ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Володимир Бойко
2022.05.24 00:14
Z – остання буква в алфавіті. Колись Росія прорубала вікно в Європу,нині його замуровує. Українська земля – не для москаля. Сомалійський пірат рашисту брат. Соцконцлагерь – розбігся, совконцлагерь – розбігся, росконцлагерь – на вихід. Загад

Ольга Олеандра
2022.05.23 17:03
Стояла люлька на хмарці, а всередині неї лежав та посміхався рум’янощокий малюк. Очі в нього були кольору неба у безхмарний день літечка, на щічках красувались веснянки – по одній на кожен цілунок, яким його зранку вітало ласкаве сонце. З малюком грав

Іван Потьомкін
2022.05.23 14:58
Уперше жабенята
Побачили вола на лузі
І пострибали батькові сказати
Про диво дивне в їх окрузі.
«Ти не стрічав такого звіра -
З рогами і хвостом гора!..»
«Які ви, дітки, ще наївні,
Щоб отаке казати про вола.

Сергій Губерначук
2022.05.23 11:32
Зараз кину монету.
Що випаде – так і буде.

Об стелю блакитну – вдарилось.
По жовтій підлозі задзеленчало.

Чи обманули мене?
і випало, що обманули.

Тетяна Левицька
2022.05.23 09:22
Сон стуляє утомлені очі.
За вікном, — комендантська година,
навіть чутно, як серце стукоче,
кров схолола мордує судини.

Перетягують думи — канати,
опускають повіки пудові,
хочу спати, о як хочу спати,

Володимир Невесенко
2022.05.23 08:38
Лізе в очі пітьма тягуча,
біля вуха дзеленька час.
Звисла туча, немов онуча,
закриваючи Волопас.
Тільки й видно: зорить окраєць
закоптілих у тьмі небес.
Он – збліднілий мигає Заєць,
ось – яріє Великий Пес.

Віктор Кучерук
2022.05.23 05:53
Вітер носом ткнувся в шибку,
А в кімнату не проник,
Хоч підводився на дибки
І брикався, наче бик.
Він, як пес, і вив, і скиглив,
Та ялозив скло, мов вуж, –
Шарпав сутінки застиглі,
Шаленіючи чимдуж.

Сергій Губерначук
2022.05.22 21:46
На іклах ветхих лисих жриць
пронумеровано народи.
А наші люди – в морі птиць
Свободи!

Рушаймо, браття, на Майдан,
де проростає горде слово!
Точімо плуг зорати лан,

Микола Дудар
2022.05.22 21:12
Невпевнений, що ти мене почуєш
Яким би словом і хто б не пригвоздив,
Ти будеш відковирювати збрую,
Бо надто вже себе не дозвіздив…
Талантом поетичним обладаєш…
Та щось людське в тобі геть зогнило…
Хоч ув-вісні, надіюся, не лаєш
Усе що не збулося і

Євген Федчук
2022.05.22 20:28
Сидить дід старий на лавці, спочива,
Похилилась його сива голова.
Я спинився, щоб дорогу розпитать
І даремно у трьох соснах не блукать.
Підійшов: - Добридень, діду! Як діла?
Чи туди мене дорога привела?
- А куди ти саме, синку, поспішав?
Сядь, поси

Микола Дудар
2022.05.22 19:24
Вісімдесят восьмий вже…
Неділя
І не втекти від сліз
і болю
Туди вже пізно… а там - бадилля
З доріг усіх одна
в неволю…
Молюсь до Бога… Невчасно старість…

Ігор Шоха
2022.05.22 18:41
До віків уже дев'ятий рік
додає історія навали
дикого сусіда-канібала
і у течії кривавих рік,
поки люди пізнають вандала,
мову поневолює язик.

Йде ідеологія у маси

Домінік Арфіст
2022.05.22 17:08
у моїй глушині… на моєму дні
де ілюзія тиші – лишня…
де дерева шепочуть-шепочуть мені
ти у сні… ти у сні… ти вже не на війні…
і цвіте у саду моя вишня…
і буяє бузок… і конвалій разок…
і усе таке дивно колишнє…
і блукає мій брат в лабіринті казок

Шон Маклех
2022.05.22 16:34
Споглядання поцяткованих шпаків-пересмішників
Нагадує сині квіти гонорової гортензії
Коли сірі тіні почвар-троглодитів
Сунуть зі сходу – здичавілого. Темного. Непробудимого.
А дух громадить ірландські башти,
Що нагадують мінарети Ататюрка.
Чому? Чом

Ігор Герасименко
2022.05.22 14:52
О полудню квітневий, ти посій
емоції і прагнення у пам’ять,
а відпочинеш уночі, бо ці
рослинки, як
мандрівника і лірника, цікавлять

і спалюють, і створюють мене,
і генерують мрії незгасимі.

Микола Соболь
2022.05.22 10:54
Дай-но косу розплету тобі.
Дзюркотять у спеку водограї.
Двадцять три години у добі
шістдесят хвилин не вистачає.
Звідси метушіння у людей
вічні: поспіх, біготня, ревіння…
Та ніхто ніколи і ніде
в заметні ще не знайшов спасіння.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Алекс Чеська
2022.04.12

Чоловіче Жіноче
2022.03.19

Радченко Рудий Гриб Рудольф
2022.03.12

Сібіл Нотт
2022.03.09

Саша Серга
2022.02.01

Евеліна Гром
2021.11.08

Марія Артамонова
2021.09.11






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Олександр Сушко (1969) / Проза

 Золота підкова
Ця історія – чиста правда, друзі. Навіть імена героїв не вигадані, а справжні. А починалося все так.
Груба у хаті почала куріти. Збігав до лісу, наламав молодих соснових гілляк, переодягнувся в сажотруса і поліз на дах. Відбив на лежакові кілька цеглин і давай шурувати лозинами у комині. Жирна сажа потроху сипалася униз у хідники, я мляво чхав, а кіт Жоржик пильно дивився з драбини на яку видряпався, що я там роблю. Він у мене непростий, а чаклунський, - розмовляти уміє, думки людські читає. Дуже чемний, бо коли ми з моєю дружиною – берегинею - починаємо одне до одного залицятися, то він тихо сходить із двору аби нам не заважати тішитися. І приходить аж під ранок. Ось тут треба бути обережними: якщо дати йому рибу з кісточками – може вкусити, якщо даси несвіжого сала – вилізе і дасть пахучу цівку на подушку. Тому все повинно бути найвищої якості: м’ясо індиче, філейне, посольська шинка вищого сорту, поросятинка без прожилок жиру.
Аж тут у комині щось зрушило і моя лозина уперлася у якусь твердь. Шурую туди-сюди – безрезультатно. «Невже цеглина завалилася? Ото халепа!» - подумав я. Якщо так, то доведеться розбирати всю грубу, а це я вам скажу - ще те задоволення.
Зліз із горища і пішов до хати аби спробувати знизу дістати ту капость. Угвинтився рукою в хідник, пальці вперлися у щось тверде. Обмацав невідомий предмет і з розумів, що то не цеглина. Потроху розхитуючи, акуратно тягну на себе аби невідома річ намертво не застрягла в отворі.
І таки витягнув! І що б ви думали? Підкову! Закіптюжену, покриту чималим шаром шлаку, чорну і непривабливу.
От скажіть – якого біса комусь знадобилося в комин вмуровувати підкову? Що за прикмета така невідома? Ну, на вхідних дверях для щастя прибити – це зрозуміло. Хоч надворі вже двадцять перше століття, а люд і досі темний: вірує у тотеми, які жодного стосунку до щастя не мають; священникам у яких животи звисають на коліна та політикам, єдина робота яких на цій землі – брехати та обіцяти. Ну яке може бути щастя в цяцьках? Правильно – ніякого. Марнославство та жадоба наживи замінила дурням щастя . А щастя – це коли ти любиш когось, а тобі відповідають взаємністю.
А дружина як глянула на ту річ в моїх брудних долонях – аж засяяла:
- Чоловіче! Ти хоч знаєш що це таке?
- Авжеж! Як топили у хаті, то оця залізяка щоночі вила в трубі. А я думав, що за халепа в хаті коїться, звідки це завивання.
- Ех, чоловіче, чоловіче! Темний ти, неосвічений. Ця річ ціни не має.
- ???
- Це не просто оберіг, ця магічна річ – підкова Сваргового коня. Там де вона вдарить об землю – джерело з’являється з живою водою.
- Жінко! Та яка магічна річ? Глянь – чорна як свята земля!
- А ти відмий, відчисть і побачиш, що ця підкова зі щирого золота. Відчуваєш яка вона важка? Хіба такими підкови бувають?
І справді, важила вона кілограмів зо два. Я спочатку навіть не зауважив.
- Гаразд,- кажу,- зараз закінчу з грубою і подивлюся що то за підкова.
Дочистив знизу хідники у грубі, заліпив отвори у віддушинах цеглинками, замазав глиною. І на горищі теж цеглу припасував на свої місця. А потім почав відшкрябувати підкову.
Коли відпали останні шматочки шлаку та змився увесь бруд – вона засяяла щирим золотом. Скинув із себе брудний одіж і подався до літнього душу, прихопивши і підкову. Там ще трохи потер її щіткою у мильній воді, і сам споліснувся як слід.
Зайшов до хати і поклав на стіл перед моєю чепурухою золоту коштовність. Поправила жінка на голові очіпок, чхнула і зашепотіла:
« З- під глибоких вод, з-за високого неба, з-за далеких гір кличу тебе, мій брате, вогняний конику, до мене в господу. Досить блукати самому, є у мене для тебе вуздечка, є добрий хазяїн, є повні ясла зела. Скачи через греблю вовчу крізь вушко голки , підземною річкою. Лети за подихом вітру, за веселкою в небі на моє подвір’я.»
І дмухнула на свічку, яку тримала в своїх руках. А надворі під вікнами щось гупнуло, аж здригнулася земля. Вискочили з хати – а там кінь сусідський на часниковій грядці стоїть незагнузданий, на ймення Чопок і морду у відчинене вікно встромляє. Сивий чубчик грайливо звисає йому на очі.
- І-го-го-о-о-о! – заіржав старий коник і тріпнув гривою.
А за конем, з вуздечкою на плечі, через наш паркан лізе його господар - дядько Микола. Побачив нас у вікні та кричить:
- Вибачте, сусіди любі! Скотиняка здуріла геть! Вирвалася зі стайні і до вас . Зараз зловлю і виведу. Могорич за потолочене зілля за мною,- і поліз до коня. А той буцнув його головою, аж Микола ноги задрав до неба, і став дибки.
- Не чіпай його, сусіде,- гукає моя берегиня. – Зараз вийду і скажу що треба робити.
Вискочили ми з хати, зупинилися навпроти коня, а той часник вже перетолочив, перейшов на цибулю.
- А шоб тобі! – лайнулася жінка. – Стій, кажу. Зараз підкуємо - і побіжиш куди хочеш, - гукнула до коня жінка і побігла в хату за золотою підковою.
Глянув я на коня, а в того і справді немає однієї задньої підкови! Кажу сусідові:
- Вставай хутчій і неси сюди свої причандали, зараз коня підковуватимемо. Інакше його звідси не виведеш. Вір мені.
Сусід повірив. Він звик до того, що з нашого комина вилітають зірки і розсіваються на небі, створюючи нові сузір’я; звик до черг невиліковного люду, на яких офіційна медицина ставила хрест, а моя дружина - ставила на ноги; звик до нашого кота Жоржика, який інколи вчив математиці його сина, коли той приносив зі школи двійки. Тому хутко побіг за молотком та цвяхами.
А дружина стояла біля Чопка і щось лагідно шептала йому на вушко. Той кивав головою і чомусь ліз їй мордою у пазуху.
- Жіночка моя люба, невже це кінь Сварга? – запитав я.
- Істину речеш. І не дивися, що він старий, половина зубів випала та ребра видно. Побачиш що далі буде.
А далі Микола підкував коня. І сталося диво: побіг коник за хату, ударив копитом під белебнем у садку, а з-під землі зафонтанувало джерело.
Разом із Миколою до вечора розкопали та поглибили яму, змайстрували дубовий опалубок та опустили його в джерельце. Ще й цямрину примайстрували аби пил та бруд не залітали . З часом зробимо щось більш довговічніше . А коник зайшов до мого сараю і виходити звідти не хоче.
Жінка каже сусідові:
- Продай нам його. Він уже й не оре як слід, одні збитки маєш.
- Ну, раз він такий упертий – беріть його,- одказав сусід. – Все одно з нього толку мало, а на ковбасу здавати жаль. Я з ним десять років живу.
Сіли до столу вечеряти, а Микола дивиться на свої руки і впізнати не може.
- Ти глянь! Жодної подряпини, жодної морщини! Як таке може бути, га, сусідко? Може, приготуєш мені зілля аби я до молодиць знову став ласим?
Посміхнулася жінка і підклала йому в таріль вівсяної каші, аби не лопотів зиком.
Не сказали ми йому, що то за вода. Бо дуже Микола говіркий: такого наплете, що люди затопчуть джерело з цілющою водою за тиждень. А його берегти треба, доглядати. А у моєї берегині тепер під рукою вода цілюща, яку тепер вона використовує у мазях та настоянках. Більш того – попи з усієї округи до нас навідуються, щось винюхали таки, черпають відрами ту живицю і носять у свої храми. Був і митрополит власною персоною. Довго з ним гомоніли, осінив він своїми перстами те джерело, а ми йому за це нахлюпали водиці цілий бідон.
А минулого тижня гостював у нас міністр охорони здоров’я. Знаєте його, хвамілію казати не буду. Хворобу мав неприємну. Хтось напоумив до нас навідатися і не витрачати кошти на медицину, якою сам і опікується. Не за раз, як завжди, а за тиждень – жінка його таки вилікувала.
- А чого так довго лікувала? – питаю у неї.
- Хочу шубу із шиншили. За один візит стільки не отримаєш,- відповіда дружина, і додала:
- Поїхали зі мною в бутік. І тобі щось путнє на зиму купимо. Кожуха тобі пригледіла, будеш носити?
Та хто ж у нас час відмовиться від кожуха, подарованого люблячою дружиною! А жінка посміхається, мружиться від задоволення і хитро так додає:
- А віддячити? А поцілувати?
Ех, пішов я дякувати їй у спальню. І так закрутилися, що забули ми і про кожух, і про шубу, і про світ білий. От що з людьми робить свята вода.

22.02.2019р.




      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2019-02-22 15:04:12
Переглядів сторінки твору 1011
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 5.318 / 5.5  (4.968 / 5.49)
* Рейтинг "Майстерень" 5.317 / 5.5  (4.970 / 5.49)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.818
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2022.02.24 17:36
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Юрій Сидорів (Л.П./М.К.) [ 2019-02-23 12:42:21 ]
Коли-небудь і Ваші твори будуть у переліку творів, які вивчатимуть у ліцеях. Для шкіл, напевно, закінчення не "прокотять". Вони практично про одне і те ж :))
Ні, це приємна втеча від суворої правди сільського життя. До витоків, до джерел, до природи. Від однієї правди - до другої.
Але не для школярів. Міністерство не узгодить.
Вправно пишете, цікаво.
Щоправда, ще не про все.
Може, вже час Вашому ЛГ виходити з цього побутового кола. І з'вляться нові теми.
А закінчення...
Закінчення....
І в музичних творах теж важливі заключні акорди. Треба вміти не лише починати і закінчувати.
А потім слухати оплески.
Як оце мої.
Ю. С.



Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олександр Сушко (Л.П./Л.П.) [ 2019-02-24 08:30:24 ]
Глибина та універсалізм, на який Ви промовисто натякаєте, заховані у найбезневиггіших штрихах. Буде час і для глибоких роздумів, і для розлогих описовостей. На всі свій час.

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Юрій Сидорів (Л.П./М.К.) [ 2019-02-23 12:47:48 ]
"З'являться".
І "не лише починати, але і закінчувати".
Технічні помилки від електронних клавіатур.