Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.12.14
02:46
Повстань!
Страшний бо Суд іде,
почеплений, як материнська плата,
немов дощу тяжка мені заплата,
та батьківський нечуваний
хардрайв.
Прівіт, мала.
Страшний бо Суд іде,
почеплений, як материнська плата,
немов дощу тяжка мені заплата,
та батьківський нечуваний
хардрайв.
Прівіт, мала.
2025.12.14
00:08
Було колись під шістдесят,
А ви ще вештали думками…
Поміж віршованих цитат
Цідили ніжними струмками…
І що ж такого в тих думках?
Думки з думок втечуть у вірші,
А вас пошлють за шістдесят
Й струмки на вигляд стануть інші…
А ви ще вештали думками…
Поміж віршованих цитат
Цідили ніжними струмками…
І що ж такого в тих думках?
Думки з думок втечуть у вірші,
А вас пошлють за шістдесят
Й струмки на вигляд стануть інші…
2025.12.13
23:44
Послання віків скупі, як сніг,
Що грайливо мерехтить в місячному сяйві,
але це не біда*.
Сни ллються, як симфонії з радіо «Люксембург»,
з просторів небес, що хмарами оповиті,
але там ніколи не було симфоній…
Що грайливо мерехтить в місячному сяйві,
але це не біда*.
Сни ллються, як симфонії з радіо «Люксембург»,
з просторів небес, що хмарами оповиті,
але там ніколи не було симфоній…
2025.12.13
21:01
Сніг скупий, як послання віків,
Мерехтить у грайливій сюїті.
І симфонія ллється зі снів
У просторах, що небом сповиті.
Сніг скупий, ніби зниклі рядки
У віршах, що прийшли із нікуди.
Сніг скупий, ніби помах руки.
Мерехтить у грайливій сюїті.
І симфонія ллється зі снів
У просторах, що небом сповиті.
Сніг скупий, ніби зниклі рядки
У віршах, що прийшли із нікуди.
Сніг скупий, ніби помах руки.
2025.12.13
16:56
Дощ крижаний у шибу - музика крапель мерзлих.
Колеться сон у друзки, сиплеться за вікно.
Ближче до ранку дійсність, ніч неохоче кресне.
І на окрайці неба синій цвіте вінок.
Зорі тум утерла сірим своїм подолом -
Виглянули, обмиті, жаль, що всього н
Колеться сон у друзки, сиплеться за вікно.
Ближче до ранку дійсність, ніч неохоче кресне.
І на окрайці неба синій цвіте вінок.
Зорі тум утерла сірим своїм подолом -
Виглянули, обмиті, жаль, що всього н
2025.12.13
12:09
Відтепер і дотетер
Ти у пошуках — стажер…
Тільки з ким й куди іти?
Безліч склепів до мети…
Омбіркуй, не гарячкуй,
Краще знов пофантазуй…
Боже мій… Куди попер?
Краще б ти в собі завмер…
Ти у пошуках — стажер…
Тільки з ким й куди іти?
Безліч склепів до мети…
Омбіркуй, не гарячкуй,
Краще знов пофантазуй…
Боже мій… Куди попер?
Краще б ти в собі завмер…
2025.12.13
08:57
Вірш розглядався на онлайн-колегії робочих змін і керівників профільних департаментів "Асорті Пиріжкарень" з долученням сторонніх експертів.
І от що ми маємо в підсумку.
Технічно текст повністю тримається купи на граматичних і словотвірно спорідне
2025.12.13
08:13
Ти ще мене не розлюбив,
і я тебе не розлюбила,
та згодом знайдемо мотив,
всадити в душу ніж щосили.
Така природа почуття;
любов і зрада синьоока
шукають істину глибоку
у манускриптах забуття.
і я тебе не розлюбила,
та згодом знайдемо мотив,
всадити в душу ніж щосили.
Така природа почуття;
любов і зрада синьоока
шукають істину глибоку
у манускриптах забуття.
2025.12.13
00:28
Йшла по селах ніч сріблиста,
Добрела начас до міста.
І втомившись, ради сну,
Розповзлася по вікну.
Навздогін їй, в кожну хату,
Де вже чемно сплять малята,
Зі санок тай на трамвай
Добрела начас до міста.
І втомившись, ради сну,
Розповзлася по вікну.
Навздогін їй, в кожну хату,
Де вже чемно сплять малята,
Зі санок тай на трамвай
2025.12.12
22:21
Безсніжна зима, ніби чудо природи,
Живий парадокс чи апорія слів.
Чекаєш забутий апокриф погоди,
Загублених в полі величних снігів.
Коли загубились сніги в дикім полі,
То висохне голос самої пітьми.
Чекаєш, як долі, розкутої волі.
Живий парадокс чи апорія слів.
Чекаєш забутий апокриф погоди,
Загублених в полі величних снігів.
Коли загубились сніги в дикім полі,
То висохне голос самої пітьми.
Чекаєш, як долі, розкутої волі.
2025.12.12
19:50
По грудках їхав грудень,
А в дорогу взяв сани:
«Поможіть, добрі люди,
бо вже коні пристали.
От коли б дістать воза
Або сніг раптом випав,
Говорить тоді б можна,
Що є лад якийсь в світі.
А в дорогу взяв сани:
«Поможіть, добрі люди,
бо вже коні пристали.
От коли б дістать воза
Або сніг раптом випав,
Говорить тоді б можна,
Що є лад якийсь в світі.
2025.12.12
14:44
Є чуття у моєму серці
Не знаю я що і робити
О ти чудовий світе о світе
Як мені бути і що робити?
Чи знаєш ти що виснував я?
Ти міг би і сам осягнути
Сьогодні всякчас завтра але й учора
Недільно-дівчачий блюз із її горем
Не знаю я що і робити
О ти чудовий світе о світе
Як мені бути і що робити?
Чи знаєш ти що виснував я?
Ти міг би і сам осягнути
Сьогодні всякчас завтра але й учора
Недільно-дівчачий блюз із її горем
2025.12.12
14:03
У мене на грудях ти стогнеш, і довго,
звитяжуєш голосно щем.
А рима – проста й заримована Богом,
й окреслена віщим дощем.
Про що ця розмова? Коли ані слова?
Про що нереально тужу?
Ти плачеш білугою, дещо з совою.
звитяжуєш голосно щем.
А рима – проста й заримована Богом,
й окреслена віщим дощем.
Про що ця розмова? Коли ані слова?
Про що нереально тужу?
Ти плачеш білугою, дещо з совою.
2025.12.12
12:51
Марія Лавренюк. Улиянка. Роман. —Тернопіль: Навчальна книга — Богдан, 2024. —216 с.
Чи не кожен автор рецензії замислюється над тим, чому не оминув увагою твір того чи іншого письменника, що підштовхнуло його до роздумів про прочитане і, власне, якими б
2025.12.12
07:59
ця Присутність незримо гріє
ізсередини
як свіча
проростає в думки
надією
вперто спалюючи печаль
її дихання тихше тиші
її голос як неба глиб
ізсередини
як свіча
проростає в думки
надією
вперто спалюючи печаль
її дихання тихше тиші
її голос як неба глиб
2025.12.12
07:34
Дзвінок бентежний тишу зранив —
не мріяла узріть тебе
через сніги і океани,
захмарні молитви небес
такого дивного, чужого
без квітів і ковтка води.
Навіщо ж не лишив за рогом
свої непрохані сліди?
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...не мріяла узріть тебе
через сніги і океани,
захмарні молитви небес
такого дивного, чужого
без квітів і ковтка води.
Навіщо ж не лишив за рогом
свої непрохані сліди?
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Світлана Ковальчук (1967) /
Проза
Ляляки
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Ляляки
Ви знаєте, що таке «ляляк»? Звичайно, що не знаєте, тому що це слово народилося лише сьогодні на вустах маленької дівчинки. А потім досліджувалося пильним поглядом і дрібненькими пальчиками. Від їхнього доторку «ляляк» сховався у свою мушлю-хатинку і скотився з рук. Упав під паркан.
– То равлик.
– Ляляк, – повторила дитина.
– Ляляк, – повторила і я, усміхаючись.
Це слово якось так зразу розлилося в мені літнім теплом і відчуттям дивовижі в пізнанні світу. Зі слизького пожирача ягід «ляляк» ураз перетворився на симпатичну цікаву маленьку істоту, боязку, по суті майже нічим не захищену від жорстокого навколишнього світу, окрім отієї своєї мушлі-хатинки, яку легко можна розчавити, розтоптати, переїхати.
Здавалось би, проста гра звуків у дитячій мові, яка раптом перевертає дорослий світ з ніг на голову. Чи, може, навпаки? Ось так воно і приходить, оте відкриття, несподівано, негадано. І ти на мить завмираєш у зачудуванні, приймаєш, всотуєш у себе нові істини, які були поруч, а не бачив їх, не розумів. А провідником до нового є мале дитя зі своєю безпосередністю. Дякую тобі, Боже, за щастя по-новому бачити світ, крізь призму незаангажованого, не затлумленого ніякими повчаннями та досвідом дитячим світом. Дякую тобі, дитинко, моє золотяточко, що ведеш мене стежинами радості життя, відкриття нового у вже давно відкритому, стежинами такої душевної близькості, яка іменується людьми словами «щастя» і «любов».
Над синіми дзвониками загудів джміль, великий, волохатий. Завис непорушно, неначе який розвідник-гелікоптер, а тоді по-діловому заліз усередину квітки і почав господарювати. Дзвоник від того розгойдався, туди-сюди...
– Гойда-да. То джміль, – розказую.
Вікторія пильно видивляється на те чорне жужало, яке викарабкалося з однієї квіточки і саме застигло навпроти іншої. Врешті жук заліз усередину, і довго його не видно. Ну що ж, чекати – це не для дитини. Слово «джміль» та й сам джміль відкладається на подальше дослідження.
Заглядаємо під паркан.
– Де? Де? – сині оченята потребують негайної відповіді.
– Равлик?
– Ляляк.
Заглядаємо за паркан, видивляємося за «ляляком».
– А є! – тішиться дівчатко і плескає в долоньки.
Маленький равлик помалу виповзає з-під листочка. Зразу й не зауважиш, якби не жовтий панцер. Тіло «ляляка» перекочується, переливається з однієї стебелини на іншу. Ріжки-антени нашорошені.
– Нехай повзе, – кажу.
Вікторія погоджується і біжить до яблуньки, яка нахилила свої зелені м’ячики-яблуньчата аж до землі, неначе кличе діточок: «Ану ж бо, побавтеся зі мною.»
Той день можна було би назвати равликовим. Ні, не тому, що він був таким повільним, як равлик, якраз навпаки. А тому, що і книжечці теж був равлик, правда в капелюшку, і по телебаченню, у мультфільмі – також, та не один. Вікторія одразу впізнала. Поглянула на екран і: «Ляляки». Ну так, ріжки равлика ні з чим не сплутаєш. Я ж разом зі своїм дорослим світом знову застигла в подивуванні: ось так з ходу, одним поглядом на екран, де сучасно модернізовані равлики вирішували глобальні проблеми, і – творення дитиною множини: «ляляки». Мені ж залишалося на подальше дослідження: що це за мультик і які проблеми розв’язували равлики? А ви знаєте?
– То равлик.
– Ляляк, – повторила дитина.
– Ляляк, – повторила і я, усміхаючись.
Це слово якось так зразу розлилося в мені літнім теплом і відчуттям дивовижі в пізнанні світу. Зі слизького пожирача ягід «ляляк» ураз перетворився на симпатичну цікаву маленьку істоту, боязку, по суті майже нічим не захищену від жорстокого навколишнього світу, окрім отієї своєї мушлі-хатинки, яку легко можна розчавити, розтоптати, переїхати.
Здавалось би, проста гра звуків у дитячій мові, яка раптом перевертає дорослий світ з ніг на голову. Чи, може, навпаки? Ось так воно і приходить, оте відкриття, несподівано, негадано. І ти на мить завмираєш у зачудуванні, приймаєш, всотуєш у себе нові істини, які були поруч, а не бачив їх, не розумів. А провідником до нового є мале дитя зі своєю безпосередністю. Дякую тобі, Боже, за щастя по-новому бачити світ, крізь призму незаангажованого, не затлумленого ніякими повчаннями та досвідом дитячим світом. Дякую тобі, дитинко, моє золотяточко, що ведеш мене стежинами радості життя, відкриття нового у вже давно відкритому, стежинами такої душевної близькості, яка іменується людьми словами «щастя» і «любов».
Над синіми дзвониками загудів джміль, великий, волохатий. Завис непорушно, неначе який розвідник-гелікоптер, а тоді по-діловому заліз усередину квітки і почав господарювати. Дзвоник від того розгойдався, туди-сюди...
– Гойда-да. То джміль, – розказую.
Вікторія пильно видивляється на те чорне жужало, яке викарабкалося з однієї квіточки і саме застигло навпроти іншої. Врешті жук заліз усередину, і довго його не видно. Ну що ж, чекати – це не для дитини. Слово «джміль» та й сам джміль відкладається на подальше дослідження.
Заглядаємо під паркан.
– Де? Де? – сині оченята потребують негайної відповіді.
– Равлик?
– Ляляк.
Заглядаємо за паркан, видивляємося за «ляляком».
– А є! – тішиться дівчатко і плескає в долоньки.
Маленький равлик помалу виповзає з-під листочка. Зразу й не зауважиш, якби не жовтий панцер. Тіло «ляляка» перекочується, переливається з однієї стебелини на іншу. Ріжки-антени нашорошені.
– Нехай повзе, – кажу.
Вікторія погоджується і біжить до яблуньки, яка нахилила свої зелені м’ячики-яблуньчата аж до землі, неначе кличе діточок: «Ану ж бо, побавтеся зі мною.»
Той день можна було би назвати равликовим. Ні, не тому, що він був таким повільним, як равлик, якраз навпаки. А тому, що і книжечці теж був равлик, правда в капелюшку, і по телебаченню, у мультфільмі – також, та не один. Вікторія одразу впізнала. Поглянула на екран і: «Ляляки». Ну так, ріжки равлика ні з чим не сплутаєш. Я ж разом зі своїм дорослим світом знову застигла в подивуванні: ось так з ходу, одним поглядом на екран, де сучасно модернізовані равлики вирішували глобальні проблеми, і – творення дитиною множини: «ляляки». Мені ж залишалося на подальше дослідження: що це за мультик і які проблеми розв’язували равлики? А ви знаєте?
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
