
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.07.12
22:06
Після невдалої операції на очах
чоловік став утрачати зір,
світ став поринати в темряву,
береги стали губитися,
навколо панував океан пітьми.
Як побачити знайомі
і такі дорогі обриси?
Як насолодитися картинами
чоловік став утрачати зір,
світ став поринати в темряву,
береги стали губитися,
навколо панував океан пітьми.
Як побачити знайомі
і такі дорогі обриси?
Як насолодитися картинами
2025.07.12
14:16
А літо виставляє слайди:
гаряче сонце та асфальт гарячий;
із льодом склянку і мохіто...
Лиш думкою несешся в мандри.
Суцільна спека нині влітку,
а дощ, як зваба, вдалині маячить.
У нас ні краплі, лиш сушарка
гаряче сонце та асфальт гарячий;
із льодом склянку і мохіто...
Лиш думкою несешся в мандри.
Суцільна спека нині влітку,
а дощ, як зваба, вдалині маячить.
У нас ні краплі, лиш сушарка
2025.07.12
13:54
в очах моїх ти
в очах моїх ти
в очах моїх ти ще на порозі
нумо зайдім іще для чогось
іще для чогось іще для чогось
в очах моїх ти
в очах моїх ти
в очах моїх ти
в очах моїх ти ще на порозі
нумо зайдім іще для чогось
іще для чогось іще для чогось
в очах моїх ти
в очах моїх ти
2025.07.12
12:38
Нехай мене Зоська про вірш не просить,
Бо коли Зоська до вітчизни верне,
То квітка кожна вірш проголосить,
Зіронька кожна заспіває напевне.
Допоки квітка розквітне,
Допоки зіронька в леті,
Слухай, бо то щонайкращі поети.
Зірки блакитні, рожеві квіт
Бо коли Зоська до вітчизни верне,
То квітка кожна вірш проголосить,
Зіронька кожна заспіває напевне.
Допоки квітка розквітне,
Допоки зіронька в леті,
Слухай, бо то щонайкращі поети.
Зірки блакитні, рожеві квіт
2025.07.12
10:12
Якось незрозуміло…
Ось він ще зовсім маленький хлопчик. Утім, відчуває себе центром Всесвіту, навколо якого обертаються тато, мама, бабуся і навіть пухнастий песик Віскі…
Вони живуть у сивому будинку в самісінькому центрі чарівного міста.
Оточують його
2025.07.12
09:50
річний український воїн Костянтин втратив на війні обидві ноги…
Але саме там знайшов своє кохання - Ірину.
Миру і любові молодому подружжю!
Війна - це свіжі хрести,
це сльози, біль і руїни…
Ірина і Костянтин,
Костянтин та Ірина.
Але саме там знайшов своє кохання - Ірину.
Миру і любові молодому подружжю!
Війна - це свіжі хрести,
це сльози, біль і руїни…
Ірина і Костянтин,
Костянтин та Ірина.
2025.07.12
07:39
В Парижі люди слухають Бізе,
У Римі носять вітчизняні кеди.
А в мене вже давно інакше все -
Четвертий рік я слухаю "шахеди".
Хоча відвідувати хочу теж
Борделі дорогі, кафе гостинні.
Базікають експерти з соцмереж:
У Римі носять вітчизняні кеди.
А в мене вже давно інакше все -
Четвертий рік я слухаю "шахеди".
Хоча відвідувати хочу теж
Борделі дорогі, кафе гостинні.
Базікають експерти з соцмереж:
2025.07.12
05:15
Хоч задум розумом відхилений
Бував разів, напевно, п’ять, –
Думки, надіями окрилені,
В одному напрямку летять.
Здійснити хочеться задумане
І врешті вирушить мені
До облюбованої Умані
На швидкоплинні вихідні.
Бував разів, напевно, п’ять, –
Думки, надіями окрилені,
В одному напрямку летять.
Здійснити хочеться задумане
І врешті вирушить мені
До облюбованої Умані
На швидкоплинні вихідні.
2025.07.11
21:58
Він писав сценарії для тупих серіалів,
а вночі мріяв про справжню прозу.
Ці мрії були як утрачена Атлантида,
як підземна течія, непомітна назовні.
І ось він відчув, як його талант
стирається, як він перестає
бути самим собою, митець
уже не здат
а вночі мріяв про справжню прозу.
Ці мрії були як утрачена Атлантида,
як підземна течія, непомітна назовні.
І ось він відчув, як його талант
стирається, як він перестає
бути самим собою, митець
уже не здат
2025.07.11
18:19
Ти наступила, як наступає на крила метелика вітер.
Легкість приборкана. Попіл весни у спалених дотиках квітів.
Місячним сяйвом до спраглої згуби намокла цнотливість паперу,
чайною хаткою серце чекає ходи церемонної. Ще раз
сад розібрався, він вивчив
Легкість приборкана. Попіл весни у спалених дотиках квітів.
Місячним сяйвом до спраглої згуби намокла цнотливість паперу,
чайною хаткою серце чекає ходи церемонної. Ще раз
сад розібрався, він вивчив
2025.07.11
06:20
Прохолодні туманності
Повсякденних світань, –
Відчуття первозданності
Вберегла глухомань.
Відчуття безконечності
Найглухіших боліт,
Де від всіх суперечностей
Ізольований світ.
Повсякденних світань, –
Відчуття первозданності
Вберегла глухомань.
Відчуття безконечності
Найглухіших боліт,
Де від всіх суперечностей
Ізольований світ.
2025.07.11
05:53
Метушня й штовхання ліктем
У кольоровій веремії
Явиться на зламі блиском
Інша сцена за хвилину
В темній самоті зійшло
Був ключем калейдоскоп
У кольоровій веремії
Явиться на зламі блиском
Інша сцена за хвилину
В темній самоті зійшло
Був ключем калейдоскоп
2025.07.11
00:03
Кожне світило вважає, що світ має обертатися довкола нього.
Де ванька напаскудив – там і «русскій дух».
Велика брехня – спосіб реалізації великої політики.
Ті, що не зупинили зло, так само за нього відповідальні.
Велич у спадок не передається,
2025.07.10
21:40
Опадає цвіт безнадійно,
Опадає цвіт, як любов.
Опадає цвіт, як події,
Що хитають твердині основ.
Опадає цвіт прямо в серце
І кривавий лишає слід.
Поцілунком цвіт озоветься,
Опадає цвіт, як любов.
Опадає цвіт, як події,
Що хитають твердині основ.
Опадає цвіт прямо в серце
І кривавий лишає слід.
Поцілунком цвіт озоветься,
2025.07.10
14:10
Стара Планина – лісом криті гори,
лунає мило поряд… саксофон.
До горизонту тепле, синє море
і раптом – голос скрипки їм у тон!
Легенький вітер пестить сосен віти,
метелики вальсують поміж крон…
У розпалі гаряче мирне літо,
лунає мило поряд… саксофон.
До горизонту тепле, синє море
і раптом – голос скрипки їм у тон!
Легенький вітер пестить сосен віти,
метелики вальсують поміж крон…
У розпалі гаряче мирне літо,
2025.07.10
13:42
Мені уже двічі по віку Христа,
то що я від інших ще хочу?
Пора вже туди, де зоря золота
завершує долю пророчу.
Де Бог заколисує тишу небес
утомленим сонцем в зеніті,
де праведний порох в час тління воскрес
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...то що я від інших ще хочу?
Пора вже туди, де зоря золота
завершує долю пророчу.
Де Бог заколисує тишу небес
утомленим сонцем в зеніті,
де праведний порох в час тління воскрес
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.04.24
2024.08.04
2024.05.20
2023.12.07
2023.02.18
2022.12.19
2022.11.19
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Ярослав Чорногуз (1963) /
Поеми
Світло кохання (корона сонетів (ІХ-й вінок )*
І (ІХ)
Це наслання з диявольських куліс,
Метелик мов, од сяєва осліпши,
Я полетів на чари світлих рис
Лиця твого, для мене - щонайліпших.
Вгорі лунало слово: «Стережись!» -
В красиве небо линучи найглибше,
Кохання зомбі випурхнув увись,
Порозсипав, як візерунки, вірші.
Та не шкодую. То були часи,
Коли душа знялася над землею,
Шукаючи гармонії й краси.
Хоч спогад болісний про все отеє
Стріли уламком у єстві засів,
Сотає кров із ніжності моєї.
ІІ (ІХ)
Сотає кров із ніжності моєї,
Думок сумних невидимий ланцюг.
Любове, чом ти плавишся зорею
Над обрієм згасаючи навкруг?
Бо досягла свойого апогею
І хилишся поволі в темний луг?
Тебе, мов спогад-блискітку приклею
Собі на мапу зоряну малу.
А як раніш те полум`я палало!
Аж небеса коханням налились,
Запломеніли від мойого шалу…
Але тепер вони холодні скрізь.
- Ну й добре, - раптом серце підказало.
Ізнову Чорнобог мене заніс?
ІІІ (ІХ)
Ізнову Чорнобог мене заніс
У чорноту, лише зісподу білу,
Привітністю водив усе за ніс,
На струнах серця граючи щосили.
Він говорив завжди галантно: «Please»,
Заходив збоку, залітав із тилу…
Його ж солдати – сам зникав кудись –
Мою ту недовіру потрощили.
Та істини момент настав тепер –
Десь утекли облуди фарисеї…
І промінь сонця всю неправду стер…
Ікар кохання – до мети своєї
Наосліп лине між небесних сфер,
В омріяні захмарні емпіреї.
Please – будь ласка, (англ.)
ІV (ІХ)
В омріяні захмарні емпіреї
Здитинілий полинув наївняк.
Йому у душу заповзла змією
Мегера, схожа на Богиню… Так
Піддатися цим чарам міг і де я?
Керованою лялькою відтак,
Засліплений черговим став трофеєм -
Кохання добровільний неборак.
Зате уже намріявся ось поти…
А віршів натворив, пісень – аж диск!
Для музики такі щемливі ноти
Із серця вирвались – ти подивись.
Й не міг це почуття перебороти –
Як солодко. Щасливий, мов Паріс!
V (ІХ)
Як солодко. Щасливий, мов Паріс
На рік чи два здобув твою довіру
Я над собою у коханні ріс…
Вже й ти мені освідчилася щиро.
Згадалося – тебе між двох беріз
Відзняв, немов душі свого кумира.
Твій розквіт буде пам`яттю колись,
Коли буденщина обсяде сіра.
Ну а тепер навколо – гіркота
І до моїх поезії есеїв
Полин сумні все пахощі впліта…
О, добре, що суворий був із нею!
Побачив бо, кохана щось – не та,
Уявою плекаю цю ідею.
VІ (ІХ)
Уявою плекаю цю ідею
Мов статую – із голови до ніг –
Вирізьблюю наснагою всією –
Твої: жест, поступ, сонцесяйний сміх…
Ліплю Кассандру віщу, не Цірцею.
І настрій радісний мене обліг.
Ти – ніби справжня донька Прометея,
Несеш добро для земляків своїх.
Чатує зло на тебе. Правду голу
Здолать дарма, бо біс – як сів, то й зліз,
Бо мужністю всі підступи зборола…
Дорогоцінний людству мій сюрприз –
Це завдяки тобі, о ясночола,
Живу у світі, де немає сліз.
VІІ (ІХ)
Живу у світі, де немає сліз,
Мов стала зовсім інша ти неначе –
Клубок давкий од щастя горло стис,
Хіба, скажи, від цього воїн плаче?
Бо не розтоплений на сонці віск,
Зітхне собі: фортунить нам, козаче -
Як Гете: Мить прекрасна, зупинись!
Тягнися вічністю серцям гарячим!
А прийде час випробувань і лих –
Долаймо разом те поріддя злеє,
Щоб ворог переможений затих…
Борнею загартуються цією
Любові почуття. Твій чую сміх –
Тривай іще, кохання епопеє.
VІІІ (ІХ)
Тривай іще, кохання епопеє,
Своє між нас продовження знайди.
Хай дивовижні коси Лорелеї
Оповивають, ніби назавжди.
Я розчинюсь в очах чарівних феї,
Як зацвітатимуть навкруг сади.
Під пестощами чарівниці меї
Жагу втолю, мов легінь молодий.
Ну що, намріявся? Прокинься, врешті,
Понабігали хмари вороні,
Аж розчепірили небесні клешні…
Оманою солодкої брехні
Спеленані всі миті ці справдешні –
Не хочеться і правди вже мені.
ІХ (ІХ)
Не хочеться і правди вже мені -
Пливти за течією ми готові
Ще й істину втопити у вині
Тенетами облудної любові.
Напівреальність ілюзорних снів
Де наркотичні видива «чудові» -
Звиваються, ядучо-чарівні,
Мов змії між словесної полови.
О блискавко, брехню навпіл розріж,
Тих привидів осатанілу зграю
Порозганяй по закутках скоріш -
Хай прийде мить світанку нам святая.
(А потім знов – диявольський крутіж!) -
Я так тихенько, пошепки благаю.
Х (ІХ)
Я так тихенько, пошепки благаю,
Але життям спонуканий жену
Себе із сатанинського сараю
І розумію, що люблю жону.
Бо лиш вона терпіння справжнє має…
В думках прогнать облуду навісну
Її душа поможе золотая,
На вік увесь розвіяти ману.
Напевно, ще настане мить содому,
Коли мій дух ітиме по стерні,
Зустрінувши спокусу невідому…
Та знайде силу відповісти: «Ні!»
Тяжітиме усе ж до свого дому -
Минуть нехай навіки дні сумні.
ХІ (ІХ)
Минуть нехай навіки дні сумні
Бодай же їх! Нелегко оминути
Ристалище душевної борні,
Неждані лиха, мимовільну скруту.
Та сподіваюся, що навесні
Моя любов, напастями зігнута,
Підніметься, позбудеться мани,
Прозріє і недолі скине пута.
Ну а отой несправжності намул
На дно душі потроху осідає,
Лишивши чисту течію саму…
Вже розтає мара поволі злая,
Даремно – світу свідчу усьому –
Все тішуся оцим несправжнім раєм.
ХІІ (ІХ)
Все тішуся оцим несправжнім раєм
Чимало років. Ох, цікавий час –
Я назавжди його запам`ятаю,
Хоч кожен власним шляхом йде із нас.
Це – павутина світова отая
Звела митцям повітряний Парнас.
Витав у інтернеті спершу скраю.
Тоді центріше вже натхнення пас.
Та не жалкую. Добре збагатився -
Наївся знань. Побачив біль і гнів
Й коли в Богині Образі чортиця
Підігрує блискуче Сатані –
Обплутує ця «мавка світлолиця» –
Обіймами підступної брехні.
ХІІІ (ІХ)
…Хто в коханні не знається,
Той горя не знає.
З народної пісні.
Обіймами підступної брехні
Моя уява бідная пустує -
Усотує так видива чумні
У душу заколисану, сліпую.
Що платить данину самотині.
І рвуть її, неначе вітер – тую,
Слова любові, ніби маячні,
Мов пустоцвіти, нарожденні всує.
Не знай кохання – мовиться в піснях,
Народ амурних телепнів навчає,
Од ейфорії там «поїхав дах».
Ціна прозріння – вельми дорогая.
Буває смерть вкорочує той шлях,
Коли полуда очі закриває.
ХІV (ІХ)
Коли полуда очі закриває
Злітається ізвідусюди аж
Нечиста сила, наче навісная,
І відьом починається шабаш.
Сповзлися змії, чорняки до гаю,
Уходять упирі у танці в раж.
А королевою там обирають…
Кого? Невже? Цей вечір, музо, Ваш.
Усе те світле – певно, оболонка.
На неї тільки спробуй, замахнись…
Чадра стосунків надірветься тонко
Й одкриє суть – тут балом править біс.
Любов оця – душі страшна воронка,
Це - наслання з диявольських куліс.
ІХ-й Магістрал
Це наслання з диявольських куліс
Сотає кров із ніжності моєї,
Ізнову Чорнобог мене заніс
В омріяні захмарні емпіреї.
Як солодко. Щасливий, мов Паріс,
Уявою плекаю цю ідею,
Живу у світі, де немає сліз,
Тривай іще, кохання епопеє.
Не хочеться і правди вже мені,
Я так тихенько, пошепки благаю -
Минуть нехай навіки дні сумні –
Все тішуся оцим несправжнім раєм,
Обіймами підступної брехні,
Коли полуда очі закриває.
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Світло кохання (корона сонетів (ІХ-й вінок )*

Це наслання з диявольських куліс,
Метелик мов, од сяєва осліпши,
Я полетів на чари світлих рис
Лиця твого, для мене - щонайліпших.
Вгорі лунало слово: «Стережись!» -
В красиве небо линучи найглибше,
Кохання зомбі випурхнув увись,
Порозсипав, як візерунки, вірші.
Та не шкодую. То були часи,
Коли душа знялася над землею,
Шукаючи гармонії й краси.
Хоч спогад болісний про все отеє
Стріли уламком у єстві засів,
Сотає кров із ніжності моєї.
ІІ (ІХ)
Сотає кров із ніжності моєї,
Думок сумних невидимий ланцюг.
Любове, чом ти плавишся зорею
Над обрієм згасаючи навкруг?
Бо досягла свойого апогею
І хилишся поволі в темний луг?
Тебе, мов спогад-блискітку приклею
Собі на мапу зоряну малу.
А як раніш те полум`я палало!
Аж небеса коханням налились,
Запломеніли від мойого шалу…
Але тепер вони холодні скрізь.
- Ну й добре, - раптом серце підказало.
Ізнову Чорнобог мене заніс?
ІІІ (ІХ)
Ізнову Чорнобог мене заніс
У чорноту, лише зісподу білу,
Привітністю водив усе за ніс,
На струнах серця граючи щосили.
Він говорив завжди галантно: «Please»,
Заходив збоку, залітав із тилу…
Його ж солдати – сам зникав кудись –
Мою ту недовіру потрощили.
Та істини момент настав тепер –
Десь утекли облуди фарисеї…
І промінь сонця всю неправду стер…
Ікар кохання – до мети своєї
Наосліп лине між небесних сфер,
В омріяні захмарні емпіреї.
Please – будь ласка, (англ.)
ІV (ІХ)
В омріяні захмарні емпіреї
Здитинілий полинув наївняк.
Йому у душу заповзла змією
Мегера, схожа на Богиню… Так
Піддатися цим чарам міг і де я?
Керованою лялькою відтак,
Засліплений черговим став трофеєм -
Кохання добровільний неборак.
Зате уже намріявся ось поти…
А віршів натворив, пісень – аж диск!
Для музики такі щемливі ноти
Із серця вирвались – ти подивись.
Й не міг це почуття перебороти –
Як солодко. Щасливий, мов Паріс!
V (ІХ)
Як солодко. Щасливий, мов Паріс
На рік чи два здобув твою довіру
Я над собою у коханні ріс…
Вже й ти мені освідчилася щиро.
Згадалося – тебе між двох беріз
Відзняв, немов душі свого кумира.
Твій розквіт буде пам`яттю колись,
Коли буденщина обсяде сіра.
Ну а тепер навколо – гіркота
І до моїх поезії есеїв
Полин сумні все пахощі впліта…
О, добре, що суворий був із нею!
Побачив бо, кохана щось – не та,
Уявою плекаю цю ідею.
VІ (ІХ)
Уявою плекаю цю ідею
Мов статую – із голови до ніг –
Вирізьблюю наснагою всією –
Твої: жест, поступ, сонцесяйний сміх…
Ліплю Кассандру віщу, не Цірцею.
І настрій радісний мене обліг.
Ти – ніби справжня донька Прометея,
Несеш добро для земляків своїх.
Чатує зло на тебе. Правду голу
Здолать дарма, бо біс – як сів, то й зліз,
Бо мужністю всі підступи зборола…
Дорогоцінний людству мій сюрприз –
Це завдяки тобі, о ясночола,
Живу у світі, де немає сліз.
VІІ (ІХ)
Живу у світі, де немає сліз,
Мов стала зовсім інша ти неначе –
Клубок давкий од щастя горло стис,
Хіба, скажи, від цього воїн плаче?
Бо не розтоплений на сонці віск,
Зітхне собі: фортунить нам, козаче -
Як Гете: Мить прекрасна, зупинись!
Тягнися вічністю серцям гарячим!
А прийде час випробувань і лих –
Долаймо разом те поріддя злеє,
Щоб ворог переможений затих…
Борнею загартуються цією
Любові почуття. Твій чую сміх –
Тривай іще, кохання епопеє.
VІІІ (ІХ)
Тривай іще, кохання епопеє,
Своє між нас продовження знайди.
Хай дивовижні коси Лорелеї
Оповивають, ніби назавжди.
Я розчинюсь в очах чарівних феї,
Як зацвітатимуть навкруг сади.
Під пестощами чарівниці меї
Жагу втолю, мов легінь молодий.
Ну що, намріявся? Прокинься, врешті,
Понабігали хмари вороні,
Аж розчепірили небесні клешні…
Оманою солодкої брехні
Спеленані всі миті ці справдешні –
Не хочеться і правди вже мені.
ІХ (ІХ)
Не хочеться і правди вже мені -
Пливти за течією ми готові
Ще й істину втопити у вині
Тенетами облудної любові.
Напівреальність ілюзорних снів
Де наркотичні видива «чудові» -
Звиваються, ядучо-чарівні,
Мов змії між словесної полови.
О блискавко, брехню навпіл розріж,
Тих привидів осатанілу зграю
Порозганяй по закутках скоріш -
Хай прийде мить світанку нам святая.
(А потім знов – диявольський крутіж!) -
Я так тихенько, пошепки благаю.
Х (ІХ)
Я так тихенько, пошепки благаю,
Але життям спонуканий жену
Себе із сатанинського сараю
І розумію, що люблю жону.
Бо лиш вона терпіння справжнє має…
В думках прогнать облуду навісну
Її душа поможе золотая,
На вік увесь розвіяти ману.
Напевно, ще настане мить содому,
Коли мій дух ітиме по стерні,
Зустрінувши спокусу невідому…
Та знайде силу відповісти: «Ні!»
Тяжітиме усе ж до свого дому -
Минуть нехай навіки дні сумні.
ХІ (ІХ)
Минуть нехай навіки дні сумні
Бодай же їх! Нелегко оминути
Ристалище душевної борні,
Неждані лиха, мимовільну скруту.
Та сподіваюся, що навесні
Моя любов, напастями зігнута,
Підніметься, позбудеться мани,
Прозріє і недолі скине пута.
Ну а отой несправжності намул
На дно душі потроху осідає,
Лишивши чисту течію саму…
Вже розтає мара поволі злая,
Даремно – світу свідчу усьому –
Все тішуся оцим несправжнім раєм.
ХІІ (ІХ)
Все тішуся оцим несправжнім раєм
Чимало років. Ох, цікавий час –
Я назавжди його запам`ятаю,
Хоч кожен власним шляхом йде із нас.
Це – павутина світова отая
Звела митцям повітряний Парнас.
Витав у інтернеті спершу скраю.
Тоді центріше вже натхнення пас.
Та не жалкую. Добре збагатився -
Наївся знань. Побачив біль і гнів
Й коли в Богині Образі чортиця
Підігрує блискуче Сатані –
Обплутує ця «мавка світлолиця» –
Обіймами підступної брехні.
ХІІІ (ІХ)
…Хто в коханні не знається,
Той горя не знає.
З народної пісні.
Обіймами підступної брехні
Моя уява бідная пустує -
Усотує так видива чумні
У душу заколисану, сліпую.
Що платить данину самотині.
І рвуть її, неначе вітер – тую,
Слова любові, ніби маячні,
Мов пустоцвіти, нарожденні всує.
Не знай кохання – мовиться в піснях,
Народ амурних телепнів навчає,
Од ейфорії там «поїхав дах».
Ціна прозріння – вельми дорогая.
Буває смерть вкорочує той шлях,
Коли полуда очі закриває.
ХІV (ІХ)
Коли полуда очі закриває
Злітається ізвідусюди аж
Нечиста сила, наче навісная,
І відьом починається шабаш.
Сповзлися змії, чорняки до гаю,
Уходять упирі у танці в раж.
А королевою там обирають…
Кого? Невже? Цей вечір, музо, Ваш.
Усе те світле – певно, оболонка.
На неї тільки спробуй, замахнись…
Чадра стосунків надірветься тонко
Й одкриє суть – тут балом править біс.
Любов оця – душі страшна воронка,
Це - наслання з диявольських куліс.
ІХ-й Магістрал
Це наслання з диявольських куліс
Сотає кров із ніжності моєї,
Ізнову Чорнобог мене заніс
В омріяні захмарні емпіреї.
Як солодко. Щасливий, мов Паріс,
Уявою плекаю цю ідею,
Живу у світі, де немає сліз,
Тривай іще, кохання епопеє.
Не хочеться і правди вже мені,
Я так тихенько, пошепки благаю -
Минуть нехай навіки дні сумні –
Все тішуся оцим несправжнім раєм,
Обіймами підступної брехні,
Коли полуда очі закриває.
*Попередні вінки корони сонетів "Світло кохання" можна прочитати ось тут:
http://maysterni.com/publication.php?id=130971
http://maysterni.com/publication.php?id=131004
http://maysterni.com/publication.php?id=131046
http://maysterni.com/publication.php?id=131066
http://maysterni.com/publication.php?id=131101
http://maysterni.com/publication.php?id=131169
http://maysterni.com/publication.php?id=131204
http://maysterni.com/editpublication.php?id=131258
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію