Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.19
13:22
О, як важливо вчасно відійти
Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.
Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас
Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.
Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас
2026.11.19
08:08
Що сталось, те сталося,
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.
2026.11.19
06:47
Дощ уночі по вікнах тарабанив,
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн
2026.11.18
22:50
відомо
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
2026.11.18
19:48
Слова, слова... Яка ж у них ціна?
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
2026.11.18
17:06
Ану, нам пісню проспівай, веселий вітре,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
2026.11.18
16:24
Я шукаю в бездонному морі
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
2026.11.18
14:49
Під шерех листя верб мені співало в гливах
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…
Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…
Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура
2026.11.18
07:16
Хоч завтра вітер хмари розведе
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
2026.11.18
02:21
Прокинулась в цей час застава –
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
2026.11.17
20:44
Огорни мене скоріш любов'ю,
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
2026.11.17
19:59
розчулення найзначущіші
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
2026.11.17
18:58
Я ніколи туди не вернусь,
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
2026.11.17
11:10
Свіжа рілля запахтіла корінням і дизелем.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.
2026.11.17
07:34
«МІКЕЛАНДЖЕЛО: СЕРЦЕ БІЛОГО КАМЕНЮ»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
2026.11.17
05:47
Синє небо й жовте поле
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2026.01.11
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олександр Сушко (1969) /
Проза
Давай вип'ємо, бо одвикнемо!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Давай вип'ємо, бо одвикнемо!
З’явилася у нас на сайті химерна пані: вірші пише. І не просто вірші, а ВІРШІ! Сама про себе нашкребла резюме: ікона стилю! Взірець вишуканості! Естетичний ляпас несмаку товпи!
Почитав увечері на сон грядущий її нетлінки, дійшов до сторінки надцятої і… благополучно заснув. Там такі мовні викрутаси закодовані, така гуща маловживаних слів та неологізмів, що щелепи самі роззявляються аби позіхнути.
Читав якось лекцію з квантової механіки студентам в університеті, коли дійшов до квантової заплутаності та почав розжовувати елементарні речі лопуцькам, то половина молоді поснула. Отака от «слонова хвороба» нападає і на читачів «Пихокардії». Повірте, ця важка як цеглина книга – найкращий рецепт від безсоння, сміливо розгортайте на будь-якій сторінці і - вперед!
Ще одну капость примітив після чтива цього фоліанта: жінка перестає цікавити. А оце вже диверсія, за таке можна і до суду притягнути. Бо це вже не поезія, а психотропна зброя для знищення роду людського. А нас, українців, і так меншає, новий Президент навряд чи кардинально поліпшить рівень народжуваності в країні, оскільки вся його потенція розхлюпалася на виборчу кампанію, в результаті якої у владні коридори сповзається голодна до готівки безідейна молодь.
Пробував я інший - творчий підхід до опанування її письмацького вантажу: почав читати її творіння з ліва на право, книжку перевернув уверх ногами та почав одразу з кінця. І, о диво! – справа пішла веселіше! Там такі мовні дива можна здибати – аж дух захоплює! Це вам не банальний Булгаківський АБИРВАЛГ з «Собачого серця». Чого варте слово «ЙИНЧУБЬЛЕВ»? Звучить майже як Чингачгук, правда ж? Ох і потужно! Або АВИЛГ! Ну це вже просто позаземна симфонія, а не слово!
Ось такий спосіб прочитання виявився набагато цікавішим – стільки алюзій з’явилося незвичайних! А фантазія узагалі почала розвиватися бурхливими темпами: кожне слово – новий образ, неповторний; кожний вираз – як постріл з гаубиці - убиває наповал. Так зараз тільки в Полтаві пишуть. І ще на Борщагівці. Наче.
Є одна деталь, яка псує позитивну дію цієї фундаментальної праці: геній оригінально спілкується зі своїми колегами у групах: під публікацією іншого майстра виставляє одразу п'ять своїх. А то й десять. Коментар до твору початківця неодмінно розпочинається словами: «Я про таке уже писала років з десять тому і набагато майстерніше. Ось приклад…» .
І не приведи Господи зробити зауваження, що у людини є власна точка зору! Отримаєш одразу кулеметну чергу аргументів на кшталт: «Я знаю всі слова! Я пишу все без редактора! Я стала грамотною одразу як зіп'ялася на ноги! А ти, селючка, не вимивши рук після доїння кози, біжиш мені тут давати поради!»
До аргументів на власну користь неодмінно доточуються цитати великих світу цього, а саме «Бевзям не місце в літературі», «Кинь ручку, бовдуре, читай моє», «Слухай що я кажу!»… ну і так далі, і таке подібне.
З якогось дива на мою електронну адресу почало приходити її листування з певними майстрами. Мабуть, автоматична розсилка десь збоїть. Ох і дивні речі мені потрапили на очі! Хоча загалом тема одна: у мене - цяця, а от у того майстра – кака, той – бовдур, у того - немає смаку, і взагалі, увесь сайт – суцільна графоманія. Якби не я, то нічого й читати.
Ось така вона – Аглая Саловсмак, геній з надрозвиненими півкулями головного мозку та гіпертрофованим его.
Аж тут як Пилип з конопель на сайті з’явився якийсь грайливий сатирик. Пише і вдень, і вночі гуморески, особливо не заморочуючись над тим, чи вляпаються його творіння у вічність, чи обминуть стороною. Шалапутник, одним словом. Куснув трохи її музу в опуклий зад, вказав на спесивий характер і автора, і літгероїв, ще й станцював гопак на якійсь з її нетлінок.
Тьотя в крик: «Як посмів замахнутися щербатою сокирою гумору на брилу таланту?».
Не знав вуйко із села, що це - особа недоторкана, критики недостойна, гумору не розуміє. І поплатився страшно: підмовила майстриня гурточок власних епігонів здійснити акт насилля над горопашним гумористом. З палаючими від праведного гніву очима загнали його в темний і глухий завулок фанатики її творчості та закидали кізяками аж по саму шию.
Я теж хотів її трохи критикнути, але остерігаюся: ця мотрона може й мене забризкати нечистотами. Подумав трохи і вирішив обійти стороною цю слизьку тему. Хай пише що хоче і кому хоче. Від лиха подалі воно якось спокійніше. А відучора і її листування перестало мені приходити, тож душа моя звільнилася від тягаря чужих таємниць.
Настрій поліпшився, день сьогодні сонячний, теплий, обіцяють невеличкий дощик. Тож надвечір побіжу на річку карасиків наловити. А ви, шановні, якщо не спиться - читайте Аглаю Саловсмак, але недовго, і нечасто. Бо побічний ефект занадто потужний. Жінки вас тоді з дому виженуть.
Все, прийшов кум з сулією «святої води» за халявою, кличе на рибалку. Якщо хочте – приєднуйтеся, я у лозах над річкою ще одну пляшку приховав – всім вистачить. То що - йдете з нами?
23.05.2019р.
Почитав увечері на сон грядущий її нетлінки, дійшов до сторінки надцятої і… благополучно заснув. Там такі мовні викрутаси закодовані, така гуща маловживаних слів та неологізмів, що щелепи самі роззявляються аби позіхнути.
Читав якось лекцію з квантової механіки студентам в університеті, коли дійшов до квантової заплутаності та почав розжовувати елементарні речі лопуцькам, то половина молоді поснула. Отака от «слонова хвороба» нападає і на читачів «Пихокардії». Повірте, ця важка як цеглина книга – найкращий рецепт від безсоння, сміливо розгортайте на будь-якій сторінці і - вперед!
Ще одну капость примітив після чтива цього фоліанта: жінка перестає цікавити. А оце вже диверсія, за таке можна і до суду притягнути. Бо це вже не поезія, а психотропна зброя для знищення роду людського. А нас, українців, і так меншає, новий Президент навряд чи кардинально поліпшить рівень народжуваності в країні, оскільки вся його потенція розхлюпалася на виборчу кампанію, в результаті якої у владні коридори сповзається голодна до готівки безідейна молодь.
Пробував я інший - творчий підхід до опанування її письмацького вантажу: почав читати її творіння з ліва на право, книжку перевернув уверх ногами та почав одразу з кінця. І, о диво! – справа пішла веселіше! Там такі мовні дива можна здибати – аж дух захоплює! Це вам не банальний Булгаківський АБИРВАЛГ з «Собачого серця». Чого варте слово «ЙИНЧУБЬЛЕВ»? Звучить майже як Чингачгук, правда ж? Ох і потужно! Або АВИЛГ! Ну це вже просто позаземна симфонія, а не слово!
Ось такий спосіб прочитання виявився набагато цікавішим – стільки алюзій з’явилося незвичайних! А фантазія узагалі почала розвиватися бурхливими темпами: кожне слово – новий образ, неповторний; кожний вираз – як постріл з гаубиці - убиває наповал. Так зараз тільки в Полтаві пишуть. І ще на Борщагівці. Наче.
Є одна деталь, яка псує позитивну дію цієї фундаментальної праці: геній оригінально спілкується зі своїми колегами у групах: під публікацією іншого майстра виставляє одразу п'ять своїх. А то й десять. Коментар до твору початківця неодмінно розпочинається словами: «Я про таке уже писала років з десять тому і набагато майстерніше. Ось приклад…» .
І не приведи Господи зробити зауваження, що у людини є власна точка зору! Отримаєш одразу кулеметну чергу аргументів на кшталт: «Я знаю всі слова! Я пишу все без редактора! Я стала грамотною одразу як зіп'ялася на ноги! А ти, селючка, не вимивши рук після доїння кози, біжиш мені тут давати поради!»
До аргументів на власну користь неодмінно доточуються цитати великих світу цього, а саме «Бевзям не місце в літературі», «Кинь ручку, бовдуре, читай моє», «Слухай що я кажу!»… ну і так далі, і таке подібне.
З якогось дива на мою електронну адресу почало приходити її листування з певними майстрами. Мабуть, автоматична розсилка десь збоїть. Ох і дивні речі мені потрапили на очі! Хоча загалом тема одна: у мене - цяця, а от у того майстра – кака, той – бовдур, у того - немає смаку, і взагалі, увесь сайт – суцільна графоманія. Якби не я, то нічого й читати.
Ось така вона – Аглая Саловсмак, геній з надрозвиненими півкулями головного мозку та гіпертрофованим его.
Аж тут як Пилип з конопель на сайті з’явився якийсь грайливий сатирик. Пише і вдень, і вночі гуморески, особливо не заморочуючись над тим, чи вляпаються його творіння у вічність, чи обминуть стороною. Шалапутник, одним словом. Куснув трохи її музу в опуклий зад, вказав на спесивий характер і автора, і літгероїв, ще й станцював гопак на якійсь з її нетлінок.
Тьотя в крик: «Як посмів замахнутися щербатою сокирою гумору на брилу таланту?».
Не знав вуйко із села, що це - особа недоторкана, критики недостойна, гумору не розуміє. І поплатився страшно: підмовила майстриня гурточок власних епігонів здійснити акт насилля над горопашним гумористом. З палаючими від праведного гніву очима загнали його в темний і глухий завулок фанатики її творчості та закидали кізяками аж по саму шию.
Я теж хотів її трохи критикнути, але остерігаюся: ця мотрона може й мене забризкати нечистотами. Подумав трохи і вирішив обійти стороною цю слизьку тему. Хай пише що хоче і кому хоче. Від лиха подалі воно якось спокійніше. А відучора і її листування перестало мені приходити, тож душа моя звільнилася від тягаря чужих таємниць.
Настрій поліпшився, день сьогодні сонячний, теплий, обіцяють невеличкий дощик. Тож надвечір побіжу на річку карасиків наловити. А ви, шановні, якщо не спиться - читайте Аглаю Саловсмак, але недовго, і нечасто. Бо побічний ефект занадто потужний. Жінки вас тоді з дому виженуть.
Все, прийшов кум з сулією «святої води» за халявою, кличе на рибалку. Якщо хочте – приєднуйтеся, я у лозах над річкою ще одну пляшку приховав – всім вистачить. То що - йдете з нами?
23.05.2019р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
