
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2022.05.24
00:14
Z – остання буква в алфавіті.
Колись Росія прорубала вікно в Європу,нині його замуровує.
Українська земля – не для москаля.
Сомалійський пірат рашисту брат.
Соцконцлагерь – розбігся, совконцлагерь – розбігся, росконцлагерь – на вихід.
Загад
2022.05.23
17:03
Стояла люлька на хмарці, а всередині неї лежав та посміхався рум’янощокий малюк. Очі в нього були кольору неба у безхмарний день літечка, на щічках красувались веснянки – по одній на кожен цілунок, яким його зранку вітало ласкаве сонце.
З малюком грав
2022.05.23
14:58
Уперше жабенята
Побачили вола на лузі
І пострибали батькові сказати
Про диво дивне в їх окрузі.
«Ти не стрічав такого звіра -
З рогами і хвостом гора!..»
«Які ви, дітки, ще наївні,
Щоб отаке казати про вола.
Побачили вола на лузі
І пострибали батькові сказати
Про диво дивне в їх окрузі.
«Ти не стрічав такого звіра -
З рогами і хвостом гора!..»
«Які ви, дітки, ще наївні,
Щоб отаке казати про вола.
2022.05.23
11:32
Зараз кину монету.
Що випаде – так і буде.
Об стелю блакитну – вдарилось.
По жовтій підлозі задзеленчало.
Чи обманули мене?
і випало, що обманули.
Що випаде – так і буде.
Об стелю блакитну – вдарилось.
По жовтій підлозі задзеленчало.
Чи обманули мене?
і випало, що обманули.
2022.05.23
09:22
Сон стуляє утомлені очі.
За вікном, — комендантська година,
навіть чутно, як серце стукоче,
кров схолола мордує судини.
Перетягують думи — канати,
опускають повіки пудові,
хочу спати, о як хочу спати,
За вікном, — комендантська година,
навіть чутно, як серце стукоче,
кров схолола мордує судини.
Перетягують думи — канати,
опускають повіки пудові,
хочу спати, о як хочу спати,
2022.05.23
08:38
Лізе в очі пітьма тягуча,
біля вуха дзеленька час.
Звисла туча, немов онуча,
закриваючи Волопас.
Тільки й видно: зорить окраєць
закоптілих у тьмі небес.
Он – збліднілий мигає Заєць,
ось – яріє Великий Пес.
біля вуха дзеленька час.
Звисла туча, немов онуча,
закриваючи Волопас.
Тільки й видно: зорить окраєць
закоптілих у тьмі небес.
Он – збліднілий мигає Заєць,
ось – яріє Великий Пес.
2022.05.23
05:53
Вітер носом ткнувся в шибку,
А в кімнату не проник,
Хоч підводився на дибки
І брикався, наче бик.
Він, як пес, і вив, і скиглив,
Та ялозив скло, мов вуж, –
Шарпав сутінки застиглі,
Шаленіючи чимдуж.
А в кімнату не проник,
Хоч підводився на дибки
І брикався, наче бик.
Він, як пес, і вив, і скиглив,
Та ялозив скло, мов вуж, –
Шарпав сутінки застиглі,
Шаленіючи чимдуж.
2022.05.22
21:46
На іклах ветхих лисих жриць
пронумеровано народи.
А наші люди – в морі птиць
Свободи!
Рушаймо, браття, на Майдан,
де проростає горде слово!
Точімо плуг зорати лан,
пронумеровано народи.
А наші люди – в морі птиць
Свободи!
Рушаймо, браття, на Майдан,
де проростає горде слово!
Точімо плуг зорати лан,
2022.05.22
21:12
Невпевнений, що ти мене почуєш
Яким би словом і хто б не пригвоздив,
Ти будеш відковирювати збрую,
Бо надто вже себе не дозвіздив…
Талантом поетичним обладаєш…
Та щось людське в тобі геть зогнило…
Хоч ув-вісні, надіюся, не лаєш
Усе що не збулося і
Яким би словом і хто б не пригвоздив,
Ти будеш відковирювати збрую,
Бо надто вже себе не дозвіздив…
Талантом поетичним обладаєш…
Та щось людське в тобі геть зогнило…
Хоч ув-вісні, надіюся, не лаєш
Усе що не збулося і
2022.05.22
20:28
Сидить дід старий на лавці, спочива,
Похилилась його сива голова.
Я спинився, щоб дорогу розпитать
І даремно у трьох соснах не блукать.
Підійшов: - Добридень, діду! Як діла?
Чи туди мене дорога привела?
- А куди ти саме, синку, поспішав?
Сядь, поси
Похилилась його сива голова.
Я спинився, щоб дорогу розпитать
І даремно у трьох соснах не блукать.
Підійшов: - Добридень, діду! Як діла?
Чи туди мене дорога привела?
- А куди ти саме, синку, поспішав?
Сядь, поси
2022.05.22
19:24
Вісімдесят восьмий вже…
Неділя
І не втекти від сліз
і болю
Туди вже пізно… а там - бадилля
З доріг усіх одна
в неволю…
Молюсь до Бога… Невчасно старість…
Неділя
І не втекти від сліз
і болю
Туди вже пізно… а там - бадилля
З доріг усіх одна
в неволю…
Молюсь до Бога… Невчасно старість…
2022.05.22
18:41
До віків уже дев'ятий рік
додає історія навали
дикого сусіда-канібала
і у течії кривавих рік,
поки люди пізнають вандала,
мову поневолює язик.
Йде ідеологія у маси
додає історія навали
дикого сусіда-канібала
і у течії кривавих рік,
поки люди пізнають вандала,
мову поневолює язик.
Йде ідеологія у маси
2022.05.22
17:08
у моїй глушині… на моєму дні
де ілюзія тиші – лишня…
де дерева шепочуть-шепочуть мені
ти у сні… ти у сні… ти вже не на війні…
і цвіте у саду моя вишня…
і буяє бузок… і конвалій разок…
і усе таке дивно колишнє…
і блукає мій брат в лабіринті казок
де ілюзія тиші – лишня…
де дерева шепочуть-шепочуть мені
ти у сні… ти у сні… ти вже не на війні…
і цвіте у саду моя вишня…
і буяє бузок… і конвалій разок…
і усе таке дивно колишнє…
і блукає мій брат в лабіринті казок
2022.05.22
16:34
Споглядання поцяткованих шпаків-пересмішників
Нагадує сині квіти гонорової гортензії
Коли сірі тіні почвар-троглодитів
Сунуть зі сходу – здичавілого. Темного. Непробудимого.
А дух громадить ірландські башти,
Що нагадують мінарети Ататюрка.
Чому? Чом
Нагадує сині квіти гонорової гортензії
Коли сірі тіні почвар-троглодитів
Сунуть зі сходу – здичавілого. Темного. Непробудимого.
А дух громадить ірландські башти,
Що нагадують мінарети Ататюрка.
Чому? Чом
2022.05.22
14:52
О полудню квітневий, ти посій
емоції і прагнення у пам’ять,
а відпочинеш уночі, бо ці
рослинки, як
мандрівника і лірника, цікавлять
і спалюють, і створюють мене,
і генерують мрії незгасимі.
емоції і прагнення у пам’ять,
а відпочинеш уночі, бо ці
рослинки, як
мандрівника і лірника, цікавлять
і спалюють, і створюють мене,
і генерують мрії незгасимі.
2022.05.22
10:54
Дай-но косу розплету тобі.
Дзюркотять у спеку водограї.
Двадцять три години у добі
шістдесят хвилин не вистачає.
Звідси метушіння у людей
вічні: поспіх, біготня, ревіння…
Та ніхто ніколи і ніде
в заметні ще не знайшов спасіння.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Дзюркотять у спеку водограї.
Двадцять три години у добі
шістдесят хвилин не вистачає.
Звідси метушіння у людей
вічні: поспіх, біготня, ревіння…
Та ніхто ніколи і ніде
в заметні ще не знайшов спасіння.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2022.04.12
2022.03.19
2022.03.12
2022.03.09
2022.02.01
2021.11.08
2021.09.11
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Олександр Сушко (1969) /
Проза
Спогад
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Спогад
Знайомства з людьми - закономірна випадковість. Ніколи не вгадаєш коли і де. Є люди, крізь яких проходиш і не помітивши їхньої присутності. Є "брили", які потрібно обходити стороною, а є такі знайомства, які стають віховими і залишаються у пам’яті назавжди.
Осінь 2000-го року була прохолодною. І гарячою водночас. Політична партія, в якій я працював заступником голови Київської обласної організації, захищала свого активіста – Леоніда Ковальчука від політичного переслідування. Оскільки людина послідовно і методично вела боротьбу із місцевою владою в особі обласного голови Анатолія Засухи та його дружини-депутатки Тетяни, то опинилася в складній ситуації: проти нього було здійснено провокацію. Міліціонери схопили чоловіка прямо на вулиці, заволокли до машини і силою хотіли вкласти йому до рук пістолета, на якому «висіло» кілька вбивст. Два пальці, усе ж таки притисли до рукоятки. І це стало приводом до затримання і компонування кримінальної справи.
62 судових засідання йшов цей лицемірний спектакль, майже рік. І, усе ж таки, Анатолія засудили до десяти років ув’язнення.
Голова Київської обласної організації - Євген Жовтяк та його колега по фракції - нині покійний Віталій Шевченко – оголосили голодування, про що було оголошено на засіданні Верховної Ради України. Ми закупили каремати, піностирол, намети, теплі комбінезони та влаштували на Майдані Незалежності острівець свободи. Наші очільники лягли на холодні бетонні плити. Безстроково.
Таким чином перші намети на Майдані виникли за два тижні до початку акції “Україна без Кучми».
Справу було передано до Верховного суду України, який на той час очолював Віталій Бойко.
Одночасно я вирішив напряму звернутися до відомих в Україні людей з проханням допомогти звільнити незаконно засуджену людину, а саме – Ліни Василівни Костенко.
Більш непідходящої днини важко було і уявити. Учора відома поетеса поховала свого чоловіка –Цвіркунова Василя Васильовича.- керівника Київської кіностудії імені Олександра Довженка у 1960-х р.
Я цього не знав. Сухо виклав суть проблеми. Вона сказала, що допоможе чим зможе. І, коли вже, здавалося б, тему вичерпано – її проравло.
- Олександре, мені зле. Я щойно поховала свого чоловіка. Ця людина була для мене горою, за якою можна було сховатися. А тепер її не стало…
Вона довго розказувала про те, як вони познайомилися, як самовіддано працюють в Чорнобильській зоні збираючи артефакти нашого народу, кинуті напризволяще після чорнобильської трагедії. Розкрила свою душу незнайомому парубку, який для неї нічого не значив. Просто так.
Я мовчав, розуміючи, що цей монолог припиняти не можна, людина сповідається, їй боляче.
А скільки щирої любові звучало в тих словах! Непідробної, гарячої, кришталево чистої.
Я мовчав і думав: невже саме тут і зараз повинен бути я, а не хтось інший? Двогодинна розмова пролетіла як одна мить.
Ось таким гірким і прикрим було моє знайомство з цією жінкою.
Через рік Верховний Суд України виправдав Леоніда Ковальчука, і його випустили з в’язниці.
Нині він відомий правозахисник і політичний активіст.
А мені з тих гарячих часів залишилися спогади, які подеколи спливають на думку, коли я чую ім’я великої української поетеси Ліни Костенко.
Осінь 2000-го року була прохолодною. І гарячою водночас. Політична партія, в якій я працював заступником голови Київської обласної організації, захищала свого активіста – Леоніда Ковальчука від політичного переслідування. Оскільки людина послідовно і методично вела боротьбу із місцевою владою в особі обласного голови Анатолія Засухи та його дружини-депутатки Тетяни, то опинилася в складній ситуації: проти нього було здійснено провокацію. Міліціонери схопили чоловіка прямо на вулиці, заволокли до машини і силою хотіли вкласти йому до рук пістолета, на якому «висіло» кілька вбивст. Два пальці, усе ж таки притисли до рукоятки. І це стало приводом до затримання і компонування кримінальної справи.
62 судових засідання йшов цей лицемірний спектакль, майже рік. І, усе ж таки, Анатолія засудили до десяти років ув’язнення.
Голова Київської обласної організації - Євген Жовтяк та його колега по фракції - нині покійний Віталій Шевченко – оголосили голодування, про що було оголошено на засіданні Верховної Ради України. Ми закупили каремати, піностирол, намети, теплі комбінезони та влаштували на Майдані Незалежності острівець свободи. Наші очільники лягли на холодні бетонні плити. Безстроково.
Таким чином перші намети на Майдані виникли за два тижні до початку акції “Україна без Кучми».
Справу було передано до Верховного суду України, який на той час очолював Віталій Бойко.
Одночасно я вирішив напряму звернутися до відомих в Україні людей з проханням допомогти звільнити незаконно засуджену людину, а саме – Ліни Василівни Костенко.
Більш непідходящої днини важко було і уявити. Учора відома поетеса поховала свого чоловіка –Цвіркунова Василя Васильовича.- керівника Київської кіностудії імені Олександра Довженка у 1960-х р.
Я цього не знав. Сухо виклав суть проблеми. Вона сказала, що допоможе чим зможе. І, коли вже, здавалося б, тему вичерпано – її проравло.
- Олександре, мені зле. Я щойно поховала свого чоловіка. Ця людина була для мене горою, за якою можна було сховатися. А тепер її не стало…
Вона довго розказувала про те, як вони познайомилися, як самовіддано працюють в Чорнобильській зоні збираючи артефакти нашого народу, кинуті напризволяще після чорнобильської трагедії. Розкрила свою душу незнайомому парубку, який для неї нічого не значив. Просто так.
Я мовчав, розуміючи, що цей монолог припиняти не можна, людина сповідається, їй боляче.
А скільки щирої любові звучало в тих словах! Непідробної, гарячої, кришталево чистої.
Я мовчав і думав: невже саме тут і зараз повинен бути я, а не хтось інший? Двогодинна розмова пролетіла як одна мить.
Ось таким гірким і прикрим було моє знайомство з цією жінкою.
Через рік Верховний Суд України виправдав Леоніда Ковальчука, і його випустили з в’язниці.
Нині він відомий правозахисник і політичний активіст.
А мені з тих гарячих часів залишилися спогади, які подеколи спливають на думку, коли я чую ім’я великої української поетеси Ліни Костенко.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію