Переклав Василь Буколик

Друзі, називаючи мою збірку збіркою автографів, неточно визначають її зміст: я волів би назвати її збіркою робочих рукописів. Збираю не просто рукописи, випадкові листи або аркуші з альбомів художників, а тільки такі рукописи, в яких виявлено творчий дух у творчих умовах, тобто виключно чорнові рукописи художніх творів або їхніх фрагментів.
Якщо я люблю який-небудь літературний чи музичний твір, то хотів би знати якомога більше про його виникнення. А процес творчості особливо відчуваю за «рисунком» рукопису, причому незмірно більшою мірою за рукописом першого начерку, аніж за рукописом вибіленим, підготовленим до друку.
Я вже давно дійшов думки збирати лише робочі рукописи творів або їхніх фрагментів і обмежив себе цим найціннішим і найцікавішим колом, щонайрішучіше уникаючи спокуси, якою б сильною вона не була, придбавати для своєї збірки листи або рукописи, що не відповідають цим моїм вимогам. Достеменно так само я остерігаюся спокуси дуже розширювати свою збірку.
Вельми хотів би мати бодай один творчий документ кожної значної творчої особистості, більше того, якщо це досяжне, – такий робочий рукопис, у якому її творчу сутність виявлено найбільшою мірою, і, треба сказати, мої добрі генії не раз допомагали мені отримати для моєї збірки саме такий рукопис, який писав митець у найщасливішу годину натхнення в його житті. І моя колекція випадкових автографів, об’єднаних лише формальними ознаками, поступово стала перетворюватися на енциклопедичну збірку не лише творчих рукописів, але й рукописів, що характеризують способи, технологію творчості. І, слід сподіватися, наступні роки дозволять надолужити те, що було згаяно в минулому.
Збирати автографи я почав дуже давно, ще гімназистом, у ті часи, коли в мені прокинулися перші літературні інтереси, і відтоді моя пристрасть до збирання збереглася на довгі роки, мабуть, вона тільки порозумнішала, стала більш терплячою і розбірливою. Багато визначного приніс мені випадок, багато чого, і вельми суттєвого, я отримав у ті часи, коли автори, мої сучасники, не дивилися на свої рукописи як на товар, що має грошове вираження, і охоче дарували їх своїм друзям. Ледве не вся сучасна література зробила свій внесок у мою збірку, декотрі жертводавці й декотрі їхні твори пізніше стали славетними. Горький і Шніцлер, Томас Манн і Гайнріх Манн, Тіммерманс і Верфель, Андре Жід і Вергарн, Зиґмунд Фройд і Валерій Брюсов, і багато інших, яким я надзвичай вдячний, подарували мені рукописи, а декотрі – навіть рукописи своїх головних творів: Ромен Роллан – десяту книгу «Жана-Крістофа», Райнер-Марія Рільке – «Пісню про любов і смерть», Бартш – «Дванадцятеро із Штаєрмарка», Моло – роман про Шиллера, Франк Ведекінд – рукопис книжки «Маркіз фон Кейт». Так сама собою визначилася частина збірки, присвячена письменникам-сучасникам. Щоправда, рукописи старих митців переважно я купував.
Тепер усі свої зусилля я скеровую на те, аби випадкове об’єднання рукописів моєї збірки поступово перетворити на організм, аби об’єкти, що опинилися вкупі, – перетворити на певний суб’єкт, якщо можна так висловитись, на особистість. Сподіваюся, його фізіономія виразно проявиться в каталозі збірки, який професор Кніппенберґ дружньо запропонував мені випустити у своєму видавництві «Інзель»; цей каталог матиме показати, як через славні елементи – пристрасть, талан і терпіння – було створено представницький портрет творчого джерела.
Адже ці елементи справді необхідні, аби збірка стала чимось більшим, ніж випадкове об’єднання експонатів, аби вона стала певною концентрацією замість простого конгломерату. Пристрасть потрібна, і вона, як будь-яка пристрасть, повинна час від часу бути фанатичною, аби безтямно тягнути до себе все, що вона дійсно жадає мати. Навіть перебуваючи в матеріально скрутних обставинах, я таки залишався легковажним, коли випадала нагода придбати для моєї збірки щось суттєве, і ніколи потім не шкодував про цей легковажний вчинок, оскільки досвід показує, що за цінний рукопис ніколи не переплатимо.
Сфера автографів не допускає жодних вагань, усе в ній є тільки в одному примірнику; ніколи один і той самий рукопис раптово вдруге, втретє для продажу не з’явиться, як буває з бібліографічними рідкостями, і якщо його відразу не вхопити, то більше ніколи не отримаємо. Проте для керування пристрастю потрібне терпіння, треба вміти чекати – часто роки й роки, – допоки, нарешті, не з’явиться рукопис, на який ти так пристрасно очікував; але нетерпіння не повинно збити тебе з пантелику, як декотрих американців, що шукають миттєвої слави й готові за лист Бернарда Шоу (яких, імовірно, на землі багато тисяч) нерозсудливо сплатити більше, аніж за лист Бетговена (яких у приватних осіб заледве набереться сотня), а за рукопис Джозефа Конрада дадуть удесятеро більше, аніж за безсмертну кантату Йоганна-Себастьяна Баха.
Аби розібратися в цій специфічній царині, доступній розумінню лише небагатьох, належить мати специфічні знання і добре тямити в рукописах, а в цьому вельми допомогла мені друга моя збірка, яку я склав, витративши на добір матеріалу справді багато праці. Я систематично і дуже ретельно збирав усі каталоги автографів, видані, відколи люди почали займатися збиранням автографів, тобто більш як за сто років, і зібрав водно такий унікальний матеріал, якого, гадаю, немає ані в Британському музеї, ані в Прусській державній бібліотеці, ані в жодній установі, у жодної приватної особи на світі. Адже ці каталоги друковано мізерними накладами, що не перевищували двохсот – трьохсот примірників, причому їх ніколи не берегли, як книжки, не зберігали, а після використання зазвичай викидали, і тільки особливий щасливий випадок допомагав мені дістати той чи той каталог сорокових – п’ятдесятих років минулого сторіччя. І тим не менше я зумів зібрати ледве не всі німецькі й французькі каталоги, а крім французьких – багато інших іноземних, усього близько трьох тисяч, і тим підготувати для наукового збирацтва матеріал, якого не зайти в іншому місці.
Проте жодні зусилля збирача, ані об’єднання таких необхідних йому старанності й терпіння, ані знання предмета, ані наявність у характері нахилу до пристрасті не здатні зробити можливим неможливе – створити справді повну збірку документів творчості. Завжди в ній бракуватиме якихось блискучих імен, якихось представницьких рукописів, але ж бо саме в цьому прагненні скінчити певний нездійсненний план полягає краса тих чарів, які тримають збирача в постійній напрузі; ці чари – дивовижний сплав радості від вже досягнутого і надії доповнити збірку новими раритетами. Я ніколи не хотів би втратити це відчуття радості й, можливо, тому ті рукописи, які мрію придбати, мені в певному сенсі так само дорогі, як і ті, котрими вже володію.

Нарис входить до збірки «Час і світ».