ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Ігор Деркач
2019.09.22 07:18
Не турбую я її ночами
як зорею бачу у вікні,
а прошу у неї вечорами,
щоб уже не снилася мені.

Бо немає спокою у серці,
поки скута тугою душа.
І зневіра ріже без ножа,

Ігор Федів
2019.09.21 17:31
Гілля вітер хитає, хитає…
Хмара у небі лине, пливе…
Дощ дорогою ритм набиває,
І жура огортає мене.
Листя ховає траву у саду,
Узори багряної смальти,
Цією мозаїкою іду,
Кидаю до ніг діаманти.

Микола Соболь
2019.09.21 15:41
Червоний хрест на лінії вогню –
Чиясь остання на життя надія.
Та це війна. Пропалить ПТУР* броню…
Де русаки конвенція* не діє!

Машина дуже швидко догорить.
Метал не має почуття і болю.
Що вбивця відчуває у ту мить,

Ніна Виноградська
2019.09.21 15:32
Розсипається дощ, мов крізь сито, над лісом, полями,
Де узліссями синьо у світ поглядають терни.
Де смарагдове жито ще гріється в осені-мами,
Щоби стати зерном і колоссям вже після весни.

Потихеньку остудять дощі літо геть розпашіле,
Вже картопля в

Матвій Смірнов
2019.09.21 15:28
Я занадто щасливий, щоби справді бути поетом,
Мої рани й рубці загоїлися нівроку,
Роздрукуй мої вірші й відправ у районну газету -
Ту, що вже не виходить з дев’яносто третього року.

Моя кров ламінарна, а нерви на диво міцні,
Моя шкіра товста, мов

Сергій Губерначук
2019.09.21 14:23
Розчавлено лежала долі тінь
тебе святого…
і по ній ходили,
як по землі…
І лиш твоє: "Амінь!"
про існування Бога говорило…

24 березня 1989 р., Київ

Ігор Деркач
2019.09.21 11:56
Як природа блукає по колу,
так і ми – по траві і росі
то обоє у наше ніколи,
то на плаї у лузі, у полі,
у ліси по опалій красі.

Вишиває веселкою небо
на пейзажі свої міражі.

Любов Бенедишин
2019.09.21 11:07
Пробач мені, Боже!
Ця чаша – остання.
І не допоможе
мрій «кровопускання».

Хильнула зневіри,
мов дозу отрути.
Страждання – під шкіру –

Ніна Виноградська
2019.09.21 11:00
Старий Єлєць у день осінній
Убрався в молоді сніги.
І я чекаю на спасіння –
Дитяти крику. О, Боги!

У снах моїх, у породіллі,
Чия свідомість гнана в біль,
Де я неначе у похміллі

Олександр Сушко
2019.09.21 07:34
Я не суддя і не коп,
Вирок - поблажливий докір.
Жлоб - він і в Африці жлоб,
Знайде причину відмовки.

Перша - катма грошенят,
Пенсія теж малувата.
Ти ж бо, поете,- талант!

Віктор Кучерук
2019.09.21 06:25
Пітьму жовтаву і німотну тишу,
І супокій удаваний зірниць
Лиш той талановитіше опише,
Хто світ прекрасний бачить до дрібниць.
Він може буть жадливим самоуком,
Нечутним і невидним поблизу,
Та знати міру кольорам і звукам,
І відчувати запахам межу.

Ніна Виноградська
2019.09.20 18:41
Поглянь, уже ранкові роси,
Сльозою впали на лице.
Стерня колюча, де покоси
Колись були хлібами. Це

Не повернути. Спілий вітер
Поніс твій голос вдалину,
Де яблуня вагітні віти

Іван Потьомкін
2019.09.20 18:02
Свята Земля...
Свята для тих, кому вона -
Ісус, Єрусалим,Віфлеєм,
Назарет, Йордан, Гінасерет...
Та тричі святіша вона тим,
Кому заповідав її Всевишній.
Просто земля, охоча до робочих рук,
Щоб зводить житло, сіяти, садить...

Любов Бенедишин
2019.09.20 17:13
«Вікно» мерехтливе…
І вогник зелений…
Ти, мабуть, щасливий.
І сниш – не про мене.

Чи, може, похмурий?
Та… знатиму звідки?
На клавіатурі –

Микола Соболь
2019.09.20 06:42
Із підвалу не вийти на волю
І не знаєш, чи день там, чи ніч.
Ниє тіло від втоми та болю,
Світить лампа у сорок свіч…

Ти підпишеш, усе, що захочуть,
Кров ніколи не спинить катів.
І ледь жевріють стомлені очі,

Віктор Кучерук
2019.09.20 06:40
Смолоскипами жовтими кленів,
Освітляючи зміряний шлях, –
Наближається осінь до мене,
Як нещастя незборного жах.
Наближається осінь до краю
Отієї сумної межі
За якою зими не буває
Й будуть квітнути весни чужі.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поеми):

Ігор Якименко
2019.07.12

Сергій Губерначук
2019.07.07

Зоя Войтович
2019.04.04

Костянтин Головко
2018.09.05

Томаш Кучерук
2018.06.04

Юлія Новікова Сидоренко
2017.11.11

Сергій Булат
2017.09.17






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Ярослав Чорногуз (1963) / Поеми

 Світло кохання (корона сонетів (Х-й вінок )*
Образ твору ЧАСТИНА ІІІ

ЛЮБОВ СПРАВДЕШНЯ

Як надійшла любов справдешня,
Хлюпнула пригорщу тепла,
Моя душа, немов черешня,
Понад снігами зацвіла.
Дмитро Павличко

Кохана! Це душа моя — той палімпсест. —
Три роки вже тому, твій образ чарівливий,
І усміх лагідний, і голос твій, і жест —
В душі я записав, зворушений, щасливий...
І хоч виводив час на ній своє писання,
Твій образ знов постав і з ним моє кохання!

Микола Вороний Палімпсест

І (Х)

Коли полуда очі закриває,
Немов кота в прозорому мішку,
Несе тебе зла сила чарівная
Як вітерець – пушиночку легку.

Сам ніби «під шафе» від кровограю
І березень навкруг й старий муркуй*
Кохання пісню шпарко завиває,
Аж сиплеться з вікон по матюку.

Це - Одіссей, прив`язаний до щогли,
Приборкує жадання всі свої,
Сирен почувши… Щоб вони замовкли!

Бо сліз лилися потім ручаї…
Засліплений, глянь – меч висить Дамоклів** –
Нічого ти не бачиш, лиш її.

*Муркуй (авторський неологізм) – муркотун.
**Дамоклів меч - постійна небезпека (з грецької міфології)

ІІ (Х)

Нічого ти не бачиш, лиш її,
Усотуєш оманливе те сяйво,
Яке тебе, неначе короїд,
Зсередини підточує, карає.

А потім тихі марення мої –
Хіба у світі зайвим щось буває?! –
Сонети з них постануть, рубаї.
Ще й образів сплететься ціле майво.

То чом же нарікаєш? Зло, добро
Як ніч і день взаємопроникають…
Невже красуня Мерилін Монро

Була немов Цірцея та лихая?
Хай справедливістю цвіте перо
В тім ореолі світлого розмаю.

ІІІ (Х)

В тім ореолі світлого розмаю,
До мене ти схвильована ідеш.
І сонце ніжним рухом розгортає
Хмарин легких замріяний кортеж.

Аж бризкають-сміються водограї,
Всі розкидають сяйво чарівне ж.
Озоном щастя ллється неокрає,
Прийшла любов окрилена без меж.

Лише тепер вона є у реалі,
Укрита оберегами сім`ї.
Хоч порухи душі недосконалі -

Минув той сон. Звільнилися гаї,
Виблискують, немов небесні далі,
Де радістю дзюркочуть ручаї.

ІV (Х)

Де радістю дзюркочуть ручаї
Й вода джерельна свіжістю холоне,
Я нею душу власну напоїв,
До кришталю* підставивши долоні.

Її немовби витяг із шлеї,
Яку тягла свідомість напівсонна.
Тепер ці володіння – нічиї,
В них повіває вітерець мусонно.

Неправда, що себе вже геть звільнив –
Лиш подих перевів – одпочиваю.
Так хочеться пожити без війни

І протиріч, бо ця стезя кривая
Щезає, оживає дух весни
У сонцем коронованому гаю…

*Кришталю – кришталево чистої води.

V (Х)

У сонцем коронованому гаю
Поволеньки добро моє росте.
Так болісно додому повертаю,
Немов усе душі вікно протер.

Бо в ній – росток, та квітка польовая,
Своє лице відкриє золоте,
Де дощик її щедро поливає –
Вона сміється, пахне і цвіте.

Але ще крук чигає десь на гілці,
Вже вигнались осоти й пирії
Щоб придушити ніжні ті пагінці…

Отож пильнуй завжди, життю радій,
Як збореш зло гуртом, не поодинці –
Зникають раптом прикрощі твої.

VІ (Х)

Зникають раптом прикрощі твої,
Опісля стресів, мордувань душевних.
Як вітру прохолодного повів
У люту спеку пестить нас приємно.

Який солодкий спокій оповив,
Скоривши вмить чарункові своєму.
Відходимо поволі від боїв,
Рядки самі складаються в поему.

На зміну спеці так приходить дощ,
Коли здавалось, що нема їй краю,
Освіжуючи пройми вулиць, площ –

То спрацювала сила гальмівная.
Кажу собі - чола вже більш не морщ –
Вона омріяна – мов зустрічає!

VІІ (Х)

Вона омріяна – мов зустрічає
О скільки радості тобі несе,
Що тонеш сам у цьому дивограю…
Здається, неповторний Джо Дассен

Свою «Love story»* нам оповідає –
Чи не найкращу із його пісень?!
Кохана, як черешня наливная –
Бери, лише цінуй понад усе.

А ти так хащами блукав інету**,
Грибів немов отруєних поїв,
Потрапивши у світові тенета.

Тож мудрим будь, неначе Навої***,
Бо доля поруч ось твоя – поете!
І щастя гімн співають солов`ї!

*Історія одного кохання (англ..) – так називається композиція відомого французького шансоньє Джо Дассена.
**Інету – інтернету (скорочено)
***Навої Алішер – видатний тюркський поет.

VІІІ (Х)

І щастя гімн співають солов`ї
Ріка любові рве усі загати
Усесвіт весь би нею напоїв -
Оцю безмежну просторінь крилату.

Я зір її немеркнучі рої
В нічному небі висіяв багато,
Поставивши на варті коло їх
Атлантів сильних, щоб те все тримати.

Та цим ти дуже сторожко смакуй,
Бо заздрість чорнорота теж чатує -
Просвітить тебе наскрізь, як Пулюй*.

Тож бережи кохану й дорогую
Питання відпадає – метикуй –
А чи душа реалій потребує?
*Пулюй Іван – український винахідник рентгенівського проміння.

ІХ (Х)

А чи душа реалій потребує,
Бо жити тільки мріями – дарма.
Гнуздать життя, немов коня – у збрую,
І хай живе фантазія сама?

Побережу-но кожну мить оцюю,
Допоки не прийшла в літа зима.
Насправді милу, любу, золотую
Я пригорну руками обома.

Але тоді куди подіти мрії? –
Зненацька обрій думкою навис…
Ще й хмарами докірливо сивіє…

Та поміж них стріла раптово – блись! –
Навіщо вже ті видива блідії,
Де запаху немає любих кіс?!

Х (Х)

Де запаху немає любих кіс,
Отам тобі стає вже світ немилий.
Неначе щастя й доля відреклись,
За крок ти опинився від могили.

Лежиш, мов розпростертий, горілиць,
Завмерлий, ніби камінь, оніміло.
Води кохання взять з яких криниць,
Щоб душу напоїла, оживила?!

Та гарні ліки є ось од зневір –
Тут рівновага, спокій порятує –
Спинись. Глибоко дихай. Перевір.

Поклич думками милу, золотую,
Бо знаєш сам – підеш наперекір –
І порожнеча, все життя це – всує.

ХІ (Х)

І порожнеча, все життя це – всує,
Страшенно необхідна самота,
Вона ж, нерідко, й пастку наготує –
Хоч вовком вий – стезя буття – не та.

Бо сам од себе як же утечу я?!
Така, здається, істина проста –
Нести одному ношу нелегкую –
То непосильний би вантаж узяв.

Але той стан буває неминучий
Тут – без питань - під тягарем зігнись –
Прозрінням ізольованість помучить…

Реалу потяг ще тримає вісь,
Даремно думати – зірвався з кручі,
Що котиться помалу під укіс…

ХІІ (Х)

Що котиться помалу під укіс…
Але завважмо – рух буває проти.
Зупиниться тоді на мент* якийсь
І рушить знов, зумівши страх збороти.

Усе ж таки ми разом спромоглись
Піднятися, хоч, може вже усоте.
Цей стукіт рівномірний у коліс –
Життя сім`ї йде рівно, як по нотах.

Нерідко заколисує воно,
Його уже неначе й не цінуєш –
В інету** залітаючи вікно,

Немов наліво… Пасію лихую
Знаходиш, а сп`янілому – одно –
Фантазії наркотик тут рятує.

*Мент – момент.
**Інету – інтернету.

ХІІІ (Х)

Фантазії наркотик тут рятує,
Буває також необхідним він.
Ту ношу дійсності – ох, нелегкую -
Послабить, уповільнить часоплин.

Бо рух отой, спрямований ошую* - .
Всолоджує, захмелює, мов джин.
А потім у реалі детонує
Інфарктами, побільшенням сивин.

Тож витримай оце випробування,
Додать до вроди трохи мужніх рис -
Потрібна річ. Ця битва – не остання…

На меч крицевий духом обернись
І проріди для справжнього кохання -
Омани серця непролазний ліс.
*Ошую – уліво.

ХІV (Х)

Омани серця непролазний ліс
Над ним я птахом піднімусь угору.
Щоб звідти дрібничковими здались
Химери, що уяву живлять хвору.

Нехай тоді пекельний підступ чийсь
Снагу прозрілу в небесах поборе.
Досади лиш осатанілий виск
Мою там супроводить непокору.

Та може, знаю, і стрілу пустить
Мари подоба люта вороная,
Туманом огорнувши хоч на мить…

Все ж силою світанку величайно
Проріжу темряву несамохіть,
Коли полуда очі закриває.

Х-й Магістрал

Коли полуда очі закриває,
Нічого ти не бачиш, лиш її
В тім ореолі світлого розмаю,
Де радістю дзюркочуть ручаї

У сонцем коронованому гаю…
Зникають раптом прикрощі твої,
Вона омріяна – мов зустрічає,
І щастя гімн співають солов`ї.

А чи душа реалій потребує,
Де запаху немає любих кіс?!
І порожнеча, все життя це – всує,

Що котиться помалу під укіс…
Фантазії наркотик тут рятує,
Омани серця непролазний ліс.


*Попередні вінки корони сонетів "Світло кохання" можна прочитати ось тут:

http://maysterni.com/publication.php?id=130971

http://maysterni.com/publication.php?id=131004

http://maysterni.com/publication.php?id=131046

http://maysterni.com/publication.php?id=131066

http://maysterni.com/publication.php?id=131101

http://maysterni.com/publication.php?id=131169

http://maysterni.com/publication.php?id=131204

http://maysterni.com/editpublication.php?id=131258

http://maysterni.com/publication.php?id=131258






Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2018-02-19 23:46:30
Переглядів сторінки твору 527
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (5.126 / 5.67)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (5.290 / 5.89)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.780
Потреба в критиці толерантній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми РОМАН У ВІРШАХ
Автор востаннє на сайті 2019.09.20 17:42
Автор у цю хвилину відсутній