ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Тамара Шкіндер
2019.11.14 15:15
Сідає сонце. Мов ченці, дерева
До неба голі руки простягли.
І жовті хмари, як загривок лева,
Над обрієм низенько прилягли.

Минулий день втікає від спокуси
Земних принад - пірнув за горизонт...
Луг вкритий оксамитовим обрусом.

Юрій Сидорів
2019.11.14 12:45
Змінності не збороти.
Згаснуть у заметілі
Осені катафоти -
Жовті, червоні, білі.

Скриються "габарити" -
Парних вогнів сигнали.
Марно себе корити:

Олександр Сушко
2019.11.14 06:18
Хоч у венах голки - обманув таки я лікарів,
Полетів на могили святих крізь прочинену браму.
Запечалені спогади в льолях утрачених мрій,-
Там немає ні доні, ні батька, ні сивої мами.

Є глуха самота і пелюстя поламаних рож,
Горепад проминув. Скоро че

Віктор Кучерук
2019.11.14 05:52
Г. С...
Ти мене стражденного не любиш,
Хоч до тебе жадібно приник,
Бо зімкнула невситимі губи
І відводиш погляд зримо вбік.
Стримано й вимогливо долоні
Упираєш у мої вуста,
Мов будуєш поміж нас заслони

Микола Соболь
2019.11.14 05:33
Це шелест опалого листя

Зцілив мою душу сьогодні,
Здається, дістав із безодні…

Ось небо всміхається чисте,

Біжать у блакиті високій,

Іван Потьомкін
2019.11.13 22:01
Прости мені, Боже, дитячу провину.
Було по війні це, в голодну годину.
Крім Отченашу, не знав я тоді,
Що птахи, як люди, теж у біді.
У пошуках марних що-небудь поїсти
Я ліз на дерева, шукаючи гнізда.
Я брав лише яйця і їх випивав,
Пташенят голопузи

Юлія Радченко
2019.11.13 20:49
Та перша зустріч із ним, як і остання, здається була спонтанна.
Твій божевільний янгол із крові й плоті, його подоба в мені двоїться.
Весною пахло в ту ніч у ліжку й на простирадлах цвіли каштани.
Я відчувала його вогонь на твоїх плечах. Ти казав «Ду

Олександр Сушко
2019.11.13 19:34
Я таки, панянки, пришелепа,
Розуму нема, хоч вік прожив.
У жінок усе таке як треба,
Не таке як треба у мужів.

Точені у мавки ноженята,
Гордовито вип'ячена грудь.
А у мене вухо волохате,

Сонячна Принцеса
2019.11.13 17:04
На твоєму березі вже осінь...
Надзвичайна -
ніжно-золота.
Іі сонце у моім волоссі -
як цілунок перший на устах.

На моєму березі -
тумани,

Сергій Губерначук
2019.11.13 15:48
На слові "ніколи" замкнулося коло.
Моя аномалія – ніби Австралія.
Могло б моє серце поїхати в Грецію.
І вже до печінки дісталися б інки.
Мізки б захотіли в часи до Аттіли.
Та тіло по спину впряглось в Україну.

Чому я не вірю у смерть ніколи?

Тетяна Левицька
2019.11.13 14:39
А чи варто з тим дружити,
хто ножа стромляє в спину.
Друг не той, що оковиту
наливає в чорну днину.

Не дратуйся, май терпіння,
не суди щоразу інших.
Нащо кидатись камінням,

Микола Дудар
2019.11.13 12:25
Ти вибираєш "не плакати"
Я вибираю твій сміх
На "ельдорадо" потрапити -
Буде, їй-богу, не гріх…
Наші з тобою коштовності -
Щирість і вірність обох
Щодо і жертв, і жертовності
Тут не про Сина, як Бог…

Петро Скоропис
2019.11.13 11:06
О, радосте моя, кільчастий дим!
Ні клопотів, ані керунку.
Які запросини до смутку.
Я полюбив свій дерев'яний дім.

Західне сонце пестить піч, ослін,
недопалок, затерплі пальці.
У синій дим обмотуються п'яльці

Тамара Шкіндер
2019.11.13 10:44
Скільки незгод - розбігаються очі.
Тільки чомусь я відчайно не хочу
Правду і кривду зливати в одне.
Не продихне

Світ цей лукавий, тривожно-сумнівний,
Де у "цукерки" закладено міни
Та підміняється всує святе.

Олександр Сушко
2019.11.13 09:54
Я воюю за Неньку, черпаючи ложкою борщ,
Гладжу перса коханій у ліжку з м'якеньким матрасом.
Перемога вже близько! І ти так воюєш? Отож.
НавзаЄм рукопашної - з тещею точаться ляси.

Ох війна і тяжка! Набираю потроху ваги,
Обирати між салом і шинкою

Віктор Кучерук
2019.11.13 08:38
Уже б давно забув про самоту

І жур на муку крадькома не множив,

Якби не був закоханим в оту,

Котра на мрію нездійсненну схожа.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поеми):

Писака Писав
2019.11.07

Ігор Якименко
2019.07.12

Сергій Губерначук
2019.07.07

Зоя Войтович
2019.04.04

Костянтин Головко
2018.09.05

Томаш Кучерук
2018.06.04

Юлія Новікова Сидоренко
2017.11.11






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Ярослав Чорногуз (1963) / Поеми

 Світло кохання (корона сонетів (ІХ-й вінок )*
Образ твору І (ІХ)

Це наслання з диявольських куліс,
Метелик мов, од сяєва осліпши,
Я полетів на чари світлих рис
Лиця твого, для мене - щонайліпших.

Вгорі лунало слово: «Стережись!» -
В красиве небо линучи найглибше,
Кохання зомбі випурхнув увись,
Порозсипав, як візерунки, вірші.

Та не шкодую. То були часи,
Коли душа знялася над землею,
Шукаючи гармонії й краси.

Хоч спогад болісний про все отеє
Стріли уламком у єстві засів,
Сотає кров із ніжності моєї.

ІІ (ІХ)

Сотає кров із ніжності моєї,
Думок сумних невидимий ланцюг.
Любове, чом ти плавишся зорею
Над обрієм згасаючи навкруг?

Бо досягла свойого апогею
І хилишся поволі в темний луг?
Тебе, мов спогад-блискітку приклею
Собі на мапу зоряну малу.

А як раніш те полум`я палало!
Аж небеса коханням налились,
Запломеніли від мойого шалу…

Але тепер вони холодні скрізь.
- Ну й добре, - раптом серце підказало.
Ізнову Чорнобог мене заніс?

ІІІ (ІХ)

Ізнову Чорнобог мене заніс
У чорноту, лише зісподу білу,
Привітністю водив усе за ніс,
На струнах серця граючи щосили.

Він говорив завжди галантно: «Please»,
Заходив збоку, залітав із тилу…
Його ж солдати – сам зникав кудись –
Мою ту недовіру потрощили.

Та істини момент настав тепер –
Десь утекли облуди фарисеї…
І промінь сонця всю неправду стер…

Ікар кохання – до мети своєї
Наосліп лине між небесних сфер,
В омріяні захмарні емпіреї.

Please – будь ласка, (англ.)

ІV (ІХ)

В омріяні захмарні емпіреї
Здитинілий полинув наївняк.
Йому у душу заповзла змією
Мегера, схожа на Богиню… Так

Піддатися цим чарам міг і де я?
Керованою лялькою відтак,
Засліплений черговим став трофеєм -
Кохання добровільний неборак.

Зате уже намріявся ось поти…
А віршів натворив, пісень – аж диск!
Для музики такі щемливі ноти

Із серця вирвались – ти подивись.
Й не міг це почуття перебороти –
Як солодко. Щасливий, мов Паріс!

V (ІХ)

Як солодко. Щасливий, мов Паріс
На рік чи два здобув твою довіру
Я над собою у коханні ріс…
Вже й ти мені освідчилася щиро.

Згадалося – тебе між двох беріз
Відзняв, немов душі свого кумира.
Твій розквіт буде пам`яттю колись,
Коли буденщина обсяде сіра.

Ну а тепер навколо – гіркота
І до моїх поезії есеїв
Полин сумні все пахощі впліта…

О, добре, що суворий був із нею!
Побачив бо, кохана щось – не та,
Уявою плекаю цю ідею.

VІ (ІХ)

Уявою плекаю цю ідею
Мов статую – із голови до ніг –
Вирізьблюю наснагою всією –
Твої: жест, поступ, сонцесяйний сміх…

Ліплю Кассандру віщу, не Цірцею.
І настрій радісний мене обліг.
Ти – ніби справжня донька Прометея,
Несеш добро для земляків своїх.

Чатує зло на тебе. Правду голу
Здолать дарма, бо біс – як сів, то й зліз,
Бо мужністю всі підступи зборола…

Дорогоцінний людству мій сюрприз –
Це завдяки тобі, о ясночола,
Живу у світі, де немає сліз.

VІІ (ІХ)

Живу у світі, де немає сліз,
Мов стала зовсім інша ти неначе –
Клубок давкий од щастя горло стис,
Хіба, скажи, від цього воїн плаче?

Бо не розтоплений на сонці віск,
Зітхне собі: фортунить нам, козаче -
Як Гете: Мить прекрасна, зупинись!
Тягнися вічністю серцям гарячим!

А прийде час випробувань і лих –
Долаймо разом те поріддя злеє,
Щоб ворог переможений затих…

Борнею загартуються цією
Любові почуття. Твій чую сміх –
Тривай іще, кохання епопеє.

VІІІ (ІХ)

Тривай іще, кохання епопеє,
Своє між нас продовження знайди.
Хай дивовижні коси Лорелеї
Оповивають, ніби назавжди.

Я розчинюсь в очах чарівних феї,
Як зацвітатимуть навкруг сади.
Під пестощами чарівниці меї
Жагу втолю, мов легінь молодий.

Ну що, намріявся? Прокинься, врешті,
Понабігали хмари вороні,
Аж розчепірили небесні клешні…

Оманою солодкої брехні
Спеленані всі миті ці справдешні –
Не хочеться і правди вже мені.

ІХ (ІХ)

Не хочеться і правди вже мені -
Пливти за течією ми готові
Ще й істину втопити у вині
Тенетами облудної любові.

Напівреальність ілюзорних снів
Де наркотичні видива «чудові» -
Звиваються, ядучо-чарівні,
Мов змії між словесної полови.

О блискавко, брехню навпіл розріж,
Тих привидів осатанілу зграю
Порозганяй по закутках скоріш -

Хай прийде мить світанку нам святая.
(А потім знов – диявольський крутіж!) -
Я так тихенько, пошепки благаю.

Х (ІХ)

Я так тихенько, пошепки благаю,
Але життям спонуканий жену
Себе із сатанинського сараю
І розумію, що люблю жону.

Бо лиш вона терпіння справжнє має…
В думках прогнать облуду навісну
Її душа поможе золотая,
На вік увесь розвіяти ману.

Напевно, ще настане мить содому,
Коли мій дух ітиме по стерні,
Зустрінувши спокусу невідому…

Та знайде силу відповісти: «Ні!»
Тяжітиме усе ж до свого дому -
Минуть нехай навіки дні сумні.

ХІ (ІХ)

Минуть нехай навіки дні сумні
Бодай же їх! Нелегко оминути
Ристалище душевної борні,
Неждані лиха, мимовільну скруту.

Та сподіваюся, що навесні
Моя любов, напастями зігнута,
Підніметься, позбудеться мани,
Прозріє і недолі скине пута.

Ну а отой несправжності намул
На дно душі потроху осідає,
Лишивши чисту течію саму…

Вже розтає мара поволі злая,
Даремно – світу свідчу усьому –
Все тішуся оцим несправжнім раєм.

ХІІ (ІХ)

Все тішуся оцим несправжнім раєм
Чимало років. Ох, цікавий час –
Я назавжди його запам`ятаю,
Хоч кожен власним шляхом йде із нас.

Це – павутина світова отая
Звела митцям повітряний Парнас.
Витав у інтернеті спершу скраю.
Тоді центріше вже натхнення пас.

Та не жалкую. Добре збагатився -
Наївся знань. Побачив біль і гнів
Й коли в Богині Образі чортиця

Підігрує блискуче Сатані –
Обплутує ця «мавка світлолиця» –
Обіймами підступної брехні.

ХІІІ (ІХ)
…Хто в коханні не знається,
Той горя не знає.

З народної пісні.

Обіймами підступної брехні
Моя уява бідная пустує -
Усотує так видива чумні
У душу заколисану, сліпую.

Що платить данину самотині.
І рвуть її, неначе вітер – тую,
Слова любові, ніби маячні,
Мов пустоцвіти, нарожденні всує.

Не знай кохання – мовиться в піснях,
Народ амурних телепнів навчає,
Од ейфорії там «поїхав дах».

Ціна прозріння – вельми дорогая.
Буває смерть вкорочує той шлях,
Коли полуда очі закриває.

ХІV (ІХ)

Коли полуда очі закриває
Злітається ізвідусюди аж
Нечиста сила, наче навісная,
І відьом починається шабаш.

Сповзлися змії, чорняки до гаю,
Уходять упирі у танці в раж.
А королевою там обирають…
Кого? Невже? Цей вечір, музо, Ваш.

Усе те світле – певно, оболонка.
На неї тільки спробуй, замахнись…
Чадра стосунків надірветься тонко

Й одкриє суть – тут балом править біс.
Любов оця – душі страшна воронка,
Це - наслання з диявольських куліс.

ІХ-й Магістрал

Це наслання з диявольських куліс
Сотає кров із ніжності моєї,
Ізнову Чорнобог мене заніс
В омріяні захмарні емпіреї.

Як солодко. Щасливий, мов Паріс,
Уявою плекаю цю ідею,
Живу у світі, де немає сліз,
Тривай іще, кохання епопеє.

Не хочеться і правди вже мені,
Я так тихенько, пошепки благаю -
Минуть нехай навіки дні сумні –

Все тішуся оцим несправжнім раєм,
Обіймами підступної брехні,
Коли полуда очі закриває.



*Попередні вінки корони сонетів "Світло кохання" можна прочитати ось тут:

http://maysterni.com/publication.php?id=130971

http://maysterni.com/publication.php?id=131004

http://maysterni.com/publication.php?id=131046

http://maysterni.com/publication.php?id=131066

http://maysterni.com/publication.php?id=131101

http://maysterni.com/publication.php?id=131169

http://maysterni.com/publication.php?id=131204

http://maysterni.com/editpublication.php?id=131258






Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2018-02-18 14:31:55
Переглядів сторінки твору 925
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (5.126 / 5.67)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (5.290 / 5.89)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.783
Потреба в критиці толерантній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми РОМАН У ВІРШАХ
Автор востаннє на сайті 2019.11.13 15:35
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ірина Вовк (М.К./М.К.) [ 2018-02-18 15:08:04 ]
)))...Це ж чудове було б видання: роман у сонетах!!!
По настрою, ніби спалах Літа посеред Зими:)!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ярослав Чорногуз (М.К./М.К.) [ 2018-02-18 16:18:06 ]
Сердечно дякую, дорога посестро Ірино! Книга корона сонетів "Світло кохання" уже побачила світ у видавництві "Харків, Майдан, 2017". Ваше побажання втілене в життя. Якщо бажаєте придбати, то за пару тижнів додрукують мені нову партію і прошу. Бо вже виданих 80 примірників розмели люди вже по всій Україні. І львів"яни теж є серед них. Тільки деталі - у чаті на ФБ, якщо Ви там є.
Дякую за теплі слова! Натхнення!)))


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ірина Вовк (М.К./М.К.) [ 2018-02-18 17:00:22 ]
У чаті мене нема, але, коли Ваша ласка, сповістіть про додруковану партію. Буде гарно мати таку книжку!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ярослав Чорногуз (М.К./М.К.) [ 2018-02-18 17:32:05 ]
Добре, як побажаєте!))


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Василь Світлий (Л.П./М.К.) [ 2018-02-18 15:59:11 ]
"Та не шкодую. То були часи,
Коли душа знялася над землею.."

Трепетні слова, особливий стан душі, в якому твориться дійсно щось вартісне. А про все - ода коханню.

Бажаю нових творчих орбіт Вам, Ярославе.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ярослав Чорногуз (М.К./М.К.) [ 2018-02-18 16:20:02 ]
Сердечно дякую, дорогий Василю. Бажаю і Вам високого лету поетичного над землею і такого ж натхнення!))


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ночі Вітер (Л.П./М.К.) [ 2018-02-18 20:48:58 ]
Вітаю з книгою! І не роздарюй...)))


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ярослав Чорногуз (М.К./М.К.) [ 2018-02-18 23:21:35 ]
А тобі, брате? Що купуватимеш?)))