ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Ярослав Чорногуз
2019.07.17 17:05
А їй казали: повернись в родину!
Йому казали: в гречку не стрибай!
Вона його кохає, як причинна,
А він лиш з нею свій знаходить рай!

А їй без нього – сонечко не гріє,
Йому без неї – хоч з моста у став.
Любилися в шаленій ейфорії,

Світлана Ковальчук
2019.07.17 16:32
Говорили про смерть, переповнення вщерть,
долю.
Знову мертві тіла межи села, міста,
полем.
Наростили війну, наче білу стіну,
звичну.
Нам іти-перейти у далекі світи,
вічні.

Олександр Сушко
2019.07.17 15:58
Йшов на фронт козарлюга - жагучий брюнет,
А вернулася тінь. Голова - біла вата.
Буде мир. Земляки не згадають мене,
Рабіновичу пам'ятник тешуть хохлята.

Я на серці в дитинстві ще випалив знак,
Бач,тризубець багряний? Святий, харалужний.
Думав, що

Сергій Губерначук
2019.07.17 15:07
Піч ковтнула дрова –
видихнула дим,
за столом дубовим
хліб ще теплий їм.

По світлиці білій
із іконами
трьох монахинь тіні

Марія Дем'янюк
2019.07.17 14:25
Дерево - це багатоніжка.
Заховала голову-коріння у землицю,
а гіллям ходить по хмарах білолицих.
Еге ж?

Ніна Виноградська
2019.07.17 13:53
До столу буде вам хлібина,
А взимку борщ і тепла піч,
Якщо земля оця єдина
Болить вам вдень, в обід і в ніч.

Якщо ваш син уже в Донбасі
Чи підростає для війни,
Тому вставайте, вже на часі,

Ніна Виноградська
2019.07.17 13:24
Над окопом соняхи схилились,
Заглядають в очі воякам.
Жовтим сонцем, щоб коли стомились,
Усміхнулись їм, немов батькам.

І згадали сад і рідну хату,
Де в городі соняхи цвітуть.
Скільки перемоги їм чекати,

Шон Маклех
2019.07.17 13:08
Серце голодне і спрагле
Жадає хліба незвіданих істин,
А його блукати примушують
Навколо сухого дерева
Торішніх зимових чуток,
Що мокрим снігом липнуть
До гумових черевиків світанку
Вчорашнього дня сумного.

Тетяна Левицька
2019.07.17 12:48
Хмурніє навкруги і вишні-сльози душать.
Ось-ось зірвемося зі скелі в рів імли.
Свяченим ладаном  ми б очищали душі,
вростали б один в одного, якби могли

нас увінчати небеса  вінцем лавровим
і простелити  руна благості до ніг.
Розтанули б масним ль

Козак Дума
2019.07.17 10:06
Цілу ніч кріт нору рив
й зір сердега посадив –
звір пошкодив капіляри,
став шукати окуляри.

Зранку він побіг в аптеку,
чергував там дід Лелека –
кріт грошима потрусив

Олександр Сушко
2019.07.17 09:42
Плете веселка сонячну габу,
Гроза минула, в піднебессі празник.
Десь там, далеко, де ще я не був,
Сховалось від буденщини прекрасне.

...Ерато спить на ложі із пір'їн,
Нага і юна, під шатром розмаю.
Терцетами тьохкочуть солов'ї

Надія Тарасюк
2019.07.17 09:37
У ваших очах
фактура:
хрусткий ейфорійний
смуток.
Світають ясні
рамена
купальським жарким
вогнем.

Світлана Майя Залізняк
2019.07.17 08:42
Шановна редакціє майстерень! Ви започаткували зручний сайт. Наскільки комфортний, що дехто окупував його і почувається, неначе вдома...за келихом пива, і глаголить, що в голову навіяло. Поетичі майстерні - для самовдосконалення. Для наближення до в

Микола Соболь
2019.07.17 08:25
З-попід холодного граніту
Вода струмує й жебонить.
Крим. Літо. Гори. І ця мить
Коли здається на край світу
Баклан тікаючи летить.

Цикади. Спека. Неможливо
Знайти ні прихистку, ні тіні.

Олена Побийголод
2019.07.17 08:16
Із Миколи Морозова

І ось ізнов вона, Росія...
Хрести та храми, як завжди.
Та помічаю знов усі я
убозтва вічного сліди.

Жандармські формені лівреї

Ніна Виноградська
2019.07.16 21:29
Село моє, найкращі тихі Піски,
І ліс, і Сейм, і золоті поля.
Ми всі з цієї виросли колиски,
Це наша рідна і свята земля.

У цих краях розквітла квітка роду,
А зернятка її - в усі краї!
Навчали цінувати нас свободу
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Сергій Губерначук
2019.07.07

Ярослав Філософ
2019.07.03

Віктор Сурженко
2019.06.19

Юлія Савіцька
2019.04.01

Надія Тарасюк
2019.02.03

Казки Старої Ґадзюби
2019.01.29

Вікторія Їхова
2019.01.26






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Олександр Сушко (1969) / Проза

 Діва
Діва
Житіє мудрочолих дів та задумливих парубків, які носяться зі своїми творіннями як з писаною торбою, тяжке. Коли в голову на тотеж стрибає дума, що ти - людина не звичайна, а відмічена Божим перстом як ангельське створіння - характер митця починає мінятися: людина не складе собі ціни, вважаючи себе Майстром, у якого кожне слово варте того, аби бути занесеним на скрижалі вічності.
Така люта хвороба вразила і мою знайомицю – поетесу Аглаю Саловсмак. Сказати, що вона пише гарно – це нічого не казати. Пише вона і справді чудово. Але спесивий характер, зверхність по відношенню до звичайних трудівників пера, бажання показово влаштувати не дуже вправному віршувальникові публічну порку – перекреслює і її талант, і її вишукану поезію. Люди втрачають інтерес спілкування з вищезазначеною особою і тікають в кущі. А вона несеться за ними соціальними мережами зі своїм фоліантом поез з криками: «Читайте моє! Ось справжня краса!».
І так мені жаль стало цю благородну діву, що вирішив я звернутися до своєї дружини-берегині з проханням допомогти нещасному створінню навчитися набувати друзів.
Глянула жінка на фотографію генія у фейсбуці, провела по ній віником, яким ми павуків зі стелі збираємо, і давай шепотіти екзорцизми:
«Бодай у тебе сім болячок щезли, а восьма не приставала, щоб тобі зроду віку не знала що таке глупство, цур і пек чортам, які у твоїй пелені гніздо звили!!!» Ну і так далі.
Берегиня тричі плюнула на роздруковане на принтері фото нарцисичної поетки, і приштрикнула його ножем на кавалок сала, завбачливо поданий мною.
-Дружино! А нащо на сало кріпити замовляння? – запитав я свою чаклунку.
- Яке у неї прізвище, лебедику?
- Саловсмак…
- Отож! Буде тепер до гробу їсти сало з часником. І стане її доля щасливою, а кар’єра митця успішною. Але потрібно їй пройте ще випробовування, яке загартує її дух і вилущить зі шкаралущі самозакоханості.
- Невже надішлеш у пущу до своєї сестриці повітрулі?
- Так і буде, чоловіче мій. І хоч вона від старості вже геть глуха, але добро робити людям не розучилася. Окрім того їй потрібна допомога по господарству, тому прилаштуємо до неї на перевиховання цю Аглаю, хай дур з голови вивітриться. Отже, летімо сестрицы в гості, провідаємо її, а заодно і подарунок їй передамо. Хапай діжку з медом у погребі і вперед, бо увечері люди прийдуть з болячками. Мусимо бути вже вдома.
З диким гиком, дорогенькі мої читачі, сіли ми на дракона, що живе у нас у стійлі, взяли з собою кота Жоржика та рушили умовляти повітрулю влаштувати сеанс терапії для хоренької віршосплітачки.
А та ні сном, ні духом не відала, що за її спиною ворушаться могутні чародійські сили. Правда, під час дистанційного чаклування гикалося їй сильно, але то таке: усіх, хто ходить по чаклунках зі своїми проблемами потім тиждень вимучує бігунка та діймає гикавка. Та ви самі знаєте,- вся наша нація має досвід спілкування з послідовниками як не Кашпіровського, то Алана Чумака.
В результаті маніпуляцій моєї жінки з силами природи Аглаї Саловсмак раптово закортіло відвідати фестиваль «Пісні Бузкового гаю», що проходив сьогоріч у Диканьці 7 травня. Бажання було таким непереборним, що мисткиня кинула варити борщ своєму чоловікові та синові, і чкурнула з Полтави першим бусіком, який вирушав у сторону цього благословенного села.
Бусік зламався, трохи не доїхавши до населеного пункту, поетеса вискочила мало не на ходу і підтюпцем рушила в сторону Парасоцького урочища. І хоч водій кричав, що їй в іншу сторону – діва нічого не чула, а танком сунула в первісні хащі. Коли над головою зімкнули свої крони вікові граби - загубилася єдина стежка, яка вела вглиб лісового масиву. З розгону жінка вискочила на лісову галявину, посеред якої бовваніла охайна хатка з солом’яною стріхою, під причілком якої примостилася старенька бабуся в очіпку. Довкола галявини «відьминим колом» росла «ключ-трава». І не проста папороть, а висотою з коня!
- Доброго дня, бабусе! – привіталася мисткиня.
Бабця підняла на гостю приязне зморшкувате обличчя і посміхнулася.
- Не підкажете, як мені на фестиваль у Диканьку потрапити?
Бабця знову посміхнулася і показала на вуха, мовляв – глухувата, нічого не розумію.
Задумалася діва, що ж робити? Як запитати бабусю в якій стороні Диканька? Хотіла написати на папері, але згадала, що так поспішала з Полтави, що забула і блокнота, і ручку, і навіть планшета зі смартфоном. Халепа, одним словом.
А бабця піднялася, підійшла до Аглаї, взяла за лікоть і повела до хати.
Посадовила її біля печі і показує на кухонну утвар, мовляв – «їсти хочеш? Так бери ножа і починай готувати обід. А балакати будемо потім.»
- Бабусю, немає у мене часу на обіди! Я на фестиваль спізнююся! Хочу там виступити з власними безсмертними поезами!.
А та їй під ноги «бух!» кошіль зі старою картоплею, «геп!» капустину з буряком в поділ , а сама лягла на припічку та задрімала.
Їсти і справді хотілося страшенно.
«Ну, що ж,- подумала Саловсмак,- наварю борща, поїм і дремену звідси». І стала до роботи.
Ножем, ви самі знаєте, працювати трохи важче, аніж пером. Окрім того, воду довелося носити з колодязя на протилежному кінці галявини, дрова хоч і були, але не поколені. Тож талановита жінка добряче помахала ще й сокирою. А потім пошапарувала в погребі та на городі за хатою в пошуках потрібних приправ.
А бабця спить, так хропе, аж павуки зі стелі гронами сиплються.
Аж під вечір поставила казан з готовою стравою на стіл і потрясла стару аби та прокинулася.
Покректала хазяйка, встала, почовпала до столу. Поїла, поклонилася Аглаї і знову лягла спати.
«Та що ж це за гостинність така?» - подумала поетеса. «Невже життя у лісі повністю відбило охоту у людини до спілкування?»
- Бабусю! Підкажіть де Диканька і спіть собі, я не проти.
Глуха стара лежала колодою і не ворушилася. Богатирське хропіння відлякувало мух та вказувало, що людина жива.
«Ну, що ж,» - подумала Аглая,- «не хочете допомагати – я сама дорогу знайду». І рушила в пушу.
Вже й зірки на небі засвітилися, місяць висолопив окрайчик Чумацькому шляхові, а Аглая унадцяте потрапляла на ту саму галявину оточену ключ-травою. Вибилася з сил, ввійшла в хату, присіла в куточку на ослоні і… провалилася в глибокий сон.
Снилася безкінечно довга дорога, якою вона йшла невідомо куди та незрозуміло нащо. В ар’єргарді бігли чортенята та підштрикували її в гузно своїми ріжками. З-під її босих ніг здіймалася курява і застилала зорі на небі. Серце вистрибувало з грудей, кров шугала в скронях, як гірський водоспад. І коли вона вже готова була впасти від безсилля посеред битого шляху – раптово прокинулася.
Ніякого чортовиння не було. В хаті сиділа глухувата бабуся та пасинкувала кущики зірочнику та маренки пахучої. А вона лежала на припічку, вкрита старим коцом з якимось чудернацьким візерунком у вигляді зубастої пащі.
Пригледілася і уздріла. що під сволоком у бабці в пучечках сушаться булатка великоквіткова, чина весняна, копитняк, переліска, вороняче око, коручка чемерникоподібна, кулина багатоквіткова, лілея лісова, гніздівка, булатка, просянка та зубниця.
«Так бабця – травниця! І ще й яка! Але кого ж вона тут лікує, якщо живе у лісі та ще й глуха на додачу?»
А бабуся, наче відчула, що про неї згадали - озирнулася, приязно посміхнулася, показала аби Англая сідала до столу снідати.
А як поснідали – вручила їй до рук пилку та лопату і погнала на город за хатою корчувати дерезу, яка наступала зі сторони лісу.
О –о-о-о! То я вам скажу, робота ще та! Колючки стирчать навсібіч – не доступишся, коріння росте глибоко, корчувати гірше аніж акацію. Але спочатку треба її пообрізати.
Не хотіла Аглая працювати, але руки самі взялися до роботи. З ранку до ночі – дереза. Перед спочинком – вечеря. Вранці – до плити, а потім знову на город. Тиждень корчувала дерезу, потім пішла бур’ян полоти: спочатку соняшники та кукурудзу, потім картоплю, а потім моркву з буряками. Поки все закінчила – почала спочатку. Рванула якось навтьоки, але ноги самі завернули її назад. Зрозуміла, що потрапила до відьми, тож змирилася зі своєю судьбиною.
Якось спробувала підлащитися до старої, почала читати їй свої вірші –полтавський цикл, потім кримський. Чаклунка довго дивилася на Аглаю як та ворушить ротом, клацнула пальцями і вуста Аглаї замкнулися на тиждень. Тільки під час харчування розмикалися.
Ось і кінець літа, Саловсмак цургенить до погріба останній кошіль з бульбою. І тоді сталося чудо: бабця… заговорила!
- Диканька он там,- мовила стара і вказала пальцем на схід сонця. Йди прямо цією стежкою.
За годину Аглая вийшла на шлях, але не пішла в Диканьку,- це таке ворожбитське місце, що там у кожному дворі відьма живе. Ну, майже в кожному. Можуть цього разу захомутати до самої зими. Тож зупинила діва на трасі мікроавтобуса і чкурнула до Полтави, від гріха подалі.
Чоловік та дитина дуже раділи, що повернулася додому рідна душа. Вони і міліцію на ноги підняли, і сусідів, - все марно. Так ніхто і не дізнався – куди на ціле літо поділася Саловсмак.
Все налагодилося у житті мисткині: чоловік кохав її безтямно, дитина тішила своєю шанобливістю. Одне докучало: читаючи вірші колег хотілося відписати якусь шпильку, вказати на огріхи, а клавіатура вистукувала слова пошани та вдячності за людську працю. Як тільки хотілося нагримати на невправного віршувальника - месенджером передавалася пропозиція допомогти в літературному редагуванні. І не на загал, а в приваті. Чемно і безкоштовно. І почали у Аглаї з’являтися друзі та шанувальники її поезії.Сусід навіть запропонував книжку видати власним коштом. Отакі пироги.
А я лежу поруч зі своєю дружиною на ліжку, цілую її небесний лик і думаю: може й мені пороблено, а я й не знаю? Уже два дні жодного вірша написати не можу – все жінка та жінка на умі. Як ви гадаєте?
15.06.2019р.





Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2019-06-15 18:17:47
Переглядів сторінки твору 208
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (4.986 / 5.49)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.986 / 5.49)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.818
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2019.07.17 16:12
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Світлана Майя Залізняк (М.К./М.К.) [ 2019-06-15 19:09:39 ]
Знов за восьминогів сало......щоб не сказати за рибу гроші)))))
не в бузковий гай засилайте вашу улюблену поетесу Аглаю, а себе на Острів Святої Єлени, щоб рубати шаблюкою віршеву гичку, бо що не текст, то зарослі, корінці вутлі, а вершки рясно. Та все небесний лик дружини цілуєте...
Що вона уміє робити, окрім підставляти себе під губи та .......
Була давно у гаю, фотографувалася на містку, не кортить ще......У Полтаві є дендропарк, озеро, лебеді, там гарно гуляти.
Глянула на текст, не перечитала, набридли ці опуси.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Світлана Майя Залізняк (М.К./М.К.) [ 2019-06-15 19:15:57 ]
звичайних чесних трудівників пера

це треба розуміти як тьму графоманисьок нету?
то на ФБ читала: де знайти олівця від графоманів, щоб понищити як тарганів........
бачте, митців дратують "трудівники пера" такого кшталту
взявся за гуж...а не осилиш........то припиняй.
Ніхто ж не зацікавлюється поганим співаком, що уявив себе явищем...
Вашу оповідку, прочитавши кілька абзаців, розумію як гімн недбальцям і нерозуміння місії справжнього поета.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олександр Сушко (Л.П./Л.П.) [ 2019-06-15 19:18:56 ]
А інша людина прочитає і зробить висновк: потрібно завжди і всюди, передусім, бути людиною. Решта - це решта.

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Світлана Майя Залізняк (М.К./М.К.) [ 2019-06-15 19:28:36 ]
про всіх не знаю...... для мене такі опуси прояв графоманії
бути людиною? а мені ваша хамелеонність неприємна. Людина у моєму розумінні чесна і принципова, незрадна, не брехлива.
А зауваження на користь. Але. даруйте мою сміливість, бевзі, недбальці не сприймуть, а поети самі доростуть до себе.
Отже, навіщо поетичний сайт? Лише для оприлюднення?
Мені дякують за коментарі автори, які справді хочуть вдосконалити техніку.
А ви бавитеся у знавця душ і сатирика.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Світлана Майя Залізняк (М.К./М.К.) [ 2019-06-15 19:42:30 ]
"нещасному створінню" ?
як поетеса може бути нещасним створінням?
дружина-берегиня...та що вона береже у ваших текстах? дружина ЛГ.....лише в алькові лежить та перса підставляє під рум'яні руки))))
А чи дружина ЛГ українську вивчила?
Ви мене шокуєте....... Пишете про якусь Саловсмак, а опуси салом та часничиною тхнуть.
А поетеса живе цікаво, сала не вживаючи, пише вишукано, книгу її купують на подарунок. Нема про що.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Світлана Майя Залізняк (М.К./М.К.) [ 2019-06-15 19:18:33 ]
Напишіть на загал, скільки заплатили за редагування власної книги віршів, бо Аглаю закликаєте робити це безкоштовно.....А самому слабо? Є публікація прилюдно, то зауваження теж прилюдні. А приватно коментується лише те, що нідіслане листовно. Адью.
....................


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олександр Сушко (Л.П./Л.П.) [ 2019-06-15 22:34:19 ]
Нащо вам знати скільки, кому і за що я плачу? Чому вас цікавить вміст чужих кишень? Нащо вам знати хто і скільки заробляє? Краще пишіть що небудь путнє, для людей. І буде вам від мене бонус.

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Світлана Майя Залізняк (М.К./М.К.) [ 2019-06-16 08:17:57 ]
Та нічого мене не цікавить, що стосується Вас. Ні кишені, ні штани.. ні бриль.
Люблю логіку.
"Чемно і безкоштовно".
У цьому тексті ви закликаєте якусь знайому поетесу, що пишк чудово, так редагувати твори "чесних трудівників пера", а сам платите за нього.

Отут я сміюся -------
"Краще пишіть що небудь путнє, для людей".

Так і я ж про те - пишіть щось путнє, якісну поезію пропонуйте читачеві, а не чергову дозу графоманії публікуйте на сторінці сайту. Бо книгу дотягла до рівня редактор.
А нові опуси та вірші бачимо. З тими ж огріхами, нецікаві, клони вчора написаного. Хто примушує поспішати, не додивлятися? Враження, що чекати тут виколиханої авторської поезії годі. Свіжих вражень Вам бракує.
Школяр знає: "Поезія це завжди неповторність, якийсь безсмертний дотик до душі".
Бонус отримуєте - мою байдужість. Будьте здорові.





Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олександр Сушко (Л.П./Л.П.) [ 2019-06-16 13:04:19 ]
Не вірю. Рано чи пізно прийде коза до воза.

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Світлана Майя Залізняк (М.К./М.К.) [ 2019-06-16 13:32:23 ]
Не заморочуйтеся, не зовіть, не марте візитацією.....нема на такому возі для мене вишуканого пундика.
Кіз привабите, ще баранів та горбців.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олександр Сушко (Л.П./Л.П.) [ 2019-06-16 17:53:01 ]
Я був правий: таки прийшла коза до воза. І ще прийде.

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Світлана Майя Залізняк (М.К./М.К.) [ 2019-06-16 17:57:32 ]
........не ображу, якщо підстаркуватим козлом назву.........у відповідь.