ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Тамара Шкіндер
2019.11.14 15:15
Сідає сонце. Мов ченці, дерева
До неба голі руки простягли.
І жовті хмари, як загривок лева,
Над обрієм низенько прилягли.

Минулий день втікає від спокуси
Земних принад - пірнув за горизонт...
Луг вкритий оксамитовим обрусом.

Юрій Сидорів
2019.11.14 12:45
Змінності не збороти.
Згаснуть у заметілі
Осені катафоти -
Жовті, червоні, білі.

Скриються "габарити" -
Парних вогнів сигнали.
Марно себе корити:

Олександр Сушко
2019.11.14 06:18
Хоч у венах голки - обманув таки я лікарів,
Полетів на могили святих крізь прочинену браму.
Запечалені спогади в льолях утрачених мрій,-
Там немає ні доні, ні батька, ні сивої мами.

Є глуха самота і пелюстя поламаних рож,
Горепад проминув. Скоро че

Віктор Кучерук
2019.11.14 05:52
Г. С...
Ти мене стражденного не любиш,
Хоч до тебе жадібно приник,
Бо зімкнула невситимі губи
І відводиш погляд зримо вбік.
Стримано й вимогливо долоні
Упираєш у мої вуста,
Мов будуєш поміж нас заслони

Микола Соболь
2019.11.14 05:33
Це шелест опалого листя

Зцілив мою душу сьогодні,
Здається, дістав із безодні…

Ось небо всміхається чисте,

Біжать у блакиті високій,

Іван Потьомкін
2019.11.13 22:01
Прости мені, Боже, дитячу провину.
Було по війні це, в голодну годину.
Крім Отченашу, не знав я тоді,
Що птахи, як люди, теж у біді.
У пошуках марних що-небудь поїсти
Я ліз на дерева, шукаючи гнізда.
Я брав лише яйця і їх випивав,
Пташенят голопузи

Юлія Радченко
2019.11.13 20:49
Та перша зустріч із ним, як і остання, здається була спонтанна.
Твій божевільний янгол із крові й плоті, його подоба в мені двоїться.
Весною пахло в ту ніч у ліжку й на простирадлах цвіли каштани.
Я відчувала його вогонь на твоїх плечах. Ти казав «Ду

Олександр Сушко
2019.11.13 19:34
Я таки, панянки, пришелепа,
Розуму нема, хоч вік прожив.
У жінок усе таке як треба,
Не таке як треба у мужів.

Точені у мавки ноженята,
Гордовито вип'ячена грудь.
А у мене вухо волохате,

Сонячна Принцеса
2019.11.13 17:04
На твоєму березі вже осінь...
Надзвичайна -
ніжно-золота.
Іі сонце у моім волоссі -
як цілунок перший на устах.

На моєму березі -
тумани,

Сергій Губерначук
2019.11.13 15:48
На слові "ніколи" замкнулося коло.
Моя аномалія – ніби Австралія.
Могло б моє серце поїхати в Грецію.
І вже до печінки дісталися б інки.
Мізки б захотіли в часи до Аттіли.
Та тіло по спину впряглось в Україну.

Чому я не вірю у смерть ніколи?

Тетяна Левицька
2019.11.13 14:39
А чи варто з тим дружити,
хто ножа стромляє в спину.
Друг не той, що оковиту
наливає в чорну днину.

Не дратуйся, май терпіння,
не суди щоразу інших.
Нащо кидатись камінням,

Микола Дудар
2019.11.13 12:25
Ти вибираєш "не плакати"
Я вибираю твій сміх
На "ельдорадо" потрапити -
Буде, їй-богу, не гріх…
Наші з тобою коштовності -
Щирість і вірність обох
Щодо і жертв, і жертовності
Тут не про Сина, як Бог…

Петро Скоропис
2019.11.13 11:06
О, радосте моя, кільчастий дим!
Ні клопотів, ані керунку.
Які запросини до смутку.
Я полюбив свій дерев'яний дім.

Західне сонце пестить піч, ослін,
недопалок, затерплі пальці.
У синій дим обмотуються п'яльці

Тамара Шкіндер
2019.11.13 10:44
Скільки незгод - розбігаються очі.
Тільки чомусь я відчайно не хочу
Правду і кривду зливати в одне.
Не продихне

Світ цей лукавий, тривожно-сумнівний,
Де у "цукерки" закладено міни
Та підміняється всує святе.

Олександр Сушко
2019.11.13 09:54
Я воюю за Неньку, черпаючи ложкою борщ,
Гладжу перса коханій у ліжку з м'якеньким матрасом.
Перемога вже близько! І ти так воюєш? Отож.
НавзаЄм рукопашної - з тещею точаться ляси.

Ох війна і тяжка! Набираю потроху ваги,
Обирати між салом і шинкою

Віктор Кучерук
2019.11.13 08:38
Уже б давно забув про самоту

І жур на муку крадькома не множив,

Якби не був закоханим в оту,

Котра на мрію нездійсненну схожа.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поеми):

Писака Писав
2019.11.07

Ігор Якименко
2019.07.12

Сергій Губерначук
2019.07.07

Зоя Войтович
2019.04.04

Костянтин Головко
2018.09.05

Томаш Кучерук
2018.06.04

Юлія Новікова Сидоренко
2017.11.11






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Ярослав Чорногуз (1963) / Поеми

 Світло кохання (корона сонетів (Х-й вінок )*
Образ твору ЧАСТИНА ІІІ

ЛЮБОВ СПРАВДЕШНЯ

Як надійшла любов справдешня,
Хлюпнула пригорщу тепла,
Моя душа, немов черешня,
Понад снігами зацвіла.
Дмитро Павличко

Кохана! Це душа моя — той палімпсест. —
Три роки вже тому, твій образ чарівливий,
І усміх лагідний, і голос твій, і жест —
В душі я записав, зворушений, щасливий...
І хоч виводив час на ній своє писання,
Твій образ знов постав і з ним моє кохання!

Микола Вороний Палімпсест

І (Х)

Коли полуда очі закриває,
Немов кота в прозорому мішку,
Несе тебе зла сила чарівная
Як вітерець – пушиночку легку.

Сам ніби «під шафе» від кровограю
І березень навкруг й старий муркуй*
Кохання пісню шпарко завиває,
Аж сиплеться з вікон по матюку.

Це - Одіссей, прив`язаний до щогли,
Приборкує жадання всі свої,
Сирен почувши… Щоб вони замовкли!

Бо сліз лилися потім ручаї…
Засліплений, глянь – меч висить Дамоклів** –
Нічого ти не бачиш, лиш її.

*Муркуй (авторський неологізм) – муркотун.
**Дамоклів меч - постійна небезпека (з грецької міфології)

ІІ (Х)

Нічого ти не бачиш, лиш її,
Усотуєш оманливе те сяйво,
Яке тебе, неначе короїд,
Зсередини підточує, карає.

А потім тихі марення мої –
Хіба у світі зайвим щось буває?! –
Сонети з них постануть, рубаї.
Ще й образів сплететься ціле майво.

То чом же нарікаєш? Зло, добро
Як ніч і день взаємопроникають…
Невже красуня Мерилін Монро

Була немов Цірцея та лихая?
Хай справедливістю цвіте перо
В тім ореолі світлого розмаю.

ІІІ (Х)

В тім ореолі світлого розмаю,
До мене ти схвильована ідеш.
І сонце ніжним рухом розгортає
Хмарин легких замріяний кортеж.

Аж бризкають-сміються водограї,
Всі розкидають сяйво чарівне ж.
Озоном щастя ллється неокрає,
Прийшла любов окрилена без меж.

Лише тепер вона є у реалі,
Укрита оберегами сім`ї.
Хоч порухи душі недосконалі -

Минув той сон. Звільнилися гаї,
Виблискують, немов небесні далі,
Де радістю дзюркочуть ручаї.

ІV (Х)

Де радістю дзюркочуть ручаї
Й вода джерельна свіжістю холоне,
Я нею душу власну напоїв,
До кришталю* підставивши долоні.

Її немовби витяг із шлеї,
Яку тягла свідомість напівсонна.
Тепер ці володіння – нічиї,
В них повіває вітерець мусонно.

Неправда, що себе вже геть звільнив –
Лиш подих перевів – одпочиваю.
Так хочеться пожити без війни

І протиріч, бо ця стезя кривая
Щезає, оживає дух весни
У сонцем коронованому гаю…

*Кришталю – кришталево чистої води.

V (Х)

У сонцем коронованому гаю
Поволеньки добро моє росте.
Так болісно додому повертаю,
Немов усе душі вікно протер.

Бо в ній – росток, та квітка польовая,
Своє лице відкриє золоте,
Де дощик її щедро поливає –
Вона сміється, пахне і цвіте.

Але ще крук чигає десь на гілці,
Вже вигнались осоти й пирії
Щоб придушити ніжні ті пагінці…

Отож пильнуй завжди, життю радій,
Як збореш зло гуртом, не поодинці –
Зникають раптом прикрощі твої.

VІ (Х)

Зникають раптом прикрощі твої,
Опісля стресів, мордувань душевних.
Як вітру прохолодного повів
У люту спеку пестить нас приємно.

Який солодкий спокій оповив,
Скоривши вмить чарункові своєму.
Відходимо поволі від боїв,
Рядки самі складаються в поему.

На зміну спеці так приходить дощ,
Коли здавалось, що нема їй краю,
Освіжуючи пройми вулиць, площ –

То спрацювала сила гальмівная.
Кажу собі - чола вже більш не морщ –
Вона омріяна – мов зустрічає!

VІІ (Х)

Вона омріяна – мов зустрічає
О скільки радості тобі несе,
Що тонеш сам у цьому дивограю…
Здається, неповторний Джо Дассен

Свою «Love story»* нам оповідає –
Чи не найкращу із його пісень?!
Кохана, як черешня наливная –
Бери, лише цінуй понад усе.

А ти так хащами блукав інету**,
Грибів немов отруєних поїв,
Потрапивши у світові тенета.

Тож мудрим будь, неначе Навої***,
Бо доля поруч ось твоя – поете!
І щастя гімн співають солов`ї!

*Історія одного кохання (англ..) – так називається композиція відомого французького шансоньє Джо Дассена.
**Інету – інтернету (скорочено)
***Навої Алішер – видатний тюркський поет.

VІІІ (Х)

І щастя гімн співають солов`ї
Ріка любові рве усі загати
Усесвіт весь би нею напоїв -
Оцю безмежну просторінь крилату.

Я зір її немеркнучі рої
В нічному небі висіяв багато,
Поставивши на варті коло їх
Атлантів сильних, щоб те все тримати.

Та цим ти дуже сторожко смакуй,
Бо заздрість чорнорота теж чатує -
Просвітить тебе наскрізь, як Пулюй*.

Тож бережи кохану й дорогую
Питання відпадає – метикуй –
А чи душа реалій потребує?
*Пулюй Іван – український винахідник рентгенівського проміння.

ІХ (Х)

А чи душа реалій потребує,
Бо жити тільки мріями – дарма.
Гнуздать життя, немов коня – у збрую,
І хай живе фантазія сама?

Побережу-но кожну мить оцюю,
Допоки не прийшла в літа зима.
Насправді милу, любу, золотую
Я пригорну руками обома.

Але тоді куди подіти мрії? –
Зненацька обрій думкою навис…
Ще й хмарами докірливо сивіє…

Та поміж них стріла раптово – блись! –
Навіщо вже ті видива блідії,
Де запаху немає любих кіс?!

Х (Х)

Де запаху немає любих кіс,
Отам тобі стає вже світ немилий.
Неначе щастя й доля відреклись,
За крок ти опинився від могили.

Лежиш, мов розпростертий, горілиць,
Завмерлий, ніби камінь, оніміло.
Води кохання взять з яких криниць,
Щоб душу напоїла, оживила?!

Та гарні ліки є ось од зневір –
Тут рівновага, спокій порятує –
Спинись. Глибоко дихай. Перевір.

Поклич думками милу, золотую,
Бо знаєш сам – підеш наперекір –
І порожнеча, все життя це – всує.

ХІ (Х)

І порожнеча, все життя це – всує,
Страшенно необхідна самота,
Вона ж, нерідко, й пастку наготує –
Хоч вовком вий – стезя буття – не та.

Бо сам од себе як же утечу я?!
Така, здається, істина проста –
Нести одному ношу нелегкую –
То непосильний би вантаж узяв.

Але той стан буває неминучий
Тут – без питань - під тягарем зігнись –
Прозрінням ізольованість помучить…

Реалу потяг ще тримає вісь,
Даремно думати – зірвався з кручі,
Що котиться помалу під укіс…

ХІІ (Х)

Що котиться помалу під укіс…
Але завважмо – рух буває проти.
Зупиниться тоді на мент* якийсь
І рушить знов, зумівши страх збороти.

Усе ж таки ми разом спромоглись
Піднятися, хоч, може вже усоте.
Цей стукіт рівномірний у коліс –
Життя сім`ї йде рівно, як по нотах.

Нерідко заколисує воно,
Його уже неначе й не цінуєш –
В інету** залітаючи вікно,

Немов наліво… Пасію лихую
Знаходиш, а сп`янілому – одно –
Фантазії наркотик тут рятує.

*Мент – момент.
**Інету – інтернету.

ХІІІ (Х)

Фантазії наркотик тут рятує,
Буває також необхідним він.
Ту ношу дійсності – ох, нелегкую -
Послабить, уповільнить часоплин.

Бо рух отой, спрямований ошую* - .
Всолоджує, захмелює, мов джин.
А потім у реалі детонує
Інфарктами, побільшенням сивин.

Тож витримай оце випробування,
Додать до вроди трохи мужніх рис -
Потрібна річ. Ця битва – не остання…

На меч крицевий духом обернись
І проріди для справжнього кохання -
Омани серця непролазний ліс.
*Ошую – уліво.

ХІV (Х)

Омани серця непролазний ліс
Над ним я птахом піднімусь угору.
Щоб звідти дрібничковими здались
Химери, що уяву живлять хвору.

Нехай тоді пекельний підступ чийсь
Снагу прозрілу в небесах поборе.
Досади лиш осатанілий виск
Мою там супроводить непокору.

Та може, знаю, і стрілу пустить
Мари подоба люта вороная,
Туманом огорнувши хоч на мить…

Все ж силою світанку величайно
Проріжу темряву несамохіть,
Коли полуда очі закриває.

Х-й Магістрал

Коли полуда очі закриває,
Нічого ти не бачиш, лиш її
В тім ореолі світлого розмаю,
Де радістю дзюркочуть ручаї

У сонцем коронованому гаю…
Зникають раптом прикрощі твої,
Вона омріяна – мов зустрічає,
І щастя гімн співають солов`ї.

А чи душа реалій потребує,
Де запаху немає любих кіс?!
І порожнеча, все життя це – всує,

Що котиться помалу під укіс…
Фантазії наркотик тут рятує,
Омани серця непролазний ліс.


*Попередні вінки корони сонетів "Світло кохання" можна прочитати ось тут:

http://maysterni.com/publication.php?id=130971

http://maysterni.com/publication.php?id=131004

http://maysterni.com/publication.php?id=131046

http://maysterni.com/publication.php?id=131066

http://maysterni.com/publication.php?id=131101

http://maysterni.com/publication.php?id=131169

http://maysterni.com/publication.php?id=131204

http://maysterni.com/editpublication.php?id=131258

http://maysterni.com/publication.php?id=131258






Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2018-02-19 23:46:30
Переглядів сторінки твору 555
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (5.126 / 5.67)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (5.290 / 5.89)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.780
Потреба в критиці толерантній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми РОМАН У ВІРШАХ
Автор востаннє на сайті 2019.11.13 15:35
Автор у цю хвилину відсутній