
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2021.01.20
08:02
Море і мрія.
Зима і мороз.
Сльози на віях.
Розлука й серйоз.
З кров’ю на лезах
долають глибінь
кілька поезій
Зима і мороз.
Сльози на віях.
Розлука й серйоз.
З кров’ю на лезах
долають глибінь
кілька поезій
2021.01.20
04:41
О, Боже!
Даруй нам не понти, а розум
свою гординю побороти.
Дай возлюбити, хто напроти
й життєві пережити грози…
Бездушність нас зростила в світі.
Ми байстрюки соціалізму
через його криваву призму
Даруй нам не понти, а розум
свою гординю побороти.
Дай возлюбити, хто напроти
й життєві пережити грози…
Бездушність нас зростила в світі.
Ми байстрюки соціалізму
через його криваву призму
2021.01.19
20:51
Я питаю ввесь час
Який сенс у твого життя,
Вередую, гупаю ногами,
Аби не чути правдиву відповідь про те,
Що єдиний твій сенс це я.
Я слухаю ночами, як стукотить вода у крані
Я думаю, що в цьому є щось символічне:
Який сенс у твого життя,
Вередую, гупаю ногами,
Аби не чути правдиву відповідь про те,
Що єдиний твій сенс це я.
Я слухаю ночами, як стукотить вода у крані
Я думаю, що в цьому є щось символічне:
2021.01.19
20:09
Які хороші канули часи
до епідемій, і до карантину....
Якщо Ти, справді, Господи, єси,
скупай усіх у купелі роси
і відведи каральну гільйотину.
***
Воюємо. Я знаю, що залізно
до епідемій, і до карантину....
Якщо Ти, справді, Господи, єси,
скупай усіх у купелі роси
і відведи каральну гільйотину.
***
Воюємо. Я знаю, що залізно
2021.01.19
20:00
І за цикли, й за сонети
не чекай, – віват!
Неоцінені акценти...
приморожені поети...
осовілий сайт...
***
Караюся, але не каюсь
не чекай, – віват!
Неоцінені акценти...
приморожені поети...
осовілий сайт...
***
Караюся, але не каюсь
2021.01.19
19:38
Якось бігла по сніжку
Мишка-сіроспинка,
В полотняному мішку
Несла під ялинку
Десять макових зернят
І шматочок сала,
Для маленьких мишенят
Матінка поклала.
Мишка-сіроспинка,
В полотняному мішку
Несла під ялинку
Десять макових зернят
І шматочок сала,
Для маленьких мишенят
Матінка поклала.
2021.01.19
19:05
Віддавна в світі повелось,
Якщо ти лицар, а не лось,
Якщо не земляний хробак -
Чини ось так, а не інак.
Вирішуй, хто ти - троль, чи гном,
І на чиєму боці?
Добро залишиться добром,
Лайно залишиться лайном
Якщо ти лицар, а не лось,
Якщо не земляний хробак -
Чини ось так, а не інак.
Вирішуй, хто ти - троль, чи гном,
І на чиєму боці?
Добро залишиться добром,
Лайно залишиться лайном
2021.01.19
18:28
Втекли хвилини із мого життя,
Зібрались в купу, стали з них години.
В минуле відійшли, у забуття,
Не вернуться, накрила час лавина.
Оте, чим я усі роки жила,
Сплило кудись, втекло у різні боки…
А почалось давно з мого села,
Зібрались в купу, стали з них години.
В минуле відійшли, у забуття,
Не вернуться, накрила час лавина.
Оте, чим я усі роки жила,
Сплило кудись, втекло у різні боки…
А почалось давно з мого села,
2021.01.19
18:25
Цю втрату душ розпочали не ми,
А ті, хто підло вліз у владні кола.
Топтали нашу мову чобітьми
Кремлівські зайди, правнуки монгола.
Щоб розділити вже навіки нас,
І віру в правду між людей убити,
Вони зробили все, аби Донбас
А ті, хто підло вліз у владні кола.
Топтали нашу мову чобітьми
Кремлівські зайди, правнуки монгола.
Щоб розділити вже навіки нас,
І віру в правду між людей убити,
Вони зробили все, аби Донбас
2021.01.19
18:21
Нарешті сніг за синіми вітрами
Засипав землю, впав у ручаї.
І звідусіль ці хуртовинні гами
Об вікна б’ються і летять в гаї.
На вулицях великі кучугури,
І діти вже давно чекають їх.
А небо над землею висне хмуро,
Засипав землю, впав у ручаї.
І звідусіль ці хуртовинні гами
Об вікна б’ються і летять в гаї.
На вулицях великі кучугури,
І діти вже давно чекають їх.
А небо над землею висне хмуро,
2021.01.19
17:12
В Новий рік рушай, Плането,
без боргів і без печалі!
Хай прозаїків, поетів,
небеса благословляють!
Тих, хто бореться за правду
на війні за - Україну!
За Софію і за Лавру,
без боргів і без печалі!
Хай прозаїків, поетів,
небеса благословляють!
Тих, хто бореться за правду
на війні за - Україну!
За Софію і за Лавру,
2021.01.19
16:37
Злись на себе, лиш на себе, мила –
я своє терпіння змарнував.
Боже, дати відповідь несила
на питань твоїх шалений сплав…
Ти за рік не витримала й тижня,
щоб не накрутити бігуді…
Чим ти краща, люба, за колишню?!
я своє терпіння змарнував.
Боже, дати відповідь несила
на питань твоїх шалений сплав…
Ти за рік не витримала й тижня,
щоб не накрутити бігуді…
Чим ти краща, люба, за колишню?!
2021.01.19
11:00
Водохреща. Споліскую гріхи.
Вода - аж чорна. Бульбашки від бруду.
Із осені не мився. Вороги
Платіжки надіслали (ох і люті!).
Вода гаряча коштує як ром,
Побачив суму - запекло у грудях.
Аби сплатити - мушу рік кайлом
Вода - аж чорна. Бульбашки від бруду.
Із осені не мився. Вороги
Платіжки надіслали (ох і люті!).
Вода гаряча коштує як ром,
Побачив суму - запекло у грудях.
Аби сплатити - мушу рік кайлом
2021.01.19
09:52
Коли вітер вщухає і грициків сім’ядолі
ще у сумках, і, лопочучи, по інерції ряст
безтурботний ще – суто в манері зелені –
і зір зосереджується на узорі
шпалеру, на цифрі календаря,
на облігації, траченій колізеями
нуликів, ти – що явився у світ
під
ще у сумках, і, лопочучи, по інерції ряст
безтурботний ще – суто в манері зелені –
і зір зосереджується на узорі
шпалеру, на цифрі календаря,
на облігації, траченій колізеями
нуликів, ти – що явився у світ
під
2021.01.19
08:52
Не гніти мені душу,
замовкни, та й годі…
Дай домарити мрію про інше життя!
Я міняю цю стужу,
ці гори в погорді –
на небесну любов без знаття й вороття!
Я продам білий світ –
замовкни, та й годі…
Дай домарити мрію про інше життя!
Я міняю цю стужу,
ці гори в погорді –
на небесну любов без знаття й вороття!
Я продам білий світ –
2021.01.19
08:33
А навіщо писати сонети
про якісь небилиці, коли
вишивають поети
пейзажні сюжети,
аби їх ремиґали воли.
***
А в небі все написано прозоро,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...про якісь небилиці, коли
вишивають поети
пейзажні сюжети,
аби їх ремиґали воли.
***
А в небі все написано прозоро,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2021.01.05
2020.12.03
2020.10.11
2020.08.13
2020.07.28
2020.07.02
2020.06.11
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Світлана Ковальчук (1967) /
Проза
Ляляки
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Ляляки
Ви знаєте, що таке «ляляк»? Звичайно, що не знаєте, тому що це слово народилося лише сьогодні на вустах маленької дівчинки. А потім досліджувалося пильним поглядом і дрібненькими пальчиками. Від їхнього доторку «ляляк» сховався у свою мушлю-хатинку і скотився з рук. Упав під паркан.
– То равлик.
– Ляляк, – повторила дитина.
– Ляляк, – повторила і я, усміхаючись.
Це слово якось так зразу розлилося в мені літнім теплом і відчуттям дивовижі в пізнанні світу. Зі слизького пожирача ягід «ляляк» ураз перетворився на симпатичну цікаву маленьку істоту, боязку, по суті майже нічим не захищену від жорстокого навколишнього світу, окрім отієї своєї мушлі-хатинки, яку легко можна розчавити, розтоптати, переїхати.
Здавалось би, проста гра звуків у дитячій мові, яка раптом перевертає дорослий світ з ніг на голову. Чи, може, навпаки? Ось так воно і приходить, оте відкриття, несподівано, негадано. І ти на мить завмираєш у зачудуванні, приймаєш, всотуєш у себе нові істини, які були поруч, а не бачив їх, не розумів. А провідником до нового є мале дитя зі своєю безпосередністю. Дякую тобі, Боже, за щастя по-новому бачити світ, крізь призму незаангажованого, не затлумленого ніякими повчаннями та досвідом дитячим світом. Дякую тобі, дитинко, моє золотяточко, що ведеш мене стежинами радості життя, відкриття нового у вже давно відкритому, стежинами такої душевної близькості, яка іменується людьми словами «щастя» і «любов».
Над синіми дзвониками загудів джміль, великий, волохатий. Завис непорушно, неначе який розвідник-гелікоптер, а тоді по-діловому заліз усередину квітки і почав господарювати. Дзвоник від того розгойдався, туди-сюди...
– Гойда-да. То джміль, – розказую.
Вікторія пильно видивляється на те чорне жужало, яке викарабкалося з однієї квіточки і саме застигло навпроти іншої. Врешті жук заліз усередину, і довго його не видно. Ну що ж, чекати – це не для дитини. Слово «джміль» та й сам джміль відкладається на подальше дослідження.
Заглядаємо під паркан.
– Де? Де? – сині оченята потребують негайної відповіді.
– Равлик?
– Ляляк.
Заглядаємо за паркан, видивляємося за «ляляком».
– А є! – тішиться дівчатко і плескає в долоньки.
Маленький равлик помалу виповзає з-під листочка. Зразу й не зауважиш, якби не жовтий панцер. Тіло «ляляка» перекочується, переливається з однієї стебелини на іншу. Ріжки-антени нашорошені.
– Нехай повзе, – кажу.
Вікторія погоджується і біжить до яблуньки, яка нахилила свої зелені м’ячики-яблуньчата аж до землі, неначе кличе діточок: «Ану ж бо, побавтеся зі мною.»
Той день можна було би назвати равликовим. Ні, не тому, що він був таким повільним, як равлик, якраз навпаки. А тому, що і книжечці теж був равлик, правда в капелюшку, і по телебаченню, у мультфільмі – також, та не один. Вікторія одразу впізнала. Поглянула на екран і: «Ляляки». Ну так, ріжки равлика ні з чим не сплутаєш. Я ж разом зі своїм дорослим світом знову застигла в подивуванні: ось так з ходу, одним поглядом на екран, де сучасно модернізовані равлики вирішували глобальні проблеми, і – творення дитиною множини: «ляляки». Мені ж залишалося на подальше дослідження: що це за мультик і які проблеми розв’язували равлики? А ви знаєте?
– То равлик.
– Ляляк, – повторила дитина.
– Ляляк, – повторила і я, усміхаючись.
Це слово якось так зразу розлилося в мені літнім теплом і відчуттям дивовижі в пізнанні світу. Зі слизького пожирача ягід «ляляк» ураз перетворився на симпатичну цікаву маленьку істоту, боязку, по суті майже нічим не захищену від жорстокого навколишнього світу, окрім отієї своєї мушлі-хатинки, яку легко можна розчавити, розтоптати, переїхати.
Здавалось би, проста гра звуків у дитячій мові, яка раптом перевертає дорослий світ з ніг на голову. Чи, може, навпаки? Ось так воно і приходить, оте відкриття, несподівано, негадано. І ти на мить завмираєш у зачудуванні, приймаєш, всотуєш у себе нові істини, які були поруч, а не бачив їх, не розумів. А провідником до нового є мале дитя зі своєю безпосередністю. Дякую тобі, Боже, за щастя по-новому бачити світ, крізь призму незаангажованого, не затлумленого ніякими повчаннями та досвідом дитячим світом. Дякую тобі, дитинко, моє золотяточко, що ведеш мене стежинами радості життя, відкриття нового у вже давно відкритому, стежинами такої душевної близькості, яка іменується людьми словами «щастя» і «любов».
Над синіми дзвониками загудів джміль, великий, волохатий. Завис непорушно, неначе який розвідник-гелікоптер, а тоді по-діловому заліз усередину квітки і почав господарювати. Дзвоник від того розгойдався, туди-сюди...
– Гойда-да. То джміль, – розказую.
Вікторія пильно видивляється на те чорне жужало, яке викарабкалося з однієї квіточки і саме застигло навпроти іншої. Врешті жук заліз усередину, і довго його не видно. Ну що ж, чекати – це не для дитини. Слово «джміль» та й сам джміль відкладається на подальше дослідження.
Заглядаємо під паркан.
– Де? Де? – сині оченята потребують негайної відповіді.
– Равлик?
– Ляляк.
Заглядаємо за паркан, видивляємося за «ляляком».
– А є! – тішиться дівчатко і плескає в долоньки.
Маленький равлик помалу виповзає з-під листочка. Зразу й не зауважиш, якби не жовтий панцер. Тіло «ляляка» перекочується, переливається з однієї стебелини на іншу. Ріжки-антени нашорошені.
– Нехай повзе, – кажу.
Вікторія погоджується і біжить до яблуньки, яка нахилила свої зелені м’ячики-яблуньчата аж до землі, неначе кличе діточок: «Ану ж бо, побавтеся зі мною.»
Той день можна було би назвати равликовим. Ні, не тому, що він був таким повільним, як равлик, якраз навпаки. А тому, що і книжечці теж був равлик, правда в капелюшку, і по телебаченню, у мультфільмі – також, та не один. Вікторія одразу впізнала. Поглянула на екран і: «Ляляки». Ну так, ріжки равлика ні з чим не сплутаєш. Я ж разом зі своїм дорослим світом знову застигла в подивуванні: ось так з ходу, одним поглядом на екран, де сучасно модернізовані равлики вирішували глобальні проблеми, і – творення дитиною множини: «ляляки». Мені ж залишалося на подальше дослідження: що це за мультик і які проблеми розв’язували равлики? А ви знаєте?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію