ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Юрій Сидорів
2019.02.19 16:51
В мистецтві справжнє місце для пера -
Це не меморіал на кладовищі,
Не п'єдестал чи будь-яка гора -
Нехай вони і незрівнянно вищі.

Так само є у кожного різця,
Багра, кувалди, лома чи сокири,
Призначенням окреслені місця.

Лариса Пугачук
2019.02.19 12:14
рік. Бєлгород. Марину знаю вже з півтора року. Кілька років тому вона з 23-ти річною донькою перебралася в Бєлгород з Луганської області. Наодинці розмовляє зі мною українською мовою. З почутого від Марини: «В мене в Бєлгороді тітка рідна живе, одинока

Дмитро Куренівець
2019.02.19 11:11
Ця печаль є невимовна,
Біль пекучий не мина.
При столах – стільці порожні:
Моїх друзів вже нема.

Тут від їхніх слів зайнявся
Революції пролог.
Тут співалось їм про «завтра» –

Олександр Сушко
2019.02.19 10:12
Я сьогодні іду. Над душею стояти не буду,
Ще в обіймах твоїх, а думками давно вже не тут.
Для розлуки найліпше пасує зима, місяць лютий,
А кохання здихати тихесенько загнано в кут.

Хоч повага і приязнь до жінки закладені в генах,
А сім'я - це

Віктор Кучерук
2019.02.19 06:31
Коли в шумливі вишиванки
Причепуряться ясени, –
Приходь безбоязно до ранку
В небачені ще мною сни.
Приходь щоніч з-за виднокраю,
Немов зоря, – звіддалеки, –
Куди щоразу посилаю
Я обнадійливі думки.

Сонце Місяць
2019.02.19 03:53
Ця самота є дощовою.
Від моря, над відтінки вечорові,
понад рівнини дальні й ген за овид,
здійметься в небо, що близьке їй, та
впаде із неба врешті на міста.

Дощить кругом у нечіткі години,
де всі провулки досвіту чекають,

Ярослав Чорногуз
2019.02.19 02:16
Небо потемніле над землею
Тугою усе заволокло.
До душі шляхетної твоєї
Дай мені торкнутися крилом.

А моя собі шукає спокій
Чи знайде - неначе уві сні –
Затишок в очах твоїх глибоких,

Вероніка Новікова
2019.02.19 01:18
Вже зима минає, а ти й не знав,
ритуально п'яний або тверезий.
Світ тобі ні мати, ані Тереза.
А війна, мій хлопчику, й не війна.

За недобрий ранок і добру путь,
за червоний сніг, що зійде за місяць.
Безпорадні спогади часом бісять:

Анастасія Поліщук
2019.02.18 16:14
Моє волосся трохи розпатлане, як і мозок
Десь на четвірку за шкалою від
Один – прокинулась без пам’яті в реп’яхах
До десяти – ідеально розчесане
Локон постійно
Тулиться до підборіддя
Мій погляд застряг
Десь між одинадцятою ранку цієї безмежної до

Олександр Сушко
2019.02.18 14:55
Музи заслабли, хворіє крилатий мій кінь,
Критик сказав, що віршую я дуже погано.
В пущу іду викорчовувати штурпаки,
А на Парнас хай стежину торують титани.

Збився приціл, а на рими утратився нюх,
Грона сонетів подібні, неначе сосиски.
Досить у

Юрій Сидорів
2019.02.18 12:13
Наївся - і спить під зимовим наркозом
Ведмідь, завалившись у власний барліг.
Щоб тіло спочило і втомлений розум,
Зими дочекавшись, і я би заліг.

Не буде вертепів, курантів, колядок,
Прикрашених сосен, ялин і смерек -
У сплячці надійний душевний по

Вікторія Торон
2019.02.18 12:02
Якби я не бачила їх, я б жила в «сьогодні», і тільки.
якби я не бачила їх, так начебто їх не було...
Та нагло сяйнув об’єктив -- і хтось запишався з утіхи,
хтось горе своє поволік -- і очі воно обпекло.

На дні міліонів умів, між коренів душ зціпеніл

Анонім Я Саландяк
2019.02.18 11:42
ЩОДО ПРИМІТИВІЗМУ – ПРО ФОТОШОПИС... ... а от вам про мій інтерес до простого-примітивного (в зображенні загалом)... що актуально у “нинішньому комп’ютер-інтернет-facebook ” - такий, наприклад, діалог: - Ярослав Саландяк: ... то ж... у фотошопі!!! - Л

Лариса Пугачук
2019.02.18 09:21
Бєлгород. 2015 рік. В інтернеті наткнулась на переписку волонтерів, що допомагають біженцям з Донбасу. Вигулькнула стрічка: «Требуется перевезти семью беженцев. Просьба откликнуться, у кого есть машина». Телефоную знайомому, він погоджується допомогти.

Тетяна Левицька
2019.02.18 07:32
Зими набридло помело,
але наснилося село,
стежина біла.
В цукровій пудрі хвойний ліс,
на соснах, тертий сир, кумис -
миттєво з'їла б.
В креманці неба - хмар вершки,
як дотягнутись? Не з руки,

Віктор Кучерук
2019.02.18 06:32
Осяяні місяцем стигнуть сніги,
Пружніють овіяні вітром дерева, –
А я помираю між них від нудьги,
Немов незабруднений лист аркушевий.
Сьогодні немає зігріти кого,
Хитання жіночі повсюди відсутні, –
Розпачливо й тужно гукаю: “Агов!..”,
Та чується вс
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поеми):

Костянтин Головко
2018.09.05

Томаш Кучерук
2018.06.04

Юлія Новікова Сидоренко
2017.11.11

Сергій Булат
2017.09.17

Роман Сливка
2017.06.14

Ірина Вовк
2017.06.10

Гористеп Іван Кирчей
2017.04.20






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Ярослав Чорногуз (1963) / Поеми

 Світло кохання (корона сонетів (V-й вінок)*
Образ твору І (V)

Люблю тебе, небесная й земна,
Сучасна і заглиблена в минуле…
Мов замку чарівна старовина,
Що височить над озером заснулим.

Ранесенько, щоб хтось не перегнав,
Як та бджола, свій залишаєш вулик.
Автівкою, прудкіш за скакуна,
Летиш на працю у міському гулі.

Так хочеться сказати: «Відпочинь!»
Для радості твоєї помузичить,
Хай усміхнеться зорями нам синь,

Десь вище хмар співаючи про вічне.
Немов молитву шепочу: «Прилинь,
Твою любов до себе знову кличу!»

ІІ (V)

«Їй не потрібна слава голосна»
16 сонет, Данте Аліг`єрі

Твою любов до себе знову кличу,
Неначе заклинаю: О прийди!
Без тебе я – осиротілий звичай,
Пустеля, що позбавлена води.

Ти не хизуєшся пером павичим,
Душевним світлом промениш завжди.
Хвалу сприймаєш зазвичай критично,
Малесенький горішку мій твердий.

Схилюсь перед тобою – знаю, винен.
Тендітне тіло – сила крем`яна –
Сакральний код лиш явить серцевину…

Боги, пошліть прозріння відуна,
Просвітленням хоча б на волосину –
В уяві, наяву і диво-снах.

ІІІ (V)

…Ти жінка – в цьому всі твої права.
Ти споконвіку в зоряній короні,
В безоднях наших – образ божества!

І задля тебе в ярмах, наче коні,
Ми ходимо і гаснемо в журбі,
І споконвіку молимось – тобі.

Валерій Брюсов (переклад Д.Павличка)

В уяві, наяву і диво-снах
Відчути хочу я твою прихильність.
Ти - справжня світла Божого княжна,
Бо у своїх всіх почуваннях вільна.

Неначе думка мозок затина,
Що здалеку вдивляєшся так пильно –
Моя спокута - справа наживна
Чи виправить мене плита могильна?

Гординю, ніби жертву, принесу,
Лиш погляд твій зустріти б знов закличний…
Душевну уласкавити красу…
Її найкраще віршем возвеличу,
Як ту святу, на небо вознесу
Поезії, мов Данте – Беатріче.

ІV (V)

Поезії, мов Данте – Беатріче,
Наснилася та дивовижна мить –
Сонетярі зібралися на віче
Й мене одного почали судить.

- Ти нас усіх найбільше спантеличив,
Можливо це зробив несамохіть…
Скажи, хіба закоханому личить
Занурити любов свою у гидь?! -

Шекспір словами побивав, батожив…
- Така сучасність, - я поогинавсь.
Не раб їй, ні, а рівний навіть може…

- То все, повір, пиха твоя дурна –
Її позбудься - щастю допоможеш…
О! зустріч уявляється хмільна.

V (V)

О! зустріч уявляється хмільна,
А скільки в ній затаєної туги!
Яка стражданням сплачена ціна
Щоб відродилося кохання вдруге.

Мов паросток пророслого зерна,
Промінчик теплий сонячного круга
Сюди спадає, темінь вимина,
Дарує ласку весняного лугу.

Та не шкодую я ані за чим,
Бо ладен смерті глянути у вічі
Аби лише спочила на плечі

Моїм – твоя голівка, чарівничко!
І нас удень єднали й уночі
Палкі обійми, щастя ув обличчях!

VІ (V)

Палкі обійми, щастя ув обличчях –
Ту першу зустріч згадую чомусь –
Яскравий вечір і морозний січень,
Де жарти все вигукую комусь.

Так відчував – та зустріч історична,
Коли частіше мій забився пульс,
Засяяв місяць нам тоді містично…
Горнув тебе до себе й сам горнувсь.

Мене не відпускала йти додому…
Чому, упертий, в темну ніч погнав,
Скоряючись обов`язку свойому?!

Була ж мені то думка вказівна,
Щоб я собі навіки усвідомив –
На небесах моїх лиш ти одна.

VІІ (V)

На небесах моїх лиш ти одна –
Сонетоліт у ритмі йде аndantе,
Я підіймаюсь, наче космонавт,
Дорогою, прокладеною Данте.

Підйому не лякає крутизна,
Він – плавний, зв`язний, ніби спів бельканто*,
В якім любов палає вогняна,
Немов злітанням сплескують пуанти.

Та полетить і критики картеч
В оці писання із дискусій-стичок –
Чи думаєш - сам кращий за предтеч?!

Розсудить хай, хто вищий поетично –
Вона, що свій стискає правди меч –
Богиня світла, сяєвом велична!

*Бельканто – красивий, зв`язний спів (італ.)

VІІІ (V)

Богиня світла, сяєвом велична –
Тобі усе тепло молінь моїх -
Оцей буття вир калейдоскопічний,
Гірка печаль і мій веселий сміх.

Шир океану, чайка, що кигиче,
Й природа, – ця відрада для усіх…
Благаю, виведи тепер з узбіччя
На шлях, котрим одразу йти не зміг.

Готовий знести щонайтяжчу кару,
Яка лиш в арсеналі пекла є,
Щоб лютих мук розвіялися хмари…

Вдягни мене у чорне, кутюр`є,
Напевне, сподіватися вже марно –
Зажура осені - життя моє.

ІХ (V)

Зажура осені - життя моє,
Коли сивіє зелень жовто-сумом
І дощ потоками нудними ллє,
Але багряну бачимо красу ми.

У цій порі щемливі чари є,
Зіпріле листя – то її парфуми.
Вона обіймами думки снує -
Плодами філософської задуми.

Прив`яла врода накладає грим,
Рум`янцем грає. Ближче позирни-но,
Й оте лице угледиш ти старим.

До вирію летить кохання нині,
Піднявшись з журавлями догори
Як відпливає літо швидкоплинно.

Х (V)
А счастье было так возможно,
Так близко…
О.Пушкін «Евгеній Онєгін».

Як відпливає літо швидкоплинно,
Лишаючи минулому тепло.
Ось пригортаюся до деревини
Щоб серце ще зігрітися могло.

Немов з тобою – у ясну годину…
Й тепер горить від спогадів чоло.
Коли я в них пірнаю самотинно –
Було так близько щастя і втекло.

Чи все могло інакше відбуватись? –
Всього мене задума обів`є…
О ти, моя нестриманосте клята –

Відлупцював би сам себе києм…
Із болем пожинаю цю відплату –
Сумна пора кохання настає.

ХІ (V)

Сумна пора кохання настає –
Не прочитаю вже від тебе й слова.
Цієї гри любовної круп`є
На чорне все поставити готовий.

Стосунки послідовно нам псує
Той, найтемніший з-поміж вас, Богове!
Сонетів одшліфоване кольє
Я людству залишаю, наче спомин.

…Любовне море тишею вляглось
І рветься снів рожева павутина,
Яку розставив тут глумливий хтось…

Знов осінь усміхається бурштинна,
Мов почуття роздмухує, здалось.
Його ж вогонь палає щохвилини.

ХІІ (V)
Трохи не доїси, трохи не доспиш,
То і вірші пишуться…
Павло Тичина

Його ж вогонь палає щохвилини
Безжально сон вихоплює з-під вій,
До столу шпарко кидає з перини,
Спікає полум`ям він спокій мій.

Всього мене стихія та поглине
В душевній хуртовині вогневій.
Кипить казан у голові невпинно –
Готує видива солодких мрій.

Реальний світ немовби не існує,
Нечутно-невідчуваним стає,
Всі сварки й суперечки наші – всує

Ми люблячі і ніжні навзаЄм*
Тепло уяви рани нам лікує –
Ним зігріваю серденько своє.

*НавзаЄм – авторський наголос, як на мене, значно більш поетичніший, ніж словниковий – навзАєм.

ХІІІ (V)

Ним зігріваю серденько своє,
Дедалі більш тривожу я минуле.
Твоє щемливе, лагідне там є
Душевне слово між рядочків чулих.

Ясне проміння радості снує
В моєму серці, що немов заснуло.
Щоб тільки не здригнутися жалем -
Де нас реалії дратують гулом.

Але посварені на мить одну,
Залишили ми стиснуті пружини,
І загасили мудрістю війну…

Лиш чарівливих спогадів жоржини
Епоху прикрашають осяйну
У пречудову та похмуру днину.

ХІV (V)

У пречудову та похмуру днину
Лелію ніжне світло я в собі,
Прокльовується там, немов зернина,
Між берегами радості, журби.

Воно іще малятко безневинне,
Поволі виростає, далебі.
Все тягнеться до сонця, як дитина,
І сяйва, що дароване тобі.

Так хоче темрява його сховати,
Вишукуючи слабкості ознак,
Щоб згодувати багнам темнуватим…

Пітьму підступну місяць протина -
Це почуття велике не здолати –
Люблю тебе, небесная й земна.

V-й Магістрал

Люблю тебе, небесная й земна,
Твою любов до себе знову кличу –
В уяві, наяву, і диво-снах,
Поезії, мов Данте – Беатріче.

О! зустріч уявляється хмільна –
Палкі обійми, щастя ув обличчях…
На небесах моїх - лиш ти одна -
Богиня світла, сяєвом велична.

…Зажура осені - життя моє,
Як відпливає літо швидкоплинно!
Сумна пора кохання настає…

Його ж вогонь палає щохвилини,
Ним зігріваю серденько своє
У пречудову та похмуру днину.

*Попередні вінки корони сонетів "Світло кохання" можна прочитати ось тут:

http://maysterni.com/publication.php?id=130971

http://maysterni.com/publication.php?id=131004

http://maysterni.com/publication.php?id=131046

http://maysterni.com/publication.php?id=131066






Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2018-02-11 22:59:06
Переглядів сторінки твору 617
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (5.113 / 5.66)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (5.262 / 5.87)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.759
Потреба в критиці толерантній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми РОМАН У ВІРШАХ
Автор востаннє на сайті 2019.02.19 06:54
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Редакція Майстерень (Л.П./М.К.) [ 2018-02-12 00:38:00 ]
І справді роман. Дуже і дуже, Ярославе. Просто і світло.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ярослав Чорногуз (М.К./М.К.) [ 2018-02-12 03:57:18 ]
Щиро дякую, дорога Редакціє ПМ». Цей роман визрів у надрах «Майстерень», тому й найперше з усіх інтернет- ресурсів друкується саме тут!)))


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Сонце Місяць (Л.П./М.К.) [ 2018-02-12 09:04:42 ]
приголомшуючий розмах пристрастей, о Ярославе
але це ж навіть не екватор, невже розпал ще й зростатиме?

а ’Сонетоліт’ це така особлива родзинка у цій серії


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ярослав Чорногуз (М.К./М.К.) [ 2018-02-12 18:55:08 ]
Дякую, дорогий друже Сонце Місяцю! Дуже приємно, коли люди в захваті од твоїх творів, знаходять родзинки, і ще приємніше, коли все сказане йде від душі і від серця, без одобрямсів, вони мені не потрібні!)))
Так, це тільки третина, екватор буде на 8-му вінку! Бажаю натхнення!))


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Василь Світлий (Л.П./М.К.) [ 2018-02-12 14:49:21 ]
Гарно, Ярославе !
Велике серце здатне охопити все.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ярослав Чорногуз (М.К./М.К.) [ 2018-02-12 18:56:17 ]
Спасибі, дорогий Василю! Ви відчуваєте!)))


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ванда Савранська (Л.П./Л.П.) [ 2018-02-12 18:52:19 ]
Подарунок жінкам!




Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ярослав Чорногуз (М.К./М.К.) [ 2018-02-12 18:58:18 ]
Так, шановна Вандо, саме до дня закоханих! Давно ми не спілкувалися, радий Вас бачити на моїх сторінках!)))