ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Олександр Сушко
2019.05.21 19:44
Каже внук: - Прийшов кінець роздраю,
Керівник держави - вищий клас!
Гетьман цей країну об'єднає,
Ощасливить кожного із нас...

Кличе дід онука до порога
І у лоба гепає перстом:
- Будеш ти гигикати недовго,

Світлана Майя Залізняк
2019.05.21 14:59
Як же ми?.." - нашіптує художник.
Приблукав укотре, обійма.
Музонька ошлюблена, тривожна.
Близнюки лепечуть: "...моні... ма..."...

Повагався, розстелив єдваби,
кликав за тополі, став, дуби.
Знову стан русальний зрадця вабив.

Іван Потьомкін
2019.05.21 14:19
Якби Ісус не зупинив Павла
Винищувать усіх його ревнителів у Сірії,
Не знать, чи церква загалом була,
Чи варвари в Христа повірили б.

Марія Дем'янюк
2019.05.21 13:03
Люблю тебе усіма барвами багряних кольорів:
палітрою ніжно-рожевою,
пурпуровими хвилями червоних морів,
відтінками клена порою листопадневою.

Люблю тебе глибокою синявою:
пірнаю у небо, біжу волошковими долинами,
в обіймах твоїх розтікаюся блакит

Олександр Сушко
2019.05.21 12:13
Знаю, гарно у тебе між цицями,
Бо вродливиця ще молода.
Та не кліпай на мене очицями,
На книженцію грошей не дам.

Взяв за жінку освічену бестію,
Норовисту,- не тиху вівцю.
- Хочеш видати мудру поезію?

Любов Бенедишин
2019.05.21 12:09
Знов зустрілись на межі доречності.
(Час портали спрощує і звужує).
Примха долі. Чудеса у решеті…
Ти – мій сон. А я – твоя ілюзія.

21.05.2019

Ніна Виноградська
2019.05.21 08:09
Бузковий час, травнева заметіль,
Серед смарагду – золоті кульбаби.
Гуде святково від нектару джміль,
А від весни повсюди зваби, зваби.

Уже не спить пухнаста сон-трава,
Конвалія видзвонює в дзвіночки.
Під сонценебом отакі дива,

Ігор Деркач
2019.05.21 07:24
Уперте серце не зворушу,
а доля милує мене...
У неї небо ще ясне,
а я уже чекаю стужу.

Якщо недоля омине,
то завоюю юну душу,
зігрію кам'яне.

Серго Сокольник
2019.05.21 01:10
Як у серце вповзає печаль,
І сльоза застигає в очах-
Повернутися хоч би на час
У реальність минулого чар!..
Переглянеш ти фотоальбом,
Від якого так віє теплом,
Ніби мама цілує чоло,
І повернеться, що відійшло...

Віктор Кучерук
2019.05.21 00:02
Може щастя побачу,
Може стріну біду,
Як не буду ледачим
І до тебе піду.
Ти така балакуча
Й так співаєш увись,
Що і я неминуче
Заспіваю колись

Віктор Кучерук
2019.05.20 23:50
Ясніє сонце між повік хмарин
Чи жевріє, як жар у теплому горнилі, –
Залежить і від нагромадження годин,
І від чуттів невсипних у душі та тілі.
Напрочуд ясно нині в небесах,
І світла радість переповнює людину, –
Кохання ніжність і жіночності краса

Олексій Кацай
2019.05.20 18:24
зіграємо у зоряний бейсбол?
хай я сьогодні буду на подачі
на орбітальній base тримаю ball
для беттера який у цьому матчі
стискає замість битки зореліт
і гатить так по цій малій планеті
що та черкається в мільярди біт
всіма комп’ютерами а поети

Любов Бенедишин
2019.05.20 16:36
Є, здоровий. Не мрієш про іншу.
От і добре. Все решта стерплю…
Не сумуєш? І я серце втішу.
Розлюбив? Так і я не люблю.

Просто, щоб не боятися злету
В цьому світі безодень і меж,
Маю вірити – дихаєш десь ти.

Іван Потьомкін
2019.05.20 16:32
Літа не перефарбуєш, як волосся.
Мов шило у мішку, то тут, то там
Защемить серце, перехопить подих,
Дедалі важче перейти на біг,
Раз по раз спиняєшся,
Як підіймаєшся на поверх...
То що ж? Лиш нарікати на літа,
Що не підвладні жодній фарбі?

Олександр Сушко
2019.05.20 14:48
Перший крок у вічність, зиму, тишу...
Перший видих в сум і самоту.
Я сьогодні трішечки вже інший,
Менше світла, більше сірих дум.

З юності ступив у сиву старість,
Коси, наче біле молоко...
Над минулим пройденим печалюсь,

Володимир Бойко
2019.05.19 18:07
Молоти язиком отак не кожен втрапить,
Оскаженіло, аж до хрипоти.
«Безбашенний» совок, ядрьоний «русскій лапоть»,
Лише в Донбасі міг таким зрости.

В паРаші б виступав – в сортірі б замочили,
Якби патякав що наперекір.
А тут – гуляй, Васьок, валуй,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Юлія Савіцька
2019.04.01

Казки Старої Ґадзюби
2019.01.29

Вікторія Їхова
2019.01.26

Іван Цимбалюк Калиновий
2019.01.21

Величко Анастасія
2019.01.16

старий Стрілець
2019.01.14

Людмила Кірєєва
2019.01.02






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Олександр Сушко (1969) / Проза

 Золота підкова
Ця історія – чиста правда, друзі. Навіть імена героїв не вигадані, а справжні. А починалося все так.
Груба у хаті почала куріти. Збігав до лісу, наламав молодих соснових гілляк, переодягнувся в сажотруса і поліз на дах. Відбив на лежакові кілька цеглин і давай шурувати лозинами у комині. Жирна сажа потроху сипалася униз у хідники, я мляво чхав, а кіт Жоржик пильно дивився з драбини на яку видряпався, що я там роблю. Він у мене непростий, а чаклунський, - розмовляти уміє, думки людські читає. Дуже чемний, бо коли ми з моєю дружиною – берегинею - починаємо одне до одного залицятися, то він тихо сходить із двору аби нам не заважати тішитися. І приходить аж під ранок. Ось тут треба бути обережними: якщо дати йому рибу з кісточками – може вкусити, якщо даси несвіжого сала – вилізе і дасть пахучу цівку на подушку. Тому все повинно бути найвищої якості: м’ясо індиче, філейне, посольська шинка вищого сорту, поросятинка без прожилок жиру.
Аж тут у комині щось зрушило і моя лозина уперлася у якусь твердь. Шурую туди-сюди – безрезультатно. «Невже цеглина завалилася? Ото халепа!» - подумав я. Якщо так, то доведеться розбирати всю грубу, а це я вам скажу - ще те задоволення.
Зліз із горища і пішов до хати аби спробувати знизу дістати ту капость. Угвинтився рукою в хідник, пальці вперлися у щось тверде. Обмацав невідомий предмет і з розумів, що то не цеглина. Потроху розхитуючи, акуратно тягну на себе аби невідома річ намертво не застрягла в отворі.
І таки витягнув! І що б ви думали? Підкову! Закіптюжену, покриту чималим шаром шлаку, чорну і непривабливу.
От скажіть – якого біса комусь знадобилося в комин вмуровувати підкову? Що за прикмета така невідома? Ну, на вхідних дверях для щастя прибити – це зрозуміло. Хоч надворі вже двадцять перше століття, а люд і досі темний: вірує у тотеми, які жодного стосунку до щастя не мають; священникам у яких животи звисають на коліна та політикам, єдина робота яких на цій землі – брехати та обіцяти. Ну яке може бути щастя в цяцьках? Правильно – ніякого. Марнославство та жадоба наживи замінила дурням щастя . А щастя – це коли ти любиш когось, а тобі відповідають взаємністю.
А дружина як глянула на ту річ в моїх брудних долонях – аж засяяла:
- Чоловіче! Ти хоч знаєш що це таке?
- Авжеж! Як топили у хаті, то оця залізяка щоночі вила в трубі. А я думав, що за халепа в хаті коїться, звідки це завивання.
- Ех, чоловіче, чоловіче! Темний ти, неосвічений. Ця річ ціни не має.
- ???
- Це не просто оберіг, ця магічна річ – підкова Сваргового коня. Там де вона вдарить об землю – джерело з’являється з живою водою.
- Жінко! Та яка магічна річ? Глянь – чорна як свята земля!
- А ти відмий, відчисть і побачиш, що ця підкова зі щирого золота. Відчуваєш яка вона важка? Хіба такими підкови бувають?
І справді, важила вона кілограмів зо два. Я спочатку навіть не зауважив.
- Гаразд,- кажу,- зараз закінчу з грубою і подивлюся що то за підкова.
Дочистив знизу хідники у грубі, заліпив отвори у віддушинах цеглинками, замазав глиною. І на горищі теж цеглу припасував на свої місця. А потім почав відшкрябувати підкову.
Коли відпали останні шматочки шлаку та змився увесь бруд – вона засяяла щирим золотом. Скинув із себе брудний одіж і подався до літнього душу, прихопивши і підкову. Там ще трохи потер її щіткою у мильній воді, і сам споліснувся як слід.
Зайшов до хати і поклав на стіл перед моєю чепурухою золоту коштовність. Поправила жінка на голові очіпок, чхнула і зашепотіла:
« З- під глибоких вод, з-за високого неба, з-за далеких гір кличу тебе, мій брате, вогняний конику, до мене в господу. Досить блукати самому, є у мене для тебе вуздечка, є добрий хазяїн, є повні ясла зела. Скачи через греблю вовчу крізь вушко голки , підземною річкою. Лети за подихом вітру, за веселкою в небі на моє подвір’я.»
І дмухнула на свічку, яку тримала в своїх руках. А надворі під вікнами щось гупнуло, аж здригнулася земля. Вискочили з хати – а там кінь сусідський на часниковій грядці стоїть незагнузданий, на ймення Чопок і морду у відчинене вікно встромляє. Сивий чубчик грайливо звисає йому на очі.
- І-го-го-о-о-о! – заіржав старий коник і тріпнув гривою.
А за конем, з вуздечкою на плечі, через наш паркан лізе його господар - дядько Микола. Побачив нас у вікні та кричить:
- Вибачте, сусіди любі! Скотиняка здуріла геть! Вирвалася зі стайні і до вас . Зараз зловлю і виведу. Могорич за потолочене зілля за мною,- і поліз до коня. А той буцнув його головою, аж Микола ноги задрав до неба, і став дибки.
- Не чіпай його, сусіде,- гукає моя берегиня. – Зараз вийду і скажу що треба робити.
Вискочили ми з хати, зупинилися навпроти коня, а той часник вже перетолочив, перейшов на цибулю.
- А шоб тобі! – лайнулася жінка. – Стій, кажу. Зараз підкуємо - і побіжиш куди хочеш, - гукнула до коня жінка і побігла в хату за золотою підковою.
Глянув я на коня, а в того і справді немає однієї задньої підкови! Кажу сусідові:
- Вставай хутчій і неси сюди свої причандали, зараз коня підковуватимемо. Інакше його звідси не виведеш. Вір мені.
Сусід повірив. Він звик до того, що з нашого комина вилітають зірки і розсіваються на небі, створюючи нові сузір’я; звик до черг невиліковного люду, на яких офіційна медицина ставила хрест, а моя дружина - ставила на ноги; звик до нашого кота Жоржика, який інколи вчив математиці його сина, коли той приносив зі школи двійки. Тому хутко побіг за молотком та цвяхами.
А дружина стояла біля Чопка і щось лагідно шептала йому на вушко. Той кивав головою і чомусь ліз їй мордою у пазуху.
- Жіночка моя люба, невже це кінь Сварга? – запитав я.
- Істину речеш. І не дивися, що він старий, половина зубів випала та ребра видно. Побачиш що далі буде.
А далі Микола підкував коня. І сталося диво: побіг коник за хату, ударив копитом під белебнем у садку, а з-під землі зафонтанувало джерело.
Разом із Миколою до вечора розкопали та поглибили яму, змайстрували дубовий опалубок та опустили його в джерельце. Ще й цямрину примайстрували аби пил та бруд не залітали . З часом зробимо щось більш довговічніше . А коник зайшов до мого сараю і виходити звідти не хоче.
Жінка каже сусідові:
- Продай нам його. Він уже й не оре як слід, одні збитки маєш.
- Ну, раз він такий упертий – беріть його,- одказав сусід. – Все одно з нього толку мало, а на ковбасу здавати жаль. Я з ним десять років живу.
Сіли до столу вечеряти, а Микола дивиться на свої руки і впізнати не може.
- Ти глянь! Жодної подряпини, жодної морщини! Як таке може бути, га, сусідко? Може, приготуєш мені зілля аби я до молодиць знову став ласим?
Посміхнулася жінка і підклала йому в таріль вівсяної каші, аби не лопотів зиком.
Не сказали ми йому, що то за вода. Бо дуже Микола говіркий: такого наплете, що люди затопчуть джерело з цілющою водою за тиждень. А його берегти треба, доглядати. А у моєї берегині тепер під рукою вода цілюща, яку тепер вона використовує у мазях та настоянках. Більш того – попи з усієї округи до нас навідуються, щось винюхали таки, черпають відрами ту живицю і носять у свої храми. Був і митрополит власною персоною. Довго з ним гомоніли, осінив він своїми перстами те джерело, а ми йому за це нахлюпали водиці цілий бідон.
А минулого тижня гостював у нас міністр охорони здоров’я. Знаєте його, хвамілію казати не буду. Хворобу мав неприємну. Хтось напоумив до нас навідатися і не витрачати кошти на медицину, якою сам і опікується. Не за раз, як завжди, а за тиждень – жінка його таки вилікувала.
- А чого так довго лікувала? – питаю у неї.
- Хочу шубу із шиншили. За один візит стільки не отримаєш,- відповіда дружина, і додала:
- Поїхали зі мною в бутік. І тобі щось путнє на зиму купимо. Кожуха тобі пригледіла, будеш носити?
Та хто ж у нас час відмовиться від кожуха, подарованого люблячою дружиною! А жінка посміхається, мружиться від задоволення і хитро так додає:
- А віддячити? А поцілувати?
Ех, пішов я дякувати їй у спальню. І так закрутилися, що забули ми і про кожух, і про шубу, і про світ білий. От що з людьми робить свята вода.

22.02.2019р.



Рейтингування для твору не діє ?
  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2019-02-22 15:04:12
Переглядів сторінки твору 212
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг -  ( - )
* Рейтинг "Майстерень" -  ( - )
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.818
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2019.05.21 12:14
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Юрій Сидорів (Л.П./М.К.) [ 2019-02-23 12:42:21 ]
Коли-небудь і Ваші твори будуть у переліку творів, які вивчатимуть у ліцеях. Для шкіл, напевно, закінчення не "прокотять". Вони практично про одне і те ж :))
Ні, це приємна втеча від суворої правди сільського життя. До витоків, до джерел, до природи. Від однієї правди - до другої.
Але не для школярів. Міністерство не узгодить.
Вправно пишете, цікаво.
Щоправда, ще не про все.
Може, вже час Вашому ЛГ виходити з цього побутового кола. І з'вляться нові теми.
А закінчення...
Закінчення....
І в музичних творах теж важливі заключні акорди. Треба вміти не лише починати і закінчувати.
А потім слухати оплески.
Як оце мої.
Ю. С.



Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олександр Сушко (Л.П./Л.П.) [ 2019-02-24 08:30:24 ]
Глибина та універсалізм, на який Ви промовисто натякаєте, заховані у найбезневиггіших штрихах. Буде час і для глибоких роздумів, і для розлогих описовостей. На всі свій час.

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Юрій Сидорів (Л.П./М.К.) [ 2019-02-23 12:47:48 ]
"З'являться".
І "не лише починати, але і закінчувати".
Технічні помилки від електронних клавіатур.