ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Микола Дудар
2021.10.28 16:11
Не знаю про що… не знаю навіщо
але напросилось:

І хай згорить усе до тла
Розвіє вітер порожнечу
Послухай дядечку, мала
Це лиш початок, ще не вечір…
На ранок страх скує думки

Ігор Деркач
2021.10.28 14:08
Офшори є не тільки у Омані,
де не їдять «наколоті банани»,
але пасуть телятко золоте...
майстри по пандемії і обману
із пальця висисають саме те,
що девальвує акції Майдану.

***

Олена Побийголод
2021.10.28 12:25
Із Миколи Некрасова

«Їж тетерю, Яшо,
молочка нема...»
«Де ж корівка наша?»
«Взяли швиргома:

пан таку породу

Сергій Губерначук
2021.10.28 12:19
Залишаю тебе,
моя найвродливіша пташко,
на землі сидіти.
Літатиму себе
у пригорщах і поза пригорщами
тоталітету.

Космосів безлік.

Іван Потьомкін
2021.10.28 12:07
Підійшов Олекса, став біля вікна.
Марусенька в хаті, та чомусь сумна.
Постукав легенько тричі у вікно:
«Пусти, люба, в хату. Не бачились давно».
«Ой хоч стукай, Лексієчко, не стукай.
Піди собі Галюточки пошукай».
«Нащо ж брала перстники і коралі теж

Віктор Кучерук
2021.10.28 08:18
Успішно в’ю єднальні ниті
Між втаємниченими нами,
Адже навчився говорити
Всім зрозумілими словами.
Бо пишучи щораз по суті
Про те, що інші теж говорять, –
Став несподівано почутим
На певній віддалі і поряд…

Олександр Сушко
2021.10.28 06:55
Кіт як кіт. Потроху краде м'ясо,
А віршат не пише - молодець.
Я ж бо, від жаги не маю спасу,
Згриз за ніч десятий олівець.

Маю, мабуть, серце надгаряче,
Ще й Пегас влупив у лоб веслом...
Настрочу рядка - тихенько плачу,

Микола Дудар
2021.10.27 14:40
Хіба, що глянути з-під лоба…
Хіба кивнути з-під поли…
Якщо не перша… третя спроба
І не важливо… будь коли
Замкнути, стиснути в обіймах
Зацілувати аж до ніг
Від нині ти моя! повія
І найсолодший долі гріх…

Тетяна Левицька
2021.10.27 11:38
Пишу лиш про те, що на душу лягає,
В судинах відлунює болем,
І піниться морем, буяє розмаєм —
Давно перед всесвітом — гола.

З коріння глибокого, хмарки легкої,
Повітря стрункої смереки,
Я зіткана: з туги, сонати дзвінкої,

Дума Козак
2021.10.27 08:14
Ідуть в минуле поспіль, кожну мить,
усмішки, голоси, зітхання, взори…
Уже нізащо їх не зупинить,
як не впадуть дощу краплини… вгору.

Відходить світ, який любили ми,
а з ним і ті, кого ми так кохали,
та хочеться троянд серед зими,

Віктор Кучерук
2021.10.27 05:54
Край дороги дика груша
Струшує плоди, –
Гнилички відразу сушить
Сонце, як завжди.
Їх гора переді мною
І покров навкруг, –
Пнуться оси жвавим роєм
На медовий дух.

Володимир Бойко
2021.10.27 00:27
Витончена, виструнчена, вимріяна,
Лагідним серпанком зачарована,
Серцем неочікувано викраяна
Із пісень, жагою погаптованих.

Недоречно й болісно у осені
Вимагати літа веселкового.
На лугах й галявинах покошених

Сергій Губерначук
2021.10.26 16:04
Чемно відмовився вечір від ночі,
тихо покинув престол
подарував їй ментолові очі
й запах кількох матіол.

Він їм наказував ранку діждати
і передати йому,
щоб той не смів навіть вітром чіпати

Тетяна Левицька
2021.10.26 14:40
З глухими стінами вела розмову —
Війнула тиша протягом услід.
Згадала, що жива, і в серце знову
впустила мрії зоряний болід.

Зібрала чорні думи у пакети,
І віднесла той мотлох на смітник.
І стала Світом, Музою поета,

Іван Потьомкін
2021.10.26 14:25
В давнину, як ще не знали ні радіо, ні телеканалів,
Двох студентів мандрівних ніч в селі застала.
Попадали хлопці в сіно і такі щасливі.
А господар:«Входьте в хату- не минути зливи».
«Про що йдеться, добродію? Зірок в небі повно...
Кому ж знаться на

Микола Дудар
2021.10.26 14:06
У прийдешньому році було безліч нових знайомств. Безліч. І лише двоє схвально відгукнулись, вцілому, про поетичну творчість. Інші, а їх сотні, зацікавлені палітрою: я - тобі, ти - мені... кудою швидше і де дешевше. Я повинен не їх, а себе. І все таки:
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поеми):

Євген Федчук
2020.02.03

Олександр Панін
2020.01.12

Писака Писав
2019.11.07

Ігор Якименко
2019.07.12

Сергій Губерначук
2019.07.07

Зоя Войтович
2019.04.04

Костянтин Головко
2018.09.05






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Ярослав Чорногуз (1963) / Поеми

 Світло кохання (корона сонетів (ІV-й вінок)*
Образ твору І (ІV)

Тонкого болю ронячи перлини,
Поете, по життю отак ідеш –
Знаходиш для травини, бадилини
Із вишуканих образів одеж.

Коханій найдорожчій неодмінно
Даруєш небо зоряне без меж
Й корону зір – цю іграшку невинну,
У мріях на голівку одягнеш.

Наївний… Як же захопився нею!
Вже опустися трохи з піднебесь –
Метаєш бісер ти перед свинею…

Та все одно вона мені - The Best!*
Немов намисту любоньки своєї
Сонети ці в гаях збираю десь.
*Найкраща (англ.)

ІІ (ІV)
Ти знов прийшла, щоб всі чуття холодні
Вогнем страждання запалить,
Ти знов прийшла, щоб всі страшні безодні
Душі моєї розбудить.

Ти знов прийшла, щоб кинуть на поталу
Весь світ чуттів і дум моїх,
Щоб вічно я страждав по ідеалу
І досягнуть його не міг.

Олександр Олесь

Сонети ці в гаях збираю десь,
Шліфую, довіряю інтернету.
Зненацька електронний едельвейс –
Тобі дарунок віршем від поета.

Немов би то Цвєтаєва й Олесь -
Всесвітні їх поглинули тенета -
Взаємно раптом у долоні «Плесь!»
За обома прочитані куплети.

Ідилія. Якби отак було!
Знов запросив тебе б я на гостину.
Схрестилися - моє, твоє стило…

Згадаю любо, серцем відпочину…
Знов милих давніх спогадів тепло
Нанизую, неначе намистини.

ІІІ (ІV)

Нанизую, неначе намистини
Разки оці із нот рядків у п`ять,
Летить моя душа на верховини,
Бандурні струни ніжністю звучать.

Нам сонце усміхається живильно,
Божественного генія печать
Вібраціями сповнює людину -
Як музикою промені тремтять!

Бо навіть срібний місяць серед ночі
Явить між хмар замріяний свій фейс*
І про любов наспівує-шепоче.

Аж поки задзвенить «Поюще днесь»**
Ще й коляду віддам тобі охоче –
Співець кохання – в цьому я увесь.
*Фейс – обличчя (англ.)
**Днесь поюще – галицька колядка.

ІV (ІV)
И ныне знают горы и долины,
Леса и воды, как сгорает странно
Вся жизнь моя, что недоступна взорам.

И пусть пути все дики, все пустынны,
Не скрыться мне: Амур здесь постоянно,
И нет исхода нашим разговорам.

Франческо Петрарка ХХХV (переклад Ю.Верховського)

Співець кохання – в цьому я увесь!
Життя мого це магістральна тема.
Відвідаю хоч Африку, Уельс –
Та знайде скрізь чіпкий любові демон.

Всю Землю облети чи обколесь –
Створився, бачу, ніби світ окремий.
І почуття велике, не якесь –
Оцю сонетну створює систему.

А може все дарма – Сізіфів труд?
Впадуть плоди у прірви порожнину,
Коли між нами лиш суцільний бруд?

Ні, віз оцей, літак піднять повинен
Або над віршами умерти тут.
Вони – сердечних ран моїх кровини.

V (ІV)

Вони – сердечних ран моїх кровини,
Бо відчай наслідки свої не стер -
Із гіркуватим запахом полину,
Мене мордуючи аж дотепер.

В мою ти душу, люба, зазирни-но,
Там щастя дух нових чекає ер.
І ллється щебетанням солов`їним,
Як райська музика небесних сфер.

Чи довго буде так вона звучати?
Ні, знов мінором похоронних мес
Сліз болю позриватиме загати…

Якби той лід стосунків наших скрес,
То міг би я тобі подарувати
Лілей корони між озерних плес.

VІ (ІV)

Лілей корони між озерних плес –
(Який казковий на природі вечір!)
Немов красунь голівки поетес…
Твоя була найкраща з них, до речі.

Я жив коханням, начебто воскрес -
Здалося - всесвіт підпирали плечі!
А той літак, його прощальний рейс
Моє згасив завзяття молодече.

І сірі будні знову потяглись –
Як ті тортури сумом неухильні –
Хоч лобом бийся, плач або молись…

Та вірю, час печаль гірку відкине.
Згадай же квіти водяні колись
Ти сяйво їх, цю стрункість тополину.

VІІ (ІV)

Ти сяйво їх, цю стрункість тополину
Прошу - у пам`яті ясній залиш.
Як мимоволі в спогади поринеш,
На серці, може, зробиться тепліш.

Купайле, Боже, милу огорни-но,
Наповни літа чарами цей вірш.
Хай плескіт ніжний хвиль аквамарину
Їй видасться од пестощів миліш.

Минають миті радості одначе.
І звідки чорна хмара та бересь?
Дощем осіннім довго, нудно плаче…

Зникає, врешті, темряви протест.
О сонце, почуття моє гаряче,
Своїм легким промінням очудесь.

VІІІ (ІV)

Своїм легким промінням очудесь,
Тим духом таємничого чар-зілля.
Простимулюй очищення процес,
Котрий від зла прямує до весілля.

Мов у одній з кінцем щасливим п`єс
Знов ожила любов між нас всесильна.
Бо кожний зник із пам`яті ексцес…
О мріє щастя, сповнена привілля!

Але чи можем сподіватись ми?
Якби ж насправді нам отак велося –
Голубитись, як лебеді, крильми…

Усе це уявляється і досі…
Чи серед видив кволої зими
Невже мені наснилося, здалося?

ІХ (ІV)

Невже мені наснилося, здалося -
У дійсності любов тобі явлю?!
Я пальцями перебираю коси
Підвладні, наче струни - скрипалю?

Намріяне з реальністю сплелося –
Від щастя всі слова уже гублю.
Травицею простуємо ми босі –
В душі немає болю і жалю…

Та ні, о Боже! То лише – видіння!
Як зримо все уява випина,
Мов епізоди фільму безупинно

Чергуються, яка їх множина!
Ця віра ожива моя дитинна,
Що прийде ще до нас обох весна!

Х (ІV)

Що прийде ще до нас обох весна,
Неначе італійська баркарола*.
Долине десь раптово із вікна,
Усе засяє радістю довкола.

Завулок, ніби стрілка вказівна,
На площу тихо виведе – додолу.
І підійнявши хвилею наснаг
В шалене кине враз обіймів коло.

Мовчи. Лише очима говори –
Мов серця два - одне з одним злилося…
Кохання щонайкращої пори

Жнемо ми плід, як золоте колосся.
Скажу собі: «Від радощів замри!»
Вустами питиму хмільне волосся.
*Баркарола – пісня човняра. (італ.)

ХІ (ІV)

Вустами питиму хмільне волосся –
О скільки до цієї мрії йшов!
Від ран сердечних крові запеклося –
Аж вистачить її на кожен шов.

Зима, весна минали, літо, осінь –
Роки. Стоптав бо стільки підошов,
Допоки повернуть тебе вдалося.
І ось обійми… Це був справжній шок.

Я знову сплю й не хочу прокидатись!
Кохані пасма пахнуть, наче хна.
Вкарбую в пам’ять, мов знаменну дату,

День зустрічі – подія головна.
Як на вустах, так ніжністю багатих
Розквітне знову посмішка ясна.

ХІІ (ІV)

Розквітне знову посмішка ясна,
В житті настануть тихі дні погожі…
Любов буяє, наче ярина!
Ми дякуєм тобі, кохання Боже,

За те, що все погане поглина
Твій дух всесильний, навіть порух кожен.
Буття земного світла сторона
До нас обличчям повернутись може.

Але коли неждано напливуть
На вись ясну потворні хмари злості,
Війни, Стрибоже, і яви могуть –

Нехай летять до темряви у гості…
А нам ясну вже прокладає путь –
Краса небес – твоє дзвінкоголосся.

ХІІІ (ІV)

Краса небес – твоє дзвінкоголосся
Так сріберно відлунює, що аж
Не знаю, як без нього жить моглося…
Він щастям став – цей звуковий міраж

У зорянім кохання високоссі…
Співуча там планета є твоя ж,
З якою злитись мрію в суголоссі -
Нехай космічний втілиться вояж.

Та спершу справи тут усі звершімо,
Неорана із них ще цілина.
Адже колись ми «грюкали дверима»*.

Їх відчинить – надія основна,
Щоб я сказати міг тобі – летімо!
Люблю тебе, небесна і земна.
*Грюкали дверима – лаялись.

ХІV (ІV)

Люблю тебе, небесна і земна,
Вродило вже сонетів цих врожаю
Так щедро на поезії ланах -
Очам не вірю - просто це вражає!

Мого натхнення ти – весна-красна,
Бо всесвіт обіймаєш неокраїй,
Чарівна серця золота струна,
Що в арфі Божій незрівнянно грає.

…А за вікном – розквашена зима,
Січневий дощ карнизи б`є коліном,
Мов безнадія квола тут сама.

…Я чую тільки музики тремтіння,
Що до глибин самих мене пройма,
Тонкого болю ронячи перлини.

ІV-й Магістрал

Тонкого болю ронячи перлини,
Сонети у гаях збираю десь,
Нанизую, неначе намистини,
(Співець кохання – в цьому я увесь!)

Вони сердечних ран моїх кровини,
Лілей корони між озерних плес,
Ти сяйво їх, цю стрункість тополину
Своїм легким промінням очудесь.

Невже мені наснилося, здалося,
Що прийде ще до нас обох весна?
Вустами питиму хмільне волосся,

Розквітне знову посмішка ясна.
Краса небес – твоє дзвінкоголосся –
Люблю тебе, небесная й земна!

(далі буде)

*Попередні вінки корони сонетів "Світло кохання" можна прочитати ось тут:

http://maysterni.com/publication.php?id=130971

http://maysterni.com/publication.php?id=131004

http://maysterni.com/publication.php?id=131046






Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією
Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2018-02-11 00:13:06
Переглядів сторінки твору 1313
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R1
* Народний рейтинг 6.263 / 7  (5.517 / 6.1)
* Рейтинг "Майстерень" 6.258 / 7  (5.765 / 6.38)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.746
Потреба в критиці толерантній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми РОМАН У ВІРШАХ
Автор востаннє на сайті 2021.10.28 13:35
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ночі Вітер (Л.П./М.К.) [ 2018-02-11 12:15:38 ]
За КОРОНУ !)))


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ярослав Чорногуз (М.К./М.К.) [ 2018-02-11 14:27:48 ]
До дна, стоячи, брате! За прекрасних дам, що нас надихають на поетичні безумства!)))


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Тетяна Левицька (М.К./М.К.) [ 2021-09-04 13:09:18 ]
"Ти знов прийшла, щоб всі чуття холодні
Вогнем страждання запалить," - неймовірно!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ярослав Чорногуз (М.К./М.К.) [ 2021-09-12 06:08:02 ]
Це Олександр Олесь, Таню, так геніально сказав. Це не я!