ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Віта Парфенович
2018.08.17 13:23
Я часто роздумую над поняттям Любов. І з роками все більше розумію, що воно включає не лишень романтичні мотиви, оспівані у піснях і жіночих романчиках. Це набагато обширніше поняття, наскільки набагато, що уявити це можна лише після того, як наб’єш не о

Адель Станіславська
2018.08.17 09:34
Дай си на стримок, дівче,
та не пилуйся.
Жити - не бігти,
броди - не глибочінь.
Світ ходить колом,
світ у постійнім русі.
Світ - полотно неткане:
сліпот- прозрінь...

Сонце Місяць
2018.08.16 23:42
як нам вернутися, чи відповідь даси
задуха й кіптява, у цій місцині
самі прокляті & провинні
ані краплини крові ні сльози

дерева із гілляками-кістками
відчитані бездумно молитви
усе промовлено, хіба лише живи

Ластівка Польова
2018.08.16 15:06
Я, ніби первісна жінка, даю імена речам.
З них кожне лунає дзвінко і втілюється в початок,
З якого постануть інші, прапредки усіх пра-пра...
Я жінка, мені видніше. Я перша, мої й права.

…Так річ здобуває назву і разом із нею – сенс.
Ось Річка, ось

Володимир Бойко
2018.08.16 14:16
Заблудилися туристи
І взялись дерева гризти.

Одурілі тупорилі
Півгороду тупо зрили.

До фіктивної контори
Завітали кредитори.

Микола Соболь
2018.08.16 09:53
Кому іще котлету в тісті?
Рефрижератор. Вантаж 200.

Ця тема звісно не нова.
Там – руки, ноги, голова…

Повоювало бидло з нами.
Тепер у цинку пре до мами.

Олександр Сушко
2018.08.16 08:47
З парубоцтва шугаю між перса дівочі,
Клав у ліжка, м'які спориші.
Утомився, солодкого меду не хочу,
Ти одну мені, Боже, лиши.

Ніц не маю багатства, лиш музу й Пегаса,
На любов лиш настроєний ген.
Та на золото мавки персисті не ласі -

Ігор Шоха
2018.08.16 07:08
Що є, то є! Рубаю із плеча.
Ні міфами, ні радістю, ні горем
уже не завоюєш читача,
якому завше по коліна море.

Беруся до пера як до меча
і невідомо, хто кого поборе.
Арена потребує глядача...

Серго Сокольник
2018.08.16 00:21
сенсозмістовне. Андеграунд***

Ну що, дівчатко? Серце має... ?
Чи "...ться"?.. Чи ні?.. Тобі видніш...
Іди повз вий "шалалулаїв"
Обабіч вОгнищ (чи... вогнИщ?..)))

І недаремно... "Офіследі"-

Сонце Місяць
2018.08.15 23:30
серпень~місяць імлисті жнива жне
сягаючи за береги ахеронтські
поневіряння петельне~кружне
у воді сутінковій свинцеве сонце
філософи снять цикути & секс
під гіллям ялівцевим що мовби мощі
цвілий вітер здобич ламку несе
тіла марсіанські маршують крі

Вікторія Лимарівна
2018.08.15 22:08
Згадую вкотре життєвий свій шлях,
Інколи навіть сльоза на очах
Зрадливо блисне ще й згадка, що доля
Досі тримає в самотньому колі.

Так і живу все один – тільки ліс,
Рідний для серця, бо в ньому я зріс.
Він, як жива неповторна істота.

Тетяна Левицька
2018.08.15 21:40
Подала у суд дружина
Та й на чоловіка.
«Б'є, - жаліється, - скотина!
Вся розпухла пика».

Пан суддя її питає:
"За що потерпіла?"
«Не второпаю, кохаю...

Олена Багрянцева
2018.08.15 17:31
Усе послідовно. Все сходить колись нанівець.
Засохнуть жоржини і листя пожовкне на клені.
І стануть вершковими ночі колишні шалені.
Затихнуть розмови, сповільняться ритми сердець.

Усе послідовно. За втіху нам буде жура.
І кожна дрібниця чомусь надз

Ігор Деркач
2018.08.15 14:28
Кому цілуєш очі уві сні
і не літаєш феєю до мене,
як це не раз бувало навесні,
коли були ми юні і зелені?

Чому забула мрії чарівні
веселої моєї Мельпомени,
коли ми залишалися одні

Ластівка Польова
2018.08.15 10:34
Ігноруй мене, Боже, і вибачай за мат.
Я так, с*ка, не можу. Я далі піду сама.
Хай розхристана, боса – у душу мою не лізь.
Замальовує осінь усе, що лишилось із...

Ця ось втратила сина, а та он – уже вдова.
Що кричати у спину, які їм знайти слова?

Олександр Сушко
2018.08.15 09:38
Бачу острів журби. А довкруж море сліз,
Тут мій батько працює за плугом
Та цей берег не мій, бо володарі злі,
Люди втомлені мруть, наче мухи.

Нащо я прилетів? Ностальгія гризе?
Тут не феї панують, а орки.
Запах крадених благ просмердів тут усе,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Владислав Пилипюк
2018.08.15

Вікторія Волецвіт
2018.08.13

Маша Кішка
2018.07.09

Кілометр Рубемл Далекий
2018.07.01

Одарка Любомир
2018.06.26

Оксана Винник Ксенька
2018.06.25

Александра Макуха
2018.06.14






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Володимир Зоря (1950) / Проза

 Дамське танго (закінчення)
Далі сталося те, чого вона боялася найбільше. Несподівано її хтось покликав:
- Княжна?
Вона зупинилася, ніби налетіла на невидиму стіну. Повільно повернулася і впізнала Тетяну Судакову, лист від якої лежав на дні сумки.
Навколо стояли і сиділи на лавках її одногрупники. Не знаючи, що відповісти, вона відкрила рот відчуваючи, що зараз знепритомніє.
- Жіночко, вам погано? - їй поступилися місцем на лавці.
- Може, швидку викликати?
Зрозумівши, що її не впізнали, намагаючись не видати себе голосом, Вероніка жестами запротестувала.
- Напевно німа.
- Може, це від голоду?
- Я їй надіслала лист ще восени, - продовжувала перервану розмову Судакова, - Але оскільки вона не відповіла ...
- А хто знає, чим у них з Леоном все закінчилося? Одружилися?
- Ви що не в курсі? Вона ж загуляла з кимось, поки він в армії служив.
- Та ти що?! От тобі Княжна ...
Вероніка до хрускоту зціпила зуби, щоб не закричати «неправда»! Потім, намагаючись стримати сльози, закрила очі.
- У тихому болоті чорти водяться.
- Надто високої думки про себе була. Каже мені: «насіння з кавуна потрібно спочатку в руку плювати, а потім вже в тарілку класти». Теж мені ... вчитель життя.
- Я чув, що Леон там, в Німеччині, і залишився.
- Він може ввечері прямо в ресторані з'явитися. Такі ефекти Леон полюбляв.
По голосу Вероніка впізнавала не всіх, та на обличчя не дивилась - нехай залишаються в пам'яті колишніми.
Тихенько встала, обережно обійшла стоячих і пішла, зігнута уверх по бульвару. Згадала, що забулася глянути на будівлю інституту, але повертатися не стала.

В ресторан на «Московській» цього недільного вечора було неможливо пробратися. Найбільш збудливі прикладали до відблискуючого неоном скла купюри різного номіналу, спокушаючи ними бородатого швейцара, але той лише похмуро дивився на публіку зі свого трону біля гардеробу.
Нарешті він піднявся, поправив ліврею і розгладив бороду.
Проходячи повз колону, на якій висіло кашпо, швейцар стишив ходу і наблизив горбатий ніс до горщика з геранню. Натовп притихнув.
Відкривши скляні двері, він жестом поманив Вероніку. «Сплутав з кимось, чи що?» - губилася в здогадах вона.
За спиною клацнув замок і в натовпі знову зашуміли.
- Отець Сергій, пусти! - кричали в замкову щілину, - пусти Христа ради!
Проходячи повз квітку, Вероніка відчула солодкуватий, дивний як для герані аромат.
- Та це ж ладан, - згадала на сходовому майданчику вона.

Ресторанний зал зустрів її нестримними веселощами.
«- Поспели вишни в саду у дяди Вани,
У дяди Вани поспели вишни,
А дядя Ваня с тётей Груней нынче в бане,
А мы под вечер погулять, как будто вышли…»
- лунало з естради.
Час від часу то там, то тут, салютували пострілами шампанського.
Вільних місць не було (хіба бувають вільними місця в раю?), але солодкаво-нудотний офіціант запропонував Вероніці за додаткову плату приставний стільчик.
«Ще й за моральні збитки візьме», - подумала вона, йдучи слідом за молодим чоловіком через службовий хід.
Стілець він приставив до невеликого столика для брудного посуду неподалік кухні.
Так навіть краще, - подумала Вероніка, сідаючи мало не спиною до залу - хотілося трохи освоїтися.
- Пити будете? - з наголосом на першому слові, позіхаючи, запитав офіціант і покосився зверху вниз.
- Синку, я в зав'язці, - несподівано для самої себе тоном господині злодійського кубла відповіла Вероніка і додала, - дві міцних кави, найгарячіших! Подумала: Що їй втрачати? Все, що могла, вона вже втратила. А до хамства була чутливою завжди і вразливість свою пов'язувала з комплексом неповноцінності.
Не встиг щезнути офіціант, як з-за одвірка почали визирати інші працівники ресторану.
Якби у неї був наган, за законом жанру вона мала б, нібито випадково, його показати. Але у неї не було нагана.
Щойно за спиною перестали танцювати і розпалена публіка розступилася, вона відшукала поглядом в центрі залу своїх.

«Тут. Він тут! » - передчуття її не підвело.
Вона обернулася, щоб змочити пересохле горло, але каву ще не принесли.
«А він в непоганій формі. Став імпозантнішим. Цікаво, дружина підбирала краватку, чи сам? Чому з віком у людей так змінюється вираз обличчя? - подумала Вероніка, - вони стають самовдоволеними, насмішкуватими, часто вульгарними. Це їх сутність чи захисні маски?
Тетяна не змінилася – сама чаруюча безпосередність, і ось наслідок: Леон вже вдруге запрошує її на танець. Хоча можливо, це теж маска - вона завжди була розумною».

Столик Вероніки поруч з естрадою і їй видно, як їх пара в повільному танці підпливає все ближче. Ось її подруга щось шепоче Леону на вухо і Вероніці здається, що Тетяна спеціально затягла його сюди, щоб показати «диковину».

Вероніка відвертається. Вона раптом згадала прочитане десь, як багаті паризькі дами для прогулянок наймали потворних компаньйонок, аби на їхньому тлі мати вигляд красунь.
А знуділий народ вже вимагає свою улюблену «Москва златоглавая». Не раби, щоби танцювати під будь-яку дудку, - інші часи настали.
На останньому куплеті Вероніка рішуче встає і за спинами танцюючих підходить до естради. Вона розуміє безумство затії, але якщо вона зараз не зробить цього, буде жалкувати все життя.
З’ясувалося, що пісню «Не спеши» музиканти не знають, та замість неї можуть виконати «сиреневый туман».

Щойно вона відійшла, як за спиною пролунало:
- Оголошується дамське танго!
Якби зараз з небес гучноголосно сповістили про кінець світу, це схвилювало б її менше.
Тепер головне, встигнути підійти до його столика раніше Тетяни. Вона вже встає! Залишилося зробити всього кілька кроків ...
- Дивись, Леоне! Це по твою душу! І-і-і-хи-хи-хи ... - істерично залився знайомим фальцетом його товариш.
- Стули пельку !!
- Так це ж та тітка з бульвару!
По тому, як змінювалося обличчя Леона, його очі, Вероніка зрозуміла: він упізнав її.
Біля його столика вона ледь стишила крок і ... пройшла мимо.
«Навіщо я, дурепа, зняла окуляри, - лаяла вона себе. Позве чи ні? »
Стримуючись, щоб не побігти, вона своєю княжою ходою пройшла до сходів і там вже застукала підборами вниз східцями.
Думки тіснилися, відштовхуючи і проганяючи одна одну:
«Чого я хотіла? Виправдатися? Чого ж тоді втекла?
Що ще я повинна зробити, які кола пекла пройти, аби ... Та нічого я ні перед ким не заборгувала. Плювати! І мені ніхто не винен. Ніхто не зобов'язаний тебе розуміти. І не зрозуміє. Тут сама себе ...
Кажуть, смерть - це плата за життя. Ні-і-і ... Вона - звільнення. Саме життя і є платою за народження ».

***

По путі на вокзал, коли вагоновод трамваю вже закривав двері на зупинці «Автостанція», в пам'яті Вероніки раптово спливла фраза сліпого з електрички: «їдь автобусом».
- Зачекайте !!!
Розштовхавши здивованих пасажирів, вона стрибнула з підніжки вагона в темряву, як в омут.
Незабаром, сумирна і покірна долі, з квитком в безсилій руці вона сиділа в автобусі, притулившись лобом до холодного скла.
За вікном молодий хлопчина по-собачому відданими очима пестив дівчину, яка улаштувалася в кріслі перед Веронікою. Колись так само проводжали і її цим нічним рейсом.
Нарешті «Ікарус» рушив, і Вероніка спробувала уявити, що то прощаються з нею, - відчути бодай подобу тих почуттів. Вона над силу посміхнулася і під віконною фіранкою навіть ледь помітно помахала рукою хлопцеві у відповідь.
«Ні, - забула».
Як тільки за вікном перестали миготіти міські вогні, вона заснула. Тільки час від часу здригалася.

Прокинулася Вероніка од відчуття, ніби її хтось окликнув. Салон біля водія освітлювався і вона побачила, як в автобус зайшов чоловік у линялій камуфляжній куртці з напівпорожнім рюкзаком на плечі. Коли він обернувся, Вероніка остовпіла. Їй здалося, що бачить сон.
Це був Том. У своїх мріях вона уявляла його саме таким. Хіба що ... з'явився багровий шрам через всю щоку.
Він щось сказав водієві і попрямував вглиб салону.
- Біля вас вільно? - запитав неголосно знайомим баритоном.
- Так, - беззвучно відповіла вона, все ще не вірячи в реальність того, що відбувається.
Коли він закинув на полицю правою рукою рюкзак і усівся, поклавши на коліна нерухому в чорній рукавичці ліву, Вероніка внутрішньо охнула.
«Бідолаха, він втратив руку. Ось чому не вдалося тоді її намалювати.
Слід було би щось сказати, а то подумає: мало що страшна, так ще й німа. Але що? Запитати: яка на вулиці погода? Ні. Можливо, він натомився і вже спить ».
Скосивши очі, в світлі фар зустрічного автомобіля, вона встигла побачити його відкинуту назад голову і закриті очі.

Дорога заколисувала, та перед тим як заснути, Вероніка легенько притиснулась лівим плечем до теплого плеча «Тома», ніби це могло завадити йому непомітно зникнути.
Спала вона чуйно. Коли автобус зупинявся, злякано відкривала очі, та впевнившись, що «Томас» поруч, засинала знову.
Несподівано Вероніка почула тиху музику і спочатку навіть не зрозуміла: чи то вона звучить в її хворобливій уяві, чи то водій, аби не заснути за кермом, увімкнув радіо.
- Ты спеши, ты спеши ко мне,
Если я вдали, если трудно мне.
Если я словно в страшном сне,
Если тень беды в моем окне…
В кінці куплету вона зважилася: обережно, ніби запрошуючи на танець, торкнулася його ноги своїм тремтливим від хвилювання коліном.
Мабуть, сприйнявши це за випадковість, він делікатно відсторонив ногу, але коли автобус в черговий раз нахилився, Вероніка, зібравши всю свою сміливість, присунулася знову.
Їх ноги все тісніше притискалися одна до одної і, зблизившись, вже разом погойдувалися в неспішному ритмі танго.
- Не спеши, не спеши, когда
Мы с тобой вдвоем и вдали беда.
Скажут «да» листья и вода,
Звёзды и огни, и поезда…

Не спеши, когда глаза в глаза…
Не спеши, когда спешить нельзя…
Не спеши, когда весь мир в тиши…
Не спеши…
Не спеши…

- Автовокзал, кінцева! - гучно оголосив водій, і Вероніка відкрила очі.
Голова лежала на плечі «Тома», який терпляче чекав на її пробудження.
- Спасибі, почули! - відгукнувся він і першим попрямував до виходу з пустого автобуса.
- Афганістан? - кивнув водій на його протез, коли «Том» проходив мимо.
- Україна, - неохоче промовив небагатослівний пасажир і, допомагаючи зійти, подав Вероніці руку.
Світало. Заступав ранок.
- Мізкуй швидше, поки закурює! Він же зараз піде !! - криком кричав остовпілій Вероніці, де не взявсь, двійник.
- Мене Веронікою звати, а вас? - запитала, ніби кинулася в ополонку вона.
- Мене Леонідом. А скажіть-но мені, Вероніко, де у вас тут найближчий готель?
- А ... а я як-раз здаю чудову кімнату. Тут пішки недалеко. І майже даром, - заметушилася Вероніка.
- Ну, що ж ... Показуйте дорогу, - погодився він по недовгій паузі.
У цю ранню годину зустрічалися лише поодинокі перехожі.
«Шкода, що не бачать мене зараз товариші по службі», - промайнула думка.
На переході через вулицю їм задзвонив перший трамвай, і Вероніці захотілося помахати рукою вагоноводу.

Щойно вони увійшли до свого двору, ранковий туман майже розвіявся. Верхівка старої тополі запалала в перших променях сонця і миттю радісно затуркотіла горлиця.
Проходячи повз кущ бузку, Вероніка зірвала духмяну гілку і обережно поклала на маленький горбик. На запитальний погляд супутника відповіла очима: «я потім розповім».
У сквері на всьому умитому туманом листі маленькими лампочками раптом загорілися крапельки роси. Ніби хтось невидимий запалив різнокольорові святкові гірлянди.
Дивовижний, неповторний ранок ».

У той чарівничий ранок зародився я.
...................................................................................................................................................... ................................................
Був у мене брат.


Листопад 2017 р





Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2018-02-10 21:36:33
Переглядів сторінки твору 115
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (0 / 0)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (0 / 0)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.780
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні оцінювати
Конкурси. Теми ІРОНІЧНИЙ РЕАЛІЗМ, НЕОРЕАЛІЗМ
Автор востаннє на сайті 2018.06.05 22:16
Автор у цю хвилину відсутній