Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.11.29
11:36
Цифри ті застрягли в серці і болять.
Вже не в'ється по руїнах чорний дим.
Відлетіли в небо душі разом з ним.
Вже не в'ється по руїнах чорний дим.
Відлетіли в небо душі разом з ним.
2025.11.29
10:04
Вулиці залізного міста –
Це струни, на яких грає блюз
Дивак, що живе в порожнечі,
Що зазирає з-під хмари
На колотнечу мурах.
Телевежі міста граків-сажотрусів –
Це голки швачки-жебрачки Клото,
Що шиє сині плаття
Це струни, на яких грає блюз
Дивак, що живе в порожнечі,
Що зазирає з-під хмари
На колотнечу мурах.
Телевежі міста граків-сажотрусів –
Це голки швачки-жебрачки Клото,
Що шиє сині плаття
2025.11.29
09:09
Наче б і недавно, чепурна і ладна
Жбурляла для розваги бомжам дайми, хіба ні
Люди казали, “Вважай, осяйна, як би ти не впала”
Ти гадала, вони – жартуни
Сама радше реготалась
Над тими, хто у разі загуляв
Нині ти уголос не розмовляєш
Нині заслугою не
Жбурляла для розваги бомжам дайми, хіба ні
Люди казали, “Вважай, осяйна, як би ти не впала”
Ти гадала, вони – жартуни
Сама радше реготалась
Над тими, хто у разі загуляв
Нині ти уголос не розмовляєш
Нині заслугою не
2025.11.29
07:11
Гучніше вже в суглобах тріск,
Хоч споживаю я не тлусте, -
Вже тижні тануть, ніби віск,
А дні, мов мед, ніяк не гуснуть.
Дедалі ближче до межі
Поза якою терпнуть жижки
І дні холодні, як вужі,
І сім неділь бува на тиждень.
Хоч споживаю я не тлусте, -
Вже тижні тануть, ніби віск,
А дні, мов мед, ніяк не гуснуть.
Дедалі ближче до межі
Поза якою терпнуть жижки
І дні холодні, як вужі,
І сім неділь бува на тиждень.
2025.11.29
01:38
Боже, Боже, як це страшно
не від раку, а біди
помирати, так завчасно, —
вже летять туди, сюди.
Не війна, а справжнє пекло —
Воланд править, світ мовчить...
В небі від тривоги смеркло...
Між життям і смертю — мить!
не від раку, а біди
помирати, так завчасно, —
вже летять туди, сюди.
Не війна, а справжнє пекло —
Воланд править, світ мовчить...
В небі від тривоги смеркло...
Між життям і смертю — мить!
2025.11.28
22:16
Коли до срібних передзвонів тягнуться церкви,
На бистрині Дніпровій спалахує од млості риба,
Достеменно знаю,
Чому це сонце, щебіт і сльоза,
Життя многоголосий хор
Являються щoночі,
Нищать для рівноваги дану тишу.
Достеменно знаю,
На бистрині Дніпровій спалахує од млості риба,
Достеменно знаю,
Чому це сонце, щебіт і сльоза,
Життя многоголосий хор
Являються щoночі,
Нищать для рівноваги дану тишу.
Достеменно знаю,
2025.11.28
21:41
Кровний брате мій, повір,
хоч терпіли до цих пір –
не залишить сам нас звір,
буде нищити без мір.
+ Царице Небесна, в цей час
+ Покровом Своїм храни нас. +
хоч терпіли до цих пір –
не залишить сам нас звір,
буде нищити без мір.
+ Царице Небесна, в цей час
+ Покровом Своїм храни нас. +
2025.11.28
19:39
ВІДПУСКАЮ (діалог з Лілією Ніколаєнко)
***
Я відпускаю. Не тримай, коханий.
Не озирайся, ти мости спалив.
Всі сповіді та спогади, мов рани.
Навколо - воля і гіркий полин…
***
Я відпускаю. Не тримай, коханий.
Не озирайся, ти мости спалив.
Всі сповіді та спогади, мов рани.
Навколо - воля і гіркий полин…
2025.11.28
17:51
Маленька пташко, диво легкотіле.
Непоказна, але чудова. Хто ти?
Ти у вікно до мене залетіла
В оказії нестримного польоту.
І б'єшся у шифонові гардини,
Де кожна складка - пасткою для тебе.
Маленька сірокрила пташко дивна!
Непоказна, але чудова. Хто ти?
Ти у вікно до мене залетіла
В оказії нестримного польоту.
І б'єшся у шифонові гардини,
Де кожна складка - пасткою для тебе.
Маленька сірокрила пташко дивна!
2025.11.28
10:02
Журбою пахне жінка —
У щастя куций вік.
Дістав вже до печінки
Цивільний чоловік.
Від сорому згораєш,
Бо на твоїй руці
Тату — тавро моралі
У щастя куций вік.
Дістав вже до печінки
Цивільний чоловік.
Від сорому згораєш,
Бо на твоїй руці
Тату — тавро моралі
2025.11.28
06:14
Таїться тиша в темряві кромішній
І чимось марить напівсонний двір,
А я римую безнадійно вірші,
Написаним дивуючи папір.
Допоки тиша вкутана пітьмою
За вікнами дрімає залюбки, -
Я душу мучу працею нічною,
Верзіннями утомлюю думки.
І чимось марить напівсонний двір,
А я римую безнадійно вірші,
Написаним дивуючи папір.
Допоки тиша вкутана пітьмою
За вікнами дрімає залюбки, -
Я душу мучу працею нічною,
Верзіннями утомлюю думки.
2025.11.28
03:57
І Юда сіль розсипавши по столу
узяв той хліба зболений шматок
і вийшов геть і ніч така вже тепла
така вже зоряна була остання ніч
і йшов гнівливо машучи рукою
і згадував той тон і ті слова
не чуючи спішить він мимоволі
узяв той хліба зболений шматок
і вийшов геть і ніч така вже тепла
така вже зоряна була остання ніч
і йшов гнівливо машучи рукою
і згадував той тон і ті слова
не чуючи спішить він мимоволі
2025.11.27
19:09
В білих смужках, в смужках чорних,
Скаче, скаче, ще й проворна.
Схожа трохи на коня,
Бо вона йому рідня.
Полюбляє зебра трави,
І швидка - це вам не равлик.
Хижаки не доженуть,
Сонце вказує їй путь.
Скаче, скаче, ще й проворна.
Схожа трохи на коня,
Бо вона йому рідня.
Полюбляє зебра трави,
І швидка - це вам не равлик.
Хижаки не доженуть,
Сонце вказує їй путь.
2025.11.27
18:12
Поляки – нація страшенно гонорова.
То в них сидить іще, напевно, од віків.
Хоч мати гонор – то є, начебто чудово.
Та, як його занадто дуже?! А такі
Уже поляки… Щоб не надто гонорились
Та спільну мову з українцями знайшли,
Таку б державу сильну сотво
То в них сидить іще, напевно, од віків.
Хоч мати гонор – то є, начебто чудово.
Та, як його занадто дуже?! А такі
Уже поляки… Щоб не надто гонорились
Та спільну мову з українцями знайшли,
Таку б державу сильну сотво
2025.11.27
12:41
Він вискакує з двору
і бігає вулицею
невідомо чого.
Чумазий, у лахмітті,
ледве одягнутий.
Викрикує незрозумілі слова.
Радше, їх і словами
не можна назвати.
і бігає вулицею
невідомо чого.
Чумазий, у лахмітті,
ледве одягнутий.
Викрикує незрозумілі слова.
Радше, їх і словами
не можна назвати.
2025.11.27
10:13
Я у душі, мов Іов серед гною,
сиджу паршивий, у коростах весь.
На себе сам збираюся війною,
і правда це, хоча й брехав я десь.
Колись брехав я, мов отой собака,
що брязка на подвір’ї ланцюгом.
Ця книга скарг складе грубезний том,
вмережаний дрібнен
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...сиджу паршивий, у коростах весь.
На себе сам збираюся війною,
і правда це, хоча й брехав я десь.
Колись брехав я, мов отой собака,
що брязка на подвір’ї ланцюгом.
Ця книга скарг складе грубезний том,
вмережаний дрібнен
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Василь Буколик /
Проза
Леонардо да Вінчі. Заповіт
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Леонардо да Вінчі. Заповіт
Нехай буде відомо кожній людині, котра живе тепер, і кожній, котра житиме, що в суді короля, нашого пана, в Амбуазі, за нашої присутності, мессер Леонардо да Вінчі, живописець короля, що мешкає нині в місці, званім Клу, поблизу Амбуаза, усвідомлюючи неминучість смерті й неокресленість її години, визнав і сповідав перед означеним судом, перед нами, що він підкорився і підкоряється всьому, здійснюваному згідно із змістом цього його заповіту і вираженням його останньої волі, а саме: по-перше, він оддає свою душу Господові Богу нашому, преславній Діві Марії, Святому Михайлові й усім блаженним янголам та всім святим чоловікам і жінкам раю. Означений заповідач хоче бути похованим у церкві Св. Флорентія в Амбуазі, й аби його тіло перенесли туди капелани цієї церкви. Аби його тіло супроводжував від означеного місця до означеної церкви Св. Флорентія увесь клір означеної церкви, а саме: ректор і настоятель, або їхні вікарії, й капелани церкви Св. Діонісія в Амбуазі, а також менші брати означеного місця. І перш ніж його тіло буде перенесено до означеної церкви, заповідач бажає, аби в означеній церкві Св. Флорентія було відслужено три великі меси з дияконом і кліриком, і аби того самого дня, коли буде відслужено три великі меси, також було відслужено тридцять малих мес у церкві Св. Григорія. Аби в названій церкві Св. Діонісія було проведено подібну службу. Аби в названій церкві братів-іноків було проведено таку саму службу.
Названий заповідач дарує і залишає мессерові Франческо Мельці, міланському шляхтичеві, як подяку за послуги й прихильність, учинені йому дотепер, усі й кожну з його книг, котрі нині перебувають у його власності, та інші приладдя і малюнки, що стосуються його творчості й занять як художника. Він, заповідач, дарує і залишає, віднині й назавжди, Баттісті де Віланіс, своєму слузі, половину, а саме середину свого саду, котрий перебуває за мурами Мілана, а другу половину цього саду Салаї, своєму слузі, що збудував і звів у цьому саду будинок, котрий повинен бути й залишатися віднині й назавжди власністю названого Салаї, його спадкоємців і наступників, і все це як нагорода за добрі й приємні послуги, що їх йому до цього дня вчинили названі Віланіс і Салаї, його слуги. Він, заповідач, дарує Матуріні, своїй служниці, одяг із доброго чорного сукна, підшитий шкірою, суконний головний убір і два дукати, котрі повинні бути видані їй одним прийняттям, і це також як нагорода за добрі послуги, що їх йому вчинила Матуріна до цього дня. Він бажає, аби на його похороні було шістдесят воскових свічок, що їх нестимуть шістдесят бідних, котрим повинно бути заплачено за працю на розсуд названого Мельці, причому ці свічки повинні бути розподілені між чотирма названими церквами. Названий заповідач дарує кожній з означених церков десять фунтів воску у вигляді грубих свічок, котрі повинні бути запалені там у день, коли буде проведено названі служби. Аби було роздано милостиню бідним богадільні й бідним Св. Лазаря в Амбуазі, і для цього повинно бути видано і виплачено скарбникам кожного з братств суму в обсязі сімдесяти турських су. Він, заповідач, дарує і залишає названому мессерові Франческо Мельці, за його присутності та з його згоди, залишок своєї пенсії й ту суму грошей, котру йому повинні виплатити до цього часу і по день його смерті через головного скарбника Жана Сапена, усі й кожну суму, котру він отримав від названого Сапена із вказаної пенсії, у тому випадку, якщо він помре раніше від названого Мельці й у жодному іншому випадку. Ці гроші перебувають нині при ньому, заповідачі, у названому місці Клу, як він каже. Достеменно так само він дарує і залишає названому Мельці всі й кожне із своїх убрань, котрі перебувають нині при ньому, у названому місці Клу, і як подяка за добрі й приємні послуги, вчинені йому дотепер, і як відшкодування його витрат і зусиль, котрі він зробить при виконанні цього духовного заповіту, аби все це було здійснено на кошти заповідача.
Він наказує і хоче, аби суму в чотириста скудо, котру він залишив на зберігання камерлінгові церкви Санта-Марія-Нуова, у місті Флоренції, було віддано його кровним братам, що мешкають у Флоренції, укупі з зиском і доходами, котрі могли нарости в названого камерлінга для названого заповідача на означені чотириста скудо від того дня, коли названий заповідач вручив їх названому камерлінгові. Бажає і наказує названий заповідач, аби названий мессер Франческо Мельці був і залишався єдиним в усьому і для всього виконавцем заповіту названого заповідача, й аби цей заповіт набув своєї повної й непорушної чинності. І все викладене і сказане належить витримувати, виконувати й незмінно зберігати, для виконання чого він, мессер Леонардо да Вінчі, визнаний законом заповідач, зобов’язав і зобов’язує цим документом своїх спадкоємців і наступників усім своїм майном, рухомим і нерухомим, нинішнім і прийдешнім, і відмовився і відмовляється цим документом, у точному сенсі, від усього, загалом і зокрема, що суперечне цьому заповітові.
Дано в названому місці Клу, за присутності магістра Еспрі Флері, вікарія в церкві Св. Діонісія в Амбуазі, Ґійома Круазана, священика і капелана магістра Кіпріана Фулькена, брата Франциска де Кортона і Франциска з Мілана, інока з монастиря молодших братів в Амбуазі, свідків, для цього запрошених і прикликаних постановою означеного суду, за присутності названого Франческо Мельці, котрий висловив свою згоду, пообіцяв вірою та особисто заприсягся власним життям, за нашої законної гарантії, ніколи не допускати ані словом, ані ділом порушення цього заповіту.
Запечатано, згідно з його бажанням, королівською печаткою, встановленою для законних актів в Амбуазі й на знак автентичності.
Дано квітня 23-го дня 1519 року перед Великоднем.
І дня 23-го того ж місяця квітня 1519 року за присутності Ґійома Боро, королівського нотаря амбуазького судового округу, названий Леонардо да Вінчі подарував і залишив своїм духовним заповітом і вираженням останньої волі названому Баттісті де Віланіс, за його присутності та з його згоди, право над водою, котре блаженної пам’яті король Луї ХІІ, останній із спочилих королів, подарував колись означеному да Вінчі, за течією каналу Св. Христофора в герцогстві Міланському, для користування де Віланісу віднині й назавжди, у такому саме вигляді й сенсі, у якому означений державець зробив йому цей дар, за присутності Франческо Мельці, міланського шляхтича, і моєї. І того ж дня квітня, того самого року 1519-го, він, Леонардо да Вінчі, своїм заповітом і вираженням останньої волі, подарував означеному Баттісті де Віланіс, за його присутності та з його згоди, усі меблі, загалом і частинами, і начиння його будинку, котрий розташований у названому місці Клу. Усе це тільки в тому випадку, якщо названий де Віланіс переживе названого Леонардо да Вінчі. За присутності названого Франческо Мельці й мого, нотаря Боро.
Названий заповідач дарує і залишає мессерові Франческо Мельці, міланському шляхтичеві, як подяку за послуги й прихильність, учинені йому дотепер, усі й кожну з його книг, котрі нині перебувають у його власності, та інші приладдя і малюнки, що стосуються його творчості й занять як художника. Він, заповідач, дарує і залишає, віднині й назавжди, Баттісті де Віланіс, своєму слузі, половину, а саме середину свого саду, котрий перебуває за мурами Мілана, а другу половину цього саду Салаї, своєму слузі, що збудував і звів у цьому саду будинок, котрий повинен бути й залишатися віднині й назавжди власністю названого Салаї, його спадкоємців і наступників, і все це як нагорода за добрі й приємні послуги, що їх йому до цього дня вчинили названі Віланіс і Салаї, його слуги. Він, заповідач, дарує Матуріні, своїй служниці, одяг із доброго чорного сукна, підшитий шкірою, суконний головний убір і два дукати, котрі повинні бути видані їй одним прийняттям, і це також як нагорода за добрі послуги, що їх йому вчинила Матуріна до цього дня. Він бажає, аби на його похороні було шістдесят воскових свічок, що їх нестимуть шістдесят бідних, котрим повинно бути заплачено за працю на розсуд названого Мельці, причому ці свічки повинні бути розподілені між чотирма названими церквами. Названий заповідач дарує кожній з означених церков десять фунтів воску у вигляді грубих свічок, котрі повинні бути запалені там у день, коли буде проведено названі служби. Аби було роздано милостиню бідним богадільні й бідним Св. Лазаря в Амбуазі, і для цього повинно бути видано і виплачено скарбникам кожного з братств суму в обсязі сімдесяти турських су. Він, заповідач, дарує і залишає названому мессерові Франческо Мельці, за його присутності та з його згоди, залишок своєї пенсії й ту суму грошей, котру йому повинні виплатити до цього часу і по день його смерті через головного скарбника Жана Сапена, усі й кожну суму, котру він отримав від названого Сапена із вказаної пенсії, у тому випадку, якщо він помре раніше від названого Мельці й у жодному іншому випадку. Ці гроші перебувають нині при ньому, заповідачі, у названому місці Клу, як він каже. Достеменно так само він дарує і залишає названому Мельці всі й кожне із своїх убрань, котрі перебувають нині при ньому, у названому місці Клу, і як подяка за добрі й приємні послуги, вчинені йому дотепер, і як відшкодування його витрат і зусиль, котрі він зробить при виконанні цього духовного заповіту, аби все це було здійснено на кошти заповідача.
Він наказує і хоче, аби суму в чотириста скудо, котру він залишив на зберігання камерлінгові церкви Санта-Марія-Нуова, у місті Флоренції, було віддано його кровним братам, що мешкають у Флоренції, укупі з зиском і доходами, котрі могли нарости в названого камерлінга для названого заповідача на означені чотириста скудо від того дня, коли названий заповідач вручив їх названому камерлінгові. Бажає і наказує названий заповідач, аби названий мессер Франческо Мельці був і залишався єдиним в усьому і для всього виконавцем заповіту названого заповідача, й аби цей заповіт набув своєї повної й непорушної чинності. І все викладене і сказане належить витримувати, виконувати й незмінно зберігати, для виконання чого він, мессер Леонардо да Вінчі, визнаний законом заповідач, зобов’язав і зобов’язує цим документом своїх спадкоємців і наступників усім своїм майном, рухомим і нерухомим, нинішнім і прийдешнім, і відмовився і відмовляється цим документом, у точному сенсі, від усього, загалом і зокрема, що суперечне цьому заповітові.
Дано в названому місці Клу, за присутності магістра Еспрі Флері, вікарія в церкві Св. Діонісія в Амбуазі, Ґійома Круазана, священика і капелана магістра Кіпріана Фулькена, брата Франциска де Кортона і Франциска з Мілана, інока з монастиря молодших братів в Амбуазі, свідків, для цього запрошених і прикликаних постановою означеного суду, за присутності названого Франческо Мельці, котрий висловив свою згоду, пообіцяв вірою та особисто заприсягся власним життям, за нашої законної гарантії, ніколи не допускати ані словом, ані ділом порушення цього заповіту.
Запечатано, згідно з його бажанням, королівською печаткою, встановленою для законних актів в Амбуазі й на знак автентичності.
Дано квітня 23-го дня 1519 року перед Великоднем.
І дня 23-го того ж місяця квітня 1519 року за присутності Ґійома Боро, королівського нотаря амбуазького судового округу, названий Леонардо да Вінчі подарував і залишив своїм духовним заповітом і вираженням останньої волі названому Баттісті де Віланіс, за його присутності та з його згоди, право над водою, котре блаженної пам’яті король Луї ХІІ, останній із спочилих королів, подарував колись означеному да Вінчі, за течією каналу Св. Христофора в герцогстві Міланському, для користування де Віланісу віднині й назавжди, у такому саме вигляді й сенсі, у якому означений державець зробив йому цей дар, за присутності Франческо Мельці, міланського шляхтича, і моєї. І того ж дня квітня, того самого року 1519-го, він, Леонардо да Вінчі, своїм заповітом і вираженням останньої волі, подарував означеному Баттісті де Віланіс, за його присутності та з його згоди, усі меблі, загалом і частинами, і начиння його будинку, котрий розташований у названому місці Клу. Усе це тільки в тому випадку, якщо названий де Віланіс переживе названого Леонардо да Вінчі. За присутності названого Франческо Мельці й мого, нотаря Боро.
Переклав Василь Білоцерківський.
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
