ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Адель Станіславська
2018.10.16 10:51
Тримати удари -
мужність.
І доки твій світ не вмер
долай чорноту і чужість
і зайшлість сліпих химер,
чужо'злість за непоступність
в шуканні своїх доріг.
Хай явить озлобі сутність

Вікторія Торон
2018.10.16 10:02
Бруківка намірів залишилась по смерті,
бруківка намірів – і більше не вдалося...
Бо – недорікуватість і селянська впертість,
чуже незатишне міське різноголосся.
Бо -- маска стійкості, під нею – беспорадність,
в душі – сум’яття, а незгоди -- принци

Любов Бенедишин
2018.10.16 09:19
Розкішна мова. Не осот, будяк.
Не паслись тут одвік «будь-що» й «будь-як».

Отари слів рівненькими рядами –
Крізь час і чад, житейські бурі, драми.

Увись, де благодаттю оповита
Метафор полонина соковита.

Олександр Сушко
2018.10.16 06:21
А на майдані знову балаган,
Укупі провокатори й кликуші.
Вже думав - починається юга...
Обцас застряг в недогризку від груші.

Пляшки довкола, рвані папірці,
І запахи, неначе із геєнни...
Нема кого узяти на приціл -

Шон Маклех
2018.10.16 00:47
Я вирізую собі друзів
З мертвого дерева сподівань.
Я вирізую собі дерев’яних друзів,
Що нагадують шахові фігури,
Фарбую їх лаком,
Домальовую очі
І ставлю на шахову дошку:
Нехай крокують до моря:

Олексій Кацай
2018.10.15 21:49
Непомітні чужі зорельоти
в телескопи спостерігачу,
бо всі їхні прямі і звороти –
швидкоплинні, мов краплі дощу.

Хто побачить політ крапелини
або кулі невловної слід?!
Флот чужий невидимо й невпинно

Іван Низовий
2018.10.15 19:32
Ту грушу,
Що геть здичавіла,
Згадав би хіба,
Якби в сорок сьомім
Та груша
Нас не годувала
Смачними гниличками?!
Схожа на баобаб,

Іван Низовий
2018.10.15 19:17
Мене сиротою зробили свої ж –
Комуністи,
А першим жалільником
Був чужоземний солдат:
Він гладив мене по голівці,
Давав щось поїсти,
Од вітру ховав
Під благенький трофейний бушлат,

Сонце Місяць
2018.10.15 18:31
римує осінь листя й лисих
красу абсурд підвали й далі
усе символіка & дійство
провісних наскрізь актуалій

& строга мов ікона та
життям іде христина ~ христя
напіврозквітла німота

Ігор Шоха
2018.10.15 13:48
Іще не чекає оказія
іти за останню межу,
але епітафію маю я,
яку по собі залишу:

піїте породи інакшої,
не чую, хоча й до кінця
читаю, але не побачу я

Адель Станіславська
2018.10.15 09:50
Із ласки твоєї, мій Боже, сміюся й плачу.
Піщинка на Всесвіт лиш дивом твоїм жива.
Так часто глуха, і безмовна, й зовсі'м незряча...
А звідкись невідано віщі мої слова...

Коротка на пам'ять і довга чуттям на вічність...
Так скороминуща у цьому з

Мирослав Артимович
2018.10.15 09:20
Життя і музика… Два паростки любові.
Один – від Бога, другий – із душі.
І закорінені обидва в Першослово,
яке ніхто не в силі сокрушить.

Щасливий той, хто музикою дише
неспинно, до безумства, до безтям,
а тон душі мажорніше й жвавіше

Олександр Сушко
2018.10.15 05:45
Я - дід старий. Од вітру хилита,
Давно уже у пазусі не шастав.
Немає сексу - в цьому вся біда,
Навзаєм пруть ліричні віршенята.

Є про любов, погоду і судьбу,
Реву на вухо жінці глухуватій.
Та бабця закопилила губу

Катерина Боброк
2018.10.14 20:14
молись над її лоном, бо в ньому тепер твоя вічність
ще поки крихітна, як зірка, віддалена і спокійна,
але ось вона наближається і ця швидкість космічна
твоїм обіймам і цілункам ніжним прямопропорційна..
порівняти її тіло неможливо ні з чим, хіба з Гра

Дмитро Куренівець
2018.10.14 18:00
Шурхіт листочків навчальних програм
з шелестом осени злився…
Ставки свої ти Системі програв,
та, далебі, вже не злишся.

Усі твої задуми клаптями рве
ця куцість годин невблаганна.
Ян Коменський зник би, пропав Дистервеґ

Іван Потьомкін
2018.10.14 14:38
До недавнего времени я полагал, что нет большего доверия и близости к человеку, чем у собак. Примеров тому предостаточно и в жизни. и в литературе. Нельзя не удивлятьься рабской покорности животного. Его пинают ногами, замахиваются или даже бьют палкой
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Місіс Анонім
2018.09.08

Анна Чіпко
2018.09.07

Владислав Пилипюк
2018.08.15

Вікторія Волецвіт
2018.08.13

Маша Кішка
2018.07.09

Кілометр Рубемл Далекий
2018.07.01

Одарка Любомир
2018.06.26






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Сонце Місяць (1974) / Проза

 невідомець
  
Прокинутись, як уже звечоріє, зі сновидінь, котрі ущухають мов ті пилини останньої миті у годиннику пісковому, неминуче й незчутись як, трохи змагаючись щось угадати за щезанням їхнім―не поспішаючи, підвестися до щоденного ритуалу примирення з усім, починаючи зі себе самого. Спостерігачеві сторонньому і не побачити ніц особливо, ординарний суб’єкт, котрий потихеньку влізає у свій несвіжий одяг, пробирається до кухні, щоби ввімкнути чайник, потім, без поспіху, сходити за малою потребою, там поруч, самі знаєте де. Горня гарячого напою трохи додає реальності, тоді вже час покурити, несвятково потураючи легальній залежності звісній. Без сподівання на однозначне схвалення, оскільки багато є некурящих, не хочу все ж, аби подібну відвертість розцінювали, як позу, чи кшталт ексґібіціонізму, бо ніяких таких збуджень від―не дістаю. Зауважу pro forma, небагато що у плині маловиразної рутини здатне зрівнятися із цією першою ранковою, хай би наразі вечірньою, сигаретою. Ймовірно, за кошт контрастів чуттєво-комфортних, саме цієї хвилини недоречності власного стану, чи кондиції, вкупі з невідповідностями всіх тих речей, котрі підміняють собою конкретику існування, жевріють із особливим запалом. А найзапекліші прояви невмотивованого критицизму й відрази звично хапаються за нещодавні думки рядки тексти, звісно ж, усе й повсякчас творчість бо

За шибками старого вікна не то відлига, не то зима, не то весна, не то міжсезоння. Нескінченні машини усякого ґатунку, трамваї тролейбуси маршрутки, іржаві перегрунтовані не раз перефарбовані жигулі волги лади вперемішку з китайським пластиком, євробляхами, класикою та модерном, рено пежо субару шкодами шевролетами джипами крузаками будь-якого штибу, вся ця маса шурхоту, гуркотіння, смердючих вихлопів бензини, дизельного і газпалива, фар лампочок ксенонів із клаксонами, котра порційно вичавлюється на той самий конвеєр проспекту з нізвідки та нон-стоп. Перехожі пішоходи гуляки зі своїми песиками й дітлахами, парами й групами, поміж самотніх, число яких поза конкуренцією, сунуть урізнобіч, трудяги домогосподарники пенси гопи безробітні алконарко студіози араби індуси негри в’єтнамці китайці школярі курсанти нацгвардії ультрас бомжі божевільні та всякого сорту маньяки, кого там тільки не побачити, була б оптика, то й взагалі, тільки оптики нема, на щастя. Лишається хіба що зі звичайною байдужістю ковзнути поглядом через буденний карнавал, що зосереджено місить зльодянілий бруд, а на те все все летить собі сніг, &, наскоро вітаючи світла вітринні ліхтарні сигналізаційні рекламні та обмінно-валютні, дістатися врешті рідного клаптя небесного, щоби доповнити палітру світлих вражень вечірніх якими зірками, чого би ні, але зірок нині катма

Чи ви не спіткались, бува, із отим невідомцем, котрий часом живе замість вас трохи іншим, хоча немовби й тутешнім життям? Не то ментальний розлад, не то різновид альтер еґо, а що воно насправді, хіба не те ж саме я, котре з нез’ясованих, а чи взагалі наявних причин, при тривіальних обставинах й не сильно провинних контекстах, спростовує будь-які необхідності обов’язки вимоги треби? Не у твоїх звичках, та твоїми ж пальцями, які вже були готові до взаємодії із роботодавцями чи замовниками та їхніми роботáми чи замовленнями, свавільно потуривши із твоєї ж пам’яті все, що ви там були казали про наслідки вад виховання лінощі прокрастинації тощо, зневаживши неодмінні кпини про сміховинність-ніщотність, набиратимуться літери, доставлятимуться коми дефіси крапки, аж поки не проставляться-понаберуться геть усі, до останньої, щоби зберегти й закрити клятий текстовий документ, щоби наступного ранку, о якій би порі не настав, безжурно знищити чергову писанину, бо невідомцеві до подальшої долі її ніколи нема більше діла, але вжеж, чому і не притча, зрештою, або―такий собі момент віри






 

Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.


Рейтингування для твору не діє ?
  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2018-03-09 01:32:05
Переглядів сторінки твору 2538
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг -  ( - )
* Рейтинг "Майстерень" -  ( - )
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.760
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми ЕССЕ
Автор востаннє на сайті 2018.10.16 02:50
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Лариса Пугачук (Л.П./М.К.) [ 2018-03-09 09:15:58 ]
текст-личина, приміряти можна і провідчути все

не знаю, чому, але Франсуаза Саган нагадалася

наче й прочитала всі слова, але у пам'яті залишиться тільки образ, ними створений

класно, Місяцю!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Сонце Місяць (Л.П./М.К.) [ 2018-03-10 02:07:37 ]
всяке правдиво уклінне, о Ларисо


’насправді я ані в чому не певний’
так мало все починатися
хоч тоді не було би завершальної репліки, про віру
як тепер,
і.е., спротив триває, хоч би як.....