Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.18
07:16
Хоч завтра вітер хмари розведе
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
2026.11.18
02:21
Прокинулась в цей час застава –
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
2026.11.17
20:44
Огорни мене скоріш любов'ю,
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
2026.11.17
19:59
розчулення найзначущіші
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
2026.11.17
18:58
Я ніколи туди не вернусь,
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
2026.11.17
11:10
Свіжа рілля запахтіла корінням і дизелем.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.
2026.11.17
07:34
«МІКЕЛАНДЖЕЛО: СЕРЦЕ БІЛОГО КАМЕНЮ»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
2026.11.17
05:47
Синє небо й жовте поле
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
2026.11.16
23:58
дідусь був мореходом
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
2026.11.16
17:21
А влада пшеків дещо пойняла
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
2026.11.16
16:53
Не хочу квітку я зривати,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
2026.11.16
16:00
можливо я повторююсь
та це малосуттєво
повторюється всяко
усілякий
не треба апології
оскільки я не жертва
можливо навпаки
це стилістична якість
та це малосуттєво
повторюється всяко
усілякий
не треба апології
оскільки я не жертва
можливо навпаки
це стилістична якість
2026.11.16
14:54
О, мій етер, веселий, темний, милий!
Куди тепер ти знов ховаєш вила —
Космогонічні, ніби справжній фатум,
Як тінь з-під ковдри душ, густу, багату, —
Щоби безвідповідально, гучно, вмісно,
Докупи склавши, ніби пальці в мудру,
У верховіття мрій, де мер
Куди тепер ти знов ховаєш вила —
Космогонічні, ніби справжній фатум,
Як тінь з-під ковдри душ, густу, багату, —
Щоби безвідповідально, гучно, вмісно,
Докупи склавши, ніби пальці в мудру,
У верховіття мрій, де мер
2026.11.16
13:43
Водії не люблять пішоходів,
Пішоходи ненавидять водіїв,
Фермери клянуть суху погоду,
А турист кляне сезон дощів.
Всякий віднайде якусь причину
Щоб образити, обматюкать тебе,
Бо всередині у кожної людини,
Пішоходи ненавидять водіїв,
Фермери клянуть суху погоду,
А турист кляне сезон дощів.
Всякий віднайде якусь причину
Щоб образити, обматюкать тебе,
Бо всередині у кожної людини,
2026.11.16
08:34
Вчителі в кабінеті завпеда
Освятили закон Архімеда.
А завгосп не святив.
Отакий колектив
Згуртувався навколо завпеда.
Розповів театральний бариста
Про симфонії Ференца Ліста.
Освятили закон Архімеда.
А завгосп не святив.
Отакий колектив
Згуртувався навколо завпеда.
Розповів театральний бариста
Про симфонії Ференца Ліста.
2026.11.16
07:04
Під шелест опалого листя
Забави продовжує осінь -
Одягнута в шати багристі,
Повсюди тиняється боса.
Тумани сплітає в мережку,
Гойдає оголені віти
І сипле на вимиту стежку
Дарунки від себе чи літа.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Забави продовжує осінь -
Одягнута в шати багристі,
Повсюди тиняється боса.
Тумани сплітає в мережку,
Гойдає оголені віти
І сипле на вимиту стежку
Дарунки від себе чи літа.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Сонце Місяць /
Проза
quiproquo
Сліпий, прокинувшись о невідомій годині, напевно, ранку, чатує. Гуркіт наближений― віддалений― шурхітсвист― з вулиці з-за стіни за головою. Гуркіт обертається на шурхітсвист слабшає зростає вертається & віддаляється знову. Авеню, що її захаращує своїм шумом хто не будь, як заманеться, й нікому немає діла, авжеж-бо всім кудись тре. Наскільки нав’язливо дирчить вібруючий чий транспорт, якої саме пори-доби, неважливо.
Для сліпого всякий зовнішній шум― реальний інтер’єр, адже його власна сліпота теж вимагає поживи чуттєвої. Дехто, йшлося би про калавури, міг би забажати собі глухоти, натомість. Наскрізь просонцений електризований неон-балаган, сяйливість металу та скла, нескінченість срібних тонів химерності хмарної, мільйони часом бентежних комбінацій барв & відтінки. Інтересні ракурси, силуети там/сям. Тьмяно-гуашові шаґалові сутінки. Вигулювання самотності, еротизовані уявою текстури надовкіл, панянки, простуючі мовби наскрізь― навстріч― при певності власних сезонних амбіцій, а за вікнами шторами тіні матісові.
Довільна бездарність, тліюча при святкуваннях безрадості, де ніхто не скерує сліпого невдовзі, ще поки при оптиці, до істинних книг чи інструкцій щодо, як животіти слухом & пам’яттю лише, в інтер’єрі реальності, де ближній хіба переймається ближнім, врубаючи порожняковіший реп чи то ще угробнішу блекуху, лабаючи на фоно гамами, тупцяючи крицею на підборах, лляючи ночами днями воду через потуги чим не пологи проіржавлених кранів, заводячи псів виючих контрапунктно до виску сусідського електролобзика, або перфоратором озброєного віддлубування трепетних стін від флізових решток, абощо.
Мешканці міст звичні в перманентному шумовому термідорові ad lib. Віражі півсвідомості у виразках дискомфорту розблисків, згадати―доперти, стокгольм-синдромне, дотичне й не. Молодь кіньми ржуча, діскотека дев’яностих, мордобійчик, уважуха. Скільки отих альтернативно обдарованих― підпропагандою― вештається. Чи хтось удосвіта верещить індіанцем від усієї дурки просторам, нецензурне гиготіння нізвідки & карочє ти понял, як приклад діапазону незгіршого. Тимчасом сліпому більш цікаві голоси юності власної, буття нестерпної кревності, на пост-телебаченні сновидінь нетеперішніх, звичай нетутешніх, із ними як все поживатиме-доживатиме він, невідомо навіщо або скільки, чатуючи на свою смерть, а смерть не спішитиме.
άπολογία
Квіпрокво це форма яка обслуговує діалог у світі, в якому дедалі сильніше домінує монолог, атож―чому би раптом не монологічне квіпрокво. У всій безкінечній парадигмі байдужостей імовірності підпорядковується все, що тільки завгодно; хист, досвід, примха, випадок―лиш призми. Якби раптом у кого виникла підозра, що я, наразі як автор, чи типу―просто продукую собі літери, без уваги, чи протилежна сторона прийме із належністю, чи
щасливий саме отут & зараз повідомити, що оскільки обоє, умовний автор, як і умовний читач, є теоретично законними суб’єктом-об’єктом, то існує логіка у їх неодмінністі & невід’ємності. Або ви цього не читаєте, тоді який сенс узагалі, або ж таки читаєте й ніхто вам не у змозі забороняти. Більше того, автор залюбки пояснює що до чого, хай без особливо потреби
Ось вам ще версія: так виглядає, ніби я не займаюся нічим більш, окрім переписування й переінакшення тих декількох рядків, що мали би підвести читача до самої розповіді, хоч вона швидше рефлексія, може й спекуляція, якби зі сторони видніш. Усілякі інші миттєвості мимохідь, наступні сезони покидають ту саму сцену, поки я-умовний, далі вношу & вношу якісь правки, щоразу підсумовуючи оце писанину, вкотре відкладаю її геть, не визначившись, є в ній якась потреба, чи то просто колись щось в цім було, чи настав момент ідеї, чи пождати ще. Безперечно, історія або зв’язна оповідь є очікуваними, в протилежному разі певність словесного шумовиння ніщотніш, і так само автор мав би пояснити, але утримається мабуть від
Неможливість літератури неможлива, так мислить всяко докучний читач, маючи власну рацею & вціливши пальцем у небо водночас; з одного боку, всі все читали, з іншого боку ніхто не читає нічого, але як одне, так і друге твердження ― очевидно хибні. Істинне, як водиться, прописано саме посередині плюс-мінус. Іще читатимуть. Припускаю навіть, що письменство існуватиме навіть тоді, коли читач імовірний чи гіпотетичний зникне безвісти. Та як було відпочатку всякої початковості, слово лишиться й натомість по всьому, extremum. Власне, в цім саме місці автор не годен більш пояснювати анічого, він і сам не знає до ладу бо
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
quiproquo
Сліпий, прокинувшись о невідомій годині, напевно, ранку, чатує. Гуркіт наближений― віддалений― шурхітсвист― з вулиці з-за стіни за головою. Гуркіт обертається на шурхітсвист слабшає зростає вертається & віддаляється знову. Авеню, що її захаращує своїм шумом хто не будь, як заманеться, й нікому немає діла, авжеж-бо всім кудись тре. Наскільки нав’язливо дирчить вібруючий чий транспорт, якої саме пори-доби, неважливо.
Для сліпого всякий зовнішній шум― реальний інтер’єр, адже його власна сліпота теж вимагає поживи чуттєвої. Дехто, йшлося би про калавури, міг би забажати собі глухоти, натомість. Наскрізь просонцений електризований неон-балаган, сяйливість металу та скла, нескінченість срібних тонів химерності хмарної, мільйони часом бентежних комбінацій барв & відтінки. Інтересні ракурси, силуети там/сям. Тьмяно-гуашові шаґалові сутінки. Вигулювання самотності, еротизовані уявою текстури надовкіл, панянки, простуючі мовби наскрізь― навстріч― при певності власних сезонних амбіцій, а за вікнами шторами тіні матісові.
Довільна бездарність, тліюча при святкуваннях безрадості, де ніхто не скерує сліпого невдовзі, ще поки при оптиці, до істинних книг чи інструкцій щодо, як животіти слухом & пам’яттю лише, в інтер’єрі реальності, де ближній хіба переймається ближнім, врубаючи порожняковіший реп чи то ще угробнішу блекуху, лабаючи на фоно гамами, тупцяючи крицею на підборах, лляючи ночами днями воду через потуги чим не пологи проіржавлених кранів, заводячи псів виючих контрапунктно до виску сусідського електролобзика, або перфоратором озброєного віддлубування трепетних стін від флізових решток, абощо.
Мешканці міст звичні в перманентному шумовому термідорові ad lib. Віражі півсвідомості у виразках дискомфорту розблисків, згадати―доперти, стокгольм-синдромне, дотичне й не. Молодь кіньми ржуча, діскотека дев’яностих, мордобійчик, уважуха. Скільки отих альтернативно обдарованих― підпропагандою― вештається. Чи хтось удосвіта верещить індіанцем від усієї дурки просторам, нецензурне гиготіння нізвідки & карочє ти понял, як приклад діапазону незгіршого. Тимчасом сліпому більш цікаві голоси юності власної, буття нестерпної кревності, на пост-телебаченні сновидінь нетеперішніх, звичай нетутешніх, із ними як все поживатиме-доживатиме він, невідомо навіщо або скільки, чатуючи на свою смерть, а смерть не спішитиме.
άπολογία
Квіпрокво це форма яка обслуговує діалог у світі, в якому дедалі сильніше домінує монолог, атож―чому би раптом не монологічне квіпрокво. У всій безкінечній парадигмі байдужостей імовірності підпорядковується все, що тільки завгодно; хист, досвід, примха, випадок―лиш призми. Якби раптом у кого виникла підозра, що я, наразі як автор, чи типу―просто продукую собі літери, без уваги, чи протилежна сторона прийме із належністю, чи
щасливий саме отут & зараз повідомити, що оскільки обоє, умовний автор, як і умовний читач, є теоретично законними суб’єктом-об’єктом, то існує логіка у їх неодмінністі & невід’ємності. Або ви цього не читаєте, тоді який сенс узагалі, або ж таки читаєте й ніхто вам не у змозі забороняти. Більше того, автор залюбки пояснює що до чого, хай без особливо потреби
Ось вам ще версія: так виглядає, ніби я не займаюся нічим більш, окрім переписування й переінакшення тих декількох рядків, що мали би підвести читача до самої розповіді, хоч вона швидше рефлексія, може й спекуляція, якби зі сторони видніш. Усілякі інші миттєвості мимохідь, наступні сезони покидають ту саму сцену, поки я-умовний, далі вношу & вношу якісь правки, щоразу підсумовуючи оце писанину, вкотре відкладаю її геть, не визначившись, є в ній якась потреба, чи то просто колись щось в цім було, чи настав момент ідеї, чи пождати ще. Безперечно, історія або зв’язна оповідь є очікуваними, в протилежному разі певність словесного шумовиння ніщотніш, і так само автор мав би пояснити, але утримається мабуть від
Неможливість літератури неможлива, так мислить всяко докучний читач, маючи власну рацею & вціливши пальцем у небо водночас; з одного боку, всі все читали, з іншого боку ніхто не читає нічого, але як одне, так і друге твердження ― очевидно хибні. Істинне, як водиться, прописано саме посередині плюс-мінус. Іще читатимуть. Припускаю навіть, що письменство існуватиме навіть тоді, коли читач імовірний чи гіпотетичний зникне безвісти. Та як було відпочатку всякої початковості, слово лишиться й натомість по всьому, extremum. Власне, в цім саме місці автор не годен більш пояснювати анічого, він і сам не знає до ладу бо
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
