Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.21
07:39
Із Василя Лебедєва-Кумача)
Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.
Прохолода добромисно
Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.
Прохолода добромисно
2026.11.21
07:20
Німіють, поколюють, просто болять
Натруджені працею руки,
Та хочуть, як завжди, мене обійнять
Опісля гіркої розлуки.
В зусиллі притиснуть - прожиті літа,
Турбота, терпіння і ласка,
І мамина мудрість, одвічно свята,
Що з буднів утворює казку.
Натруджені працею руки,
Та хочуть, як завжди, мене обійнять
Опісля гіркої розлуки.
В зусиллі притиснуть - прожиті літа,
Турбота, терпіння і ласка,
І мамина мудрість, одвічно свята,
Що з буднів утворює казку.
2026.11.20
23:44
Колись, не так давно, в часи не такі уже й давні і навіть не епічні, і не міфічні я написав новелу «Дружина прокурора». Мене тоді звинуватили в упередженості, однобічності, суб’єктивності, надлишковій актуальності (це не література, мовляв), гіперболізова
2026.11.20
22:24
видива осінні
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет
2026.11.20
21:23
Догоряє свіча горизонту,
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.
Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.
Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі
2026.11.20
21:11
Осіння ніч
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…
2026.11.20
20:59
Не забуду! І свічка ніколи не згасне!
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап
2026.11.20
13:05
Чоловік, що прожив небагато
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.
По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.
По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,
2026.11.20
12:46
Настала драма у комедіанта –
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!
***
Малоросійців зомбувати просто
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!
***
Малоросійців зомбувати просто
2026.11.20
10:40
Від ракетного вибуху тремтить земля,
а надворі дитячий голос: «Бабах!»…
Не відає ще нерозумне маля,
що війна - жах…
Воно думає, що це просто гра:
дорослі ж не можуть його вбити
чи завдати важких ран!
а надворі дитячий голос: «Бабах!»…
Не відає ще нерозумне маля,
що війна - жах…
Воно думає, що це просто гра:
дорослі ж не можуть його вбити
чи завдати важких ран!
2026.11.20
05:52
У наших жилах предків міць і сила,
А в пам'яті - звитяги чималі, -
Шукаю гідних, щоби відомстили
За сльози української землі.
Пліч-о-пліч станем проти супостата,
З'єднаємось в єдиний моноліт,
Бо час уже йому борги вертати,
Прийшла пора за все дав
А в пам'яті - звитяги чималі, -
Шукаю гідних, щоби відомстили
За сльози української землі.
Пліч-о-пліч станем проти супостата,
З'єднаємось в єдиний моноліт,
Бо час уже йому борги вертати,
Прийшла пора за все дав
2026.11.19
23:26
Враз, у далекій землі
На диво, долоні мої
Воложіють з очікувань
Квітень, повітряна млість
Ліхтарі, а дитина як снить
На алеї піхоти стрій
Друже, хто із нас неправий
На диво, долоні мої
Воложіють з очікувань
Квітень, повітряна млість
Ліхтарі, а дитина як снить
На алеї піхоти стрій
Друже, хто із нас неправий
2026.11.19
22:57
мла імлиться
ще хтось її не боїться
ані в політичному сенсі
ані в релігійному смислі
хтось не звертає уваги
яка насправді різниця
але бувають інші
завше бувають інші
ще хтось її не боїться
ані в політичному сенсі
ані в релігійному смислі
хтось не звертає уваги
яка насправді різниця
але бувають інші
завше бувають інші
2026.11.19
22:24
Розриває тишу ранню криками
Птаха, ніби воду каламутить —
Так безглуздо.
Куширями сплутані спокути
Майже занімілі та забуті,
Тануть поміж тінями безликими,
В мулі грузнуть.
Птаха, ніби воду каламутить —
Так безглуздо.
Куширями сплутані спокути
Майже занімілі та забуті,
Тануть поміж тінями безликими,
В мулі грузнуть.
2026.11.19
17:18
Лиш, прошу, не розказуй мені про війну,
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.
Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.
Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни
2026.11.19
16:18
Давай перепишемо сенси, видалимо з них поверховість.
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.
А ще додамо обережність, щоб вітер, к
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.
А ще додамо обережність, щоб вітер, к
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.18
2025.05.15
2025.04.24
2024.04.01
2023.11.22
2023.02.21
2023.02.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ірина Вовк (1973) /
Публіцистика
Пісня пам'яті Ігоря Білозіра "Батьківський щем" (слова Миколи Петренка)
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Пісня пам'яті Ігоря Білозіра "Батьківський щем" (слова Миколи Петренка)
Мова піде про спільну творчу роботу - пісню, слова до якої написав Микола Петренко, патріарх Львівської письменницької братії, а музику - Ірина Вовк, себто я...
Сталося це у 2000 році у травні, коли поховали Ігора Білозіра - довголітнього пісняра, легендарного керівника ВІА "Ватра", кумира української публіки, особливо галицької та львівської зокрема.
Тоді в газеті "Літературна Україна" почали видруковувати спогади творчих побратимів Ігоря Білозіра, серед них - Богдана Стельмаха, що як автор текстів найтісніше був із ним пов'язаний і ще... Миколи Петренка про одну спільну творчу ідею, якій не суджено було зреалізуватися.
По смерті одного з членів родини, а саме батька Ігора Білозіра, - сум і туга за ним спричинили бажання сина посвятити йому пісню, текст до якої Ігор замовив Миколі Євгеновичу Петренку. Микола Євгенович перейнявся цим Ігоревим пережиттям - так були написані слова "Батьківського щему". Як авторський текст, він був самодостатній без музики і все ж... Це мала бути пісня. Ігор Білозір не встиг її написати - спочатку не міг! - надто сильною була травма втрати, а потім із ним самим трапилося лихо, яке раптово забрало його життя.
Так залишилися слова до недописаної пісні, які Микола Петрено уже тепер переадресовував самому Ігору Білозіру.
Я прочитала текст, мене він вразив глибиною і мудрістю - так може писати лише людина з неабияким поетичним даром і багатим життєвим досвідом. Мене цей текст почав переслідувати - і якось, сівши вдома за фортеп'яно, я щось почала награвати, музика прийшла легко, без надтуги.
Вперше прозвучала вона " а капела" у виконанні церковного хору Свято-Іванівської Лаври "Осанна" під орудою Володимира Беня в мене на ювілейному вечорі до 50-ліття у історичній Трапезній Львівського музею історії релігії, вдруге - на 90-літті Миколи Петренка у тому ж виконанні на сцені Львівської філармонії.
Віддаючи шану пам'яті Ігора Білозіра, хочу скерувати всіх читачів Поетичних Майстерень до посилання, де відео відтворить хвилююче звучання пісні на ювілейному вечорі Миколи Петренка, а також видрукувати текст пісні "Батьківський щем".
БАТЬКІВСЬКИЙ ЩЕМ
Слова: Микола Петренко
Музика: Ірина Вовк
Хотілося мчати - за гори, за доли, за обрій,
Підковами креше мій коник, а поїзд гуде:
Провів до порога: - Мій сину, в цім світі недобре,
Там зло і сваволя, а правди не знайдеш ніде.
Рука затремтіла, і скроні посріблились русі:
Вже син у польоті - літак із єдиним крилом.
Там друзі й недрузі, там віра, пісні і спокуси,
І батьків урок за добро віддавати добром.
Ніколи не пестив, ховалась любов за суворість,
Лиш руку підвів - і бджола біля неї бринить.
Та якось незримо плила попід серцем спадковість:
Любить Україну, і пісню, і правду любить.
Стрічались нечасто - листів недописаних зграйка
Сідала на плечі, про все повідала сама.
А вже твої очі покрила червона китайка,
Вже зірка твоя в небесах догоріла - нема...
Прилине душа до небесної вічної брами,
Там ангели стрінуть - і кожен свій смуток хова.
Відкриє Петро всі замки золотими ключами:
Ти щось поспішивсь, - а Вкраїна твоя ожива!..
Ніколи не пестив - а як тобі буде ще треба
Єдиного слова, що зніме зневіру і щем.
Лиш зоряний хрест проплива у високому небі,
Та з білої хмари крапну́ло солоним дощем.
Видрукувано листівкою з нотами у видавництві "Ліга-Прес", 2000.
Сталося це у 2000 році у травні, коли поховали Ігора Білозіра - довголітнього пісняра, легендарного керівника ВІА "Ватра", кумира української публіки, особливо галицької та львівської зокрема.
Тоді в газеті "Літературна Україна" почали видруковувати спогади творчих побратимів Ігоря Білозіра, серед них - Богдана Стельмаха, що як автор текстів найтісніше був із ним пов'язаний і ще... Миколи Петренка про одну спільну творчу ідею, якій не суджено було зреалізуватися.
По смерті одного з членів родини, а саме батька Ігора Білозіра, - сум і туга за ним спричинили бажання сина посвятити йому пісню, текст до якої Ігор замовив Миколі Євгеновичу Петренку. Микола Євгенович перейнявся цим Ігоревим пережиттям - так були написані слова "Батьківського щему". Як авторський текст, він був самодостатній без музики і все ж... Це мала бути пісня. Ігор Білозір не встиг її написати - спочатку не міг! - надто сильною була травма втрати, а потім із ним самим трапилося лихо, яке раптово забрало його життя.
Так залишилися слова до недописаної пісні, які Микола Петрено уже тепер переадресовував самому Ігору Білозіру.
Я прочитала текст, мене він вразив глибиною і мудрістю - так може писати лише людина з неабияким поетичним даром і багатим життєвим досвідом. Мене цей текст почав переслідувати - і якось, сівши вдома за фортеп'яно, я щось почала награвати, музика прийшла легко, без надтуги.
Вперше прозвучала вона " а капела" у виконанні церковного хору Свято-Іванівської Лаври "Осанна" під орудою Володимира Беня в мене на ювілейному вечорі до 50-ліття у історичній Трапезній Львівського музею історії релігії, вдруге - на 90-літті Миколи Петренка у тому ж виконанні на сцені Львівської філармонії.
Віддаючи шану пам'яті Ігора Білозіра, хочу скерувати всіх читачів Поетичних Майстерень до посилання, де відео відтворить хвилююче звучання пісні на ювілейному вечорі Миколи Петренка, а також видрукувати текст пісні "Батьківський щем".
БАТЬКІВСЬКИЙ ЩЕМ
Слова: Микола Петренко
Музика: Ірина Вовк
Хотілося мчати - за гори, за доли, за обрій,
Підковами креше мій коник, а поїзд гуде:
Провів до порога: - Мій сину, в цім світі недобре,
Там зло і сваволя, а правди не знайдеш ніде.
Рука затремтіла, і скроні посріблились русі:
Вже син у польоті - літак із єдиним крилом.
Там друзі й недрузі, там віра, пісні і спокуси,
І батьків урок за добро віддавати добром.
Ніколи не пестив, ховалась любов за суворість,
Лиш руку підвів - і бджола біля неї бринить.
Та якось незримо плила попід серцем спадковість:
Любить Україну, і пісню, і правду любить.
Стрічались нечасто - листів недописаних зграйка
Сідала на плечі, про все повідала сама.
А вже твої очі покрила червона китайка,
Вже зірка твоя в небесах догоріла - нема...
Прилине душа до небесної вічної брами,
Там ангели стрінуть - і кожен свій смуток хова.
Відкриє Петро всі замки золотими ключами:
Ти щось поспішивсь, - а Вкраїна твоя ожива!..
Ніколи не пестив - а як тобі буде ще треба
Єдиного слова, що зніме зневіру і щем.
Лиш зоряний хрест проплива у високому небі,
Та з білої хмари крапну́ло солоним дощем.
Видрукувано листівкою з нотами у видавництві "Ліга-Прес", 2000.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
