Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.10.02
20:34
Свобода як усвідомлення неминучості («Пробудження»)
У вірші [«Добрий Кабанчик»] Володимира Мацуцького філософський підтекст свободи є центральним стрижнем усього твору. Попри «дитячу» форму казки про тварин, автор порушує глибокі екзистенційні питання,
2026.10.02
20:19
У садочку світлячки
сяють, ніби зірочки.
Я їх кілька вніс у хату.
«Подивись, — гукаю, — тату!»
А у жменьці лиш жучки.
Де поділись світлячки?
сяють, ніби зірочки.
Я їх кілька вніс у хату.
«Подивись, — гукаю, — тату!»
А у жменьці лиш жучки.
Де поділись світлячки?
2026.10.02
16:50
Оброблений канвою золотою,
Тримав він лише тишу до пори,
У зорях марився корою під горою,
Здіймаючись у церкві на хори!
У норові доконаних івентів,
Де попід небом парить Кант нудний,
Облудний розум пестив компліментом,
Тримав він лише тишу до пори,
У зорях марився корою під горою,
Здіймаючись у церкві на хори!
У норові доконаних івентів,
Де попід небом парить Кант нудний,
Облудний розум пестив компліментом,
2026.10.02
13:39
Я відчуваю борг святий, несплатний
Перед полями і перед людьми.
Я - ніби лицар у залізних латах,
Вкриваю вічність сильними грудьми.
Я світові явлю слова закриті,
Слова, заховані у тайниках,
Слова, що небесами оповиті
Там, де ширяє нескоримий птах.
Перед полями і перед людьми.
Я - ніби лицар у залізних латах,
Вкриваю вічність сильними грудьми.
Я світові явлю слова закриті,
Слова, заховані у тайниках,
Слова, що небесами оповиті
Там, де ширяє нескоримий птах.
2026.10.02
10:34
Не знаю, чи кохав мене завжди,
чи розважався у жазі нестримній,
спиваючи із губ моїх меди,
солодкі, наче ночі лебедині.
Напевно, хто б там що не говорив,
для тебе я була палким натхненням,
веселкою посеред теплих злив,
п'янким дурманом, сло
чи розважався у жазі нестримній,
спиваючи із губ моїх меди,
солодкі, наче ночі лебедині.
Напевно, хто б там що не говорив,
для тебе я була палким натхненням,
веселкою посеред теплих злив,
п'янким дурманом, сло
2026.10.02
06:11
В життєвім ломбарді припали вже пилом
Залишені мною фрагменти надій,
Які нещодавно служили вітрилом
Для судна, що згинуло в гущі подій.
Десь там, під водою, і компас, і карта,
І пляшка зелена сухого вина, -
Утрачене мною чогось, певно, варте,
Коли
Залишені мною фрагменти надій,
Які нещодавно служили вітрилом
Для судна, що згинуло в гущі подій.
Десь там, під водою, і компас, і карта,
І пляшка зелена сухого вина, -
Утрачене мною чогось, певно, варте,
Коли
2026.10.01
23:54
осяяно вітражний
фірмовий день осінній
оспіваний у римах
стрункіших за мої
засипаний плодами
а поруч – все у квітах
яких ти не купляєш
і я так само ні
фірмовий день осінній
оспіваний у римах
стрункіших за мої
засипаний плодами
а поруч – все у квітах
яких ти не купляєш
і я так само ні
2026.10.01
22:54
Частина I: Принц Руперт Пробуджується(0:00–4:31)
Прощавайте, дзвони майстра храму
Його кіоск і чорний кмин
Ґречність вибраного слова
Едем обіцяний
Принц Руперт при скляних сльозах
Шафран шабат кров із повік
Прощавайте, дзвони майстра храму
Його кіоск і чорний кмин
Ґречність вибраного слова
Едем обіцяний
Принц Руперт при скляних сльозах
Шафран шабат кров із повік
2026.10.01
21:39
Прощай, Росіє! Хай буде це назавше,
Аби твоє буття зійшло на небуття.
Прощай і без прощення йди у міфологію,
Аби Вкраїна й світ тебе забули назавжди.
Нам буде з ким розмовлять по-людськи:
Народів тьми і тьми, зневажених тобою,
Уже готують словники
Аби твоє буття зійшло на небуття.
Прощай і без прощення йди у міфологію,
Аби Вкраїна й світ тебе забули назавжди.
Нам буде з ким розмовлять по-людськи:
Народів тьми і тьми, зневажених тобою,
Уже готують словники
2026.10.01
20:31
Бринить над яром тиша десь далеко.
Вже обрій золотить тополі.
Осінній відчуваю солод,
Хоч морок проростає ледве-ледве.
Воркують сині, вайлуваті тіні.
І чути ніжність слів доречних,
І сутінки схилились ґречно.
Вже обрій золотить тополі.
Осінній відчуваю солод,
Хоч морок проростає ледве-ледве.
Воркують сині, вайлуваті тіні.
І чути ніжність слів доречних,
І сутінки схилились ґречно.
2026.10.01
19:48
Москалям на вулкані Камчатки
Закортіло пограти у «прятки».
Хто хутчіше стрибав,
Булькнув в лаву й пропав
Й не паскудить терени Камчатки.
На КП на кордоні Хорватії
Запровадили тест з демократії.
Закортіло пограти у «прятки».
Хто хутчіше стрибав,
Булькнув в лаву й пропав
Й не паскудить терени Камчатки.
На КП на кордоні Хорватії
Запровадили тест з демократії.
2026.10.01
19:09
Коли упхались в Україну москалі,
Її скорити дуже швидко захотіли,
Але по пиці тільки добре ухопили,
Стаючи добривом чужої їм землі,
Знайшлось не так багато світових країн,
Які б відкрито москалям допомагали,
Солдат і зброю їм у поміч посилали.
І се
Її скорити дуже швидко захотіли,
Але по пиці тільки добре ухопили,
Стаючи добривом чужої їм землі,
Знайшлось не так багато світових країн,
Які б відкрито москалям допомагали,
Солдат і зброю їм у поміч посилали.
І се
2026.10.01
16:23
Я вип'ю келих осені гіркої,
Пізнаючи таємну благодать.
Ми так і не зустрілися з тобою...
Хіба що листям неживим загою
Безглузді мрії, що в мені болять.
Я осушу цей келих. Вмить порветься
Чекань моїх натягнута струна.
Пізнаючи таємну благодать.
Ми так і не зустрілися з тобою...
Хіба що листям неживим загою
Безглузді мрії, що в мені болять.
Я осушу цей келих. Вмить порветься
Чекань моїх натягнута струна.
2026.10.01
14:52
Води ніколи не нап'єшся
З криниці чистої сльози.
Не зіграна на сцені п'єса.
Надірваний фагот грози.
Ти не пізнаєш цю криницю,
Її глибини, таїну.
Ідеї епохальні й ниці
З криниці чистої сльози.
Не зіграна на сцені п'єса.
Надірваний фагот грози.
Ти не пізнаєш цю криницю,
Її глибини, таїну.
Ідеї епохальні й ниці
2026.10.01
12:46
Захлинаюся зболеним віршем —
у сутемряві місяця німб.
Задивляюся в небо частіше,
щоб побачити Бога у нім.
Та пітьма затуляє Світило,
сіллю вкрила чумацький мій шлях.
Я колись божевільно любила
у сутемряві місяця німб.
Задивляюся в небо частіше,
щоб побачити Бога у нім.
Та пітьма затуляє Світило,
сіллю вкрила чумацький мій шлях.
Я колись божевільно любила
2026.10.01
11:24
Розірвеш тенета власного страху,
зробиш перший крок —
і починають рости крила.
І ширшає обрій,
бо ти вже — над собою колишнім.
Треба лише втримати напрямок польоту,
аби вітри спокус
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...зробиш перший крок —
і починають рости крила.
І ширшає обрій,
бо ти вже — над собою колишнім.
Треба лише втримати напрямок польоту,
аби вітри спокус
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Світлана Ковальчук (1967) /
Проза
Ляляки
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Ляляки
Ви знаєте, що таке «ляляк»? Звичайно, що не знаєте, тому що це слово народилося лише сьогодні на вустах маленької дівчинки. А потім досліджувалося пильним поглядом і дрібненькими пальчиками. Від їхнього доторку «ляляк» сховався у свою мушлю-хатинку і скотився з рук. Упав під паркан.
– То равлик.
– Ляляк, – повторила дитина.
– Ляляк, – повторила і я, усміхаючись.
Це слово якось так зразу розлилося в мені літнім теплом і відчуттям дивовижі в пізнанні світу. Зі слизького пожирача ягід «ляляк» ураз перетворився на симпатичну цікаву маленьку істоту, боязку, по суті майже нічим не захищену від жорстокого навколишнього світу, окрім отієї своєї мушлі-хатинки, яку легко можна розчавити, розтоптати, переїхати.
Здавалось би, проста гра звуків у дитячій мові, яка раптом перевертає дорослий світ з ніг на голову. Чи, може, навпаки? Ось так воно і приходить, оте відкриття, несподівано, негадано. І ти на мить завмираєш у зачудуванні, приймаєш, всотуєш у себе нові істини, які були поруч, а не бачив їх, не розумів. А провідником до нового є мале дитя зі своєю безпосередністю. Дякую тобі, Боже, за щастя по-новому бачити світ, крізь призму незаангажованого, не затлумленого ніякими повчаннями та досвідом дитячим світом. Дякую тобі, дитинко, моє золотяточко, що ведеш мене стежинами радості життя, відкриття нового у вже давно відкритому, стежинами такої душевної близькості, яка іменується людьми словами «щастя» і «любов».
Над синіми дзвониками загудів джміль, великий, волохатий. Завис непорушно, неначе який розвідник-гелікоптер, а тоді по-діловому заліз усередину квітки і почав господарювати. Дзвоник від того розгойдався, туди-сюди...
– Гойда-да. То джміль, – розказую.
Вікторія пильно видивляється на те чорне жужало, яке викарабкалося з однієї квіточки і саме застигло навпроти іншої. Врешті жук заліз усередину, і довго його не видно. Ну що ж, чекати – це не для дитини. Слово «джміль» та й сам джміль відкладається на подальше дослідження.
Заглядаємо під паркан.
– Де? Де? – сині оченята потребують негайної відповіді.
– Равлик?
– Ляляк.
Заглядаємо за паркан, видивляємося за «ляляком».
– А є! – тішиться дівчатко і плескає в долоньки.
Маленький равлик помалу виповзає з-під листочка. Зразу й не зауважиш, якби не жовтий панцер. Тіло «ляляка» перекочується, переливається з однієї стебелини на іншу. Ріжки-антени нашорошені.
– Нехай повзе, – кажу.
Вікторія погоджується і біжить до яблуньки, яка нахилила свої зелені м’ячики-яблуньчата аж до землі, неначе кличе діточок: «Ану ж бо, побавтеся зі мною.»
Той день можна було би назвати равликовим. Ні, не тому, що він був таким повільним, як равлик, якраз навпаки. А тому, що і книжечці теж був равлик, правда в капелюшку, і по телебаченню, у мультфільмі – також, та не один. Вікторія одразу впізнала. Поглянула на екран і: «Ляляки». Ну так, ріжки равлика ні з чим не сплутаєш. Я ж разом зі своїм дорослим світом знову застигла в подивуванні: ось так з ходу, одним поглядом на екран, де сучасно модернізовані равлики вирішували глобальні проблеми, і – творення дитиною множини: «ляляки». Мені ж залишалося на подальше дослідження: що це за мультик і які проблеми розв’язували равлики? А ви знаєте?
– То равлик.
– Ляляк, – повторила дитина.
– Ляляк, – повторила і я, усміхаючись.
Це слово якось так зразу розлилося в мені літнім теплом і відчуттям дивовижі в пізнанні світу. Зі слизького пожирача ягід «ляляк» ураз перетворився на симпатичну цікаву маленьку істоту, боязку, по суті майже нічим не захищену від жорстокого навколишнього світу, окрім отієї своєї мушлі-хатинки, яку легко можна розчавити, розтоптати, переїхати.
Здавалось би, проста гра звуків у дитячій мові, яка раптом перевертає дорослий світ з ніг на голову. Чи, може, навпаки? Ось так воно і приходить, оте відкриття, несподівано, негадано. І ти на мить завмираєш у зачудуванні, приймаєш, всотуєш у себе нові істини, які були поруч, а не бачив їх, не розумів. А провідником до нового є мале дитя зі своєю безпосередністю. Дякую тобі, Боже, за щастя по-новому бачити світ, крізь призму незаангажованого, не затлумленого ніякими повчаннями та досвідом дитячим світом. Дякую тобі, дитинко, моє золотяточко, що ведеш мене стежинами радості життя, відкриття нового у вже давно відкритому, стежинами такої душевної близькості, яка іменується людьми словами «щастя» і «любов».
Над синіми дзвониками загудів джміль, великий, волохатий. Завис непорушно, неначе який розвідник-гелікоптер, а тоді по-діловому заліз усередину квітки і почав господарювати. Дзвоник від того розгойдався, туди-сюди...
– Гойда-да. То джміль, – розказую.
Вікторія пильно видивляється на те чорне жужало, яке викарабкалося з однієї квіточки і саме застигло навпроти іншої. Врешті жук заліз усередину, і довго його не видно. Ну що ж, чекати – це не для дитини. Слово «джміль» та й сам джміль відкладається на подальше дослідження.
Заглядаємо під паркан.
– Де? Де? – сині оченята потребують негайної відповіді.
– Равлик?
– Ляляк.
Заглядаємо за паркан, видивляємося за «ляляком».
– А є! – тішиться дівчатко і плескає в долоньки.
Маленький равлик помалу виповзає з-під листочка. Зразу й не зауважиш, якби не жовтий панцер. Тіло «ляляка» перекочується, переливається з однієї стебелини на іншу. Ріжки-антени нашорошені.
– Нехай повзе, – кажу.
Вікторія погоджується і біжить до яблуньки, яка нахилила свої зелені м’ячики-яблуньчата аж до землі, неначе кличе діточок: «Ану ж бо, побавтеся зі мною.»
Той день можна було би назвати равликовим. Ні, не тому, що він був таким повільним, як равлик, якраз навпаки. А тому, що і книжечці теж був равлик, правда в капелюшку, і по телебаченню, у мультфільмі – також, та не один. Вікторія одразу впізнала. Поглянула на екран і: «Ляляки». Ну так, ріжки равлика ні з чим не сплутаєш. Я ж разом зі своїм дорослим світом знову застигла в подивуванні: ось так з ходу, одним поглядом на екран, де сучасно модернізовані равлики вирішували глобальні проблеми, і – творення дитиною множини: «ляляки». Мені ж залишалося на подальше дослідження: що це за мультик і які проблеми розв’язували равлики? А ви знаєте?
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
