
Неначе струни скрипок золоті,
Виводячи капричіо примхливі
У ейфорійнім самозабутті.

Вбираю тихо це музичне мливо,
Мов Образи приземлені й святі –
Твої вуста солодкі і знадливі,
Ту посмішку в небесній висоті.

Кому ці сонні марення здалися,
Якщо мій берег щастя омина?
Туманні мрії, ніби гори лисі…

Як уві сні, мелодія луна,
Надією наповнюючи висі –
Хвилююча, лірично-чарівна.

VІІ (ІІІ)

Хвилююча, лірично-чарівна,
Неначе флейти звуки на світанні …
Озветься музикою далина,
Розкриє світла нам обійми ранні.

І ближчою постане чужина,
Де трудишся до самого смеркання…
Як трепетною ніжністю луна -
Вслухаюся, немов би увостаннє.

А потім дисонансів цілий рій,
Мов скрегіт гальм почується глузливий.
Це – хором виє сотня упирів…

Але душа моя іще не сива,
У тому співі й віртуозній грі –
Закоханого серця вічне диво.

VІІІ (ІІІ)
Для роковой стрелы пора приспела,
И я ее за счастие почту,
Не сомневаясь в точности прицела…

О чем еще любовь просить и ту,
Что для меня белил не пожалела?
И как пробить мольбами глухоту?
Франческо Петрарка ХХХVІ (переклад Е. Солоновича)

Закоханого серця вічне диво –
Зростив тобі тут цілий гай пісень.
Стоїш у ньому чарівна, вродлива,
Мов літній світлий прохолодний день.

Чуть «нон легато»… Білочка рухливо
Промчить собі, гілки – анітелень.
А потім «форте» птаство гомінливе
Підніме феєрверками натхнень.

Чудові звуки. Що мені із того?
Чи варто з них вінки оці плести?
Аби пробить стіну сліпецтва твого,

І докричатися до глухоти?!
В любов, як на Голгофу, ця дорога…
Невже не бачиш, всесвіт весь – це ти?!

ІХ (ІІІ)

Невже не бачиш, всесвіт весь – це ти?!
Мені належатиме він аж доти,
Допоки буду змушений зійти
В безмовне царство вічної скорботи.

Тягнуся до твоєї висоти,
Як літаків надзвукових пілоти.
Мов сонце, шир надхмарну освіти
І темряву стосунків дай збороти.

Коли вона розвіється, скажи?
Припиняться оці взаємні кпини
Раптово десь на чарівній межі?..

Допоможи, преславна Берегине,
Бо наче потопають у олжі –
Краса небес та чорнота низинна.

Х (ІІІ)
…Та при кінці сплива в гармонію любови.
Іван Франко Дидактичний сонет

Краса небес та чорнота низинна –
Між них немов на терезах стоїш,
Чекаючи, куди мінлива доля кине –
Опустить чи сягнути дасть узвиш.

Пасує майбуття нам соколине,
Де почуттям високим ти гориш!
Воно одухотворено-нетлінно
Живе й напевне спалахне скоріш

Аніж загасне. Хоч, буває, зорі,
Далекі залишаючи світи,
Додолу тихо падають у зморі…

Де рівновага зла і доброти -
Гармонія любові заговорить –
До тебе все життя мені іти!

ХІ (ІІІ)

До тебе все життя мені іти –
Чарівності і вроди – ідеалу.
Дай сили, Боже, досягнуть мети –
Бо рухаюсь угору так помалу.

Як зло своє здолать, перемогти,
Натуру загнуздать недосконалу?
Мій берег філософський самоти,
Не кинь мене зневірі на поталу.

Коли журбі оцій настане край,
Поляжуть сумніви у домовину?
О доле, шлях пресвітлий розгортай –

Благаю ненастанно ще й уклінно.
Де мріями ячить кохання рай,
Мелодією ніжності полину.

ХІІ (ІІІ)

Мелодією ніжності полину,
Долаючи стихію руйнівну –
Цю почуттів шалену хуртовину,
Що із рожевого збудила сну.

В таку випробувань лиху годину
Всі слабкості від себе віджену
Нехай ота завія люта гине,
Почувши щастя пісню голосну.

О, замок у повітрі знов постане –
То вітер з віхоли зумів звести…
Це будівництво мрій безперестану –

Ніяк мені його не обійти
Воно з`єднає нас обох коханням,
Відновлюючи спалені мости.

ХІІІ (ІІІ)

Відновлюючи спалені мости
Лікуючи свої сердечні рани,
Примирення нам шлях би осягти,
Відкинувши навіки все погане.

Не знаючи жалю, ні гіркоти,
Відчувши щастя спокою нірвани,
Його серцями мусим берегти –
Хай світло ллється в нас безперестану.

Своєї зло чекає теж пори -
Здобуте після сварки за хвилину
Покотиться у прірву із гори…

Життя прекрасне лиш наполовину –
Від радості прямує до жури,
Тонкого болю ронячи перлини.

ХІV (ІІІ)

Тонкого болю ронячи перлини,
Збагачую поезію нову,
Тебе, кохану, золоту, єдину
До себе кличу в мріях, наяву.

Рядками цими легко, безупинно
Любові річки руслом я пливу
Там виникають чарівні картини –
Збагачують красу її живу.

Туди вливаються струмочки горя –
Од відчаю темніє рідина,
Вируючи, засмоктує й говорить:

«У мудрості є сила рятівна,
Яку дає усім житейське море
І музику, де плаче глибина.

ІІІ-Магістрал

І музику, де плаче глибина,
Здіймається мов хвилями бурхливо,
Акордами в душі моїй зрина,
Спадає звуками, неначе злива.

Так трепетом пронизує вона,
Щемить, тече, тривожиться сміливо,
Хвилююча, лірично-чарівна,
Закоханого серця вічне диво.

Невже не бачиш – всесвіт весь – це ти?!
Краса небес та чорнота низинна…
До тебе все життя мені іти.

Мелодією ніжності полину,
Відновлюючи спалені мости,
Тонкого болю ронячи перлини.

(далі буде)

І-й та другий вінки корони сонетів "світло кохання" можна прочитати ось тут:

http://maysterni.com/publication.php?id=130971

http://maysterni.com/publication.php?id=131004





  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2018-02-10 00:48:14
Переглядів сторінки твору 1698
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R1
* Народний рейтинг 6.630 / 7  (6.328 / 6.99)
* Рейтинг "Майстерень" 6.630 / 7  (6.337 / 7)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.798
Потреба в критиці толерантній
Потреба в оцінюванні не оцінювати
Конкурси. Теми РОМАН У ВІРШАХ
Автор востаннє на сайті 2022.12.09 19:04
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ірина Вовк (М.К./М.К.) [ 2018-02-10 09:22:40 ]
)))...Коли роман у віршах написаний сонетами - це вже прояв найвищої поетичної майстерності.
Пане Ярославе, ваші вінки сонетів наповнені живописним і музичним даром нашої української мови, у них стільки переливів емоцій, а все вінчає велика Любов до Жінки (і до Її величності Поезії).


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ярослав Чорногуз (М.К./М.К.) [ 2018-02-10 15:59:31 ]
Щиро дякую Вам, дорога посестро Ірино, за Ваше споріднене серце, глибину розуміння і визнання!)))


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Тетяна Левицька (Л.П./М.К.) [ 2021-09-04 13:18:53 ]
"Невже не бачиш – всесвіт весь – це ти?!
Краса небес та чорнота низинна…
До тебе все життя мені іти." - прекрасно, Ярославе, можна цитувати! Коли жінка - всесвіт, це супер! Стільки почуттів, прекрасних метафор, сльози навертаються. Молодець!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ярослав Чорногуз (М.К./М.К.) [ 2021-09-12 06:09:10 ]
Дякую щиро, дорога Таню! Оце вже моя цитата! Дякую тобі, дорога моя! Натхнення!)))