Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.09.24
23:03
обережно акуратно
непоспішно
оминаючи закинуті кути
де чаїться бозна-що
пантрує нищить
залишає непривабливі
сліди
вийшовши нарешті
непоспішно
оминаючи закинуті кути
де чаїться бозна-що
пантрує нищить
залишає непривабливі
сліди
вийшовши нарешті
2026.09.24
22:13
Ще краплі літа в осені барвистій
перлинами роси у падолисті,
та вже схиляють голови жоржини;
лоскоче оболок* вологий жовтень,
свавільний вітер бешкетує вкотре
прозорим привидом у журавлині.
Каштанів їжачки вп'ялися в землю,
перлинами роси у падолисті,
та вже схиляють голови жоржини;
лоскоче оболок* вологий жовтень,
свавільний вітер бешкетує вкотре
прозорим привидом у журавлині.
Каштанів їжачки вп'ялися в землю,
2026.09.24
20:58
Грались в піжмурки із сонцем,
якось, огірки.
Ув огудині сховались добре під листки.
Сонце тикається в листя:
як би зазирнуть?
Жодної нема шпарини ані там, ні тут.
якось, огірки.
Ув огудині сховались добре під листки.
Сонце тикається в листя:
як би зазирнуть?
Жодної нема шпарини ані там, ні тут.
2026.09.24
18:34
Підлога бажає зігрітись,
Юрба із бандурами зліва
Несе непорочне угору.
Фіналу не буде — диво.
Диво з червоної глини,
Мета його нам невідома.
Шерех ще чути з обійстя
Юрба із бандурами зліва
Несе непорочне угору.
Фіналу не буде — диво.
Диво з червоної глини,
Мета його нам невідома.
Шерех ще чути з обійстя
2026.09.24
17:13
Жили чоловік і жінка на хуторі. Звісно
Двом на хуторі отому їм було не тісно.
Бо ж ніхто до них не їздив, щоб погостювати.
А вони гостей любили у себе приймати.
Щоб самим у гості з’їздить – того не любили.
Тож на хуторі своєму у нудьзі сиділи.
Якось
Двом на хуторі отому їм було не тісно.
Бо ж ніхто до них не їздив, щоб погостювати.
А вони гостей любили у себе приймати.
Щоб самим у гості з’їздить – того не любили.
Тож на хуторі своєму у нудьзі сиділи.
Якось
2026.09.24
16:43
Так схожий на старовинні,
Я замок повітряний звів.
В ясній мальовничій місцині,
Із хитросплетінням ходів.
Заходимо вдвох у замок. –
Тут гарно, лише придивись:
І стіни – дзеркальний спалах.
Я замок повітряний звів.
В ясній мальовничій місцині,
Із хитросплетінням ходів.
Заходимо вдвох у замок. –
Тут гарно, лише придивись:
І стіни – дзеркальний спалах.
2026.09.24
14:26
Колись доводиться прощатись
Із домом, книгами, людьми.
Не дочекаєшся пощади,
Хоч упади на дот грудьми.
Колись приходить час останній
І вирішальна дивна мить.
Всі непромовлені питання
Не можна в серці утопить.
Із домом, книгами, людьми.
Не дочекаєшся пощади,
Хоч упади на дот грудьми.
Колись приходить час останній
І вирішальна дивна мить.
Всі непромовлені питання
Не можна в серці утопить.
2026.09.24
06:15
Предківські дороги нам дарують крила
І тримає міцно пращурів земля, -
Без того коріння, що дає всім сили,
Не злетить у небо молоде орля.
Пам'ятають стіни дорогої хати
Предків кожне слово, кроки і пісні,
Що з дитинства учать правду захищати
Від як
І тримає міцно пращурів земля, -
Без того коріння, що дає всім сили,
Не злетить у небо молоде орля.
Пам'ятають стіни дорогої хати
Предків кожне слово, кроки і пісні,
Що з дитинства учать правду захищати
Від як
2026.09.24
05:29
VІ. ТЯГАР СИНІВСЬКОГО ОБОВ'ЯЗКУ
У задимленій майстерні коваля Квінта ранок почався з важкої розмови. За довгим дерев'яним столом сиділи двоє братів. Квінт, широкоплечий, із мозолястими від молота руками, та Марцелл – стрункий, загартований у боях ле
2026.09.24
00:00
вітер тихий і вітер злобний
понеділок а там четвер
чоловік зріс пішов із дому
зневірявся як міг помер
не того що хотів скандалу
чи хворів а чи впав у маразм
цих випадків буває чимало
а того що відбув свій час
понеділок а там четвер
чоловік зріс пішов із дому
зневірявся як міг помер
не того що хотів скандалу
чи хворів а чи впав у маразм
цих випадків буває чимало
а того що відбув свій час
2026.09.23
20:02
Перетоплений шлях у майбутнє, на гору жадану,
Перетоплений сміх, перетоплені плоть і кістки,
Перетоплений голос, далекий, тендітний, коханий,
І не можемо ми спорудити крізь вічність мости.
Перетоплені сили, наснага, надія і гордість,
Перетоплені зд
Перетоплений сміх, перетоплені плоть і кістки,
Перетоплений голос, далекий, тендітний, коханий,
І не можемо ми спорудити крізь вічність мости.
Перетоплені сили, наснага, надія і гордість,
Перетоплені зд
2026.09.23
19:32
Во ім’я Життя Вишнього, слава Світлу горньому!
Шум-Кушта предстоїть, і возвіщає, і поучає. Шум бар Ну, Шум-Кушта, предстоїть і глаголе покірно перед Господом, прорікаючи:
– Минувся час мій, і належить мені відійти. Та не відаю, хто супроводитиме ме
2026.09.23
15:17
Я піду за дощем, закохавшись у сіру сльоту
Та не буду співати весні осяйні дифірамби.
Вже минули безглузді часи сподівань біля рампи -
Тож сьогодні вінок з порожнечі для себе сплету.
Не лякай мене, осене, холодом вранішніх злив!
Це - стихія моя! В
Та не буду співати весні осяйні дифірамби.
Вже минули безглузді часи сподівань біля рампи -
Тож сьогодні вінок з порожнечі для себе сплету.
Не лякай мене, осене, холодом вранішніх злив!
Це - стихія моя! В
2026.09.23
15:16
В блокноті згорілім - згорілий рондель,
Від світлих рядків залишилось вугілля.
Душевна зневіра. Тілесне безсилля.
Стійке панування безмежних пустель.
Давно вже тендітна та ніжна пастель
Затьмарена модним строкатим свавіллям.
В блокноті згорілім -
Від світлих рядків залишилось вугілля.
Душевна зневіра. Тілесне безсилля.
Стійке панування безмежних пустель.
Давно вже тендітна та ніжна пастель
Затьмарена модним строкатим свавіллям.
В блокноті згорілім -
2026.09.23
14:40
Він біг у даль, отримавши свободу,
Після заков тривалих і крутих,
Пірнаючи в найбільшу насолоду
Без нагород минущих, золотих.
На березі морському співи чайок
І плескіт хвиль, а він біжить кудись,
Звільнившись від умовностей і часу,
Пірнаючи у незг
Після заков тривалих і крутих,
Пірнаючи в найбільшу насолоду
Без нагород минущих, золотих.
На березі морському співи чайок
І плескіт хвиль, а він біжить кудись,
Звільнившись від умовностей і часу,
Пірнаючи у незг
2026.09.23
11:38
Призначення чаю з жасмину співмірне
З безсмертям душі миловидної щучки,
Подоба якої не платить комірне
Ні Сонцю, ні вітру, не носить обручки.
Скажи йому: «Хронос!»—здригнеться відчайно,
Пелюстки, мов очі,наповняться змістом,
У збуренні, в русі, як
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...З безсмертям душі миловидної щучки,
Подоба якої не платить комірне
Ні Сонцю, ні вітру, не носить обручки.
Скажи йому: «Хронос!»—здригнеться відчайно,
Пелюстки, мов очі,наповняться змістом,
У збуренні, в русі, як
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Світлана Ковальчук (1967) /
Проза
Ляляки
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Ляляки
Ви знаєте, що таке «ляляк»? Звичайно, що не знаєте, тому що це слово народилося лише сьогодні на вустах маленької дівчинки. А потім досліджувалося пильним поглядом і дрібненькими пальчиками. Від їхнього доторку «ляляк» сховався у свою мушлю-хатинку і скотився з рук. Упав під паркан.
– То равлик.
– Ляляк, – повторила дитина.
– Ляляк, – повторила і я, усміхаючись.
Це слово якось так зразу розлилося в мені літнім теплом і відчуттям дивовижі в пізнанні світу. Зі слизького пожирача ягід «ляляк» ураз перетворився на симпатичну цікаву маленьку істоту, боязку, по суті майже нічим не захищену від жорстокого навколишнього світу, окрім отієї своєї мушлі-хатинки, яку легко можна розчавити, розтоптати, переїхати.
Здавалось би, проста гра звуків у дитячій мові, яка раптом перевертає дорослий світ з ніг на голову. Чи, може, навпаки? Ось так воно і приходить, оте відкриття, несподівано, негадано. І ти на мить завмираєш у зачудуванні, приймаєш, всотуєш у себе нові істини, які були поруч, а не бачив їх, не розумів. А провідником до нового є мале дитя зі своєю безпосередністю. Дякую тобі, Боже, за щастя по-новому бачити світ, крізь призму незаангажованого, не затлумленого ніякими повчаннями та досвідом дитячим світом. Дякую тобі, дитинко, моє золотяточко, що ведеш мене стежинами радості життя, відкриття нового у вже давно відкритому, стежинами такої душевної близькості, яка іменується людьми словами «щастя» і «любов».
Над синіми дзвониками загудів джміль, великий, волохатий. Завис непорушно, неначе який розвідник-гелікоптер, а тоді по-діловому заліз усередину квітки і почав господарювати. Дзвоник від того розгойдався, туди-сюди...
– Гойда-да. То джміль, – розказую.
Вікторія пильно видивляється на те чорне жужало, яке викарабкалося з однієї квіточки і саме застигло навпроти іншої. Врешті жук заліз усередину, і довго його не видно. Ну що ж, чекати – це не для дитини. Слово «джміль» та й сам джміль відкладається на подальше дослідження.
Заглядаємо під паркан.
– Де? Де? – сині оченята потребують негайної відповіді.
– Равлик?
– Ляляк.
Заглядаємо за паркан, видивляємося за «ляляком».
– А є! – тішиться дівчатко і плескає в долоньки.
Маленький равлик помалу виповзає з-під листочка. Зразу й не зауважиш, якби не жовтий панцер. Тіло «ляляка» перекочується, переливається з однієї стебелини на іншу. Ріжки-антени нашорошені.
– Нехай повзе, – кажу.
Вікторія погоджується і біжить до яблуньки, яка нахилила свої зелені м’ячики-яблуньчата аж до землі, неначе кличе діточок: «Ану ж бо, побавтеся зі мною.»
Той день можна було би назвати равликовим. Ні, не тому, що він був таким повільним, як равлик, якраз навпаки. А тому, що і книжечці теж був равлик, правда в капелюшку, і по телебаченню, у мультфільмі – також, та не один. Вікторія одразу впізнала. Поглянула на екран і: «Ляляки». Ну так, ріжки равлика ні з чим не сплутаєш. Я ж разом зі своїм дорослим світом знову застигла в подивуванні: ось так з ходу, одним поглядом на екран, де сучасно модернізовані равлики вирішували глобальні проблеми, і – творення дитиною множини: «ляляки». Мені ж залишалося на подальше дослідження: що це за мультик і які проблеми розв’язували равлики? А ви знаєте?
– То равлик.
– Ляляк, – повторила дитина.
– Ляляк, – повторила і я, усміхаючись.
Це слово якось так зразу розлилося в мені літнім теплом і відчуттям дивовижі в пізнанні світу. Зі слизького пожирача ягід «ляляк» ураз перетворився на симпатичну цікаву маленьку істоту, боязку, по суті майже нічим не захищену від жорстокого навколишнього світу, окрім отієї своєї мушлі-хатинки, яку легко можна розчавити, розтоптати, переїхати.
Здавалось би, проста гра звуків у дитячій мові, яка раптом перевертає дорослий світ з ніг на голову. Чи, може, навпаки? Ось так воно і приходить, оте відкриття, несподівано, негадано. І ти на мить завмираєш у зачудуванні, приймаєш, всотуєш у себе нові істини, які були поруч, а не бачив їх, не розумів. А провідником до нового є мале дитя зі своєю безпосередністю. Дякую тобі, Боже, за щастя по-новому бачити світ, крізь призму незаангажованого, не затлумленого ніякими повчаннями та досвідом дитячим світом. Дякую тобі, дитинко, моє золотяточко, що ведеш мене стежинами радості життя, відкриття нового у вже давно відкритому, стежинами такої душевної близькості, яка іменується людьми словами «щастя» і «любов».
Над синіми дзвониками загудів джміль, великий, волохатий. Завис непорушно, неначе який розвідник-гелікоптер, а тоді по-діловому заліз усередину квітки і почав господарювати. Дзвоник від того розгойдався, туди-сюди...
– Гойда-да. То джміль, – розказую.
Вікторія пильно видивляється на те чорне жужало, яке викарабкалося з однієї квіточки і саме застигло навпроти іншої. Врешті жук заліз усередину, і довго його не видно. Ну що ж, чекати – це не для дитини. Слово «джміль» та й сам джміль відкладається на подальше дослідження.
Заглядаємо під паркан.
– Де? Де? – сині оченята потребують негайної відповіді.
– Равлик?
– Ляляк.
Заглядаємо за паркан, видивляємося за «ляляком».
– А є! – тішиться дівчатко і плескає в долоньки.
Маленький равлик помалу виповзає з-під листочка. Зразу й не зауважиш, якби не жовтий панцер. Тіло «ляляка» перекочується, переливається з однієї стебелини на іншу. Ріжки-антени нашорошені.
– Нехай повзе, – кажу.
Вікторія погоджується і біжить до яблуньки, яка нахилила свої зелені м’ячики-яблуньчата аж до землі, неначе кличе діточок: «Ану ж бо, побавтеся зі мною.»
Той день можна було би назвати равликовим. Ні, не тому, що він був таким повільним, як равлик, якраз навпаки. А тому, що і книжечці теж був равлик, правда в капелюшку, і по телебаченню, у мультфільмі – також, та не один. Вікторія одразу впізнала. Поглянула на екран і: «Ляляки». Ну так, ріжки равлика ні з чим не сплутаєш. Я ж разом зі своїм дорослим світом знову застигла в подивуванні: ось так з ходу, одним поглядом на екран, де сучасно модернізовані равлики вирішували глобальні проблеми, і – творення дитиною множини: «ляляки». Мені ж залишалося на подальше дослідження: що це за мультик і які проблеми розв’язували равлики? А ви знаєте?
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
