Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.21
22:43
ніхто ні разу не просив
мене
дістати з неба зірку
мабуть життя пройшло дарма
поезія це рух окремий
або рух
усього із усім
і звідки взяти певність
мене
дістати з неба зірку
мабуть життя пройшло дарма
поезія це рух окремий
або рух
усього із усім
і звідки взяти певність
2026.11.21
18:28
В душі - гіркий відбиток болю втрат.
Лунають самоти осінні дзвони.
Та тільки вірний перстень Соломона
Не дозволяє бити у набат
І темний проклинати каземат,
В якому все життя дарма спливає.
Як лячно підійти до вогнеграю,
Бо він чужий! У когось є свя
Лунають самоти осінні дзвони.
Та тільки вірний перстень Соломона
Не дозволяє бити у набат
І темний проклинати каземат,
В якому все життя дарма спливає.
Як лячно підійти до вогнеграю,
Бо він чужий! У когось є свя
2026.11.21
14:59
ПЗ неба червоно захід хлюпає,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.
Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.
Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,
2026.11.21
13:13
Я лезами тендітних пелюсток
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.
Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.
Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,
2026.11.21
12:33
Гусак містом ходить-бродить*
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.
Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.
Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –
2026.11.21
11:57
Ні промінчика. Ніч смоляна.
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…
2026.11.21
11:18
Унаслідок російської атаки на Київ 19 листопада 2026 року вибухова хвиля від падіння уламків пошкодила вікна, рами та окремі елементи фасаду й карнизів Володимирського собору.
Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і
Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і
2026.11.21
07:39
Із Василя Лебедєва-Кумача)
Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.
Прохолода добромисно
Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.
Прохолода добромисно
2026.11.21
07:20
Німіють, поколюють, просто болять
Натруджені працею руки,
Та хочуть, як завжди, мене обійнять
Опісля гіркої розлуки.
В зусиллі притиснуть - прожиті літа,
Турбота, терпіння і ласка,
І мамина мудрість, одвічно свята,
Що з буднів утворює казку.
Натруджені працею руки,
Та хочуть, як завжди, мене обійнять
Опісля гіркої розлуки.
В зусиллі притиснуть - прожиті літа,
Турбота, терпіння і ласка,
І мамина мудрість, одвічно свята,
Що з буднів утворює казку.
2026.11.20
23:44
Колись, не так давно, в часи не такі уже й давні і навіть не епічні, і не міфічні я написав новелу «Дружина прокурора». Мене тоді звинуватили в упередженості, однобічності, суб’єктивності, надлишковій актуальності (це не література, мовляв), гіперболізова
2026.11.20
22:24
видива осінні
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет
2026.11.20
21:23
Догоряє свіча горизонту,
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.
Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.
Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі
2026.11.20
21:11
Осіння ніч
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…
2026.11.20
20:59
Не забуду! І свічка ніколи не згасне!
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап
2026.11.20
13:05
Чоловік, що прожив небагато
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.
По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.
По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,
2026.11.20
12:46
Настала драма у комедіанта –
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!
***
Малоросійців зомбувати просто
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!
***
Малоросійців зомбувати просто
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.04.24
2024.04.15
2024.04.01
2024.03.02
2023.12.07
2023.02.18
2023.02.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ірина Вовк (1973) /
Критика | Аналітика
"З любов'ю до Лесі" ( до 147-ліття Лесі Українки)
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"З любов'ю до Лесі" ( до 147-ліття Лесі Українки)
Сьогодні Лесі Українці виповнються 147!
Вчора до цієї дати по каналу "Культура" з Волинського меморіального музею був репортаж про збережені рукописні архівні документи Лесі Українки, серед них вперше показано на камеру зошит з фольклорними записами та нотами, знайдений колись давним-давно випадково серед паперового мотлоху в закамарках історичного музею у Києві.
Серед них, певно, був запис і цієї української колискової, наспіваної Лесі Українці у селі Миропілля Звягельського повіту:
"ОЙ ДЕ Ж БО ТИ, МАТИ БОЖА..."
— Ой де ж бо ти, Мати Божа, ой де ж ти бувала?
— В Іванихи-породіллі дитятко купала.
— Ой де ж бо ти, Мати Божа, ой де ж ти бувала?
— В Іванихи-породіллі дитя повивала.
— Ой де ж бо ти, Мати Божа, ой де ж ти бувала?
— В Іванихи-породіллі дитя годувала.
— Ой де ж бо ти, Мати Божа, ой де ж ти бувала?
— В Іванихи-породіллі дитя колихала.
(Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. — К.: Наукова думка, 1977 р., т. 9, с. 255.)
Навчаючись у Львівському національному університеті ім. Івана Франка на факультеті української філології, мала щастя багато років спілкуватися з відомим професором Іваном Овксентійовичем Денисюком, який присвятив свою наукову діяльність вивченню спадщини Лесі Українки, оскільки народився на Волині, у місцині, що сусідила з Лесиним Колодяжним і знаменитим Скулинським лісництвом та, тепер уже зарослим густою ряскою, Мавчиним озером Нечімлим (Нечімним). Всіх своїх улюблених студентів Іван Оксентійович возив з ночівлею до Колодяжного і до заповітного лісу, неодмінно розказуючи легенди про місцевих відьом, що літають на свої шабаші до пралітніх дерев і замовляють худобу та зміїв (вужів). Це з його ініціативи двічі у різний період його наукової кар'єри студенти-філологи грали "Лісову пісню" - у 60-их роках та у 80-их роках минулого століття. Так сталося, що у 80-их роках Мавку в "Лісовій пісні" випало зіграти мені. Про свої спогади Іван Овксентійович Денисюк написав щемливу, повну любові до Лесі Українки та її "Лісової пісні" (а з нею і всієї складної драматичної творчості своєї талановитої землячки) статтю "МАГІЯ СТУДЕНТСЬКОГО ТЕАТРУ", що видрукувана у №1(2) Львівського часопису "Просценіум" за 2002 рік. Ця стаття заявлена в інтернеті, проте сторінка з її публікацією є чомусь заблокована і недоступна (надіюсь, тимчасово!) www.anthropos.net.ua/jspui/handle/123456789/1347
Зате доступною є інша стаття Івана Овксентійовича, вірніше, його інтерв'ю в Львівській газеті "Високий замок"за 1 липня 2004 року. Витяги з цього інтерв'ю хочу навести у цій публікації.
"– Ви є одним із найвідоміших дослідників життя і творчості Лесі Українки, видали спільну із Тамарою Скрипкою працю ”Дворянське гніздо Косачів”, де описана доля батьків і дітей Косачів. Чи віднайдені всі архіви Лесі Українки?
– Ще студентом я був у Колодяжному, коли хата Лесі була вкрита солом’яною стріхою. Зустрічався із Варварою Дмитрук, яка пам’ятала Лесю. А коло озера Нечимного зі студентами ставили в природних декораціях “Лісову пісню”. Моя дипломна робота була присвячена творчості великої поетеси. І пізніше я займався вивченням біографії поетеси і всієї її родини.
А щодо архівів, то немає листів Івана Франка, Ольги Кобилянської та багатьох інших до Лесі Українки. Згідно з легендою академіка Михайла Возняка, архів поетеси був замурований у стінах одного волинського монастиря. Тамара Скрипка шукала архів у Запрудді, де жила тітка Лесі Українки, орала трактором землю і знайшла… срібний посуд.
– Як часто ви буваєте у своїх рідних місцях?
– Щороку влітку я їду до рідного села Заліси на Волинському Поліссі, відвідую село Тур, де народилася моя мати, і обов’язково декілька днів проводжу з сином Андрієм на Святому озері, що знаходиться в лісі на околиці Тура. За легендою, на цьому місці стояла свята обитель-монастир, яку розгніваний Бог затопив за гріхи. І тепер шелестять молитов старі дуби, які були колись ченцями. Традиційно зупиняємося в одного господаря. Вдосвіта син пливе на човні забирати рибу з сітей, потім смажить її. Господиня готує мої улюблені з дитинства страви, які стоять в печі гарячими цілий день.
– Розкажіть про давню поліську кухню. Які страви готувала вам мати?
– Страв багато, і готувалися вони в печі, завжди були свіжими, із екологічно чистих продуктів. На Різдво варили чорний борщ на свинячій крові зі свіжиною із особливо заквашеними буряками. Особливий смак мають запечені в печі головки капусти, смажені на салі гриби, вареники із гречаної муки, начинені пшоняною кашею із сиром, хліб, випечений на листі лепехи або тополиному чи кленовому. Рибу сушили в напаленій печі на соломі. Вона тоді дуже смачна. Додавали до борщу. На Великдень пекли порося, начинене намоченими сухарями. Кутю робили із обдертого ячменю, з медом і маком."
http://portal.lviv.ua/uncategorized/2004/07/01/142210
Завдяки Івану Овксентійовичу Денисюку не одне покоління українських філологів пізнало Лесю Українку та її творчий світ не з трафаретних сухих сторінок підручників та хрестоматій, а з живого трепетного слова людини, що відчувала її особливо глибоко, десь на рівні етногенетичних коренів, бо й сама черпала свою життєву енергію, свій Дух до праці і творчості з цього ж невичерпного джерела.
25 лютого 2018 року.
Вчора до цієї дати по каналу "Культура" з Волинського меморіального музею був репортаж про збережені рукописні архівні документи Лесі Українки, серед них вперше показано на камеру зошит з фольклорними записами та нотами, знайдений колись давним-давно випадково серед паперового мотлоху в закамарках історичного музею у Києві.
Серед них, певно, був запис і цієї української колискової, наспіваної Лесі Українці у селі Миропілля Звягельського повіту:
"ОЙ ДЕ Ж БО ТИ, МАТИ БОЖА..."
— Ой де ж бо ти, Мати Божа, ой де ж ти бувала?
— В Іванихи-породіллі дитятко купала.
— Ой де ж бо ти, Мати Божа, ой де ж ти бувала?
— В Іванихи-породіллі дитя повивала.
— Ой де ж бо ти, Мати Божа, ой де ж ти бувала?
— В Іванихи-породіллі дитя годувала.
— Ой де ж бо ти, Мати Божа, ой де ж ти бувала?
— В Іванихи-породіллі дитя колихала.
(Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. — К.: Наукова думка, 1977 р., т. 9, с. 255.)
Навчаючись у Львівському національному університеті ім. Івана Франка на факультеті української філології, мала щастя багато років спілкуватися з відомим професором Іваном Овксентійовичем Денисюком, який присвятив свою наукову діяльність вивченню спадщини Лесі Українки, оскільки народився на Волині, у місцині, що сусідила з Лесиним Колодяжним і знаменитим Скулинським лісництвом та, тепер уже зарослим густою ряскою, Мавчиним озером Нечімлим (Нечімним). Всіх своїх улюблених студентів Іван Оксентійович возив з ночівлею до Колодяжного і до заповітного лісу, неодмінно розказуючи легенди про місцевих відьом, що літають на свої шабаші до пралітніх дерев і замовляють худобу та зміїв (вужів). Це з його ініціативи двічі у різний період його наукової кар'єри студенти-філологи грали "Лісову пісню" - у 60-их роках та у 80-их роках минулого століття. Так сталося, що у 80-их роках Мавку в "Лісовій пісні" випало зіграти мені. Про свої спогади Іван Овксентійович Денисюк написав щемливу, повну любові до Лесі Українки та її "Лісової пісні" (а з нею і всієї складної драматичної творчості своєї талановитої землячки) статтю "МАГІЯ СТУДЕНТСЬКОГО ТЕАТРУ", що видрукувана у №1(2) Львівського часопису "Просценіум" за 2002 рік. Ця стаття заявлена в інтернеті, проте сторінка з її публікацією є чомусь заблокована і недоступна (надіюсь, тимчасово!) www.anthropos.net.ua/jspui/handle/123456789/1347
Зате доступною є інша стаття Івана Овксентійовича, вірніше, його інтерв'ю в Львівській газеті "Високий замок"за 1 липня 2004 року. Витяги з цього інтерв'ю хочу навести у цій публікації.
"– Ви є одним із найвідоміших дослідників життя і творчості Лесі Українки, видали спільну із Тамарою Скрипкою працю ”Дворянське гніздо Косачів”, де описана доля батьків і дітей Косачів. Чи віднайдені всі архіви Лесі Українки?
– Ще студентом я був у Колодяжному, коли хата Лесі була вкрита солом’яною стріхою. Зустрічався із Варварою Дмитрук, яка пам’ятала Лесю. А коло озера Нечимного зі студентами ставили в природних декораціях “Лісову пісню”. Моя дипломна робота була присвячена творчості великої поетеси. І пізніше я займався вивченням біографії поетеси і всієї її родини.
А щодо архівів, то немає листів Івана Франка, Ольги Кобилянської та багатьох інших до Лесі Українки. Згідно з легендою академіка Михайла Возняка, архів поетеси був замурований у стінах одного волинського монастиря. Тамара Скрипка шукала архів у Запрудді, де жила тітка Лесі Українки, орала трактором землю і знайшла… срібний посуд.
– Як часто ви буваєте у своїх рідних місцях?
– Щороку влітку я їду до рідного села Заліси на Волинському Поліссі, відвідую село Тур, де народилася моя мати, і обов’язково декілька днів проводжу з сином Андрієм на Святому озері, що знаходиться в лісі на околиці Тура. За легендою, на цьому місці стояла свята обитель-монастир, яку розгніваний Бог затопив за гріхи. І тепер шелестять молитов старі дуби, які були колись ченцями. Традиційно зупиняємося в одного господаря. Вдосвіта син пливе на човні забирати рибу з сітей, потім смажить її. Господиня готує мої улюблені з дитинства страви, які стоять в печі гарячими цілий день.
– Розкажіть про давню поліську кухню. Які страви готувала вам мати?
– Страв багато, і готувалися вони в печі, завжди були свіжими, із екологічно чистих продуктів. На Різдво варили чорний борщ на свинячій крові зі свіжиною із особливо заквашеними буряками. Особливий смак мають запечені в печі головки капусти, смажені на салі гриби, вареники із гречаної муки, начинені пшоняною кашею із сиром, хліб, випечений на листі лепехи або тополиному чи кленовому. Рибу сушили в напаленій печі на соломі. Вона тоді дуже смачна. Додавали до борщу. На Великдень пекли порося, начинене намоченими сухарями. Кутю робили із обдертого ячменю, з медом і маком."
http://portal.lviv.ua/uncategorized/2004/07/01/142210
Завдяки Івану Овксентійовичу Денисюку не одне покоління українських філологів пізнало Лесю Українку та її творчий світ не з трафаретних сухих сторінок підручників та хрестоматій, а з живого трепетного слова людини, що відчувала її особливо глибоко, десь на рівні етногенетичних коренів, бо й сама черпала свою життєву енергію, свій Дух до праці і творчості з цього ж невичерпного джерела.
25 лютого 2018 року.
Свої авторські присвяти Лесі Українці вже видрукувані мною на сайті "Поетичних майстерень". Бажаючим відновити їх в пам'яті з нагоди Лесиних днів, даю посилання на інтернет-сторінки:
"Офелія...і Тірца... і Йоганна" http://maysterni.com/publication.php?id=126387
"Лесиними стежками"(цикл) maysterni.com/publication.php?id=126365
"Сцена з Перелесником" з циклу "Лесиними стежками" maysterni.com/publication.php?id=126366
"Мавчине..." maysterni.com/publication.php?id=129303
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
