
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.10.02
22:32
Повернутися в ніщо,
до першооснов,
перетворитися на порох,
відійти від справ,
зрозумівши суєтність
амбіцій і статусу,
повернутися
до того природного стану,
до першооснов,
перетворитися на порох,
відійти від справ,
зрозумівши суєтність
амбіцій і статусу,
повернутися
до того природного стану,
2025.10.02
20:26
Розчинились дерева й кущі
Після, сонця за обрієм втечі.
“Почитай мені, милий, вірші” –
Раптом, просиш ти тихо надвечір.
Після досить спекотного дня,
Прохолода приходить на поміч.
Ці хвилини – приємна платня
За незмінне “ми разом”, “ми поруч”.
Після, сонця за обрієм втечі.
“Почитай мені, милий, вірші” –
Раптом, просиш ти тихо надвечір.
Після досить спекотного дня,
Прохолода приходить на поміч.
Ці хвилини – приємна платня
За незмінне “ми разом”, “ми поруч”.
2025.10.02
19:43
Невблаганно під дощем
Гірко плачеш без підстави.
Не навчилася іще
перед іншими лукавить.
Правда гірше від ножа
ріже слух зарозумілим.
Де ж та праведна межа,
Гірко плачеш без підстави.
Не навчилася іще
перед іншими лукавить.
Правда гірше від ножа
ріже слух зарозумілим.
Де ж та праведна межа,
2025.10.02
17:28
Осіннє соте" - співана поезія. Запрошую слухати.
Слова - оригінальна поезія Світлани-Майї Залізняк, без втручання ШІ, музика та вокал згенеровані за допомогою штучного інтелекту в Suno. У відеоряді використано 14 ілюстрацій - згенерованих ШІ за описом а
Слова - оригінальна поезія Світлани-Майї Залізняк, без втручання ШІ, музика та вокал згенеровані за допомогою штучного інтелекту в Suno. У відеоряді використано 14 ілюстрацій - згенерованих ШІ за описом а
2025.10.02
16:56
Сидять діди на Подолі. Сидять, спочивають.
Бо ж неділя, після церкви вже занять не мають.
Ото хіба посидіти та поговорити
У тіньочку, бо ж надворі середина літа.
Поміж ними сидить сивий, ще міцний Микита.
Йому, мабуть, нетерплячка на місці сидіти.
П
Бо ж неділя, після церкви вже занять не мають.
Ото хіба посидіти та поговорити
У тіньочку, бо ж надворі середина літа.
Поміж ними сидить сивий, ще міцний Микита.
Йому, мабуть, нетерплячка на місці сидіти.
П
2025.10.02
13:17
Судний день перетвориться на свято...
Отож, натщесерце, зодягнені в усе біле,
з накинутими на плечі талітами
простують в синагоги навіть ті,
хто не молиться й порушує приписи шабату.
Кожному хочеться, щоб сталось так,
як пророкував протягом всього ж
Отож, натщесерце, зодягнені в усе біле,
з накинутими на плечі талітами
простують в синагоги навіть ті,
хто не молиться й порушує приписи шабату.
Кожному хочеться, щоб сталось так,
як пророкував протягом всього ж
2025.10.02
12:06
День осінній коротшає, тане,
Дощ усі розмиває сліди.
Лунко падають долі каштани
Під шумок монотонний води.
І під звуки розкотисті туби --
Сум зненацька пошерх, порідів --
Ми кохались так пристрасно, люба,
Дощ усі розмиває сліди.
Лунко падають долі каштани
Під шумок монотонний води.
І під звуки розкотисті туби --
Сум зненацька пошерх, порідів --
Ми кохались так пристрасно, люба,
2025.10.02
11:47
Дощем навіяна печаль
Покірну душу охопила, -
Штрикнула в серце, мов кинджал,
Та з тіла вимотала сили.
Чудовий настрій відняла
І стала прикрість завдавати,
Бо мрії знищила дотла,
Бо знову сам нудьгую в хаті...
Покірну душу охопила, -
Штрикнула в серце, мов кинджал,
Та з тіла вимотала сили.
Чудовий настрій відняла
І стала прикрість завдавати,
Бо мрії знищила дотла,
Бо знову сам нудьгую в хаті...
2025.10.02
11:04
жовтня зустрічає свій день народження легендарний англійський рок-музикант. Мало хто знає його справжнє ім‘я Гордон Самнер, але сценічне - Стінг, що у перекладі означає «жалити», відомо кожному, хто цікавиться сучасною музикою.
Він від першого дня повном
Він від першого дня повном
2025.10.02
09:27
Сутеніло рано, як завжди наприкінці листопада.
Поет Н. зробив ковток майже зовсім холодної кави і перечитав щойно написаний вірш. Його увагу зупинив один рядок:
«І серце б‘ється, ніби птах…»
Скільки вже цих птахів билося біля серця?!
Н. закреслив «ніб
2025.10.01
22:21
Ящірка - це сенс,
який вислизає з рук.
Чи не є Всесвіт
такою самою ящіркою?
Ми шукаємо необхідних слів,
які падають у траву
і губляться там.
Ящірка є необхідним словом,
який вислизає з рук.
Чи не є Всесвіт
такою самою ящіркою?
Ми шукаємо необхідних слів,
які падають у траву
і губляться там.
Ящірка є необхідним словом,
2025.10.01
10:09
Російські окупанти офіційно стверджують, що б‘ють лише по військових об‘єктах…
28 вересня 2025 року внаслідок чергової нічної масованої атаки на Київ загинула
12-річна Олександра Поліщук, учениця 7-Б класу.
Знов військові об‘єкти - діти!
Витягують
28 вересня 2025 року внаслідок чергової нічної масованої атаки на Київ загинула
12-річна Олександра Поліщук, учениця 7-Б класу.
Знов військові об‘єкти - діти!
Витягують
2025.10.01
08:46
Знову листя опале
І пожовкла трава, -
І захмарена далеч,
І ріка нежива.
Німота безутішно
І самотність така,
Що незатишно віршам
У тужливих рядках.
І пожовкла трава, -
І захмарена далеч,
І ріка нежива.
Німота безутішно
І самотність така,
Що незатишно віршам
У тужливих рядках.
2025.09.30
22:19
Чоловік повернувся додому
На батьківський тривожний поріг,
Розчинивши столітню утому,
Накопичену в сотні доріг.
Та удома його не чекали,
І батьки вже померли давно.
Поросли бур'яном рідні камені
На батьківський тривожний поріг,
Розчинивши столітню утому,
Накопичену в сотні доріг.
Та удома його не чекали,
І батьки вже померли давно.
Поросли бур'яном рідні камені
2025.09.30
21:29
я стрів її на реєстрації
фужер вина – у руці
чекала напевно по справах
при ній – безногий чоловік
о не все йтиме так як бажав би
не все йтиме так як бажав би
не все йтиме так як бажав би
та постарайся ще
фужер вина – у руці
чекала напевно по справах
при ній – безногий чоловік
о не все йтиме так як бажав би
не все йтиме так як бажав би
не все йтиме так як бажав би
та постарайся ще
2025.09.30
19:28
Мишка з песиком і котик
заховалися у ботик,
з нього хвостики стирчать,
в ньому хвостики пищать.
Як збиралась Галя в школу
ботик з рук стрибнув додолу,
з нього хвостики стирчать,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...заховалися у ботик,
з нього хвостики стирчать,
в ньому хвостики пищать.
Як збиралась Галя в школу
ботик з рук стрибнув додолу,
з нього хвостики стирчать,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.04.24
2024.08.04
2023.12.07
2023.02.18
2022.12.19
2022.11.19
2022.05.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Ярослав Чорногуз (1963) /
Поеми
Світло кохання (корона сонетів (V-й вінок)*
І (V)
Люблю тебе, небесная й земна,
Сучасна і заглиблена в минуле…
Мов замку чарівна старовина,
Що височить над озером заснулим.
Ранесенько, щоб хтось не перегнав,
Як та бджола, свій залишаєш вулик.
Автівкою, прудкіш за скакуна,
Летиш на працю у міському гулі.
Так хочеться сказати: «Відпочинь!»
Для радості твоєї помузичить,
Хай усміхнеться зорями нам синь,
Десь вище хмар співаючи про вічне.
Немов молитву шепочу: «Прилинь,
Твою любов до себе знову кличу!»
ІІ (V)
«Їй не потрібна слава голосна»
16 сонет, Данте Аліг`єрі
Твою любов до себе знову кличу,
Неначе заклинаю: О прийди!
Без тебе я – осиротілий звичай,
Пустеля, що позбавлена води.
Ти не хизуєшся пером павичим,
Душевним світлом промениш завжди.
Хвалу сприймаєш зазвичай критично,
Малесенький горішку мій твердий.
Схилюсь перед тобою – знаю, винен.
Тендітне тіло – сила крем`яна –
Сакральний код лиш явить серцевину…
Боги, пошліть прозріння відуна,
Просвітленням хоча б на волосину –
В уяві, наяву і диво-снах.
ІІІ (V)
…Ти жінка – в цьому всі твої права.
Ти споконвіку в зоряній короні,
В безоднях наших – образ божества!
І задля тебе в ярмах, наче коні,
Ми ходимо і гаснемо в журбі,
І споконвіку молимось – тобі.
Валерій Брюсов (переклад Д.Павличка)
В уяві, наяву і диво-снах
Відчути хочу я твою прихильність.
Ти - справжня світла Божого княжна,
Бо у своїх всіх почуваннях вільна.
Неначе думка мозок затина,
Що здалеку вдивляєшся так пильно –
Моя спокута - справа наживна
Чи виправить мене плита могильна?
Гординю, ніби жертву, принесу,
Лиш погляд твій зустріти б знов закличний…
Душевну уласкавити красу…
Її найкраще віршем возвеличу,
Як ту святу, на небо вознесу
Поезії, мов Данте – Беатріче.
ІV (V)
Поезії, мов Данте – Беатріче,
Наснилася та дивовижна мить –
Сонетярі зібралися на віче
Й мене одного почали судить.
- Ти нас усіх найбільше спантеличив,
Можливо це зробив несамохіть…
Скажи, хіба закоханому личить
Занурити любов свою у гидь?! -
Шекспір словами побивав, батожив…
- Така сучасність, - я поогинавсь.
Не раб їй, ні, а рівний навіть може…
- То все, повір, пиха твоя дурна –
Її позбудься - щастю допоможеш…
О! зустріч уявляється хмільна.
V (V)
О! зустріч уявляється хмільна,
А скільки в ній затаєної туги!
Яка стражданням сплачена ціна
Щоб відродилося кохання вдруге.
Мов паросток пророслого зерна,
Промінчик теплий сонячного круга
Сюди спадає, темінь вимина,
Дарує ласку весняного лугу.
Та не шкодую я ані за чим,
Бо ладен смерті глянути у вічі
Аби лише спочила на плечі
Моїм – твоя голівка, чарівничко!
І нас удень єднали й уночі
Палкі обійми, щастя ув обличчях!
VІ (V)
Палкі обійми, щастя ув обличчях –
Ту першу зустріч згадую чомусь –
Яскравий вечір і морозний січень,
Де жарти все вигукую комусь.
Так відчував – та зустріч історична,
Коли частіше мій забився пульс,
Засяяв місяць нам тоді містично…
Горнув тебе до себе й сам горнувсь.
Мене не відпускала йти додому…
Чому, упертий, в темну ніч погнав,
Скоряючись обов`язку свойому?!
Була ж мені то думка вказівна,
Щоб я собі навіки усвідомив –
На небесах моїх лиш ти одна.
VІІ (V)
На небесах моїх лиш ти одна –
Сонетоліт у ритмі йде аndantе,
Я підіймаюсь, наче космонавт,
Дорогою, прокладеною Данте.
Підйому не лякає крутизна,
Він – плавний, зв`язний, ніби спів бельканто*,
В якім любов палає вогняна,
Немов злітанням сплескують пуанти.
Та полетить і критики картеч
В оці писання із дискусій-стичок –
Чи думаєш - сам кращий за предтеч?!
Розсудить хай, хто вищий поетично –
Вона, що свій стискає правди меч –
Богиня світла, сяєвом велична!
*Бельканто – красивий, зв`язний спів (італ.)
VІІІ (V)
Богиня світла, сяєвом велична –
Тобі усе тепло молінь моїх -
Оцей буття вир калейдоскопічний,
Гірка печаль і мій веселий сміх.
Шир океану, чайка, що кигиче,
Й природа, – ця відрада для усіх…
Благаю, виведи тепер з узбіччя
На шлях, котрим одразу йти не зміг.
Готовий знести щонайтяжчу кару,
Яка лиш в арсеналі пекла є,
Щоб лютих мук розвіялися хмари…
Вдягни мене у чорне, кутюр`є,
Напевне, сподіватися вже марно –
Зажура осені - життя моє.
ІХ (V)
Зажура осені - життя моє,
Коли сивіє зелень жовто-сумом
І дощ потоками нудними ллє,
Але багряну бачимо красу ми.
У цій порі щемливі чари є,
Зіпріле листя – то її парфуми.
Вона обіймами думки снує -
Плодами філософської задуми.
Прив`яла врода накладає грим,
Рум`янцем грає. Ближче позирни-но,
Й оте лице угледиш ти старим.
До вирію летить кохання нині,
Піднявшись з журавлями догори
Як відпливає літо швидкоплинно.
Х (V)
А счастье было так возможно,
Так близко…
О.Пушкін «Евгеній Онєгін».
Як відпливає літо швидкоплинно,
Лишаючи минулому тепло.
Ось пригортаюся до деревини
Щоб серце ще зігрітися могло.
Немов з тобою – у ясну годину…
Й тепер горить від спогадів чоло.
Коли я в них пірнаю самотинно –
Було так близько щастя і втекло.
Чи все могло інакше відбуватись? –
Всього мене задума обів`є…
О ти, моя нестриманосте клята –
Відлупцював би сам себе києм…
Із болем пожинаю цю відплату –
Сумна пора кохання настає.
ХІ (V)
Сумна пора кохання настає –
Не прочитаю вже від тебе й слова.
Цієї гри любовної круп`є
На чорне все поставити готовий.
Стосунки послідовно нам псує
Той, найтемніший з-поміж вас, Богове!
Сонетів одшліфоване кольє
Я людству залишаю, наче спомин.
…Любовне море тишею вляглось
І рветься снів рожева павутина,
Яку розставив тут глумливий хтось…
Знов осінь усміхається бурштинна,
Мов почуття роздмухує, здалось.
Його ж вогонь палає щохвилини.
ХІІ (V)
Трохи не доїси, трохи не доспиш,
То і вірші пишуться…
Павло Тичина
Його ж вогонь палає щохвилини
Безжально сон вихоплює з-під вій,
До столу шпарко кидає з перини,
Спікає полум`ям він спокій мій.
Всього мене стихія та поглине
В душевній хуртовині вогневій.
Кипить казан у голові невпинно –
Готує видива солодких мрій.
Реальний світ немовби не існує,
Нечутно-невідчуваним стає,
Всі сварки й суперечки наші – всує
Ми люблячі і ніжні навзаЄм*
Тепло уяви рани нам лікує –
Ним зігріваю серденько своє.
*НавзаЄм – авторський наголос, як на мене, значно більш поетичніший, ніж словниковий – навзАєм.
ХІІІ (V)
Ним зігріваю серденько своє,
Дедалі більш тривожу я минуле.
Твоє щемливе, лагідне там є
Душевне слово між рядочків чулих.
Ясне проміння радості снує
В моєму серці, що немов заснуло.
Щоб тільки не здригнутися жалем -
Де нас реалії дратують гулом.
Але посварені на мить одну,
Залишили ми стиснуті пружини,
І загасили мудрістю війну…
Лиш чарівливих спогадів жоржини
Епоху прикрашають осяйну
У пречудову та похмуру днину.
ХІV (V)
У пречудову та похмуру днину
Лелію ніжне світло я в собі,
Прокльовується там, немов зернина,
Між берегами радості, журби.
Воно іще малятко безневинне,
Поволі виростає, далебі.
Все тягнеться до сонця, як дитина,
І сяйва, що дароване тобі.
Так хоче темрява його сховати,
Вишукуючи слабкості ознак,
Щоб згодувати багнам темнуватим…
Пітьму підступну місяць протина -
Це почуття велике не здолати –
Люблю тебе, небесная й земна.
V-й Магістрал
Люблю тебе, небесная й земна,
Твою любов до себе знову кличу –
В уяві, наяву, і диво-снах,
Поезії, мов Данте – Беатріче.
О! зустріч уявляється хмільна –
Палкі обійми, щастя ув обличчях…
На небесах моїх - лиш ти одна -
Богиня світла, сяєвом велична.
…Зажура осені - життя моє,
Як відпливає літо швидкоплинно!
Сумна пора кохання настає…
Його ж вогонь палає щохвилини,
Ним зігріваю серденько своє
У пречудову та похмуру днину.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Світло кохання (корона сонетів (V-й вінок)*

Люблю тебе, небесная й земна,
Сучасна і заглиблена в минуле…
Мов замку чарівна старовина,
Що височить над озером заснулим.
Ранесенько, щоб хтось не перегнав,
Як та бджола, свій залишаєш вулик.
Автівкою, прудкіш за скакуна,
Летиш на працю у міському гулі.
Так хочеться сказати: «Відпочинь!»
Для радості твоєї помузичить,
Хай усміхнеться зорями нам синь,
Десь вище хмар співаючи про вічне.
Немов молитву шепочу: «Прилинь,
Твою любов до себе знову кличу!»
ІІ (V)
«Їй не потрібна слава голосна»
16 сонет, Данте Аліг`єрі
Твою любов до себе знову кличу,
Неначе заклинаю: О прийди!
Без тебе я – осиротілий звичай,
Пустеля, що позбавлена води.
Ти не хизуєшся пером павичим,
Душевним світлом промениш завжди.
Хвалу сприймаєш зазвичай критично,
Малесенький горішку мій твердий.
Схилюсь перед тобою – знаю, винен.
Тендітне тіло – сила крем`яна –
Сакральний код лиш явить серцевину…
Боги, пошліть прозріння відуна,
Просвітленням хоча б на волосину –
В уяві, наяву і диво-снах.
ІІІ (V)
…Ти жінка – в цьому всі твої права.
Ти споконвіку в зоряній короні,
В безоднях наших – образ божества!
І задля тебе в ярмах, наче коні,
Ми ходимо і гаснемо в журбі,
І споконвіку молимось – тобі.
Валерій Брюсов (переклад Д.Павличка)
В уяві, наяву і диво-снах
Відчути хочу я твою прихильність.
Ти - справжня світла Божого княжна,
Бо у своїх всіх почуваннях вільна.
Неначе думка мозок затина,
Що здалеку вдивляєшся так пильно –
Моя спокута - справа наживна
Чи виправить мене плита могильна?
Гординю, ніби жертву, принесу,
Лиш погляд твій зустріти б знов закличний…
Душевну уласкавити красу…
Її найкраще віршем возвеличу,
Як ту святу, на небо вознесу
Поезії, мов Данте – Беатріче.
ІV (V)
Поезії, мов Данте – Беатріче,
Наснилася та дивовижна мить –
Сонетярі зібралися на віче
Й мене одного почали судить.
- Ти нас усіх найбільше спантеличив,
Можливо це зробив несамохіть…
Скажи, хіба закоханому личить
Занурити любов свою у гидь?! -
Шекспір словами побивав, батожив…
- Така сучасність, - я поогинавсь.
Не раб їй, ні, а рівний навіть може…
- То все, повір, пиха твоя дурна –
Її позбудься - щастю допоможеш…
О! зустріч уявляється хмільна.
V (V)
О! зустріч уявляється хмільна,
А скільки в ній затаєної туги!
Яка стражданням сплачена ціна
Щоб відродилося кохання вдруге.
Мов паросток пророслого зерна,
Промінчик теплий сонячного круга
Сюди спадає, темінь вимина,
Дарує ласку весняного лугу.
Та не шкодую я ані за чим,
Бо ладен смерті глянути у вічі
Аби лише спочила на плечі
Моїм – твоя голівка, чарівничко!
І нас удень єднали й уночі
Палкі обійми, щастя ув обличчях!
VІ (V)
Палкі обійми, щастя ув обличчях –
Ту першу зустріч згадую чомусь –
Яскравий вечір і морозний січень,
Де жарти все вигукую комусь.
Так відчував – та зустріч історична,
Коли частіше мій забився пульс,
Засяяв місяць нам тоді містично…
Горнув тебе до себе й сам горнувсь.
Мене не відпускала йти додому…
Чому, упертий, в темну ніч погнав,
Скоряючись обов`язку свойому?!
Була ж мені то думка вказівна,
Щоб я собі навіки усвідомив –
На небесах моїх лиш ти одна.
VІІ (V)
На небесах моїх лиш ти одна –
Сонетоліт у ритмі йде аndantе,
Я підіймаюсь, наче космонавт,
Дорогою, прокладеною Данте.
Підйому не лякає крутизна,
Він – плавний, зв`язний, ніби спів бельканто*,
В якім любов палає вогняна,
Немов злітанням сплескують пуанти.
Та полетить і критики картеч
В оці писання із дискусій-стичок –
Чи думаєш - сам кращий за предтеч?!
Розсудить хай, хто вищий поетично –
Вона, що свій стискає правди меч –
Богиня світла, сяєвом велична!
*Бельканто – красивий, зв`язний спів (італ.)
VІІІ (V)
Богиня світла, сяєвом велична –
Тобі усе тепло молінь моїх -
Оцей буття вир калейдоскопічний,
Гірка печаль і мій веселий сміх.
Шир океану, чайка, що кигиче,
Й природа, – ця відрада для усіх…
Благаю, виведи тепер з узбіччя
На шлях, котрим одразу йти не зміг.
Готовий знести щонайтяжчу кару,
Яка лиш в арсеналі пекла є,
Щоб лютих мук розвіялися хмари…
Вдягни мене у чорне, кутюр`є,
Напевне, сподіватися вже марно –
Зажура осені - життя моє.
ІХ (V)
Зажура осені - життя моє,
Коли сивіє зелень жовто-сумом
І дощ потоками нудними ллє,
Але багряну бачимо красу ми.
У цій порі щемливі чари є,
Зіпріле листя – то її парфуми.
Вона обіймами думки снує -
Плодами філософської задуми.
Прив`яла врода накладає грим,
Рум`янцем грає. Ближче позирни-но,
Й оте лице угледиш ти старим.
До вирію летить кохання нині,
Піднявшись з журавлями догори
Як відпливає літо швидкоплинно.
Х (V)
А счастье было так возможно,
Так близко…
О.Пушкін «Евгеній Онєгін».
Як відпливає літо швидкоплинно,
Лишаючи минулому тепло.
Ось пригортаюся до деревини
Щоб серце ще зігрітися могло.
Немов з тобою – у ясну годину…
Й тепер горить від спогадів чоло.
Коли я в них пірнаю самотинно –
Було так близько щастя і втекло.
Чи все могло інакше відбуватись? –
Всього мене задума обів`є…
О ти, моя нестриманосте клята –
Відлупцював би сам себе києм…
Із болем пожинаю цю відплату –
Сумна пора кохання настає.
ХІ (V)
Сумна пора кохання настає –
Не прочитаю вже від тебе й слова.
Цієї гри любовної круп`є
На чорне все поставити готовий.
Стосунки послідовно нам псує
Той, найтемніший з-поміж вас, Богове!
Сонетів одшліфоване кольє
Я людству залишаю, наче спомин.
…Любовне море тишею вляглось
І рветься снів рожева павутина,
Яку розставив тут глумливий хтось…
Знов осінь усміхається бурштинна,
Мов почуття роздмухує, здалось.
Його ж вогонь палає щохвилини.
ХІІ (V)
Трохи не доїси, трохи не доспиш,
То і вірші пишуться…
Павло Тичина
Його ж вогонь палає щохвилини
Безжально сон вихоплює з-під вій,
До столу шпарко кидає з перини,
Спікає полум`ям він спокій мій.
Всього мене стихія та поглине
В душевній хуртовині вогневій.
Кипить казан у голові невпинно –
Готує видива солодких мрій.
Реальний світ немовби не існує,
Нечутно-невідчуваним стає,
Всі сварки й суперечки наші – всує
Ми люблячі і ніжні навзаЄм*
Тепло уяви рани нам лікує –
Ним зігріваю серденько своє.
*НавзаЄм – авторський наголос, як на мене, значно більш поетичніший, ніж словниковий – навзАєм.
ХІІІ (V)
Ним зігріваю серденько своє,
Дедалі більш тривожу я минуле.
Твоє щемливе, лагідне там є
Душевне слово між рядочків чулих.
Ясне проміння радості снує
В моєму серці, що немов заснуло.
Щоб тільки не здригнутися жалем -
Де нас реалії дратують гулом.
Але посварені на мить одну,
Залишили ми стиснуті пружини,
І загасили мудрістю війну…
Лиш чарівливих спогадів жоржини
Епоху прикрашають осяйну
У пречудову та похмуру днину.
ХІV (V)
У пречудову та похмуру днину
Лелію ніжне світло я в собі,
Прокльовується там, немов зернина,
Між берегами радості, журби.
Воно іще малятко безневинне,
Поволі виростає, далебі.
Все тягнеться до сонця, як дитина,
І сяйва, що дароване тобі.
Так хоче темрява його сховати,
Вишукуючи слабкості ознак,
Щоб згодувати багнам темнуватим…
Пітьму підступну місяць протина -
Це почуття велике не здолати –
Люблю тебе, небесная й земна.
V-й Магістрал
Люблю тебе, небесная й земна,
Твою любов до себе знову кличу –
В уяві, наяву, і диво-снах,
Поезії, мов Данте – Беатріче.
О! зустріч уявляється хмільна –
Палкі обійми, щастя ув обличчях…
На небесах моїх - лиш ти одна -
Богиня світла, сяєвом велична.
…Зажура осені - життя моє,
Як відпливає літо швидкоплинно!
Сумна пора кохання настає…
Його ж вогонь палає щохвилини,
Ним зігріваю серденько своє
У пречудову та похмуру днину.
*Попередні вінки корони сонетів "Світло кохання" можна прочитати ось тут:
http://maysterni.com/publication.php?id=130971
http://maysterni.com/publication.php?id=131004
http://maysterni.com/publication.php?id=131046
http://maysterni.com/publication.php?id=131066
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію