ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Віктор Кучерук
2026.11.19 06:47
Дощ уночі по вікнах тарабанив,
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн

хома дідим
2026.11.18 22:50
відомо
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом

Артур Курдіновський
2026.11.18 19:48
Слова, слова... Яка ж у них ціна?
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...

Олена Побийголод
2026.11.18 17:06
Ану, нам пісню проспівай, веселий вітре,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.

    Заспівай нам про гори й пустині,
    про таємні глибини морів,
    про небокраї сині,

Борис Костиря
2026.11.18 16:24
Я шукаю в бездонному морі
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.

Вячеслав Руденко
2026.11.18 14:49
Під шерех листя верб мені співало в гливах
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…

Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура

Віктор Кучерук
2026.11.18 07:16
Хоч завтра вітер хмари розведе
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.

М Менянин
2026.11.18 02:21
Прокинулась в цей час застава –
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.

Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право

Світлана Пирогова
2026.11.17 20:44
Огорни мене скоріш любов'ю,
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.

Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.

хома дідим
2026.11.17 19:59
розчулення найзначущіші
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня

Борис Костиря
2026.11.17 18:58
Я ніколи туди не вернусь,
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.

Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду

В Горова Леся
2026.11.17 11:10
Свіжа рілля запахтіла корінням і дизелем.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.

Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.

Ірина Вовк
2026.11.17 07:34
«МІКЕЛАНДЖЕЛО: СЕРЦЕ БІЛОГО КАМЕНЮ»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)

Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран

Віктор Кучерук
2026.11.17 05:47
Синє небо й жовте поле
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."

С М
2026.11.16 23:58
дідусь був мореходом
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»

Ігор Терен
2026.11.16 17:21
А влада пшеків дещо пойняла
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.

***
А бомонд богемі помагає
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Тетяна Нєтьосіна
2026.07.04

Дитячої Творчості Центр
2026.04.29

Ян Вікторія А Вікторія
2026.04.23

Іванна Сріблицька
2026.03.31

Охмуд Песецький
2026.03.19

хома дідим
2026.02.11

Немодна Монада
2026.01.11






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Василь Буколик / Проза

 Леонардо да Вінчі. Заповіт
Нехай буде відомо кожній людині, котра живе тепер, і кожній, котра житиме, що в суді короля, нашого пана, в Амбуазі, за нашої присутності, мессер Леонардо да Вінчі, живописець короля, що мешкає нині в місці, званім Клу, поблизу Амбуаза, усвідомлюючи неминучість смерті й неокресленість її години, визнав і сповідав перед означеним судом, перед нами, що він підкорився і підкоряється всьому, здійснюваному згідно із змістом цього його заповіту і вираженням його останньої волі, а саме: по-перше, він оддає свою душу Господові Богу нашому, преславній Діві Марії, Святому Михайлові й усім блаженним янголам та всім святим чоловікам і жінкам раю. Означений заповідач хоче бути похованим у церкві Св. Флорентія в Амбуазі, й аби його тіло перенесли туди капелани цієї церкви. Аби його тіло супроводжував від означеного місця до означеної церкви Св. Флорентія увесь клір означеної церкви, а саме: ректор і настоятель, або їхні вікарії, й капелани церкви Св. Діонісія в Амбуазі, а також менші брати означеного місця. І перш ніж його тіло буде перенесено до означеної церкви, заповідач бажає, аби в означеній церкві Св. Флорентія було відслужено три великі меси з дияконом і кліриком, і аби того самого дня, коли буде відслужено три великі меси, також було відслужено тридцять малих мес у церкві Св. Григорія. Аби в названій церкві Св. Діонісія було проведено подібну службу. Аби в названій церкві братів-іноків було проведено таку саму службу.
Названий заповідач дарує і залишає мессерові Франческо Мельці, міланському шляхтичеві, як подяку за послуги й прихильність, учинені йому дотепер, усі й кожну з його книг, котрі нині перебувають у його власності, та інші приладдя і малюнки, що стосуються його творчості й занять як художника. Він, заповідач, дарує і залишає, віднині й назавжди, Баттісті де Віланіс, своєму слузі, половину, а саме середину свого саду, котрий перебуває за мурами Мілана, а другу половину цього саду Салаї, своєму слузі, що збудував і звів у цьому саду будинок, котрий повинен бути й залишатися віднині й назавжди власністю названого Салаї, його спадкоємців і наступників, і все це як нагорода за добрі й приємні послуги, що їх йому до цього дня вчинили названі Віланіс і Салаї, його слуги. Він, заповідач, дарує Матуріні, своїй служниці, одяг із доброго чорного сукна, підшитий шкірою, суконний головний убір і два дукати, котрі повинні бути видані їй одним прийняттям, і це також як нагорода за добрі послуги, що їх йому вчинила Матуріна до цього дня. Він бажає, аби на його похороні було шістдесят воскових свічок, що їх нестимуть шістдесят бідних, котрим повинно бути заплачено за працю на розсуд названого Мельці, причому ці свічки повинні бути розподілені між чотирма названими церквами. Названий заповідач дарує кожній з означених церков десять фунтів воску у вигляді грубих свічок, котрі повинні бути запалені там у день, коли буде проведено названі служби. Аби було роздано милостиню бідним богадільні й бідним Св. Лазаря в Амбуазі, і для цього повинно бути видано і виплачено скарбникам кожного з братств суму в обсязі сімдесяти турських су. Він, заповідач, дарує і залишає названому мессерові Франческо Мельці, за його присутності та з його згоди, залишок своєї пенсії й ту суму грошей, котру йому повинні виплатити до цього часу і по день його смерті через головного скарбника Жана Сапена, усі й кожну суму, котру він отримав від названого Сапена із вказаної пенсії, у тому випадку, якщо він помре раніше від названого Мельці й у жодному іншому випадку. Ці гроші перебувають нині при ньому, заповідачі, у названому місці Клу, як він каже. Достеменно так само він дарує і залишає названому Мельці всі й кожне із своїх убрань, котрі перебувають нині при ньому, у названому місці Клу, і як подяка за добрі й приємні послуги, вчинені йому дотепер, і як відшкодування його витрат і зусиль, котрі він зробить при виконанні цього духовного заповіту, аби все це було здійснено на кошти заповідача.
Він наказує і хоче, аби суму в чотириста скудо, котру він залишив на зберігання камерлінгові церкви Санта-Марія-Нуова, у місті Флоренції, було віддано його кровним братам, що мешкають у Флоренції, укупі з зиском і доходами, котрі могли нарости в названого камерлінга для названого заповідача на означені чотириста скудо від того дня, коли названий заповідач вручив їх названому камерлінгові. Бажає і наказує названий заповідач, аби названий мессер Франческо Мельці був і залишався єдиним в усьому і для всього виконавцем заповіту названого заповідача, й аби цей заповіт набув своєї повної й непорушної чинності. І все викладене і сказане належить витримувати, виконувати й незмінно зберігати, для виконання чого він, мессер Леонардо да Вінчі, визнаний законом заповідач, зобов’язав і зобов’язує цим документом своїх спадкоємців і наступників усім своїм майном, рухомим і нерухомим, нинішнім і прийдешнім, і відмовився і відмовляється цим документом, у точному сенсі, від усього, загалом і зокрема, що суперечне цьому заповітові.
Дано в названому місці Клу, за присутності магістра Еспрі Флері, вікарія в церкві Св. Діонісія в Амбуазі, Ґійома Круазана, священика і капелана магістра Кіпріана Фулькена, брата Франциска де Кортона і Франциска з Мілана, інока з монастиря молодших братів в Амбуазі, свідків, для цього запрошених і прикликаних постановою означеного суду, за присутності названого Франческо Мельці, котрий висловив свою згоду, пообіцяв вірою та особисто заприсягся власним життям, за нашої законної гарантії, ніколи не допускати ані словом, ані ділом порушення цього заповіту.
Запечатано, згідно з його бажанням, королівською печаткою, встановленою для законних актів в Амбуазі й на знак автентичності.
Дано квітня 23-го дня 1519 року перед Великоднем.
І дня 23-го того ж місяця квітня 1519 року за присутності Ґійома Боро, королівського нотаря амбуазького судового округу, названий Леонардо да Вінчі подарував і залишив своїм духовним заповітом і вираженням останньої волі названому Баттісті де Віланіс, за його присутності та з його згоди, право над водою, котре блаженної пам’яті король Луї ХІІ, останній із спочилих королів, подарував колись означеному да Вінчі, за течією каналу Св. Христофора в герцогстві Міланському, для користування де Віланісу віднині й назавжди, у такому саме вигляді й сенсі, у якому означений державець зробив йому цей дар, за присутності Франческо Мельці, міланського шляхтича, і моєї. І того ж дня квітня, того самого року 1519-го, він, Леонардо да Вінчі, своїм заповітом і вираженням останньої волі, подарував означеному Баттісті де Віланіс, за його присутності та з його згоди, усі меблі, загалом і частинами, і начиння його будинку, котрий розташований у названому місці Клу. Усе це тільки в тому випадку, якщо названий де Віланіс переживе названого Леонардо да Вінчі. За присутності названого Франческо Мельці й мого, нотаря Боро.


Переклав Василь Білоцерківський.




Рейтингування для твору не діє ?
  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2019-05-19 07:55:38
Переглядів сторінки твору 2654
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг -  ( - )
* Рейтинг "Майстерень" -  ( - )
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.785
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми КЛАСИКА
ПЕРЕКЛАДИ ПРОЗИ
Автор востаннє на сайті 2026.11.14 08:50
Автор у цю хвилину відсутній